Комплексна оцінка фінансової стійкості страхових компаній

Вступ

Страхування є одним з основних елементів функціонування фінансової системи. Сьогодні важливо запропонувати сучасні методологічні підходи до аналізу як фінансової стійкості страхових компаній, так і факторних складових показників фінансової діяльності.

Фінансово стійким вважається такий стан господарюючої одиниці, коли у процесі розподілу і використання ресурсів забезпечується її поступальний розвиток, зростають прибуток і капітал, отже, зберігається платоспроможність. Фінансова стійкість — це одна з найважливіших характеристик поведінки будь-якої організації в ситуації зовнішніх і внутрішніх змін. Від правильності визначення факторів фінансової стійкості залежить точність кількісних та якісних показників діяльності страхових організацій.

Теоретичні аспекти фінансових відносин страхових компаній розглядаються в працях багатьох авторів '. Проте досі проблема забезпечення фінансової стійкості не дістала всебічного й вичерпного висвітлення. Тому дослідження теоретичних і практичних питань комплексної оцінки фінансової стійкості страхових компаній лишається актуальним. Саме комплексний аналіз дасть змогу визначити реальний фінансовий стан конкретної страхової компанії, з'ясувати головні фактори впливу на її фінансову стійкість.

Мета цієї статті — дослідження фінансової стійкості страхової компанії. У межах окресленої теми автори поставили перед собою такі завдання:

• оцінити фактори фінансової стійкості страхових компаній України;
• дати їх класифікацію, необхідну для подальшого дискримінантного факторного аналізу;
• запропонувати власне визначення фінансової стійкості, яке б адекватнохарактеризувало фінансовий стан господарюючої одиниці (на прикладі страхової компанії).

Об'єктом дослідження є фінансові відносини страхових компаній та умови їхньої фінансової стійкості.

В економічний літературі виділяють фактори фінансової стійкості (як причину) і показники діяльності (як її результат). Під факторами мають на увазі рушійні сили, умови, причини, які визначають той чи інший показник. Розрізняють фактори внутрішні (якими може управляти сама компанія) і зовнішні (які диктуються зовнішнім середовищем і вплив яких компанія вимушена враховувати в процесі своєї роботи). Такий розподіл багато в чому умовний, оскільки один і той самий фактор, залежно від ситуації, може виступати або як внутрішній, або як зовнішній. Будь-який показник роботи компанії являє собою результат взаємодії одразу декількох (часто взаємозалежних) факторів.

Зміна будь-якого фактора може приводити до зміни фінансового стану страхових компаній. На їхню фінансову стійкість впливають головним чином такі фактори: 1) статутний фонд, його обсяг і структура; 2) страхові резерви (достатні для майбутніх виплат); 3) система перестрахування; 4) ступінь залучення страхової організації в інвестиційну діяльність; 5) якість страхового портфеля (величина, стійкість, структура); 6) склад і структура тарифної ставки; 7) мобільність компанії (здатність швидко й адекватно реагувати на виклики середовища); 8) структура самої організації; 9) склад і структура витрат, стратегія компанії щодо витрат; 10) інфляція, час, тривалість звітного періоду; 11) стратегія компанії щодо обсягу нерозподіленого прибутку; 12) гарантійні фонди, участь у централізованих резервних фондах і добровільних фондах страхових гарантій; 13) маркетингова політика і менеджмент; 14) кон'юнктура ринку.

Охарактеризуємо стисло кожен з названих 14 факторів.

1. Наявність статутного фонду.

Сплачений у грошовій формі статутнийкапітал та інші власні засоби страховика мають забезпечувати проведення планових видів діяльності і виконання зобов'язань, що приймаються ним за договорами страхування. Відповідно до Закону України "Про страхування" розмірстатутного фонду для компаній, які займаються страхуванням життя, має становити 1,5 млн. євро, для компаній, які займаються іншими видами страхування, — 1 млн. євро 2.

