Капітал як система соціально-економічних відносин

Вступ

1. Багатоваріантність трактувань суті капіталу в економічній науці

2. Сутність капіталу

3. Форми капіталу

4. Кругооборот капіталу

5. Торговельна і позичкова форми капіталу. Процент – як ціна фактору позичкового капіталу.

Висновки

Використана література

Вступ

Серед проблем економічної теорії сучасності, які слід осмислити в світі нових реалій, одне з центральних місць займає з’ясування природи й сутності капіталу як соціально-економічної системи. Чому? Річ у тім, що після невдалої спроби побудувати соціалізм Україна стала на шлях реставрації капіталізму. Отже, щоб нормально в ньому орієнтуватися й ефективно здійснювати підприємницьку діяльність, слід знати закономірності його становлення, функціонування й перспективи розвитку.

1.Багатоваріантність трактувань суті капіталу в економічній науці

Поняття "капітал" досить поширене як в економічній теорії, так і в економічній практиці. Тому від правильного його розуміння значеною мірою залежить наукова оцінка напрямів еволюції економічних систем країн Заходу, а також соціально-економічних процесів, що відбуваються в сучасні й Україні. З приводу економічного змісту цього поняття впродовж усієї історії політекономії аж до сьогоднішнього дня ведеться безперервна полеміка. В чому її суть? Щоб відповісти на питання, вдамося до історії.

Певною мірою можна погодитися з авторами підручника "Основи економічної теорії" за редакцією професора С.В.Мочерного, в якому автори пишуть, що першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив ще Аристотель, який ввів у науковий обіг поняття "хремастика", тобто "мистецтво наживати або нагромаджувати багатство", діяльність, спрямована на одержання прибутку, нагромадження капіталу. Оскільки в античному світі важливу роль відігравав торговельний та грошовий капітал, то він і розглядався як основне джерело збагачення.

Таке розуміння капіталу(нагромаджене майно, певна сума грошей) характерне й для економістів, які започаткували політ економіку як науку. Так, меркантилісти, не виходячи за межі формули Г-Т-Г, ототожнювали капітал з його грошовою формою. Для них капітал – це гроші, а гроші — капітал. Класики політекономії розуміли капітал дещо ширше. Вони обожнювали його з нагромадженою працею взагалі. «Капітал,- писав Д.Рікардо,- є та частина багатства країни, яка вживається у виробництві і складається з їжі, одягу, інструментів, сирих матеріалів, машин…»

Переважна більшість сучасних західних економістів дотримується тієї ж точки зору. Різниця лише в тому, що сучасні економісти значно розширили коло елементів, що включаються в поняття капіталу. Зокрема, окрім речових факторів, так званого « фізичного капіталу», вводиться поняття «людський капітал». До останнього належать надбані знання, навички, енергія людей тощо. До капіталу деякі економісти відносять також час ,як фактор виробництва, що створює доход, традиційним є ототожнення капіталу з грішми, фінансовими ресурсами.

Отже, сучасна теорія Заходу всебічно розкриває матеріально-речовий зміст капіталу, тісно пов’язуючи його з процесом отримання доходу. І в цьому плані можна говорити про певну тотожність поглядів на капітал сучасних західних економістів і К.Маркса, який поділивши капітал на постійний та змінний, відносив до нього як засоби виробництва і засоби існування, так і певні суми товарів, грошей і нагромаджену працю. Тобто, все те, що може бути використано в процесі виробництва додаткової вартості.

Водночас західним науковцям притаманний однобічний, недіалектичний підхід до аналізу сутності капіталу. Вони, всебічно розкриваючи матеріально-речову сторону даної категорії, принципово ігнорують її соціально-економічну природу. Тобто, дія того чи іншого елемента капіталу не розглядається в органічному взаємозв’язку з відносинами між людьми. Таке тлумачення капіталу є також антиісторичним, тому що відкриває можливість представити капітал довічним, непорушним і природним елементом людського життя, характерним для всіх соціально-економічних формацій.

Глибинна суть даної категорії, може бути розкрита лише за умови розгляду капіталу в діалектичній єдності обох його сторін: матеріально-речової й суспільної. Такий підхід дає можливість зрозуміти, що капітал — це не просто сукупність речей(засобів виробництва, золота, готових товарів тощо), а сума вартостей, тобто величин суспільних. Але не всяка сума вартостей є капіталом. Так, у простих товаровиробників(у господарствах, заснованих на трудовій приватній власності) була певна сума вартостей, але в їхніх руках вона не зростала, а тому ні гроші, ні товари не ставали капіталом. Сума вартостей стає капіталом лише тоді, коли вона використовується для отримання додаткової вартості.

