Вступ.

1. Зміст і організація зовнішньоекономічної діяльності споживчої кооперації України.

2. Закон ”Про кооперацію“ СРСР як правова база функціонування споживчої кооперації та його роль у здійсненні її радикальної перебудови.

3. Система споживчої кооперації України, її організаційна перебудова.

4. Типи та види кооперативів та їх характеристика.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Світовий кооперативний досвід, частиною якого є українська кооперація, свідчить про те, що кооперація — це не лише тип виробництва чи форма господарювання, а економічно обумовлена ідеологія виживання, перш за все сільськогосподарського виробника, в жорстких економічних умовах, у тому числі трансформаційних криз, глобалізації світового економічного простору.

Важливою є роль кооперативів у розв'язанні проблеми безробіття, особливо перехідних економік. В розвинених країнах ЄС кількість членів кооперативів складає до 40 % зайнятих в економіці. Кооперативи забезпечують зайнятість на місцях, знижують рівень міграції трудових ресурсів та територіальної концентрації капіталу через забезпечення необхідної освіти членам кооперативу, підвищення професійного рівня місцевих менеджерів, сприяння місцевому реінвестуванню.

Як соціальні організації з економічним змістом кооперативи в демократичному суспільстві є партнерами уряду в реалізації завдань досягнення соціальної справедливості, перерозподілу багатства, захисту довкілля, гарантування безпеки споживання і зайнятості населення. Необхідність державної підтримки кооперативної діяльності обумовлюється спільністю інтересів держави і кооперації, їх узгодженістю у вирішенні економічних та соціальних питань на місцевому, регіональному і національному рівнях. Інтереси споживчої кооперації і держави в економічній галузі проявляються в організації товарообміну між містом і селом, формуванні багатоукладної виробничої інфраструктури в селі, реалізації доходів сільського населення, подолання натурального обміну між дрібнотоварним сільськогосподарським виробником і споживачем, розвитку економічних зв'язків на товарних ринках як в країні, так і за її межами. Спільні інтереси держави і споживчої кооперації ще більше переплетені у соціальній сфері, в процесі задоволення потреб населення в товарах, послугах, забезпеченні трудової діяльності, соціальному обслуговуванні членів-пайовиків і робітників, соціальному відродженні села.

1. Зміст і організація зовнішньоекономічної діяльності споживчої кооперації України

Розвиток агропромислового комплексу в перехідний період до ринкових відносин нерозривно пов'язаний з діяльністю споживчої кооперації, організації якої беруть участь у відтворенні його кінцевого продукту. Споживча кооперація є невід'ємною частиною сільського побуту, без якої неможливо уявити повсякденне життя українського села. Нині майже у кожній сільській хаті є пайовики, які вбачають у кооперації реального захисника своїх економічних та соціальних інтересів, культурних потреб сільських жителів. Споживча кооперація залишилася нині практично єдиною керованою структурою на селі, яка, незважаючи на погодні умови й бездоріжжя, постачає селянам товари повсякденного попиту. Це сприяє відтворенню робочої сили, вирішенню соціальних проблем на селі. Разом з тим, споживча кооперація виступає солідним виробником найпотрібніших товарів. Вона забезпечує закупівлю і збут сільськогосподарської продукції, стимулюючи розвиток сільськогосподарських підприємств і забезпечення їх економічної стабільності, формує ресурси сільськогосподарської сировини і продуктів та забезпечує ними інші системи, організації і підприємства. Тому переоцінити нині роль споживчої кооперації в економічних і соціальних перетвореннях на селі, в тому числі в агропромисловому комплексі, важко.

Рівень розвитку споживчої кооперації (торгівлі, заготівель, громадського харчування, виробничої діяльності), спільні інтереси та повсякденні взаємостосунки з селянами здатні суттєво впливати на створення на селі відповідного соціально-економічного середовища та необхідних передумов розвитку АПК.

Організації Укоопспілки спрямовують свою діяльність на посередницькі зв'язки виробників і споживачів сільськогосподарської продукції, сприяють наповненню ринку продукцією споживання, впливають на рівень цін та їх стабілізацію залежно від сезонного характеру виробництва, підтримання життєвого рівня населення.

Споживча кооперація в Україні — це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі.

