Концепція нової економіки: технології та стратегії розвитку

Arial

-A A A+

Вступ

Сучасне і майбутнє соціально-економічних перетворень завжди пов’язані з об’єктивною необхідністю подолання живучих застарілих догм і стереотипів мислення минулого та ґрунтовної розробки нової теоретичної бази, наукових концепцій майбутнього прогресу як надійного фундаменту стратегії і тактики загальнодержавної політики. Саме вона орієнтує і диктує визначення цілей і завдань, методів і засобів їх досягнення. Для цього розробляються і здійснюються відповідні законодавчі акти, загальнодержавні концепції та Урядові програми високоефективного використання ресурсного потенціалу з врахуванням динамізму внутрішніх і зовнішніх передумов, знань, умінь і інтересів в активізації трудових зусиль, спрямованих на розвиток системи цивілізованого підприємництва.

В основі його успіхів лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна й порядок, чітка система організації й управління процесами капіталотворення, формування фондів нагромадження і споживання. Високі темпи прогресивних зрушень і конкурентоздатність досягаються за рахунок використання новітніх наукових відкриттів і технологій, інформатизації і моделювання прогнозних передбачень кон’юнктури (змін у співвідношеннях попиту і пропозицій) ринків з пристосуванням до неї гнучкої і збалансованої структури макро- і мікроекономічного відтворення потрібної ресурсної, товарної і грошової маси, всього товарно-грошового обігу. Інакше кажучи, сучасний бізнес — високоорганізована й ефективно функціонуюча система дій підприємців, незалежно від форм власності і господарювання в ринковій економіці демократичного суспільства.

1. Новітні технології економічного аналізу

Практичні потреби людства глибоко впливають на розвиток економічних методів і концепцій, який відбувається у процесі порівняння та уточнення різних підходів, позицій, поглядів. Передова економічна думка постійно стикається з певною консервативністю і продовжує розвиватися, звільняючись від претендуючих на непорушність теоретикометодологічних економічних аксіом. Іде пошук шляхів формування нового суспільного порядку, де приватна власність, підприємницька ініціатива, конкуренція повинні співіснувати з соціальним партнерством, що дає змогу ширше і повніше використати багатющий потенціал людини, без звернення до якої вже неможливо впровадити сучасні економічні та інформаційні технології. Присудження Нобелівських премій Д.-Л. Мак-Феддену за розвиток методики формального обробітку індивідуальних статистичних та економічних даних, Дж.-Дж. Хекмену за розвиток теорії та методів аналізу соціально-економічних факторів, зокрема залежності рівня освіти, місця проживання від економічних умов життя конкретної людини тощо, свідчить про визнання нових економічних течій [9, с. 234].

Раніше економічна історія розглядалася просто як різновид історичних досліджень, що описують господарське життя минулого, і лише в середині XX ст. вчені підступили до аналізу тенденцій еволюції господарських систем. З 60-х років все значущішими стають дослідження у галузі кліометрії — нового напряму економічної історії. Прихильники його, зокрема американські вчені Р.-В. Фогель, Д.-С. Норт, С. Енгерман та інші, за допомогою найсучасніших методів вивчають траєкторії економічних процесів минулого, щоб вивчати нинішнє і прогнозувати майбутнє, кількісно оцінюють історичні явища. Термін «нова економічна історія» запровадив у науковий оборот саме Р.-В. Фогель у своїй праці «Нова економічна історія, її визначення і методи» (1966) [9, с. 235].

Наукові дослідження в межах цього підходу орієнтовані на передбачення, що минуле залишило значно більше інформації, яку виявляє історик, використовуючи лише традиційні методи. Крім загальновизнаних фактів, що безпосередньо засвідчують речові та письмові джерела, сама наявність і частота згадувань про такі факти є певною інформацією про минуле. Величезні пласти речових та письмових історичних джерел (податкові і митні звіти, податні книги, реєстраційні записи церковних приходів та монастирів тощо) практично не цікавили істориків, оскільки на основі кожного з них окремо неможливо було зробити ніяких узагальнень.

Однак масиви інформації, що розглядаються як традиційні чи нетрадиційні джерела, містять різні дані, обробивши які з використанням сучасних статистичних та економетричних методів, можна отримувати нові змістовні результати. Як вихідні моделі історичного дослідження господарського життя економічні історики використали моделі, розроблені економічною теорією. В історичних дослідженнях з’явилися такі економічні терміни, як виробнича функція, факторний аналіз, навіть ВНП.

Вивчаючи репрезентативні масиви даних, економічні історики зуміли оцінити найважливіші показники економічного розвитку минулих віків у категоріях нинішнього дня: ВНП розвинутих країн Європи (для яких тільки й існувала відповідна статистика) було оцінено до XIII ст. Отримані дані про чисельність населення, продуктивність праці, ефективність виробництва, динаміку цін, прибутків та нагромадження у Новий час і в середні віки суттєво розширили уявлення про минуле. Ці праці стикалися з іншими історичними та економічними дисциплінами — дослідженнями довготривалих тенденцій економічної динаміки, історією грошового обігу, історичною демографією.

До початку 60-х років нові кількісні методи (кліометрія) сприймалися як виклик традиційній галузі знань — економічній історії. Важливою віхою у становленні кліометрії була організація кліометричних конференцій, започаткована з невеликої зустрічі в університеті Пед’ю у грудні 1960 р. (надалі «Конференція із застосування економічної теорії та кількісних методів до проблем історії» стала традиційною, щорічною). Найбільш пам’ятною частиною її був виступ Р.-В. Фогеля з поясненнями соціальних заощаджень на залізницях [9, с. 237].

Фогель Роберт-Вільям народився в 1926 р. в м. Нью-Йорк. Навчався в Колумбійському університеті, де успішно захистив магістерську дисертацію, на матеріалах якої опублікував книгу «Союз тихоокеанських залізниць: прецедент поспішної ініціативи» [9, с. 237].

У 1963 р. став доктором філософії. Працював асистентом у Рочестерському університеті, професором широко відомої Вищої школи бізнесу Чиказького університету. У 1998 р. обраний президентом Американської економічної асоціації, член багатьох професійних та громадських організацій, входить до складу редколегій багатьох наукових журналів, провідний дослідник Національного бюро економічних досліджень США.

Член Національної академії наук США, Європейської, Американської академій мистецтв і наук, Британського історичного товариства, почесний доктор Рочестерського, Палермського та інших університетів. Лауреат Нобелівської премії (1998) [9, с. 237].

У своїх дослідженнях вчений одним з перших почав використовувати контрфактичні гіпотези. З їх допомогою він перевернув традиційні уявлення про роль та умови розвитку залізниць в США. Вчений заперечив поширену точку зору, що саме залізниця «зробила» Америку. Традиційно вважали, що залізниці були абсолютно незамінні для економічного піднесення США в 1840-1890 рр.: як найефективніший транспортний засіб вони сприяли зростанню товарообігу, стимулювали освоєння нових земель і, крім того, стимулювали розвиток промисловості, передусім сталеплавильної. Фогель довів, що це перебільшення. Для оцінки ролі залізниць він використав контрфактичні моделі. З’ясувалося, що водні шляхи могли б непогано замінити залізниці як транспортний засіб і американський ВНП зменшувався б при цьому не більше ніж на З %; освоєння нових земель також практично не гальмувалося б завдяки розгалуженій системі каналів; більшу частину попиту на продукцію сталеплавильної промисловості забезпечувала не потреба в нових рейках, а заміна старих, а також інші виробництва, наприклад цвяхове. При використанні каналів і возів розвиток економіки затримався б тільки на пару років. Отже, залізниці виявилися зовсім не такими життєво необхідними, як вважалося раніше [9, с. 239].

