Класифікація методів управлінського обліку

Категорія (предмет): Економічна теорія

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Загальна характеристика класифікації методів управлінського обліку.

2. Методи обліку по ступеню нормування та повноті відображення затрат.

3. Сутність позамовного та попердіального методів.

4. Основні елементи нормативного методу.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В сучасний період у вітчизняному обліку відсутнє визначення методу управлінського обліку. Єдині визначання дано у підручнику Т.П. Карлової “Управлінський облік”: “Методом управлінського обліку, є сукупність різноманітних прийомів, способів, з допомогою яких відображається об’єкт управлінського обліку в інформаційній системі підприємства. До основних елементів методу управлінського обліку автором віднесено: документацію, оцінку, групування і узагальнення, контрольні рахунки, нормування, планування і лімітування, контроль і аналіз.

Враховуючи, метод – це шлях до пізнання, теорія, наука, а основними об’єктами дослідження в управлінському обліку є затрати і доходи. Отже, методом управлінського обліку є сукупність традиційних методів планування і контроль, обліку, аналізу, нормування, прийняття управлінських рішень, що сприяють дослідженню поведінки затрат і доходів з метою управління ними тому специфіка методу управлінського обліку не у фіксації (відображення) величини затрат чи доходів, що характеризує фінансовий облік, а у дослідженні “поведінки” їх та впливу на них з метою оптимізації їх співвідношення. Крім того, в приведеній Карловою Т.П. сукупність елементів методу зведено воєдино частину прийомів бухгалтерського обліку та деякі функції управління. З методологічної точки зору – це не вірно. Управлінський облік не підміняє контроль, аналіз, планування, а шляхом забезпечення їх необхідного інформацією, координує їх ефективне функціонування. Тому слід було у приведеному переліку дане уточнення: планування собівартості, нормування виробничих затрат, аналіз собівартості.

1. Загальна характеристика класифікації методів управлінського обліку

Під час вивчення теми особливу увагу слід звернути на вітчизняні та зарубіжні методи обліку і калькулювання за повними витратами, які характеризуються певними спільними рисами, незважаючи на те, що вони застосовувались у різних економічних умовах.

Перехід України до ринкової економіки вимагає вивчення зарубіжного досвіду обліку витрат і калькулювання з метою вдосконалення вітчизняних методів, які добре зарекомендували себе на практиці і зараз адаптуються до нових умов господарювання. Те, що замість повної собівартості продукції П(С)БО 16 «Витрати» передбачено калькулювати виробничу собівартість продукції (тобто без урахування адміністративних і збутових витрат), не справляє відчутного впливу на сутність вітчизняних методів. Під калькулюванням собівартості продукції за повними витратами в даному разі треба розуміти те, що в собівартість включаються всі витрати виробництва без розподілу їх на змінні та постійні. Таке розмежування є обов’язковим лише при калькулюванні неповної собівартості, до якої включають тільки змінні витрати.

Певне уявлення про склад методів обліку витрат і калькулювання дає рис. 1.

У вітчизняній практиці, яка традиційно налаштована на облік повних витрат, застосовуються позамовний, попередільний і попроцесний (простий) методи.

Використовуючи елементи нормативного методу, про який йтиметься далі, вони набувають характеру позамовно-норма-тивного, попередільно-нормативного, попроцесно-нормативного методів.

Розглянемо особливості кожного з методів, тобто їх сутність і сферу застосування.

2. Методи обліку по ступеню нормування та повноті відображення затрат

Основні критерії класифікації сучасних методів обліку і калькулювання собівартості продукції можливо класифікувати на основі двох критерій:

  • по ступеню нормування затрат;
  • по повноті відображення затрат;

По ступеню нормування розрізняють фактичні, нормально обґрунтовані і нормативні відображення системи поділяють на повні (включають всі затрати) і часткові (включають частину затрат).

Система обліку повних фактичних затрат характерна для традиційного бухгалтерського обліку та передбачає відображення абсолютно всіх затрат. В указаній системі затрат групуються по системах, центром відповідальності, готовим виробам. Непрямі затрати розподіляються за центром відповідальності і готовим виробом по заздалегідь вибраним базам і згідно встановлених коефіцієнтів. При цьому розподіл не залежить від ступеню використання виробничих потужностей, а визначається обсягом виробництва і його поділом (завжди умовним) на завершене і незавершене. Розподіл, накладних затрат також умовний, бо вибираючи базу ми наперед визначаємо і результат розподілу накладних затрат. Ставка накладних витрат може бути неоднаковою для різних видів продукції.

