Історія реклами і дизайну
Категорія (предмет): РекламаВступ.
1. Історія формування та розвитку реклами та дизайну.
2. Основні тенденції реклами та дизайну в Україні та світі.
2.1. Міжнародні зв'язки дизайнерських структур України.
2.2. Соціально-економічна ефективність розвитку дизайну та реклами.
2.3. Характеристика ринку реклами в Україні.
3. Рівень розвитку реклами та дизайну в Україні.
3.1. Сучасний стан розвитку реклами.
3.2. Стан розвитку і задачі дизайну в Україні.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Епоха становлення американської реклами датується спеціалістами приблизно 1840— 1915 pp.
1841 року В. Б. Палмер та Д. Хупер уперше почали продавати частину газетної площі під рекламу за комісійну винагороду, що стало початком ери незалежних посередників у рекламному бізнесі США.
За період 1840 — 1915 pp. реклама стала окремою інституціональною структурою з усіма притаманними таким структурам рисами (формами, функціями та засобами впливу). У США виникла вже тоді загальнонаціональна рекламна діяльність, а засоби поширення інформації почали розглядати як основне джерело фінансування. Саме в ті часи рекламний посередник перетворився з оптового продавця місця під рекламу на ділового партнера з повним циклом послуг, аж до творчих і дослідницьких включно. Стали з'являтися критичні огляди реклами, почалася розробка теорії реклами, а також було прийнято правові акти, що регулювали діяльність у цій сфері.
Ч. Сендвідж умовно називає період розвитку американської реклами, який почався у 1915 році, епохою вдосконалення. Це був час переосмислення самої суті рекламної справи.
Тоді ж у США було видано багато теоретичної літератури з питань реклами. Значна кількість її не втратила актуальності й досі, оскільки там поєднались досягнення таких наук, як економіка, фізіологія, соціальна психологія й менеджмент. Вдалим початком була, зокрема, книга К. Гопкінса «Наука реклами» (1923р.).
У 1880-х роках у Росії з’явився кольоровий друк. Це полегшило створення рекламного плакату.
В 1897 році в Санкт-Петербурзі була проведена перша російська виставка афіш і плакатів. На ній було зібрано більше 700 аркушів з різних країн. Найбільш видатними російськими художниками, які малювали плакати, у той час вважалися В.А. Андрєєв, І. Порфірів, С. С. Соломко й И. С. Галкін. Творчість деяких російських художників дійшло до нас головним чином завдяки дореволюційним відкритим листам. Одним з таких художників був Сергій Сергійович Соломко. Його ім'я, відразу скажемо, викликало крайню антипатію й у сучасних йому художніх критиків, і в мистецтвознавців радянських часів. Соломко починав у складну, переломну епоху розвитку російського мистецтва. Художники-передвижники ще були сильні, але глядачеві став набридати їхній дрібний побутовизм у жанровому живописі, часто далекий від високих художніх ідеалів.
Найцікавішим і своєрідним різновидом плаката є образотворчий плакат — одиничний твір графічного мистецтва, як правило, великого формату, що містить лаконічне, помітне, звичайно кольорове зображення (малюнок, фотографія, монтаж та ін.), супроводжуване коротким текстом або без нього, що випускається в агітаційних, рекламних, інформаційних або навчальних цілях.
У Росії попередниками політичного плаката з'явилися лубочні картинки, що здобували в періоди соціально-революційних рухів гострий публіцистичний характер. Аналогічну роль виконували й листівки ("летучі видання") — рукописні або друковані листки з текстом, а іноді й зображенням агітаційно-політичного або інформаційного характеру, які відрізнялися актуальністю змісту, оперативністю випуску й поширення, короткочасністю користування.
Більшою розмаїтістю змісту, образністю й виразністю відрізнялися плакати, створені відомими художниками Н.Самокишем, М.Авіловим, В.Сварогом, И.Владимировим і іншими для популярнійшого журналу "Нива" (1870-1916) і його додатків. Серед них — портрети класиків російської літератури, образи популярних героїв їхніх добутків, різноманітна реклама періодичних видань і т.д.
У цілому російський плакат, формуючись як художнє явище, самостійний вид графічного мистецтва на рубежі XІ- XX століть, до початку Першої світової війни виконував переважно рекламну функцію, розвиваючись в основному в стилі "модерн". Цей стиль проявлявся як у характері зображення, специфіці образно-пластичних засобів плаката, його колірному рішенні, так і в цільовому й "читацькому" призначенні. Эстетический рівень дореволюційного рекламного плаката дуже неоднорідний: від дешевих, примітивних і несмачних зображень лубочного типу до вигадливих і вишуканих композицій — справжніх шедеврів графіки.
Кращі зразки дореволюційного рекламного плаката — книготорговельного, театрального, виставочного, були створені на рубежі XІ-XX століть художниками "Миру мистецтва" И.Я.Білібіним, Е.Е.Лансере, Л.С.Бакстом, К.А.Сомовим, В.М.Васнецовим і іншими. У художнім рішенні цих плакатів яскраво виявився вплив книжкового мистецтва, індивідуальність творчої манери кожного художника.
Вітринна реклама в Росії так само, як і друкована, активно розвивалась. Вітрина використовувалася для показу як можна більшої кількості товару. Чим більше товарів виставлялося, тим "багаче" уважалася вітрина. Вечорами вітрини підсвічувались електрикою або гасовими лампами. Іноді відразу тим і іншим, тому що взимку скла могли застигти, а гасові лампи відігрівали їх.
У двадцятому столітті відбувся розквіт реклами. Значна роль у цьому процесі належить Сполученим Штатам Америки. Навіть на початку століття американська реклама була найрозвиненіший . Це підтверджує книга К. А. Айзенштейна, що була написана в Росії на початку століття. У передмові він пише, що методика й ради, використані в книзі, "винесені з батьківщини успішного рекламування — Сполучених Штатів Америки". В області реклами США займали лідируюче місце. На початку й середині двадцятого століття жодне європейське агентство не могло суперничати з американськими. Незважаючи на блискавичний розвиток нових комунікаційних каналів, зовнішня реклама не втратила свого значення.
З 1900 року набувають поширення листівки. Спочатку виготовлені з фото, де зображувались краєвиди або відомі місця, але згодом їх трансформували як засіб реклами.
Наприкінці Х1Х століття рекламний плакат був офіційно визнаний фактом якщо й не "високого мистецтва", те культури. Ініціатором виступила, як не дивно, Росія. В 1897 р. у Петербурзі під заступництвом "Суспільства заохочення мистецтв" відкрилася Міжнародна виставка афіш. Це був перший суспільний огляд нового жанру. Виставка, що зробила великий вплив на становлення образотворчої реклами в Росії, зібрала близько 700 добутків з 13 країн. 200 робіт представила Франція, 100 — США, 100 — Німеччина. Росіянин розділ включав 28 плакатів. На виставку привезли 19 плакатів родоначальника жанру — Ж.Шере, 18 аркушів А.Мухи, були роботи А. Тулуз-Лотрека, П.Боннара.