Законом передбачено мінімальний норматив, максимальний же розмір статутного капіталу не обмежується. Аналіз показує, що максимальний прибуток досягається не за максимального значення статутного капіталу, а за деякого оптимального. Спеціальне дослідження розміру статутного фонду подано в окремій статті3, де викладено принципово новий підхід до мінімальних розмірів статутних фондів страхових компаній України. Власне, пропонується замінити фіксовані розміри мінімальних статутних фондів на динамічні, пропорційні кількості договорів і залежні від виду діяльності, ступеня ризику. Відповідну методику було застосовано до спрощеної моделі малої страхової компанії. Завдання нашого майбутнього дослідження — визначити ту оптимальну величину статутного фонду, за якої компанія могла б одержувати максимальний прибуток.

2. Страхові резерви.

Однією з найважливіших умов забезпечення платоспроможності страховиків є наявність страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань. Резерви (Рз) являютьсобою тимчасово вільні спеціальні оборотні страхові ресурси. Резервні коштивраховуються як база майбутніх виплат (Вп) за страховими зобов'язаннямиперед клієнтами. Абсолютна величина коштів, акумульованих у резервах, маєпостійно збільшуватися разом із зростанням кількості чинних договорів. З настанням страхових випадків має виконуватися нерівність: Рз > Вп.

Утворюються страхові резерви з одержаних страхових внесків. Законодавство України не відносить страхові платежі до доходів від страхової діяльності в момент їх надходження, а передбачає попередній розподіл таких платежів на зароблені і незароблені. Одержані страхові платежі стають доходами, тобто заробленими платежами, поступово, з плином часу, оскільки ймовірність настання страхового випадку і, відповідно, ймовірність виплати страхового відшкодування поступово знижуються. У зв'язку з цим необхідно розподілити страхові платежі на доходи і резерви.

Чинне страхове законодавство України поділяє страхові резерви на технічні і призначені для страхування життя (математичні резерви) і встановлює порядок їх формування. З 2003 р. страховики можуть приймати рішення про впровадження з початку календарного року більш широкого кола технічних резервів за всіма видами страхування, крім страхування життя.

Завдяки страховим резервам гарантується виконання зобов'язань, виникає можливість за рахунок інвестицій отримувати прибуток, поліпшувати фінансовий стан. Страховики мають право інвестувати або в інший спосіб розміщувати страхові резерви (наприклад, позики в договорах особистого страхування). Страхові резерви мають розміщуватися на умовах ліквідності, диверсифікації, поворотності і прибутковості (ст. 31 Закону України "Про страхування"). Якщо страхова компанія не дотримується хоча б однієї з цих вимог, її фінансова стійкість опиняється під загрозою.

3. Система перестрахування

. Серед умов забезпечення фінансової стійкостістрахових операцій не можна не назвати вирівнювання розмірів сум, на які застраховані, різні об'єкти. Це завдання розв'язується шляхом перестрахування,яке в останні роки практикується дедалі ширше. Передаючи частину ризиківперестраховикові, первинний страховик потрапляє в певну залежність від нього. Оскільки будь-який збиток спочатку покривається первинним страховикомі лише згодом частково компенсується перестраховиком, неплатежі останнього ставлять під загрозу платоспроможність страхової організації.

Гарантувати безумовне виконання своїх зобов'язань страховик може тільки власними коштами. Тому очевидно, що треба обирати надійних партнерів для перестрахування. У рамках вирішення цього завдання Кабінет Міністрів України видав постанову від 15 жовтня 2003 р. "Про затвердження вимог до рейтингів фінансової надійності (стійкості) страховиків та перестраховиків-нере-зидентів". Це конче потрібний документ, бо сьогодні вітчизняні страховики перестраховують свої ризики переважно за кордоном. Щодо фінансової надійності українських страхових компаній, на наш погляд, було би доцільним проводити рейтинги і серед страховиків-резидентів. Проте це в Україні поки що не робиться.

4.Ступінь залучення страхової організації в інвестиційну діяльність.

Дедалізростаюче нагромадження коштів перетворює страхові компанії на потужнінвестиційні інститути, які разом з банками стають найбільшими джереламиінвестиційного капіталу. Об'єктивною основою цього є інверсія страховогоциклу, коли страхові внески передують виконанню зобов'язань страховика,завдяки чому в його розпорядженні опиняються значні кошти, які можуть бутиефективно використані для отримання додаткового доходу.3метою забезпечити свою фінансову стійкість компанії інвестують частину тимчасово вільних коштів резервного страхового фонду. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р. затверджено напрями інвестування галузей економіки за рахунок коштів страхових резервів. Передбаченотри види інвестицій — коротко-, середньо- і довгострокові 4.

