Контракт як особлива форма трудового договору

Вступ.

1. Сфера застосування контракту.

2. Укладення контракту з керівниками підприємств і організацій.

3. Укладення контракту з працівниками.

4. Особливості застосування контракту.

5. Строк дії контракту.

6. Права і обовязки сторін контракту.

7. Тривалість робочого часу. Відпустка. Оплата праці.

8. Відповідальність сторін контракту.

9. Зміна, припинення і розірвання контракту.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Окремим видом трудового договору є контракт. Під контрактом сучасна теорія права розуміє угоду, що викликає виникнення, зміну або припинення правових відносин. Частина 3 ст. 21 КЗпП визначає контракт як особливу форму трудового договору.

Письмова форма не є “особливою формою” договору. Це окремий вид трудового договору, що укладається на певний строк для виконання роботи, яка носить, як правило, постійний або в будь-якому випадку тривалий характер. Тому не можна вважати контрактом такі договори про працю, які спрямовані не для вирішення окремих поточних питань, що виникають у ході реалізації трудових завдань.

Терміни “договір” і “контракт” не завжди тотожні.

По-перше, дія контракту завжди обмежена певним строком.

По-друге, контракт завжди повинен містить, крім основних, факультативні (додаткові) зобов’язання сторін.

По-третє, контракт завжди укладається у письмовій формі, тоді як трудовий договір може бути укладений усно.

Сфера застосування контракту визначається законодавством України.

Перевага контракту перед звичайним трудовим договором проявляється у тому, що контракт дозволяє максимально індивіалізувати кожну конкретну угоду про працю, наповнити її специфічним змістом. Тому контракт повинен бути дійовим засобом поліпшення у договірному порядку правового статусу працівника порівняно із законодавством і колективним договором. Фактично ж він досить часто укладається з протилежною метою, як черговий спосіб порушення трудових прав і свобод людини, обмеження прав працівника в часі.

1. Сфера застосування контракту

Контракт як особлива форма трудового договору має спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативи та самостійності працівника, враховувати його індивідуальні здібності і професійні навички, забезпечувати передбачену законодавством його правову і соціальну захищеність.

Останнім часом сфера застосування контракту, яка виходить навіть за межі, визначені законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, необгрунтоване розширюється. Це не сприяє створенню умов для повної реалізації (чи повного використання) громадянами права на працю, ускладнює становище працівників, знижує реальність трудових прав громадян, встановлених Конституцією і Законами України.

Практично прийом на роботу по контракту здійснюється на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності. Цьому сприяє законодавство, що регулює їх діяльність. Так, наприклад, застосування контрактної форми трудового договору допускається законами України "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про господарські товариства", "Про освіту", "Про державну службу" і ін. Постановою Кабінету міністрів України від 19 березня 1994 року № 597 затверджена Типова форма контракту з керівником підприємства, що перебуває в загальнодержавній власності. Наказом Фонду державного майна України від 13.01.1995 р. № 21 затверджена аналогічна форма контракту найму на роботу голови правління відкритого акціонерного товариства, створеного на базі майна підприємства, що відносяться до групи "Г". Крім того, діє Типова форма контракту з працівником, затверджена наказом Мінпраці України від 15.04.1994 р.[3, c. 67-68]

2. Укладення контракту з керівниками підприємств і організацій

В обов'язковому порядку укладається контракт з керівниками підприємств, що знаходяться в загальнодержавній власності (Декрет Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. "Про управління майном, що знаходиться в загальнодержавній власності");

керівниками підприємств, які за державною програмою приватизації підлягають перетворенню на відкриті акціонерні товариства, на строк до моменту скликання перших загальних зборів акціонерів (Указ Президента України від 19 травня 1995 р. "Про забезпечення управління майном, що знаходиться в загальнодержавній власності в процесі його приватизації")[7, c. 4].

3. Укладення контракту з працівниками

Працівник під час прийому на роботу укладає трудовий контракт з юридичною особою, у разі створення власником підприємства зі статусом юридичної особи, тобто юридична особа (підприємство) виступає як сторона трудового договору (контракту). Підтвердженням тому є п. 1 ст. 15 Закону “Про підприємства”, згідно з яким трудовий колектив становлять всі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на підставі договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Згідно з ч. 2 ст. 2 КЗпП працівники реалізують своє право на працю шляхом укладення трудового договору на підприємстві чи з фізичною особою. Як бачимо, працівник укладає договір (контракт) не з власником майна підприємства, а з підприємством.

Про запровадження контрактної форми трудового договору з раніше прийнятими працівниками потрібно видати наказ і ознайомити з ним відповідних працівників за два місяці до укладення контракту. Таке попередження необхідне через те, що працівники, які відмовились підписати контракти, підлягають звільненню за п.6 ст.36 КЗпП (у разі відмови від продовження роботи у зв'язку зі змінами істотних умов праці).

У відповідності до ст. 24 КЗпП України контракт укладається в письмовій формі і підписується роботодавцем і працівником.

Укладений контракт є підставою для підписання наказу про прийняття на роботу або ж зарахування на посаду з дня, встановленого за угодою сторін. Таким чином, контракт набирає чинності або з моменту його підписання, або з іншого терміну події, зазначеної сторонами. Він оформлюється у двох примірниках (для кожної з сторін), які мають однакову юридичну силу і зберігаються в обох сторін. Проте за згодою працівника копія укладеного контракту може бути передана ним профспілковому органу, уповваженому працівником представляти його інтереси, для здійснення контролю за дотриманням умов контракту[4, c. 86-87].

