Калькуляція собівартості готової продукції

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи калькуляції собівартості продукції.

1.1. Особливості та поняття калькуляції собівартості продукції.

1.2. Методи калькулювання собівартості.

Розділ 2. Організація калькулювання собівартості готової продукції на підприємстві «Хлібопекарня «Паляниця».

2.1. Концептуальні рішення стосовно організації обліку і побудови інформаційних бухгалтерських моделей витрат ТОВ «Паляниця».

2.2. Особливості методів калькуляції собівартості готової продукції ТОВ «Паляниця».

Розділ 3. Вдосконалення процесу калькуляції собівартості готової продукції на підприємстві.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. У процесі кругообороту й обороту фондів в умовах ринку грошові затрати підприємства відособлюються від вартості у вигляді витрат і приймають форму собівартості продукції. Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається із затрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів та інших затрат на виробництво та реалізацію. Отже, собівартість — це виражені в грошовій формі поточні затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Ці затрати за їх економічним змістом можна згрупувати таким чином:

1) матеріальні затрати (без зворотних відходів — залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв);

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на державне соціальне страхування;

4) відрахування на обов'язкове медичне страхування;

5) амортизація основних фондів, включаючи прискорену амортизацію;

6) інші витрати.

Сьогодні складність проблеми розподілу та використання прибутку підприємств посилюється тією обставиною, що перехід до ринкової економіки в Україні здійснюється в умовах збереження старих структур управління, які протидіють розвиткові нових відносин.

Сучасний стан економіки України вимагає особливої уваги до собівартості продукції (робіт, послуг) для формування ефективного механізму управління затратами підприємств. Тепер уже недостатньо лише того, щоб керівники підприємств знали, скільки коштує продукція, яку вони виробляють. Вони мають знати, як зробити, щоб її виробництво було вигідним. Для цього необхідний внутрішній аспект інформації про затрати.

Основним моментом системи обліку, що забезпечує успішну роботу підприємств з підвищення ефективності виробництва та управління затратами є добре налагоджений облік виробничих затрат та науково обґрунтоване калькулювання собівартості продукції.

Потреба в калькулюванні собівартості в умовах ринкових відносин набуває особливої актуальності. Зміни економічних відносин зумовили те, що менеджери змушені переходити поступово від настанови ретроспективної до перспективної. При цьому облік має будуватися на запобіганні, а не на констатації того, що вже відбулося, має бути спрямованим у майбутнє, бо передбачати — означає випереджати. Калькулювання собівартості продукції повинно поступово переорієнтовуватися з трудомістких розрахунків із розподілу непрямих затрат та визначення точної фактичної собівартості на прогнозні розрахунки собівартості, складання обґрунтованих нормативних калькуляцій та організацію оперативного контролю за їх дотриманням у процесі діяльності.

Загальні проблеми обліку витрат і калькулювання собівартості продукції досліджувались багатьма економістами. Значну увагу їм приділили у своїх працях М.Білуха, Ф.Бутинець, Б.Валуєв, С.Голов, З.Гуцайлюк, В.Єфіменко, С.Зубілевич, А.Кузьмінський, М.Кужельний, В.Лінник, Ю.Літвін, В.Пархоменко, В.Сопко, Б.Усач, В.Ткач, М.Ткач, М.Чумаченко, С.Шкарабан. Питання автоматизації обліку витрат і процесу калькулювання достатньо широко висвітлені В.Брагою, Ю.Веригою, В.Давидовим, Г.Ємурановим, В.Завгороднім. Аспекти обліку витрат і калькулювання собівартості безпосередньо на хлібопекарних підприємствах розглядаються у працях Т.Гуслякової, І.Павлюка, С.Хозяєвої, З.Ельпінера.

Отже, необхідність розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо розвитку теорії організації й методики бухгалтерського обліку витрат і калькулювання собівартості продукції на хлібопекарних підприємствах, які б відповідали сучасним умовам господарювання та вимогам системи управління, обумовила вибір теми роботи, мету, завдання і головні напрямки дослідження.

Метою роботиє створення організаційних і методичних умов удосконалення уснуючої практики обліку витрат і калькулювання собівартості продукції на хлібопекарних підприємствах шляхом подальшого розвитку в цій царині результатів, що були здобуті попередниками. Такі завдання дослідження було поставлено відповідно до цієї мети:

· визначити специфіку і притаманні їй особливості калькулювання собівартості продукції та її основні методи;

· оцінити існуючу в практиці хлібопекарних підприємств методику обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, визначити доцільність і цілеспрямованість її складових, оцінити стан використання в обліку комп’ютерних технологій;

· обґрунтувати підхід і розробити пропозиції, що створюють можливості удосконалення організації та методики обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, виходячи з інтересів розвитку цілісної системи управління формуванням витрат.

Об’єктом дослідженняє процес формування витрат виробництва та собівартості продукції.