Виходячи з делегованих споживчими товариствами повноважень Центральна спілка споживчих товариств України представляє інтереси споживчої кооперації в Міжнародному кооперативному альянсі та здійснює інші зв'язки з міжнародними організаціями, сприяє розвитку солідарності та співробітництва кооперативного руху різних країн, пропаганді кооперативних принципів і цінностей[9, c. 14-15].

Споживчі товариства, їх спілки та підпорядковані їм підприємства самостійно встановлюють міжнародні зв'язки з організаціями зарубіжних країн і відповідно до законодавчих актів України створюють спільні підприємства та здійснюють інші види зовнішньоекономічної діяльності.

Споживчі товариства та їх спілки, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, користуються кредитами банків України, зарубіжних банків, комерційним кредитом в іноземній валюті і погашають їх за рахунок валютних коштів, одержаних від реалізації продукції, що імпортується, або за рахунок інших власних коштів.

Порядок використання виручки в іноземній валюті, що надходить споживчому товариству, спілці, визначається валютним законодавством України[1].

Міжнародна діяльність споживчої кооперації України характеризується такими негативними тенденціями: 1) основною формою інтеграції споживчої кооперації України є переважно зовнішньоторговельна діяльність, не використовується потенціал участі в міжнародних кооперативних об'єднаннях для налагодження економічних зв'язків, розвитку інвестиційної діяльності; 2) співпраця з кооперативними організаціями зарубіжних країн обмежується разовими експортними (рідше імпортними) угодами; 3) пониженням ролі споживчої кооперації як суб'єкта зовнішньоекономічних зв'язків національної економіки; 4) скороченням бази традиційної номенклатури експорту; 5) несистемністю зовнішньоекономічної діяльності внаслідок відсутності стратегічного планування розвитку цієї сфери та належної державної підтримки; 6) незначною кількістю спільних підприємств в системі споживчої кооперації; 7) недостатньо активною позицією апарату управління щодо визнання державою особливої соціальної функції споживчої кооперації на сільському споживчому ринку і необхідності відповідних пільг, та щодо встановлення зв'язків та використання досвіду кооперативних спілок інших країн; 8) невикористанням можливостей розвитку діяльності в сфері послуг, особливо в галузі туризму, в фінансово-кредитній сфері при співпраці з зарубіжними кооперативними організаціями; 9) слабкою участю в міжнародних програмах обміну досвіду та налагодження міжнародних коопераційних зв'язків.

Через інтеграційні зв'язки кооперативних систем України та європейських країн будуть досягнуті такі позитивні ефекти: 1) розширення торгівлі між країнами, що вступають в інтеграційні зв'язки; 2) зростання продуктивності вітчизняного кооперативного сектора; 3) структурна перебудова економіки, особливо агропромислового комплексу; 4) збільшення обсягів зарубіжних інвестицій, трансферу технологій у агропромисловому комплексі; 5) розвиток багатопланової співпраці країн, що інтегруються, в різних сферах життєдіяльності; 6) посилення національної конкурентоспроможності, зокрема легального сектора економіки[4, c. 14-17].

2. Закон ”Про кооперацію“ СРСР як правова база функціонування споживчої кооперації та його роль у здійсненні її радикальної перебудови

Цей Закон відповідно до Конституції СРСР визначає економічні, соціальні, організаційні і правові умови діяльності кооперативів на основі розвитку ленінських ідей про кооперацію стосовно до сучасного етапу будівництва соціалізму в СРСР.

Закон покликаний розкрити величезні потенціальні можливості кооперації, зростання її ролі в прискоренні соціально-економічного розвитку країни, посилити процес демократизації господарського життя, надати нового імпульсу колгоспному рухові, створити умови для залучення до кооперативів широких верств населення. Він спрямований на всемірне використання кооперативних форм для задоволення зростаючих потреб народного господарства і населення в продовольстві, товарах народного споживання, житлі, різноманітній продукції виробничо-технічного призначення, роботах і послугах. Закон встановлює основні принципи розвитку кооперативної демократії, визначає відносини держави і кооперації, гарантує вільний вибір форм господарської діяльності кооперативів, відкриває широкий простір для ініціативи і самоврядування, підвищує відповідальність членів кооперативу за результати своєї праці.

Закон гарантує громадянам право добровільного вступу в кооператив і вільного виходу з нього, участі в управлінні всіма справами кооперативу; самостійність колективного господарювання і незалежність кооперативу в прийнятті рішень щодо виконання його статутних завдань; соціальну справедливість і соціальну рівність у праві на працю; особисті доходи, які відповідають кількості та якості праці, і на соціальне забезпечення.

