Вступ.

1. Біографічні відомості В.В. Городецького.

2. Архітектурні споруди В.В. Городецького.

3. Сучасний стан архітектурних споруд В.Городецького в Києві.

3.1. Дім з химерами.

3.2. Костел святого Миколая.

3.3. Караїмська кераса, теперішній будинок актора.

3.4. Національний художній музей України.

3.5. Всеросійська виставка 1913 року в Києві.

3.6. Прибутковий будинок (пл. Л. Толстого).

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Архітектурна спадщина В.Городецького — яскраве творче явище в історії архітектури України, за якими стоїть яскрава особистість. Велич споруд талановитого зодчого у Києві не перестає викликати подив і захоплення нових поколінь киян.

Ще за життя ім'я архітектора Владислава Городецького було овіяне легендами, а його дивовижні витвори стали не лише відомими, але й улюбленими. Інтерес до його архітектурної спадщини з плином часу не згасає, бо в ній закладено те, що можна з повним правом віднести до мистецтва самого високого ґатунку.

В творчому доробку славетного зодчого численні споруди: храми, палаци, маєтки, музеї і мавзолеї, лікарні, виставочні павільйони , заводи і фабрики та немало іншого.

В історію архітектури В.Городецький увійшов як будівничий модерну. А модерн не знає вузької спеціалізації художника. Інтереси видатного архітектора поширювалися також на пов'язані з архітектурою такі види ужиткового мистецтва, як проектування меблів і оздоб, виготовлення ескізів розписів, скульптур і вітражів, шпалер і тканин, а ще він займався карбуванням по каменю і гіпсу, гравіюванням; створював ювелірні прикраси, ескізи взуття та одягу, оформляв книги, театральні декорації, афіші…

У цій неординарній людині органічно поєднувалися тонке відчуття краси, буйна фантазія художника і невичерпна енергія будівничого.

1. Біографічні відомості В.В. Городецького

Лешек Дезидерій Владислав Городєцький народився 23 травня 1863 року в родинному маєтку Жабокричі на українському Поділлі. В гілках родоводу Городецьких неважко заблукати, тож скажемо лише, що визначний архітектор походив із польського аристократичного роду, який на час його народження переживав чималу скруту. Дитинство Лешека пройшло на тому ж Поділлі. Розкішна природа, самобутні звичаї, мальовничі краєвиди — все це, без сумніву, відіграло не останню роль у становленні молодої особистості й пояснює її потяг до живопису.

Ще у шкільні роки викладачі помітили у хлопця неабиякі здібності до малювання, і Городєцький продовжив навчання в Петербурзькій академії мистецтв. Вона славилась як найкращий мистецький навчальний заклад імперії та водночас настирливо привчала до консерватизму. Не дивно, що Городєцький почувався тут незатишно і з першою ж нагодою вирвався зі столиці. Це трапилось аж через три роки: студент вирушив здобувати практичні знання до українського містечка Умані, яке тоді було визнаним культурним осередком. Там його роботи мали неабиякий успіх. Але молодий митець прагнув не такого спокійного, виваженого і розпланованого життя. Хотілося значних замовлень, гучних аплодисментів… і великих гонорарів.

Середню освіту В.Городецький здобув в Одеському реальному училищі при євангелічній лютеранській церкві св. Павла. Одесу на той час прикрашали чудові палаци Потоцького, Бржозовського, Воронцова, Гагаріна, ансамбль Миколаївського бульвару з славетними Приморськими сходами, пам'ятником герцогу де Рішельє та біржею, величні фасади громадських будівель, храми різних конфесій тощо. Можливо ще тоді, споглядаючи архітектуру приморського міста, _ беззвучну «музику, що застигла» в камені, Владислав і зробив свій життєвий вибір _ стати творцем цього дивного мистецтва. Здібності до того у юнака були.

В училищі він мав відмінні успіхи з рисування, які були помічені: у п'ятому класі Городецький одержав з Петербурга свідоцтво Ради Імператорської академії мистецтв про те, що постановою особливої конкурсної комісії від 27 жовтня 1882 р. за класну учнівську роботу «рисунок ручним пензлем з гіпсу» він удостоєний похвали.

Отже, попереду була Імператорська академія мистецтв у Санкт-Петербурзі. Вищу фахову освіту в цій академії він здобув у 1890 році, закінчивши її архітектурне відділення.

Ще будучи студентом, Владислав Городецький два роки підробляв помічником архітектора Київської учбової округи. Тому не дивно, що молодий архітектор, фантазія та відчуття краси якого були випестувані з дитинства серед природи та палаців Поділля, вирішив назавжди оселитися у Києві, де йому судилося жити і творити тридцять років.

Як стверджує Д.В.Малаков у своїх дослідницьких працях, В.Городецький прожив життя красиве і безжурне, а його творчість назвав прекрасною піснею, найкращі слова якої проспівані зодчим саме у Києві, котрий він любив понад усе.

Творча діяльність В.Городецького у Києві розпочалася на зламі двох століть, коли в країні встановлюються нові економічні відносини, що сприяли розвитку архітектурно-будівельної справи. До того ж з'явилися нові будівельні матеріали: цемент, бетон, металеві конструкції, які викликали появу нового напрямку в архітектурі.

Тогочасний Київ швидко розбудовувався і розростався. Місто на очах змінювалося. Кращих умов, щоб проявити себе молодому зодчому, годі було шукати. І Городецький це добре розумів. З характерною для нього енергією він з головою занурився в роботу.

Увесь свій вільний час Владислав Владиславович віддавав своєму іншому захопленню _ мисливству, якому залишився відданим до кінця життя. Ця мисливська пристрасть помітно позначається і на його творчості.

