Класична модель макроекономіки

Категорія (предмет): Макроекономіка

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Поняття класичної моделі макроекономіки.

2. Досягнення макроекономічної рівноваги.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Досягнення макроекономічної рівноваги — центральна проблема як макроекономічної теорії,так і макроекономіки як науки прикладної. Під макроекономічною рівновагою розуміють досягнення таких народногосподарських пропорцій, за яких динаміка економічного розвитку характеризуватиметься бажаною стабільністю:без надлишків нереалізованого суспільного продукту, але й без його дефіциту; з повною зайнятістю усіх наявних виробничих ресурсів,але й без їх нестачі;з незмінними темпами економічного зростання, які б забезпечували повнокровне розширене відтворення суспільного виробництва.

Розглянемо макрорівновагу з позицій класичної школи,що є однією з найбільш відомих в економічній науці. Якщо виходити із сучасних уявлень про економічну рівновагу,то класична модель виглядає малопрактичною хоча б тому,що вона виключає з аналізу фактор держави. Однак, знання класичної моделі необхідне, принаймні, з двох причин.

По-перше, кейсіанська теорія, завдяки, якій, власне, і виникла макроекономіка в сучасному розумінні,розвинулась на ґрунті конструктивної критики класичної теорії. Для більш ґрунтовного засвоєння кейнсіанської моделі необхідно усвідомлювати,що передувало її виникненню,від чого в ній з часом відмовились, а що сприйнялося і утвердилось.

По-друге,такі сучасні теоріїї,як монетаризм та теорія,зорієнтована на пропозицію, ґрунтуються саме на класичній моделі макрорівноваги.

1. Поняття класичної моделі макроекономіки

Класична модель макрорівноваги ґрунтується на кількох гіпотезах:1)Рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів,товарів,грошей та заощаджень(інвестицій).

2)Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів.

3)На ринках ресурсів і товарів існує рівень цін,який врівноважує попит і пропозицію,і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту,так і від зайвої пропозиції.

Головними інструментами макроекономічного саморегулювання за класичною моделлю є: загальний рівень цін як чинник попиту на ринку товарів; ставка процента як чинник розподілу сукупного попиту (при його незмінній величині).

Досягнення макроекономічної рівноваги — центральна проблема як макроекономічної теорії,так і макроекономіки як науки прикладної. Під макроекономічною рівновагою розуміють досягнення таких народногосподарських пропорцій, за яких динаміка економічного розвитку характеризуватиметься бажаною стабільністю: без надлишків нереалізованого суспільного продукту, але й без його дефіциту; з повною зайнятістю усіх наявних виробничих ресурсів,але й без їх нестачі;з незмінними темпами економічного зростання, які б забезпечували повнокровне розширене відтворення суспільного виробництва.

У класичній концепції розмір споживання залежить від поточного використовуваного доходу, що відповідає поточному бюджетному обмеженню, яке подане у вигляді: Y – Т = С + S.

У аналізі розподілу доходу, що йде на споживання і заощадження, головна роль належить заощадженням. Хід міркувань приблизно такий: домашні господарства розглядають заощадження як відкладене споживання, намагаючись максимізувати обсяг споживання в довгостроковому періоді. Тому вони порівнюють користь від споживання сьогодні з вигодами майбутнього споживання. Параметром, що виражає ступінь переваги поточного споживання над майбутнім, є ставка відсотку. Чим вона вища, тим більш ефективними стають заощадження, отже, і відкладене (майбутнє) споживання, чим нижча – тим бажаніше споживання сьогодні. Таким чином, заощадження є вихідна функція від ставки відсотка, а споживання – відповідно функція, що убуває.

