Класифікація страхування

Вступ.

1.Наукове поняття класифікації страхування.

2. Класифікація страхування за об'єктами.

3. Класифікація страхування за статусом страхувальника, страховика та його спеціалізацією.

4. Класифікація страхування за способом розрахунку страхової виплати.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Кожна галузь діяльності людини, кожна система знань потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості, без якої неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Досягнути необхідної впорядкованості дозволяє класифікація.

Під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняттями. Система підпорядкованих понять формується за ознаками класифікації.

Розрізняють натуральну класифікацію, коли за головну ознаку обирають істотні ознаки класифікованих понять (наприклад, за об'єктами страхування), і штучну класифікацію, коли для неї застосовують несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку). Ту чи іншу класифікаційну ознаку обирають залежно від мети класифікації.

Страхування як науку, як галузь знань та як сферу економічної діяльності характеризує багато специфічних понять. Без класифікації цих понять не можна виконувати ні теоретичних досліджень, ні практичної роботи в цій галузі.

В основу класифікації страхування покладено розбіжності у галузях діяльності страхових організацій, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим вирізняють найістотніші класифікаційні ознаки, що мають важливе значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні — історичну, економічну, юридичну.

1. Наукове поняття класифікації страхування

Для збирання, групування, узагальнення інформації про об'єкти та явища з метою розробки оптимальної та ефективної стратегії розвитку, упорядкування розмаїття економічних відносин у сфері страхування необхідна єдина взаємопов'язана система — класифікація (лат. classis — розряд, клас).

Класифікація страхування — наукова система розподілу страхування на різні сфери діяльності, галузі, підгалузі, види, підвиди та форми, яка спирається на специфіку діяльності страхових компаній, об'єкти страхування та категорії страхувальників.

У теорії страхування виділяють декілька класифікаційних ознак: історичні, при яких можна відслідкувати протягом тривалого історичного періоду еволюцію страхування взагалі та його окремих видів, форм страхових організацій; економічні, на які впливають економічні умови здійснення страхування в конкретній країні та ступінь розвитку страхової справи; юридичні, що визначають умови та форми проведення страхування, спираючись на внутрішню законодавчу базу та міжнародні угоди, підписані державою.

За економічною ознакою страхування класифікують за спеціалізацією страховика, яка призводить до виділення двох сфер діяльності.

1. «Life insurance» — страхування життя.

2. «Non-life» — загальні види страхування (ризикове страхування), що включають ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів страхування життя. Договори загального страхування є короткостроковими та призначені лише для забезпечення компенсації збитків внаслідок страхових подій певного періоду.

За статусом страхувальника, або за орієнтацією страхових інтересів, страхові послуги поділяються на такі, що обслуговують інтереси:

— громадян, орієнтовані на соціальні та майнові потреби родини або окремої людини;

— юридичних осіб.

За статусом страховика виділяють:

— державне страхування (спеціалізовані державні страхові організації);

— комерційне страхування (страхові компанії різних форм власності відповідно до Закону України «Про страхування»).

Взаємне страхування (товариства взаємного страхування). За формою організації страхування:

— індивідуальне (договори укладаються з окремими фізичними особами в індивідуальному порядку; вони забезпечують урахування визначених потреб окремих осіб, виходячи із їхнього суспільного, майнового та сімейного стану);

— колективне (передбачає укладання договорів з адміністрацією підприємств, організацій, установ, які виступають у ролі страхувальника; застрахованими є особи, які працюють на цьому підприємстві, в установі, організації). У колективі може бути створено декілька страхових груп, в основі критерію поділу яких виступає посада, вік тощо. Для кожної групи визначається однакова страхова сума, а для усіх її членів встановлюється єдиний страховий тариф (страховий платіж).

Класифікація за юридичними ознаками передбачає декілька підходів:

— за вимогами міжнародних угод;

— відповідно до потреб внутрішнього законодавства країни.

Виділення певних класів страхування у відповідності з міжнародними нормами передбачає використання класифікації страхування за директивою ЄС 73/239/ЄС для всіх страхових компаній країн-членів цієї організації з 1 січня 1987 р. Вона має на меті сприяння формуванню єдиного страхового ринку країн, що є членами ЄЕС. Ця класифікація є впорядкованою системою, яка складається з 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального (генерального) страхування.