Предметом дослідженняобрано організацію та методику обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції в контексті цілей загальної системи управління.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи калькуляції собівартості продукції

1.1. Особливості та поняття калькуляції собівартості продукції

Під собівартістю продукції розумію в економічному значенні сукупні витрати на її виробництво і збут, тобто вартість всіх ресурсів, що була використана підприємством для перетворення вхідного продукту у вихідний за умови розширеного відтворення. Відповідно до діючих нормативних документів перелік і склад статей калькулювання собівартості продукції встановлюється підприємством з урахуванням особливостей технології, техніки та організації виробництва.

Типова калькуляція собівартості продукції містить такі статті витрат:

1. Сировина та матеріали.

2. Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.

3. Паливо та енергія на технологічні цілі.

4. "Зворотні відходи" (вираховуються).

5. Основна заробітна плата робітників.

6. Додаткова заробітна плата.

7. Відрахування на соціальні заходи.

8. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

9. Загальновиробничі витрати.

10. Втрати від браку.

11. Інші виробничі витрати.

12. Адміністративні витрати.

13. Позавиробничі (комерційні) витрати.

Сума перших одинадцяти статей становить виробничу собівартість, яка формується на рівні цехів підприємства, а сума усіх тринадцяти — повну собівартість.

Наведений перелік статей витрат для підприємств машинобудівних галузей може бути доповнений статтею "Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати"; для металургійної, хімічної промисловості — "Супутня продукція"; для приладобудівних підприємств може не використовуватися стаття "Паливо та енергія на технологічні цілі".

До статті "Сировина та матеріали" включається вартість сировини та матеріалів, що входять до складу вироблюваної продукції, утворюючи її основу, або є необхідним компонентом для виготовлення продукції (робіт, послуг).

Ці витрати визначаються на основі норм витрат матеріалів на одиницю продукції, цін на матеріали та витрати на транспортно-заготівельні роботи (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні, страхові витрати та ін.)[8, c. 124-126].

До статті "Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій" включають вартість: покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що підлягають монтажу або додатковій обробці; робіт і послуг виробничого характеру (здійснення окремих операцій з виготовлення продукції, обробка сировини та матеріалів тощо), які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду діяльності. Всі витрати за цією статтею безпосередньо зараховують на собівартість окремих виробів і визначають аналогічно витратам на матеріали.

До статті "Паливо та енергія на технологічні цілі" відносяться витрати на всі види палива й енергії, що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції (витрати на паливо для плавильних агрегатів, для нагрівання металу в штампувальних, термічних та інших цехах; витрати на електроенергію для електропечей, для зварювання, електролізу, електрохімічних процесів тощо). Витрати на паливо визначаються аналогічно витратам на матеріали. Витрати на енергію визначаються На основі витрат на одиницю продукції та тарифів на енергію.

Склад статті "Зворотні відходи" викладено при розгляді групування витрат за економічними елементами. Зворотні відходи безпосередньо визначаються за кожним виробом і вираховуються за можливою ціною їх реалізації.

Стаття "Основна заробітна плата робітників" містить витрати на виплату основної заробітної плати робітникам, зайнятим виробництвом продукції, і вона безпосередньо включається до собівартості виробу згідно з прийнятими на підприємстві системами оплати праці. Ці витрати за відрядною оплатою праці визначають тарифними ставками та нормами витрат часу на виробництво одиниці продукції. Ту частину основної заробітної плати робітників, яка безпосередньо не може бути включена до собівартості окремих видів продукції, зараховують до собівартості на підставі розрахунку кошторисної ставки цих витрат на одиницю продукції.

До статті "Додаткова заробітна плата" відносяться витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати за працю понад установлені норми, заохочувальні виплати за поточну виробничу діяльність, компенсаційні виплати тощо. Звичайно, ці витрати встановлюються у відсотках до основної заробітної плати на підставі відповідних розрахунків на підприємстві.

До статті "Відрахування на соціальні заходи" включають: відрахування на державне (обов'язкове) соціальне страхування; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; відрахування на державне пенсійне страхування; відрахування на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

Відрахування на соціальні заходи здійснюється від суми всіх витрат на оплату праці робітників, зайнятих безпосередньо виробництвом продукції. Нормативи, за якими здійснюється відрахування, встановлюються на державному рівні.

До статті "Витрати на утримання та експлуатацію устаткування" включають: амортизаційні відрахування від вартості виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів зі складу основних виробничих засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів; витрати на проведення поточного ремонту, технічний огляд і технічне обслуговування устаткування; витрати на внутрізаводське переміщення вантажів; платежі за користування наданими в оперативну оренду основними засобами; знос малоцінних і швидкозношуваних інструментів та пристроїв нецільового призначення, інші витрати[9, c. 211-214].

На одиницю продукції ці витрати повинні розподілятися з урахуванням величини витрат за годину роботи устаткування і тривалості його роботи при виготовленні відповідного виду продукції. На практиці досить часто витрати на утримання та експлуатацію устаткування включають до собівартості одиниці продукції спрощеним порядком за кошторисними ставками пропорційно до основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції.