Не випадково, однією з перших споруд у Києві стане його, так званий, сажковий павільйон (1893) і мисливський тир у садибі Імператорського товариства правильного полювання на Лук'янівці.

На початку 1890-х років, саме в розпал «будівельної лихоманки», коли за лічені роки Київ прикрасили сотні вишуканих будинків усіх популярних на той час стилів, Владислав Городєцький опинився у Києві. Тут розкрився творчий потенціал, професіоналізм і працелюбність випускника імператорської академії. Здається, марно було сподіватися, що посиплються вагомі замовлення, проте саме так і сталося. Перших фундаторів Городєцький знайшов серед своїх впливових друзів із Київському клубу мисливців. Архітектор був ще й затятим і вправним мисливцем. Певно, його товариші були переконані, що олівцем та лінійкою Городєцький володіє не менш віртуозно, ніж рушницею. І мали-таки рацію. Отож Городецький блискавично здобув гучну славу архітектора.

А як пристрасний мисливець він кожен зі своїх солідних гонорарів обов'язково відзначав великим полюванням. Спочатку обмежувався територією Російської імперії, потім вирушив з експедицією до Африки, звідки привіз чимало цікавих експонатів для мисливського музею в Києві. Є свідчення, що Городецький мав справжнього живого жирафа й водив його містом на подив і захват киян. Існувала легенда (а може, це й правда?), що однією з хатніх тварин у Городецького було слоненя. Треба сказати, екзотика постійно супроводила будівничого.

Сама поява в місті Городецького -архітектора-мільйонера, денді й бонвівана — виглядала як епізод із модного німого фільму про життя бомонду. Він приїхав за кермом шикарного авто-ландоле (Landaulet, шалено модний тип автомобільного кузова), що вабив око лаком, сріблом і червоним деревом. Водій, він же власник, як істинний спортсмен-автомобіліст, був одягнений у кепі, кількаметровий шарф та шкіряне напівпальто, а на його лискучому плечі примостилася мавпочка. Не дивно, що він ще за життя став своєрідним персонажем міського фольклору.

1897 року щасливий випадок дав Городецькому змогу стати до виконання однієї з найвідоміших і найвдаліших його робіт — спорудження костелу святого Миколая.

У Києві Городецького знали і як художника-монументаліста. Він розписував плафони, малював фрески і виготовляв ювелірні прикраси. Працював над ескізами до театральних вистав.

Відомий архітектор захоплювався також полюванням. Свій щоденник, присвячений полюванню в Африці, Городецький видав окремою книгою, яку сам оформив як художник. Він був постійним членом «Імператорського товариства правильного полювання». Це товариство займалося, зокрема, розведенням промислових тварин та їх поширенням — звідси і назва «правильне полювання».

Слід зазначити, що і власний «будинок з химерами» на Банківській вулиці архітектор оформив усередині як своєрідну виставку мисливських трофеїв. Саме цьому будинку з усіх споруд київського модерну належить пальма першості. Архітектор зводив його для себе, і тому свобода авторської фантазії знайшла тут своє найкраще втілення. Монументальна споруда виросла у дуже короткий термін. У лютому 1901 р. Городецький придбав ділянку на схилі яру, де нікому на думку не спадало щось будувати, а в серпні 1902 р. будинок уже практично був готовий. Образи, навіяні мисливськими спогадами, Владислав Городецький переплітає з архітектурними елементами класики. Втім, збагнути головну архітектурну ідею цієї чудової споруди відразу просто неможливо.

2. Архітектурні споруди В.В. Городецького

Городець-кий був талановитою людиною, висококласним фахівцем. А до всього відзначався дивовижною працездатністю, про що свідчить хоча б той факт, що свої найвидатніші пам'ятки він спорудив майже одночасно. Впродовж якихось п'яти років (1898-1903) він будує Музей старожитностей (нинішній Національний музей українського образотворчого мистецтва); очолює будівництво Миколаївського костьолу, де нині Будинок органної та камерної музики, зводить приміщення караїмської кенаси (нині Будинок актора), два ошатні будинки Російського страхового агентства на Хрещатику (не збереглися), і, нарешті, власний маєток — знаменитий Дім з химерами.

Загалом же впродовж київського періоду творчості, що тривав понад чверть століття, Влодислав Городецький втілив десятки проектів. Він будував житлові будинки і вілли, заводські корпуси й магазини, виставочні павільйони і школи, склепи й монументи. Крім Києва, працював також у багатьох інших українських містах. У Черкасах побудував гімназію і школу, в Шпикові, на Поділлі,— цукровий завод, у Печорах — мавзолей Потоцьких, у Сімферополі — фабрику штучного льоду, в селі Старосільському, на Волині,— греблю і шлюзи. І так далі…

Репутація чудового інженера й організатора будівельних робіт забезпечила зодчому численних замовників. Втім, ангажували його не лише як інженера й архітектора. Владислав Городецький був різнобічно обдарованою людиною. Він добре малював — розписав, зокрема, плафон у театрі Соловцова (нинішньому Театрі імені І. Франка), інтер'єри кількох особняків, у тому числі й власного — Будинку з химерами. За його ескізами виготовлено костюми й декорації декількох театральних вистав. Є свідчення, що Городецький займався також моделюванням одягу, причому користувався великим успіхом у вельможних дам, для котрих робив ескізи екстравагантних платтів і черевичків. Славився він і своїми ювелірними виробами — мініатюрними золотими прикрасами, оздобленими коштовним камінням.

Городецький вочевидь був улюбленцем долі — йому вдалося все, за що б не брався. Він досягнув успіху навіть на такій чужій для творчої особистості царині, як підприємництво. В ті часи у будівельну практику входив новий матеріал — залізобетон. Побачивши за ним перспективу, заповзятливий поляк бере діяльну участь у створенні фірми «Фор», спеціалізованій на виробництві цементу, важливого складника залізобетону. Він проектує корпуси цементної фабрики й активно рекламує цемент і залізобетон, застосовуючи їх у власній інженерно-конструкторській практиці.