Але ж зрозуміло, що сама по собі вартість не може створити додаткову вартість. Для того, щоб вартість зросла, принесла додаткову вартість, вона повинна бути використана, як знаряддя експлуатації чужої робочої сили, тобто її власник повинен вступити в певні економічні відносини з власником робочої сили.

2.Сутність капіталу

Капітал як фактор виробництва являє собою майно, цінність, яка може мати форму грошей, землі, речей, що належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів і послуг.

Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, створений і в процесі застосування має мати властивість самозростання. Отже, для капіталу найважливішим є те, що за певних умов початкова вартість капіталістичних цінностей забезпечує додаткову вартість, тому, що головною функцією капіталу є принесення доходу.

Таким чином, капітал – це вартість, авансована у виробництво з метою одержання додаткової вартості, це вартість, що завдячуючи експлуатації, створює і приносить додаткову вартість.

3.Форми капіталу

Основний капітал-це та частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у виробництві й тривалий час зберігає свою споживну вартість, а вартість його переноситься частинами на продукцію, яка виробляється, впродовж усього періоду використання і повертається до свого власника теж по частинах, в міру реалізації готової продукції.

Інакше обертається капітальна вартість, авансована на предмети праці. Вартість придбаної сировини, допоміжних матеріалів і палива входить повністю у вартість товару, що виробляється і при реалізації повністю повертається у грошовій формі до підприємця. Ця частина постійного капіталу набуває форми оборотного капіталу. До оборотного капіталу відноситься і змінний капітал, тобто та частина капіталу, яка авансується на придбання робочої сили.

Оборотний капітал –це частина продуктивного капіталу, яка впродовж одного періоду виробництва втрачає свою стару споживну вартість товару, що виробляється, і повністю повертається у грошовій формі після реалізації товару.

Поділ капіталу на основний і оборотний властивий лиш для продуктивного капіталу. Грошовий і товарний капітали, які функціонують у сфері обігу, такого поділу не мають. В основі поділу капіталу на основний і оборотний лежить спосіб участі різних частин продуктивного капіталу в процесі перенесення вартості. Поділ же капіталу на постійний і змінний в основі своїй має спосіб участі різних частин авансованого капіталу в процесі виробництва додаткової вартості. Відмінність цього різного поділу продуктивного капіталу можна пояснити схемою.

4.Кругооборот капіталу

Рух капіталу не припиняється із завершенням одного кругообороту. Для того, щоб вартість продовжувала зростати як капітальна вартість, вона повинна повторювати цей кругооборот .

Кругооборот капіталу, що визначається не як окремий акт, а як періодичний процес, називається оборотом капіталу.

Тривалість цього обороту визначається сумою часу його виробництва і обігу. Отже, час обороту капіталу охоплює проміжок часу від одного періоду кругообороту всієї капітальної власності до наступного; він відмічає періодичність у процесі життя капіталу.

Час обороту індивідуальних капіталів неоднаковий. Він визначається конкретними сферами прикладання капіталу. Так, будівництво великого корабля вимагає декілька років, у текстильній промисловості час обороту капіталу визначається тижнями, а виробництво, наприклад, взуття триває хвилини. Тому для виміру необхідно мати якусь загальну міру. Такою мірою прийнято вважати рік. Загальна міра часу обороту дозволяє встановити швидкість обороту будь-якого капіталу, одним і тим же способом порівнювати швидкість обороту одного індивідуального капіталу зі швидкістю обороту іншого.

Якщо рік, як одиницю виміру часу обороту, позначити через

« О «(велике), час обороту певного капіталу через « о »(мале), число його обертів через « n», то:

Капітал існує у трьох основних формах: грошовій, позичковій і торгівельній.

Грошовий капітал є першою формою капіталу. Його функція полягає в тому, щоб створити умови для поєднання факторів виробництва (робочої сили і засобів виробництва).

Так у функціональних капіталістів дуже часто з’являються вільні гроші. Один з них продав партію товарів і виручені гроші чекають, поки господар домовиться про придбання необхідних йому засобів виробництва чи для виплати зарплати. Інший збирається збудувати новий цех і нагромаджує гроші. У кожного з них нагромаджуються амортизаційні фонди.

