Климент Квітка, дослідник і збирач українських народних пісень

Вступ.

1. Передумови становлення музично-історичних поглядів Климента Квітки.

2. Формування культурно-історичних поглядів Климента Квітки.

3. Фольклористична робота К.Квітки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. В історії української етномузикології другої половини XX ст. значна увага надавалася вивченню діяльності її визначних представників. Однак, до цього часу не було з такою ж ґрунтовністю досліджено наукову спадщину Климента Васильовича Квітки, якого історики й теоретики етномузикознавства зараховують до вчених світового рівня. До 1970-х років праці К.Квітки фактично замовчувалися з ідеологічних міркувань, частина їх була вилучена із вжитку. Крім того, наукові ідеї К.Квітки набагато випередили його час і лише з другої половини XX ст. починають привертати серйозну увагу теоретиків та практиків етномузикології.

Паралельно проводиться активна робота з публікації рукописної спадщини вченого, перевидання стародруків 1920-х років. З’являється цілий ряд дослідницьких матеріалів, що створило необхідну теоретичну й документальну базу для вивчення наукового доробку К.Квітки. Постійно зростає значення опрацьованої ним теорії ритмоструктурної типології та ареальних досліджень. Вона набуває все більшої актуальності у зв’язку з поглибленням уваги в суспільстві до проблем історії культури України, державотворчих процесів києво-руського середньовіччя, зв’язків народної музики з етногенезом.

К.Квітка відомий як збирач народної музики, упорядник наукових збірників музичного фольклору, видатний теоретик-новатор. Він також є фундатором музично-фольклористичної педагогіки. Педагогічні праці наступних авторів тією чи іншою мірою реалізують квітківські ідеї та програми музично-фольклористичного виховання та навчання.

Про велике значення фольклористичної діяльності та наукових ідей К.Квітки свідчать посилання етномузикологів Європи на його праці в останній чверті XX ст. В той же час рівень дослідженості музично-фольклористичної спадщини К.Квітки, його життєвого й творчого шляху, педагогічної діяльності залишається неповним, а щодо новаторських теоретичних ідей — недостатнім. Сказане засвідчує давно назрілу потребу всебічного монографічного вивчення діяльності вченого-етномузиколога. Актуальність наукових ідей К.Квітки пояснюється значним удосконаленням теоретичного апарату усіх провідних ділянок етномузикологічних досліджень — збирання народних мелодій, критики й текстології записів народної музики, ареально-типологічних розвідок.

Мета дослідженняполягає у визначенні ролі Климента Квітки у етномузикології.

Поставлена мета обумовила завдання дослідження:

— здійснити аналіз літератури з квіткознавства та виявити передумови становлення музично-історичних поглядів Климента Квітки;

— дослідити документальні джерела, пов’язані із життєвим і творчим шляхом вченого ;

— розкрити діяльність Климента Квітки як фундатора музично-фольклористичної педагогіки ;

— виявити специфіку історизму етномузикології Климента Квітки за основними напрямами його діяльності: збирання народної музики, критика і текстологія записів фольклору, ареальна типологія.

Об’єкт дослідженнястановить музично-фольклористичний та педагогічний доробок українського етномузиколога Климента Васильовича Квітки.

1. Передумови становлення музично-історичних поглядів Климента Квітки

В ґрунтовних працях Ф.Колесси, М.Привалова, Я.Юрмаса містяться науково-критичні огляди теоретичних праць, методики збирання фольклору, класифікаційних ідей К.Квітки, що вже в ті роки вказує на провідне місце вченого в музичній етнографії Східної України. Важливим є визнання Я.Юрмаса, що саме К.Квіткою було створено фольклористичну школу та науково обгрунтовано методику дослідження народної музики. Стаття Я.Юрмаса завершується реєстром праць К.Квітки. Особливою цінністю відзначається перелік усних доповідей, виголошених К.Квіткою в різних установах Києва: про етногеографічне розмежування, проблематику сходознавства, взаємовпливи в народній музиці, методику дослідження народних інструментів тощо. Тексти багатьох доповідей не збереглися, тому тільки зі статті Я.Юрмаса можна скласти судження про інтенсивність діяльності та тематичні інтереси К.Квітки київського періоду.

Високим професіоналізмом, науковою принциповістю та критичністю відзначаються дослідницькі розвідки Ф.Колесси, присвячені К.Квітці. Ф.Колесса підтримує аргументовану критику К.Квіткою тенденційної позиції російського фольклориста О.Маслова щодо рівня та значення музично-фольклористичних праць М.Лисенка. Ф.Колесса високо оцінює збірник К.Квітки "Українські народні мелодії” за жанровим складом, ретельністю запису варіацій, багатством обрядових, архаїчних зразків. Але не погоджується з принципами класифікації матеріалу збірника. К.Квітка використав функційний принцип, тоді як Ф.Колесса вказав на необхідність розташування матеріалів за формою, ритмікою, складочисленням, каденціями.

