Капітал і суспільство: стійкість еволюційної системи

Вступ.

1. Сутність торговельного капіталу і торговельного прибутку.

2. Еволюція торговельного капіталу (власності) у сучасних умовах.

3. Поняття та основні функції соціального капіталу, його роль у суспільстві.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Капітал — це основний елемент суспільного багатства. Розрізняються наступні його форми: фізичний, економічний, культурний, людський, адміністративний, політичний, символічний і соціальний. Всі форми капіталу можуть тією чи іншою мірою конвертуватися в економічний капітал, зокрема в його грошову форму.

Соціальний капітал має дві основні характеристики: 1) існує тільки у взаємостосунках індивідів, тобто це якість соціальних зв’язків; 2) здатний до саморозвитку.

Його головна відмінність від інших форм капіталу в тому, що він утілюється не в певних об'єктах або суб'єктах, а в соціальних відносинах суб'єктів. Отже, не є власністю суб'єкта, який його використовує. Схожість соціального капіталу з іншими формами капіталу в тому, що для його зберігання і поповнення необхідні інвестиції, крім того, у процесі його використання, він зростає.

Соціальний капітал існує у наступних формах: 1) потужний ресурс зв'язків і дружніх мереж; 2) урядовий і громадянський; 3) структурний і когнітивний; 4) індивідуальний та груповий. Загалом він може мати локальний і глобальний рівні, формальний і неформальний бік. Приклади його конвертації в економічний свідчать про те, що за всієї значущості провідну роль у зв'язці з ним відіграє економічна ситуація, в якій перебуває людина.

1. Сутність торговельного капіталу і торговельного прибутку

Торговельний капітал відокремлюється у процесі історичного розвитку капіталізму від промислового капіталу і поступово починає розвиватись як відповідно до загальних законів капіталу, так і до власних законів, закономірностей та притаманних їм суперечностей.

Попередником торговельного капіталу був купецький капітал, який сприяв первісному нагромадженню капіталу і становленню капіталістичного способу виробництва. У свою чергу, попередником купецького капіталу був лихварський капітал, який виник за умов розпаду первіснообщинного ладу, зародження товарно-грошових відносин.

У період формування капіталізму і на ранніх стадіях його розвитку промислові капіталісти самі займалися реалізацією виготовленої на їхніх підприємствах товарної продукції. Проте з поглибленням суспільного поділу праці, розширенням масштабів капіталістичного виробництва і ринків збуту ускладнюється механізм управління промисловими підприємствами і реалізацією товарної продукції, зростає час кругообороту капіталу, витрати обігу. Це зумовлює зменшення маси і норми прибутку промислового капіталу і викликає економічну необхідність відокремлення торговельного капіталу від промислового, а отже, і торговельної капіталістичної власності від промислової. Щоб розмежувати торговельний капітал як складову частину промислового капіталу від відокремленої форми торговельного капіталу, в економічній літературі перший із них, ще називають товарним капіталом, речовим змістом якого є певна сума товарів і втіленої в них вартості, у т. ч. додаткової вартості.

Крім того, окремі автори виділяють торговельний капітал у докапіталістичних формаціях, який був основною формою капіталу в той період, а передумовою його формування був простий товарообмін, внаслідок чого торговельний капіталіст привласнював частину додаткового і навіть необхідного продукту на основі нееквівалентного обміну. Такий капітал логічніше називати купецьким, оскільки його суб'єктом були купці.

На основі вищесказаного можна дати таке коротке визначення сутності торговельного капіталу: це особливий вид колективного капіталу, що функціонує у сфері обігу для перетворення товарного капіталу на грошовий, персоніфікатором якого є окрема група (прошарок) капіталістів. Його приналежність до колективного капіталу зумовлена тим, що торговельний капіталіст, зазвичай, перетворює товарний капітал багатьох промислових капіталістів на грошовий капітал [4, c. 17-18].