Якщо немає можливості розподілити витрати на утримання та експлуатацію устаткування за наведеними методами, вони включаються до складу загальновиробничих витрат.

До статті "Загальновиробничі витрати" належать витрати: пов'язані з управлінням виробництвом (утримання працівників апарату управління виробництвом, оплата службових відряджень персоналу цехів, витрати на інформаційне забезпечення управління тощо); на повне відновлення та капітальний ремонт основних фондів загальновиробничого призначення; витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва, поліпшенням якості продукції; на утримання, обслуговування, поточний ремонт виробничих приміщень; на контроль за виробничими процесами та кістю продукції; на забезпечення техніки безпеки, на пожежну і сторожову охорону тощо.

Загальновиробничі витрати поділяють на змінні й постійні. До змінних належать витрати, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу виробництва. Ці витрати розподіляються на кожен вид продукції з використанням бази розподілу (годин праці, машино-годин, заробітної плати, обсягу діяльності тощо) на основі фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих відносять ті витрати, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва. Постійні витрати розподіляються на кожен вид продукції з використанням бази розподілу (годин праці, машино-годин, заробітної плати тощо) за нормальної потужності. Ці витрати включаються до виробничої собівартості, а нерозподілені постійні загальновиробничі витрати, які виникають у випадку, якщо випуск продукції нижчий нормальної Потужності підприємства, зараховуються на собівартість реалізованої продукції. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

На одиницю продукції у складі калькуляції ці витрати відносять з використанням бази розподілу (основної заробітної плати робітників, витрат на утримання та експлуатацію устаткування тощо).

Стаття "Втрати від браку" включає: вартість остаточно забракованої продукції; витрати на усунення браку; вартість матеріалів, напівфабрикатів (деталей), зіпсованих під час налагодження устаткування тощо.

До статті "Інші виробничі витрати" належать: витрати на перевірку виробів, деталей, вузлів на відповідність вимогам стандартів або технічних умов, проведення періодичних випробувань на відповідність виробу нормативній документації; витрати, пов'язані з монтажем або демонтажем виробу, що випробовується. Ці витрати включають безпосередньо до собівартості продукції, але якщо це можливо, то їх розподіляють між окремими виробами пропорційно до їх виробничої собівартості (без інших виробничих витрат).

Стаття "Адміністративні витрати" охоплює витрати на управління підприємством (оплата праці працівників апарату управління, витрати та матеріально-технічне забезпечення апарату управління, витрати на придбання ліцензій, оплата послуг комерційних банків та ін.); утримання, ремонт та обслуговування загальнозаводських основних фондів; утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення; підготовку та перепідготовку кадрів; обов'язкове страхування майна підприємства; податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі тощо.

До статті "Витрати на збут" належать витрати на реалізацію продукції: на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних, пакувальних, транспортних і страхових витрат постачальника, що включаються до ціни продукції згідно з умовами поставки; маркетингові витрати (реклама, участь у виставках, ярмарках та ін.); на сплату експортного мита, митних зборів тощо. Ці витрати безпосередньо відносяться на собівартість відповідних видів продукції або розподіляються між окремими видами продукції пропорційно виробничій собівартості.

"Адміністративні витрати" і "Витрати на збут" не входять до складу виробничої собівартості, а розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Але вони повинні бути враховані при визначенні повної собівартості.

Калькуляція собівартості одиниці продукції може бути складена, коли повністю розроблена конструкція виробу, технологія його виробництва та визначене підприємство, де будуть виготовлятися вироби[1, c. 213-216].

На етапах розробки нової продукції, коли немає комплекту технічної документації та нормативної бази, її собівартість обчислюється тільки як імовірнісна прогнозна величина. При цьому користуються різними методами прогнозних оцінок, з-поміж яких основними є параметричні методи. Параметричними вони називаються тому, що ґрунтуються на залежності собівартості продукції від її параметрів — технічних і експлуатаційних показників.До параметричних методів обчислення собівартості продукції належать методи: питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний. Метод питомих витрат є найпростішим, але найменш точним. Згідно з ним собівартість нового виробу (Сн ) обчислюється так:

Сн=СП.РН,

де Сп — питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який освоєний виробництвом, грн.; Рн— параметр нового виробу.

Питома собівартість обчислюється на одиницю головного параметра виробу, тобто такого, що якнайбільше впливає на собівартість (потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів, кранів, об'єм холодильників тощо). Точнішими є методи, які враховують не один, а кілька параметрів. До них належать баловий і кореляційний методи.

Баловий метод ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість. Кожний параметр виробу оцінюється певною кількістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму балів усіх параметрів і в такий спосіб визначається собівартість одного бала (С6).

Після цього собівартість нового виробу обчислюється за формулою

де n — кількість параметрів, які впливають на собівартість виробу;

бні— кількість балів за і-м параметром нового виробу.