2.Досягнення макроекономічної рівноваги

Досягнення макроекономічної рівноваги центральна проблема як макроекономічної теорії, так і макроекономіки як науки прикладної. Під макроекономічною рівновагою розуміють досягнення таких народногосподарських пропорцій, за яких динаміка економічного розвитку характеризуватиметься бажаною стабільністю:без надлишків нереалізованого суспільного продукту, але й без його дефіциту; з повною зайнятістю усіх наявних виробничих ресурсів, але й без їх нестачі; з незмінними темпами економічного зростання, які б забезпечували повнокровне розширене відтворення суспільного виробництва.

Розглянемо макрорівновагу з позицій класичної школи, що є однією з найбільш відомих в економічній науці. Якщо виходити із сучасних уявлень про економічну рівновагу, то класична модель виглядає малопрактичною хоча б тому, що вона виключає з аналізу фактор держави. Однак, знання класичної моделі необхідне, принаймні, з двох причин.

По-перше, кейсіанська теорія, завдяки, якій, власне, і виникла макроекономіка в сучасному розумінні, розвинулась на грунті конструктивної критики класичної теорії. Для більш грунтовного засвоєння кейнсіанської моделі необхідно усвідомлювати, що передувало її виникненню, від чого в ній з часом відмовились, а що сприйнялося і утвердилось.

По-друге, такі сучасні теоріїї, як монетаризм та теорія, зорієнтована на пропозицію, грунтуються саме на класичній моделі макрорівноваги.

Класична модель макрорівноваги грунтується на кількох гіпотезах:

1)Рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та заощаджень(інвестицій).

2)Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів.

3)На ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту, так і від зайвої пропозиції. Тобто класична економічна теорія виходить з двох основних положень. По-перше, стверджується, що навряд чи можлива ситуація, в якій рівень сукупних видатків Y = C + I + G + Xn буде недостатній для закупки продукції, виготовленої при повній зайнятості ресурсів (тобто, навряд чи мижлива ситуація, коли AD = AS). По-друге, навіть якщо ця ситуація виникає то одразу ж змінюється заробітна плата, ціни і ринкова ставка процента, слідом за спадом сукупного попиту пройде швидкй і незначний спад виробництва, що стабілізує ситуацію. Важливо, що грошовий ринок завжди гарантує рівність інвестицій і заощаджень, а звідси і повну зайнятість ресурсів. Можливе лише “добровільне” безробіття в рамках природнього рівня. Це означає, що в точці рівноваги AD i AS об”єм виробництва Y завжди рівний потенціальному Y*. Згідно класичної економічної теорії, основним фактором, визначаючим динаміку заощаджень та інвестицій, є ставка процента: якщо вона зросте, то домашні господарства починають відносно більше зберігати і менше вживати з кожної додаткової одиниці доходу. Ріст заощаджень домашніх господарств з часом приводить до зниження цін кредиту, що забезпечує ріст інвестицій.

Грунтуючись на другому з наведених положень класичної моделі, розглянемо спочатку ринок ресурсів.

Головним ресурсом у класичній моделі є ресурс праці, щодо якого найбільш очевидно справджується правило(закон)спадної віддачі факторів.

Ринок робочої сили. На ринку робочої сили взаємодіють попит на працю та її пропозиція. Причому попит і пропозиція робочої сили є функціями середньої ральної заробітної плати(Wr).

Під реальною заробітною платою розуміють доход від праці, виражений в одиницях створеного продукту.

3. Продукт обсягом 10 одиниць може бути створений як комбінацією факторів L0 K0 , так і іншою комбінацією – L1 K1, яка у порівнянні з попередньою означає зменшення праці(від L0 до L1) і збільшення капіталу(від K0 до K1 ). Тобто ми одержуємо той же продукт, але за іншого поєднання факторів.

4. Перехід до більших обсягів продукту(від АА до ВВ)можливий, як показано на графіку, або шляхом зростання залученої праці(від L1 до L2 ), коли маємо комбінацію факторів L2 K1 , або шляхом збільшення обох факторів, коли мaємо іх комбінацію L3 K2.

Але, яким чином взаємозамінність факторів пов'язана з проблемою рівноваги? Для роблеми рівноваги актуальним є питання:як забезпечується збільшення Yr за рахунок кількісного зростання одного з факторів виробництва.