Проте таке традиційне визначення недостатньо враховує політекономічний аспект, оскільки не випливає логічно із загальної характеристики сутності капіталу. Якщо врахувати це, то торговельний капітал — це відносини економічної власності між торговельними капіталістами і найманими працівниками у сфері обігу, що виникають і розвиваються у процесі ведення торгових операцій і базуються, передусім, на привласненні створеного найманими працівниками додаткового, а за певних умов і частини необхідного продукту.

Повніше сутність торговельного капіталу розкривається у його функціях. Основними функціями торговельного капіталу є здійснення торговельних операцій, забезпечення руху сукупного суспільного капіталу та його прискорення, реалізація втіленої в товарі вартості (у т. ч. додаткової вартості), а також створення частини додаткової вартості у формі торговельного прибутку.

Реалізація цих функцій здійснюється завдяки: а) наявності у торговельних капіталістів спеціалізованих приміщень і устаткування, спеціалізації найманих працівників цієї сфери на виконанні специфічних функцій; б) вивчення товарного ринку, структури попиту, його динаміки, коливань кон'юнктури і можливості впливати на них; в) посилення взаємозв'язку між виробництвом і споживанням (а водночас зростання їхнього незбігання в окремі проміжки часу, що погіршує виконання цих функцій), зниженню витрат обігу, відносному скороченню витрат капіталу і часу, зокрема чистих витрат (порівняно з ситуацією, коли торговими операціями займався промисловий капітал) для перетворення товарної форми продуктів на грошову; г) сприяння процесу поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації виробництва й обігу, а отже, і розширенню ринку. Синергічний ефект, що виникає завдяки цьому, дає можливість прискорити оборот промислового і всього суспільного капіталу, опосередковано і безпосередньо створювати частку вартості (у т. ч. додаткової вартості), підвищувати сукупний прибуток і норму нагромадження.

Двома формами торговельного капіталу є грошово-торговельний (речовим змістом якого є обіг грошей при здійсненні торговельних операцій) і товарно-торговельний (речовим змістом якого є оборот товарів у процесі реалізації товарного капіталу, тобто перетворення товарного капіталу на грошовий капітал). Спільним для них є авансування на витрати обігу і привласнення прибутків на основі експлуатації найманої праці. Водночас частину додаткової вартості створює функціонуючий торговельний капіталіст та менеджери, які представляють його інтереси.

З погляду марксистської політичної економії торговельний капітал безпосередньо не створює додаткової вартості (а отже й прибутку), оскільки не бере участі у виробництві та функціонує лише у сфері обігу. Винятком вважається лише та частка торговельного капіталу, яка авансується на додаткові витрати обігу (на перевезення товарів, їх зберігання, розфасовку, упаковку у сфері обігу) і для здійснення цих операцій авансується постійний і змінний капітал. У цьому випадку, на думку К. Маркса, праця робітників, які виконують такі операції, є продуктивною, створює нову вартість і переносить на товар частину спожитих засобів виробництва. У підручниках із політичної економії радянського періоду ця частина торговельного капіталу, зазвичай, не включалась до складу торговельного капіталу, а його складовими елементами називались: а) капітал обігу, що авансується на придбання товарів; б) капітал, що авансується на чисті витрати обігу (які є непродуктивними витратами капіталу, пов'язаними з перетворенням товарної форми капіталу на грошову і навпаки).

Ці положення нерідко зустрічаються і у сучасних підручниках з політичної економії. Так, в одному з них, виданому львівськими науковцями, читаємо: "місцем функціонування торговельного капіталу є сфера обігу. Тобто сфера, де не створюється ні вартість, ні додаткова вартість, вони лише тут реалізуються." [4, c. 7-8]

Основним недоліком таких поглядів є вузьке тлумачення продуктивної праці, обмеження останньої лише сферою матеріального виробництва, що було властиве класичній школі політичної економії, зокрема поглядам А. Сміта і Д. Рікардо. Сфера послуг (у т. ч. торгівля) у даному випадку залишається ареною непродуктивної праці. Хоча погляди К. Маркса на проблему продуктивної праці були конструктивнішими (порівняно з поглядом класиків) і він вважав продуктивною і частину праці у сфері послуг, ці погляди не отримали концептуального вираження у його економічній теорії.

