Історія міжнародної статистики: основні етапи розвитку

Вступ.

1. Історія міжнародної статистики.

2. Основні етапи розвитку статистики.

3. Державна статистика в сучасній Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

З точки зору вивчення статистики у вищих навчальних закладах, цей курс включає в себе декілька частин – теорію статистики, галузеву статистику та статистику окремих процесів, наприклад, демографічна статистика, статистика праці тощо. Теорія статистики охоплює основні категорії, принципи та методи статистичної науки, вона є основоположним розділом, на якому ґрунтуються всі інші частини курсу.

Статистика – це суспільна наука, яка вивчає кількісний бік масових суспільних явищ і процесів із врахуванням їх якісного змісту, місця і часу перебігу.

Статистика відокремилась у самостійну галузь знань у зв'язку з тим, що має специфічний об'єкт і предмет дослідження, а саме кількісні параметри соціально-економічного розвитку суспільства. Це суспільна наука, оскільки вона вивчає явища та процеси розвитку суспільства, причому переважно ті, що мають масовий характер, тобто притаманні великій кількості об'єктів. Слід мати на увазі, що статистика досліджує якісно визначені параметри, котрі мають певний економічний або соціальний зміст, пов'язані з відповідним показником часу та територією.

Коли мова йде про методологію конкретної науки, мається на увазі її концептуальні засади, сукупність специфічних прийомів та способів дослідження об'єкту і предмету. В процесі статистичного дослідження використовуються різноманітні методи, а саме:

· загальнонаукові методи;

· методи, запозичені з інших галузей знань (наприклад, математика);

· статистичні методи, розроблені в процесі наукових досліджень і практичної діяльності.

1. Історія міжнародної статистики

Будь-яка наука відокремлюється у самостійну в той момент, коли вона формується у певну систему знань. Збирання числових даних про населення, площу орної землі, поголів'я худоби, кількість воїнів тощо проводилось ще у стародавній Греції, Римі, Єгипті. Однак цей процес був надто примітивним, аби вести мову про зародження статистичної науки.

В другій половині ХУІІ сторіччя почали з'являтись праці, які мали на меті підкорити збирання та обробку числових даних певним теоретичним основам. Сформувалась галузь знань, яка доповнювала певну політичну основу і мала назву “державоведення”. Один із засновників цієї науки професор Геттингенського університету Г.Ахенваль запропонував використовувати термін “статистика”.

Початок формування наукових засад статистики слід пов'язувати з виникненням теорії ймовірностей. Особливе значення мали праці Б.Паскаля та Я. Бернуллі, що стосувались закону великих чисел, який у свою чергу, є важливим принципом статистичної теорії. В другій половині ХУІІ сторіччя були опубліковані праці так званої школи “політичної арифметики”. Так, праці англійського економіста В.Петті можна вважати першими взірцями аналізу економічної ситуації за допомогою наявної статистичної інформації. У ХУІІІ ст. були сформульовані принципи статистико-математичної обробки даних про народонаселення, а саме розроблялись таблиці смертності. В той же час розпочалось дослідження розвитку економіки, наприклад, перші спроби розрахунку індексу цін та ін.

У ХІХ ст. багато країн Європи (Франція, Прусія, Бельгія,Англія) утворили спеціальні установи, які займались збиранням та опрацюванням статистичних даних. Почали регулярно проводитись переписи населення та інші статистичні дослідження. В 1885 р. був створений постійний міжнародний статистичний орган – Міжнародний статистичний інститут. Діяльність у галузі практичної статистики зумовила необхідність розробки її методологічний та наукових засад. В працях П.Лапласа, К.Гаусса, А.Лежандра, П.Чебишева та ін. розроблені теоретичні питання теорії ймовірностей стосовно статистичних досліджень, також почались пошуки філософських основ статистики. Так, у працях А.Кетле з допомогою статистичних методів робилась спроба дослідити закони розвитку людства (суспільства). В цих працях, передусім “Соціальна фізика”, зроблено спробу сформувати основні методологічні положення статистики.

В Росії у ХІХ ст. сформувалась школа статистики політико-економічного напрямку. Великий внесок у розвиток статистичної науки зробили К.Герман, К.Арсен'єв, А.Чупров, Ю.Янсон, Д.Журавський.