Ще приголомшливішими виявилися результати знаменитого спільного дослідження Фогеля і Енгермана про роль та ефективність рабства у південних штатах США напередодні Громадянської війни. Вважалося, що американське рабство було надто неефективне через примусовий характер праці. Воно сприяло падінню підприємницького духу, призвело до низької ефективності розподілу ресурсів та доходів на душу населення на рабовласницькому Півдні. Дослідження Фогеля і Енгермана показали, що інтенсивна організація господарств, економія від масштабу та сприятлива кон’юнктура ринків бавовни робили плантаційні господарства прибутковими; витрати відтворення рабів були меншими за прибуток від работоргівлі; ефективність сільськогосподарського виробництва на «відсталому» Півдні була вищою, ніж на «розвинутій» Півночі, і що доходи на душу населення в південних штатах були не тільки на рівні найрозвинутіших країн тих років, а й відзначалися надзвичайно високими темпами зростання. Ефективність рабовласницької системи виявилася набагато вищою, ніж вважали, і причинами її краху були не економічні, а політичні та соціальні фактори. Це не означало, що автори з моральної точки зору підтримували рабство [9, с. 239].

Таку позицію підтримав Д.-С. Норт. У своїй праці «Зростання і добробут в американському минулому: нова економічна історія» (1966) він наголосив, що саме по собі рабство не зумовлювало зниження якості підприємницької діяльності, зменшення обсягу капіталовкладень, нераціональний розподіл капіталу між сільськогосподарським і промисловим виробництвом. За екстенсивного виробництва переважно сільськогосподарського, південні плантатори раціональніше вели господарство, краще обробляли землі та використовували капітал і працю рабів для одержання найбільшого прибутку. Водночас він зазначає, що не торкається моральних і етичних аспектів цього процесу [9, с. 240].

Норт ДугласСесіль народився в 1920р. (м. Кембридж, США). У 1942 р. отримав диплом бакалавра з спеціальності «політична наука, філософія і економіка». У 1952 р. захистив докторську дисертацію. Упродовж 50-х років Норт провів низку досліджень економічного зростання в межах вивчення економічної історії. Особливо плідно працював у 1960-1966 рр. директором Інституту економічних досліджень при Вашингтонському університеті, одночасно редагуючи «Журнал економічної історії» [9, с. 240].

Автор восьми книг, майже сотні наукових статей. Член Британської академії наук, Американської академії мистецтв і наук, тривалий час був членом Ради директорів Національного бюро економічних досліджень США, в 1972 р. — президентом Асоціації історії економіки, а в 1975 р. — президентом Західної економічної асоціації. Д.-С. Норт підійшов до розвитку економетрії дещо з іншого боку. Він один з перших став проводити міждержавні зіставлення та кількісні оцінки різних стратегій економічного зростання і в наступних працях піднявся на вищий рівень історико-економічних узагальнень.

Праці Фогеля і Норта перевернули традиційне уявлення про американську історію і помітно вплинули на напрями дослідження економічних істориків. Ці вчені зуміли показати, як можна використати сучасні методи статистичного аналізу і математичного моделювання для оцінки історичних подій та їх значення для майбутнього.

Кліометрична школа розширила проблематику економічної теорії. її представники запропонували низку важливих положень, започаткували економічну соціологію, показали значення організації, норм права і моралі, активізували статистичні дослідження. Проведена Р.-В. Фогелем і Д.-С. Нор-том дослідницька робота стала основою наукового пояснення природи економічного зростання та спаду.

2. Економічні трансформації в ХХ столітті

Різноманітні форми бізнесу знаходяться зараз під впливом досить складного механізму державних і ринкових регуляторів прямої і зворотньої дії.

З розвитком економічних відносин відповідно удосконалювався і весь регулюючий механізм. До ринкової кон’юнктури приєдналися регулюючі функції держави через банківсько-фінансову, монетарну, кредитну, бюджетну, страхову, митну, антимонопольну, податкову політику тощо. Держава зараз по суті прийняла на себе найважливіші функції управління соціально-економічними процесами майже в усіх країнах з ринковими системами. Країни, що встають на шлях глобальних трансформацій — якісного оновлення суспільного устрою і його економічної системи — мають, перш за все, точно визначати модель переходу в нову якість з альтернативним вибором найкращого варіанту: йти шляхом або революційного вибуху, або — поступового еволюційного сходження на вищі щабелі прогресу.

Багатовіковий досвід світового економічного розвитку свідчить про те, що революційні вибухи неминуче завершувалися розвалом економіки з великими втратами, вкрай негативними соціальними наслідками і людськими трагедіями. При цьому програми подолання цих наслідків вимагали величезних інвестиційних і поточних затрат, а також відповідного часу. На економічне й технологічне відновлення навіть до рівня стартових рубежів, з яких починається подальший розвиток, здебільшого уходили десятиріччя.

У той же час еволюційний прогресивний розвиток, не викликаючи соціальних потрясінь, забезпечує планомірну трансформацію темпами більш високими, бо виключаються періодичні руйнації господарських структур і джерел внутрішніх нагромаджень, які спрямовуються в інвестиційну та інноваційну діяльність у чергових відтворювальних циклах. Інакше кажучи, безперервні процеси оновлення старих і створення якісно нових конкурентоздатних систем, розвитку інфраструктури відбуваються в епохи еволюцій значно інтенсивніше і з меншими сукупними витратами. Так звані «перехідні періоди» взагалі виключаються, оскільки нормальні відтворювальні цикли і загальноекономічні кругообороти не порушуються [6, с. 5].

Навіть з цих суто прагматичних міркувань нав’язана із-зовні урядам країн, що реформують свої економічні системи, політика «шокового удару» завдала їх економіці великої шкоди, не наблизивши ні на крок до бажаних цілей. Навпаки, за минулі шість (1991-1996) років на величезному економічному просторі, де розміщено більшість цих країн, зруйновано значну частину економічного і науково-технічного потенціалу, втрачено близько половини ВВП та внутрішніх інвестиційних нагромаджень, різко знижено рівень життя основної маси населення [6, с. 6]. Отже, такими сумними наслідками обернувся помилковий вибір трансформаційної моделі.

Про це, до речі, попереджали політиків і урядовців з досить точним прогнозом наслідків видатні вчені-економісти різних країн світу. Про наукові дискусії, які відбувалися з цього приводу, мова піде далі в цій монографії. Проте до тверезого голосу вчених «революційні» реформатори тоді зовсім не прислухалися. Більше того, їх ганьбили і навішували всілякі ярлики «консерваторів, «очернителів» і «ворогів реформ». Істина ж була на боці вчених, підтверджуючись практикою швидкого економічного занепаду під гаслами негайного переходу до «вільного ринку», як це не парадоксально, з антиринковою спрямованістю. На цьому «дикунському ринку» взяли гору примітивний бартер, вкрай роздрібнені й малоефективні форми човновиків, торгових палаток, кіосків, вуличних базарів з низькою культурою торгівлі, масовою спекуляцією, розвитком хабарництва, корупції, рекету та інших криміногенних дій [6, с. 6].