Класична модель грунтується на визнанні закону спадної граничної продуктивності, або віддачі факторів. Тобто, в умовах певної технології виробництва збільшення якогось із факторів при незмінності інших, починаючи з їх певної комбінації. передбачає зменшення приростів виробництва.

Зрозуміло, що дії цього закону"підпорядковується" і виробнича функція Yr = F(L, l, K, T).

Відповідно до вимоги цього закону, для виробничої функції повинно бути властиве додатне ззначення похідної першого порядку dYr/dL>0, що відображає факт збільшення продукту при залученні додаткового ресурсу, і водночас від'ємне значення похідної другого порядку d2 Yr/dL2<0, що означає саме спадання віддачі фактора після досягнення певної межі його нагромадження.

Традиційно приймається, що для короткотермінового періоду лише фактор праці є змінним, всі інші — земля, капітал, технології — постійні. Тому ринок ресурсів у класичній моделі зводить- ся до ринку праці, а продукт розглядається як функція ресурсу праці.

Макроекономічний оптимум грунтується передусім на рівновазі ринку праці і виробничої функції. Остання визначає пропозицію на ринку товарів. За класичною моделлю, відповідь на питання "скільки товарів має бути запропоновано на ринку?"слід шукати у взаємодії ринку праці і виробничої функції(система графіків).

Ринок грошей. У макроекономічній моделі рівноваги гроші є нейтральними в тому розумінні, що їхня маса М лише впливає на рівень цін товарів, розмір середньої номінальної зарплати в економіці, але не визначає обсягів реального продукту, зайнятості та реальної зарплати.

У класичній моделі ринок грошей відрізняється від усіх інших ринків тим, що для нього попит і пропозиція не є функціями цін(тут — позичкового процента). Пропозиція грошей М є екзогенною, наперед визначеною величиною.

Визнаючи попит на гроші МD , виходять із іх функції як засобу обігу, тобто мають на у вазі гроші, необхідні для здійснення угод. Тому попит на гроші є функцією обсягу продукту з урахуванням загального рівня цін, тобто номінального продукту: МD = МD (Y). Більш точно функція попиту на гроші має вигляд такої, щовраховує і швидкість їх обертання V: MD =1/V * Y.

Ринок товарів. Особливістю рівноваги на товарному ринку за класичною моделлю є те, що попит на реальний продукт YDr розглядається тут як спадна функція загального рівня цін, а пропозиція YSr — як повністю нееластична за ціною.

Логіка пояснення ф-ції попиту в класичній моделі така. Попит пристосовується до рівня цін, у свою чергу, він пов'язаний із грошовою масою:

Оскільки V-const, а M — екзогенна величина, то реальний попит на продукт є функцією загального рівня цін Р.

Функція пропозиції за класичною моделлю визначається виробничою ф-цією. Тобто те, який продукт буде запропоновано, залежить не від загального рівня цін, а від залучених ресурсів.

Оскільки у короткотерміновому періоді єдиним змінюваним ресурсом розглядається робоча сила, то функція пропозиції має вигляд: YSr = Yr(L).

1. Поєднання графіків дає можливість проілюструвати, що пропозиція на ринку товарів визначається виробничою функцією і не залежить від рівня цін.

2. Попит на товари залежить від рівня цін:із їх збільшенням попит спадає, і навпаки. Отже, рівновага нацьому ринку встановлюється завдяки зміні рівня цін.

Ринок заощаджень(інвестицій). Як уже зазначалося, згідно з класичною моделлю, на товарному ринку діє правило пристосування попиту до пропозиції. Який же механізм гарантує це пристосування? Аналіз ринку заощаджень(інвестицій)і покликаний це пояснити.