Класифікація за історичною ознакою пов'язана з виокрем-ленням етапів розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування.

Класифікація за юридичними ознаками передбачає кілька підходів. Насамперед, це виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами та можливість застосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення страхування.

Так, згідно з директивами ЄС, країни-члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування.

Довгострокове страхування (страхування життя і пенсій):

Клас 1. Страхування життя і щорічної ренти (ануїтетів).

Клас 2. Страхування до шлюбу і народження дитини.

Клас 3. Зв'язане довгострокове страхування життя.

Клас 4. Безперервне страхування здоров'я.

Клас 5.Тонтіни.

Клас 6. Страхування виплати капіталу.

Клас 7. Страхування пенсій.

Загальні види страхування:

Клас 1 . Страхування від нещасних випадків.

Клас 2. Страхування на випадок хвороби.

Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів.

Клас 4. Страхування залізничного транспорту.

Клас 5. Страхування авіаційної техніки.

Клас 6. Страхування суден.

Клас 7. Страхування вантажів (товарів у дорозі).

Клас 8. Страхування від пожеж і стихійного лиха.

Клас 9. Страхування власності.

Клас 10. Страхування відповідальності власників моторизованих транспортних засобів.

Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної техніки.

Клас 12. Страхування відповідальності власників суден.

Клас 13. Страхування загальної відповідальності.

Клас 14. Страхування кредитів.

Клас 15. Страхування поручительств (застави).

Клас 16. Страхування фінансових втрат.

Клас 17. Страхування судових витрат.

Клас 18. Страхування фінансової допомоги. Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах і ліцензується страхова діяльність.

За формою проведення страхування може бути добровільним або обов'язковим. Більшість договорів страхування укладають на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування. Водночас, і страховик має повнеправо відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Проте в деяких випадках, коли йдеться про потреби суспільства в цілому, ступінь свободи страхувальника і страховика суттєво обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з'являється обов'язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов'язку взяти ризик за страхування. Ідеться про обов'язкове страхування, яке встановлюється відповідними законодавчими актами.

Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька варіантів. Підхід до вибору варіанта залежить від цілей класифікації.

2. Класифікація страхування за об'єктами

Важливою є класифікація залежно від об'єкта страхування, на який спрямовано страховий захист. Закон України «Про страхування» передбачає виділення трьох галузей.

1. Особистого страхування, що пов'язане з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи.

2. Майнового страхування, пов'язаного з володінням, користуванням і розпорядженням майном страхувальника. Майнове страхування об'єднує різноманітні види страхування, які розподіляються на дві групи — страхування майна юридичних і фізичних осіб. Страхування майна юридичних осіб включає страхування будівель, споруд, обладнання; транспорту; вантажів і багажу; врожаю; худоби; технічних ризиків; фінансових ризиків та інших майнових ризиків. Страхування майна громадян включає страхування автомобілів; будівель; домашнього майна; майна в господарствах; домашніх тварин та інші види.

Залежно від форм власності та категорій страхувальників у майновому страхуванні можна виділити такі групи страхування майна: державних підприємств; колективних господарств; орендарів; фермерів; громадських організацій тощо.

3. Страхування відповідальності пов'язано з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

За часів існування в колишньому СРСР єдиної державної страхової компанії — Держстраху — найбільш розвиненою галуззю було особисте страхування, яке забезпечувало понад 60% загального щорічного обсягу надходжень страхових премій. Об'єктом особистого страхування є життя, здоров'я людей. Предметом особистого страхування є події, настання яких, з визначеною ймовірністю, здатне завдати шкоди окремій особі або деякій сукупності осіб, пов'язаних з їх життєдіяльністю.

Особисте страхування поділяється натри підгалузі.

1. Страхування життя.

2. Страхування від нещасних випадків.

3. Медичне страхування.

На сьогодні на страховому ринку України виділено компанії, що займаються страхуванням життя.

Батьківщиною страхування життя вважають Англію, де в 1699 році вперше з'явилася професійна організація, що займалася страхуванням життя вдів, яка перетворилася в страхову компанію і стала родоначальником історії особистого страхування. Лідером страхування життя є Японія, на другому місці — Швейцарія.