На початку 1930-х років К.Квітку за ідеологічними звинуваченнями позбавляють роботи. В 1934 р. він потрапляє до концтабору. У 1936 р. його звільняють і він починає працювати в Москві, але ім’я вченого надовго зникає зі шпальт наукових видань. Тільки з виходом "Избранных трудов" К.Квітки розпочинається справжнє визнання вченого. Особливої уваги заслуговують коментарі та примітки упорядника В.Гошовського до "Избранных трудов". Їх складено з дотриманням трьох методичних настанов: виділити найсуттєвіші досягнення вченого ; вилучити те, що втратило актуальність ; прокоментувати та резюмувати науково-теоретичні ідеї автора. Центральною проблемою у поглядах К.Квітки на народну музику як історичне джерело В.Гошовський вважає обґрунтування ролі географічного фактору в поширенні пісенних типів і можливість використання їх для потреб історичних та етногенетичних досліджень. Вказано також на важливі здобутки К.Квітки у сфері дослідження народного музичного побуту, на соціологічні та функціональні аспекти проблематики його теоретичних праць. Видання "Избранных трудов" сприяло ствердженню наукових позицій К.Квітки та визнанню його як провідного вченого в дослідженні актуальних проблем сучасного етномузикознавства.

Справу оприлюднення наукової спадщини К.Квітки було продовжено виданням його "Вибраних статей" та листування з Ф.Колесою. В коментарях та супровідних наукових розвідках упорядник акцентує увагу на новаторських підходах К.Квітки до критики й текстології фольклору, підкреслює педагогічне й наукове значення нарисів з української народної музики[4, c. 112-114].

З нагоди 100-річчя від народження К.Квітки з ґрунтовними науковими розвідками виступили О.Банін, С.Грица, І.Земцовський, А.Іваницький, О.Правдюк. С.Грица проаналізувала доробок вченого за проблематикою: ритмо-інтонаційні аспекти будови народної пісні ; народний інструментарій ; історіографічні та критичні праці ; фольклорні публікації. О.Банін докладно розглянув методику інструментознавчих досліджень К.Квітки. Статті І.Земцовського, А.Іваницького, О.Правдюка поєднує спрямованість на теоретичні концепції вченого, хоча кожен зосереджує увагу на різних аспектах. І.Земцовський виділяє інтонацію та морфологію (будову) народномузичного твору ; А.Іваницький — ареальну типологію; О.Правдюк вказує на переважання теоретичного ракурсу над практичним і критично відгукується щодо пріоритетної уваги К.Квітки до ритмічної форми. У згаданих публікаціях подальше поглиблення дістав розгляд теоретичних здобутків К.Квітки, при цьому підкреслено цінність його методологічних досягнень в поглядах на історизм етномузикології, в опрацюванні ритмоструктурної типології народної музики.

Для розуміння К.Квітки як людини цінними документальними джерелами є значна епістолярна спадщина К.Квітки, Лесі Українки та Ф.Колесси. Вона відтворює К.Квітку як велику особистість — із його самовідданістю науці, принциповістю, критичним талантом, зразковою етикою та винятковою інтелігентністю.

За київського періоду діяльності вченого ним було опрацьовано основні напрями етномузикологічних досліджень та закладено основи теорії ритмоструктурної типології як інструменту дослідження історичної проблематики, що історизм концепції етномузикології у сферах дослідження, викладання та збирання народної музики спирався у К.Квітки на оцінку фольклору як історичного джерела[7, c. 63].

2. Формування культурно-історичних поглядів Климента Квітки

Вибір К.Квіткою фаху етномузиколога та історика культури було здійснено в гімназичні роки під впливом відомого на той час історика й теоретика античності В.Петра. Остаточно культурно-історичні та етнографічні інтереси К.Квітки склалися під впливом культурно-національного відродження, що посилювалося наприкінці XIX — поч. XX ст. Вирішальну роль відіграло особисте знайомство майбутнього вченого з М.Лисенком, ОленоюПчілкою, Лесею Українкою, І.Франком, а також науково-творчі контакти з редакцією журналу "Киевская старина", де планувалося видання фольклорних записів З.Доленги-Ходаковського початку XIX ст. К.Квітку було запрошено до складання корпусу записів з варіантами та опрацювання рукописів записувача.

Музично-етнографічна діяльність як збирача народних мелодій була розпочата К.Квіткою у 1896 році й тривала понад півстоліття. За цей час він записав близько шести тисяч пісень. Вагомим культурологічним внеском в українську музичну фольклористику стали записи народних мелодій зі співу І.Франка та Л.Українки. Першу свою збірку К.Квітка опублікував у 1902 р. в обробках композитора Б.Яновського. Це видання було першою й останньою даниною К.Квітки традиціям XIX ст. — видавати музичний фольклор в обробках. Надалі він категорично заперечував такий тип публікацій та оприлюднював лише наукові автентичні записи народної музики.