Успішна інвестиційна діяльність дозволяє страховій організації, по-перше, використовувати частину доходу від неї для покриття негативного фінансового результату страхових операцій, який може бути спричинений як підвищеною збитковістю даного року, так і конкуренцією на страховому ринку. По-друге, завдяки участі в інвестиційній діяльності страховик може передавати частину прибутку страхувальникові. Як правило, такі зобов'язання передбачаються під час укладання договору. Для виплати коштів страхувальникам формуються спеціальні резерви (фонди). І нарешті, по-третє, інвестиційний доход є джерелом приросту власного капіталу, який у надзвичайних обставинах може використовуватися для покриття страхових зобов'язань (тобто компанія має своєрідний фонд самострахування).

5.Якість страхового портфеля (величина, стійкість, структура).

Йдеться просукупність договорів страхування на певній території, підприємстві, в організації. Досить повна оцінка цього фактора включає такі показники, як величина страхового портфеля, його однорідність, рівновага і стабільність; структурні характеристики (відношення між старим портфелем і новоукладеними договорами, між договорами з максимальними і мінімальними страховими сумами, між формами проведення страхування, між індивідуальними і груповими страхувальниками і т. д.)5.

Для формування збалансованого страхового портфеля використовують різні математичні моделі. Головні критерії побудови моделі такі: а) дія закону великих чисел; б) однорідність вибірки за основними ознаками; в) проблема взаємозалежності ризиків, тобто їх кореляція у портфелі; г) оцінка ризику як нормального чи катастрофічного; д) розподіл ризиків усередині портфеля і проблема кумуляції збитку.

Важливо досягти такого стану портфеля, щоб відношення договорів, які закінчуються, і новоукладених договорів, як мінімум, дорівнювало 1. Ця умова має поширюватися не тільки на кількість договорів, а й на суму внесків за ними, на страхову суму, величину ризику і тривалість строку страхування.

Фактичний обсяг страхового портфеля може змінити гарантію безпеки страхових операцій і фінансовий стан компанії: поліпшити, якщо портфель буде більшим, ніж прогнозувалося, і погіршити, якщо кількість укладених договорів буде меншою, ніж очікувалося.

6.Склад і структура тарифної ставки.

Правильна розкладка збитку реалізується за допомогою страхового тарифу. Він дозволяє досягти необхідногобалансу між доходами і витратами страхової організації, який і засвідчує фінансову стійкість.

Основне завдання при побудові тарифної ставки — визначити ймовірну суму збитку, що припадає на одиницю страхової суми. Проведений нами аналіз ри-зикових видів страхування дав такі результати 6:

• тарифна ставка залежить від кількості договорів і швидкості її зміни. Длямалої кількості договорів ризикова надбавка стає домінуючою;
• якщо кількість договорів невелика, то залежність тарифної ставки відімовірності страхової події зображається немонотонно зростаючою лінією змаксимумом. Виходячи з цього використовувати загальноприйняту методикуне рекомендується;
• якщо тариф визначено з помилкою (або штучно занижено страховиком),то ризикова надбавка посилює похибку. Заниження тарифу фактично завищуєефективну кількість договорів, формально (а не реально) зменшує імовірністьстрахової події, послаблює гарантію безпеки розрахунків. Це призводить добраку ресурсів у страховика і втрати фінансової стійкості.

7.Мобільність компанії (здатність адекватно реагувати на зовнішні та внутрішні дестабілізуючі впливи).

Страхова організація функціонує у певному економічному просторі, що диктує ті чи інші вимоги до її фінансової діяльності.Інфляція, зміна курсу гривні, котирувань на біржах — усе це вимагає від компанії мобільності.

До внутрішніх впливів на мобільність компанії можна віднести систему організації продажу страхових полісів, гнучкість системи тарифів, матеріальні, фінансові і людські ресурси, до зовнішніх — конкуренцію, ринковий попит, інфраструктуру страхового ринку, купівельну спроможність населення, стан економіки і політичної системи країни.