Виставка помітно вплинула на сприйняття суспільством жанру рекламного плаката. Раніше віднесений, по перевазі, до побутової сфери, вона виявив свої художньо-естетичні можливості вже не вузькому колу фахівців, а широкої утвореної аудиторії. Багато художників почали відгукуватися на цей "заклик часу". Правда, головним чином, їхня кисть сприяла не стільки сугубо комерційним, скільки духовному й соціально-політичному запитам суспільства. Тематикою подібних плакатів стали наприкінці 90- х років книготоргівля, театр, різноманітні — промислово-торговельної, сільськогосподарської й художні – виставки[6, c. 62-63].
У Росії в радянський період наружкой займалися такі видатні особистості, як В. Маяковський, Б. Кустодієев і ін. В 1925 р. у Парижу на Міжнародній художньо-промисловій виставці за цикл рекламних плакатів В. Маяковський і А. Родченко були визнані гідними срібних медалей. НТР зробила якісний вибух у виробництві зовнішньої реклами. Нові матеріали й технології значно збільшили ефективність бабусі, і дозволили їй витримати конкуренцію з новітніми комунікативними каналами — телебаченням, Інтернет і т.д.
В 20- ті рр. Родченко — автор багатьох проектів оформлення складного радянського суспільного побуту, заснованих на принципі економії як матеріальних можливостей, так і виразних засобів (оформлення й меблі робочого клубу, що експонувалися на Міжнародній виставці декоративного мистецтва в Парижу, 1925). З 1923 багато працював в області книжкової й журнальної графіки (крім видань ЛЕФА, оформляв журнали "Журналіст", "СРСР на будівництві" і ін.). Одним з перших застосував фотомонтаж ("Про це" В. В. Маяковського, вид. в 1923).
У країнах колишнього СНД становлення ринку зовнішньої реклами збіглося з початком процесу ринкових реформ, і вже менш чим через десять років його обсяг досяг солідних розмірів. До 2000-го року кількість рекламних конструкцій на вулицях Москви зрівнялося з аналогічним показником Лондона: в обох містах воно перевищує 20 тис. поверхонь, не вважаючи реклами в метро й на інших видах суспільного транспорту. Бурхливий розвиток індустрії зовнішньої реклами в Києві дозволило вже через кілька років після нового народження цієї галузі реклами виявити світу найбільший зразок зовнішньої реклами, занесений у Книгу рекордів Гіннеса (Unіlever, "Organіcs")[11, c. 24-25].
Візитки – це спосіб прорекламувати себе за допомогою графіки. Перші візитні картки з'явилися у Франції в епоху рококо. У той час престол займав Людовик XV, що прославився фантастичними надмірностями, яким віддавався весь Версальський двір, так, у загальному — те, і все французьке вище суспільство. Результатом такого правління, як відомо, стало виснаження скарбниці, семирічна війна й втрата Францією лідируючого положення на міжнародній арені.
Зрозуміло, в обстановці, що зложилася тоді при дворі, візитні картки виконували не інформаційну — номер телефону й адреса електронної пошти там ніхто не писав — а представницьку функцію. Процес обміну візитними картками був регламентований на законодавчому рівні, і його основним завданням була демонстрація положення сторін. По великому рахунку візитка епохи рококо була таким же статусним предметом, як карета з ліліями й коронами або перука, що у вельмож різного рангу мала різну довжину.
Перші візитки виготовлялися з найдорожчого паперу, тканин, пластинок зі слонової кістки й навіть скла. Шрифти, що використовувалися для написання ім'я й титулу власника картки, були прикрашені різними завитками, площа яких найчастіше перевищувала площа самого напису; крім того, обов'язковим елементом картки були зображення родових гербів.
Приблизно в той же час візитні картки перекочували й в інші країни. У Росії поява візиток довелося на час правління Катерини Великої, також небайдужої до розкоші й добірності. У це зв'язку перші російські картки лише небагато уступали французьким по вишуканості оформлення й техніку виконання.
Втім, мода на розкішні візитки швидко згасла. Уже в часи Пушкіна візитні картки являли собою білі прямокутники, на яких у найкращому разі вказувалися прізвище, ім'я та по батькові: адреса на візитках не писав ніхто, оскільки вони по колишньому носили характер світсько-представницький характер.
У кінці 19 століття роль візитних карток змінилася. Бурхливий розвиток промисловості й торгівлі, ріст міст і поява телефонного зв'язку — все це змушувало підприємців шукати нові способи передачі інформації потенційним постачальникам і клієнтам. Візитні картки в даній ситуації були як не можна до речі: їх можна було просто надіслати їх з кур'єром, що відповідно до етикету заміняло особистий візит. Тоді ж, до речі, з'явилися й вертикальні візитки, широко розповсюджені на Заході й не дуже — на пострадянському просторі.
Надалі візитна картка не перетерплювала значних змін. Виключення склала, мабуть, лише Росія — більшовики, приходячи до влади, скасували візитки як пережиток буржуазного минулого країни, і вдруге вони з'явилися лише на початку 60- х у середовищі номенклатурних працівників[22, c. 31-32].
Наприкінці першої чверті XX століття плакат здобуває комерційний характер. Головне — психологічний вплив на глядача. Графічний плакат тісно пов'язаний із процесом торгівлі. Плакат усе більше пристосовується до вимог життя й мисленню людей. Тексти плакатів скорочуються, підсилюються художні засоби. Динамічність життя народжує динаміку образів у рекламі. Збільшуються розміри плаката, розширюється коло ідей плакатної графіки.
Весь масив плакатної реклами можна розділити по трьох провідних напрямках: торгово-промислове; соціально-політичним і присвячене духовним запитам суспільства — видовищам, виставкам, книгам. У першому потоці високу плакатно-рекламну активність на рубежі століть проявляли підприємці російсько-французького товариства "Провідник" (гумові вироби), виробники тканин, уже знайомі нам кондитерські заклади "Сиу й ДО°", "Ейнем", "Абрикосів і сини", парфумерні фабрики "Брокаръ і ДО°", "А. М. Жуковъ", виготовлювачі напоїв і тютюнових виробів.
Як засвідчує світовий досвід, дизайн це потужне джерело забезпечення якості товарів та послуг, ефективний засіб суттєвого підвищення конкурентоспроможності промислової продукції, всього середовища життєдіяльності. Його застосування, при відносно незначних фінансових вкладеннях, здатне спричинити вагомий позитивний ефект на економіку держави, на розвиток матеріальної культури суспільства[3, c. 26].