У 1908 році К.Квітка виконав велику роботу з організації фонографування українських народних дум (згодом транскрибованих і виданих Ф.Колессою). З 1921 року по 1931 рік К.Квітка здійснює експедиції з метою запису фольклорних мелодій національних меншин в Україні — болгар, молдаван, греків. Він проводить новаторський експеримент — паралельний запис народних пісень у співпраці з фахівцем у галузі лінгвістики О.Курило, яка фіксувала тексти за правилами фонетичної транскрипції. Записи залишилися неопублікованими. Але це був крок до комплексних експедицій за участю лінгвіста, етнографа, художника, інструментознавця, що на практиці втілювали наукові ідеї К.Квітки стосовно нових підходів до вивчення народної творчості з позицій історії культури.

Аналіз наукових праць К.Квітки київського періоду 1920 років — початку 1930 років дозволяє систематизувати їх за трьома проблемно-тематичними блоками.

До першого блоку належать збірники народних пісень та статті про ангемітоніку, теорію П.Сокальського (“Ангемітонічні примітиви і теорія Сокальського”), методологію музичної етнографії. Проблематика цих досліджень показова для теоретичної етномузикології, таким чином К.Квітка розробляє принципи документування народної музики та історичні аспекти етномузикології.

Другий блок складають дослідження фольклористичної діяльності М.Лисенка, П.Демуцького та фундаментальна, на дві тисячі питань програма обстеження побуту народних професіональних співців-музикантів: кобзарів та лірників. Цими працями К.Квітка започаткував культурологічний напрямок в етномузикології та реалізував критико-аналітичні принципи дослідницької методики.

До третього блоку належать наукові розвідки у сфері строфіки та ритміки музичного фольклору. Тут розв’язуються класифікаційні й типологічні питання. У цих працях К.Квіткою обґрунтовано основи методики моделювання ритмоструктурних типів народної музики[3, c. 76-83].

Науковий доробок К.Квітки київського періоду його діяльності став теоретичною і практичною базою подальшої збирацької, науково-дослідної та педагогічної праці. Остаточно визначилося центральне положення методології К.Квітки, а саме: підхід до народної музики як об'єкту історичного та еволютивного, дослідження якого здійснюється на базі ритміки й форми музично-пісенної строфи.

Аналіз наукових праць К.Квітки свідчить про його орієнтацію на точні методи дослідження: застосування засобів моделювання ритмічної структури, поєднання типології народної музики з географічними аспектами поширення музичних типів. За концепцією К.Квітки — фольклор є результатом двох природних процесів — еволюції людства та етногенезу. Вказано на аналогічність поглядів щодо фольклору і Л. Гумільова, який пов’язував розвиток народів з географічним середовищем, визнавав значення етнології і як пограничні галузі науки, і як поєднання історії з географією .

За київського періоду К.Квіткою було опрацьовано основи ритмоструктурної типології, а у Москві довершено її розробку у фундаментальному "Коментарі" до збірника "Українські народні мелодії".

У становленні К.Квітки як особистості та вченого мали вирішальне значення фактори культурно-національного відродження. З огляду на предмет дослідження варто зазначити, що життєві обставини, контакти з видатними діячами науки й культури того часу позитивно вплинули на розкриття та подальше формування особистісних властивостей та якостей вченого, таких як інтелігентність, самовідданість обраній справі, самокритичність, загострений інтерес до історії, що далі й обумовило вибір професії етномузиколога.

Формуванню саме історичних пріоритетів в наукових позиціях К. Квітки сприяла активна діяльність вченого в етнографічній секції Української Академії наук, широке листування з західними етномузикологами, прояви постійного інтересу до проблем та рівня розвитку світової етнічної культури[2, c. 175-176].

3. Фольклористична робота К.Квітки

Писати про музично-наукову діяльність видатного дослідника народної музики професора К. В. Квітки — це значить писати про історію розвитку української музичної фольклористики, в якій постать цього вченого, музикознавця займає найперше почесне місце. Цю історію ще не створено, але низка цінних наукових монографій, написаних К. Квіткою про М. Лисенка, П. Демуцького, Ф. Колессу і багато інших наукових його студій, в яких детально розглядаються питання, пов’язані з розвитком народної музики, вже становлять цілі розділи до такої історії.