Зовнішні впливи позначаються на внутрішніх. В умовах невизначеності зовнішнього оточення досить складно виявити, до яких наслідків може привести той чи інший зовнішній вплив. Для того щоб протистояти можливим негативам, страховики повинні бути завжди готовими до змін і проводити власну стратегію, що дозволяла би пом'якшити небажані наслідки такого впливу.

В умовах ринкової конкуренції на перший план виходить саме здатність реагувати на виклики середовища. Чим вища мобільність, тим вищим буде ступінь фінансової стійкості страхової компанії.

8.Структура страхової організації.

Існують різні організаційно-юридичніформи страхових компаній. Внутрішній склад страхової організації може впливати на кругообіг її коштів і стійкість. У цьому плані можна говорити про простіскладні страхові організації.

Проста організація не має структурних підрозділів, є самостійною юридичною особою. Просторова розкладка збитку забезпечується тільки за рахунок раціонального формування страхового портфеля. Усю відповідальність за прийнятими договорами проста страхова компанія несе сама. Кругообіг її коштів визначається природою страхування та організаційно-юридичною формою.

Страхова організація зі складною структурою — це така, що має філії. Відкриття філій зумовлюється, як правило, необхідністю розосередити операції, наблизитися до клієнта, додатково розкласти збиток. Останнє досягається завдяки набору клієнтів і розширенню охоплюваної території. Додаткові можливості розкладки збитку сприяють формуванню стійкішого страхового портфеля. Кошти філій включені в оборот головної страхової організації. Це дає можливість маневрувати фінансовими ресурсами, що також полегшує страховикові виконання своїх зобов'язань перед страхувальниками. Якщо філіям надано право самостійно інвестувати кошти, відбувається також додаткова диверсифікація портфеля компанії, що позитивно впливає на її стійкість.

Найбільш прийнятною для вирішення завдань страхування є акціонерна форма страхової організації. її характеризують, як правило, високий професіоналізм працівників, ширші можливості юридичного характеру, бухгалтерського обліку, безпосереднього лобіювання законів і т. д.

Часто ознакою господарюючих одиниць, що діють на українському ринку, є саме обмежена відповідальність за взяті зобов'язання. Це призводить до того, що в разі неплатоспроможності страхової організації кредитор одержить свої кошти тільки за умови, що в неї є певний резерв у вигляді сплаченої частини акціонерного капіталу. Тому гарантія наявності такого резерву в акціонерного товариства (компанії) набуває принципового значення (у країнах з розвинутим ринком це регулюється законодавством).

9.Склад і структура витрат, стратегія компанії щодо витрат. У сучаснійтеорії і практиці страхування витрати компанії залежно від їх характеру, умовздійснення і напрямів роботи поділяються на дві групи: 1) витрати, пов'язані зістраховими зобов'язаннями; 2) витрати на ведення справи. На нашу думку,класифікацію витрат доцільно було би співвіднести з видами діяльності страхової організації, аналогічно до того, як групуються доходи, а саме — витрати,пов'язані зі страховою, або інвестиційною, або фінансовою діяльністю. Такамодифікація вимагає кардинального перегляду всієї структури та економічно змісту витрат.

Виплати страхових сум і страхового відшкодування — головна стаття витрат страховика як за питомою вагою, так і значимістю в налагодженні роботи. Для забезпечення фінансової стійкості необхідно звести до мінімуму витрати на ведення справи і зробити оптимальними витрати, пов'язані зі страховими зобов'язаннями. Останнє не обов'язково має бути мінімальним. Наприклад, витрати на запобіжні заходи є виправданими, бо ведуть до збільшення прибутку.

10. Інфляція, час, тривалість звітного періоду. Інфляція впливає на витратиз ведення справи, прибуток, зростання власних коштів, зміну попиту на страхову послугу, обсяг операцій, обсяг зобов'язань тощо, тобто майже на всі складові і показники.