Відмінною рисою страхування життя (накопичувального страхування) від усіх ризикових видів є те, що сукупна ймовірність настання страхових випадків завжди дорівнює 1, тобто виплата страхової суми повинна бути здійснена за будь-яких обставин.

У той же час найбільш привабливим є змішане страхування життя, коли страховими випадками є смерть і дожиття, а також можуть бути передбачені додаткові страхові випадки, пов'язані з хворобою або нещасним випадком у період дії договору страхування життя.

Страхова відповідальність за змішаним страхуванням життя передбачає виплати страхових сум у разі: а) дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування; б) при втраті здоров'я від нещасного випадку або хвороби застрахованої особи; в) смерті застрахованої особи у період дії договору страхування. Критерії вибору страхувальника, вік; стан здоров'я, що впливає на смертність; стать; громадянство.

Договори змішаного страхування життя укладають із громадянами здебільшого у віці від 16 до 75 років терміном на 3, 5, 10, 15 або 20 років. Розмір страхової суми визначає страхувальник. На сьогодні найчастіше на страхування життя приймаються громадяни від 16 до 70 років.

Договори укладають за згодою сторін на будь-які страхові суми у залежності від матеріального становища страхувальника. Умови страхування можуть бути змінені в будь-який момент дії договору за бажанням страхувальника.

Додаткове страхування пенсій як різновид страхування життя спрямоване на підвищення розміру пенсії, що виплачується щомісяця і довічно. На страхування приймаються фізичні особи з 16 років до досягнення пенсійного віку. Термін страхування визначається як різниця між пенсійним віком і віком при укладанні договору. Після закінчення терміну страхового договору виплачується додаткова пенсія, якщо договір цілком оплачений страховими внесками.

Страхування від нещасних випадків побудовано на тих же принципах, що і змішане страхування життя. Внаслідок нещасного випадку або збитку виплачується стільки відсотків від страхової суми, на скільки відсотків застрахований втратив здоров'я.

Обсяг страхової відповідальності в зв'язку з настанням смерті від нещасного випадку охоплює перелік наслідків: травми випадкового гострого отруєння і прирівняних до нього подій, що ведуть до втрати здоров'я. За індивідуальним страхуванням від нещасного випадку виплати, у тому числі за втрату здоров'я і з нагоди смерті, обмежуються розміром однієї страхової суми, на яку було укладено договір страхування. Термін страхування від 1 року до 5 років.

Можливо групове страхування за рахунок коштів підприємств.

В умовах страхування при відсутності відшкодувань і подовженні терміну страхування можливі знижки.

При професійному страхуванні тарифні ставки встановлюються у залежності від ступеня небезпеки професії страхувальника або виконуваної ним конкретної роботи.

Поширене страхування дітей. Школярі страхуються на період навчання в школі. Договори страхування укладаються терміном на 1 рік, а розмір тарифної ставки визначається у відповідності з віком дитини.

Обов'язковому особистому страхуванню властиві такі риси.

1. Встановлення законодавством.

2. Повне охоплення всіх об'єктів.

3. Автоматичність поширення страхування на об'єкти, які зазначені в законі.

4. Незалежність дії страхування від внесення платежів, крім страхування пасажирів.

5. Нормування страхового забезпечення. Нормований розмір страхової суми за Положенням «Про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків» на повітряному транспорті — одна тисяча неоподатковуваних мінімальних доходів громадян (17 тис. грн.); на залізничному транспорті — 50 неоподатковуваних мінімальних доходів громадян (850 грн.). Обсяг страхової відповідальності пов'язаний із наслідками нещасного випадку, що трапився з пасажиром у дорозі. Страхове відшкодування виплачується в зв'язку з втратою здоров'я або з настанням смерті застрахованого.

Найдавнішою і традиційно розвиненою галуззю страхування є майнове страхування — галузь страхування, у якій об'єктом страхових відносин виступає майно в різних його видах. Майно — сукупність речей і матеріальних цінностей, що знаходяться у володінні будь-якої особи.

У цивільному праві майно — матеріальний об'єкт цивільних прав власності, сукупність майнових прав або майнових прав та обов'язків, які належать визначеній особі.

Закономірності розвитку майнового страхування: поширення на всій території держави; розширення переліку об'єктів; зростання кількості страхувальників; підвищення рівня забезпечення, тобто збільшення страхової суми; розширення переліку страхових ризиків; поєднання обов’язкової та добровільної форми страхування.