Очевидно, справи фірми «Фор» ішли вгору. Принаймні її співзасновник і співвласник Влодислав Городецький на нестатки не скаржився: жив у розкішному маєтку, мав віллу в Криму, одним із перших у Києві придбав авто, а згодом і аероплан, дозвілля проводив переважно в заморських краях, полюючи в саванах і джунглях слонів, носорогів та іншу екзотичну звірину.

Полювання й мандрівки були його пристрастю. Городецький відмінно стріляв, мав відзнаки міжнародних змагань, був членом правління мисливських товариств Росії, Англії, Франції, Польщі. Його мандри в Центральній Азії(1903-1905 pp.), Персії й Афганістані (1908-1909), Африці (1911-1912), Індії (1929) мали гучний розголос. Проводилися вони з притаманним Городецькому розмахом — на штиб поважних наукових експедицій. Одну з подорожей він описав у своїй книзі «В джунглях Африки. Щоденник мисливця». З неї дізнаємося про масштаби мисливських походів Владислава Городецького. Архітектора і двох його товаришів у мандрівці по Кенії супроводжувало 115 носильників і 11 чоловік обслуги. «Весь цей полк,— писав Городецький, розміщувався в 27 наметах, отож табір нашого каравану з кількома десятками палаючих уночі багать здалеку справляв враження цілого аулу».

Правдоподібно, саме романтичний імідж мандрівника, шукача пригод, завоював Городецькому популярність серед сучасників. Його архітектурні здобутки перебували в затінку гучної слави азійських та африканських походів. Газети докладно описували перипетії мандрів та мисливських пригод авантюрного поляка. Час-по-час по Києву розходилися чутки про його загибель: оповідали, що мисливця розшматував смертельно поранений лев, розтоптав розлючений слон. Проте за деякий час Влодислав Городецький знову «воскресав» на вулицях Києва, щоразу влаштовуючи для городян якісь сюрпризи. Йому вочевидь подобалось епатувати публіку: ходити по місту в незвичному для обивателів африканському «сафарі», з'являтися на світських вечірках і ділових зустрічах з мавпою на плечі, вигулювати по Хрещатику на очах враженого натовпу привезених із далеких мандрів слонів і жирафів…

Все це, одначе, час відсіяв, як усяку марноту. Трофеї, витівки й дивацтва заможного оригінала становлять, звісно, певний інтерес, але ціну Городецькому склали не вони. В історичній пам'яті народу він лишився не мисливцем, не шоуменом і не фабрикантом, а талановитим зодчим.

За деякими свідченнями, Владислав Городецький починав практику на будівництві — «будував міські туалети»,— стверджує один із авторів. За іншими даними, його першою роботою було внутрішнє оздоблення театру Соловцова. Достеменно відомо те, що в тридцять п'ять він уже був визнаним фахівцем і мав престижні замовлення.

Наприкінці століття Городецький бере участь в оформленні фасаду готелю «Континенталь» на вулиці, яка нині носить його ім'я — колишній Карла Маркса, а ще раніше Миколаївській. Водночас працює над проектом Музею старожитностей, точніше кажучи, кардинально переробляє ескізний проект Г. Бойцова, який не вповні задовольняв будівельний комітет.

Ця робота відіграла важливу роль у творчій кар'єрі Владислава Городецького. Не тільки тому, що гарний, у неокласичному стилі палац одержав високу оцінку сучасників, а згодом і статус визначної архітектурної пам'ятки,— на будівництві доля звела зодчого з людьми, котрі вельми прислужилися йому в майбутньому, і без котрих, як вважає дехто з дослідників, «феномен Городецького», можливо, й не відбувся б. Фундаменти музею закладав талановитий інженер, винахідник буронабивних паль Антон Страус; скульптурно-оздоблювальні роботи — фронтон, грифони на фасаді, леви при вході тощо — виконував не менш талановитий скульптор Еліо Саля. Союз зодчого з цими майстрами виявився міцним. Сприяло тому не лише творче взаєморозуміння, а й спільне захоплення — всі троє були палкими аматорами спорту. Городецький, як уже мовилося, захоплювався стрільбою — збудував навіть у місті на власний кошт тир. Саля блискуче володів рапірою і шпагою — в офіційних документах він репрезентував себе не інакше, як «професором фехтування». Страус був одним із кращих київських тенісистів; до речі, саме він обладнав перший у Києві тенісний корт — у колишньому Царському парку (нинішньому Центральному парку культури і відпочинку).

1898 року Влодислав Городецький бере ще один підряд — очолює будівництво римо-католицького собору святого Миколи на Великій Васильківській (нині Червоноармійській) вулиці. З тридцяти поданих на конкурс проектів він вибирає роботу студента С. Воловського. Проте, як і бойцовська версія Музею старожитностей, проект Воловського зазнає радикальних змін — Городецький відредаговує його так, що зовнішній вигляд костьолу цілковито змінюється. Він по-своєму вирішує центральний і бокові фасади, усуває дрібну деталіровку, що перенасичувала інтер'єр, натомість збільшує розмір скульптурних фігур і груп,— інакше кажучи, стає повноправним співавтором проекту.

На зламі ХІХ-ХХ століть Влодислав Городецький прикрасив Київ іще однією унікальною спорудою. На кошти відомого промисловця Соломона Когена він зводить на вулиці Ярославів Вал іншу культову будівлю — караїмську кенасу. Вона збереглася донині, однак зі старих фотографій, зрозуміло, в нинішньому своєму вигляді кенаса становить лише відгомін ошатного храму, зведеного Городецьким 1900 року.