Відкритість українського ринку для товарів іноземних виробників зумовила виникнення цілої мережі торговельних представництв, а відповідно й рекламних агенцій для ефективного залучення українського споживача. Рекламні тексти стали обов’язковим елементом інформації майже всіх друкованих видань, а значить, і об’єктом досліджень.
1. Історія формування та розвитку реклами та дизайну
Особливо інтенсивно розвивається рекламний бізнес у ХХ ст. Очікується, що до кінця XX ст. витрати на рекламування товарів, послуг, організаційних одиниць тощо становитимуть майже 1 трлн. дол. США. Реклама стала мистецтвом, виокремилась у самосійну галузь, де знайшли собі робочі місця десятки мільйонів людей. Рекламний бізнес є джерелом мільярдних прибутків. Коли в економічно розвинутих країнах четвертою владою називають пресу, то п'ятою — рекламу. Вона формує світосприймання і впливає на психіку. Вона стала частиною громадської думки, визначаючи свідомість людини так само, як визначає її батьківський дім, школа тощо. Вона стала дуже впливовою і справді дійовою. Людина почала вимагати від життя такого самого бурхливого темпу, який вона знаходить у рекламі.
Реклама змусила повірити, що той, хто створює цікаву рекламу, той і виготовляє якісні товари. Вона заслуговує на визнання з боку читачів газет, тому що 80 % вартості газети покриває реклама, а тільки 20 % сплачують читачі. Однак найважливішим є те, що реклама — це єдиний елемент маркетингу, який починається з намагання зрозуміти споживача і задовольнити його інтереси.
У XX ст. споживачами реклами як послуги стали домогосподарки, лікарі, державні службовці, продавці, підприємства (промислові, оптової та роздрібної торгівлі), державні та некомерційні установи й організації. Усе це породило появу найрізноманітніших видів реклами, включаючи рекламу в масштабі країни, місцеву, споживацьку, промислову, рекламу послуг (побутових, юридичних, банківських тощо), зрівняльну, спільну (торгово-промислову), пропагандистську, зустрічну тощо. Така спеціалізація дає змогу кожному знайти своє джерело інформації, скоротити час на його пошуки. Тим самим підвищується ефективність використання часу споживача, бо «час — це гроші»[18, c. 21-23].
Для того щоб зрозуміти споживача, дізнатись про його запити і потреби, а потім задовольнити їх, у XX ст. було створено нову галузь діяльності — рекламне дослідження ринку.
Деякі дослідні компанії в економічно розвинутих країнах спеціалізуються на аналізі ефективності реклами, її впливу на відповідну аудиторію і надають замовникам інформацію, необхідну для успішного проведення рекламних кампаній. Інші займаються аналізом теле-, радіо-, друкованої реклами й визначенням цільових груп читачів (глядачів, слухачів). Виконуються також послуги з планування використання засобів масової інформації, аналізу тиражів газет, журналів, галузевих і комерційних засобів масової інформації.
Нову форму аналізу ринку, який базується на проведенні вибіркових вимірювань, використовують у США дослідні об'єднання під назвою «Інформаційні послуги». Ці об'єднання аналізують поведінку покупців, застосовуючи сучасну обчислювальну техніку, і дають рекомендації фірмам і організаціям для розробки ними стратегії поведінки на ринках збуту.
Саме вимоги інформації й реклами привели у XX ст. до значних змін у засобах масової інформації.
У 1922 р. новим засобом реклами стало радіо. Тридцяті-сорокові були «золотими роками» радіо. В економічно розвинутих країнах радіо багато років тримало увагу мільйонів слухачів, транслюючи рекламні оголошення.
З появою телебачення (перед другою світовою війною) радіо відійшло на другий план. Але в шістдесятих роках воно знову знайшло своє місце, ставши джерелом передачі інформації для тих, хто знаходиться поза домом. Нове життя радіо забезпечувалось уведенням різних новинок: радіошоу, програми новин зі скритою формою реклами, музичні програми «хард-рок» з рекламою для молоді і людей середнього віку, спеціалізація радіостанцій на обслуговуванні конкретних груп населення. Зрозуміло, що все це було б неможливим без винайдення транзисторів, які зменшили радіоприймачі до розмірів пачки сигарет і дали змогу людям носити їх у кишені. Відтак радіо стало чудовим засобом передачі інформації на місцевому рівні і локальні рекламні фірми справді віддають на радіо, за даними американських спеціалістів, понад 60 % своєї реклами.
З 1948 р. починається ера реклами на телебаченні. Поява кабельного телебачення, платних телевізійних програм і відеозаписів обіцяє тривале життя реклами на телебаченні. З'явилася можливість робити рекламні передачі за інтересами. Нині глядачі вже не звертають уваги на рекламні вставки загального характеру. Їх може зацікавити тільки ін4юрмативна, розважальна або необхідна побутова реклама. Щоб вплинути на глядача сьогодні, треба мати зовсім інші підходи до тестування реклами. Очікуються нові відкриття в супутниковому зв'язку, що дасть унікальну перспективу опанувати світову аудиторію з використанням сучасних технічних засобів типу Internet.
Реклама покликала до своїх лав найталановитіших людей, висококласних професіоналів, творців власних оригінальних стилів. Вона стала частиною культури суспільства. Реклама впливає на кіно, літературу і театр. Кінець-кінцем, саме реклама творить менталітет країни. Під впливом реклами змінюються характери людей, їхні бажання, їхнє мислення, прискорюється темп життя всього суспільства[25, c. 43-46].
2. Основні тенденції реклами та дизайну в Україні та світі
2.1. Міжнародні зв'язки дизайнерських структур України
Міжнародні зв'язки дизайнерських структур України повинні формуватися і реалізовуватися з урахуванням чинників економічного та суспільного співробітництва України з іншими державами, переважно, у таких напрямках:
— розроблення і реалізація міждержавних програм дизайн-ергономічного забезпечення промисловості, соціально-культурної сфери;
— захист авторських прав та інтелектуальної власності у галузі дизайну та ергономіки на території України і суміжних держав;
— виконання робіт в сфері теорії, методології, практики дизайну та ергономіки;
— розроблення і взаємне узгодження нормативної та правової документації;
— створення комп'ютерних мереж і автоматизованих дизайн-ергономічних банків даних;
— організація міждержавної виставкової, рекламної і видавничої діяльності;
— підготовка і перепідготовка фахівців у галузі дизайну та ергономіки;
— організація і проведення міжнародних науково-практичних семінарів і симпозіумів з проблем дизайну та ергономіки.
