Історія буржуазних революцій

Вступ

1. Різноманітність форм буржуазних революцій.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Настання Нового часу пов'язане з розвитком капіталізму і ранніми буржуазними революціями в країнах Західної Європи, насамперед у Голландії та Англії (XVII ст.). У цей час буржуазія вимагала

• ліквідації станового ладу
• встановлення юридичної рівності
• забезпечення свободи й безпеки особи і приватної власності
• шляхом створення необхідних політичних і правових гарантій.

У боротьбі проти абсолютної монархії, дворянства й церкви ідеологи буржуазії прагнули відокремити питання

• політики
• держави
• права
• релігії.

З цією метою вони зверталися до ідей природного права і договірного походження держави.

Згідно з теорією природного права, держава і право створені не Богом, а суспільним договором людей відповідно до законів людського розуму. Вимоги людського розуму випливають з природи людей і складають приписи "природного права", якому має відповідати "позитивне право", тобто закони, встановлені державою.

В період ранніх буржуазних революцій сформувалися два найважливіших напрями суспільно-політичної думки лібералізм і соціалізм. Перший із них мав антифеодальну спрямованість, другий — антикапіталістичну. Ці основні напрями суспільно-політичної думки набули подальшого розвитку в наступні століття.

1. Різноманітність форм буржуазних революцій

Велика Французька революція 1789 — 1794р., знищивши феодально—абсолютиський лад, вперше за історію проголосила і використала на практиці принципи політичних свобод, демократичних прав людини і громадянина, суверенітету нації, давши поштовх потужному розвитку прогресивної думки в Європі. Разом із тим, революція розчистила дорогу для розвитку капіталізму, котрий, у свою чергу, породив нові соціальні реалії в середовищі європейського суспільства.

Анархізм, формування першоджерел котрого відбувалося саме у ті часи, стає реакцією на досягнення і невдачі Великої Французької революції: спокусливий ідеал свободи, рівності і братерства переродився у нове буржуазне відчуження, парламентська демократія не принесла бажаного визволення особистості і реального відображення народних інтересів.

На шлях революційних перетворень Франція стала значно пізніше, ніж Голландія та Англія, — наприкінці XVIII ст. Політичні вчення, які ідейно підготували ранні буржуазні революції, в умовах передреволюційної Франції набули значного поширення й розвитку, а принципи свободи й рівності, проголошені і частково здійснені в Голландії та Англії, на французькому ґрунті перетворилися в розгорнуті політичні вчення.

Велику роль у процесі генезису індустріальної цивілізації відіграли буржуазні революції в Нідерландах (1566-1609); Англії (1640-1660); у Франції (1789-1794).

У ХV ст. Нідерланди входили до складу Бургундського герцогства, а після його розпаду у 1477 р. перейшли до Габсбургів. З 1516 р. Нідерланди стали складовою частиною імперії Карла У.

У ХVІ ст. до складу Нідерландів входили, крім сучасної їх території, Бельгія, Люксембург, частково Франція. Було 17 провінцій. З них найбільшими були Ено (Гунгау), Артуа, Люксембург, Намюр, Фландрія, Брабант, Голандія, Зеландія.

Уряди Карла V і Філіпа ІІ прагнули встановити в Нідерландах абсолютистські порядки, розгалужений чиновницький апарат. За Філіпа ІІ апарат очолювала Маргарита Пармська. При ній в Брюселі існував дорадчий орган – Державна Рада з представників нідерландської знаті. У провінціях були намісники. Скрізь по країні розміщувались військові гарнізони.

Однак орган самоуправління і станово-представницькі органи не були знищені. Існували Генеральні штати, що збирались за вказівкою намісниці. В них головну роль грали феодальна аристократія і вище духівництво, міський патриціат і багате купецтво. Вони вирішували питання про податки і приймали закони.

Провінційні штати відали розверсткою податків та ін. питаннями. Велику автономію мали ради міст. При цьому вся країна, кожна провінція і місто мали свої вольності і привілеї, які вони ревно оберігали. На цьому грунті були конфлікти з іспанськими властями.

Нідерландська буржуазна революція привела до виникнення індустріального суспільства в Голландії, але не мала впливу на інші європейські країни. Це зробила буржуазна революція в Англії, що почалася за умов розвитку індустріального устрою в економіці країни. Зростали обсяги багатогалузевого мануфактурного виробництва, торгівлі, зміцнилися позиції буржуазії і буржуазної власності. З'явилось економічно міцне середнє і дрібне дворянство — джентрі, яке вело господарство на індустріальній основі. Аграрний переворот XVI ст. знищив старе феодальне землеволодіння, прискорив процес обезземелення селян, сприяв виникненню фермерства.