Городецький втілив у Києві кільканадцять крупних проектів. Збереглися ж лише окремі з його споруд. На щастя, уціліли майже всі видатні пам'ятки зодчого — музей, костьол, кенаса; в тому числі й легендарний Будинок з химерами.

Костел Святого Миколая, по вулиці Великій Васильківській, 75, збудовано у рафінованих формах готики — з двома шпилястими вежами, традиційними для стилю круглим вікном — «трояндою», з насиченим ліпним декором. Щодо костелу, можна зауважити, що у різних джерелах повідомляється про два різних архітектори храму. В одних джерелах стверджують про те, що храм зводив саме Городецький, в інших — що його архітектором був Валовський, а Городецький лише керував власне будівництвом. Як би там не було, але храм дійсно вражає своєю пишністю та автентичністю — спорідненість зі своїми середньовічними західноєвропейськими братами.

Караїмська кенаса, по вулиці Ярославів Вал, 7, зведено 1900 року в ретельно оздоблених формах і деталях мавританського стилю. На жаль, під час реконструкції купол було знищено.

Привертають увагу монументальні фасади колишньої меблевої фабрики Й.Кімаєра, по вул. Архітектора Городецького, 13, та колишнього прибуткового будинку, по вулиці Великій Васильківській, 25, споруджених за проектами Городецького. Натомість практична доцільність і простота форм присутні в корпусах колишнього Південноросійського машинобудівного заводу по вулиці Жилянській, 101, споруджених повністю за проектом Городецького у 1890-х роках.

Легенди про маєток Городецького стали поширюватися від часу його побудови. За найпопулярнішою з них, архітектор спорудив незвичайний будинок на честь красуні-доньки, яка нібито втопилася в морі. Ця легенда живе ще й нині, хоч давно й певно відомо, що донька насправді надовго пережила батька, а до появи морських та інших химер на даху палацу по вулиці Банківській 10, спричинились аж ніяк не сентиментальні почуття, а тверезі прагматичні розрахунки. Як уже йшлося, Городецький з відомих причин вельми опікувався ширшим впровадженням у будівництві цементу й залізбобетону. Дім з химерами — суцільна реклама можливостей цих матеріалів. Архітектор прагнув показати надійність і довговічність інженерних конструкцій та скульптурного декору із залізобетону і цементу. Перший використали в будівництві фундаменту, другий — для оздоблювальних робіт.

Найбільшу славу принесла Городецькому найоригінальніша споруда ХХ століття у Києві — власний прибутковий будинок, зведений ним по вулиці Банковій, 10 у стилі модерн у 1901—1903 роках. Розташований на стрімкому крутосхилі і тому — на три поверхи з вулиці і на шість — із двору, розкритий на всі чотири боки різними асиметричними фасадами, будинок Городецького вражає уяву кожного, хто його бачить. Раціонально розпланований, технічно досконалий будинок оздоблений ззовні і зсередини безліччю скульптурних прикрас. Їх виконав талановитий італійський скульптор і близький друг архітектора — Еліо Саля (1864—1920), співавтор усіх архітектурних творів Городецького у Києві. Новація полягала в тому, що всі оздоби виготовлено з цементу — найпередовішого матеріалу сторіччя, і в тому, що скульптор проходив вже по готовому твору карбом, залишаючи авторську руку, надаючи поверхні виду натурального каменю.

Справжній зоопарк прикрасив фасади будинку на Банковій: голови слонів та носорогів, ящірки та жаби, пітон і крокодил, пантера й орли, нарешті величезні квітки латаття, казкові риби, косулі й дівчата в ретельно й дотепно продуманих та не менш майстерно виконаних композиціях створили незабутній фантастичний образ будинку-казки.

Як відомо, Дім з химерами споруджено на стрімкому крутосхилі, майже над урвищем. За легендою, до цього спричинилося парі: Городецький запевняв, що в змозі звести палац на цілковито непридатному для будівництва рельєфі. Хтозна, чи було таке парі. Відомо лиш те, що інженер і архітектор О. Кобелєв (він збудував приміщення Національного банку, Політехнічного інституту тощо), дізнавшись про наміри Городецького, назвав його божевільним.

Проте, «божевільну» ідею було успішно втілено. Посприяв у цьому Антон Страус, спроектувавши складний щодо конструкції, але надійний фундамент.

Щодо оформлення й технічного обладнання маєток Городецького становив для свого часу справжнє диво. Він мав найсучаснішу систему опалення й водопостачання, телефон, телеграф, вантажні ліфти, холодильники тощо. Інтер'єри вражали мистецьким багатством: зали й кімнати архітектор власноруч розмалював «під морське дно» (розпис не зберігся — знищено під час ремонту, проведеного за радянських часів); стіни вкривав оригінальний ліпний орнамент, стелю вітальні — велетенське зображення восьминога; на горішні поверхи вели розкішно декоровані, прикрашені скульптурою й ліпленням сходи… Ескізи внутрішнього оформлення робив Городецький, втілював фантастику його творчих ідей Еліо Саля. Вершинним здобутком зодчого та скульптора став дивовижний скульптурний ансамбль, котрий дав назву споруді.

Будівництво маєтку почалося навесні 1901 року. Влітку 1902-го Дім з химерами вже зустрічав гостей. Оповідають, що святкуючи новосілля, Городецький сказав: «Будинок, може, й, справді чудернацький, але не буде в Києві людини, котра, йдучи мимо, не зупинила б погляд на його фасаді»…

Історія завершується доволі сумним епілогом. Із встановленням в Україні більшовицького режиму Владислав Городецький у 1920 році назавжди покидає Київ і закінчує життя на чужині. Живе в Польщі. Будує маєтки, басейни, казино і м'ясокомбінати. У 1928 році йому пропонують вигідний контракт і він знову вирушає до Персії, де колись мандрував, полював і почувався щасливим. Працював головним будівничим перської залізниці. Спорудив у Тегерані вокзал, театр, шахський палац, фешенебельний готель (у якому й помер 3 січня 1930 року).