Важлива задача розвитку міжнародних зв'язків вступ України до Міжнародної ради товариств з промислового дизайну (ICSID). Це сприятиме значній активізації розвитку національної системи дизайну та ергономіки за рахунок стосунків з провідними фахівцями, отримання інформації з останніх досягнень світового дизайну, участі в програмах обміну досвідом, підвищення кваліфікації, конкурсних розробках, конференціях, симпозіумах тощо[21, c. 52-53].
Основними напрямками формування інформаційної політики в галузі дизайну та ергономіки є здійснення заходів суспільного і, власно, професійного дизайнерського характеру.
Заходи суспільного напрямку виявляються у розкритті та пропагуванні гуманітарної суті дизайну,його конструктивної ролі в економічному і соціально-культурному розвитку нації, популяризації досягнень, а також висвітленні сенсу дизайнерського підходу до формування середовища життєдіяльності людини. Засобами здійснення такої політики повинні бути виставки, ярмарки, конкурси, публікації у ЗМІ, презентації тощо. В цьому напрямку необхідна реалізація таких завдань:
— установлення щорічних премій за досягнення в галузі дизайну;
— проведення регіональних і галузевих професійних конкурсів;
— видання Всеукраїнського інформаційно-рекламного часопису.
Професійна складова інформаційної політики забезпечення інформацією дизайнерів, ергономістів і осіб, які займаються проблемами проектування та експлуатації виробів і повинні враховувати людський чинник у всіх його аспектах, вимагає створення професійного друкованого органу та комп'ютерної дизайн-ергономічної мережі[20, c. 79-80].
2.2. Соціально-економічна ефективність розвитку дизайну та реклами
Головними критеріями соціально-економічної значності та аргументами на користь необхідності формування державної стратегії розвитку дизайну в Україні є вагомі досягнення світового дизайну в підвищенні добробуту населення провідних країн, удосконалення їх економіки та конкурентоспроможності на міжнародному ринку. Істотно довівши свою ефективність в умовах ринкової економіки, дизайн користується великою увагою з боку керівництва розвинених країн, про що свідчать, зокрема, державні заходи з розвитку дизайну в Японії, Великобританії, Франції, США. Дизайн є обов'язковим елементом промислового виробництва, торгівлі, культури і соціального прогресу, об'єктом цілеспрямованої державної політики та активної підтримки у більшості розвинених країн світу.
Соціально-економічна ефективність дизайну безпосередньо пов'язана з розроблянням на основі врахування ринкової ситуації нових видів продукції та послуг, оптимізацією асортименту, поліпшенням споживчих властивостей і конкурентоспроможності промислової продукції, підвищенням ефективності і безпечності експлуатації складних виробництв і виявляється, насамперед, у підвищенні якості товарів та послуг, оптимізації функціонування системи "людина-техніка-середовище", а отже, і в більш досконалій організації процесів праці, побуту і відпочинку людей.
Як свідчить досвід розвинених країн, соціально-економічний ефект від застосування дизайну виявляється у:
— підвищенні цінності та привабливості продукції для споживача;
— зменшенні кількості аварій, що супроводжуються загибеллю людей і руйнуванням обладнання (в 2-2,5 рази);
— зниженні витрат енергоресурсів внаслідок більш ефективного використання людино-машиннисистем (на 10-15%);
— скороченні строків освоєння промислового обладнання (в 1,5-2 рази) внаслідок усунення невідповідностей характеристик технічних засобів можливостям людини (на 20-30%)[4, c. 46].
Реалізація Концепції сприятиме:
— здійсненню широкомасштабного використання досягнень дизайну та ергономіки під час створення нових видів техніки, інших об'єктів промислової сфери, предметного середовища, здійснення контролю за їх дизайнерським та ергономічним рівнем;
— досягненню конкурентоспроможності продукції на внутрішньому і зовнішньому ринку;
— оптимізації асортименту товарної продукції і, відповідно, збільшенню ефективно діючих підприємств в державі;
— задоволенню попиту населення на якісну і привабливу продукцію, поліпшенню умов життєдіяльності народу;
— підвищенню рівня безпечності техніки;
— раціональному вирішенню проблем розвитку національного дизайну та ергономіки;
— наближенню структури та рівня ефективності національної системи дизайну та ергономіки до аналогічних систем країн-членів ЄС;
— підвищенню іміджу держави;
— розв'язанню завдань збереження та відновлення довкілля;
— більш досконалому розроблянню проектів законів України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів, програм розвитку економіки, нормативних документів, які визначають якість та конкурентоспроможність товарної продукції, стосуються "людського чинника".
Реалізація викладених заходів надасть можливість здійснити перехід на якісно нові форми організації робіт з дизайн-ергономічного забезпечення розвитку господарського комплексу України, які відповідають сучасним економічним умовам та вимогам стратегії інтеграції України до Європейського Союзу[12, c. 56-58].
2.3. Характеристика ринку реклами в Україні
В міжнародному маркетингу витрати на рекламування відіграють значно більшу роль, у порівнянні з національною економікою. Світові витрати на рекламу, виключаючи США, зросли з $55 млрд. в 1980 році до $165 млрд. в 1990 році та передбачається їх подальше зростання до $460 млрд. в 2000 році.
Важливим для міжнародного рекламодавця є рішення, чи повинна рекламна кампанія бути стандартизованою або повинна бути спеціалізованою, адаптованою для конкретних локальних ринків? З одного боку, стандартна реклама має переваги, виходячи із твердження: якщо рекламна кампанія була успішною в одній країні, то вона буде такою і в іншій, подібній країні.
Стандартна (або стандартизована) реклама є економічно прибутковою, так як витрати на її виробництво значно менші. Крім того, споживач звикає до стандартної реклами та з урахуванням свободи пересування, маючи одну й теж рекламу в різних країнах, він вибере ті товари, що однаково або однотипно рекламуються. Різна реклама може призвести до розпилення уваги споживача, що невигідно для рекламодавця.
З іншого боку, локальна реклама враховує економічні та культурні відмінності між країнами. Не потребує особливого доказу положення про те, що ефективна реклама в США не буде обов’язково успішною, наприклад, в Саудовській Аравії через різницю в культурах, мові, економічному житті, релігіозних мотивах і т.д.[5, c. 86]
Наприклад, жіноча рекламна модель, що успішно практикується в Європі, не буде прийнята в мусульманській країні. Таким чином, вибір між стандартною та дифференційованою рекламою повинен основуватися на таких умовах зарубіжного навколишнього середовища, як рівень освіти, досвід та компетенція персоналу в іноземному агентстві, національні особливості та темп економічного зростання, традиційні харчові та інші споживацькі товари, відношення до уряду, незалежність засобів масової інформації від урядового контролю. Якщо ці відмінності в навколишньому середовищі є значними, то реклама повинна бути адаптованою. Крім навколишнього середовища потрібно врахувати й деякі інші критерії: відношення цілей рекламування до інтересів власної держави, специфіка ринку, характеристики продукту, властивості засобів масової інформації та співвідношення прибуток/витрати.