Насправді, завдяки виконанню основних функцій торговельного капіталу, зайняті у сфері торгівлі наймані працівники, а також торговельні капіталісти своєю працею створюють додаткову вартість, яка набуває форми торговельного прибутку.

Торговельний прибуток частково є результатом перерозподілу частини доходів різних секторів економіки і різних верств населення і привласнюється після реалізації товарів і послуг. Отже, торговельний прибуток — це прибуток, що створюється працею найманих працівників (у сфері торгівлі) і торговельних капіталістів, а також у результаті перерозподілу частини доходів різних секторів економіки і різних верств населення і привласнюється після реалізації товарів і послуг. У контексті суб'єктно-об'єктних відносин економічної власності торговельний прибуток можна визначити як одну із перетворених форм додаткової вартості, що виражає відносини економічної власності між торговельними капіталістами і найманими працівниками з приводу остаточного завершення виробництв товарів і послуг, їх реалізації і привласнення першими частини сукупного прибутку.

Основними формами торговельного підприємництва є оптова і роздрібна торгівля. Оптова торгівля означає процес збуту великих партій товару одних підприємців іншим, внаслідок чого вони не виходять зі сфери обігу. Роздрібна торгівля означає процес збуту товарів підприємцями або посередниками кінцевим споживачам, внаслідок чого вони виходять зі сфери обігу і потрапляють до сфери споживання. За критерієм власності у роздрібній торгівлі розмежовують приватні та колективні капіталістичні торговельні підприємства, кооперативні, державні, колективні трудові, приватні (індивідуальні) трудові, спільні підприємства.

Джерелами торговельного прибутку за умов сучасного капіталізму може бути частка вартості, створеної в дрібнотоварному секторі економіки (фермерами, ремісниками, індивідуальними винахідниками тощо), в немонополізованому секторі економіки, в державному секторі економіки, а також у країнах, що розвиваються. Вона вилучається через механізм ціноутворення, зокрема монопольно високих і монопольно низьких цін великими торговельними монополіями [3, c. 255-256].

Загальною закономірністю формування торговельного прибутку за умов капіталістичного способу виробництва є його відповідність середньому (рівновеликому) авансованому промисловому або торговельному капіталу, що досягається через механізм міжгалузевої конкуренції та процесу переливу капіталу між сферами матеріального і нематеріального виробництва та у межах останнього.

В Україні частка торговельного прибутку привласнюється торговельними посередниками внаслідок ввезення дешевих товарів із розвинених країн світу, які нерідко не знаходять там ринку збуту. Такою діяльністю зайняті майже 3 млн осіб, переважно, з вищою освітою. Особливістю формування торговельного прибутку в Україні є й те, що торговельні організації привласнюють його внаслідок непродуманої політики лібералізації цін та ін. Надмірна кількість посередників, зайнятих у сфері торгівлі лише зміною форм вартості, робить їхню працю значною мірою непродуктивною.

Це означає, що продуктивність праці у сфері торгівлі, відповідно, залежить від вимог дії закону пропорційного розвитку, який має свою специфіку стосовно окремих країн та етапів історичного розвитку.

Під впливом змін, що відбуваються в економічній системі, у першу чергу, змінюється модель поведінки суб'єкта, що хазяює, а саме: його статус, мотиви і функції. У нових умовах діє інший імператив соціальних, економічних законів, а отже, іншою повинна бути і його соціальна організація. На практиці це означає перехід від поведінки агента, що опосередкована монопольним положенням держави і централізовано-розподільними відносинами, до моделі вільного економічного вибору, на основі принципу максимізації корисності і доходу [2, c. 30].