3. Сучасний стан архітектурних споруд В.Городецького в Києві

3.1. Дім з химерами

Дім на вулиці Банківській, 10 відомий майже кожному киянину як «будинок з химерами». Він давно вже став місцевою пам'яткою. Легенди оповивають цю будівлю майже з дня її зведення. Найбільш поширена — зворушлива оповідь про улюблену доньку архітектора, яка нібито загинула у морських хвилях, після чого невтішний батько вирішив збудувати прекрасний дім, що символізує підводне царство.

Цей будинок нікого не лишає байдужим. Навіть бачивши безліч разів, мимоволі зупиниш погляд на монументальній, суворій, мов романський; замок, споруді, увінчаній незвичайним скульптурним ансамблем. Імовірно, саме він і зажив будівлі славу однієї з найцікавіших архітектурних пам'яток Києва. Чогось подібного, справді, тут не знайдеш, як не побачиш і в цілій Україні. Верхів'я будинку — фантастичний кам'яний бестіарій; десятки різноманітних істот обсіли дах, карнизи, обліпили колони й стіни палацу: екзотичні тварини, птахи, гігантські земноводні — жаби, ящірки, змії,— морські чудовиська з німфами на спинах — усе це сплелося в чудернацький сюрреалістичний орнамент, лишаючи враження примарного видіння, химерного скам'янілого сну.

Легенда живе багато років. Пов'язана вона з іменем відомого архітектора Владислава Городецького, який зробив дуже багато у справі формування архітектурного образу Києва.

Наприкінці XIXстоліття, саме в час приїзду Городецького, місто охопив будівельний бум — наслідок економічного піднесення. Старе місто набуває знайомого нам вигляду. Більшість відомих київських будинків споруджено в ті часи за участю вже відомого архітектора.

Протягом усього п'яти років молодий, нікому доти не відомий зодчий здобув собі ім'я й став заможним. По-справжньому знаменитим ім'я Городецького стає після 1896 року. Саме тоді один з найбагатших людей Києва, зять цукропромисловця Терещенка Богдан Ханенко, нащадок старовинного козацького роду, подарував місту чудову колекцію археологічних знахідок. Було вирішено створити музей старожитностей. Його проектування і будівництво фінансували відомі промисловці-меценати. Музей мав стати храмом мистецтв. Було оголошено конкурс на кращий проект. Але його результати не задовольняли вибагливих смаків киян.

Врешті-решт було відкинуто і той проект, за яким розпочали будівництво.

Тоді вирішили запросити Владислава Городецького, щоб він, так би мовити, «пройшовся» по готовому вже проекту рукою майстра. Архітектор розробляє новий фасад будівлі — шестиколонний доричний портик, фронтон — саме таким постає музей-храм перед відвідувачами. Натхнення і талант архітектора відчуває кожен, хто бачить цю1 будівлю — нині Музей українського образотворчого мистецтва. Скульптурою музей оздоблював італієць Еліо Саля, що жив у Києві. Коштів на будівництво музею не вистачало, тому їх збирали по всіх губерніях тодішньої Російської імперії.

Владислав Городецький творив у епоху модерну. У формуванні цього стилю велику роль відіграли як природні форми, так і архітектурні стилі різних епох, зокрема середньовіччя. Готика приваблювала новизною, динамічністю, яскравими скелетними конструкціями.

Будинок спроектовано у формі куба: з боку вулиці Банкової він має три, а з боку площі Івана Франка — шість поверхів. У вільному плануванні використано принцип функціонального взаємозв’язку ізольованих груп приміщень (парадних, житлових, господарських), що притаманно багатим помешканням початку ХХ сторіччя. У будинку було сім електрифікованих квартир: дво- та трикімнатні на першому поверсі (для служниць, кімната для гувернантки, запасна кімната, буфетна, посудомийна, два клозети, дві кладові), шестикімнатна — на другому, восьмикімнатні — на третьому та шостому, дев‘ятикімнатна — на п‘ятому та десятикімнатна — на четвертому.

Доволі скромна земельна ділянка раціонально використовувалася. На подвір‘я в‘їжджали повз подвійні арки по пандусу, з‘єднаному з цегляною підпірною стіною. Ліворуч від центрального фасаду тішив око камерний садок з альпійською гіркою та фонтаном.

Фасади оздоблені з характерним для модерну використанням різних стилів. «Будинок з химерами» отримав у народі таку назву за скульптурні прикраси на міфологічну та мисливську тематику на фронтоні. Цікавим є використання високого парапету на даху, що дозволило практично сховати покрівлю — перша «бездахова» в українській столиці.

