Я патріот або непатріот України

Загальним для сутності патріотизму є любов до Батьківщини і безкорисливе служіння її інтересам та готовність до жертовності за неї.

Любов, віра й готовність до діяльності з метою реалізації їх у житті є загальними елементами патріотизму. Іншими словами, феномен патріотизму існує завдяки любові до Батьківщини, глибокій вірі у справедливість її існування й готовності її завжди захистити і пригорнути свого сина. Тільки віра викликає глибоку любов до своєї Батьківщини.

Всі ми живемо в Україні, але різні її мешканці мають різне минуле. За радянських часів чимало людей приїхали з Росії, оселившись переважно на сході й півдні України. Вони привезли свою російську мову, яку й зараз передають нащадкам, вони привезли своє розуміння Історичних подій.

Водночас Західна Україна формувала свій світогляд незалежно від російської пропаганди, приєднавшись до загальної території України дещо пізніше.

Воїни Червоної Армії відстоювали свою Батьківщину — дружин, дітей, матерів. Рівно ж і воїни УПА боролися за свою Батьківщину, за свою хатину й родину. Проте кожен бачив свою Батьківщину по-різному: одним ввижалася УРСР. Іншим — незалежна республіка Україна. Те саме спостерігається й зараз, а тому кожен шанує власних героїв.

Мені здається, що не одне покоління ще сплине, доки всі українці одностайно дійдуть висновку про дії Мазепи, Хмельницького, Леніна, Косіора, Бандери, Шухевича та інших історичних постатей.

У свідомому патріотизмі ідеали усвідомлюються-оцінюються- верифікуються. любов — конструюється, актуалізується, логічно обґрунтовується. Людина як суб’єкт патріотизму немовби засвідчує те, чому вона віддана даним, а не іншим ідеалам, чому вона любить Батьківщину, за що зберігає їй вірність.

Я є патріотом України, тому що патріотизм — це одна з найбільш значимих, незмінних цінностей, що властива усім сферам життя суспільства й держави, яка виражає ставлення особистості до своєї Батьківщини й характеризує вищий рівень її розвитку в процесі діяльності на благо Батьківщини. Він являє собою своєрідний фундамент суспільного й державного устрою, ідеологічну опору його життєздатності, одну з основних умов ефективного функціонування всієї системи соціальних і державних інститутів.

Звичайно , справжнім патріотом є той хто життя присвятив боротьбі за незалежність , за що підпав під величезний натиск країн окупантів. Патріотизм свій вони доводили та підтверджували на протязі усього життя, твердим переконанням та позицією, впевнено ішли в підтримку своєї держави, зміцнюючись при цьому духом та тілом. Справжні патріоти любили свою батьківщину, й за це часто були засуджені на багато років у тюрмах, а часом і на страту.

Для українського народу характерний суспільний патріотизм орієнтований насамперед на країну і суспільство, а не на державу та її політичні керівні структури. Патріотизм українського суспільства, привабливий (а так само й стійкий) завдяки своїй «неказенності», завдяки тому, що основна його підтримка йде знизу від народних мас. а не згори від влади, (шо не виключає періодичних спалахів державницького, чи навіть над-державницького ура-патріотизму). Основу українського патріотизму складають політичний («потрібна всім мешканцям України окрема, своя власна Держава») і територіально-громадянськнй принципи («спільна всім мешканцям України любов до спільної Батьківщини»).

Патріотизму українського суспільства властиві свої особливості. Перш за все, це висока гуманістична спрямованість української патріотичної ідеї; віротерпимість; соборність і повага законів; колективізм у вирішенні громадських завдань, особлива любов до рідної природи. Складниками патріотизму є емоційний, інтелектуальний. діяльнісний аспект.

Патріотизм суспільства існує і проявляється завдяки наявності суб’єктно-об’єктних відносин. Соціальний суб’єкт патріотизму визначається як реально існуюча форма організації колективного життя й діяльності деякої кількості людей, що мають об’єктивну внутрішню організаційну єдність, усвідомлення самої себе як цілісного утворення, здатність до вищої цілеспрямованості і до підпорядкування своєї діяльності досягненню загальносистемної мети. У кожному суспільстві є свої власні суб’єкти соціального спілкування — індивід, особистість, сім’я, клас, група, етнос, нація, держава.

Можна не бути представником української нації і все життя виборювати національну ідею незалежності і соборності України. Історія знає прізвища молдованина Митрополита Петра Могилу, поляка полковників Морозенка-Мрозовецького, єврея Герцика, татарина Джелаліїва гетьманів Пилипа Орлика (мати — із сім’ї хрещених євреїв) та Івана Мазепу (була таки в нього польська кров), старших офіцерів і генералів УНР, ЗУНР, Гетьманату з не дуже типовими для українців прізвищами Дельвіг, Кравс, Огмарштайн, Бізане, Сінклер, Комиш—Палеолог, Греков, Галкін, Алмазов, Кудрявцев, Рябінін, Астаф’єв, Булатов, Кануков, Губер — німці, шведи, росіяни, татари… В’ячеслава Липинського (етнічний поляк) і Дмитра Донцова (росіянин).

На сьогодні рівень патріотизму українських громадян є недостатньо високим.