Заходи, вжиті в ході й після англійської буржуазної революції, зміцнили буржуазні відносини в сфері промисловості, торгівлі, кредиту. В 1651 р. побачив світ відомий в історії Англії Навігаційний акт, який забороняв каботажне плавання іноземних кораблів між англійськими портами, дозволяв іноземцям поставляти в Англію товари лише своєї країни і підтверджував монополію англійських комерсантів на торгівлю з колоніями Англії. Цей акт забезпечив панування Англії на світовому ринку. Англійська буржуазна революція мала вплив на Францію, Німеччину, США та інші країни.

Французька революція почалася тоді, коли в Англії та Голландії розвивалися індустріальні відносини. Промисловий переворот в Англії перетворив процес індустріального розвитку на незворотний.

Основною перешкодою на шляху капіталістичного розвитку країни була феодальна власність на землю і весь застарілий лад абсолютної монархії. Сваволя королівської влади, привілеї дворянства і духівництва, феодальні побори й непосильні податки, численні внутрішні митниці викликали незадоволення всього третього стану на чолі з буржуазією. Зміцніла буржуазія вже не хотіла миритися з феодально-абсолютницьким ладом. Народ готовий був піднятись на боротьбу за поновлення дворянської монархії. Не могла по-старому правити й королівська влада. В 1787р. король Людовік XVI приказав скликати збори так званих нотаблів – призначених представників трьох станів – для затвердження нових податків. Проте збори натабілів відхилили всі ці пропозиції, і їх було розпущено. Кроль змушений був призначити генеральним контролером фінансів банкіра Неккера. За його порадою король погодився скликати у 1787 році Генеральні штати для затвердження нових податків. Вибори до Генеральних штатів сприяли загостренню політичної кризи. Появились багато памфлетів із викладом вимог третього стану. У брошурі абата Сійєса “Що таке третій стан”, яка мала величезний успіх і в інших памфлетах із викладом вимог обґрунтовувалась потреба перетворити Генеральні штати на Національні Установчі збори з однієї палати для вироблення конституції. Буржуазія вимагала політичних прав і влади. Уряд збирав війська, щоб розігнати збори, але на боротьбу з абсолютизмом піднялися народні маси. Народна революція почалась із повстання в Парижі. Народні промовці перед величезним зібранням людей пояснювали, яка загроза нависла над Установчими зборами. Серед буржуазії поширювалась чутка про те, що скоро буде оголошено державне банкрутство, тобто про намір уряду анулювати свої боргові зобов’язання. Сила-силенна народу з рушницями, ножами і списами, загони буржуазної міліції оточили фортецю і зажадали від гарнізону здатися. Бастилію було здобуто. Як пам’ять про цю подію день 14 липня став національним святом французького народу. Перемога революції в Парижі мала дуже важливі наслідки. Тільки народне повстання зміцнило становище Установчих зборів. Здобуття Бастілії привело до повалення абсолютизму й утвердження конституційної монархії. Народні маси виявилися основною силою, яка дала змогу великій буржуазії захопити владу. У країні почалася аграрна революція. Села були охоплені вогнем селянських повстань. Селяни нападали на дворянські замки. Селянські повстання налякали Установчі збори й змусили їх вночі проти 4 серпня 1789 року проголосити в принципі повне скасування феодального ладу. Головне питання революції – аграрне – було далеко не розв’язане, і зворушення на селі тимчасово ослабли. Падіння абсолютизму і часткове скасування феодальних повинностей викликали новий напад люті у придворної аристократії. Брати короля і багато представників вищої влади поспішно втекли за кордон, щоб підготувати контрреволюційну інтервенцію. 26 серпня Установчі збори під тиском народного революційного піднесення прийняли Декларацію прав людини і громадянина. На противагу королівському самодержавству декларація проголошувала принцип національного верховенства, згідно з яким нація – це єдине джерело всякої влади. Передбачалося право всіх громадян особисто або через представників брати участь у виданні законів і встановлення податків, проголошувалася свобода совісті, віросповідання, слова, друку і вибору будь-яких занять. Насправді ж більшість членів Установчих зборів не хотіла впроваджувати в життя принципи повної рівності людей у політичних правах. Виборчі права вони збиралися надати тільки тим, хто платить податки, не кажучи вже про те, що зовсім не мали на меті давати право голосу жінкам. Декларація відкидала станові привілеї і самодержавство і стало маніфестом основ буржуазного суспільного ладу. Приватна власність була оголошена священною і недоторканою. Прийняття Декларації прав людини і громадянина зміцнило авторитет Установчих зборів серед народу, але поки збори були у Версалі, придворна аристократія не втрачала надії розігнати їх. На початку жовтня при дворі відновилася підготовка контрреволюційного перевороту. Чутки про це знову викликали тривогу в столиці. 5 жовтня величезна колона демонстрантів-робітників, ремісників, захопивши гармати, рушила на Версаль. Після 5-6 жовтня почастішали втечі аристократів за кордон. З початком революції в Парижі та в інших містах Франції виникло багато революційних клубів і газет. Восени 1789р. було створено “Товариство друзів конституції”, яке дістало назву Якобінського клубу від бібліотеки монастиря святого Якова, де відбувалися засідання клубу. Більш демократичним і близьким до плебейських верств населення був клуб кордельєрів. Переїхавши до Парижу, Установчі збори взяли курс на струмування і придушення виступів міської бідноти й селянських заворушень проти поміщиків. Було ухвалено закон про застосування зброї проти “заколотницьких зборищ”. Бідняків не допускали в Національну гвардію. Основне питання революції – ліквідація феодальних відносин на селі – залишилось не розв’язаним.