Справа з політикою монетарного регулювання за моделлю молодих «класиків неомонетаризму» зайшла настільки далеко, що, наприклад, в Україні вслід за шаленою, по суті, безконтрольною емісією грошей, вибуховою гіперстагфляцією, розпочався прямо протилежний процес небувалого стиснення грошової маси в обігу. І це негайно зумовило глобальну кризу платежів. Переважна більшість юридичних і фізичних осіб країни не може своєчасно ні купувати, ні продавати. Механічна заміна гостроти колишнього товарного дефіциту на ще більш гострий дефіцит грошей створили ілюзію товарного багатства. У результаті було штучно заморожено весь економічний кругообіг, паралізовано інтереси людей до створювальної праці, можливості підприємницьких і бюджетних нагромаджень для оновлення і розвитку національного товаровиробництва. Банківські структури, в свою чергу, здувши процентні ставки, навіть не пов’язуючи їх з дійсними темпами інфляції, паралізували довгострокове кредитування. Таким чином, однобічна монетарна політика досягла своєї кінцевої мети. Національні капітали в цьому варіанті відпливають у тіньовий обіг і за кордон. Зовнішні кредити в інвестування структурних перетворень і створення конкурентоздатних виробничих об’єктів залишаються мізерними або зовсім відсутні. Інакше кажучи, відплив капіталу з країни значно переважає його приплив. Здебільшого широкій громадськості невідомо, в які сфери він спрямовується або у чиїх кишенях осідає.

За цих умов не дивно, що люди втрачають віру в чесність і справедливість, в реальні заробітки і особисті доходи. Сама платня занадто мала і не виплачується своєчасно (заборгованість сягає кілька місяців із загрозою, що її взагалі ніколи не буде погашено), що аж ніяк не стимулює інтенсивну і високоякісну працю. Підприємства, притиснуті такою недолугою монетарною і фінансовою політикою держави, починають переходити на оплату праці своїх співробітників, як було в середні віки, натурою -продукцією, яку вони самі випускають. Наприклад, цукрові заводи -цукром, швейні фабрики — одягом, взуттєві — взуттям, шинні заводи — автомобільними шинами, підприємства по металевих виробах — відрами, бідонами, каністрами, різноманітним посудом, підприємства по виготовленню кераміки — керамічними виробами тощо. Кваліфіковані фахівці промисловості змушені самі ж поштучно торгувати власними товарами. Такий своєрідний бартер є ніщо інше, як пародія на сучасну ринкову економіку. Це викликатиме неабиякий подив у нащадків, які будуть вивчати історію ринкових перетворень в Україні [6, с. 8].

У той же час ринкові трансформації за еволюційною моделлю в Китаї та інших країнах так званих «малих тигрів» Тихоокеанського регіону, планомірно й цілеспрямовано реформуючи свої економічні системи під чітким державним регулюванням і контролем, досягли видатних успіхів в економічному оновленні й зростанні. За темпами росту ВВП вони вийшли на передові позиції серед інших країн світу. Моделювання трансформаційних процесів, що безпрограшно приносять позитивні результати, здійснюється за оціночним критерієм приросту реального ефекту при одночасній розробці й реалізації конкретних проектів формування принципово нових виробничих і ринкових структур [6, с. 9]. Вони досить швидко перетворюються, порівняно з старими, в конкурентоздатні на внутрішньому і зовнішніх ринках. Відомо, що розширення платоспроможного попиту підштовхує відповідний розвиток сфери товаровиробництва, а вона в свою чергу, впливає на зворотне зміцнення місткості споживчого ринку.

Тепер і на ближчу перспективу Україні, як ніколи, потрібна скоригована в створювальному напрямку концепція і загальнонаціональна програма виходу з гострого кризового стану, в який її загнано політикою «ринкового шоку», стабілізації становища і переходу в фазу економічного зростання. Одночасно належить, замість уже зруйнованої, жорстко централізованої системи тоталітаризму, ввести властиві ринковій економіці більш гнучку, достатньо демократичну, дієздатну й ефективну систему менеджменту в усій ієрархії державного і господарського управління «знизу до верху», спираючись на державне законодавство. Це, безумовно, нічого спільного не має з «демократичною» анархією, дезорганізацією і безвідповідальністю, які, на жаль, набрали силу під час розбазарювання і розкрадання українського багатства, безконтрольного реформування, що супроводжувалися руйнацією продуктивних сил і зупинкою національного товаровиробництва [3, с. 39]. Звідси випливає загроза масового безробіття з усіма її негативними наслідками. Витрачений на розвал старої економіки без створення нової час значно розширив нестабільний перехідний період.

Зараз дуже важливо в законодавчому порядку, виходячи із загальнодержавних і приватних інтересів, з урахуванням мінливої ринкової кон’юнктури, спрямовувати діяльність банківсько-фінансових, а також бізнесових структур на першочерговий розвиток власного товаровиробництва, конкурентоздатного на зовнішніх ринках, активно знаходячи на них нішу збуту своїх товарів і послуг. Отже, тільки після завершення перехідного періоду економіка країни зможе вступити в стадію нормального її функціонування в умовах сучасного цивілізованого ринку.

Помилково розраховувати на те, що якісне оновлення всього економічного організму відбуватиметься само собою, без активного державного впливу і глибокої господарської трансформації на принципах справжнього підприємництва, використання стимулюючих факторів ринкової кон’юнктури, застосування новітніх технологій і жорсткого менеджменту. На структурну і якісну трансформацію потрібен великий інвестиційний капітал як з внутрішніх нагромаджень і амортизації, так і з власних і зарубіжних кредитів та інших джерел інвестування. Без цього ніяких, тим більше швидких прогресивних зрушень не відбудеться. В усіх сферах людської діяльності має бути висока фінансова і матеріальна зацікавленість, трудовий ентузіазм, чітка система програмування, планування й управління. Сподівання на автоматизм дії міфічної «невидимої руки» ринку ілюзорні. Тільки чітка система управління й організації перетворень, жорсткого контролю за виконанням накреслених програм і бізнез-планів з фінансовим і ресурсним забезпеченням по кожному об’єкту, зацікавленість людей активно працювати приводять до прогресивних зрушень. Капітал, інтерес, праця, знання й вміння управляти і організовувати відтворювальний процес на сучасному конкурентоздатному рівні, дія справжнього ринку з розвиненою інфраструктурою, а не квазіринку — реально вирішують справу. Все інше від лукавого [3, с. 40].

Поняття «ринкової економіки» надто розпливчасте і незрозуміле. Зараз ринкової економіки взагалі не існує, бо вона пройшла величезний шлях свого історичного розвитку, структурного і якісного вдосконалення — від зародження первісних форм до сучасних високорозвинених і досконалих систем з різними моделями їх формування та функціонування. Тому країнам, які зараз прагнуть до ринкової економіки, треба, перш за все, точно визначитися з стратегією структурних і якісних трансформацій у нову систему, моделюючи її, виходячи з конкретних умов і специфічних особливостей своєї країни, за відповідними оціночними критеріями ефективності. Вибір найкращого варіанту має вирішальне значення для майбутнього розвитку. Доводиться також ретельно зважувати на ресурсні та інвестиційні можливості щодо визначення темпів трансформації, маючи на увазі, що в нормальній економіці кожний черговий відтворювальний цикл має забезпечувати відповідний приріст товарного продукту під ринковий попит, доходів і фондів нагромадження та споживання [3, с. 41].