Хоча Україні до цивілізованого ринку ще далеко, вже діють чимале комерційних структур, приватних підприємств, селянських фермерських господарств. Отже ознайомлення зі статистикою розвинених країн, міжнародною статистикою є потребою нинішнього дня.

Під міжнародною статистикою розуміють уніфікацію та стандартизацію статистичних показників, одиниць виміру, класифікації і розробку єдиних методик визначення основних статистичних показників для характеристики темпів розвитку різних країн і систем забезпечення порівняності національних статистичних даних.

У дійсності міжнародна статистика виконує ті ж самі функції, що і національні статистики, тобто це соціально-економічна статистика лише винесена на світовий рівень. У міжнародній статистиці справді помітне місце займає розвиток методики міжнародних порівнянь, але! не заради самих порівнянь та показу уявних переваг однієї суспільної системи і приховування досягнень супротивної, а для того, щоб встановити, які країни досягай кращих успіхів у використанні людського потенціалу і матеріальних ресурсів, у забезпеченні добробуту нації. Отже, міжнародна статистика — такий самий інструмент управління, як і національна статистика. Інша річ, що управління світом здійснюють не за допомогою обов'язкових до виконання наказів, а шляхом спроб вироблення єдиної лінії, шляхом порад, рекомендацій тощо.

Основне завдання міжнародної статистики — характеристика світового господарства, світового суспільства, розкриття статистичних закономірностей життя світу. В її функції входить і практична робота зі збирання і обробки масових даних про суспільні явища та процеси та науковий пошук.

Оскільки під міжнародною ми розуміємо соціально-економічну статистику на світовому рівні, її предмет і методи відповідають! предмету та методу соціально-економічної статистики.

Як відомо, статистика вивчає кількісний аспект масових суспільних явищ і процесів у нерозривному зв'язку з їх якісною стороною. Вона досліджує як продуктивні сили, так і виробничі відносини, стосунки! між людьми, колективами, країнами, умови життя людей, вплив природних факторів на життя суспільства та навпаки.

Суспільні явища і процеси можна охарактеризувати з допомогою величезної кількості показників. Кожний вчений застосовує у своєму конкретному дослідженні такі показники і може визначити їх за такою методикою, які відповідають поставленій меті. Однак для вивчення стану суспільства і економіки, для потреб управління народногосподарськими комплексами найважливіші показники треба визначати централізовано, за єдиною методикою, щоб забезпечити порівнянність цифрових даних в часі і просторі.

Статистика — широко розгалужена наука. В курсі соціально-економічної статистики М.Г.Назаров і В.Є.Овсієнко дають таку класифікацію статистичних наук:

• загальна теорія статистики;

• економічна статистика (вивчає економіку народною господарства в цілому) та її галузеві статистики, які вивчають економіку окремих галузей сфери матеріального виробництва (статистика промисловості, сільського господарства, будівництва і т.д.);

• соціальна статистика та її галузеві статистики, які вивчають соціальні явища (статистика освіти, культури, мистецтва, охорони здоров'я, науки і т.д.);

• статистика населення.

Наведена класифікація щодо складу економічної і соціальної статистики не є прийнятною для статистиків капіталістичних країн і міжнародної статистики у зв'язку з тим, що класифікацію видів економічної діяльності ООН і капіталістичну статистику будують залежно від характеру виду діяльності, що забезпечує отримання доходу, а не від призначення суспільно корисної праці, як це було прийнято в РЕВ. У статистиці країн соціалістичного табору сфера матеріального виробництва і невиробнича сфера були чітко розмежовані, в класифікації ООН такого розмежування немає.

Ми б запропонували обговорити такий варіант класифікації. Статистика поділяється на дві галузі: загальну теорію статистики і соціально-економічну статистику. Економічна статистика охоплює галузі як виробничої, так і невиробничої сфери, статистику національного багатства і трудових ресурсів, систему балансів народного господарства національних рахунків. При такому підході галузева структура економічної статистики буде більш-менш однаковою як у нашій теперішній практиці, так і в міжнародній статистиці.