Об'єкти страхування майна: основні й обігові кошти підприємства прямого та зворотного призначення; врожай сільськогосподарських культур; тварини; продукція підприємства; устаткування й інвентар.

З переліку майна виключаються: гроші, цінні папери, документи, їх можна включити в договір страхування, але з підвищеним тарифом.

Основні принципи майнового страхування — відшкодування прямого фактичного збитку застрахованого об'єкта.

Підприємство має право страхувати будь-яку частину свого майна. У майновому страхуванні поширений стандартний набір ризиків, однак у ліцензуванні страхових компаній окремо виділено вогневі ризики і ризики стихійних лих.

У класифікації майнового страхування є виділення небезпек, за ієрархією не пов'язаних між собою:

1. Страхування від вогню та інших стихійних лих (землетрусів, повеней тощо) таких матеріальних об'єктів, як будівлі, споруди, обладнання, продукція, сировина, матеріали, домашнє майно тощо.

2. Страхування сільськогосподарських культур від посухи та інших стихійних лих.

3. Страхування на випадок падежу чи вимушеного забою худоби.

4. Страхування засобів транспорту від аварій, крадіжок та інших небезпек.

Правила страхування майна часто включають зобов'язання відшкодувати збитки від неправомірних дій трьох осіб.

У Законі України «Про лізинг» — окремим видом майнового страхування виступає страхування майна за лізинговими операціями. Перелік ризиків визначається лізингодавцем та узгоджується зі страховою компанією. Відмінною рисою умов страхування майна, що використовується в міжнародній практиці, є докладний перелік подій, при яких збитки підлягають компенсації, і страхових випадків, коли відшкодування не виплачується.

Передумовою повноти відшкодування збитку виступає оцінка майна.

Важливою складовою майнового страхування є страхування транспорту.

У сфері транспорту, що становить 30% основних фондів, зайнято 20% працездатного населення. 15% вантажних перевезень здійснюється автомобільним транспортом. Кількість автомобілів на 1000 чоловік в Україні — 62, у Німеччині — 486, Італії — 422, Франції — 410.

Транспортне страхування — це сукупність видів страхування від небезпек, що виникають на різних шляхах сполучення.

Об'єкти страхування: засоби транспорту (механізований та інший автотранспорт) — КАСКО: перевезені вантажі — КАРГО.

Засоби транспорту страхуються за адресою, яку зазначено в страховому договорі. Необхідні документи для прийняття ризику на страхування: заява та висновок сюрвейера, що перевіряє документи на транспорт. Термін страхування найчастіше триває не більше 1 року. Страхове відшкодування виплачується у випадках: ушкодження або знищення автомобіля внаслідок ДТП (75%), інших видів аварій: падіння авто: стихійні лиха.

В умовах страхування транспорту майже завжди застосовується франшиза. Якщо страхове відшкодування виплачено в розмірі повної страхової суми, то дія договору припиняється з моменту виплати.

У транспортному страхуванні часто використовується страхування АВТО-КОМБІ: транспорт: багаж: водій: пасажир.

У міжнародній торгівлі постачання товарів морським шляхом покладає обов'язок укладання договору страхування або на постачальника, або на споживача.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування збитку, заподіяного третім особам у результаті ДТП.

З цього приводу прийнято Постанову Кабінету Міністрів №1175 від 28 вересня 1996 року, у яку вносилися зміни в 1998—2002 pp. Дії Положення поширюються на нерезидентів та резидентів власників транспортних засобів.

Існує два види договорів:

— звичайний договір, що діє на території України:

— додатковий договір, що діє на території держав, які входять до Моторного страхового бюро («Зелена картка»).

Страхова сума і розміри страхових платежів установлюються Кабінетом Міністрів України. Розмір франшизи при відшкодуванні збитків, заподіяних майну третіх осіб, становить 2% від страхової суми. Страховик, що має ліцензію на даний вид страхування, не може відмовити в укладанні договору будь-якому страхувальникові. Диференціація транспортних ставок враховує потужність двигуна і вид транспорту.