3. Україна: уроки реформ та стратегія розвитку

Останнє десятиріччя XX століття характеризувалося значними змінами у світовій економіці. Нова фаза науково-технічної революції та інтернаціоналізації потоків капіталу трансформувала головні моделі економічного розвитку. Цільовою моделлю, яку намагається впровадити більшість країн, є економіка зростання. Але на цей час такі показники, як динаміка інновацій, обсяг інвестиційних потоків, поступилися місцем у рейтингах економічних оцінок факторам технологічної швидкості і концентрації, що визначають ступінь високотехнологічності зростання сучасної економіки. Найважливішими тенденціями, які визначають перспективи будь-якої економіки, стали гуманітарні фактори — гуманітарна складова економічної моделі. У світі відбувається не просто поступовий еволюційний перехід до нового економічного укладу, а глобальна неоекономічна революція, зумовлена технологічними, фінансовими та екологічними змінами, переходом на новітні ринковоємні, високопродуктивні та гнучкі види виробництва, що свідчить про домінування у світі гуманітарної економіки.

Визначальними векторами зростання гуманітарної економіки стали високоінтелектуальні галузі і новітні типи виробництва, що базуються на інтелекті як основному виробничому ресурсі новітнього технологічного укладу.

Наприклад, уже зараз такі країни, як Норвегія, Канада, Німеччина, Ірландія та Австрія, переорієнтували свою економіку на створення і використання сучасних знань, що більш ніж на 50 % забезпечує зростання національного багатства [10, с. 228].

Найстабільніше підвищення науково-технічного потенціалу демонструють США: загальні витрати на НДДКР за останні роки становлять тут у середньому 220,6-225,0 млрд. доларів на рік. За рівнем інтернетизації перше місце сьогодні посідають Ісландія (44,6 %), Швеція (40,4 %), Норвегія (36,2 %) та США (21 %). Зі 100 компаній, що мають найвищі світові економічні індекси, 99 працюють у галузі Інтернету та фармакології [10, с. 228].

У нашій країні зараз налічується від 20000 до 70000 користувачів Інтернету. Але за останні роки виділення коштів на науку скоротилося з 3,5 % ВВП до 0,15 %, а загальна кількість наукових кадрів зменшилася протягом 1991-1999 рр. більш як удвічі [10, с. 229].

Як відомо, протягом останніх століть в історії технологічно-інноваційної еволюції було п’ять хвиль, які зумовили утворення п’яти технологічних укладів. Економічні перспективи кожного з них визначалися домінуванням певного типу ключового виробничого ресурсу.

П’ята хвиля, започаткована в середині 80-х років, ґрунтується на досягненнях у сфері мікроелектроніки, інформатики, біотехнологій, фармакології, медичної діагностики, генної інженерії, нових видів енергії, супутникових технологій та телекомунікацій і використовує принципово новий тип виробничих ресурсів — гуманітарний (інтелектуальний). Основна його характеристика — висока продуктивність, мобільність, невичерпність і регенеративність [10, с. 230].

Україна включилася у загальносвітову ритміку техніко-економічного розвитку наприкінці ХІХ століття на рівні третього техноукладу. Нові уклади формувалися шляхом наздоганяючої органічної модернізації, яка генерується завдяки швидкому створенню нових виробництв за допомогою економічної політики мобілізаційно-адміністративного типу. В результаті нові технологічні уклади співіснували (і співіснують зараз) з попередніми, використовуючи дефіцитні ресурси, і тим самим гальмують становлення передових відтворювально-технологічних контурів і завершення нормального циклу технологічного розвитку.

Технологічна різноукладність вітчизняної економіки, наявність різних техноекономічних секторів, ринкових і галузевих сегментів — особливість перехідного етапу її розвитку у технологічному і структурному вимірах. Наслідки застосування «наздоганяючої» моделі значною мірою зумовили змішаний характер техноекономічної моделі української економіки, де існують сектори різної конкуренто спроможності: для деяких з них характерна низька конкурентоспроможність галузей і технологій масового використання; для других — значний потенціал перспективних напрямів фундаментальних і прикладних досліджень у ряді виробництв; для третіх — великі експортні можливості традиційно-індустріальних і сировинно-транзитних галузей.

Нині в Україні розпочався новий етап економічної трансформації, точкою відліку якого стало підключення країни до процесів глобалізації. За таких умов наздоганяючі та мобілізаційні стратегії економічного зростання, що домінують у другому і третьому укладах, стали неефективними. Виникла необхідність переформулювання основних завдань розвитку з метою адаптації національної специфіки країни до нових глобальних умов. Тобто для п’ятого технологічного укладу ми маємо знайти принципово нову модель національного економічного зростання — інноваційно-форвардну стратегію.

Для галузей національної постіндустріальної економіки, що розвиваються найдинамічніше, пропонується використовувати назву «інноваційні кластери» і ввести у науковий обіг термін «кластерна економіка». Йдеться про змістовну й організаційну характеристику розвитку п’ятого економічного укладу в Україні, що визначається сегментарним маневруванням у рамках різноукладної транзитарної економіки [4, с. 171].

Деякі скептики стверджують, що неможливо побудувати гуманітарну постіндустріальну економіку в індустріальному суспільстві за умов домінування мобілізаційної моделі, стримування заробітної платні, прямих та опосередкованих державних дотацій, вузькості національних ринків, залежності від припливу іноземних інвестицій і відсутності високого рівня споживання населення та поширення постматеріалістичної мотивації як фундаменту переходу до постіндустріального типу розвитку. Основною проблемою конструювання засад нового економічного укладу в сучасних умовах стає фактор адаптації його внутрішніх характеристик до національного характеру індустріальної економіки. Новітні галузі є специфічними за своїми ознаками елементами національної економіки, бо вони безпосередньо підпорядковуються законам глобальних економічних потоків. Проблеми і перспективи їх функціонування — це складноструктурний комплекс глобальної й національної економік. Основним проблемним вузлом постіндустріального дизайну, що був концептуально визначений останнім часом, стала необхідність розробки моделі розбудови постіндустріальної гуманітарної економіки в окремій країні [4, с. 172].

Загалом на фоні стрімкого зростання значущості інформаційної складової зменшується вагомість індустріальних форм організації економіки. Новітні технології дають унікальну можливість країнам з обмеженими ресурсами «перестрибнути» цілі цикли промислового розвитку, які ще кілька років тому треба було пройти, щоб досягти сьогоднішнього рівня економічного розвитку західного суспільства.

Якщо XX ст. було епохою галузей, котрі базувалися на використанні природних ресурсів і ефективних технологій, то у XXI пануватимуть «штучні інтелектуальні галузі», економіка інтелектуальних активів, головним чинником розвитку яких є не виробництво та впровадження, а наявність ідеї, проекту, програми [4, с. 173].

Для України необхідне не тільки утвердження галузей глобальної економіки як домінуючих сегментів національного розвитку, а й визначення оптимальної форвардної стратегії економічного розвитку держави.

Треба усвідомлювати, що включення до глобальної економіки — це сегментарний та різноциклічний процес, який відбувається за кластерним принципом. Зокрема, стратегія загального державного реформування має бути зорієнтована на створення «кластерів сполучених структур» — таких, що забезпечуватимуть потреби розбудови інноваційної неоекономіки в Україні. Наприклад, під час проведення адміністративної реформи треба враховувати фактор необхідності формування інноваційно-територіальних зон, а реформа системи освіти має бути спрямована на її трансформування в індустрію знань. Освіта повинна перетворюватися на галузь постіндустрійної економіки, стати «економікою знань», що забезпечуватиме «виробництво інтелекту» для hi-teсh-галузей національної економіки [4, с. 174].