Інформація, яку закладено в рекламному зверненні, в ідеалі повинна дійти до адресату без змін сенсу. Неспівпадання між психокодом творця цього звернення та психокодом споживача є перешкодою в комунікативному акті. Ігнорування цього факту призводить до неприйняття та нерозуміння аудиторією значного відсотку інформації, яку рекламодавець намагається донести до свідомості споживача за допомогою рекламних звернень, створених за кордоном.
Помічено цікаву закономірність, яку можна простежити для сприйняття рекламної продукції населенням пострадянських країн: рекламні оголошення в стилі “жорсткого продажу”, як правило, не викликають роздратування. Переважна більшість населення легко сприймає короткі та ясні логічні ланцюжки, які ведуть до конкретних висновків та не потребують значного “домислювання”. Однак сприйняття “м’яких” рекламних звернень з більш складною логікою та асоціативними зв’язками, що містять вербальні та візуальні метафори, розраховані на визначену культурну пам’ять споживачів рекламної інформації, проблематично. Часто такі звернення викликають незадоволення, роздратування та навіть агресію[10, c. 69-72].
Розглянемо тільки один з моментів візуальної адаптації рекламного оголошення. Вибір кольору, що домінує в рекламі, або сполучення кольорів дозволяє враховувати національно-етнічні, історичні або релігіозні особливості, що характерні для країни, в якій вона використовується.
Відповідно рекомендацій англійського комітету з вивчення впливу кольору потрібно віддавати перевагу таким кольорам: для Австрії – зелений, Єгипту – блакитний та зелений, Голландії – оранжевий, Іраку – світло-червоний, сірий та синій, Ірландії – зелений, Китаю – червоний, Мексики – червоний, білий, зелений та інш. Потрібно утримуватися від застосування таких кольорів: в Бразилії – фіолетового з жовтим, Іраку – оливково-зеленого, Китаї – сполучень білого, блакитного, чорного, Перу – фіолетового, Сирії – жовтого і т.д.
Розвиток глобальної реклами безпосередньо пов’язаний з розвитком засобів масової інформації. Однак у багатьох країнах вони не мають достатньої незалежності, так як суворо регламентуються державними інститутами.
Всі ці особливості рекламування потрібно враховувати фірмі-рекламодавцю як при первинному створенні рекламного звернення, так і при виборі конкретних рекламних засобів для його реалізації[14, c. 213-214].
Міжнародні рекламодавці вибирають такі засоби рекламування, які можуть забезпечити найбільший ефект через охоплення значної аудиторії, велику частоту звернень, високу якість (поліграфії – для друкованих видань, віщання – для радіо та телебачення і т.д.), чітку спрямованість на цільову аудиторію та підвищений психологічний вплив на споживача товару, що рекламується.
Телевізійна реклама.В сучасних кризових умовах українського ринку реклами найбільший недолік телевізійних засобів рекламування – їх дуже висока вартість – ще більше ускладнив їх становище та спричинив падіння частки витрат на телерекламу в сукупних витратах на рекламування. Та й світова практика підказує: в умовах скорочення відрахувань на рекламу структура витрат на неї помітно змінюється в бік "довгограючих" видів: сувенірної продукції, зовнішньої реклами, преси тощо. Щоб не втратити своїх поки що провідних позицій, телебаченню довелося піти назустріч клієнтові і запропонувати нові тарифні сітки зі скромнішими розцінками та гнучкішою системою знижок[17, c. 47].
Зовнішня реклама.Перспектива зовнішньої реклами, як і всієї іншої, головним чином залежить від стану справ та намірів клієнтури. Наразі близько половини всіх витрат на "візуалку" ($25 млн) забезпечують бюджети тих компаній, яким до вподоби ринки тютюнових виробів, алкоголю та мобільного зв'язку, значна частка яких неукраїнського походження. При цьому потужні постачальники алкосигаретної продукції просто змушені вдаватися до послуг "щитовиків". По-перше, закон про рекламу не дозволяє їм ефективніше використовувати для просування продукції телебачення. По-друге, за існуючої жорсткої конкуренції у цій галузі вони об'єктивно не можуть бути пасивними рекламодавцями.
Реклама в пресі.Ще з 1996 року витрати на рекламу в періодичних друкованих виданнях залишаються на одному рівні. За даними дослідників Socis Gallup International, за останні три роки загальний рекламний бюджет преси зріс лише на $3 млн, ледве дотягнувши в 2002 році до $38 млн. Вдвічі більшими порівняно з минулим роком стали витрати на рекламу косметики, парфумерії, засобів особистої гігієни (загалом обсяги перевищили $4,1 млн), зросли на 218% надходження від друкованої реклами фармацевтичних товарів, на 161% — побутової хімії та на 127% — сигарет, інакше б не уникнути абсолютного спаду. В цій сфері найбільшими рекламодавцями стали міжнародні рекламодавці, серед яких тільки декілька українських кампаній – “Український мобільний зв’язок” та “Правекс-банк”, витрати яких складають близько 18% від сукупних витрат десятки найбільших рекламодавців, табл.1[5, c. 114-116].
Негативно впливає на розвиток рекламної справи в Україні традиційна безапеляційність та авторитарність багатьох рекламодавців. Дуже часто спочатку приймаються рішення, якої бути рекламі, а вже потім, після досить тривалого терміну та після хибних дій на ринку, в проведення рекламної кампанії вносяться корективи. Що стосується проведення маркетингових досліджень особливостей ринку, товарів, споживачів, що передують рекламі, а тим більше аналізу ефективності готової рекламної продукції, більшість керівників підприємств погоджуються на них нечасто. Це відбувається не тільки через обмеженість коштів, але через нерозуміння сутності маркетингу. У цій царині більш цивілізованим та науковим підходом відрізняються іноземні компанії чи їх дистріб’ютори, рекламну діяльність яких контролює керівництво компанії за кордоном. Поки що більш освідчені в сфері маркетингових досліджень ринку вони звичайно виступають в якості замовника подібних досліджень в Україні на відміну від вітчизняного виробника.
В результаті українська реклама до цих пір часто уявляє собою або “простеньку”, з халатним оформленням з текстової та художньої точки зору інформацію, яка задовольняє вітчизняного рекламодавця або незрозумілий для більшості населення “абстрактний витвір”, не підкріплений розумінням українського національного менталітету, або безпосереднє використання закордонних джерел та матеріалів, яке видають міжнародні рекламодавці, які використовують стандартизовану, неадаптовану рекламу.