Не було таких принципових питань в галузі народної музики, яких би не зачіпав К. В. Квітка у своїх численних наукових працях і ґрунтовно не розв'язував їх, намагаючись об'єктивно робити вичерпний науковий дослід. Протягом 42 років своєї наукової діяльності К. В. Квітка написав більше 100 наукових праць, один перелік яких зайняв би тут багато місця. Він підняв на належну височінь дослідження народної музики не лише української, а й музики тих народів, що живуть на терені України (білорусів, болгар, молдаван, татарів, греків, вірменів). Ще в перші роки існування Всеукраїнської академії наук він організував при Академії Кабінет музичної етнографії, де він був перші п'ять років єдиним штатним робітником без допоміжного платного наукового й технічного персоналу. Об'єднавши біля себе групу людей, яких він привчав до наукової роботи в справі запису й дослідження народної пісні, К. В. Квітка всі свої сили віддавав щоденній науковій праці, часто в дуже несприятливих умовах життя.

Гармонійне поєднання різносторонньої філологічної і музично-історичної освіти, універсальна обізнаність з літературою в галузі музичного фольклору усіх частин світу, ґрунтовне студіювання західноєвропейських і американських праць, які мають загальне методологічне значення для вивчення пісенного фольклору в обладі порівняльного музикознавства — все це ставить К. В. Квітку як талановитого дослідника в перші лави вчених європейського масштабу. К. В. Квітка перший поставив питання про популяризацію у нас музично-етнографічних знань публічними лекціями і введення курсу народної музики у школах взагалі і у програми шкіл музичних. Курс української народної музики, пов'язаний з курсом порівняльного музикознавства, який К. В. Квітка читав у 1917—1918 pp. на інструкторських курсах діячів наросвіти, а потім у Київському вищому Інституті наросвіти, Археологічному інституті, на диригентському відділі Вищого музично-драматичного Інституту їм. М. Лисенка і Київській консерваторії — цей курс, на превеликий жаль, до цього часу ще ненадруковано, а він робить еру в освітленні проблем, пов'язаних з розвитком української народної музики. Піонером був К. В. Квітка в цілому ряді питань, наприклад, у вивченні біології народної пісенності. У своїй праці "Українські пісні про діто-згубницю" (1928 р.) він ставить проблему ідеального запису народної пісні. За його словами, треба не тільки записувати пісню, а й дослідити на місці, в даному селі, всі форми й способи виконання, в яких після жила давніше і нині живе та перетворюється. Цей ідеал запису пісні за сучасними умовами важко здійснити (матеріальні труднощі стаціонарного тривалого дослідження пісні", але у К. В. Квітки слово ніколи не розходиться з ділом: в його власних нотних записах народних мелодій, які містяться у відділі музичного фольклору Інституту мистецтвознавства, ми спостерігаємо здійснення цього ідеалу. Наприклад, в записах обрядових пісень — веснянок, колядок і щедрівок, він не обмежується лише повним записом мелодій зо всіма мелодійними і ритмічними варіаціями і зазначенням усіх інтонаційних інтервальних відхилів співців од темпераційної системи, а й доповнює свій запис великими анотаціями, спрямованими в бік повного освітлення трансформації пісні і описування характеру її виконання. Все це він зафіксував на місці у селах, під час поїздок для запису мелодій. Такий глибокий підхід до досконалого вивчення пісні поступово виробився у К. В. Квітки ще за його гімназіальні й студентські роки. Ще 1896 p., коли йому було 16 років, він почав запис українських народних мелодій, свідомо поставивши собі за мету фіксації пам'яток музикальної культури. Уже в перших своїх записах до кожної пісні він дає з можливою повністю зведення поетичних і музичних паралелей для з'ясування процесу народної музичної творчості, яка виявляється в постійному утворенні варіантів у тексті і варіацій у мелодії. Такого завдання до К. Квітки ніхто не сповнив[5, c. 176-179].

Отже, фольклористична робота К. В. Квітки цього періоду розвивалася відповідно з тими методичними установками, послідовне проведення яких визначило новий етап в історії збирання й студіювання народної пісенної творчості. Виробивши свій власний творчий метод запису мелодій, К. В. Квітка з любов'ю збирав і записував ті народні пісні, які наспівувала йому Леся Українка. Наслідком цієї роботи, крім збірки дитячих пісень 1903 p., був двотомний збірник "Народні мелодії з голосу Лесі Українки" (1917—18 pp.) — цей шедевр українського фольклору, який має не лише фольклористичне, а й історико-літературне значення як пам'ятник багатогранної творчої діяльності славетної поетеси. До 225 пісень, що містяться в цьому збірнику, К. В. Квітка дає численні паралелі до кожної пісні. Коментарі до тих пісень, як, наприклад, до балади "Коло млина калина" (№ 107) підносяться часом до значення самостійного наукового досліду.