З іншого боку, у капіталістів й інших громадян суспільства часто виникає тимчасова потреба в грошах. Один має виплатити зарплату працівникам, а гроші за відправлену роботу ще не поступили. Інший має оплатити значну партію товарів, яку він хоче купити. Ще інший збирається щось будувати. Наявність тимчасово вільних грошей і тимчасова потреба в них сполучаються у кредитних відносинах. Тимчасово вільні кошти надаються у тимчасове користування. Крім того, що вони мають споживну вартість як гроші, вони набувають добавлену споживну вартість – здатність приносити доход. Вартість грошей як капіталу визначається не їх вартістю, а тим доходом, який вони приносять своєму власнику.

Торговельний капітал являє собою історично першу вільну форму капіталу. Він у формі купецького капіталу виник задовго до появи промислового капіталу й відіграв значну роль у виникненні капіталізму(первісне нагромадження капіталу).Проте слід розрізняти торговельний капітал (купецький) докапіталістичної епохи й капітал періоду капіталізму. Перший був відносно самостійною формою капіталу (по відношенню до виробництва й джерелом свого прибутку мав нееквівалентний обмін (купив дешевше, продам дорожче)). Другий є породженням промислового капіталу й виступає як його відокремлена форма.

На ранніх стадіях розвитку капіталізму промислові підприємці самі займалися і виробництвом, і реалізацією своєї продукції. В міру розвитку виробництва (зростання його масштабів, ускладнення) процес обігу капіталу ставав складнішим, що в умовах поєднання в одних руках виробництва і реалізації товарів значно уповільнювало швидкість руху капіталу й негативно впливало на загальну норму прибутку.Це згодом об»активно привело до виділення з промислового капіталу, а саме з його товарної форми, торговельного капіталу, який починає функціонувати автономно. Тому не слід плутати товарний і торговельний капітал. Товарний капітал- це одна з функціональних форм промислового капіталу. Він виступає у вигляді певної суми товарів і втіленої в них вартості та додаткової вартості. Торговельний же капітал – це капітал, який обслуговував процес перетворення товарної вартості в грошову в сфері обігу.

Отже, сутність торговельного капіталу полягає в тому, що він, по-перше, виступає як відокремлена частина промислового капіталу, і по-друге, він займається не просто реалізацією товарів, а перетворенням товарного капіталу в грошовий. Інакше кажучи, торговельний капітал виконує функцію промислового капіталу у сфері обігу. Торговельний капітал авансується особливою категорією підприємців – торгівцями і постійно перебуває у сфері обігу. Він виступає лише в двох формах — грошовій і товарній, а формулою його руху є : Г-Т-Г, тобто купівля товарів і їх наступна реалізація. Наглядно сутність торговельного капіталу розкривається в схемі

Така спеціалізація форм капіталу приводить до того , що затрати на перетворення товарного капіталу в грошовий стають значно меншими, порівняно з тим , коли цю функцію виконує сам промисловий підприємець. А це , в кінцевому результаті, забезпечує більш високу прибутковість як підприємцям, зайнятим у сфері виробництва, так і підприємцям, зайнятим у сфері обігу ( торговцям ) .

Отже, відокремлення торговельного капіталу в самостійну форму на певному етапі розвитку суспільного виробництва створило умови для прискорення обороту промислового капіталу й зростання прибутковості. В сучасних умовах спостерігаються зворотні процеси. З метою пристосування виробництва до суспільного попиту, вимог ринку й забезпечення стабільних високих прибутків великі промислові компанії, з одного боку, почали створювати власну збутову мережу ,прагнучи тримати під контролем реалізацію й споживання своїх товарів. З іншого боку, великі торговельні компанії самі почали відкривати власні промислові підприємства. В результаті відбувається переплетіння в русі промислового і торговельного капіталів на основі кооперації торгівлі і виробництва.

Позичковий капітал -це капітал, який приносить доход у вигляді процента.

Як відомо, в процесі обігу капітал виступає у грошовій, продуктивній і товарній формах. Позичковий капітал постійно знаходиться у грошовій формі, однак його поняття значно вужче за змістом від поняття “грошовий капітал”. У широкому розумінні грошовий капітал розглядається економічною теорією як вартісна форма всього дійсного капіталу, який функціонує у матеріально-уречевленій та у грошовій (вартісній) формі. Грошовий капітал може втілюватись у різні функціональні форми, однією з який і є позичковий капітал.