Попереду у української реклами довгий та важкий шлях. Звичайно, реалії розвитку економіки в цілому змусять рекламну справу підвищити як свій художньо-естетичний рівень, так і економічну ефективність рекламування, що в свою чергу може спричинити зростання виробництва нової конкурентоспроможної продукції, розвитку експорту. Дуже ймовірною та, звичайно, необхідною стає інтеграція у світовий рекламно-інформаційний ринок[5, c. 132-135].
3. Рівень розвитку реклами та дизайну в Україні
3.1. Сучасний стан розвитку реклами
Початком нової ери української реклами можна вважати 2 грудня 1988 р. — день, коли у Києві вийшов перший номер рекламно-інформаційної газети "Посредник" — першого в Україні комерційного рекламного видання нової формації (до речі, воно було першим виданням такого типу і в колишньому СРСР). Створив газету київський журналіст Владлен Новожилов. Газета багато років утримувала провідні позиції серед рекламних комерційних видань. Газета "Посредник" започаткувала вихід в Україні багатьох принципово нових рекламно-інформаційних видань і ділових газет [13, c. 129].
Художнє оформлення рекламних звернень передбачає використання кольорових зображень та ілюстрацій як основного компонента привернення уваги і викладення рекламної ідеї. Між об'єктом реклами та художнім оформленням повинен існувати логічний зв'язок, зрозумілий простому читачеві. Зображальний матеріал має бути цікавий і дохідливий широкому загалу, а факти — точні і достовірні. Загальновизнане правило: у рекламі зображають частину або весь виріб і його найважливіші функціональні можливості.
Ілюстрації використовуються для збільшення психологічного ефекту рекламного звернення. Ілюстрування передбачає також рішення стосовно того, які "розпізнавальні знаки" включати в рекламне звернення, їх три: назва фірми (компанії, організації, установи), назва торгової марки і торгові знаки. Коли стратегія передбачає використання марки виробника виробу, значну роль відіграє назва фірми. В інших випадках назву фірми можна й не згадувати. Рішення щодо використання торгової марки необхідно прийняти до створення рекламного тексту, оскільки вибір назви торгової марки може забрати багато часу й зусиль. Треба розглянути також питання про включення до ілюстративного матеріалу сертифікатів якості, символів виробу або інших матеріалів. Від змісту ілюстративного матеріалу, кольорів, загального творчого стилю розпізнавальних знаків багато в чому залежить ефективність впливу друкованої реклами.
У художньому оформленні рекламного звернення застосовують:
• штрихові малюнки — скажімо, художник використовує тільки чорний колір на тлі білого; потім технічними засобами (наприклад, із використанням системи комп'ютерної анімації) цю ілюстрацію можна перетворити на протилежне зображення, тобто білі штрихи на чорному тлі;
• фотографії— підкреслюють реальність реклами або ситуації;
• малюнки в стилі ліногравюри — виготовляються художнім способом на основі фотовідбитку; вони мають чітке зображення і сприймаються як справжня ліногравюра (особливо при тонуванні зображення коричневим кольором);
• тонові малюнки — використовуються для створення відповідної атмосфери або декоративного ефекту;
• технічні або фотографічні ефекти підсилюють привабливість звернення (створюються сучасними комп'ютерними засобами, наприклад, програмою Photoshop);
• кольорові ілюстрації — можуть складатися з простих комбінацій кольорів повного друку (друк чотирма кольорами — жовтим, червоним, блакитним і чорним)[4, c. 102-104].
Підготовка макетів для друкованих засобів реклами передбачає застосування сучасних засобів комп'ютерної графіки. Завдяки цьому збільшилися можливості використання досягнень цифрових технологій для створення широкого спектра рекламних звернень — від звичайного оголошення в газеті до кольорового каталогу або рекламного плаката.
Подальший ефект використання ілюстрацій в рекламі залежить від якості друку. Широке застосування має давній спосіб високого друку, коли друкарська фарба наноситься на металеву поверхню з рельєфно виступаючим зображенням — кліше.
При розробці рекламних звернень враховуються основи психології кольорових асоціацій людини. Так, зелений колір, заспокоює нервову систему, зменшує біль, нормалізує кров'яний тиск; блакитний — знімає біль при невралгіях і запаленнях; помаранчевий — стимулює почуття й прискорює серцебиття, створює атмосферу благополуччя і веселого настрою; жовтий — допомагає зосередитися, загострює сприйняття і сприяє розв'язанню складних завдань і проблем; червоний колір — теплий, але дратівливий, стимулює мозок, поліпшує настрій; фіолетовий — діє на серце та кровоносні судини.
Дослідження основних тенденцій сучасного стану національного рекламного ринку дало змогу виявити такі основні тенденції: суттєве переважання частки телевізійної реклами (72,5%) у структурі загальнодержавного рекламного бюджету; висока концентрація рекламного бізнесу в столиці держави; значне переважання іноземних рекламодавців за обсягами рекламних витрат у структурі інтегрованого рекламного бюджету; переважна питома вага (понад 90%) міжнародних мережевих рекламних компаній у реалізації українського загальнонаціонального рекламного бюджету[2, c. 618].
Аналіз також показав, що реклама, яка є однією з важливих складових інфраструктури національної економіки, соціального та політичного життя суспільства, сама потребує формування адекватних забезпечувальних підсистем. Серед найважливіших елементів інфраструктури рекламної галузі української економіки такі:
— підсистема державного та громадського регулювання реклами. Мається на увазі розвиток нормативно-правової бази, контролю з боку громадськості, системи саморегулювання;
— інформаційне забезпечення рекламного бізнесу, формування розвинутого ринку маркетингових досліджень, видання професійних ЗМІ для спеціалістів у сфері реклами;
— система підготовки професійних кадрів для рекламного бізнесу, зокрема за такими його напрямами, як маркетинг, менеджмент, творчість у сфері реклами, технологія виробництва рекламоносіїв та ін. Одним із заходів у цьому напрямі є виділення реклами як окремої навчальної спеціальності. Ця обставина видається особливо недоречною у зв’язку з тим, що професію “рекламіст” ще в 1995 р. занесено до Державного реєстру спеціальностей України[7, c. 134];
— виробнича інфраструктура: виробництво матеріалів, що використовуються під час розроблення рекламоносіїв; опрацювання нових рекламних технологій; формування системи виробничих рекламних компаній і т. ін.
Закон «Про рекламу»[1, c. 6]регулює правові відносини, які виникають у процесі створення та розповсюдження реклами. Дія цього закону не поширюється на правовідносини, зв'язані з інформацією про соціальні події, діяльність політичних партій, релігійних і громадських організацій, призначеної для їхньої підтримки.