Саме патріотизм, громадянськість мають об’єднувати українців, зберегти те, що протягом століть було нашою метою, – незалежну державу. Одним із важливих об’єднуючих чинників у суспільстві може слугувати збереження культурної та історичної спадщини.

Ідею Батьківщини, патріотизму потрібно підсилити ідеологічною складовою, сформувати державно-патріотичну ідеологію у світлі національно-політичної свідомості суспільства. З іншого боку, повинні бути передбаченими й реалізованими конкретні напрямки, шляхи, форми реалізації такої державної програми.

Цінності ідеології державного та патріотичного будівництва мають виразно духовний характер. Адже тільки духовне може компенсувати вплив соціальних суперечностей, глибоко проникати в серця людей, єднати їх у ціле, творити з розподіленого на групи населення людську спільність, розрізнене робити єдиним. Державницька ідеологія, що базується на загальнонаціональній ідеї, має національний характер, в основі її лежать інтереси нації. Консолідація нації й держави створює підґрунтя для виникнення національно-державницького патріотизму, тобто почуття відданості Україні всіх громадян незалежно від національності.

Я вважаю, що без почуття патріотизму, як своєрідного кодексу моральних цінностей, історичної пам’яті та ідейно світоглядних принципів, що передбачають всезагальну відданість окремій історичній спільноті, важко уявити процес формування системи інституцій, здатних забезпечити свободу, рівність та громадянську гідність.

Також без любові до своєї Батьківщини, без утвердження патріотичної свідомості, ідеї нації як політичної спільноти, об’єднаної історичною долею, державною мовою, інститутом громадянства, без визнання гідності людини й цінності людської особистості як ключового елемента права, без продукування й культивування системи ціннісних орієнтацій загально цивілізованого характеру у сфері не лише культури, освіти, науки, але й економіки та політики, годі сподіватися на динамічну трансформацію української патріотичної молоді в суспільстві.

Сам процес виходу України з глибокої системної кризи надто уповільнений, бо в її основі лежить деморалізація суспільства, бездуховність і торжество несправедливості.

Без пробудження таких моральних феноменів, як патріотизм, совість, почуття власної гідності, обов’язок, чесність, працелюбність, навряд чи можна розраховувати на поліпшення ситуації у країні. Саме тому в сьогоднішніх умовах державотворчого процесу в Україні відбувається активний різнобічний пошук шляхів оптимізації нової моральної парадигми у психолого-педагогічній науці, державних структурах, школі, сім’ї.

Кожна людина може нести дух патріотизму, кожен патріот – це плюс один до свідомості нашої нації. Дуже часто для нашої рідної України звичайний громадянин робить більше ніж лідери партій знані на весь світ. Патріоти лідери — авторитетні люди в народі, вони є сила нації. Ці люди впевнено, розважено без будь-яких проявів агресії передають свою думку іншим, при цьому вони ніколи не стануть кричати про свій патріотизм на кожному кроці — бо то вже фальшиве почуття . Такі дії часто ведуться для здобутку нічого іншого як влади, це не патріоти. Патріот не стане виставляти напоказ свою душу. Справжній патріот завжди буде прагнути діяти на благо України, і не буде про це довго думати, бо це в нього в крові, це частина його, для нього це звичайна річ.

Патріотизм — це не спосіб самовираження, це частина нашого духу, це одне з найсильніших відчуттів які існують в природі, інколи це почуття сильніше навіть за любов до матері або дівчини. Про це не треба кричати, цим не можна підіймати свій рейтинг бо тоді це звичайний фальш, бо для патріота це звичайна повсякденна річ, він не стає патріотом коли виступає на людях, чи пише книжку. Він патріот кожної хвилини свого життя. Він відчуває болі своєї держави на своєму тілі, бо він є частиною одного цілого.

Тому для мене патріот — це НЕ той хто відстоює якісь погляди, прославляє героїв, веде безкінечні полеміки, а той хто зробив щось корисне для зробити, але не вийшло, брав в чомусь участь, а його підвели інші чи обставити склалися не в його користь, а вже це ЗРОБИВ.

Якщо таким чином ставити питання, то численні псевдопатріоти і псевдогерої просто не підпадуть під цей критерій. Список використаної літератури

1. Иванова С.Ю. Патриотизм в культуре: автореф дне. на соиск. уч. степени доктора филос. наук: спец.:09.00.13 «Религиоведение, философская антропология, философия культуры» / С.Ю. Иванова. — Ставрополь. 2004.-40 с.
2. Виховання патріотизму у дітей та молоді в сучасних соціально—економічних умовах: матеріали звітної наук.-практнч. конф. II Ін-т проблем виховання. — К., 1999.- 119 с.
3. Гонський В. Патріотизм як основа сучасного виховання та ідеології держави / В. Гонський // Рідна школа. — 2001. -№ 2. — С. 9-14.
4. Чорна К.І. Зміст патріотичного виховання школярів в умовах державотворчого процесу в Україні // Виховання патріотизму у дітей та молоді в сучасних соціально — економічних умовах: Матеріал звітної науково — практичної конференції / К.І. Чорна // К., 1999. — С. 12-14.
5. Щербань П.М. Національне виховання в сім’ї. / П.М. Щербань // — К., Боривітер 2000. — С. 26-30