Поява у 1922 р. другого тому монументального етнографічного збірника "Українські народні мелодії", на що автор поклав 25 років невтомної праці, викликала інтерес не тільки у нас, а й закордоном. І в цьому збірнику вражає та ерудиція, з якою шановний вчений висвітлює зібраний величезний пісенний матеріал, покликаючись на численну літературу слов'янських народів.

Не можна забути про ту велику роль, яку відіграв К. В. Квітка разом з його дружиною Лесею Українкою в улаштуванні за їх власною ініціативою і матеріальною грошовою допомогою екскурсії до Миргорода Ф. Колесси (1908 р.) для запису й дослідження українських народних дум. Разюча скромність, яка взагалі притаманна К. В. Квітці, особливо виявилася в цій допомозі. Адже до останніх часів ми не знали, хто саме був тою "людиною з Великої України" (вислів Ф. Колесси, див. ж. "Музика" № 11—12, 1925), яка все життя горіла любов'ю до збереження зразків української музичної культури і яка скромно завуалювала своє ім'я, аби ніхто не знав, хто саме був ініціатором запису кобзарських народних дум.

Обмежені цими рядками, ми, на жаль, не можемо навіть поверхово розглянути всі головні наукові праці К. В. Квітки, для цього потрібні окремі широкі студії. Тут важливо відзначити, що у своїх відомих працях "Первісні тоноряди" (ж. "Первісне громадянство , вип. З, 1926) і "Ангемітонічні примітиви і теорія Сокальського" ("Етнографічний вісник , кн. 6, 1927) вчений вніс ясність в цю плутану теорію історичної періодизації архаїчної мелодики; і переконливою аргументацією, на багатьох обґрунтованих прикладах, розбив ущент пануючу в колах істориків музики концепцію в питанні про первісну стадію ладового мислення. В студії "До питання про тюркський вплив на українську народну мелодику" ("Вісник історико-філологічного відділу ВУАН", № 76-6, 1928) К. В. Квітка переконливо критикує іншу пануючу концепцію про запозичення українцями й східними слов'янами од арабів та іранців через посередництво турок і татар мінорних звукорядів із збільшеними секундовими інтервалами.

Ритміці українських народних мелодій К. Квітка присвятив низку своїх студій. Очевидно, що відома праця Ф. Колесси "Ритміка українських пісень" (1907 р.) не охопила всіх форм ритмічної будови народних пісень, і К. В. Квітка в своїй розвідці "Ритмічні паралелі в піснях слов'янських народів" (часопис "Музика", № 1, 1923) наводить ще недосліджені ритмічні форми строфи, зложеної з двох пар семискладових віршів, які своєю будовою відрізняються від звичайної форми. На багатьох зразках народних мелодій він доводить, що ця форма властива не лише українцям, але й іншим слов'янським народам.

В розвідці "Амфібрахій" ("Первісне гро-мадянство", 1929, вип. 1) К. В. Квітка, обравши за предмет дослідження одне з часткових питань ритміки українських пісень, ставить його в усій широчіні з теоретичної, естетико-психологічної сторони, а також з історико-філологічної, притягнувши численну західноєвропейську літературу і по античній метриці, і по сучасному віршуванню європейських народів[1, c. 42-48].

У 1933 p. K. В. Квітка за пропозицією Московської державної консерваторії переїхав до Москви на посаду професора кафедри історії та теорії музики, читаючи курс музичного фольклору народів Радянського Союзу, а в 1937 р. призначений науковим керівником фольклорного відділу Кабінету по вивченню музичної творчості народів СРСР. Серед відповідальної педагогічної та науково-дослідницької роботи К. В. Квітка не забував і запису народних мелодій, для чого відвідав у 1937—1941 pp. області: Курську, Ярославську, Івановську, Тульську, Смоленську, Калінінську, а також Комі АРСР. Польову роботу він завжди вважав обов’язковою для фольклориста. З наукових праць К. В. Квітки за московський період, крім створеного ним курсу музичного фольклору народів СРСР з пропедевтичною частиною, яка обіймає критичне ознайомлення з практикою і методологічними установками музикознавчої фольклорної роботи у головних світових центрах науки, відомі ще ненадруковані праці із слов'янського музикознавства. Надрукована у виданні Академії наук СРСР (1941 р.) праця К. В. Квітки "Белорусские песни" вносить істотні корективи у пануючі схематичні уявлення про білоруську, російську та українську народну музику. Остання його робота "Досліди над музичним фольклором" має виключне значення для світової фольклористичної науки.

Як бачимо, безмежна широчінь поставлених і блискуче розв'язаних К. В. Квіткою питань в обладі фольклорної музикології. Українська культура повинна пишатися своїм сином, який вийшов з народу і своїми працями заслужив повагу не лише у нашому Союзі, але й закордоном.