За базу розподілу часто використовують:

1.Прямі затрати праці (людино-год.);

2. Прямі затрати на робочу силу (заробітна плата);

3. Час роботи обладнання (машино-години);

4. Кількість виготовленої продукції. Подвійний запис приводить до фальсифікації результатів виробництва так як при цій системі дохід від виробництва і реалізацій залежить не від виробу, як такого, не від ринкового попиту на виріб, а від того, які дані зафіксовані в акті про величину незавершеного виробництва і які маніпуляції здійснювались з розподільчими коефіцієнтами.

Система обліку нормальних затрат є більш прогресивних у порівнянні з попередньою . В цій системі непрямі затрати не розподіляються, а обчислюються по заздалегідь встановленим ставкам (коефіцієнтам), значення яких або відповідає досягнутому у попередньому періоді рівно затрат, або обчислюється по формулі:

КНЗ =

де КНЗ – коефіцієнт непрямих затрат.

Позитивними ознаками цієї системи є те, що:

1)затрати пов’язані не з обсягом виробничих потужностей;

2)аналіз відхилення фактичних затрат від нормальних дозволяє потрапляти ефективність господарського процесу, при цьому реально уникнення необґрунтованих випадкових коливань собівартості.

Система обліку нормативних затрат дозволяє відображати ступінь використання ресурсів підприємств в процесі господарської діяльності, що в свою чергу значно полегшує прийняття управлінських рішень. При цьому загальні відхилення розкладаються на складові за рахунок різних чинників:

∆заг .+ ∆А+∆В+∆С;

де ∆заг. – загальні відхилення;

∆А – відхилення цін;

∆В – відхилення продуктивності праці;

∆С – відхилення використ. виробн. потужностей;

Система обліку нормативних затрат організовувались, перш за все, з метою технологічного контролю. Сучасні варіанти цієї системи мають широку сферу використання. Система обліку нормативних затрат передбачає виявлення неповної (обмеженої) собівартості, тобто собівартості без непрямих затрат.

Суть цієї системи дозволяється до того, що лише прямі затрати розподіляються між готовими виробами, непрямі цілком відносять на загальні фінансові результати того не звітного періоду, в якому вони вникли. Орієнтований на ринок підхід до обліку затрат сприяв формуванню нових варіантів обліку в економічно розвинутих країнах. Наприклад, в США був розроблений облік змінних затрат (coirekt cost accountind), в Європі облік покриття затрат, у Франції – marqe scere caut variacce, в ФРН — deckunqsbcitreiqs.

Так, на основі нових затрат виникли:

  • облік відносних індивідуальних затрат;
  • облік затрат по (факторам) чинниками виробництва;
  • функціональний облік затрат;
  • структурний облік затрат;
  • облік постійно розподіляємих затрат;

На основі часткових затрат виникли:

  1. багатоступеневий облік затрат;
  2. облік відшкодувань граничних стандартних затрат;
  3. облік відшкодування постійних затрат.

3. Сутність позамовного та попердіального методів

Сутність позамовного методу полягає в тому, що всі прямі основні витрати обліковують у розрізі встановлених статей за окремими виробничими замовленнями, які видають на заздалегідь визначену кількість даного виду продукції. Решту витрат обліковують за місцями їх виникнення і включають до собівартості окремих замовлень відповідно до встановленої бази їх розподілу.

Отже, об’єктом обліку витрат і об’єктом калькулювання за цього методу є окреме виробниче замовлення. Його фактична собівартість визначається після виконання замовлення. До повного виконання замовлення всі витрати, які відносяться до нього, вважаються незавершеним виробництвом.

Позамовний метод застосовують як в основному виробництві у процесі виготовлення складної продукції (автомобілів, літаків, кораблів тощо), так і в допоміжних цехах — під час проведення ремонтних робіт тощо. Цей метод застосовується також у дрібносерійному виробництві під час випуску заздалегідь визначеної кількості продукції.