Закон про кооперацію в СРСР спрямований на рівноправну взаємодію державного і колгоспно-кооперативного секторів соціалістичної економіки, сприяє дальшому розвиткові політичної та економічної систем СРСР.

Соціалістична кооперація є прогресивною формою суспільно корисної діяльності, що постійно розвивається. Вона відкриває перед громадянами широкі можливості для докладання своїх сил і знань до продуктивної праці відповідно до покликання, бажання і здібностей кожного, одержання доходів залежно від кількості і якості праці, внеску в кінцеві результати діяльності кооперативу і для задоволення потреб його членів.

В умовах політичної і економічної систем СРСР, при провідній ролі державної (загальнонародної) форми власності повсюдного розвитку набуває кооперативна форма власності, яка сприяє повнішому використанню можливостей і переваг соціалізму, примноженню суспільного багатства, насиченню ринку високоякісними товарами та послугами, їх здешевленню і дедалі повнішому задоволенню матеріальних і духовних потреб радянських людей.

Держава, виходячи з важливого значення кооперації для економічного і соціального розвитку суспільства, раціонального використання матеріальних і трудових ресурсів, поглиблення процесу демократизації, всемірно підтримує кооперативний рух, сприяє його розширенню, гарантує додержання прав і законних інтересів кооперативів та їх членів.

Кооперативні підприємства (організації), які далі іменуються "кооперативи", поряд з державними підприємствами (об'єднаннями) є основною ланкою єдиного народногосподарського комплексу. Праця в кооперативах почесна, престижна і всемірно заохочується державою[8, c. 24-25].

Кооперація в СРСР надає членам кооперативів реальні можливості і матеріально заінтересовує їх у підвищенні ефективності господарювання на основі самостійної розробки і реалізації кооперативами своїх планів виробництва, розподілу і продажу товарів, виконання робіт, надання послуг і здійснення інших видів діяльності, а також у поліпшенні соціальних умов життя колективу.

Діяльність кооперативів, висока продуктивність праці і система її оплати покликані стимулювати розвиток економічного змагання, конкуренцію на ринку товарів, робіт та послуг як між кооперативами, так і кооперативів з державними підприємствами та організаціями, сприяти всемірному підвищенню ефективності господарювання.

Відносини, пов'язані із створенням і діяльністю кооперативів, регулюються цим Законом та іншими актами законодавства Союзу РСР і союзних республік, що видаються відповідно до нього.

Послідовний розвиток кооперативного руху в країні перетворює кооперацію в широко розгалужену систему, органічно пов'язану з державним сектором економіки та індивідуальною трудовою діяльністю населення.

Кооперативи можуть створюватися і діяти в сільському господарстві, в промисловості, будівництві, на транспорті, в торгівлі й громадському харчуванні, у сфері платних послуг та інших галузях виробництва і соціально-культурного життя.

Кооператив має право займатися будь-якими видами діяльності, за винятком заборонених законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік.

У системі соціалістичної кооперації функціонують кооперативи двох основних типів: виробничі і споживчі.

Виробничі кооперативи здійснюють виробництво товарів, продукції, робіт, а також надання платних послуг підприємствам, організаціям, установам і громадянам[11, c. 33-34].

3. Система споживчої кооперації України, її організаційна перебудова

Споживча кооперація України — це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального становища. Вона посідає одне з важливих місць у системі національної економіки. Це ринкова структура, що діє на принципах госпрозрахунку і самоокупності. Споживча кооперація здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством, сприяє соціальному і культурному розвитку села, бере участь у міжнародному кооперативному русі.

В Україні споживча кооперація виникла ще в 60-і роки минулого сторіччя. Стартовим капіталом для започаткування її господарської діяльності стали пайові внески членів споживчих товариств, які разом з коштами, що надходили від господарювання кооперативів та їх спілок, дозволили їй протягом 130 років існування створити розвинуту багатогалузеву інфраструктуру. Сьогодні вона має значні економічний і ресурсний потенціали: основні фонди складають 8234,4 млн. грн., оборотні активи — 162,8 млн. грн., сітка підприємств торгівлі та громадського харчування досягає 69 тис. од., кількість виробничих підприємств — 2,9 тис. од. До системи споживчої кооперації залучено 435,6 тис. працівників. Вона має власні будівельні та автотранспортні організації, заводи з виготовлення торговельного і технологічного обладнання, залізобетонних "виробів, цегли та інших будівельних матеріалів.