Позичковий капітал як різновид грошового капіталу можна виразити формулою: Г Г¢, де Г¢ = Г + DГ. Ця формула визначає, що ціль та рушійний мотив функціонування позичкового капіталу становить отримання (Г¢) приросту грошей порівняно з їх початковою авансовою сумою (Г). Розглядаючи формулу складається враженя, що гроші функціонують за принципом “гроші роблять гроші” тобто, що гроші самі-собою мають мають властивість приносити прибуток. Насправді позичковий капітал приносить доход у вигляді процента тільки тому, що в руках позичальника він використовується як функціонуючий капітал, тобто із грошового переходить у продуктивний, що дає додатковий прибуток. Якщо кругообіг грошового капіталу виразити формулою: Г Т…В…Т¢ Г¢, то її крайні елементи (Г та Г¢) виражатимуть обіг грошей як капіталу: авансовані на виробництво вони повертаються до вихідного пункту, але в більшій сумі. Здійснюючи такий обіг, гроші забезпечують розширене відтворення капіталу. У цьому випадку капітал існує в найбільш абстрактній функціональній формі. Його втіленням стає особливий різновид грошей ¾ гроші як капітал, гроші як носій капітальної (самозростаючої) вартості.

Позичковий капітал характеризується такими ознаками:

1. Позичковий квапітал -це капітал -власність. Особливість позичкового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується (інвестується) у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особо підприємцем-позичальником, якому капітал передається на тимчасове користування. В результаті відбувається роздвоєння позичкового капіталу на капітал -власність і капітал функцію:

· власність на капітал залишається у кредитора навіть після того, як вона з його рук перейшла боржникові. Реальним підтвердженням цієї власності є зобов’язання позичальника повернути отриману позику в строк з виплатою процента;

· капітал -функція означає, що підприємець повинен одержати прибуток на авансовані гроші не менший, ніж розмір плати за позичковий капітал. Інакше немає сенсу організовувати підприємницьку діяльність. А тому кредитор як власник капіталу отримує за це частину прибутку у вигляді позичкового процента; решта прибутку залишається у розпорядженні позичальника -підприємця у вигляді підприємницького доходу.

2. Позичковий капітал -специфічний товар. Позичковий капітал -це капітал, що реалізує себе як товар. Об’єктом куплі-продажу є самі гроші, однак не гроші як товар, а гроші як капітал.

Гроші, як відомо, за своєю природою не є капіталом. Вони стають капіталом, коли використовуються не як простий посередник обміну, а як гроші задля отримання прибутку, гроші як вартість самозростання. Отже, кредитор передає позичальникові не просто гроші, а гроші як капітал; він передає вартість, що в процесі свого функціонального використання не лише зберігає себе, а й зростає у своїх розмірах приносить прибуток.

3. Позичковий капітал володіє специфічною формою відчуження. Особливістю позичкового капіталу, котрий функціонує як товар є те, що на відміну від продажу звичайного товару він надається в позику ¾ тобто відчужується від свого власника лише на певний строк і за умови повернення з почичковим процентом. На відміну від акту купівлі-продажу, коли товар одночасно переміщується від продавця до покупця, а гроші назустріч ¾ від покупця до продавця, при кредитній операції позичковий капітал передається: при наданні позики ¾ від кредитора до позичальника, а при її погашенні ¾ від позичальника до кредитора з виплатою позичкового процента.

Отже, позичковий капітал необхідно розглядати як одну із форм грошового капіталу, що надається його власником на тимчасове користування підприємцеві з метою отримання прибутку у вигляді позичкового процента.

Основою формування позичкового капіталу є закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, які призводять до того, що в окремих учасників економічних відносин з’являються тимчасово вільні капітали, а в інших виникає потреба в позичкових коштах. За допомогою кредиту тимчасово вільні капітали (а також заощадження населення) перетворюються в позичковий капітал, котрий втягується в новий кругообіг, забезпечує процес відтворення і прибуток його власникам.

Джерелом з якого всі підприємці черпають гроші для авансування своєї діяльності, є грошовий ринок. Оскільки в ринковому господарстві ніхто вільних грошей не тримає на руках “мертвими”, а розміщує їх у кредитних установах, тобто на грошовому ринку, а самі гроші якими тут торгують називається позичковим капіталом.