3 перших днів революції у Франції були здійснені прогресивні економічні реформи. Скасовувалися податкові привілеї, всім громадянам гарантувалося право на будь-які посади і звання. Позитивну роль у розвитку революції відіграли і деякі вимоги економічного лібералізму, реалізовані великою буржуазією (жирондистами). В лютому 1791 р. спеціальні декрети Установчих зборів скасували державну регламентацію промислового виробництва, ліквідували цехи, проголосили свободу торгівлі.

Після вигнання з Конвенту жирондистів до влади прийшла середня та дрібна буржуазія (якобінці), що завдала вирішального удару ворогам революції, знищивши феодалізм на селі. Було проголошено обов'язковий розподіл общинних земель у тому разі, якщо цього бажала третина місцевих жителів. Спеціальним декретом скасовувалися феодальні права дворянства, борги селян феодалам; однак вимоги сільської бідноти про безкоштовні наділи не були задоволені. В цілому аграрне законодавство було спрямоване на задоволення інтересів середнього селянства та сільської буржуазії.

Велика французька революція 1789-1794 рр. була першою і єдиною революцією, доведеною до повної перемоги над феодальним дворянством та монархією. В Англії революція XVII ст. завершилася компромісом між новим дворянством і буржуазією, а у Франції революція XVIII ст. розгромила феодалізм і утвердила панування буржуазії. Як наслідок, французька революція набула загальноєвропейського і світового значення.

Історія ґенези індустріального суспільства пов'язана з розвитком мануфактурного виробництва, тому період XVI-XVIII ст. у розвитку світового господарства був мануфактурним. Мануфактура — підприємство, що базується на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, яка історично передувала великій машинній індустрії. Існують дві форми мануфактур — розсіяна, що розвивалася в основному в XVI — першій половині XVIII ст., і централізована, що , утвердилася з другої половини XVIII ст. Мануфактури виникали в галузях, де рівень спеціалізації і технічного розвитку створював умови для реорганізації виробництва. Такі умови в XVI і ст. були в суконному виробництві, металургії, суднобудуванні, І книгодрукуванні. Утворення мануфактур йшло двома шляхами: 1) торговий капітал проникав у виробництво; 2) виробник І ставав і підприємцем, і купцем. Одночасно в промисловості зберігалися ремесла і дрібне товарне виробництво.

У мануфактурний період торговий капітал переважав над промисловим. Головними сферами залучення капіталу в Англії і Голландії була зовнішня торгівля і морські перевезення.

Історія протоіндустріального суспільства — це історія перемоги промислового капіталу над торговим.

Відбувалися зрушення в сфері обігу і розподілу. Просте товарне виробництво переростало в ринкове, розвивався міжнародний поділ праці, формувалися національні, європейський і світовий ринок товарів і грошей. На міжнародних ринках провідну роль відігравали Англія, Голландія. Європейські феодальні країни не були спроможні конкурувати на світовому ринку і перетворилися на продавців своїх аграризованих економічних відносин.

Сільське господарство розвивалося трьома основними напрямами: створення буржуазних форм земельної власності, еволюція феодальної ренти у капіталістичну, зростання товарності. Змістом цих процесів була боротьба між двома шляхами розвитку аграрних відносин: ринкового підприємництва та дрібнотоварної земельної власності.

В Англії аграрний переворот XVI — XVII ст. відіграв радикальну роль. Там, де застосовувалось огороджування, насильницьке обезземелення селян, відразу утворилася велика земельна власність буржуазного типу, яка здавалася в оренду селянам. Після буржуазної революції на цих землях утверджувалися фермерські господарства, а лендлорди (великі землевласники) отримували капіталістичну ренту. Селян — копігольдерів переводили на становище орендарів, змушували відмовлятися від своїх прав на користування землею. Дрібні селянські господарства перестали існувати, звільнивши місце великій буржуазній земельній власності лендлордів і фермерів. Сільське господарство досягло значних успіхів у вівчарстві, агрокультурі й агротехніці (легкий плуг, складні сівозміни, використання добрив), зросла врожайність зернових культур.