Міжнародні статистичні органи не можуть використовувати ті засоби збору інформації, які мала в своєму розпорядженні централізована статистика при пануванні командно-адміністративної системи в країнах колишнього соціалістичного табору. Але це не означає, що роль міжнародної статистики полягає у зведенні статистичних даних з країн світу. Потрібна активізація статистичної роботи в напрямках вивчення стану і динаміки навколишнього середовища, обліку і пропаганди ресурсозберігаючих, кругооборотних та екологічно чистих технологій. Так, у багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні, частина фермерів, окремі господарства навчились вирощувати екологічно чисті продукти сільського господарства, тобто, не застосовуючи мінеральних добрив, отрутохімікатів, гербіцидів. Завданням статистики є вивчення показників економічної ефективності нових технологій порівняно з традиційними, отримання інформації про кращий досвід.

У соціальну статистику ми включаємо статистику населення, статистичне вивчення політичних взаємовідносин між державами, взаємовідносини між класами і соціальними групами, між націями та, між конфесіями, моральну статистику і т. д.

Завдання міжнародної статистики полягають, насамперед, у вивченні стану і розвитку світового народного господарства, закономірностей різноманітних соціальних та економічних процесів, які відбуваються у світі, у контролі заходом виконання цільових програм, що здійснюються як по лінії ООН, так і з допомогою колективних зусиль груп країн, наприклад, програм допомоги країнам, що розвиваються, діяльності миротворчих сил ООН.

Важливе значення має подальша діяльність щодо розробки єдиної для світу схеми розрахунку основних економічних показників, забезпечення порівняності даних національних статистик.

Статистична служба, як будь-який більш-менш складний вид людської діяльності, вимагає наукового підходу до її розбудови, об'єктивного та глибокого аналізу ефективності роботи статистичних органів. Отже, складовою статистики є характеристика структури статистичної служби, раціоналізація функцій, які вона виконує. Збором, обробкою і аналізом інформації про масові явища та процеси займаються багато інших організацій і окремих людей, звідси необхідна класифікація і раціоналізація потоків інформації, пошук оптимального ступеня централізації цієї роботи, створення єдиного банку статистичних даних. До завдань міжнародної статистики належать розробка наукових основ організації і координації статистичної роботи в світі, забезпечення ознайомлення широких кіл громадськості з її результатами.

Для вивчення свого предмету статистика розробляє і використовує різні методи, сукупність яких утворює статистичну методологію.

Теоретичною основою статистики як суспільної науки є філософія та економічна теорія (політична економія, макро- і мікроекономіка). На основі цих наук статистика виявляє кількісні зміни суспільних явищ (процесів), з урахуванням їх якісного змісту, при використанні своїх специфічних методів (прийомів, способів). До таких методів належать: статистичне спостереження; зведення і групування даних; визначення абсолютних, відносних та середніх величин, показників варіації, динаміки; використання вибіркового методу, кореляційно-регресивного аналізу, табличного і графічного методів тощо.

Будь-яке статистичне дослідження складається з трьох послідовних етапів:

1. Статистичне спостереження.

2. Зведення, класифікації та групування статистичних даних.

3. Аналіз статистичної інформації.

Розглянемо кожен етап статистичного дослідження більш докладно.

На першому етапі використовується метод масового статистичного спостереження, який забезпечує всебічність, повноту та представляємість (репрезентативність) початкової інформації. Вимога масовості одиниць спостереження цієї начальної стадії зумовлена тим, що статистичні закономірності виявляються в достатню великому масиві даних на основі дії закону великих чисел.

На другому етапі зібрана в ході масового спостереження інформація підлягає обробці методом зведення, класифікацій та статистичного групування, що дозволяє виділити у сукупності соціально-економічні типи. На даній стадії здійснюється перехід від характеристики одиничних факторів до характеристики даних, які об'єднані в групи. Методи групувань розрізняються в залежності від задач дослідження та якісного складу первинного матеріалу. При обробці статистичної інформації обчислюються абсолютні, відносні, середні величини, статистичні коефіцієнти тощо.