Ринок позичкових капіталів -це сегмент фінансового (грошового) ринку, на якому формується попит і пропозиція на позичковий капітал.

За своєю інфраструктурою ринок позичкових капіталів представляє, головним чином, банківські установи, а тому його ще називають ринком банківських кредитів. Крім того, на ньому діють й інші кредитно-фінансові установи (парабанки), що входять до складу кредитнї системи. З функціональної точки зору він представляє систему економічних відносин, яка забезпечує нагромадження і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення ресурсами ринкове господарство.

В Україні зараз відбувається процес формування ринку капіталів. В умовах переходу до ринкової економіки обмежуються можливості державного втручання в розподіл фінансових ресурсів, бо більшість суб’єктів господарської діяльності переходять від державної на акціонерну чи приватну форму власності. Вони самостійно вишукують матеріальні і грошові ресурси на ринках, самі розпоряджаються своїми доходами. Саме ринок позичкових капіталів повинен забезпечити суб’єктам економіки доступ до необхідних для них грошових ресурсів.

Позичковий процент або процент за кредит (від латинського pro centrum -на сотню) -це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.

Економічна природа позичкового процента обумовлена існуванням товарного виробництва та пов’язаних з ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого боку, він повинен забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. В умовах ринкової економіки суть його розглядається більшістю економістів як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення проста: оскільки позичальник-підприємець виступає покупцем капіталу-товару, то й процент, виплачуваний ним кредиторові, представляє ціну цього капіталу. Безперечно, тут не слід розуміти ціну капіталу як вираз вартості. Позичковий процент є не що інше, як частина середнього прибутку, котру підприємець платить власнику капіталу за користування споживною вартістю позиченого капіталу. У даному випадку сплата процента характеризує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Вартість процента повністю переходить від позичальника до кредитора.

В економічній теорії мають місце й інші підходи до визначеня природи позичкового процента. Наприклад, Дж. Кейнс розглядав суть процента як “плату за розставання з ліквідністю”. В теорії Дж. Кейнса формування процента регулюється дією провідного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Величина позичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох чинників, вона:

1) прямо пропорційна “перевагам ліквідності”;

2) обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу.

Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Прибуток розподіляється між суб’єктами кредитних відносин:

кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит;

позичальник отримує підприємницький доход у вигляді прибутку на позичковий капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.

Величина позичкового процента характеризується його нормою у вигляді процентної ставки. Норма процента визначається як відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помножене на сто.

Норма процента знаходиться у певній залежності від норми прибутку. Вважається, що норма процента може коливатись від нуля (мінімальна межа) до середньої норми прибутку (максимальна межа). Мінімальну межу норми процента точно визначити не можливо, але вона не повинна дорівнювати нулю бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора.

Слід розрізняти ринкову норму процента, котра безпосередньо формується на монетарному ринку, і середню норму, тобто норму процента за певний період. Ринкова норма процента, перш за все, залежить від кон’юнктури ринку тобто співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Свого максимального рівня вона досягає в період найбільшого загострення економічної кризи, саме тоді, коли норма прибутку падає да мінімуму. Адже в даній ситуації вкладники, щоб уберегти свої заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення депозитів. Разом з тим, під час кризи виникає масова гонитва за грішми як засобами платежу і значно зростає попит на позичковий капітал, для погашення боргових зобов’язань.

Висновок

Отже, капітал-виробниче відношення, за якого знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості є засобом експлуатації, привласнення частини чужої неоплаченої праці.

Загальне поняття "капітал" конкретизується у багатьох формах капіталу: продуктивному, торговельному, грошовому, індивідуальному, акціонерному, основному, оборотному, міжнародному тощо.

ЛІТЕРАТУРА

1. Базилевич В.Д. та ін. Макроекономіка, опорний конспект лекцій. –К., 1997.

2. Будаговська С. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. – К., 1998.

3. Гальперин В.М. и др. Макроэкономика. – СПб, 1997.

4. Дадаян В.С. Макроэкономика для всех. – Дубно, 1996.

5. Дорнбуш Р., Фишер С. Макроекономіка. — К.: Основи, 1996.

6. Костюк В.Н. Макроэкономика. – М., 1998.

7. Макроекономіка / За ред. А.Г. Савченка. — К.,1995,1999.

8. Макроэкономика / Под ред. Е.Б. Яковлевой. – СПб, 1997.