Кореляційний метод дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів. У процесі аналізу з'ясовується форма зв'язку (лінійна, степенева) собівартості та основних параметрів виробу, а також його щільність. Кореляційний метод прогнозування собівартості є найбільш точним і поширеним.Агрегатний метод не є самостійним параметричним методом. Згідно з ним собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин — агрегатів. Вартість уніфікованих агрегатів береться за існуючими цінами, оригінальних — обчислюється за одним із розглянутих вище методів або визначається експертне.

Собівартість продукції, особливо нової — динамічний показник, який істотно залежить від ступеня освоєння виробництва, а останній — від кількості виготовлених виробів із початку виробництва. З урахуванням цього емпірично встановлено залежність ї собівартості нових виробів від їхньої кількості, тобто від порядкового номера виробу з початку освоєння. Ця залежність має форму степеневої функції.

Сі = С1·N-bi,

де Сi — собівартість i-го виробу з початку випуску;

С1— собівартість першого виробу;

Ni— порядковий номер виробу з початку освоєння;

b— показник степеня, який характеризує темп зниження собівартості в період освоєння (визначається емпірично з аналізу кривих освоєння).Знання закономірностей зміни собівартості продукції, особливо складних машин, у процесі освоєння виробництва дає змогу обґрунтовано управляти формуванням витрат, прогнозувати їхній рівень на різних етапах освоєння[11, c. 56-57].

1.2. Методи калькулювання собівартості

За вибором об'єкта калькулювання:

— позамовний;

— попередільний.

При позамовному методі об'єктом калькулювання є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт або партія продукції; цей метод застосовується в індивідуальному та дрібносерійному виробництвах.

Попередільний метод (від слова "переділ") — це сукупність технологічних операцій, внаслідок яких одержують продукт праці. Застосовують на виробництвах з однорідною, масовою продукцією.

При застосуванні цього методу облік витрат ведеться у розрізі видів або груп продукції за переділами.

При обох наведених методах обліку витрат застосовується система "директ — костінг". Ця система представляє метод зрізаної (неповної) собівартості. Облік витрат і визначення собівартості готової продукції здійснюються тільки за змінними виробничими витратами. Постійні витрати не розподіляються між об'єктами калькулювання, а прямо відносяться на результати господарської діяльності. Незавершене виробництво та залишки готової продукції оцінюють за змінними витратами.

При визначенні ціни і складанні калькуляції тимчасово пропонується керуватися такими положеннями [3, с. 54-55].

Ціна реалізації продукції Ц включає: виробничу собівартість ВС, визнані адміністративні витрати Ва, витрати на збут продукції В3, прибуток П та ПДВ:

Ц = ВС + Вй + В3 + П + ПДВ.

При цьому адміністративні витрати розподіляються на кожен об'єкт калькулювання аналогічно загальновиробничим, витрати на збут прямо відносяться до відповідних видів продукції або розподіляються залежно від маси, обсягу або виробничої собівартості продукції.

Позаказний метод застосовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві, а також для калькулювання собівартості робіт ремонтного й експериментального характеру. Метод цей полягає в тому, що витрати на виробництво враховуються по замовленням на виріб чи на групу виробів. Фактична собівартість замовлення визначається по закінченні виготовлення виробів чи робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування усіх витрат по даному замовленню. Для начислення собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням поділяється на кількість випущених виробів.

Попередільний метод калькулювання собівартості знаходить застосування в масовому виробництві з коротким, але закінченим технологічним циклом. Продукція, що випускається підприємством, однорідна по вихідному матеріалу і характеру обробки. Облік витрат при цьому методі здійснюється по стадіях (фазам) виробничого процесу.

Нормативний метод обліку і калькулювання є найбільш прогресивним, тому що дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. В цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрат. Все витрати в межах норм враховуються без групування, по окремим замовленням. Відхилення від встановлених норм враховуються по їх причинам и винуватцям, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень. При цьому фактична собівартість виробу при нормативному методі обліку визначається шляхом сумування витрат по нормам і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів. При використанні кожного з перерахованих методів контроль за рівнем витрат найбільш ефективно здійснювати по місцям їх виникнення, центрам витрат, центрам відповідальності.

Центри витрат представляються виробничими і структурними підрозділами, які характеризуються різноманіттям функцій і виробничих операцій, що дозволяє деталізувати облік, посилити контроль за витратами і підвисить точність калькулювання.

Центр відповідальності – організаційний підрозділ, який очолюється керівником, котрий забезпечує контроль планових, нормативних і фактичних витрат. Вони підрозділяються на головні і функціональні. Головні центри контролюють витрати по місцям їх виникнення, а функціональні поширюють витрати на інші місця їх виникнення при умові, що цей центр обслуговує кілька центрів витрат[11, c. 94-95].