Скульптурні прикраси за власними ескізами Владислава Владиславовича виконано, незмінним компаньйоном, міланським скульптором Еліо Саля. Над скульптурною битвою орла і левиці надряпано автограф майстера: «E. Sala. 1902». У стіни загадкової будівлі вмуровані бетонні голови слонів, носорогів, антилоп та крокодила. На колонах причаїлися ящірки. Хоботи слонів замінюють водостьоки. На даху гигантські жаби, морські чудовиська та нереїди. Замість волосся на голові вони несуть ланцюги, фантастичне листя та квіти. На розі будівлі велетенський пітон. Владислав Городецький, особистість непересічна та загадкова. Окрім захоплення архітектурою він полюбляв й полювання. Стояв біля витоків створення мисливського товариства у Києві, мріяв на той час відправитись у сафарі до Африки. Тому, можливо, він і оздоблював фасад власними мріями для себе, на своє 40 — річчя. Ось як описував будинок мистецтвознавець С. Гіляров:

«З кутків даху спускають свої вуса-щупальця потворні дельфіни, їхні хвости, переплітаючись, чітко профілюють на тлі неба. На спинах дельфінів сидять оголені жіночі фігури з тризубами в руках; уздовж карнизів розмістилися величезні жаби; по стовбурах колон, обабіч парадного входу, вилазять бадьорі ящірки; в орнамент капітелей уплетені морди носорогів, а лиштви вікон зображають слонячі голови…»

Парадні сходи не менш дивовижні, ніж зовнішнє вбрання будинку. Еліо Саля прикрасив її ліпним фризом, рельєфами, в центрі помістив колону із зображенням величезного дельфіна, обвитого рослинами. На п’єдесталі кутової огорожі орел роздирає здобич — пораненого лева.

Зовнішньому вигляду будинку повністю відповідають його інтер‘єри з художніми розписами, мармуром, ліпним декором, дерев‘яним різьбленням, інкрустацією. Велику художню цінність становили каміни відомої німецької фірми Мейсона. Тут і гвинтові сходи, і вітражі на мисливські теми, і багатокутні зали.

Вражає ліпнина, яка прикрашає стіни вздовж сходових маршів, що оточені фігурами путті з луками і стрілами, на балясинах — пташині лапи, на стелі — фризи з екзотичних рослин і фруктів, перемежовані скульптурними зображеннями черепів оленя, лося. При вході вас зустріне величезний спрут, ніби зроблений з найдрібніших морських ракушок та морських зірочок. А насправді це звичайний, вкритий шаром перламутру гіпс. Стеля, прикрашена ліпними ананасами. Наталія Косенко, керівник групи реставраторів запропонувала відновити колірне оформлення інтер‘єру. В результаті воно стало таким, яким було. А головні сходи тепер прикрашають зображення газелей — малюнки архітектора перенесли на стіни у вигляді фресок.

В центрі холу цікавий світильник-торшер у вигляді двох сповитих водоростями та квітками лотосу величезних риб з хвостами догори. Особливо пишно прикрашені плафони: гірлянди з фруктів і галузок винограду, ананаси, листя, квітки соняшника, морська тематика. У вестибюлі розетка плафона — морська зірка. Пілястри — страусові ніжки, стеля — численні витіюваті «фірмові» химери. Далі вас супроводжуватимуть картини на мисливські сюжети, якими розписані стіни та розвішані між ними мисливські трофеї самого власника будинку — черепа, роги та безліч чучел.

Будинок повністю розкрив захоплення Городецького мисливством: у сірі стіни цього химерного замку вмуровані скульптурні зображення носорогів, жирафів, левів, крокодилів, антилоп та інших звірів Африки. Сюжети оздоблення криють у собі потаємну філософську думку про те, що доля може покепкувати з безпомічних створінь. Скажімо, на одній стіні орел тримає у своїх пазурах якесь морське чудовисько, а на протилежній той самий орел — жертва леопарда.

3.2. Костел святого Миколая

Готичний стиль був необхідною умовою конкурсного проекту костьолу святого Миколи у Києві. Городецького було призначено керівником будівництва. Талановитий архітектор повністю переробив запропонований проект — усунув, зокрема, дрібність фасадів. Скульптурне оздоблення величної будівлі було виконане тим самим Еліо Саля, що був постійним колегою та співавтором Владислава Городецького. На перший погляд, костьол св. Миколи відтворює структуру готичних соборів епохи середньовіччя. Та у трактовці деталей, використанні нових будівельних матеріалів, передусім залізобетону та керамічної плитки, відчувається віяння нових часів доби модернізму. Костьол разом із будинком причту створюють дуже виразний ансамбль, що й до сьогодні є окрасою нашого міста.

Можливо, архітектор і хвилювався з якогось приводу, але напевне не через смерть дружини. Річ у тім, що вона пережила чоловіка на кількадесят років. Від шлюбу з нею — Корнелією Марр, дочкою відомого підприємця — народилося двоє дітей. Просто як кожен справжній митець Городецький цінував красу в будь-якому її прояві й намагався зробити її ще досконалішою. Так було і з його дружиною. Городецький захоплювався моделюванням одягу і взуття для вродливої Корнелії. Він проявив себе ще й як непоганий ювелір, але коштовностей на підтвердження цього, на жаль, не залишилось.

Грунт на ділянці, виділеній під будівництво, виявився піщаним, і щоб зміцнити фундамент, зодчий застосовує буронабивну методу А. Страуса, разом з ним розробивши проект оригінального фундаменту. Час, що минув відтоді, засвідчив цілковиту надійність конструкції: монументальна 65-метрова споруда ось уже близько ста років міцно тримається на залізобетонному «корінні» з 333 паль, увігнаних на глибину від 9 до 20 метрів.

Відзначився на будівництві костьолу й «професор фехтування». Візерункова керамічна оздоба, скульптура, ліплення — заслуга Епіо Саля та його помічників-підмайстрів.

Фасад храму витриманий у суворому готичному стилі, прикрашений двома великими іоднією маленькою вежами, багато оздоблений скульптурами і дещо нагадує зовнішнім виглядом славетну VotivKircheу Відні. Бездоганна пропорційність і врівноваженість, довершеність і ясність композиційного задуму поєднуються з так само бездоганним виконанням кожної деталі, починаючи від фігур святих на фасаді й закінчуючи латунними дверними ручками, завісами та засовами. У Києві поширена думка, що під час спорудження костелу на Городецького дуже вплинула смерть його красуні дружини — нібито він прагнув передати свої страждання холодному бетонові.