Необхідно зауважити, що зазначений потенціал використовується не лише для задоволення потреб 7 млн. пайовиків споживчої кооперації. Він працює на всіх селян та на більшість жителів селищ і районних центрів (а це загалом — 20 млн. чол., або 39 % населення України). Нині в країні немає практично жодного населеного пункту, де б споживча кооперація не здійснювала обслуговування населення. Вона відчутно поповнює місцевий споживчий ринок товарами народного вжитку (насамперед, продуктами харчування), відіграє важливу роль в економіці регіонів та держави в цілому.

Первинною (основною) ланкою споживчої кооперації є споживчі товариства, які безпосередньо об'єднують пайовиків і здійснюють торговельне обслуговування, заготівлі та переробку сільгосппродуктів і сировини, надають населенню інші послуги.

Таким чином, у країні створено цілісну і злагоджену систему з міцними економічним і кадровим потенціалами. Ще кілька років тому на споживчу кооперацію припадало майже 1/3 роздрібного товарообороту України, більш як половина заготівель картоплі, 1/3 плодоовочів, 35 % загальнодержавного виробництва хліба і хлібобулочних виробів, 30 % консервів та 1/5 випуску ковбасних виробів і безалкогольних напоїв.

Проте складна соціально-економічна ситуація, що склалася в Україні протягом останніх років, безумовно, негативно позначається на роботі споживчої кооперації. Поглиблення економічної кризи, розладнаність фінансово-кредитної системи та інфляційні процеси виявилися для споживчої кооперації, яка не користувалася бюджетними коштами, більш руйнівними, ніж для інших галузей і сфер діяльності держави. Відразу були знецінені власні оборотні кошти — основа господарської діяльності споживчої кооперації. їх частка в оплаті товарів скоротилася з 60 до 7,5 %. Значно зросла потреба в кредитних ресурсах, за користування якими комерційним банкам сплачувалися надмірно високі процентні ставки. Промислові підприємства відпускали товари лише за умови обов’язкової попередньої оплати[2, c. 87-89].

Нестача коштів украй обмежила можливості кооперативних організацій і підприємств для закупівлі пального і мастил, призвела до різкого зменшення обсягів заготівель сільськогосподарської продукції та сировини, виробництва товарів народного споживання на підприємствах кооперативної промисловості. З цих причин у системі практично згортаються будівництво, реконструкція і технічне переоснащення матеріально-технічної бази. Хоча ще й нині 1,5 тис. переважно сільських населених пунктів не мають стаціонарної торговельної мережі, 5 тис. підприємств торгівлі і громадського харчування потребують капітального ремонту або заміни.

Для уникнення повної залежності від комерційних банків, забезпечення сталого і гарантованого кредитування кооперативних організацій і підприємств у споживчій кооперації створюється власна банківська система. Вже діє кооперативний банк «Укоопспілка» з філіями в областях і районах. З метою залучення додаткових коштів для інвестування розвитку споживчої кооперації створено страхове товариство та інвестиційну компанію.

Вживаються заходи щодо збереження кадрового потенціалу, соціального захисту працівників, створення для них належних умов праці та відпочинку. В системі діє розгалужена сітка лікувально-оздоровчих закладів. Лише за останні 5 років кооперативними організаціями збудовано та введено в дію понад 200 тис. м² житла. Створено незалежний пенсійний фонд. Ведеться робота з подальшого вдосконалення структури управління, скорочення адміністративно-управлінського апарату.

3 метою подальшого вдосконалення діяльності кооперативних організацій і підприємств потрібно здійснювати цілеспрямовану роботу щодо реформування споживчої кооперації з питань внутрішньооперативних взаємовідносин, забезпечення узгодженості та комплексності дій усіх її ланок, закріплення відносин права власності, посилення захисту інтересів і прав пайовиків.

У цьому відношенні необхідно відчутно збільшити частку персоніфікованої частини статутного фонду, вдосконалити порядок управління закріпленою за пайовиками власністю. В перспективі персоніфікація повинна досягти такої стадії, щоб пайовики стали власниками конкретних майнових об'єктів. Реальними власниками підприємств споживчої кооперації повинні стати також постійні працівники. У такому разі кожний член споживчого товариства матиме економічні та соціальні інтереси в своєму товаристві, що сприятиме його становленню як реального власника і господаря.