На третьому етапі проводиться аналіз статистичної інформації з використанням узагальнених статистичних показників: абсолютних, відносних та середніх величин; варіацій; параметрів тісноти зв'язку та . швидкості зміни соціально-економічних явищ за часом, індексів тощо. Проведення аналізу дозволяє перевірити причинно-наслідкові зв'язки явищ і процесів, визначити вплив та взаємодію різних факторів, оцінити ефективність прийнятих управлінських рішень, можливі економічні та соціальні наслідки створюваних ситуацій. У зрівнянні узагальнених статистичних показників явищ розраховуються кількісні оцінки їх розповсюджуваності у просторі та розвитку за часом, встановлюються характеристики зв'язку та відповідні залежності.

При аналізі статистичної інформації широке розповсюдження мають табличні та графічні методи. Завдання статистики на сучасному етапі нерозривно пов'язані із загальними проблемами переходу України до ринкових відносин:

• всебічні дослідження виникаючих у суспільстві глибоких перетворень економічних і соціальних процесів на основі науково обґрунтованих показників;

• узагальнення та прогнозування тенденцій розвитку господарства держави;

• виявлення резервів ефективності суспільного виробництва;

• своєчасне забезпечення господарських і керівних органів статистичною інформацією;

• впровадження в статистику стандартів системи національних рахунків (СНР);

• розвернення системи моніторингів (спеціально організованих спостережень);

• подальша комп'ютеризація органів державної статистики;

• вдосконалення статистичної інформації та методологій розрахунків статистичних показників.

2. Основні етапи розвитку статистики

Статистика виникла в далекій давнині. У її джерел стояв, мабуть, Древній Китай: там ще за дві тисячі років до нашої ери населення обчислювалося по статі і за віком, крім того — збиралися зведення про стан промисловості і сільського господарства.

Узагалі статистика поступово розвивалася там, де в ній виникала необхідність. А потрібна вона була державі для керування, у першу чергу — для визначення числа осіб, що можуть бути покликані до військової служби, число земель, що підлягають обкладанню податками, і т.п.

У Древньому Римі вівся збір зведень про чисельність населення і майновий стан громадян. Переписи населення там відбувалися регулярно; до наших днів збереглися свідчення про 36 таких заходів (до речі, з одним із таких переписів пов'язаний початок нашого літочислення: у Євангелії говориться, що Ісус Христос народився під час перепису населення Римської Імперії).

Про існування статистики в Середньовіччі свідчать численні описи королівських володінь, абатств, єпископств, графств. Статистичні зведення — про виникнення і розвиток міських поселень, про чисельність домашньої худоби в селянських господарствах — можна знайти й у давньоруських літописах, у зводі законів XII століття "Русская правда".

У XV-XVII ст. тодішні чиновники вели письмові і переписні книги. У письмові заносилися розміри ріллі, косовиць, міст, промислових закладів і т.п. У переписних же книгах вівся облік населення по категоріях. Дані письмових і переписних книг були основою для організації податкової системи на Русі.

На початку XVIII в. Петро I ввів реєстрацію нових фабрик і заводів, облік цін на хліб, з'являється розгорнута статистика зовнішньої торгівлі. Робляться перші кроки в організації поточного обліку населення — здійснювана церквою реєстрація шлюбів, народжень і смертей.

У першій половині XVIII в. у Росії з'являється така звична нам форма представлення статистичних даних, як таблиця. Крім того, стали застосовуватися анкети по вивченню продуктивних сил країни, використовуватися вибірковий і інший методи математичної статистики. Населення (але тільки те, що обкладалося податками) перераховували під час ревізій (переписів).

Перший економіко-статистичний огляд Росії був підготовлений Іваном Кириловичем Кириловим, обер-секретарем Сенату (вищої судово-адміністративної установи тієї пори), у 1727 р. У ньому були широко використані обліково-статистичні дані, що надходили в Сенат, представлені в таблицях, а також узагальнюючі показники.

У 1760 р. Михайло Васильович Ломоносов розробив "Академічну анкету" із тридцятьма питаннями для збору статистичних даних. Майже в той же час другу анкету, близьку по характері "академічної", підготував Федір Михайлович Міллер. Ці анкети стали свого роду базою формування російської економічної статистики.