Свою працю на педагогічній ниві К.Квітка розпочав у Києві, в Археологічному інституті, а далі у Вищому музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка та в Київській консерваторії. На основі проведеного дослідження у розділі розкриваються головні принципи організації музично-фольклористичної педагогіки та особливості викладання К.Квіткою фольклористичних дисциплін. Дослідження показали, що вони ґрунтувалися: на застосуванні порівняльного методу вивчення народної музики; на вихованні у студентів орієнтації на етноісторичну проблематику; на поширенні історичних знань про народну музичну культуру; на ствердженні важливості використання проблемних лекцій та орієнтації студентства на широке коло спеціальної літератури, яку К.Квітка супроводив критичним коментарем, а неякісні на його думку джерела вилучав із списків.

До першочергових завдань К.Квітка відносив справу етнологічного й музично-фольклористичного виховання молоді. Ці завдання, на його думку, мали вирішуватися на державному рівні: від школи до вищого навчального закладу. Він наголошував, що в найширших колах громадянства музично-етнографічні знання повинні мати таку ж шану, як і народна словесність. А задля цього необхідно ввести курс народної музики хоча б у програми музичних шкіл. К. Квітка вказує на те, що навчання має бути комплексним і передбачати: збирання, дослідження, фондування та популяризацію. Вивчення матеріалів дослідження вказують на те, що К.Квітка перший вказав на потребу створення творчо-виконавських осередків (фольклорних ансамблів) — від дитячих, студентських, аматорських до професійних.

Мету педагогічної освіти та виховання К.Квітка бачив у забезпеченні музичної фольклористики професіональними кадрами: збирачів народної музики, які володіли б теорією та практикою транскрипції фольклорних мелодій, та дослідників-теоретиків музичного фольклору. Здійснення цієї програми розпочалося із запізненням на сорок років.

І сьогодні ми можемо сказати, що лише за останні десять років незалежності в Україні було відкрито кафедри музичної фольклористики у декількох вищих навчальних закладах, розпочато підготовку етномузикологів та керівників фольклорних ансамблів. Цього прагнув, це прогнозував у своїх працях, у своїй діяльності, яку спрямовував на розвиток та удосконалення музично-фольклористичної освіти, К. Квітка ще на початку століття[6, c. 157-161].

Серед основних принципів музично-фольклористичної педагогіки К.Квітки визначальними є: виховання у студента наукового ставлення до історичної проблематики етномузикознавства ; пріоритет дослідницьких інтересів в процесі вивчення фольклору ; участь у збиранні народної музики ; орієнтація на підготовку високопрофесійного кола збирачів і дослідників народної музичної творчості.

Після звільнення з концтабору (І936 р.) К.Квітка працював у Москві, керував Кабінетом народної музики Московської державної консерваторії ім. П.І.Чайковського. У фондах Кабінету наявні численні матеріали щодо викладацької роботи К.Квітки. На жаль, в архіві Кабінету народної музики у Москві і до сьогодні зберігаються багатющі за змістом і формою матеріали про педагогічну діяльність з власноручнимии мітками великого патріота К. Квітки та кожна стрічка, кожне слово нашого земляка, вченого світового рівня, людини безмірно відданої Україні і нині мало доступні для вивчення, для роботи дослідників, які цікавляться багатогранною діяльністю наукового велича К. Квітки. Серед них — конспекти лекцій, програми, методичні розробки, посібники, адміністративні документи, плани, які чекають своєї подальшої долі. За московського періоду, як засвідчують плани Кабінету та звіти про роботу, К.Квітка завершив практично й теоретично опрацювання принципово нової, реалізованої вперше в Європі системи музично-фольклористичної освіти. Вона базувалася на координації наукових, пошуково-польових (записи народної музики), методичних (навчальні плани, тексти лекцій) та популяризаторських завдань. Такою музично-фольклористична освіта є й зараз — лиш усі ці складові коригуються відповідно часові та рухові наукової й педагогічної думки.

Вказані завдання дістали завершення в "Нарисах української народної музики" вченого, які є зразками лекцій вищої складності. Розгляд жанрів української народної музики — дум, купальських, жнивних, русальних тощо — К.Квітка викладає з дотриманням чотирьох основних методичних принципів: регіонального — зразки народної музики розглядаються з урахуванням місцевих традицій, функцій пісні, ролі виконавців ; критико-текстологічного; порівняльного — у міжетнічних зіставленнях; історичного — до уваги береться час запису, обставини, якість запису.