2. Еволюція торговельного капіталу (власності) у сучасних умовах

Як і будь-яка інша форма капіталу (власності), торговельний капітал зазнає постійних кількісних і певних якісних зрушень (із нагромадженням кількісних змін) у процесі еволюції економічної системи капіталізму.

Еволюція торговельного капіталу відбувається під впливом розвитку продуктивних сил і техніко-економічних відносин (а в цілому — технологічного способу виробництва), організаційно-економічних, відносин економічної власності та господарського механізму. Більш конкретно ця еволюція здійснюється під впливом дії таких економічних законів, як концентрації виробництва і капіталу в сфері торгівлі, централізації капіталу в цій сфері, закону конкуренції, основного економічного закону та ін. Дія цих законів значно інтенсифікувалась за умов розгортання НТР, посилення інтеграційних процесів та інших чинників.

Внаслідок дії названих законів та чинників у сфері торгівлі відбувається механізація та автоматизація багатьох виробничих процесів, зокрема у цій сфері широко впроваджується комп'ютерна техніка, створюються гігантські супермаркети, оснащені автоматизованою технікою для виконання торговельних операцій. Так, обсяг недержавного основного капіталу в цій сфері у США за 1980—2000 pp. зріс майже втричі. У Великобританії у сферу торгівлі спрямовується понад 10 % капіталовкладень, частка якої у створенні ВВП досягає 15 % (приблизно така ж частка працездатного населення зайнята у цій сфері, що свідчить про продуктивний характер праці).

Проте значні щорічні обсяги інвестицій у сферу торгівлі не супроводжуються відповідним зростанням продуктивності праці, що зумовлене, по-перше, зростанням вартості робочої сили у цій сфері, по-друге, збільшенням кількості обслуговуючого персоналу при впровадженні нової техніки та іншими чинниками. Все це вимагає значних витрат, які можуть здійснювати, передусім, могутні компанії і зумовлює зростаючу диференціацію серед торгових підприємств (у Англії кількість торговельних фірм за 1994—1996 pp. скоротилась на 91 тис), посилює ступінь концентрації торговельного капіталу, призводить до виникнення і розвитку акціонерних компаній у цій сфері. Так, якщо у 1948 р. на долю акціонерних компаній припадало 57 % загального торгового обороту США, то в середині 90-х pp. — понад 90 %, в т. ч. у роздрібній торгівлі, відповідно, 47 % і більше 85 % [3, c. 255-256].

Внаслідок дії закону монополізації капіталістичного виробництва, зокрема під впливом монополізації промислового та банківського капіталу, а також дії закону концентрації виробництва і капіталу у сфері торгівлі процес монополізації поширюється і на цю сферу. Оскільки монополістична власність не повністю, а діалектично заперечує індивідуальну капіталістичну форму власності (що панувала на нижчій стадії розвитку капіталізму), то у сфері торгівлі поряд із торговельними монополіями існують середні та дрібні за розмірами капіталістичні торговельні фірми, а також значна кількість індивідуальних (у т. ч. сімейних) підприємств, заснованих на власній праці.

Немонополістичні фірми у цій сфері складають переважну більшість (у США, наприклад, близько трьох мільйонів), проте на частку 50 найбільших торговельних компаній припадає понад 40 % обороту роздрібної торгівлі і понад 60 % оптової торгівлі. Так, гігантська торговельна корпорація "Сіріс Робак" має збутову мережу у складі понад 400 великих універмагів, понад 2,5 тис. бюро торгівлі за каталогами і телефонними замовленнями, більше ЗО закупівельних управлінь, які закуповують товари у понад 10 тис. промислових корпорацій. Крім того, вона є власником близько 2500 тис. власних підприємств обробної промисловості. В цілому сумарний оборот 50 наймогутніших роздрібних торговельних монополій зріс у США з 13,9 % у 1955 р. до більше 40 % у 1994 p., а їхній чистий прибуток у 1995 р. становив понад 12 млрд дол.