Дія інфляції на обсяг власних коштів означає, що страховик не може дозволити собі зробити індексацію вищою, ніж різниця між рентабельністю капіталу і відсотком інфляції, оскільки це порушить пропорції, які склалися між

обсягом зобов'язань та власними коштами, отже, вплине на платоспроможність. Бездоганність розрахунку факторів фінансової стійкості та показників визначається як точністю початкових даних, так і збігом їхніх змін у часі. Так, обсяг зобов'язань страхової організації змінюється з кожним новоукладеним договором, а зміна розміру капіталу фіксується після підбиття фінансових підсумків, хоча фактично наростає поступово. Тобто через те що частина показників діяльності має поточний характер, а частина — підсумковий, вірогідність оцінки фінансової стійкості залежить від збігу моменту розрахунку з періодичністю початкових величин.

Під дію інфляційних процесів підпадають практично всі основні параметри страхування — страхова сума, страховий платіж, страхове відшкодування. При цьому втрат внаслідок інфляції зазнають як страховики, так і страхувальники. Знецінення страхової суми позбавляє страхувальника стимулів до страхування, у важкому становищі опиняється також страховик, бо знецінення загрожує і страховим резервам.

Уникнути дії інфляції неможливо, але застосувати методи захисту від неї цілком реально. До таких методів належать: участь страхувальників у прибутках страхової компанії; індексація страхових тарифів (підвищення їх пропорційно інфляції); перерахунок вартості послуг у твердій валюті; раціональне розміщення активів (інвестиції); прийняття на страхування лише короткострокових ризиків (як тимчасовий захід в умовах високого рівня інфляції); укладання додаткових договорів страхування у зв'язку зі зниженням реальної вартості грошей; перестрахування в економічно стабільних країнах зі стійкою валютою; внесення в договір страхування умови про захист вартості; створення додаткового гарантійного страхового фонду.

1. Стратегія страхової організації щодо обсягу нерозподіленого прибутку.Цей фактор є внутрішнім і може досліджуватися з точки зору керівництва компанією. Після того як страхова компанія сплатила всі податки, вона отримуєчистий прибуток. За рішенням зборів акціонерів частина чистого прибутку моженаправлятися на виплату дивідендів. Нерозподілений прибуток є частиноючистого прибутку, яка не була виплачена у формі дивідендів акціонерам і надійшла до резервних фондів. Залежно від того, куди саме направлено прибуток, може змінитися майбутня база оподаткування страховика.
2. Гарантійні фонди страховика, участь у централізованих резервних фондах і добровільних фондах страхових гарантій. Цей фактор є дійовим механізмом протистояння інфляції. Крім того, необхідність у гарантійному фонді пов'язана з недопущенням падіння резерву платоспроможності нижче певної межі,що могло би становити небезпеку для фінансової стійкості страховика.

До гарантійного фонду страховика належать додатковий і резервний капітали, а також сума нерозподіленого прибутку. Крім того, відповідно до ст. 32 Закону України "Про страхування" страховики можуть на підставі договору створити фонд страхових гарантій зі статусом окремої юридичної особи. Джерелами його створення є добровільні відрахування від страхових платежів, а також доходи від розміщення цих коштів.

13.Маркетингова політика і менеджмент страхової компанії.

Специфікафінансового менеджменту для підтримання фінансової стійкості страховиків,на відміну від інших суб'єктів господарювання, диктується особливим характером страхових відносин, побудованих на принципах випадковості і ймовірностінастання подій.

Сьогодні основним завданням є наукове управління страховою діяльністю. На перший план висуваються прогнозування і планування, тобто процес підготовки та ухвалення рішення. Наукове управління (менеджмент) у страхуванні передбачає обгрунтований вибір сегмента ринку. У кожної страхової компанії є домінуючі сфери бізнесу, що дають їй найбільшу кількість клієнтів.

Маркетинг націлений на розробку конкурентоспроможних страхових продуктів для конкретних груп страхувальників за допомогою планування, ціно-утворення, реклами, організації мережі просування страхових полісів на основі реального і потенційного попиту на страхові послуги. Як наслідок, це впливає на загальний фінансовий результат діяльності і, відповідно, на фінансову стійкість.