Розділ 2. Організація калькулювання собівартості готової продукції на підприємстві«Хлібопекарня «Паляниця»

2.1. Концептуальнірішення стосовно організації обліку і побудови інформаційних бухгалтерських моделей витрат ТОВ «Паляниця»

Серед організаційних та технологічних особливостей, що слугували підставою для формування організаційної структури центрів витрат і центрів відповідальності та виділення сфер діяльності ТОВ «Паляниця» як основи розробки інформаційної моделі витратних визначальними є: висока матеріалоємність виробництва, обмежена номенклатура, широкий асортимент однорідної, відсутність незавершенного виробництва; незначна тривалість і безперервність виробничого процесу, недоцільність складування продукції за межами виробничого процесу.

Тип організаційної структури бухгалтерії залежить від розмірів підприємства, виробничої структури, особливостей технологічного процесу чисельності працівників і безпосередньо впливає на організацію та методику обліку витрат, калькулювання собівартості продукції.

Невеликим підприємствам притаманна лінійна форма організації роботи бухгалтерії, середнім — лінійно-штабна, великим –комбінована.

Здійснюючи критичний аналіз концепції поділу бухгалтерського обліку на фінансовий та управлінський, бачимо, що концепція засновується на хибних положеннях, відповідно до яких, по-перше, фінансовий облік ведеться з метою складання фінансової звітності в інтересах зовнішніх користувачів і не орієнтований на угамування інформаційних потреб управлінського персоналу підприємства.

У дійсності ж інформація про стан і ефективність використання всіх видів ресурсів, що створюється в рамках так званого фінансового обліку, слугує основним джерелом прийняття рішень в оперативному, поточному і стратегічному режимах управління.

Сам по собі, для своїх власних цілей, облік нікому не потрібен. У цілісному організаційному і методологічному розумінні він повністю підпорядкований інтересам системи управління, являє собою невід’ємну складову частину загального управлінського циклу.

Проблема недостатньої його узгодженості з функціями планування, контролю, аналізу, що існує в промисловості з часів створення адміністративно-командної економіки Радянського Союзу, є результатом недосконалої функціональної структури економічного блоку системи управління з одного боку, і відсутністю досліджень у цьому напрямі – з іншого.

По-друге, управлінський облік, як вважають автори та прихильники концепції поділу, поєднує процеси нормування, планування, власне обліку, контролю, аналізу. У такому його розумінні йдеться про звичайну підміну понять, коли за функцію видається сукупність функцій, що складає цілісний цикл управління економічними об’єктами.

Звичайно в бухгалтерії принципово можливо зосередити всі функції управління, про що свідчить практика минулих часів, але в такому разі треба розглянути бухгалтерію в значенні інтегрованого економічного блоку загальної організаційної структури управління підприємством із усіма випливаючими з цього організаційними, методичними та іншими наслідками, зокрема, з ліквідацією відповідних економічних відділів[8, c. 65-66].

Поглиблення інтеграційних властивостей бухгалтерського обліку, як і інших функцій в цілісному управлінському процесі – найбільш ефективний напрямок посилення його корисності і значущості.

2.2. Особливості методів калькуляції собівартості готової продукції ТОВ «Паляниця»

Поглиблення інтеграційних властивостей бухгалтерського обліку як і інших функцій в цілісному управлінському процесі – найбільш ефективний напрямок посилення його корисності і значущості, проте необґрунтований поділ обліку на фінансовий та управлінський порушує його системну цілісність, невиправдано принижує значення фінансової інформації в управлінні, створює проблему узгодженності управлінського обліку з діяльністю інших структур економічного блоку загальної системи управління.

Класифікація витрат дозволяє простежити складний характер їх формування і глибше розкрити об’єкт дослідження як з економічних, так і системних, управлінських позицій. Розроблена в дисертації класифікація є багаторівневою моделлю концептуального характеру і може бути застосована у підприємствах різних галузей промисловості, в тому числі практичні пропозиції автора стосовно удосконалення організації облікового персоналу в системі управління формуванням витрат виходять саме з такого розуміння перспектив розвитку функцій управління в хлібопекарних підприємствах.

Особливості хлібопекарного виробництва ТОВ «Паляниця», зокрема стабільність номенклатури виробів, відсутність незавершеного виробництва, низька питома вага непрямих витрат у собівартості та умовність будь-яких методик їх розподілу дають підстави вважати, що в практичному, особливо в оперативному управлінні її бухгалтерське калькулювання, якщо не втрачає сенс у принципі, то набуває другорядного значення в порівнянні з завданням глибокого розкриття витрат у системі аналітичного обліку.

Як перехідний, компромісний варіант обліку витрат і калькулювання запропоновано рекомендації, що передбачають визначення фактичної собівартості укрупнених видів продукції тільки за сукупністю прямих витрат із віднесенням усіх загальновиробничих витрат безпосередньо на собівартість реалізації.

Собівартість продукції обчислюється за допомогою окремих способів, що залежать від наявності або відсутності тих чи інших факторів калькулювання.

Основним вихідним елементом будь-якого виробництва є готова продукція. Разом з тим результатом виробничого процесу може також бути побічна продукція, можуть мати місце відходи виробництва, припущений брак. Крім того безперервність технологічного процесу, особливості його організації вимагають рахуватися з наявністю незавершеного виробництва.