Одним з визначальних напрямів формування загальнонаціональної стратегії розвитку має стати пошук оптимальної моделі інституційно-адміністративних структур включення до новітніх постіндустрійних стандартів. У цьому контексті позиція МВФ щодо скорочення органів адміністративного управління інноваційно-технологічною політикою, наукою та освітою є досить згубною для перспектив успішного розвитку України в рамках глобальної неоекономіки.

Глобальна гуманітарна економіка не має тих самих ознак монолітності, що й національна. Саме тому реалізацію форвардної стратегії потрібно розпочинати зараз, не чекаючи, коли в нашій країні з’явиться масштабний народногосподарський комплекс гуманітарної економіки і коли до цього процесу приєднається більшість країн, що розвиваються.

4. Концепція нової економіки

Поняття «нова економіка» введене в економічну науку порівняно недавно, і його ідеологам поки не вдалося знайти тлумачення, прийнятне для всіх. Проте у західних країнах цю проблематику сприйняли не тільки як чергову наукову концепцію, а й як новітній напрям вироблення економічної політики для всіх сфер і рівнів народного господарства. Плідно вивчають феномен нової економіки в Росії, особливо з позицій готовності країни до її побудови.

Нова економіка поки що дає про себе знати лише в окремих сферах. На зламі століть, наприклад, усіх здивувало, що Yahoo! — пошукову інтернет-машину з приблизно 1000 співробітників оцінювали на біржі вище від таких підприємств, як Boeing або Daimler-Chrysler, кількість працівників у яких відповідно в 200 і 500 разів більша. Проте висновок із цього міг бути зроблений тільки один: Dot.coms нової економіки прогнозує масовому споживачеві швидший шлях до багатства, ніж розрекламовані концепції світових лідерів промисловості. Справжній крах уявлень про пріоритети і закономірності гри на біржі [2, с. 311].

Сьогодні ми є свідками протилежних ситуацій. Франкфуртські біржові гравці на ринку нових технологій прозвали минулий рік роком втрат. Він позначився гучними скандалами, непередбачуваними банкрутствами, обвальними втратами на курсах, балансами, що не задовольняють власників. NEMAX 50 (біржовий індекс ринку нових технологій, який розраховують на базі 50 провідних компаній), маючи у 2001 році стартовий рівень 2869,01 пункта при найвищому значенні торік 9694,07, опустився до 1200 пунктів [2, с.311].

Було б великою помилкою звичайні для світової економіки злети та падіння не визнавати революційних змін, що відбуваються у сучасній економіці. Тим більше, що біржові курси часто залежать не від реальних можливостей певного сектора економіки, а від успіхів лідерів ринку, які з часом починають задихатися від довгої гонки і втрачають здатність конкурувати з тими її учасниками, які підключилися до забігу пізніше. Адже хто відкриває двері у незнаний світ, зазнає значних ризиків. Він пірнає у чудовий океан, який переповнює чуття, втрачає почуття реальності і не завжди здатен усвідомлювати, що у цьому океані є й вири, зустрічаються акули, бувають шторми. Такий стан для багатьох може мати трагічні наслідки, і це сьогодні спостерігаємо на ринку високих технологій та Інтернет-бізнесу. Але від цього чарівність «океану» не зменшується. Треба просто краще готувати себе до випробувань. Саме тому українським економістам необхідно краще з’ясувати таке явище як нова економіка, щоб скористатися його перевагами без втрат або з найменшими втратами.

Не встигнули економісти більш-менш звикнути до терміну «постіндустріальне суспільство», як у наукову термінологію увійшло практично альтернативне поняття — «нова економіка». Власне кажучи, «постіндустріальне суспільство» як наукове поняття використовували для позначення сучасної стадії економічного розвитку західних країн більше завдяки роботам американського соціолога Даніела Белла, ніж тому, що воно фіксувало сутність нових економічних явищ.

У наш час стає зрозумілим, що світ справді вступає в нову еру, в якій превалюючим чинником є глобалізація. В останнє десятиліття ми стаємо свідками поширення явищ, коли національна приналежність економіки не є визначальною. Мультинаціональні компанії здатні впливати на політичні та соціальні процеси більше, ніж президенти й уряди. Звичайні методи ведення господарства спрацьовують з перебоями або зовсім не діють. Можна спостерігати і чималі негативні ефекти, особливо при необгрунтованому централізованому регулюванні економіки, спробах стримування міжнародного руху товарів, робочої сили і капіталу.

Термін «нова економіка» значною мірою пов’язаний із поширенням Інтернету. Він виник у середині 1990-х, коли на ринок вийшли перші Інтернет-компанії (Yahoo!, AOL, Amazon.com). Поява нової економіки символізувала небувале зростання біржових індикаторів — акції Інтернет-компаній при первинному розміщенні виростали за день на сотню і навіть тисячу відсотків. До того ж значного поширення почав набувати бізнес в Інтернеті, і для багатьох нова економіка стала асоціюватися саме з ним [1, с. 544].

Але це зовсім не так. Хоча Інтернету й справді належить пріоритетна роль, нова економіка не зводиться до його використання. Істотною її рисою є вироблення і використання нових знань. Ідеться не тільки і навіть не стільки про інноваційні розробки, а в першу чергу про фундаментальні дослідження та їхнє прикладне втілення. Тому позитивно можуть бути сприйняті визначення нової економіки, що представляють її як «економіку знань», «знання-інтенсивну економіку», «засновану на знаннях економіку», «невагому економіку». Одночасно варто усвідомлювати, що ці терміни дещо звужують суть нової економіки, тому що залишають поза сферою економічних процесів виробництво нових знань. А подібна теоретична нечіткість має своїм наслідком недооцінку того, що виробництво знань переміщується зі сфери послуг у сферу безпосереднього виробництва.

Формування нової економіки є результатом розвитку нових знань. Оцінки показують, що нині подвоєння знань відбувається кожне десятиліття. Знання завжди були умовою розвитку виробництва. Однак до початку XXI століття людство нагромадило їх у такій кількості, що вони перейшли в новий якісний стан і стали самостійним чинником виробництва, таким, як земля, капітал і робоча сила. Це робить нову економіку якісно іншою порівняно з усім попереднім розвитком людства, тому що раніше, незалежно від типу суспільно економічної формації, економіка функціонувала на основі однієї і тієї ж групи чинників.

У новій економіці знання стали не тільки самостійним чинником виробництва, а й головними в усій системі чинників. Це пов’язано з тим, що саме вони у вигляді інформації як систематизованих даних зростаючими темпами змінюють вигляд сучасного світу. В економічній науці вважали, що в аграрному суспільстві земля була порівняно дефіцитним, а робоча сила — достатнім чинником. Потім земля втрачає своє значення, і в промисловому суспільстві економічне багатство переміщується від великих землевласників до королів фабричних труб.