Центральна служба статистики була необхідна Державі Російському. Ця потреба виникла вже на початку XVIII в., однак реалізована ідея була лише на початку століття XIX. 8 вересня 1802 р. імператор Олександр I "Найвищим Маніфестом" повелів кожному міністрові проводити збір письмових звітів. У цей день було створене Міністерство внутрішніх справ, а в його складі — група з 10 чоловік для узагальнення зведень, що утримуються в міністерських звітах. Саме тоді почалося організаційно-структурне оформлення статистичної діяльності в Росії. 20 березня 1811 р. при міністерстві поліції було засновано статистичне відділення.

27 жовтня 1834 р. — видано урядовий Указ про створення губернських статистичних комітетів.

Найважливішим заходом на результаті століття став перший Загальний перепис населення Російської Імперії 1897 р. Він проводився під керівництвом видатного російського географа, економіста, статистика Петра Петровича Семенова Тянь-Шанського.

На рубежі XIX-XX ст. досвід урядової і земської статистики в Росії дозволив науково осмислити застосування статистики в різних галузях: сільськогосподарської, промислової, залізничного транспорту, торгівлі, статистики праці, населення, бюджетної статистики.

Після революції колишня система органів статистики перестала діяти. У червні 1918 р. був скликаний перший Всеросійський з'їзд статистиків, що обговорив проект Положення про державну статистику, наданий Павлом Илліччем Поповим (він очолював у той час відділ перепису і статистики Вищої ради народного господарства). 25 липня 1918 р. це положення було затверджено Радою Народних Комісарів (РНК). Тим самим було оформлене створення в країні єдиного загальнодержавного органа — Центрального статистичного управління. 17 вересня 1918 р. РНК затвердив Положення про губернські статистичні установи.

В організації статистичної діяльності країни світу обирають один з двох шляхів — створення централізованої системи державної статистики або децентралізованої системи статистичних організацій. Перший шлях обрали країни Східної Європи, в тому числі й Україна, а також Канада, Німеччина та ін. В названих країнах існує центральний статистичний орган, який керує статистичною діяльністю в межах країни. Так, в Україні – це Державний комітет статистики України (Держкомстат), в Німеччині – Федеральне статистичне управління, завдання якого визначені Законом про статистику.

В багатьох розвинутих країнах світу (США, Франція, Великобританія) державна статистика децентралізована, тобто характеризується відсутністю єдиного центрального органу. Якщо ж формально цей орган існує, наприклад, Центральне статистичне управління при Кабінеті Міністрів Великобританії, Національний інститут статистики та економічних досліджень Міністерства фінансів і економіки Франції, то його основним завданням є координація діяльності статистичних організацій, розробка статистичної методології та рекомендацій.

В США існує більше 100 федеральних статистичних установ із власними програмами діяльності. Федеральний уряд користується даними 45 установ, які займаються збиранням та опрацюванням статистичних даних. Усі статистичні установи США можна класифікувати таким чином:

— цільові статистичні установи, метою яких є збирання даних (Бюро цензів, Статистичне управління Міністерства праці, Відділ статистичних звітів Міністерства сільського господарства, Національний центр статистики освіти та ін.);

— аналітичні та дослідницькі установи (Рада економічних консультантів, Бюро економічного аналізу, Інститут економіки споживання і харчування тощо);

— адміністративні та регулюючі установи (Управління соціального забезпечення, Управління кадрів, Соціальна служба та служба працевлаштування, Служба внутрішніх бюджетних надходжень і т.п.);

— інші установи (Національний науковий фонд, Міністерство житлового та міського благоустрою тощо).

Найбільшими статистичними установами США є Бюро цензів та Статистичне управління Міністерства праці. Інформація, що збирається для Федерального уряду, широко застосовується як у державному управлінні, так і у приватному секторі.

В світі існує ряд міжнародних статистичних організацій, наприклад, Статистична комісія ООН та Статистичне бюро Секретаріату ООН. Статистична комісія ООН, утворена у 1946 р., керує методологічною роботою, координує статистичну діяльність спеціалізованих органів, узагальнює та аналізує досвід окремих країн, розробляє міжнародні стандарти та здійснює допомогу країнам в проведенні статистичних досліджень.