Основними критеріями, якими необхідно керуватись при відображенні витрат у бухгалтерському обліку і визнанні їх витратами певного періоду, є:

1. витрати відображаються в обліку одночасно із зменшенням активів або збільшенням зобов'язань (п. 5 Положення);

2. витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для одержання якого вони здійснені (п. 7 Положення)[1, c. 114-116].

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються в складі витрат того звітного періоду, у якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизаційних відрахувань).

Важливим завданням обліку затрат на виробництво є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, які пов'язані з виготовленням продукції (виконанням робіт; наданням послуг), забезпечення контролю за використанням матеріальних трудових і фінансових ресурсів.

Виходячи з поставленого завдання затрати групують за двома ознаками: за елементами затрат і за статтями калькуляції.

Провівши аналіз існуючих систем обліку витрат і калькулювання собівартості продукції на основі обліку повних та неповних витрат (standart cost і direct cost відповідно), приходимо до висновку, що основним напрямком реформування системи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції на хлібопекарних підприємствах є запровадження такого методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції, який дозволить найбільш точно розподілити непрямі витрати між видами продукції хлібопекарного підприємства, що дасть змогу визначити рівень рентабельності окремих видів продукції і за рахунок цього підвищити ефективність роботи хлібопекарних підприємств. Для цього запропоновано на вітчизняних хлібопекарних підприємствах використовувати метод однорідних секцій, який є значним досягненням у розвитку методів калькулювання собівартості продукції у світовій практиці. Його застосовують виробничі підприємства майже 30 країн.

Важливим для хлібопекарних підприємств залишається питання вибору методу оцінки товарно-матеріальних цінностей. Оцінюючи матеріальні ресурси за цінами їх останнього надходження з проведенням переоцінки залишків товарно-матеріальних цінностей, хлібопекарні підприємства отримують можливість зекономити обігові кошти за рахунок зменшення рівня оподаткування[5, c. 136].

Використання удосконаленої форми змінного виробничого звіту дозволяє полегшити процес її складання бригадирами змін і наступної бухгалтерської обробки.

Розділ 3. Вдосконалення процесу калькуляції собівартості готової продукції на підприємстві

Для поширення інтеграційних можливостей обліку в управлінні формуванням витрат, необхідно використовувати багаторівневий системний підхід (рис.3.1), який передбачає:

· на теоретичному рівні — розробку класифікацій, сукупність яких виявиться достатньою для характеристики витрат як об’єкта обліку. Їх ціль – упорядкування деяких угрупувань об’єктів, різних за характером, сферами функціонування, цілевою орієнтацією, завдяки виділенню відповідних груп за специфічними, тільки їм властивими ознаками, розкрити їх внутрішній зміст, розпізнати властивості та оцінити пов’язані з ними можливості;

· на концептуальному рівні — посилення акцентів на підлеглості функції обліку витрат інтересам системи управління в формулюванні цілей і головних завдань обліку, принципів його організації і побудови інформації. На цьому рівні слід визначитися щодо підходу до організації обліку. Головна задача полягає у тому, щоб вирішити, зберегти чи ні існуючу організацію, побудовану на функціональному розподілі праці, чи реорганізувати структуру в напрямку використання програмно-цільового підходу, котрий передбачає інтеграцію обліку з іншими функціями управління. Слід також визначитись стосовно доцільності бухгалтерської калькуляції виробничої собівартості;

· на методичному рівні – усвідомлення й використання методики формування і комбінування класів організаційних структур, яка б переводила принципи організації обліку витрат в конкретну практичну площину і дозволяла доцільно організовувати обліковий персонал;

· рекомендації, пов’язані з удосконаленням оперативного обліку та глибоким розкриттям витрат в аналітичному бухгалтерському обліку;

· обґрунтування системи критеріїв, що дозволяють оцінити стан обліку витрат з точки зору його цілеспрямованості;

Виходячи з такого розуміння шляхів розв’язання проблеми визначено принципи організації обліку витрат у центрах управління, а саме:

§ підпорядкованість організації обліку загальній логіці організації управління;

§ доцільності наближення функції обліку до місць прийняття управлінських рішень;

§ делегування повноважень і відповідальності бухгалтерів.

У контексті цих принципів стає зрозумілим, що основним, та найсважнішим завданням є широка децентралізація обліку як напрямок його інтеграції з функціями планування, контролю, аналізу, регулювання.

Інтеграційний підхід створить більш серйозні, ніж існують зараз, передумови запобігання дублювання, неузгодженності зусиль функціональних підрозділів, ухиленню від відповідальності тощо. Надасть можливість об’єктивно оцінювати всі відхилення від запланованих витрат на випуск продукції, підвищення цілеспрямованності функціонування системи управління.