Наявність власних підприємств торговельних монополій (у т. ч. олігополій або колективних монополій) свідчить про зрощування торговельного і промислового капіталу й утворення торговельно-промислових комплексів. Посилюється інтеграція торгівлі і громадського харчування, торгівлі і відпочинку. Формою зрощування двох форм капіталу є контрактні угоди. Про їх поширення свідчить той факт, що за контрактною системою у розвинених країнах світу реалізується понад 80 % загального випуску товарів. До цієї системи на ролі економічно підпорядкованих членів залучаються дрібні та середні капіталістичні торговельні фірми і навіть некапіталістичні торговельні підприємства [7, c. 32-33].

Формою підприємницької діяльності, а водночас інтеграції великого та дрібного бізнесу й підпорядкування останнього першому в даному випадку є франчайзинг (від фр. franchise — привілей), за якої велика компанія надає невеликим орендованим або самостійним приватним підприємствам (як юридичним особам) виключне право реалізації своїх товарів або послуг під власною торговою маркою упродовж певного часу і в обумовленому місці. Так, у США через форму франчайзингу реалізується майже 35 % роздрібного товарообороту. Велика компанія може при цьому надати консультаційні послуги, пільгові кредити, поручитись за мале підприємство при отриманні ним позик, допомагати у підготовці кадрів тощо. Завдяки цьому мале підприємство мінімізує витрати на рекламу, забезпечує гарантовані надходження товарів, отримує фінансову та правову підтримку від великої компанії. Остання розширює сферу збуту своїх товарів та їх обсяги, економить на інвестиціях, зменшує комерційний ризик, внаслідок чого отримує більший прибуток. Водночас за користування торговою маркою і рекламою мале підприємство виплачує певну частку свого доходу залежно від обсягу продажу або величини валового виторгу. Форма франчайзингу набуває поступово транснаціонального характеру.

У процесі зрощування промислового і торговельного капіталу в одних випадках торговельні фірми підпадають під контроль промислових, в інших відбувається зворотній процес. Наприклад, гігантська нафтова корпорація США "Мобіл ойл" контролює могутню торговельну корпорацію "Монтгомері Уорд", а наймогутніша автомобільна корпорація США "Дженерал моторз" створила власну збутову систему з приблизно 20 тис. дилерів, сумарний капітал яких становить близько половини активів корпорації. У цілому за допомогою посередництва своїх збутових відділень і контрактних угод великі промислові корпорації Америки контролюють близько 40 % оптової торгівлі та понад 30 % роздрібної торгівлі.

Важливою рисою розвитку і функціонування торговельного капіталу за сучасних умов є його певне поєднання з банківським капіталом. Воно продиктоване залежністю процесу реалізації продукції від отримання кредитів. Так, у США на ринках сировини і обладнання понад 90 % обсягів реалізації товарів здійснюється за умови попереднього отримання кредитів. У процесі такого поєднання домінуючою силою виступає, зазвичай, банківський капітал [2, c. 31-32].

Сучасні торговельні монополії торгують величезним асортиментом товарів і послуг. Так, японська "Міцубісі селдзі" продає понад 25 тис. видів продукції.

Певного поширення у розвинених країнах світу набуває кооперативна торгівля, утворення добровільних закупівельних об'єднань малих та середніх підприємств, які за пільговими цінами купують товари у промислових компаній і розподіляють їх серед членів об'єднання.

Ще однією особливістю розвитку торговельного капіталу є його інтернаціоналізація, на основі якої виникають гігантські торговельні транснаціональні корпорації. Так, у США на частку 250 великих експортних компаній (менше 0,5 % усіх корпорацій-експортерів) припадає близько 80 % усього експорту країни, а 50 наймогутніших із них контролюють близько третини всього торгового експорту країни. Майже 60 % світових ринків контролюється гігантськими транснаціональними корпораціями, в т. ч. торговельними. Великі торговельні компанії розміщують свої підприємства більш ніж у 20 країнах світу.