У новій економіці багатство визначається володінням гуманним капіталом, хоча капітал, вкладений у матеріальні ресурси, не зникає. Як промислові суспільства не могли цілком відмовитися від фактора землі, так і в новій економіці необхідні матеріальні ресурси (так званий речовинний капітал), хоча їхнє відносне значення зменшується. Це виявляється в тому, що вартість тієї або іншої компанії дедалі менше визначається «відчутними» цінностями — будинками, машинами, технікою і т. д. Дедалі в більшій мірі її ціну формують «нематеріальні» ресурси — ідеї, кваліфікація персоналу, стратегічне поєднання ключових процесів з обробки інформації. Особливо характерне це для великих компаній, що працюють на інформаційному ринку — вони постійно б’ють рекорди з капіталізації. Так, вартість компанії Yahoo! виросла за останніх два роки з 400 млн. дол. до 5 млрд. Це, по суті справи, ринкова оцінка виняткового обсягу знань, які нагромадила компанія і які стають основою величезних прибутків [1, с. 549].

У новій економіці змінюється традиційна роль часу. Вона визначає економічну цінність знань. Найбільший розмір вони мають на початковому етапі виробничого використання, знижуючись при тиражуванні. Часова сутність знань лежить в основі біржових спекуляцій, інвестиційної привабливості наукових розробок, рекламних прибутків ЗМІ і т. д. Найбільшу цінність мають розробка та підготовка до виробництва масового товару. Затягування ж із виробничим використанням знань призводить до їх старіння й економічної непридатності, тому що виникають нові знання, що мають велику перспективу «життя» у виробництві.

Багато українських менеджерів і керівників високого рангу, особливо тих, які розробляють економічну політику, не усвідомили реальної ролі знань у виробництві. Вони не бачать, що в новій економіці виробництво обходиться дуже дешево. Головним, на що витрачається дедалі більше зусиль, є генерація нових ідей, пошук та обробка інформації, що багато в чому визначає цінність товару для споживача. У зв’язку з цим слід також мати на увазі, що знання впливають не тільки на виробництво, а й на споживання. Це вимагає глибоких досліджень ринку, пошуку методів переконання покупця в тому, що він повинен зробити вибір із безлічі виробників на користь даного.

Помиляються ті науковці, що зводять нову економіку до старого бізнесу, але в нових умовах, визначених інформаційними та іншими високими технологіями. В таких тлумаченнях незрозумілим є тільки одне, але головне: чому не було і не могло бути мови про нову економіку колись. Адже революційні технічні зміни відбуваються не вперше.

Якщо порівнювати роль комп’ютера в сучасній економіці з іншими найбільшими винаходами і досягненнями кінця XIX — початку XX століття: електрикою, двигуном внутрішнього згоряння, хімією полімерів та індустрією розваг — то вона анітрошки не більша. Кожен з них мав також революційний вплив на виробництво, організацію побуту і дозвілля людей. Саме ці винаходи уможливили винахід портативних машин та інструментів, пральних машин, холодильників, кондиціонерів, автомобілів, літаків, полімерів, пластмас, численних лікарських засобів, телефону, радіо, кіно, телебачення, звукозапису, масових газет і журналів. Як стверджує Роберт Гордон (США), комп’ютери мають обмежений вплив на економіку у фундаментальному розумінні, тому що нездатні збільшувати багатофакторну продуктивність. Це не дозволяє розглядати їхнє поширення як нову індустріальну революцію [1, с. 551].

Сказане не повинне применшувати епохальної ролі комп’ютерів в економіці. По-перше, їхнє виникнення і розвиток привели до формування нових галузей економіки: економіки виробництва комп’ютерів, Інтернет-економіки, електронної комерції, електронного бенкінгу. Ці галузі істотно впливають на традиційні і значною мірою змінюють їхнє обличчя. По-друге, комп’ютери стали технічною основою становлення нової економіки як економіки знань.

Визнання ери нової економіки ставить на порядок денний питання про економічні закони, що управляють нею. Теоретики люблять цитувати вислів Шапіро і Варіано про те, що технологія змінює економіку, але не змінює її законів («Technology changes. Economic laws do not»). На наш погляд, це дещо спрощений підхід, якщо не відхід від пошуку відповіді. Якби натураліста запитали, чи зміняться закони фізики або біології при переході з повітряного в безповітряний простір, то відповідь була б однозначно позитивною. Дивно, але економісти поки допускають, що життя в новій економіці може існувати за «старих» законів [1, с. 552].

Звичайно, «старі» економічні закони не зникнуть. Але можна прогнозувати зміну характеру їхньої дії і проявів. Водночас з’являться (швидше за все, вони вже діють) нові економічні закони, які наука може передбачити або ж відкрити в процесі функціонування нової економіки. Уже зараз фахівці широко обговорюють питання про парадокси продуктивності праці («парадокс Солоу») і цикли Кондратьєва, що їх не вдалося поки повною мірою пояснити, виходячи з відомих законів. Деякі дослідники стверджують: правила, які стосувалися, приміром, грошової й антимонопольної політики, що працювали в епоху сталі та легкових автомобілів, у нинішню епоху панування комп’ютерів і мереж непридатні. На думку інших, економічна циклічність насправді не усувається; якщо економіка зростає занадто швидко, то інфляція буде збільшуватися; ціни на акції, як і раніше, залежать від прибутку; і урядам, як і раніше, доведеться пильнувати, щоб перешкоджати зловживанням з боку монополій [1, с. 553].

Не можна вважати, що й успіхи в новій економіці пояснені досить переконливо. Так, у складі сфери послуг — основної, коли йдеться про поширення і використання інформації, — 63% послуг віднесено до інтелектуальних. Більше 50% ВНП країн Організації економічного співробітництва і розвитку створюється у таких знаннєінтенсивних галузях, як освіта і комунікації. Майже в усіх країнах з високим рівнем прибутків збільшується частка високотехнологічних галузей (виробництво комп’ютерів і електроніки, аерокосмічна індустрія і т. п.) у загальному обсязі умовно-чистої продукції та експорту. Наприклад, з 1970 по 1994 рік частка високотехнологічних товарів у виробництві умовно-чистої продукції зросла з 18,2 до 24,2% у США, з 16,4 до 22,2% — у Японії, з 16,6 до 22,2% — у Великобританії. Що стосується частки продукції цих галузей в експорті, то найвищий показник за зазначений період спостерігався в Ірландії, де відбувалося його зростання із 11,7 до 43,6%, у США — з 25,9 до 37,3, у Японії — з 20,2 до 36,7% [1, с. 555].

Небувалий розвиток спостерігається насамперед у технічній сфері. Перший програмований комп’ютер з пам’яттю на 20 слів був сконструйований у 1946 році. З 60-х років почалася революція в комп’ютерній техніці. Спочатку вона характеризувалася поширенням комп’ютерів — «мейнфремів», а потім винаходом у 1971 році мікропроцесора. Гордон Мур, один із засновників Intel, у 1965 році передбачив темпи технічного прогресу в галузі комп’ютерної техніки, що цілком підтвердилися наступною практикою. Відповідно до закону Мура, процесингова потужність кремнієвого чіпа подвоюється кожних 18 місяців. За оцінками вчених, закон Мура залишиться в силі принаймні ще десять років. У 2012 році процесингова потужність комп’ютера буде в 19 мільйонів разів перевищувати потужність комп’ютера 1975 року, а коштувати в реальних цінах він буде менше [1, с. 556].

Такі високі показники економічного зростання можна пояснити просто — високою ефективністю нової техніки і попитом на неї. Але правомірно припустити, що в розвиток економіки «втрутилися» нові закони, яких не знала стара економіка. Вони чекають своїх дослідників і першовідкривачів. Не виключено, як це колись неодноразово було, що нові закони стануть очевидними у результаті більш-менш руйнівних криз світової економіки. А ознаки таких вже спостерігаються. Прикладами може бути і спад ролі долара у світовій економіці, і зниження цін на нафту при загостренні міжнародного становища, й антитерористичні компанії, і надходження біржових індикаторів вартості провідних компаній порівняно з компаніями, що роблять бізнес на знаннях, і гуманітарні катастрофи в країнах колишньої Югославії, у Чечні, Афганістані.