Фактичну собівартість окремих видів продукції (замовлення) визначають, як правило, після закриття (виконання) замовлення. Якщо ж виникає потреба визначити собівартість частини виготовленої за замовленням продукції, застосовують умовну її оцінку. Зокрема, частковий випуск продукції може бути оцінений за плановою собівартістю цієї продукції або за фактичною собівартістю аналогічної продукції, яка випускалась раніше (рис. 2).

Попередільний метод застосовується на підприємствах з однорідною за вихідною сировиною і характером технології масовою продукцією, яка виготовляється в результаті послідовних процесів, кожний з яких (або група яких) складає окремий самостійний переділ (фазу, стадію) виробництва. Це підприємства таких галузей промисловості, як нафтопереробна, металургійна, хімічна, скляна, фарфоро-фаянсова, виробництво будівельних матеріалів, текстильна, шкіряна, хутрова, цукрова, хлібопекарська, пивоварна, м’ясна, молочна тощо.

Сутність попередільного методу полягає в тому, що всі або деякі прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, що виготовляється, а за переділами виробництва (навіть якщо з одного переділу можна отримати кілька видів продукції).

У зв’язку з тим, що у таких виробництвах процес створення готової продукції складається з кількох послідовних технологічно закінчених переділів, виникає необхідність визначення собівартості не тільки готового продукту, а й напівфабрикатів, особливо за умови, коли частина їх має бути реалізована на сторону.

В багатьох галузях промисловості, які застосовують попередільний метод, виробничі витрати обліковують у кожному переділі, включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому переділі. У зв’язку з цим калькулюють фактичну собівартість напівфабрикатів кожного переділу. Відповідно, напівфабрикати власного виробництва входять до собівартості окремих видів продукції комплексною статтею, тобто собівартість продукції кожного наступного переділу складається із здійснених ним витрат і собівартості отриманих напівфабрикатів.

При цьому в багатьох випадках передача напівфабрикатів з переділу на переділ або на склад відображується на рахунках бухгалтерського обліку за фактичною собівартістю. Відповідно, витрати в незавершеному виробництві відображуються за місцями їх знаходження. Такий варіант попередільного методу отримав назву напівфабрикатного (рис. 3).

У деяких галузях промисловості, незважаючи на те що облік витрат ведуть за переділами, собівартість кінцевої (готової) продукції визначають по виробництву в цілому, тобто без калькулювання собівартості проміжної продукції (напівфабрикатів). Це, в основному, стосується виробництв, де напівфабрикати використовуються лише всередині підприємства і на сторону не реалізуються.

Відповідно, передача напівфабрикатів з переділу на переділ здійснюється без списання (передачі) витрат, пов’язаних з їх виробництвом, у системі бухгалтерських рахунків. Такий варіант попередільного методу отримав назву безнапівфабрикатного.

4. Основні елементи нормативного методу

Основними елементами нормативного методу є:

• попереднє визначення нормативної собівартості одиниці продукції на початок звітного періоду, яка береться за основу обчислення фактичної собівартості;

• поточний облік прямих витрат за статтями калькуляції й окремими видами продукції за чинними нормами та відхиленнями від норм;

• поточний облік зміни норм у розрізі статей витрат і окремих видів продукції;

• калькулювання фактичної собівартості окремих видів продукції через алгебраїчне додавання нормативної собівартості на початок місяця з відхиленнями від норм (плюс перевитрати, мінус економія), також зі змінами норм на одиницю продукції.

Облік відхилень від норм організовують так, щоб можна було своєчасно визнати їх причини і осіб, від яких вони залежали, місце виявлення відхилень та їх вплив на собівартість продукції.

Така організація обліку дає можливість суттєво підвищити контрольну функцію обліку порівняно з позамовним чи попередільним методом.

Нормативний метод не має обмежень щодо сфери його застосування, тому з метою поліпшення оперативного контролю за процесом формування собівартості продукції необхідно впроваджувати його основні елементи в практику обліку витрат на тих підприємствах, де традиційно користуються позамовним або попередільним методами. Поєднання традиційних методів обліку з елементами нормативного методу перетворює їх відповідно в позамовно-нормативний, попередільно-нормативний, попроцесно-нормативний тощо.

Кожний з цих методів, окрім виконання контрольних функцій, повинен забезпечити дані для калькулювання собівартості продукції. З цією метою здійснюється зведений облік витрат виробництва.