Якщо міжнародними зобов'язаннями України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про рекламу, застосовуються правила за міжнародними зобов'язаннями.
3.2. Стан розвитку і задачі дизайну в Україні
Система дизайну та ергономіки, що існувала в Україні до незалежності, була невід'ємною складовою дизайн-ергономічного забезпечення потреб промисловості та соціально-культурної сфери колишнього СРСР. На початку 90-х років вона припинила своє існування, обсяги дизайнерських та ергономічних розробок у зв'язку зі спадом виробництва різко скоротилися.
Проблема ефективного використання дизайну та ергономіки почала вирішуватись в Україні лише в останні роки. Про це свідчить ряд постанов Кабінету Міністрів України з цього питання та розроблений на їх виконання Національним НДІ дизайну спільно зі Спілкою дизайнерів України, Всеукраїнською ергономічною асоціацією комплекс заходів з розвитку національного дизайну на період 1996-2005 рр. До підсумків цих заходів відносяться:
— створення Ради з дизайну при Кабінеті Міністрів України;
— розробка методології та методичної бази формування системи національного дизайну (зокрема на галузевому та регіональному рівнях);
— створення технічного комітету зі стандартизації "Дизайн та ергономіка".
— розробка та реалізація "Програми комплексної стандартизації у галузі дизайну та ергономіки", створення нормативної бази дизайнерської діяльності;
— розвиток окремих видів (графічний дизайн, дизайн інтер'єрів, меблів, одягу) і організаційних форм (дизайн-студії, малі підприємства) дизайну в умовах становлення ринкової економіки в Україні;
— початок функціонування національної системи дизайн-ергономічного забезпечення господарського комплексу України[9, c. 45].
Система дизайну та ергономіки, що сформована і діє на цей час, складається з:
— професійних структур, що включають Раду з дизайну при КМУ (координуючий орган), головну організацію з дизайну та ергономіки (робочий орган Ради), Технічний комітет зі стандартизації "Дизайн та ергономіка" (ТК 121), регіональні та галузеві дизайн-центри, дизайн-ергономічні підрозділи на підприємствах та в організаціях, спеціальні учбові заклади, Спілку дизайнерів України, Всеукраїнську ергономічну ?асоціацію;
— споживачів продукту дизайн-ергономічної діяльності (організації та підприємства, які здійснюють замовлення на дизайнерське проектування для створення своєї продукції, структури різних форм власності, які реалізують продукцію, створену за дизайн-проектами, організації, які здійснюють контроль якості цієї продукції)[16, c. 243-246].
Об'єктивними чинниками, що обумовлюють необхідність розвитку дизайну в Україні є:
— становлення в Україні ринкових відносин і, як наслідок, різке збільшення імпортної, часто неякісної продукції на внутрішньому ринку;
— оголошений Урядом як найближча мета "сталий підйом економіки", що повинен привести до значного зростання виробництва продукції промислового комплексу, призначеної як на експорт, так і для внутрішнього ринку;
— напрям на європейську інтеграцію України, пов'язаний з вирішенням проблем підвищення безпечності та якості товарів і середовища життєдіяльності людини, створенням єдиного "нормативного поля" у цих сферах;
— глобалізація світової економіки і пов'язані з нею вимоги "гуманізації" середовища життєдіяльності людини, підвищення конкурентоспроможності товарної продукції.
Важливішим методологічним аспектом розвитку та використання дизайну є розуміння проблеми необхідності виходу людини з-під влади штучного техносвіту, який має здійснюватися за рахунок гуманізації взаємодії людини і техніки. При цьому, значно розширюється коло проблем екологічного дизайну. Процеси виробництва, розподілу та споживання товарів, утилізація відходів осмислюються як система зв'язків, на яку дизайнер безпосередньо впливає своїми рішеннями. Отже, критерії охорони навколишнього середовища, економії невідновлюваних природних ресурсів, екологічно нешкідливих технологій та екологічності самих виробів розглядаються як найважливіші методологічні складові. Питання про співвідношення користі та шкоди від виробництва продукту для системи в цілому повинні бути основними професійними орієнтирами в роботі дизайнера[24, c. 137-138].
Вже доведена продуктивність дизайнерського підходу до вирішення комплексних проблем обумовлює необхідність розвитку такої форми дизайн-діяльності як соціальний дизайн (соціодизайн). Методологія еко і соціодизайну повинна бути направлена як на вирішення конкретних екологічних та соціальних проблем, так і на структурування і оптимізацію видів діяльності, які пов'язані із запобіганням або ліквідацією техногенних чи екологічних катастроф.
Потребують термінового методичного розроблення дизайнерські аспекти організації та реалізації виставково-ярмаркової діяльності. Метою цих робіт має бути досягнення політичної та економічної ефективності виставково-ярмаркової діяльності, розширення співробітництва на міжнародному та міжгалузевому рівнях, підвищення конкурентоспроможності продукції українських підприємств.
Важлива проблема розробки методичних питань дизайнерського проектування таропакувальних засобів продукції, обумовлена наявністю жорсткої міжнародної конкуренції, розумінням значення тари і пакування як візитної картки виробу, розв'язанням проблеми транспортування і складування товару. Дизайнерські та ергономічні вимоги до тари і пакування повинні стати науково-методичною основою формування нормативної бази із створення цієї продукції.
Важливе місце в розвитку сучасної теорії дизайну повинна зайняти проблема методичного розроблення та впровадження дизайнерського підходу до бізнесової діяльності, що передбачає активну соціально-культурну і економічну позицію дизайнера на всіх етапах створення продукції до перетворення її в товар. Ця форма дизайну є ефективною в умовах становлення ринкових відносин і має бути широко впроваджена в Україні[15, c. 154-156].
Висновки
Через той величезний вплив, який має нині реклама на людей, вона може бути й небезпечною. Тому було створено міжнародну правову базу рекламної діяльності, яка має гарантувати благопристойність, чесність і правдивість реклами. Міжнародний кодекс рекламної практики зобов'язує робити рекламу з почуттям відповідальності перед суспільством на принципах добросовісної конкуренції, що властива комерції цивілізованих країн, а також не підривати громадської довіри до реклами.
В Україні тільки-но починає розвиватися рекламний бізнес. Це зв'язано з тим, що Україна як самостійна країна також лише почала процес становлення. Початком розвитку рекламного бізнесу в Україні можна вважати прийняття у 1996 році закону «Про рекламу».