Важливим напрямком еволюції торговельного капіталу є певне одержавлення його функцій, інтеграція з державою. В основі цих процесів лежить державна контрактна система, існування за обсягом значного гарантованого державного ринку, виконання державою своїх соціально-економічних функцій.

На вищій стадії розвитку капіталізму у передових країнах світу починає розвиватись (з 30-х pp.) система маркетингу, яка передбачає комплексне вивчення ринку, стимулювання та формування платоспроможного попиту населення і на цій основі здійснює організацію господарської діяльності фірм, починаючи з конструювання продукції і закінчуючи її збутом і післязбутовим обслуговуванням, про що вже йшлося раніше. Це посилює організованість і планомірність розвитку торговельного капіталу.

Важливою особливістю еволюції відносин власності у торговельній системі України у 90-х pp. XX ст. було значне зниження частки державної власності [6, c. 27-28].

3. Поняття та основні функції соціального капіталу, його роль у суспільстві

Основними функціями соціального капіталу є: поліпшення здатності суспільства здійснювати моніторинг ефективності діяльності уряду; збільшення можливостей співробітництва; сприяння поширенню інновацій, зменшення інформаційної неоднорідності та розширення спектру механізмів реалізації різноманітних проектів; посилення неформальної системи соціального захисту між домогосподарствами; вплив на створення людського капіталу в наступних поколіннях; підтримка вимушеної довіри; генерація офіційних і неофіційних соціальних норм.

Для формування соціального капіталу необхідні три основних елементи — соціальні мережі, загальні норми, а також переконання й довіра, які, завдяки загальновизнаним правилам (на мікро-, мезо-, макрорівнях), створюють специфічну його форму.

На його створення впливає наявність (відсутність) чотирьох основних факторів: розвиток горизонтальних зв'язків усередині суспільства; характер соціальних зв'язків усередині соціальних груп і організацій; відносини між громадянським суспільством і державою; якість управління.

Джерела формування соціального капіталу наступні: ціннісна орієнтація, імператив, засвоєний суб’єктами в процесі соціалізації; індивідуальна соціальна взаємодія; обмежена солідарність; вимушена довіра.

Лише ефективні норми можуть стати могутньою формою соціального капіталу, який не тільки полегшує певні дії, але й стримує дію негативних тенденцій у суспільстві. Серед його ціннісних складових виділяються довіра, моральність і справедливість, які зовнішньо проявляються через репутацію та імідж як індивіда, так і організації.

На розвиток ринкових відносин і соціального капіталу в Україні впливав менталітет, що залишився у спадок від царської Росії, а потім Радянського Союзу. Дефіцит державного соціального капіталу виник ще в СРСР. Не гроші, а стосунки були основою взаємовідносин між соціальними суб’єктами.

Морально-психологічна атмосфера тотальної недовіри, що сформувалася і зберігається впродовж всього періоду існування самостійного українського суспільства, є закономірним відбитком тих кардинальних трансформацій, яких воно зазнало за час свого становлення.

Все це визначило головні тенденції розвитку соціального капіталу в Україні. Суспільство заполонили неформально-тіньові відносини, зовнішнім проявом яких стало створення злочинних угрупувань, розповсюдження корупції, що сформувало певне підґрунтя для становлення й утвердження, навіть закріплення антисоціального капіталу [3, c. 257-258].

У результаті соціально-економічних змін, які відбуваються в Україні з 1991 року, з’явився значний прошарок стійко бідних сімей. Їх основна проблема полягає в соціальній дезадаптованості, за якої нівелюється їх людський капітал, втрачається соціальний. Деформація мотиваційної сфери працездатного населення також призвела до зменшення соціального капіталу. В цілому, значним його обсягом володіє лише вищий клас сучасного українського суспільства.