Крім того, доцільно було б активізувати створення спільних підприємств, які були б засновані на кооперативній власності та власності суб'єктів АПК, сільського населення, а також створені із залученням іноземного капіталу. На базовому рівні потрібно інтенсивно розвивати підприємства на засадах засновництва. Засновниками можуть виступати кооперативні організації разом з юридичними особами інших форм власності, а також з фізичними особами. Організаційно-правовий статус створених і перетворених підприємств буде різноманітний: господарські (у тому числі командитні) та акціонерні товариства, корпорації, консорціуми, асоціації та ін.[11, c. 34-36].

Для значного поліпшення результативності господарювання ресурси в першу чергу потрібно направляти на розвиток найбільш життєздатних і перспективних галузей — у торгівлю, у сфери заготівель і виробництва. Так, у торгівлі роботу кооперативних організацій і підприємств доцільно було б зосередити, насамперед, на забезпеченні стабільної реалізації населенню товарів повсякденного попиту, організації продажу непродовольчих товарів за попередніми замовленнями громадян.

З цією метою торгівлю треба сконцентрувати у мінімально можливій для кожного населеного пункту кількості магазинів, визначити для них універсальний асортимент товарів та встановити постійний контроль за його дотриманням. Необхідно продовжувати переобладнання звільнених торговельних площ під об'єкти громадського харчування, створення на них фірмових магазинів кооперативних виробничих і заготівельних підприємств, а також відкриття спільних підприємств з виробниками сільськогосподарської продукції, з підприємствами легкої, харчової та інших галузей промисловості та підприємств побутового обслуговування. Потрібно докорінно змінити форми торговельного обслуговування, методи господарювання, розвивати у широких масштабах довгострокову оренду об'єктів торгівлі колективами, сім'ями.

Структурні зрушення в заготівельній галузі повинні відповідати змінам у продовольчому ринку країни і напрямам перебудови АПК. Зусилля у формуванні заготівельної системи доцільно спрямувати на відновлення і розширення мережі сількоопзаготпромів, приймально-заготівельних пунктів (переважно мобільних), залучення до заготівельної діяльності об'єктів інших галузей. Заготівельні підприємства мають стати активними учасниками і засновниками аграрних бірж і аукціонів сільгосппродукції. Доцільно було б також змінити соціальну структуру заготівель за рахунок освоєння продукції нових сільськогосподарських структур різноманітних форм власності, використовувати нові підходи в заготівлі сільгосппродукції: надання авансових грошових і товарних кредитів, контрактацію, вивезення продукції тощо.

Потрібно також вжити заходів для максимального освоєння ресурсів сільськогосподарської продукції та сировини безпосередньо у місцях виробництва — у населення, у колективних сільськогосподарських і фермерських господарствах, у колгоспах, радгоспах. До проведення активних заготівель необхідно залучати сільські споживчі товариства, підприємства торгівлі та кооперативної промисловості. Особливу увагу треба приділити забезпеченню сільськогосподарськими продуктами кооперативних магазинів, сировиною — переробних підприємств системи, а також виконанню укладених угод на поставку цієї продукції державній промисловості. Завдяки розширенню заготівель можна буде збільшити поставки на експорт сільгосппродукції та сировини, продуктів їх переробки[5, c. 7].

Для стабілізації ситуації в кооперативній промисловості необхідно вжити заходів щодо припинення спаду виробництва, зокрема, за рахунок розширення асортименту, підвищення якості, зниження собівартості та застосування доступних цін на вироблювану продукцію. Переважну частину інвестицій доцільно було б направити на реконструкцію, переоснащення та впровадження сучасних технологій на діючих підприємствах для налагодження випуску товарів народного споживання у зручному для покупців розфасуванні з відповідним маркіруванням та зовнішнім оформленням.

Враховуючи, що надійно захистити інтереси пайовиків, всього обслуговуваного населення можуть лише фінансово міцні споживчі товариства і споживспілки, потрібно продовжувати конкретну і цілеспрямовану роботу щодо якнайповнішого використання всіх джерел поповнення власних оборотних коштів і, перш за все, за рахунок збільшення прибутку, активізації роботи із збирання пайових внесків, залучення додаткових коштів працівників споживчої кооперації та сторонніх організацій, своєчасної та повної дооцінки товарно-матеріальних цінностей, скорочення дебіторської заборгованості, незавершеного будівництва і непродуктивних витрат, а також ліквідації та недопущення втрат від безгосподарності.