В основу діяльності Статистичного бюро Секретаріату ООН, яке є виконавчим органом, покладені рекомендації статистичної комісії. Бюро збирає, обробляє, аналізує та публікує дані по міжнародній статистиці, які одержуються від окремих країн.

Крім цього, статистичну роботу виконують: Міжнародна організація праці (ILO), Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO), Організація об'єднаних націй з питань освіти, науки та культури (UNESCO), Міжнародний валютний фонд (IMF), Всесвітня організація охорони здоров'я (WHO) та ін.

Статистичне бюро Секретаріату ООН видає наступні бюлетені:

· Статистичний щорічник ООН (Statistical Yearbook);

· Щомісячний статистичний бюлетень (Monthly bulletin of Statistics);

· Демографічний щорічник (Demographic Yearbook);

· Щорічник статистики національних рахунків (Yearbook of national accounts Statistics).

Статистичною діяльністю в Україні керує Державний комітет статистики, який має систему статистичних органів, побудовану за адміністративно-територіальним принципом. Держкомстат видає накази, інструкції та рекомендації з питань організації обліку та звітності, які є обов'язковими для виконання усіма суб'єктами господарювання незалежно від форми власності. Підприємства, організації та установи подають до районних (міських) відділів та обласних управлінь статистики статистичні звіти та інші документи.

Органи державної статистики проводять перевірку стану звітності, достовірність та повноту звітних даних. Вони також здійснюють спеціально організовані статистичні спостереження, складають баланси, обчислюють макроекономічні показники, показники рівня життя населення тощо.

3. Державна статистика в сучасній Україні

Статистична робота цінилася завжди. Витоки української статистики сягають часів Київської Русі. Вже тоді було налагоджено збір інформації про суспільні явища і процеси, про економічне життя, стан соціального розвитку. Спершу статистика мала суто практичний характер і для стягнення податків. У ХVI-XVII ст. у зв’язку з оподаткуванням певних груп населення в межах Речі Посполитої збиралися статистичні дані для складання реєстрів, які включали об’єкти (земля, млини, корчми) або голів родин. У козацько-гетьманській державі статистичні матеріали (про кількість населення , його майнове становище, ведення сільського господарства, ремесла тощо) одержувались під час проведення переписів населення для обкладання подвірним податком. Матеріали цих переписів збереглися у рукописних книгах другої половини XVII ст. і першої чверті XVIIІ ст. (перепис Лівобережної України 1666 р. та ін.).

Унікальну історичну цінність мають матеріали перепису козацького стану, здійсненого за наказом гетьмана України Богдана Хмельницького у 1649 році. Переписи всього чоловічого населення, так звані ревізії, проводились на Україні з 1782 до 1857 р.

З першої половини ХІХ ст. осередками статистичних досліджень були губернські комітети і бюро, результати досліджень публікувались у спеціальних виданнях, здебільшого у формі щорічних пам’яткових книг.

У середині ХІХ ст. було створено кафедри статистики у Київському та Харківському університетах.

Пореформений період (1861-1917рр.) увійшов в історію як етап становлення та розвитку державної і земської статистики. Статистичні дослідження земств надавали можливість одержувати докладні відомості про стан сільського господарства, соціально-економічні процеси на селі.

Початок розвитку статистики України за радянських часів відзначався великою інтенсивністю: проводились значна кількість спеціальних переписів, складено перший баланс народного господарства. Як і в інших сферах державного і суспільного життя, у статистиці допускався плюралізм ідей, концепцій, фахових підходів, вивчення і критичне освоєння зарубіжного досвіду.

Однак вже наприкінці 20-х рр. ставав усе відчутнішим тиск адміністративно-бюрократичної системи.

Із розпадом колишнього СРСР і здобуттям України незалежності почалася нова ера розвитку статистики.

Зараз органи державної статистики перебувають на перехідній стадії робіт, коли впроваджуються у практику міжнародні статистичні стандарти та рекомендації, розширюються статистичні роботи, засновані на принципово нових для України методологічних засадах, починаються спостереження за новими явищами в економіці та суспільстві.