На державному рівні маніпулювання соціальним капіталом переслідувало особисті й вузькокорпоративні інтереси, тоді як для розробки соціальних норм в інтересах суспільства в цілому було зроблено мало. Здевальвованим він є практично у всіх політичних і громадських рухів та організацій. До того ж усі внутрішні проблеми його формування і поширення в сучасному українському суспільстві ускладнюються таким зовнішнім чинником, яким є глобалізація.

Факторами оптимізації формування соціального капіталу є: інвестиції в освіту та охорону здоров'я, в інтелектуальний капітал; боротьба з корупцією і організованою злочинністю шляхом створення громадських об’єднань та їх впливу на законодавство, що можна досягти за допомогою розробки концептуальних основ соціальної політики української держави [1, c. 51-52].

Висновки

Соціальна сфера це реальний сектор соціального середовища, що функціонує на підставі досягнутого економічною системою рівня розвитку. Соціальна сфера включає: виробництво послуг, соціальне виробництво, духовне виробництво.

Виробництво послуг представлено галузями: охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, побутове обслуговування, торгівля і громадське харчування, зв'язок, реклама. Соціальне виробництво – це професійні види соціальної діяльності, що поєднують державне і приватне соціальне страхування, управлінську діяльність на всіх рівнях, охорону суспільного порядку, соціальне забезпечення і захист прав громадян, соціальну роботу, волонтерство, діяльність громадських організацій. Духовне виробництво формує соціокультурні цінності людини і представляє такі гуманітарні галузі, як освіта, наука, культура і мистецтво.

Соціальний капітал створюється у нематеріальному виробництві, зокрема духовному. Для його забезпечення запропонована чотирьохсекторна модель національної економіки, яка спирається на функціональний принцип побудови, відбиває вимоги соціально-інституціональної трансформації економічної системи. Зроблено та аргументовано наукове припущення щодо існування духовних продуктивних сил, які виробляють валовий духовний продукт як органічну частину сукупного продукту суспільства. Соціальна сфера якісно змінюється: вона набуває рис гуманітарної інфраструктури.

Сучасну структуру сукупного капіталу формують матеріальний і нематеріальний капітали. До інкорпорованих форм нематеріального капіталу дисертант відносить людський, інтелектуальний, культурний, символічний, інституціональний, соціальний, гуманітарний капітал. Перетворення економічної людини на соціалізовану відбувається завдяки послідовному формуванню засад гуманітарної інфраструктури, у створенні якої бере участь і соціальний капітал. Таким чином, капіталізація соціальної сфери веде до створення гуманітарного капіталу суспільства.

Список використаної літератури

1. Близнюк В. Людський капітал — важливий чинник соціально-економічного розвитку суспільства //Євроатлантикінформ. — 2007. — № 5. — C. 47-52

2. Горожанкіна М.Є. Генезис теорії соціального капіталу: політекономічний аспект // Вісник Технологічного університету Поділля. Сер.: економічні науки. – 2003. – № 2. – Т.1. – С. 29-32.

3. Горожанкіна М.Є. Соціальний менеджмент в економічній системі: структурно-інституціональний підхід // Торгівля і ринок України: Темат. зб. наук. праць. – Донецьк: ДонДУЕТ, 2002. – Вип. 14, т. 1. – С. 254-258

4. Євтух О. Т. Взаємокредитне суспільство як умова багатства людини і нації //Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 1. — C. 3 — 13.

5. Савко Ю. Соціальний капітал як умова демократизації та політичної інтеграції суспільства //Громадські ініціативи. — 2002. — № 2. — C. 17-18

6. Степаненко В. Соціальний капітал у соціологічній перспективі: теоретико-методологічні аспекти дослідження //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2004. — № 2. — C. 24-41.

7. Убейволк О.О. Соціальний капітал як суспільне явище: підходи до визначення сутності та змісту // Нова парадигма: Журнал наукових праць. – 2006. – Випуск 60. – К.: Видавництво НПУ імені М.П. Драгоманова. – С. 30-39