У стабілізації фінансово-економічного становища значне місце повинне відводитися формуванню і становленню повноцінного ринку цінних паперів у споживчій кооперації. Це дозволить збільшити кредитні ресурси, організувати переливання капіталу між галузями і видами діяльності, пожвавити інвестиційну діяльність. Споживча кооперація може стати привабливою сферою для іноземних інвестицій. Створюватимуться спільні підприємства, виконуватимуться спільні програми у сферах торгівлі, переробки, транспорту, лізингу. Широкого розвитку може набути сітка об'єктів фінансово-економічної інфраструктури: банки та їх філії, інвестиційні фонди і компанії, страхові фірми, холдингові компанії[6, c. 35-39].

Глибокої перебудови потребує система управління споживчою кооперацією. Насамперед, необхідно здійснити розмежування функцій виборного і найманого персоналу. Першому доцільно надати виключно представницькі та контрольні функції, а другому — виконавчі.

З усіх підсистем кооперативного сектора в Україні споживча кооперація є найбільш структурованою і організаційно оформленою. Цей вид кооперації діє як соціально-економічна система, його діяльність є диверсифікованою, що є характерною рисою розповсюджених в розвинених країнах багатофункціональних кооперативів. Діяльність споживчої кооперації охоплює гуртову та роздрібну торгівлю, заготівлі, виробництво, будівництво, транспорт, освіту, надання послуг та зовнішньоекономічну діяльність. Станом на 1 січня 2006 р. споживча кооперація об'єднувала понад 840 тис. пайовиків і забезпечувала трудову зайнятість 96,8 тис. осіб. Достатньо потужним залишається економічний потенціал — близько 17 тис. торговельних об'єктів, 1409 виробничих підприємств, 5,5 тис. закладів громадського харчування, 340 заготівельно-збутових підприємств, 4120 об'єкти з надання побутових послуг та інших об'єктів. Валовий оборот основних галузей діяльності споживчої кооперації у 2005 р. перевищив 2,6 млрд. грн.. (питома вага споживчої кооперації в сукупному товарообороті України становила 2,8 %). Якщо в 1999 році діяльність системи споживчої кооперації була збитковою (- 91,3 млн. грн.), то на кінець 2005 року кооперативні підприємства отримали 35,6 млн. грн. прибутку.

Найбільш гострими проблемами сучасного розвитку споживчої кооперації є: 1) недостатня адаптація до ринкових форм і методів господарювання; 2) істотне руйнування ресурсного потенціалу кооперації в умовах глобальної кризи перехідного періоду; 3) важкий соціальний стан сільського населення, складна соціально-демографічна ситуація, низький соціально-культурний рівень розвитку села.

З іншого боку, саме через систему кооперативної торгівлі, послуг, малого підприємництва у заготівлях, переробці сільськогосподарської продукції, постачанні тощо можна забезпечити за умови належної державної підтримки легалізацію істотної частки тіньового сектора, пов'язаного з сільським споживчим ринком, натуральним обміном сільськогосподарською продукцією та функціонуванням аграрно-промислового сектора загалом. За умов, коли кооперативні організації змушені змагатися з малими приватними підприємствами та фізичними особами-підприємцями, які часто уникають правил легального ведення бізнесу, перехід всіх суб'єктів господарювання у легальне поле діяльності, безумовно, вплине на підвищення конкурентоспроможності суб'єктів кооперативного сектора.

Таким чином, у споживчої кооперації України, яка має давні традиції господарювання, великі матеріальні та трудові ресурси, а також творчий потенціал, є реальні перспективи адаптуватися до умов перехідної економіки і в майбутньому знову зайняти належне місце у вирішенні господарських, соціальних і культурних проблем національного й економічного відродження держави[7, c. 6].

4. Типи та види кооперативів та їх характеристика

Відповідно до статті 1 Закону про кооперацію, "кооператив – це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об’єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування".