З самого початку своєї етнографічної діяльності вчений здійснював збирання народних мелодій з чітко усвідомленою метою їх історичного документування. В процесі теоретичної і практичної роботи він виробляє і засновує власну методику польової роботи й наукової транскрипції народної музики, яка реалізувалася в принципах координації польової (експедиційної) та теоретичної роботи, соціологічних спостережень, описів та коментарів, висунення та перевірки наукових гіпотез. Інтегруючим принципом документування народної музики та музичної культури виступав історизм, що виявляє ставлення до нотних фіксацій як історичних документів. У зв’язку з цим К.Квітка вказує, що вивчення народної музики має бути зорієнтованим на координацію із суміжними історичними дисциплінами — історією, етнографією, лінгвістикою, археологією. Такий підхід уможливлює вирішення принципово нових завдань: дослідження процесів етногенезу, міграції, асиміляції етносів та субетносів.

Науковим узагальненням вказаного підходу щодо документування народної музики став рукописний "Коментар” К.Квітки до збірника "Українські народні мелодії". Здійснений аналіз "Коментаря" дозволяє виділити чотири головні позиції, якими має керуватися збирач народної музики:

— здійснювати записи виключно від селян. Докладною паспортизацією записів засвідчувати етнографічну достовірність матеріалу та стан музичної традиції конкретного регіону ;

— супроводити нотації описами та коментарями збирача-нотатора за позиціями: функція пісні, соціальне середовище, специфіка виконавської інтерпретації з урахуванням аудиторії (прошарку народу), взаємодія співу з іншими компонентами виконання ;

— подавати характеристику виконавців (гурту, соліста): відомості про поведінку, темперамент, реакцію на спів, а також біографічні дані ;

— фіксувати спостереження щодо стильових особливостей виконання — динаміки, темпу, вимови, акцентуації, а також функцій співочих голосів: заспів, вивід, роль лідера гурту[4, c. 116-117].

Значні досягнення, як доводить дослідження, засвідчує критико-текстологічна діяльність вченого. За методологією К.Квітки, фольклор є об’єктом, що вивчається на підставі історичних документів, якими є транскрибування мелодій і текстів. Це не готові історичні документи, їх слід “створювати”. Ця роль належить етномузикологам, які переводять звукові форми у графічні (нотації). Брак кваліфікації ряду записувачів фольклору, на думку вченого, висуває потребу критики фольклорних текстів. Тому К.Квітка ставив актуальне завдання: поповнити наукові фонди етномузикології прокоментованими й текстологічно перевіреними матеріалами.

До критичного коментаря К.Квітка висуває цілий ряд вимог: записувач має подати самоаналіз польової роботи, здійснити портретний та характерологічний опис співаків та інструменталістів, навести реєстр варіантів з існуючих публікацій, створити поглиблені аналітичні коментарі. Щодо точності нотацій К.Квітка насамперед звертав увагу на досконалість фіксації інваріантних явищ у наспівах. Таким інваріантом — ритмотипологічною формою — для К.Квітки був пісенний тип. Його утворюють такі компоненти мелодії, як музично-ритмічна форма та складочислова структура. Це та основа, яка зберігається у пам’яті народу протягом тисячоліть і надає можливість засвідчувати автохтонність (чи міграційний характер) культур у координації з мовними, археологічними, етнографічними фактами. Чинниками ритмоструктурної типології є моделювання ритмоструктурного типу та його картографування, яке виводить проблематику дослідження на ареальну типологію, а саме — статистику поширення пісенних типів на території розселення етносів та субетносів Київської Русі та інших державних і національних утворень. І, як результат, наслідки ареальної типології зіставляються з історичними даними та узагальнюються.

Крім використання ареальної типології для завдань дослідження культурно-історичних процесів та етногенезу, К.Квітка застосовував ритмоструктурний тип як інструмент у критико-текстологічних розвідках, де він виступив новатором щодо розуміння наукових критеріїв нотації народних мелодій. Уперше в етномузикології ним було поставлено питання про об’єктивні фактори оцінки ідентичності співу та запису цього співу (нотації). На відміну від музикознавчого принципу, який дає можливість оцінювати точність запису на підставі деталей мелодії та ритму, К.Квітка запропоновує принцип відповідності нотованого зразка пісенному типові. Порівнюючи нотації М.Харжевського та Ф.Колесси зі співу І.Франка, він доказово обґрунтував різницю між нотацією "фотографічною" й "типологічною". На основі критичного аналізу цих двох записів К.Квітка доводить, що для етномузикології у вирішенні історичних питань істотними є структурні й типологічні ознаки, що дозволяють виявити у сучасних наспівах фундаментальні ознаки давніх архетипів.

Науковим підсумком поглядів К.Квітки на історизм етномузикології є дослідження "Об историческом значении календарных песен" . В роботі етномузикологічні проблеми пов’язано із світоглядними, культурно-історичними аспектами, виведено на координацію з історією, проблемами етногенезу. Щодо зв’язків музично-пісенних типів фольклору з історичними фактами К.Квітка висловився так: якщо ареал якогось типу обрядових мелодій співпадає з конфігурацією населених пунктів, економічно й політично пов’язаних поміж собою і спрямованих до якогось культурного центру в певну історичну епоху, — ми маємо підстави припускати, що епоха вказаних зв’язків і тяжінь саме й була епохою, коли досліджуваний тип наспівів інтенсивно розвивався й поширювався[1, c. 96-98].