Нова економіка веде насамперед до ліквідації географічних і національних кордонів економічного простору. Весь світ є реальним або потенційним клієнтом фірми, й одночасно будь-яка фірма світової економіки є реальним або потенційним конкурентом. З цих передумов бере початок стратегія управління і маркетингу: боротьбу за клієнта потрібно вести на всьому світовому ринковому просторі й з орієнтацією на цей же простір варто будувати стратегію конкуренції. Це приводить до небаченого в історії розширення можливостей для досягнення успіху, з одного боку, і збільшення ризику, — з іншого. Прикладом може бути компанія Amazon.com, що протягом останніх трьох років продала книги майже двом мільйонам людей із 160 країн зі свого офісу в Сіетлі [1, с. 557].

Нівелювання географічного і національного чинника нині знаходить вияв у збільшенні радіуса впливу окремих людей та неурядових організацій. У світі створюється велике число віртуальних коаліцій, у яких об’єднуються однодумці з метою надання допомоги одне одному в обміні інформацією, розробці та впровадженні своїх стратегій. Нині неурядових організацій приблизно 30 тис., їхньому становленню значною мірою сприяє Інтернет, а відтак ця кількість має стійку тенденцію до зростання.

Наприклад, 600 абсолютно різних неурядових організацій 70 країн світу в 1998 році, координуючись через Інтернет і створивши всесвітню коаліцію, домоглися від керівництва країн OECР відмови від планів регулювання міжнародних інвестицій. Аналіз таких акцій дає підстави стверджувати, що Інтернет формує якісно нове глобальне громадянське суспільство. Це об’єднання людей, які живуть і мислять поза національними, адміністративними та географічними рамками. Особливо ефективним засобом розвитку таких тенденцій є використання цифрового простору для тиску міжнародної громадськості на уряди з метою прийняття відповідних політичних рішень.

В оцінках взаємовпливу нової економіки і держави домінує точка зору, що Інтернет не замінив ні національну державу на її центральній позиції у світовій політиці, ні класичну політику влади. Однак він зміцнив існуючі обмеження національної дієздатності й сприяє створенню глобального громадянського суспільства. І одне, й інше в перспективі зачіпає позиції та поведінку національної держави. Однак вона не зникне, а тільки зміниться. Поряд із системою територіальних держав створюється мережа відносин, у якій уряди, міжнародні та неурядові організації, суб’єкти економіки й окремі індивіди співіснують, сперечаються і співробітничають.

Таку позицію можна прийняти лише з певними застереженнями. Потреба в національній державі залишиться тільки в сфері культурно-історичних інтересів і правових відносин. Регулююча роль держави у сфері економіки стане непотрібною, тому що вона поступово переходитиме до транснаціональних компаній і великих господарюючих суб’єктів, які діють на мікроекономічному рівні. Рамки економічної діяльності держави обмежуватимуться умовами Всесвітньої торгової організації і податковим законодавством. Навіть соціальні функції набудуть глобального характеру. Так склалося історично.

Знання як чинник виробництва ведуть до виникнення нових форм бізнесу, що перебувають у постійній взаємодії суб’єктів ринку у реальному часі. Збір інформації, вивчення й адаптація до змінного середовища відбуваються безпрецедентно швидко. Ті компанії, що зуміли пристосуватися до нової культури співробітництва з клієнтами і партнерами по бізнесу, стають або залишаються лідерами. Вони виробляють імідж постійних змін, прагнуть до безупинної реконструкції своїх процесів і модернізації продуктів. Так, компанія Dell Computer зробила, по суті, революцію в галузі продажу персональних комп’ютерів, пропонуючи їх безпосередньо покупцям. Вона перейшла до надшвидкісного виробничого циклу, чим шокувала конкурентів. У кінцевому рахунку, всі виробники комп’ютерів були змушені значно поглибити аналіз замовлень своїх споживачів для того, щоб не відстати від змін у тенденціях на ринку.

Нова роль простору і часу зробила необхідним використання Інтернету як інструменту підприємництва для перебудови зв’язків між трьома ключовими постатями бізнесу — постачальником, самою компанією і споживачем. Виник і розвивається єдиний електронний ланцюжок поставок, у якому споживач може управляти складом свого постачальника, формуючи замовлення на виробництво і навіть конфігурацію продукту. На цій стадії, власне кажучи, починається використання інтернет-технологій у взаємодії між господарюючими одиницями.

У новій економіці Інтернет став свого роду всесвітньою торговельною платформою, де відпадає потреба в посереднику. З цієї причини його називають «убивцею посередника». Найістотнішим у цих умовах є поява і розвиток моделей онлайнової торгівлі: В2В (business-to-business — взаємодія компаній одна з одною); В2С (business-to-customer — взаємодія компанії з кінцевими споживачами). Відповідно до прогнозу консалтингової компанії The Gartner Group, глобальна торгівля В2В до 2003 року досягне обсягу в 4 трлн. дол. порівняно з 400 млн. наприкінці століття [5, с. 4].

Нова економіка вперше створює умови для практичної реалізації моделі досконалої конкуренції, тому що формує достаток інформації, необмежену кількість покупців та продавців, зводить до нуля операційні витрати і ліквідує всі бар’єри для нових учасників ринку. Різновид торгових майданчиків відповідає потребам галузі або учасників ринку. Для взаємодії на них створюють каталоги і проводять аукціони, що дає змогу зводити велику кількість покупців та продавців з усього світу і вчасно ліквідувати надлишки продукції. Торгівлю стандартизованим товаром однієї галузі здійснюють на електронних біржах. При цьому Інтернет забезпечує велику прозорість, що фахівці UBS Warburg образно назвали «оголеною економікою».

Нині стає очевидним, що в усіх галузях виникають біржі В2В для забезпечення ефективнішого ринку обміну товарами між покупцями і продавцями. GM, Ford, Daimler Chrysler і Renault-Nissan планують цілком переміститися на спільну електронну біржу з обігом у 200 млрд. дол. і з 60 тис. постачальників. Передбачають, що перехід на онлайновий режим роботи дасть змогу скоротити вартість виготовлення автомобілів на 14% [5, с. 4].

Одним із першочергових завдань формування механізмів нової економіки є створення міжнародної системи емісії і використання електронних грошей (digital money). Цим поняттям позначають номіновані у визначеній валюті або товарі розрахункові одиниці, що існують у формі електронних записів в електронних пристроях (device), інформацію про які можна передавати з одного приладу на інший, даючи можливість користувачам здійснювати розрахунки за господарськими договорами. Відтак зменшується не тільки попит на гроші, емітовані центральними банками, — відбувається своєрідна узурпація організаторами таких систем права на прибуток від емісії, тобто сеньйораж.