Нині сміливо можна стверджувати, що закінчився перший етап реформування української статистики. При цьому вдалось зберегти національні особливості побудови та організації статистики.

На теперішній час органи державної статистики перебувають на перехідній стадії робіт, коли впроваджується у практику міжнародні статистичні стандарти та рекомендації, розширюються статистичні роботи, засновані на принципово нових для України методологічних засадах, починаються спостереження за новими явищами в економіці та суспільстві.

За роки незалежності України розроблені, затверджені Кабінетом Міністрів і послідовно реалізовані дві довгострокові програми розвитку державної статистики. Головним їхнім підсумком стало створення принципово нової статистичної системи, яка, з одного боку, в основному адаптована до міжнародних правових норм і статистичних стандартів, а з другого – враховує національну специфіку та забезпечує вимоги перехідної економіки.

З метою подальшої модернізації та реформування національної системи статистики було розроблено і відповідною урядовою постановою затверджено Стратегію розвитку державної статистики на період до 2008 року. Нею визначено наступну, третю програму розвитку статистики України, яка є програмним документом державної політики в галузі статистики. Вона визначає основні завдання та напрями розвитку державної статистики у середньостроковій перспективі і спрямована на створення принципово нової системи збору, обробки та поширення статистичної інформації.

Зменшення звітного навантаження – це базовий принцип взаємодії з респондентами, що є як юридичними, так і фізичними особами. Щороку органами державної статистики збирається та обробляється понад 200 форм державних статистичних спостережень різної періодичності. Слід зазначити, що ДКС постійно працює над скороченням їх чисельності та обсягів.

Головним завданням органів державної статистики було і залишається повне і своєчасне задоволення потреб всіх наших користувачів у достовірній і якісній статистичній інформації (експрес-інформації, економічні доповіді, статистичні бюлетені, збірники тощо як у друкованому, так і в електронному вигляді).

Висновки

Міжнародна статистика розкриває конкретну сторону і особливості цих явищ і процесів в умовах визначеного місця (території) та часу. За допомогою різних показників та методів економічна статистика охоплює всю сферу економічної дійсності, всі галузі економіки, характеризує пропозиції між ними, досягнутий рівень розвитку на даний момент або ж за визначений період, що дає можливість краще пізнати суть, характер, масштаби та швидкість змін у структурній перебудові галузей економіки в умовах переходу до ринкових методів господарювання.

Специфічні прийоми, за допомогою яких статистика вивчає масові явища, утворять статистичну методологію (або метод статистики).

У всякому статистичному дослідженні можна виділити три послідовні стадії:

1) Статистичне спостереження, тобто збір первинного статистичного матеріалу.

2) Угруповання й зведення результатів спостереження.

3) Обчислення специфічних характеристик досліджуваного явища й аналіз отриманих зведених і розрахункових матеріалів, формулювання висновків і пропозицій.

На цих стадіях статистичного дослідження застосовуються специфічні методи, що утворять у сукупності змісту методології статистичної науки.

Список використаної літератури

1. Башкатов Б.И., Карпухина Г.Ю. Международная статистика труда: Учебник. -М.: Издательство "Дело и сервис", 2001. — 208 с.

2. Башкатов Б.И. Практикум по международной экономической статистике. — М.: Издательство "Дело и сервис", 2000. — 176 с.

3. Международная статистика: Учеб. пособие / И.И.Елисеева, Т.В.Костеева, Л.Н.Хоменко. — Мн.: Выш. шк., 1995. — 224 с.

4. Моторин P.M. Міжнародна статистика: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 1993. -203 с.

5. Моторин P.M. Міжнародна економічна статистика: Підручник. — К.: КНЕУ, 2004. — 324 с.

6. Навчальний посібник для працівників статистичних органів України з питань статистики підприємств. К., Держкомстат України, 2002, 97 с

7. Парфенцева Н.О. Міжнародні статистичні класифікації в Україні: Впровадження і використання. — К.: Основи, 2000. — 351 с

8. Сиденко А.В., Матвеева В.М. Международная статистика: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Изд-во "Дело и сервис", 2000. — 256 с.