Проникнення дизайну в наше життя зближує матеріальне виробництво з мистецтвом і цим самим збагачує духовний світ людини. Вивчення і популяризація технічної естетики й художнього проектування дизайну є важливим суспільно-економічним завданням у формуванні інтелектуальної особистості на сучасному етапі розвитку людства.
Пріоритетними напрямками розвитку практичної дизайнерської діяльності є підвищення рівня споживчих властивостей та забезпечення конкурентоспроможності товарної продукції і послуг. За існуючої низької споживчої якості вітчизняної продукції кардинальних змін на краще на внутрішньому ринку та у товарній структурі і географії експорту очікувати марно. Виправлення ситуації в інтенсивному відродженні промислового дизайну, який є важливою ланкою у перетворенні наукових знань і технічних розробок в нові вироби, товари, послуги. Методами дизайну науково-технічні програми розробки повинні доводитися до рівня високоякісної товарної продукції і послуг, призначених конкретним споживачам. Тобто, дизайн і ергономіка повинні сприяти вирішенню проблем ефективної реалізації науково-технічних розробок, створенню умов для корінних змін структури зовнішньоторговельного обороту.
В світовому і вітчизняному дизайні накопичено багато наробок із створення конкурентоспроможної наукомісткої продукції, базованої на технологіях подвійного призначення. Дизайн та ергономіка здатні і повинні запропонувати ефективні форми конверсійної діяльності, що передбачають використання науково-технічного і технологічного потенціалу оборонної промисловості, застосувати сучасні дизайнерські та ергономічні методи і засоби для якісного та оперативного освоєння нових технологій, створення сучасних конкурентоспроможних виробів.
Досвід останніх років засвідчив необхідність застосування дизайну у розвитку малого підприємництва. Головні стимули здійснення таких заходів в ініціативі, мобільності, швидкій реакції на потреби населення в підприємницькій діяльності. Включення дизайну в сферу малого бізнесу дозволить знайти і заповнити вільні товарні ніші, оперативно і без втрат перетворити наявні задуми та ефективні технологічні вирішення в добротну, привабливу, доступну за ціною товарну продукцію.
Органічним та ефективним є використання дизайну у створенні зразків матеріальної культури, формуванні предметного середовища для повсякденного життя і діяльності людини. Дизайн із його соціокультурною спрямованістю, художньо-образним мисленням є тією формою науково-практичної діяльності, за допомогою якої доцільні розроблення та реалізація таких соціально значимих програм,як культурно-виховна, програма розвитку творчого потенціалу молоді, програма вирішення проблем соціальної адаптації та облаштованості життя інвалідів і людей похилого віку тощо.
Одним з важливіших заходів розвитку практики національного дизайну та його інтеграції в дизайнерський простір країн-членів ЄС є створення комп'ютерної дизайн-ергономічної мережі. Основне її завдання забезпечення професійної діяльності дизайнерів, надання послуг в галузі дизайн-ергономічної інформації всім користувачам, які враховують в своїй діяльності людський чинник, що дозволить дизайнерам та ергономістам підвищити ефективність своєї діяльності за рахунок професійного спілкування, своєчасного отримання нових даних і рекомендацій.
Важливе питання підвищення якості дизайнерської практики утворення міжгалузевого дизайн — ергономічного центру з еталонів кольорів та декоративно-захисних покриттів з метою удосконалення декоративно-захисних покриттів, оздоблювальних матеріалів, кольорових полімерних матеріалів, створення атласів, стандартних шкал кольорів, каталогів з еталонними зразками кольору, що відповідають вимогам дизайну та ергономіки.
Важливе місце в розвитку практики дизайну повинні зайняти міжнародні заходи (проблемні семінари, конференції, круглі столи науково-проектної спрямованості).
Список використаної літератури
1. Закон України “Про рекламу”//Урядовий кур’єр.-1996. — №137-138. — С.6-7.
2. Закон Украины «Об ограничении монополизма и недопущении недобросовестной конкуренции и предпринимательской деятельности»// Ведомости Верховного Совета Украины. – 1992. — №21. – С.611-619.
3. Айзенберг М. Менеджмент рекламы. – М.: ИнтелТех, 1993.
4. Бове К., Аренс У. Современная реклама. – Тольятти: Дом Довгань, 1995.
5. Гольман И.А. Практика рекламы. – Новосибирск.: Интербук, 1991.
6. Дейян А. Реклама. – М.: Прогрес-Универс, 1993.
7. Денисов Д., Тоби Л. Учебник по рекламе: Как стать известным, не тратя денег на рекламу. – Минск: СЛК, 1996.
8. Дихтль Е., Хершген Х. Практический маркетинг. – М.: Международные отношения, 1995.
9. Каневский Е.М. Эффективность рекламы. – М.: Экономика, 1980.
10. Картер Г. Эффективная реклама. – М.: Прогрес, 1991.
11. Катернюк А.В. Рекламные технологии. Коммерческая реклама. Учебное пособие. — Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. — 316 с.
12. Лук'янець Т.І. Рекламний менеджмент: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисциплін. — К.: КНЕУ, 2002. — 200 с.
13. Ляпина Т.В. Бизнес и коммуникации, или Школа современной рекламы: Экспресс-курс современной рекламы. — К.: Альтпресс, 2002. — 333 с.
14. Матанцев А.Н. Эффективность рекламы. — М.: Финпресс, 2002. — 413 с.
15. Мокшанцев Р.И. Психология рекламы: Учебное пособие. — М.; Новосибирск: Инфра-М; Сибирское соглашение, 2000. — 229 с.
16. Музыкант В.Л. Теория и практика современной рекламы: Учеб. пособие для вузов. — Ч. 1. — М.: Евраз. регион, 1998. — 399 с.
17. Оганесян А.А. Рекламная деятельность: Конспект лекций: Пособие для подготовки к экзаменам. — М.: Приор, 2002. — 161 с.
18. Панкратов Ф.Г. и др. Рекламная деятельность: Учебник для вузов. — М.: Маркетинг, 2001. — 362 с.
19. Рожков И.Я. Реклама: Планка для «профи». – М.: Юрайт, 2001.
20. Ромат Е. Реклама в системе маркетинга. – Харьков: Студцентр, 1995.
21. Ромат Е.В. Реклама. Учебник для вузов.- К.; Х.: Студцентр, 1999. — 479 с.
22. Сендидж Ч., Фрайбергер В., Ротцолл К. Реклама: теория и практика, — М. Прогресс, 1989.
23. Средства рекламы – 92. – М.: Информком, 1992.
24. Схема маркетинговой деятельности. – Владимир: НИКТИД, 1989.
25. Уткин Э.А. Рекламное дело. – М.: Тандем, 2001.
26. Хромов Л.Н. Рекламная деятельность: искусство, теория, практика. – Петрозаводск: Форум, 1994.