Два варіанти інтеграції функцій управління можна використати з достатньо високим рівнем організаційної ефективності. Перший передбачає на базі відділів – планово-економічного, праці й заробітної платні, фінансового, бухгалтерії – організацію єдиного економічного відділу, який повинен виконувати усю сукупність фунцій управління економічними об’єктами. Відділення в ньому секторів управління основними засобами, матеріальними ресурсами, трудовими ресурсами, виробництвом і собівартістю, збутом, грошовими коштами створює умови для зосередження в кожному з них функцій планування, обліку, контролю, аналізу, регулювання.

Другий варіант засновується на комбінуванні централізованого і децентралізованого підходів до розміщення функцій та організації персоналу, зокрема:

· на рівні підрозділів, які безпосередньо ведуть господарську діяльність, здійснюється децентралізація функцій планування та обліку, відповідний персонал переводиться у відділи капітальних інвестицій, фінансовий, матеріального забезпечення, праці і заробітної плати, виробничий, збуту;

· на рівні адміністрації підприємства замість чотирьох існуючих економічних відділів створюється єдиний відділ, але на нього покладаються функції планування, обліку, контролю, аналізу, проте тільки у тій їх частині, яка пов’язана з виробленням стратегії економічного розвитку, координацією економічної роботи у відділах, які виконують сукупність функцій управління відповідними процесами, що здійснюються в основних сферах діяльності, узагальненням усіх видів інформації, що в них створюється, зв’язками зі структурами зовнішнього середовищо та інше[7, c. 158-160].

На мою думку, другий варіант більш пріоритетний, створюючий умови для організації управлінського циклу безпосередньо в центрах господарської діяльності, де приймаються управлінські рішення, тому що він обумовлює щільну взаємодію персоналу з планування, обліку, контролю не тільки між собою, але й з персоналом – оперативно-виробничим користувачем економічної інформації. Обгрунтовано і поглиблено підхід до побудови інформаційних моделей витрат. В межах цього уточнено принципи побудови облікових моделей, що полягають:

в адекватності моделей внутрішньому складу і змісту економічних спадковості основних об’єктів центрів витрат; інформації різних видів обліку і функцій управління у просторі і часі; достатності інформації в центрах прийняття рвішень і відповідальності; узгодженності змістовних характеристик інформаційних моделей різних функцій управління. Актуальним, на думку автора, є принцип ієрархічності інформації. Він передбачає розмежування масиву інформації за часом її створення, рівнями узагальнення, користувачами.

Сукупності вимог, які є вторинними та уточнюючими по відношенню до принципів.

Узагальнення та критичний аналіз результатів досліджень попередників, щодо класифікації витрат, дає підставу вважати, що в них припускається багато розбіжностей, неточних формулювань і виділення необгрунтованих класифікаційних ознак, безпідставних поділів на групи.Витрати розглядаються лише з економічних позицій, їх системна інтерпретація ніяк не дається, а це знижує можливості вироблення достатніх для економічного моделювання класифікацій. Натомість запропоновано багаторівневий підхід до класифікації витрат.

На першому рівні інформацію про витрати необхідно і достатньо класифікувати за трьома загальними ознаками: характером праці, відношенню до сфер діяльності, відношенню до функцій управління.

На другому рівні класифікація розмежовується за центрами витрат (підприємство, цехи, склади, відділи) і центрами відповідальності.

На третьому рівні класифікації виділяються витрати, що залежать від діяльності певного підрозділу (центру), і витрати, незалежні від його діяльності, таке групування витрат має принциповий характер. Центр повинен точно ураховувати і контролювати власні витрати, прагнучи досягти в кінцевому підсумку їх всебічної оптимізації[4, c. 65-67].

Розглядаючи співвідношення між центрами витрат і центрами відповідальності, вважаємо, що немає ніяких підстав заперечувати факт поєднання в одному центрі витрат кількох центрів відповідальності, збігу центрів витрат і центрів відповідальності, поєднання кількох центрів витрат в одному центрі відповідальності. З цього в свою чергу виходить, що інформаційна модель витрат на виробництво і управління повинна містити дані, що розкривають взаємозв’язок поміж витратами сфер і видів діяльності, центрів витрат і центрів відповідальності.

Досліджено проблему питання доцільності калькулювання фактичної собівартості продукції з теоретичної та практичної точок зору і зроблено наступні висновки:

· бухгалтерська калькуляція в практичному, особливо оперативному управлінні, майже нічого не вирішує, тому що час вже пройшов, а запізнілі висновки некорисні. Ще більші сумніви породжує ствердження про можливість виявлення резервів, тобто зниження собівартості в умовах, коли “усічення” собівартості в П(С)БО 16 та умовні методики розподілу непрямих витрат зводять нанівець показник бухгалтерської собівартості. Фактична собівартість може відхилятися від нормативної в обидві сторони тільки за рахунок або в наслідок безгосподарського ставлення до використання ресурсів, а ці відхилення краще можна контролювати за допомогою матриці витрат, шляхом оперативного виявлення кожного випадку відхилень;

· нормативна калькуляція достатня для оцінки браку, обчислення розміру зниження норм витрат і нормативної собівартості, трудоємності та матеріалоємності за місяць, квартал, рік, нарешті для розрахунку відпускних цін. У хлібопекарному виробництві нормативну калькуляцію доцільно складати в цілому на виріб, без поділу його на різні модифікації;

· використовувати бухгалтерську калькуляцію для розроблення планових калькуляцій на наступний період в хлібопеченні не має сенсу, адже це виробництво не відрізняється принциповими й частими змінами виробництва, асортименту, витрат на групу виробу. У кращому випадку бухгалтерську калькуляцію можна складати лише з прямих витрат, які не містять різного роду умовних показників.