Перетворення знань у внутрішній процес економічного росту дає підстави по-новому підійти до оцінки його результатів. Нагадаємо стародавню притчу, коли хтось, маючи яблуко, поділився ним з будь-ким, то кожен із них володіє половиною яблука. Якщо ж він має ідею і ділиться нею, то кожний має по ідеї. Отже, в економіці знань будь-яке зростання національної економіки досягається світовим науково-технічним прогресом. Потенціал його досить високий — біля 90% усіх вчених, які коли-небудь існували на планеті, живуть у наші дні. Нова роль знань вимагає створення такого світового економічного порядку, за якого можна буде забезпечувати оптимальне зростання світової економіки, вирівнювати рівні розвитку різних країн та регіонів і забезпечувати справедливу систему розподілу і перерозподілу світового продукту.

У деякій мірі новий світовий економічний порядок уже створюється. Він представлений такими органами, як ООН, Світовий банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд, СОТ, Європейський парламент і т.п. Однак він не має ще чіткої логічно завершеної структури. Відсутня також система ієрархічної підпорядкованості національних, реґіональних і загальнонаціональних органів [5, с. 6].

Дослідники нової економіки часто цитують припущення німецького соціолога Гельмута Шельскі, висловлене ним у 50-х роках XX століття: у результаті застосування електронних обчислювальних машин виникне проблема тоталітарної держави. Ця думка обгрунтовувалася тим, що адміністративна машина буде вимагати безумовної слухняності в умовах досконалого і прогнозованого планування. Зараз реальнішими видаються висловлювання іншого роду. Як пише член Ганзейської наукової колегії Ніко Штер, «незважаючи на всі прогнози, нині ми, мабуть, переживаємо, швидше за все, кінець царювання таких великих інституцій, як держава, церква й армія» [1, с. 560].

Відмирання національної держави в її сучасному значенні, хоч як це дивно може здатися на перший погляд, найбільш вигідне для країн, що розвиваються. У новій економіці їхні народи одержують безпосередній доступ до знань і можливість реалізувати себе незалежно від ступеня успішності політики, розробленої і проведеної власним урядом. Саме тому країни, що розвиваються, мають бути зацікавленіші в новому економічному порядку, ніж розвинені, і відповідно виявляти більше ініціативи.

На жаль, в Україні проблематика нової економіки не отримала належної оцінки. Економічна політика зводиться до певного переліку напрямів, які всі уряди гордо називають «політикою реформ». Відбувається ніби змагання між політичними силами за право називатися «реформаторськими». Однак усі спроби висунути концепцію реформ зводяться переважно до визначення відсотків встановлення податків, прийняття тих або інших кодексів, внесення часткових змін до існуючих законів, що саме собою часом і важливо, однак не може вважатися генеральною лінією розвитку.

На наш погляд, Україні час започаткувати глобальну орієнтацію своєї політики в економічній і соціальній сферах. Для цього насамперед потрібно створити відкрите суспільство з механізмами, що забезпечують необхідну для нової економіки гнучкість до змін, що відбуваються, і викликів, які вони роблять суспільству. Не можна розраховувати на процвітання, якщо якогось одного скандалу досить для того, щоб протидіяти розвитку Інтернету, обмежувати його використання в глобальному просторі й т. п.

У нас не втомлюються ремствувати на нестачу сировинних ресурсів. Іноді починаються розпачливі спроби розширити видобуток нафти, газу, золота і т. п., що не може привести до подолання кризових явищ і, тим більше, повернути країну до числа розвинених держав. При цьому забувають, що нині стратегічною сировиною стала інформація перш за все у науково-технічному розумінні. У США, наприклад, у сфері цифрової економіки створюється все ще 8% ВНП, але вона дає 35% усього економічного приросту за останні роки. А спад цін на комп’ютери викликає зниження інфляції принаймні на відсоток щороку. Якщо ставити завдання переходу до економіки, де домінує інформація, — а тільки таке завдання варто ставити сьогодні, — то мусимо виходити з того, що універсальним ключем у такому суспільстві є знання й освіта. Для України був традиційно характерним високий рівень розвитку науково-технічного прогресу й освіти за слабкого використання наявних досягнень. Однак протягом останніх 10-15 років у цій сфері відбувалося погіршення ситуації: відтік кращих кадрів за кордон і в бізнес, зниження фінансування наукових досліджень та освіти, низька затребуваність молодих фахівців та наукових розробок на практиці. Виходить, що сфера науки й освіти працюють ніби самі на себе [1, с. 562].

Висновки

Нині головне для України — радикально (ще точніше, революційно) змінити стратегію розвитку економіки. Її треба цілком переорієнтувати на нові рейки. Нова економіка як така, що здатна успішно функціонувати у глобальному середовищі лише на продукуванні та використанні нових знань, повинна стати українською системою стратегічного мислення й активності нації. При цьому варто врахувати загальноєвропейські причини відставання від США, які в Україні багатократно вищі. Саме за високого рівня професійної підготовки еліт має місце брак «носія змін»: підприємливості, сміливості у відкиданні старого і переходу до нового, здатності до швидкої перекидки капіталів із секторів з низькою продуктивністю, своєчасного використання умов для створення нових фірм, які мають схильність до досліджень та розвитку і швидко переростають у великі (нині вже просто малий бізнес не є найпрогресивнішим). Саме відсутність такого «носія змін» у суспільстві призвела до занепаду комунізму і не дозволяє скористатися потенціалом незалежної України.

Розробка національної моделі формування нової економіки в Україні не може не враховувати досвіду розвинених країн, особливо США та ЄС. Без цього неможливо хоча б тому, що нова економіка може функціонувати лише у несуперечливому міжнародному середовищі. Однак не менше значення може мати аналіз досягнень країн, успіхи яких щодо включення до нової економіки визнав світ, — Сінгапуру та Південної Кореї.

Вступ людства в епоху нової економіки є для України другим (після здобуття незалежності) унікальним доленосним шансом у новітній історії виграти конкурентну боротьбу за побудову національної економіки, що відповідає європейській цивілізації. Це вимагає надзвичайного напруження людських сил і всіх наявних ресурсів, а також включення до мережі суспільств і економік, які визнали науку й освіту за вирішальний фактор свого зростання.

Список використаних джерел

Геєць В. М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку. — К., 2009. — 863 с.
Гражевська Н. І. Економічні системи епохи глобальних змін. — К.: Знання, 2008. — 431 с.
Гриценко А. Концептуальні засади переходу до нової парадигми монетарної політики // Економіка України. — 2009. — № 2. — С. 31-41
Злупко С. М. Перехідна економіка: сучасна Україна: Навчальний посібник. — К. : Знання , 2006. — 324 с.
Колосінський Є. Ю. Світова економіка у контексті глобальних еволюційних процесів // Економіка. Фінанси. Право. — 2008. — № 11. — С. 3-6
Корнійчук Л. Сталий розвиток і глобальна місія України //Економіка України. — 2009. — № 4. — С. 4-11 ; № 5. — С. 4-14
Меньшиков С. С. Новая экономика: Основы экономических знаний: Учеб. пособ. для студ вуз. — М. : Межд. отношения, 1999. — 394 с.
Міжнародні стратегії економічного розвитку. — К. : Центр учбової літератури, 2009. — 355 с.
Проскурін П. В. Історія економіки та економічних учень: економічна історія індустріальної цивілізації. — К. : КНЕУ, 2008. — 396 с.
Україна на шляху соціально-економічних перетворень в умовах глобалізації: матеріали VІІІ міжнародної конференції: збірник наукових статей. — Кіровоград: КНТУ, 2008 — Вип.7. — 2008. — 385 с.
Шевчук В. Я. Макроекономічні проблеми сталого розвитку. — К.: «Геопринт», 2006. — 198 с.