3.3. Караїмська кераса, теперішній будинок актора

Кенаса була побудована з ініціативи Соломона Когена та з благословення київського газзана Йосипа Султанського. Побудували кенасу протягом 1898-1902 років архітектором Владиславом Городецьким Будова відрізняється красою і розкішшю обробки в мавританському-арабському стилі.

Караїмська громада Києва в 1896 році нараховувала трохи більше 200 осіб. Для купівлі земельної ділянки під будівництво кенаси та житлового будинку, доходи від якого могли б йти на благодійні потреби караїмської громади, Коген виділив 35 тис. рублів.

Незважаючи на те, що в 1897 році Когена розбив параліч, він продовжував особисто керувати справами. Соломон Коген помер в 1900 році. В заповіті він передбачив, крім іншого, і кошти для завершення будівництва храму. Справу Соломона Когена продовжив його брат, і Мойсей. Всього на будівництво було витрачено близько 200 тисяч рублів.

Спорудження було прикрашено чудовим куполом та надзвичайної краси з ліпними прикрасами роботи італійця Еліо Саля з використанням досить дорогого у той час матеріалу — цементу.

Єдина в Києві споруда у мавританському стилі зазнала за радянських часів руйнувань, а, крім того, невдалої добудови. Знищено купол, частину чудового візерункового оздоблення. Та навіть за значних втрат колишній караїмський храм лишається примітною архітектурною пам'яткою, вражаючи монументальною величчю і стрункістю архітектурної форми, а понад усе — витонченим арабеском інтер'єру, в оздобленні якого Еліо Саля, як то кажуть, перевершив самого себе.

3.4. Національний художній музей України

Ця видатна споруда, збудована, архітектором Владиславом Городецьким, нині є Національним художнім музеєм України. У ньому зберігається одна з найбагатших колекцій українського живопису, скульптури та графіки.

Сучасний музей займає будівлю, зведену 1899 року архітектором Владиславом Городецьким спеціально для першого в Києві Міського музею. Її було споруджено в неокласичному стилі за проектом архітектора В.Городецького та Г. Бойцова. Зараз будівля є пам‘яткою архітектури. Скульптурними оформленням займався Е.Саля. На будівництво витратили 249 тис. крб, з яких уряд дав лише 100 тис. крб, 108 тис. крб виділила з родина Терещенків.

Будинок Національного художнього музею України, по вулиці Грушевського, 6, зведено у 1897—1899 із застосуванням у центральному порталі колон класичного давньогрецького доричного ордеру, а горельєф у фронтоні зображує алегорію торжества мистецтв. Пара величних левів стережуть цей храм прекрасного. Храм виконано у досить класичній манері, якби не те, що зведено його з бетону. Справа в тому, що Городецький був власником цементного заводу «Тон» під Києвом і «задля реклами» зводив більшість замовлень винятково зі свого бетону. Тому будинок музею, спроектований з дотриманням усіх пропорцій та канонів класичної архітектури, все ж є унікальним у своєму роді.

3.5. Всеросійська виставка 1913 року в Києві

Всеросійська виставка, яка відбулася у Києві 1913 року, була подією непересічного значення. Біля підніжжя Черепанової гори, на місці колишнього Олексіївського парку під керівництвом архітектора Ф. Е. Вишинського було споруджено справжнє виставкове містечко. У будівництві павільйонів брав участь відомий київський архітектор В. В. Городецький.

Виставка мала 24 відділи, які представляли промисловість, сільське господарство, науку, спорт. Окремі розділи експонувалися в Троїцькому народному домі, Педагогічному музеї, на схилах Дніпра. На Парковій алеї, зокрема, була виставка птахівництва і тваринництва. Один із павільйонів виставки існував до 1977 року. Це була одноповерхова споруда (пізніше тут містився Палац фізкультури), що торцем виходила на Велику Васильківську вулицю. Нині тут зведено будівлю товариства "Знання".

Від усього виставкового містечка залишилися тільки парадна арка з низкою магазинів, галерея-ринок і будинок освітнього відділу. А потім на Черепановій горі розгорнулося будівництво головного стадіону міста й республіки.

До ХХІ століття дожив лише один виставковий корпус — павільйон експозиції народної освіти. Багато років у ньому знаходився районний Будинок дитячої та юнацької творчості. Але наприкінці 2003 року цю капітальну будівлю знесли заради великомасштабної забудови площі перед НСК «Олімпійський».

3.6. Прибутковий будинок (пл. Л. Толстого)

За участю архітектора В. Городецького у Києві були побудовані:

На перетині з нинішньою вулицею Марії Заньковецької Городецький, теж із Шлейфером та Брадтманом, побудував пишно оздоблений шестиповерховий прибутковий будинок, що і сьогодні пофарбований у блакитний колір. Поруч із ним Городецький звів чотириповерховий будинок меблевої фірми Йосипа Кімаєра, який сьогодні займає Міністерство юстиції. На перших двох поверхах будинку розташовувався салон меблів, у флігелях на подвір’ї – виробничі корпуси та склади готової продукції, а внутрішній дворик архітектор накрив скляним дахом.

Внутрiшньосекцiйне зонування в першому з них має чiтку лiнiйнiсть, пiдкреслену анфiладою парадних залiв уздовж головного фасаду, а в будинку Городецького воно вiдзначається плавними асиметричними переходами. Зовнi такi споруди також часто iмiтували образ особняка завдяки характерним елементам — пишно оздобленим порталам, портикам i колонадам,невеликим палiсадникам, насиченому скульптурному декору.