Висновки

Собівартість продукції — це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку.

У розв’язанні проблеми об’єктів калькулювання собівартості продукції можна виділити два напрямки : вивчення зв’язків об’єктів калькулювання з об’єктами обліку витрат виробництва і зв’язків об’єктів калькулювання з калькуляційними одиницями.

Необхідний взаємозв’язок об’єктів обліку витрат виробництва з об’єктами калькулювання собівартості продукції забезпечується прямим і тісним зв’язком об’єктів обліку витрат із процесом формування виробничих витрат, внаслідок чого вони безпосередньо впливають на вибір методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції щодо конкретних умов технологічного процесу, а також рівня його організації.

Проблема зв’язків об’єктів калькулювання собівартості продукції з калькуляційними одиницями широко дискутується у зарубіжній та вітчизняній економічній літературі. За калькуляційну одиницю береться одиниця вимірювання , в якій виражається обсяг калькульованого об’єкта.

Відносна самостійність і економічна значимість калькуляційної одиниці випливає із поставлених до неї вимог. Калькуляційна одиниця має показувати кількісну сторону певної споживної вартості; бути економічно однорідною, тобто прийнятою для всіх підприємств, що випускають певний вид продукції; бути стійкою в часі і, по можливості , відповідати одиницям ціноутворення.

Згідно з зазначеним до собівартості продукції (робіт, послуг) входять витрати на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону праці й безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати.

Витрати на підготовку та освоєння виробництва включають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов'язані з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації виробництва.

Обслуговування виробництва містить витрати на забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інструментами, іншими засобами та предметами праці. До цієї групи належать витрати, пов'язані з раціоналізацією та винахідництвом, амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг).

Охорона праці та техніка безпеки потребують витрат на створення необхідних санітарно-гігієнічних умов праці; на охорону та протипожежну безпеку, підтримання чистоти та порядку на підприємстві, обладнання кімнат відпочинку і прийому їжі; витрати, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища.

До витрат на оплату праці та підготовку кадрів входять виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції (наданні послуг), витрати пов'язані з найманням робочої сили та підготовкою кадрів для підприємства. До інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо.

Список використаної літератури

1. Атамас П. Управлінський облік: Навчальний посібник/ Петро Атамас,; Дніпропетровський ун-т економіки та права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 439 с.

2. Зоріна В.Н., Сеніна Г.В. Формування та калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) в галузях народного господарства: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 214 с.

3. Іванова В. Планування діяльності підприємства: Навчальний посібник/ Валентина Іванова,; Мін-во освіти і науки України, Полтавський ун-т споживчої кооперації України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 471 с.

4. Корецький М. Х. Управлінський облік: Навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів/ М. Х. Корецький, Н. В. Дацій, Л. В. Пельтек; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський держ. аграрний ун-т, Гуманітарний ун-т " Запорізький інститут державного та муніципального управління ". — К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 294 с.

5. Нападовська Л.В. Управлінський облік: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Книга, 2004. – с. 117.

6. Організація і планування виробництва на підприємствах: Підручник для студ. вуз./ За ред. Л.Я.Зрібняка. — К.: Урожай, 1999. — 350 с.

7. Організація і планування на підприємстві: Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, В. К. Станчевський, М. О. Панкова та ін; М-во освіти і науки України, Гуманітарний університет " Запорізький інститут державного та муніципального управління ", Європейський університет управління, безпеки та інформаційно-правових технологій. Запорізька філія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 527 с.

8. Пасічник В. Г. Планування діяльності підприємства: Навчальний посібник/ В. Г. Пасічник, О. В. Акіліна; М-во освіти і науки України, Ін-т муніципального менеджменту та бізнесу. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 255 с.

9. Сопко В., Завгородній В. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу: підручник. – К.: КНЕУ, 2000. – 260 с.

10. Сук Л. Контроль і ревізія: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Леонід Сук, Петро Сук,; Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2006. – 274 с.

11. Тарасюк Г. Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. для студ. вузів/ Галина Тарасюк, Людмила Шваб,. — К.: Каравела, 2003. — 427 с.

12. Яковлев О. І. Планування діяльності підприємства: Навчальний посібник/ О. І. Яковлев, А. О. Устич; Харківський ін-т управління. — Харків: Консум, 2005. — 87 с.