На жаль, у вітчизняних страхових компаній майже відсутня система маркетингових досліджень. Вони найчастіше застосовують застарілі стратегії, що грунтуються на поодиноких, не націлених у майбутнє розробках.

14. Кон'юнктура ринку.

Умови реалізації страхових послуг, що складаються у конкретному регіоні в певний період, називаються кон'юнктурою страхового ринку. Система показників, які її характеризують, слугує для прийняття управлінських рішень щодо тарифної політики, доходів, залучення капіталу, визначення витрат на ведення страхової діяльності і т. ін.

Успішна діяльність страховика визначається тим, наскільки правильно він оцінює кон'юнктуру, що склалася на страховому ринку під впливом цілого ряду факторів — економічної і ризикової ситуації в країні, страхових тарифів, конкурентної боротьби тощо.

В Україні існують об'єктивні умови для розвитку ринку страхових послуг, що формують відповідний рівень пропозиції і попиту на них. Сприяють прискоренню цього процесу зміни у відносинах власності, створення нових форм господарювання, розгортання підприємницької діяльності, конкуренція, відкриття кордонів, що полегшує переміщення людей, товарів, послуг, капіталів. Гальмують цей процес політична нестабільність у країні, зростання інфляції, кризові явища в економіці, складна криміногенна ситуація, несприятливе соціально-демографічне становище.

Стан страхової компанії може визначатися основними показниками діяльності (фінансовими результатами) — ліквідністю, рентабельністю, платоспроможністю страховика, коефіцієнтом фінансової стійкості тощо. Можна стверджувати, що набір факторів, які визначають фінансовий стан, обмежує кількість можливих категорій останнього. Так, якщо визначено п факторів (у нас я — це 14 факторів стійкості) і якщо стан компанії при такому наборі визначають т показників, то кількість фінансових ситуацій дорівнює п х т (у нас — 14 т).

З викладеного випливає, що стійким можна вважати такий фінансовий стан страхової організації, на якому не позначається різко чи катастрофічно погіршення показників зовнішнього чи внутрішнього середовища. Стійкість має місце тоді, коли після зміни якогось фактора стан страхової компанії відновлюється або поліпшується шляхом включення системи адекватного мобільного реагування.

Якщо компанія є фінансово стійкою щодо якогось одного фактора, це не означає, що вона є такою самою щодо інших факторів. Найчастіше стійкість стосується одного, двох чи декількох факторів. Таким чином, чим більшим є число факторів, стосовно яких вона стійка, тим вищим буде ступінь її фінансової стійкості в цілому. Стійкий фінансовий стан забезпечується правильним регулюванням, прогнозуванням та управлінням.

У загальному випадку можна стверджувати, що стійкий фінансовий стан господарюючої одиниці — це інтегрований за показниками економічний стан суб'єкта ринку, за якого він здатен реагувати на зміни внутрішніх і зовнішніх факторів сприятливим для себе чином (а саме так, щоб підтримувати стабільне становище або поліпшувати його і забезпечити подальший розвиток).

Подане загальне визначення застосовне і для страхових компаній з огляду на їхню роль, цілі, стратегію на ринку. У відношенні до страхових компаній стійкий фінансовий стан можна трактувати як такий, за якого страхова компанія здатна як своєчасно виконувати взяті зобов'язання протягом всього строку дії укладених договорів, так і сприятливо для себе реагувати на впливи зовнішніх та внутрішніх факторів.

Один з авторів цієї статті виконав спрощений якісний аналіз поведінки показників залежно від зміни факторів, для чого було використано графічнийспосіб опису. Повний кількісний аналіз залежності показників діяльності від значення факторів виходить за рамки цієї статті. Це завдання ми маємо намір виконати в майбутньому.

Насамкінець можна констатувати, що проблема шляхів забезпечення фінансової стійкості страхової компанії є багатофакторною і вимагає комплексної оцінки. Нами вперше виділено та класифіковано 14 основних факторів, які зумовлюють фінансову стійкість страхових організацій, запропоновано авторські визначення стійкого фінансового стану. Заявлені завдання становитимуть предмет подальшого дослідження на матеріалі українських страхових компаній за допомогою дискримінантного факторного аналізу.