3. Класифікація страхування за статусом страхувальника, страховика та його спеціалізацією

Залежно від статусу страхувальника процедури надання страхових послуг поділяються на дві групи — надання страхових послуг страхувальникам — фізичним особам та надання страхових послуг страхувальникам — юридичним особам. Такий розподіл викликаний відмінністю страхових інтересів страхувальників і, відповідно, розбіжністю підходів страховиків до проведення страхування. Страхові послуги, що надаються громадянам, у закордонному страхуванні називаються "Personal lines", юридичним особам — "Commercional lines".

Класифікація за статусом (формою організації) страховика використовується для забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видача ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), для контролю за наданням страхових послуг страховиками, аналізу розвитку ринку страхових послуг. Згідно з цією класифікацією вирізняють:

1. Комерційних страховиків (відповідно до чинного українського законодавства — страхові компанії, створені у формі товариств: акціонерних, повних, командитних, із додатковою відповідальністю).

2. Товариства взаємного страхування.

3. Державні страхові організації.

Про характеристику страхових організацій та особливості їх діяльності йдеться в розділі 5 цього посібника.

За спеціалізацією страховика страхову діяльність розподіляють на:

1. Діяльність страховика щодо здійснення страхування життя ("Life assurance").

2. Діяльність страховика щодо здійснення загальних видів страхування ("Non-life", або "General insurance", у вітчизняній практиці використовується визначення "здійснення ризикових видів страхування" або "здійснення видів страхування інших, ніж страхування життя").

Законодавством України з 1 січня 1997 р. передбачено функціонування двох типів компаній: 1) ті, що здійснюють страхування життя; 2) ті, що здійснюють інші види страхування. Заборонено створення компаній, що одночасно здійснювали б страхування життя й інші види страхування (така норма діє в країнах ЄС із 1982 р.)

Відмінність у діяльності двох груп страховиків пов'язана як із специфікою функціонування компаній, що управляють різними страховими фондами, так і з відмінністю послуг.

Фінансове управління в компанії,, що здійснює страхування життя, відрізняється від управління в компанії, що здійснює загальні види страхування, за такими ознаками:

1. Більший обсяг статутного капіталу.

2. Особливий порядок формування страхових резервів (обчислюються не за видом страхування, а за кожним договором страхування).

3. Пільгове оподаткування прибутків.

Можливість вкладення великої частини коштів у довгострокові напрями інвестування.

Особливість надання послуг щодо страхування життя пов'язана, насамперед, з інвестиційним (накопичувальним) характером договору страхування. Страхові внески за такими договорами є своєрідними інвестиціями страхувальника, оскільки страховик повинен здійснити страхові виплати, що дорівнюють обсягу внесених страхувальником страхових внесків із нарахованими відсотками. Звичайно, інвестиційні зобов'язання страховика попередньо узгоджуються при укладанні договору страхування. Інвестиційний характер послуг зі страхування життя потребує більш тривалого терміну дії договору страхування: з одного боку, страховик повинен забезпечити усталеність страхового фонду і надійне виконання взятих зобов'язань, а з іншого — страхувальник зацікавлений одержати більший дохід від надійного розпорядника його коштів. На українському страховому ринку термін дії договору страхування життя з пільговим оподатковуванням повинен становити не менше 10 років, а без пільг — не менше 3-х років.

Страхові послуги щодо загальних видів страхування характеризуються іншими показниками. Страхові премії оплачуються страхувальником, як правило, один раз і у визначених відсотках (у межах десятків) від страхової суми. Страхові премії не накопичуються і не повертаються всім страхувальникам, оскільки страховий фонд, що сформований із страхових премій, повністю витрачається для тих страхувальників, у яких відбулися страхові випадки. Таким чином, за загальними видами страхування договір не передбачає інвестиційного інтересу страхувальника.

4. Класифікація страхування за способом розрахунку страхової виплати

Класифікація страхування за способом розрахунку страхової виплати базується на особливостях встановлення зв'язку страхової суми і страхової виплати. Напрями завдання шкоди — особистості чи її майну (точніше — майновим інтересам щодо майна, зокрема втрата доходу — потребують від страхової компанії здійснення двох типів виплат — узгодженої суми або суми збитку.

Виплата узгодженої суми (страхової суми або її частки) здійснюється при:

• страхуванні життя;

• страхуванні від нещасних випадків;

• медичному страхуванні;

• страхуванні відповідальності за шкоду, що може бути завдана життю та здоров'ю потерпілої особи.