Сукупний попит у замкненій економіці(без урахування зовнішнього ринку)складається з двох компонентів:споживання С і інвестиції I. Інвестиції створюються заощадженнями S. Відповідність заощаджень інвестиціям забезпечується на ринку заощаджень(інвестицій), де попит і пропозиції врівноважуються. Формалізуємо класичну гіпотезу щодо тих процесів, які

За класичною моделлю, вирішальну роль у встановленні рівноваги на цьому ринку відіграє ставка процента. Вважається, що завжди існує процент i, який урівноважить попит і пропозицію.

Функція заощаджень. Заощаджнення є ф-цією процента і реального продукту. Залежність між ними пряма: чим вищий процент і більший реальний продукт, тим більші заощадження:

S=S(i, Yr ); dS/di>0; dYr /di<0.

Логіка міркувань, за класичною теорією, є такою: ставка процента визначає розподіл доходів домогосподарств на поточне й очікуване у майбутньому споживання. Збільшення споживання у майбутньому передбачає, що в поточному періоді споживач відмовиться від витрачання частини своїх доходів і перетворить їх на заощадження. Останні принесуть йому процент. Чим вищий цей процент, тим більше він спонукає до додаткових заощаджень, оскільки це є запорукою збільшення споживання в майбутньому.

Багатьом економістам остання теза видається сумнівною, але саме на ній будується класична гіпотеза рівноваги на ринк заощаджень(інвестицій).

Фунція інвестицій. Інвестиції залежать від рівня процента i, а функція інвестицій є спадною:чим вищий процент, тим нижчий попит на інвесатиції:I=I(i); dY/di<0.

Зворотна залежність між інвестиціями і процентом пояснюється тим, що збільшення процента за кредит робить частину проектів неприбутковими. Адже той, хто реалізує проект, має відшкодувати процент з отриманого прибутку.

Роль процентної ставки і в класичній моделі зводиться до того, що частина сукупного попиту(реального доходу), що була вилучена з обігу як попит на товари завдяки заощадженням, знову стає його частиною у вигляді попиту на інвестиційні товари. Рівновага на ринку заощаджень(інвестицій) передбачаєрівність: S=I; S(i, I)=I(i).

Якщо зростатиме схильність до заощаджень, лінія заощаджень зрушиться паралельноправоруч, і рівноважна ставка процента зменшиться. Якщо ж зростатиме схильність до інвестицій, то праворуч зрушиться саме лінія інвестицій, і рівноважна ставка процента зросте.

У класичній моделі рівноважна ставка процента не визначає обсягів пропозиції чи попиту, але вона впливає на розподіл цього попиту на дві частини:споживання С і інвестиції I.

Маючи функції С та I і склавши їх, можна отримати функцію сукупного попиту.

Пояснення до системи графіків:

1. Сукупність графіків у їх певній послідовності дає можливість демонструвати, як забезпечується загальна рівновага і формується економічний оптимум за класичною моделлю.

2. Першим у цій логічній послідовності є ринок ресурсів(робочої сили), взаємодія попиту і пропозиції на якому визначає рівновагу при повній зайнятості.

3. Другою є виробнича функція, яка показує зміну пропозиції у разі збільшення факторів. Вона у поєднанні з ринком робочої сили показує той реальний обсяг виробництва(пропозиції), який забезпечує повне використання ресурсів.

4. Третім є ринок грошей, який не впливає на величину реального продукту, але визначає номінальний продукт. Тому він зображений як такий, що прямо не пов'язаний з іншими графіками.

5. Четвертий у логічній послідовності це ринок товарів. Пропозиція на ньому визначена виробничою функцією, тому виступає як екзогенна величина, незалежна від рівня цін.