Під зведеним обліком витрат розуміють весь комплекс робіт, пов’язаний із групуванням в обліку витрат за видами продукції, цехами, переділами і в цілому по підприємству в розрізі встановлених статей витрат, по розмежуванню витрат між товарним випуском і незавершеним виробництвом.

З цією метою складають відомості зведеного обліку витрат на виробництво, які є, по суті, балансом витрат за звітний період і водночас оборотними відомостями по синтетичних рахунках виробництва.

Організація зведеного обліку витрат і порядок складання на його основі звітних калькуляцій залежать від типу і характеру виробництва, методу обліку витрат і калькулювання, обсягу і кількості видів продукції, структури управління виробництвом (цехова чи безцехова) та інших чинників (рис. 4).

Висновки

Сучасні методи керівництва господарством та виробництвом вимагають більш детальної організації бухгалтерського обліку на підприємстві. Сьогодні бухгалтерський облік розділяють на: фінансовий, управлінський. У Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначено: "Внутрішньогосподарський (управлінський) облік — система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішнього користування у процесі управління підприємством".

У зв'язку з цим слід передовсім з'ясувати саму суть управлінського обліку. Річ у тім, що досить часто в спеціальній літературі висловлюється негативне ставлення до впровадження цього обліку. На думку деяких фахівців, поділ на фінансовий та управлінський облік призводить до розриву єдиної системи бухгалтерського обліку.

Але це не відповідає дійсності. Управлінський облік у частині ведення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції, що виробляється, залишається складовою єдиного бухгалтерського обліку підприємства і ведеться з використанням єдиного плану рахунків бухгалтерського обліку.

Відмінність управлінського обліку полягає в тому, що, крім обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, спеціальний обліковий апарат виконує всі операції, пов'язані з управлінням собівартістю продукції на підприємстві: узагальнення матеріальних, трудових і фінансових нормативів витрат у вигляді нормативної калькуляції собівартості виробів, внутрішньозаводське планування собівартості продукції в центрах витрат і відповідальності та на підприємстві в цілому, аналіз собівартості продукції за окремими виробами та статтями калькуляції, підготовка проектів управлінських рішень.

Аналіз літературних джерел по досліджує мій проблемі привів до висновку, що метод управлінського обліку значно ширше поняття ніж лише методи обліку затрат і калькулювання собівартості продукції. На це, зокрема, вказує переважна більшість вітчизняних науковців: “При сучасному рівні розвитку ринкових відносин достатньо швидко здійснюється процес інтеграції традиційних методів обліку, аналізу, нормування, планування і контроль в єдину систему отримання обробки інформації і прийняття рішень, систему, яка управляє підприємство, будучи зорієнтованою на досягнення не лише поточних цілей отримання прибутку, але й на глобальні стратегічні цілі.

Список використаної літератури

  1. Бутинець Ф.Ф. Організація бухгалтерського обліку: Підручник. – Житомир; ЖІТІ, 2002. – 592 с.
  2. Бутинець Ф.Ф., Давидюк Т.В., Малюга Н.М., Чижевська Л.В. Бухгалтерський управлінський облік: Підручник для студ. спец. 8.050106 “Облік і аудит” вищих навч. закл. 2-е вид., перероб. і доп. – Житомир: ПП. “Рута” 2002. – 480 с.
  3. Голов С.Ф. Управленческий учет: Учебник. – К.: Либра, 2006. – 576 с.
  4. Друри К. Введение в управленческий и производственный учет. – М.: Аудит, 2003. – 1072 с.
  5. Карпова Т.П. Основы управленческого учета: Учебное пособие. – М.: ИНФРА – М, 2002. – 331 с.
  6. Лишиленко О.В. Бухгалтерський управлінський облік. Навчальний посібник. – Київ: “Центр навчальної літератури” 2004. – 254 с.
  7. Николаева О., Шишкова Т. Управленческий учет. – М.: УРСС, 2000. – 368 с.
  8. Палий В.Ф. Организация управленческого учета. – М.: Бератор – Пресс, 2003. – 222 с.
  9. Шевченко И.Г. Управленческий учет. – М.: ЗАО “Бізнес — школа” Интел – Синтез 2001. 112 с.
  10. Янковский К.П. Мухарь Н.Ф. Управленческий учет: Учебное пособие. – СПб, 2001. – 125 с.