Виплата суми збитку здійснюється при:

• майновому страхуванні;

• страхуванні відповідальності за збитки, що можуть бути завдані майну потерпілої особи.

При страхуванні життя згідно зі ст. 9 Закону страхові виплати здійснюються в обсязі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат, визначених у договорі страхування сум (ануїтету).

У договорах страхування від нещасних випадків, медичного страхування та страхування відповідальності за шкоду, завдану життю і здоров'ю залежно від страхової суми визначається максимальний обсяг виплати, у межах якої компенсується шкода, заподіяна законним майновим інтересам страхувальника. Проте це не означає, що при настанні страхового випадку страхувальнику виплачується страхова сума повністю. Сума, що підлягає виплаті, у договорах особистого страхування від нещасних випадків, страхування здоров'я на випадок хвороби та страхування відповідальності за шкоду, завдану життю, здоров'ю, визначається так:

1. У певних відсотках від страхової суми, обсяг яких залежить від характеру і ступеня тяжкості травматичного ушкодження чи захворювання. Виплата здійснюється один раз.

2. У фіксованому обсязі (або в обсязі встановленого відсотка від страхової суми) за кожний день втрати працездатності.

Обсяг страхової суми за договорами особистого медичного безперервного страхування здоров'я може бути встановлений на основі обсягу максимальних зобов'язань страховика за кожним випадком чи за програмою страхування, що включає певний перелік страхових випадків. Особливістю виплати при цьому виді страхування є оплата наданих медичних послуг не безпосередньо застрахованій особі, а закладу охорони здоров'я, що здійснював надання медичних послуг застрахованій особі.

У майновому страхуванні і страхуванні відповідальності за шкоду майну (майнові збитки) встановлюється система виплати, яку називають системою страхування, системою страхового забезпечення чи системою страхової відповідальності. Система виплати є важливою частиною договору страхування і визначає обсяг, умови і методику здійснення страхового відшкодування збитку. Ця система встановлює співвідношення між страховою сумою, реальною вартістю майна, фактичним збитком і сумою виплачуваного страхового відшкодування. Згідно з принципом граничної сумлінності, вид використовуваної системи обов'язково повинен зазначатися у договорі страхування, оскільки від цього залежить методика визначення збитків і сума страхового відшкодування, яку одержить страхувальник як компенсацію заподіяної йому шкоди.

Застосовуються такі системи страхової відповідальності:

1. Дійсної вартості.

2. Першого ризику.

3. Пропорційної відповідальності.

4. Відбудовної вартості.

5. Дробової частини.

6. Граничної відповідальності.

Перш ніж розглядати системи виплати, проаналізуємо поняття "збиток" та з'ясуємо особливості його визначення в страхуванні. Збитками згідно з чинним законодавством (ст. 22 Цивільного Кодексу) є:

1. Втрати, яких особа зазнала внаслідок знищення або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

2. Доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (втрачена вигода).

Збитки відшкодовуються повністю, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому обсязі.

Заподіяна об'єкту страхування внаслідок страхового випадку майнова шкода називається страховою шкодою. Страхова шкода включає два види збитків: прямі і непрямі (рис.1) [7].

Прямий збиток означає кількісне зменшення застрахованого майна (загибель, ушкодження, крадіжка) або зменшення його вартості при зберіганні його матеріально-речової форми, що сталося внаслідок страхового випадку (на рисунку це класифіковано як "загибель"). Сума прямого збитку включає також витрати, які страхувальник зробив для зменшення наслідків шкоди, порятунку майна і його упорядкування після стихійного лиха чи іншого страхового випадку.

Прямий збиток є первинною шкодою, тобто такою, що реально спостерігається. Саме цим прямий збиток відрізняється від непрямого, що є похідним. Прямий збиток є головним чинником, що визначає страхове відшкодування.

Непрямий збиток означає шкоду, що виникає внаслідок загибелі (ушкодження) майна і неможливості його використання після страхового випадку. Непрямий збиток є похідним від прямого, (наприклад, неотриманий дохід внаслідок перерви у технологічному (виробничому, торгівельному тощо) процесі, спричинений руйнуванням споруд, устаткування, загибеллю предметів праці; додаткові витрати, необхідні для відновлення технологічного процесу після аварії).