Висновки

Постать та наукова діяльність видатного українського етномузиколога Климента Васильовича Квітки привертає увагу громадськості від 1917 року — з виходом збірника народних мелодій, записаних вченим зі співу Лесі Українки. Відтоді починає формуватися спеціальний історіографічний напрям музично-фольклористичних досліджень, що складається в окрему ділянку — етномузикологічне квіткознавство.

Розвиток квіткознавства відбувається за двома взаємопов'язаними напрямами: теоретичного осмислення діяльності великого вченого та публікації його значної науково-творчої спадщини.

Наукова діяльність К.Квітки позначена багатством дослідницьких ідей та переконливим новаторством в усіх сферах музично-фольклористичної праці: збирацької, науково-дослідної, критико-текстологічної, педагогічної. Знаменником усіх різновидів його наукової діяльності був історизм етномузикології, яку К.Квітка зараховував до числа історичних дисциплін, а себе вважав істориком культури. Записи (нотації) народної музики вчений розглядав як історичні документи не меншого значення, ніж інші писемні джерела. Складність і новаторство теоретичних праць видатного вченого, а також несприятливі політичні настанови радянського часу загальмували на багато десятиліть вивчення унікальної наукової спадщини К.Квітки. Лише від 1970-х років, після видання його праць у Москві та Києві, склалися необхідні документальні та історіографічні передумови щодо монографічного опрацювання наукової спадщини вченого-етномузиколога. Аналіз існуючої літератури продемонстрував складність і багатоаспектність проблематики квіткознавства та недостатню дослідженість багатьох ділянок роботи вченого, насамперед теорії ритмоструктурної типології, ідеї історизму етномузикології та його педагогічної праці.

Систематизація та аналіз спадщини К.Квітки доводить, що значні досягнення вченого проступають в усіх ділянках етномузикології: записах, публікаціях народної музики, критико-текстологічних розвідках, методичних і методологічних дослідженнях. Як збирач, К.Квітка розпочав польову роботу на рубежі XIX — XX ст., коли вже визначилися наукові критерії запису фольклору. Він значно розширив та поглибив методику запису, сформулював і реалізував ряд головних принципів: цінність традиційної селянської культури, важливість коментарів та описів, значення ритмоструктурного типу як показника точності нотації.

Видатним підсумком збирацької й теоретичної праці К.Квітки є теорія ритмоструктурної типології, скерованої на вирішення питань етногенезу, переселень народів, асиміляційних явищ. Застосування теорії ритмоструктурної типології та картографування пісенних типів відкриває значні перспективи щодо дослідження історії слов’янських автохтонних етносів та їх розселення у І тис. нової ери. Новаторство К.Квітки, значення його теоретичних ідей стає дедалі актуальнішим у розв’язанні комплексних проблем еволюції культури, які вимагають координації усіх історичних дисциплін.

Список використаної літератури

1. Сторожук А. І. Климент Квітка /людина — педагог — вчений/: Моногр. — К.: Фенікс, 1998. — 100 с.

2. Сторожук А. І. Маловідомі сторінки біографії Климента Квітки // Українська культура в іменах і дослідженнях: Наук. зап. Рівненського держ. ін-ту культури. — Рівне, 1998. — Вип. 3. — С.172 — 178.

3. Сторожук А. І. Народне виконавство в концепції історичного погляду Климента Квітки на етномузикознавство // Наук. вісн. НМАУ ім. П.І.Чайковського. — К., 1999. — Вип. З. — С. 76 84.

4. Сторожук А. І. Проблематика і акценти квіткознавства //Наук. зап. Тернопільського держ. пед. ун-ту ім. В.Гнатюка. — Тернопіль, 1999. — № 2 /З/. -С. 112 — 117.

5. Сторожук А. І. Концепція музично-фольклористичної педагогіки К.Квітки //Діалог культур: Україна у світовому контексті. Художня освіта: 3б. наук. пр. — Львів, 2000. — Вип. 5. — С. 176 — 185.

6. Сторожук А. І. Неопублікований “Коментар” К.Квітки до власних записів //Культурологічна трансформація мистецької освіти та актуальні питання творчої діяльності музиканта в сучасній Україні: 3б. наук. пр. — К., 1998. — 157 — 161.

7. Сторожук А. І. Народження та становлення розуміння К.Квітки як великого етномузиколога — історика культури: Тези//Матеріали звітної конф. викл. та студ. музично-пед. ф-ту, 1998, Вінницький держ. пед. ун-т ім. М.Коцюбинського. — Вінниця, 1998. — С. 63.