Щодо юридичного статусу кооперативів, то аналіз положень двох кодексів свідчить про наступне. Відмінність регулювання зазначеного питання Цивільним та Господарським кодексами обумовлена різними підходами до класифікації юридичних осіб (ЦКУ) та суб’єктів господарювання (ГКУ). Не вдаючись у порівняння двох класифікацій та аналіз різних підходів до розуміння "підприємництва" з точки зору мети діяльності, що міститься в кодексах (ЦКУ – "одержання прибутку з метою розподілу між учасниками"; ГКУ – "одержання прибутку"), відзначимо значну термінологічну неузгодженість кодексів у цьому відношенні.

ЦКУ відносить виробничі кооперативи до підприємницьких товариств (товариств, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками), а споживчі – до непідприємницьких товариств (які, відповідно, не мають на меті отримання прибутку для його наступного розподілу між учасниками).

Питання класифікації кооперативів має важливе значення, оскільки Законом по кооперацію встановлена вимога щодо відображення в статуті "типу" кооперативу (ст. 8).

Насамперед, необхідно звернути увагу на термінологічну відмінність у питанні класифікації кооперативів. Так, у Законі використовується поняття "типи" кооперативів, тоді як у ГКУ вживається поняття "види" (ЦКУ не містить положення щодо класифікації кооперативів на види чи типи).

Згідно зі статтею 6 Закону, відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на три типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. Одночасно, Цивільний кодекс України (далі –ЦКУ) згадує лише два види: виробничі та споживчі кооперативи, поділяючи їх залежно від мети діяльності та, відповідно, віднесення до підприємницьких та непідприємницьких товариств. Так, відповідно до статті 84 ЦКУ підприємницькі товариства повинні створюватись виключно у формі господарських товариств або виробничих кооперативів. Стаття 86 ЦКУ [2] називає споживчі кооперативи та відносить їх до непідприємницьких товариств. Отже, ЦКУ не передбачає існування обслуговуючих кооперативів. Проте, ЦКУ також не містить і норм, що дозволили б зробити висновок про виключність переліку видів (типів) кооперативів та обмеження цього переліку виробничими та споживчими кооперативами. Більше того, формулювання статті 86 ЦКУ вказує на те, що наявність інших типів кооперативів, не загаданих ЦКУ, не суперечить останньому.

Дещо відмінну характеристику та опис видів (типів) кооперативів містить ГКУ. Положення ГКУ щодо видів кооперативів є досить суперечливими та внутрішньо неузгодженими. Так, частина друга статті 93 серед підприємств колективної власності називає "виробничі кооперативи", "підприємства споживчої кооперації". Наступною статтею ГКУ (ст. 94) кооперативи визначаються як "добровільні об’єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань", що можуть створюватися у різних галузях ("виробничі, споживчі, житлові тощо"). Відповідно, звідси випливає, по-перше, невичерпність переліку видів товариств, а, по-друге, поділ кооперативів на такі види як виробничі, споживчі, житлові. Проте, у подальшому, поняття "споживчий кооператив" у ГКУ не згадується взагалі. Натомість, до складу "споживчої кооперації" включається "система самоврядних організацій (споживчі товариства, їх спілки, об’єднання), а також підприємств та установ цих організацій" (ст. 111 ГКУ). У цьому відношенні, слід також зазначити, що Закон про кооперацію визнає тотожними поняття "споживчий кооператив" та "споживче товариство" (стаття 2).

Типи кооперативів:

Виробничі кооперативи – обов’язкова трудова участь,членами можуть бути тільки фізичні особи, ставить за мету отримання прибутку

Обслуговуючі кооперативи – створюються для надання послуг переважно членам кооперативу, членами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20% загального обороту кооперативу.

Споживчі кооперативи — утворюються шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою

Отже:

— положення Закону про кооперацію та Цивільного й Господарського кодексів в частині класифікації кооперативів є неузгодженими та такими, що в окремих питаннях суперечать одне одному;

— положення Закону про кооперацію, якими перелік "типів" кооперативів обмежується виробничими, споживчими та обслуговуючими, суперечить нормам Цивільного та Господарського кодексів, які не обмежують види кооперативів;

— наявність інших типів кооперативів, не загаданих Цивільним та Господарським кодексами, не суперечить останнім;

— поділ кооперативів на прибуткові (виробничі кооперативи) та неприбуткові (споживчі та обслуговуючі кооперативи), закріплений Законом про кооперацію (ч. 5 ст. 23), у цілому, відповідає підходу, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами[12, c. 113-114].