У Голландії розвиток сільського господарства мав компромісний характер. Революція не ліквідувала феодальну земельну власність, але пріоритет належав зміцненню дрібноселянської власності, що зростала в основному за рахунок скуповування монастирських володінь, осушених земель, на яких розвивалися фермерські господарства.

У Франції протягом перехідного періоду зберігалася велика земельна власність феодалів, зміцнилася спадкова рента. Аграрне законодавство якобінців у ході буржуазної революції 1789-1794 рр. перетворило цензиви у приватну власність селян. Процес капіталізації здійснився шляхом зміцнення дрібноселянської власності. Селянин перетворився на дрібного аграрія індустріального суспільства.

Отже, визначальними напрямками у господарському розвитку країн Західної Європи була буржуазна перебудова, формування індустріального ладу.

Велике революційне хвилювання, що пронеслось багатьма країнами світу у XVI — XVIII ст. докорінно змінило, оновило традиційне суспільство і відкрило нові шляхи розвитку, породило новий буржуазно-капіталістичний тип суспільного устрою і державотворення. Вже з кінця XVI ст. піднялась хвиля повстань і буржуазних революцій, які стали важливими ступенями процесу творення світової історії, призвели до розпаду могутніх імперій і виникнення незалежних капіталістичних держав.

Висновки

Величезний прогрес у розвитку демократії започаткували утвердження капіталізму й перемога буржуазних революцій в Англії, Франції, інших країнах. Завдяки ліквідації кріпацтва і скасуванню феодальних привілеїв сформувався цілий комплекс демократичних інститутів і процедур, більшість з яких використовується і нині. Життя розвінчало міф про “соціалістичну демократію”, яка нібито була вищим типом демократичного устрою суспільства.

Починаючи з Нового часу— доби буржуазних революцій, усвідомлення історично визначальних незбігів між, зазвичай, свідомими — раціональними — суспільно значущими діями та вчинками людей («розумних істот») та непередбачуваними в жодному свідомому намірі наслідками їхнього спільного, колективного життя (як «політичних тварин») сформувалося в класичний (модерний) тип соціально-політичних теорій, взагалі політичної філософії. Її визначальна особливість, закладена вже Новим часом, полягала у тому, що політична теорія від початку спрямовувалася на вирішення подвійного завдання. Перше — виявити раціональну структуру — сутність, загальний закон — соціальних рушійних сил і катаклізмів. Друге — створити таку систему політичних ідей, на основі яких можна було б надати колективним формам людського життя належної цілераціональності, свідомої передбачуваності. Відоме якраз з цієї доби гасло «знання є сила» у тогочасній політичній теорії відкриває свій справжній смисл тотальної волі до влади у формі проективного панування над суспільством на засадах раціонального контролю. Виникає система універсальних світоглядних упереджень, найзагальніших припущень, на яких ґрунтуються всі подальші емпіричні судження про побудову світу в цілому і, зокрема, про закономірності суспільного життя, чинники його розвитку та можливості його наукового осягнення.

Список використаної літератури

1. Английская революция середины XVII в./ [Отв. ред. Барг М. А., Ястребицкая А. Л.]; Институт науч. информации по общественным наукам (Москва). -М.: ИНИОН, 1991. -184 с.

2. Буржуазия и Великая Французская революция / Э. Е. Гусейнов, Е. М. Кожокин, А. В. Ревякин, Д. М. Туган-Барановский,; Предисл. А. В. Адо. -М.: Изд-во МГУ, 1989. -213 с.

3. Загидуллина Г. Политическая борьба в Англии и Французская буржуазная револю-ция (1789-1794 гг.) : (Специальность 07.00.03. — "Всеобщая история"): Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук/ Галина Заги-дуллина,; Гос. пед. ин-т им. В. И. Ленина. -М., 1980. -16 с.

4. Кареев Н. История Западной Европы в новое время/ Николай Иванович Кареев. -Изд. 2-е. -СПб. : Тип. М.М.Стасюлевича. -1998. -Т. 3 : История XVІII века,

5. Мотлей Д. Л. История нидерландской революции и основания Республики Соеди-ненных провинций : Пер. с англ./ Д. Л. Мотлей. -СПб. : Тип. А. С. Голицына. -1985

6. Пакуль Н. М. Нидерландская революция : С картой Нидерландов XVI века/ Н. М. Пакуль. -Харків: Український робітник, 1989. -235 с.

7. Савин А.Н. Лекции по истории Английской революции/ А.Н. Савин. -М.: Крафт+, 2000. -535 с