Висновки

Класифікація — це система підпорядкованих певній ознаці понять (класів об'єктів) тієї чи іншої галузі знань або діяльності людини, що використовується як засіб встановлення взаємозв'язків між цими поняттями або класами об'єктів. Класифікація у страхуванні використовується в теоретичному і практичному аспектах з метою розроблення страхового законодавства, теорії страхування, страхового менеджменту й маркетингу тощо. Універсального підходу до класифікації страхування немає, тому теоретики і практики страхування використовують різні класифікаційні ознаки (критерії) залежно від потреб. Узагальнивши використовувані підходи, можна дати таке визначення: класифікація страхування — це система поділу страхування за історичною, економічною, юридичною або іншими ознаками на форми, галузі, підгалузі, види, класи, групи залежно від цілей використання її результатів. Згідно з цим визначенням, класифікація страхування здійснюється за такими ознаками (критеріями):

1. Історична.

2. Юридична (за вимогами міжнародного і внутрішнього законодавства; за формою проведення страхування).

3. Економічна (за об'єктом страхування; за родом небезпек; за спеціалізацією страховика; за статусом страхувальника і страховика).

Класифікація за історичною ознакою широко використовується в теорії страхування для з'ясування засад розвитку певних видів страхування, впливу традицій у тих чи інших секторах страхового ринку, формування позитивного ставлення громадян до певних видів страхування тощо. В деяких випадках за історичною ознакою аналізується не певний вид страхування, а їх комбінація (наприклад, морське страхування традиційно включає майнове страхування судна, вантажів, відповідальності судновласника, страхування від нещасних випадків).

Список використаної літератури

1. Про страхування: Закон України //Урядовий кур'єр. —2001. — №205.-0 5—16.

2. Заруба О.Д. Страхова справа: Підручник. — К.: Т-во «Знання», 1998.— 125 с.

3. Ротова ТА., Руденко Л.С. Страхування: Навч. посіб. — К.: Київ, нац. торг.-екон. ун-т, 2001. — 400 с

4. Страхування: Навч.-метод, посіб. / За заг. ред О.О. Гаманкової. — К: КНЕУ, 2000. — 120 с.

5. Страхування: Підручник / Керівник автор, колективу і наук. ред. ОС: Осадець. — К: КНЕУ, 1998.—254 с.

6. Шелехов КВ., Бігдаш В.Д. Страхування: Навч. посібник. — К.: МАУП, 1998.—424 с.— Бібліогр.: с 412— 415. — Рос.

7. Бридун Є.В. Страхова справа. — Ірпінь: АДПС України, 2000. — 109 с.

8. Страхові послуги: Навч.-метод, посіб. для самост. вивч. дисци-пліни; За ред. Т.М. Артюх. — К.: КНЕУ, 2000. — 124 с.

9. Таркуцяк А.О. Страхування: Навч. посіб. — К.: Вид-во Свр. ун-ту фінансів, інф. систем, менедж. І бізнесу 1999. — 114 с.

10. Петрова К.Я. Економічні основи страхового ринку.—X.: Ун-твнутр. справ, 1999.— 100 с.

11. ТеребусО.М. Страхові послуги: Навч.-мет. матеріали для студ. — Тернопіль: ТАНГ, 2002. — 167 с.

12. Цуканова В.Я. Страховое дело: Конспект лекций. — X.: ХГЭУ, 2002.—98 с.

13. Борисова В.А. Організаційно-економічний механізм страху-вання. — Суми: Довкілля, 2001. — 194 с.

14. Горбач Л.М. Страхова справа. —Луцьк: Вежа, 2001. — 182 с

15. Плиса В.Й. Страхування: Довідник. — Львів: ЛНУ ім. І, Франка, 2001 —196 с.

16. Страхование в Украине / А.Н. Залетов; Под ред. О.А. Слюсаренко. — К.: BeeZone, Логос, 2002. —450 с.

17. Калашніков О.М. Страхування. —X.: ХНАУ, 2002. — 61 с.

18. Основы страховой деятельности: Учебн. для вузов; Отв. ред. Т.А. Федорова. — М.: БЕК, 2002. — 749 с.

19. Страхування: Навч.-метод, посіб. для самост. вивч. дисц. —Львів: ЛКА, 2002. —146 с.