Висновки

1. Важливим напрямком співпраці держави і споживчої кооперації є формування аграрного ринку. В Україні виробничих кооперативів мало, незначна роль фермерських кооперативів. База для створення сервісних кооперативів незріла. В таких умовах найбільш доцільно використовувати існуючу інфраструктуру споживчої кооперації, включивши її потенціал в основу інфраструктури аграрного ринку. При цьому доцільно забезпечити державну фінансову підтримку споживчої кооперації для оновлення і технічного оснащення кооперативних об'єктів. При такому підході потребуватиметься набагато менше інвестицій, ніж для створення паралельної інфраструктури, основаної на тих самих кооперативних принципах. Основою створення інфраструктури аграрного ринку в Україні можуть бути понад 120 заготівельно-збутових баз, 3,5 тис. заготівельних пунктів, майже 25 тис. продовольчих магазинів і не менше 600 ринків.

2. Українська кооперація не використовує позитивний досвід розвитку кооперативного сектора в Європі, а її розвиток відбувається без належної державної підтримки.

3. Акцент міжнародної співпраці доцільно зробити на розвитку кооперативних галузей третинного сектора, тобто на розвитку міжнародного туризму, фінансових інституцій, маркетингових та консалтингових організацій, а також лізингових та франчайзингових операцій в системі споживчої кооперації України. Поряд з тим необхідно також залучити зарубіжні інвестиції та досвід у розвиток традиційних галузей споживчої кооперації: торгівлі, заготівель, виробництва та громадського харчування.

4. Головними завданнями держави у сприянні розвитку кооперативного сектора та його інтеграції у світове господарство повинні бути такі:

— підвищення платоспроможності сільського населення через збільшення доходів та заміну натурального обміну сільгосппродуктами на товарно-грошовий;

— створення для споживчої кооперації спеціального режиму найбільшого сприяння, насамперед, шляхом часткової компенсації об'єктивно високих витрат обігу, субсидіювання діяльності, пов'язаної з обслуговуванням незахищених верств населення;

— активізація формування кооперативних структур у всіх сферах національної економіки, вдосконалення форм кооперації і механізмів їх взаємодії з іншими організаційно-правовими формами ринкової економіки;

— надання державної підтримки в розвитку системи споживчої кооперації, розширенні стійкої зайнятості, підвищенні конкурентоздатності, покращання доступу до ринків і джерел фінансування;

— сприяння розвитку інноваційної, інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності системи споживчої кооперації через преференційне законодавство, що враховує потреби кооперативного сектора економіки та суспільства;

— врахування пропозицій Міжнародного кооперативного альянсу та інших міжнародних структур щодо сприяння розвитку кооперативного руху на державному рівні;

— проведення масштабних наукових досліджень з проблем розвитку кооперативів всіх типів, їх взаємодії між собою.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про споживчу кооперацію»
2. Андреюк Н. Споживча кооперація України:проблеми та перспективи розвитку //Економіка України. — 1997. — № 11. — C. 87-91
3. Бабенко С. Власність споживчої кооперації : соціально-економічна природа та особливості реформування //Економіка України. — 2001. — № 12. — C. 4-9
4. Бабенко С. Спільність інтересів:держава і споживча кооперація//Наука і суспільство. — 1998. — № 9-10. — C. 14-17
5. Бабенко С. Споживча кооперація: реформування відносин власності//Урядовий кур'єр. — 2001. — 6 грудня. — C. 7
6. Гелей С. Споживча кооперація України: історія та сучасний стан//Фінанси України. — 1999. — № 10. — C. 26-39
7. Закусило С. Споживча кооперація: реалії входження в ринок//Урядовий кур'єр. — 1999. — 16 жовтня. — C. 6
8. Марцин В. Проблеми функціонування споживчої кооперації та шляхи стабілізації господарської діяльності//Економіка України. — 2003. — № 4. — С.24-27
9. Марцин В. Фінансово-господарська діяльність споживчої кооперації та шляхи її стабілізації //Фінанси України. — 2002. — № 12. — C. 13-19
10. Овчарук М. Соціально-економічні аспекти інтенсифікації праці в системі споживчої кооперації //Україна: аспекти праці. — 1999. — № 3. — C. 21-23
11. Осецький В. Діяльність споживчої кооперації в умовах переходу до ринку //Економіка АПК. — 1997. — № 3. — C. 33-36
12. Пономаренко В. Аграрний ринок і система споживчої кооперації//Економіка АПК. — 2002. — № 2. — C. 113-114