6. П'ятий це ринок нагромаджень(інвестицій), на якому встановлюється рівноважна ставка процента. Остання регулює розподіл сукупного попиту на споживання і інвестиції. Представники власне класичної школи Адам Сміт, Томас Роберт Мальтус, Джеймс Міль, Джон Стюарт Міль, Жан Батист Сей не створили загальної, формалізованої і цілісної моделі макрорівноваги. Як нам уже відомо Ж. Б. Сей намагався деталізувати окремі елементи і механізм дії класичної "моделі" економічного кругообігу, вважаючи пропозицію товарів тим фактором, що визначає рівень доходу і зайнятості населення. Тому слід всіляко збільшувати пропозицію, нарощуючи виробництво. Пропозиція у моделі Сея породжує попит на товари, виробництво будь-якого обсягу продукту забезпечує доход, який необхідний для закупівлі всього продукту на ринку, тобто пропорційність забезпечується автоматично. При цьому усі заощадження населення дорівнюють інвестиціям: S=I. Отже, Сей сформулював закон ринку, на якому й будується класична схема економічного кругообігу;за ним обмін продукту на продукт автоматично веде до рівноваги між купівлею і продажем, а якщо певні товари не знаходять собі покупця, це означає, що "інші виробництва дали товарів менше, ніж необхідно". Ж. Б. Сей, як і Сміт та Рікардо, вважав, що глибокі диспропорції відтворення неможливі при нормальному функціонуванні ринкової економіки, він допускав лише часткове перевиробництво окремих товарів.

Висновки

Класичний і кейнсіанський підходи до макроекономічної політики різні. Розбіжності стосуються причин нестабільності сукупного попиту; чинників, що визначають сукупну пропозицію; взаємозв'язку інфляції і безробіття; інструментів фіскальної і монетарної політики і т.д.

У класичній моделі макроекономічна політика завжди пасивна, тому що економіка внутрішньо стабільна й автоматично приходить у стан довгострокової рівноваги. Інструментами "саморегулювання" є гнучкі заробітна плата, ціни і ставка відсотка. Державне втручання, навпаки, посилює економічну нестабільність і тому повинно бути зведене до мінімуму.

Прихильники класичної макроекономічної моделі вважають, що ринкова економіка функціонує в інтересах всього суспільства. Для обгрунтування доцільності чи недоцільності використання цієї моделі в Україні використаємо такі показники:

Природна ціна товару, послуги або ресурсу — ціна, яка забезпечує покриття витрат на виробництво та отримання середньої норми прибутку і земельної ренти.

Оскільки в Україні на даному етапі розвитку надто складно визначити природну ціну або вона дуже висока через низький рівень автоматизації виробництва, недосконалі виробничі технології тощо, то використовувати даний показник не видається можливим.

Покупців в нашому суспільстві можна поділити на дійсних і латентних.

Дійсні покупці здатні купити товар за природну ціну. Вони є носіями дійсного попиту, такий покупець сприяє появі товарів на ринку.

Латетні вичікують чи не подешевіє, тобто, вони хочуть мати товар, але не можуть заплатити природню ціну. Вони є носіями латентного попиту і не сприяють появі товару на ринку.

В Україні реально всіх покупців можна віднести до категорії латетних. Отже ми можемо зробити висновок: населення України не може сприяти появі товарів на ринку, таким чином гальмуючи розвиток економіки і виробництва зокрема.

Узагальнюючи все вищесказане ми можемо зробити висновок, що використання класичної макроекономічної моделі не можливе в наш час в наших умовах.

Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 442 с.

2. Базилевич В. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. Навчальний посібник./ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. — К.: Знання , 2006. — 263 с.

3. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 89 с.

4. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна,. — Харків: Факт, 2003. — 199 с.

5. Макроекономіка: Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної підготовки/ М-во освіти і науки України, ДЛАУ; Укл. В. Ю. Еш. — Кіровоград, 2004. — 39 с.

6. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України/ Г.Н. Манків,; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін.. — К.: Основи, 2000. — 588 с.

7. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. — 2-е вид., доп.. — К.: Професіонал, 2004. – 394 с.

8. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин,. — 2-е вид., стереотип.. — К.: Либідь, 2002. — 614 с.

9. Савченко А. Макроекономіка: Підручник/ Анатолій Савченко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 441 с.

10. Харкянен Л. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Людмила Харкянен,. — К.: Каравела, 2006. — 174 с.