Прибутковий будинок сприйняв також усi iснуючi в Українi модифiкацiї модерну, починаючи з раннього iнтернацiонального до ретроспективного i конструктивiстського. Проектуванню прибуткового житла вiддали данину всi представники архiтектурної професiї — вiд академiка до технiка-будiвельника. Саме в цьому жанрi вдосконалювалась їх майстернiсть, освоювались новi методи й прийоми. Водночас сфера проектування прибуткового житла давала найбiльший вiдсоток масової продукцiї. Виникнення її було природним i закономiрним в умовах швидкого розгортання будiвництва на значних масивах. Розподiл на унiкальне й масове чiтко позначився навiть у творчостi одного архiтектора, новий професiоналiзм якого допускав не лише "розумний вибiр" стилю, а й обрання художнiх засобiв залежно вiд умов замовлення.

Висновки

В.Городецький був талановитою людиною, фахівцем високого класу, чудово знав і вміло використовував архітектурні стилі різних часів і народів. А ще відзначався дивовижною працездатністю. Про це свідчить хоча б той факт, що свої найвидатніші пам'ятники архітектури, що залишаються окрасою столиці України і понині, він спорудив майже одночасно.

Впродовж якихось п'яти років (1898-1903) він будує Музей старовини і мистецтв (нинішній Національний художній музей) у стилі класицизму, очолює будівництво однієї з найцікавіших споруд архітектури _ римо-католицького костьолу св. Миколая в стилізованих готичних формах з високими стрільчатими шпилями, зводить приміщення караїмської кенаси в мавританському стилі. Були ще й два ошатні будинки Російського страхового агенства на Хрещатику, які не збереглися.

Вершиною ж творчого злету В.Городецького стає його власний маєток на Банковій, 10, так званий «Будинок з химерами», зведений ним у 1903 році до свого сорокаріччя. В ньому втілено відгомін мисливських захоплень нашого земляка, плід його творчої фантазії, яка бунтувала проти установлених форм і традицій. Цей оригінальний і чудернацький витвір _ пошук нового, незвичного в архітектурі. «Химер» на цьому будинку, що дивують нас своєю загадковістю, майстерно виконав з бетону за рисунками В.Городецького відомий на той час італійський скульптор Еліо Саля (Сала).

За всю свою багатовікову історію Київ, напевне, не пам'ятає житлової споруди, овіяної такою кількістю переказів і легенд.

Будинок став зразком раннього модерну в Києві та найкращою рекламою застосування цементу не тільки як будівельного матеріалу, але й як матеріалу, здатного втілювати будь-які пластичні форми по оздобленню фасадів. Він і досі залишається неперевершеним взірцем унікального витвору модерну не тільки в Україні. Нині «Будинку з химерами» — 100. Він реставрується. І якщо це не чергова легенда, якими будинок за своє вікове існування обріс, як тими химерами, то з повідомлень засобів масової інформації, там буде резиденція Президента України для прийому почесних гостей.

Загалом же впродовж київського періоду творчості В.Городецький здійснив десятки проектів. При цьому творив свої шедеври легко і натхненно.

Своєму рідному краєві його талановитий син Владислав Городецький залишив у спадок одну з перлин його творчої фантазії — мавзолей графів Потоцьких в с.Печера Тульчинського району, що розташований на мальовничому березі Південного Бугу, вище його рідних Шолудьок. Там, серед старовинного парку, стояв тоді двоповерховий палац паладіанської архітектури. В роки визвольних змагань палац було знищено, а на його місці на початку 1930-х років споруджено примітивної архітектури лікувальний корпус санаторію. І чудом, в затишному куточку здичавілого парку, залишився мавзолей як згадка про минулі часи. На цоколі польською мовою викарбувано: «Планував Владислав Городецький» та «Будували Костянтин і Яніна з Потоцьких подружжя Потоцькі. 1904». Це чи не єдиний напис, що свідчить авторство В.Городецького. Будівля мавзолею виконана в стилі романської архітектури. Невеличкий меморіальний ансамбль у Печері є справжнім шедевром архітектури історизму, однією з кращих робіт Владислава Городецького.

Список використаної літератури

1. Архітектор, підприємець і митець Владислав Городецький // http://www.interesniy.kiev.ua/old/7137/7219/7220/92

2. Браславец А. Человек из "Дома с химерами": К 140-летию со дня рождения архитектора Владислава Городецкого и 100-летию окончания строительства "Дома с химерами" //Вокруг света. — 2003. — № 7. — C. 28-33

3. Булгаков М. В.В.Городецький — зодчий і мисливець //Вітчизна. — 2001. — № 1-2. — С.149 -150

4. Владислав Городецький (1863-1930): Бібліографічний покажчик / Г.А. Войцехівська (ред.), О.Б. Шинкаренко (уклад.). — К. : Укрархбудінформ, 1999. — 42с.

5. Іваницька Н. Архітектор з химерами (На вулиці Банковій у Києві славнозвісний "Будинок з химерами", дивовижний витвір архітектора Городецького) //Міжнародний туризм. — 2006. — № 3. — C. 94-101

6. Киевские адреса Владислава Городецкого // http://www.interesniy.kiev.ua/old/7137/7219/7220/adresa_horodetskogo

7. Киевский космос Владислава Городецкого // http://www.interesniy.kiev.ua/old/7137/7219/7220/gorodeckij3

8. Кухарчук М. Дім з химерами //Наука і суспільство. — 1997. — № 11-12. — C. 32-36

9. Побережник Б. Архітектор Владислав Городецький //Мистецтво та освіта. — 1999. — № 2. — C. 51-56

10. Рибаков, М. Вулиця архітектора Городецького: Історико-краєзнавчі нариси / Михайло Рибаков. — К. : Фенікс, 2007. — 224 с.

11. Сургай О. Видатний архітектор В.Городецький //Історія України. — 2003. — № 9. — C. 16-17

12. Ушенко Н. Творчість Владислава Городецького //Мистецтво та освіта. — 2009. — № 2. — C. 53-56