4. Особливості застосування контракту

Застосування контрактної форми трудового договору є доцільним насамперед у тих випадках, коли виконання роботи потребує від виконавця особливих ділових якостей, здібностей і професійних навичок, ініціативи й самостійності, відповідальності, а через це постає необхідність у його додатковій економічній, соціальній та правовій підтримці. Тому механічне переведення всіх працівників на контрактну форму трудового договору найчастіше є абсолютно невиправданим[4, c. 86].

Контракт як форма трудового договору має не тільки переваги перед звичайним трудовим договором, а й певні вади. Контрактна форма побудована на строковому характері трудових відносин і посилює залежність найманих працівників від роботодавців, через що перші відчувають невпевненість у майбутньому і стан психологічного дискомфорту. Не випадково, що фахівці підкреслюють доцільність використання цієї форми лише за умови високої культури трудових відносин.

Контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами, і може бути змінений тільки за згодою сторін, викладеною в письмовій формі.

Застосування трудового контракту є можливим тільки у випадках, передбачених законодавством України. До речі, термін "законодавство", що застосовується в правовій нормі, яка визначає поняття трудового контракту та умови його застосування, був предметом розгляду в Конституційному Суді України. За зверненням Київської міської ради професійних спілок Конституційний Суд України дав офіційне тлумачення цього терміна. Необхідність такого тлумачення була викликана тим, що термін "законодавство" трактувався по-різному. Скажімо, профспілки розуміли його як термін, що охоплює лише закони України, а тому лише вони повинні встановлювати сферу застосування контракту.

На практиці контракт як різновид трудового договору часто впроваджується підзаконними актами, зокрема указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, чим, на думку профспілок, порушуються конституційні права громадян на працю. Відповідно до офіційного тлумачення, що його надав Конституційний Суд України, терміном "законодавство" охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети й постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їхніх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. У зв'язку з наданим офіційним тлумаченням контракт не може запроваджуватися нормативно-правовими актами центральних (міністерств, держкомітетів, установ) і місцевих органів виконавчої влади (місцевих державних адміністрацій), актами органів місцевого й регіонального самоврядування, а також будь-якими актами локального характеру (колективними договорами, угодами тощо)[8, c. 5-7].

5. Строк дії контракту

Строк дії контракту зумовлюється не характером обов'язків, а їхньою орієнтацією на наперед визначені завдання, рубежі, яких треба досягти у визначений час.

Закон не обмежує тривалість строку, на який має бути укладено контракт. Кабінет Міністрів України в Положенні від 19.03.93 р. «Про порядок укладення контракту з керівником підприємства, яке знаходиться у загальнодержавній власності, при прийнятті на роботу» передбачив можливість укладення контракту на строк від 1 до 5 років.

Однак це положення можна сприймати лише як рекомендацію, оскільки постанова Кабінету Міністрів не може змінювати зміст закону або суперечити йому. В даному випадку йдеться про ст. 21 КЗпП, в якій зазначено, що в контракті строк його дії може встановлюватися угодою сторін.

Цікаво, що і Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті на роботу працівників не вирішує питання про строк дії контракту, повністю залишаючи це питання на розсуд сторін, що відповідає згаданій вище статті 21 КЗпП[3, c. 69].

6. Права і обовязки сторін контракту

Зміст трудового контракту складають права й обов’язки, що виникли в сторін у результаті договору і які достатні для функціонування трудового правовідносини. Сторони трудового контракту попередньо обговорюють його умови. Одні умови встановлюються угодою сторін, інші утримуються в законі й у силу висновку контракту стають його умовами.

До умов, що передбачає законодавство, відносяться ті, котрі поширюються на працівника у зв’язку з прийомом його на визначену роботу або посаду. У деяких випадках вони можуть конкретизуватися сторонами в межах установлених законом[1, c. 75].

7. Тривалість робочого часу. Відпустка. Оплата праці

Однією з головних позицій контракту є оплата праці. Пункт 11 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників (далі — Положення) передбачає, що умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників, з якими укладається контракт, визначаються угодою сторін. Розмір виплат не може бути меншим, ніж це передбачено чинним законодавством, угодами і колективним договором, і залежать від виконання умов контракту.

В контракті можуть визначатися і умови підвищення або зниження обумовленого сторонами розміру оплати праці, встановлюватися додаткові надбавки і виплати, премії та винагороди при підведенні підсумків роботи за рік чи за інший період, участь у прибутку підприємства, установи або організації (якщо це не передбачено чинним законодавством чи їх статутами) або громадянина-підприємця, що є роботодавцем.

Питання оплати праці в сучасних умовах вирішуються самим господарюючим суб'єктом. Здавалося б, встановивши лише мінімальні умови оплати праці, держава надає надто великі можливості роботодавцю. Але, як правило, власнику вигідніше дорожче заплатити зацікавленому працівнику, ніж мати в своєму розпорядженні кількох низькооплачуваних, незацікавлених працівників. Визначення ставки або окладу працівника досить складна проблема, необхідно диференціювати оплату праці і оцінювати внесок конкретного працівника в результаті діяльності підприємства (установи, організації).

У відповідності з ст. 94 КЗпП "розмір заробітної плати залежить від складності і умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його роботи і господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується"[1, c. 76-77].

Кожне підприємство вправі самостійно вибрати систему оплати праці.

"Робота працівників оплачується почасове, відрядно і за іншими системами оплати праці". (ст. 97 КЗпП)

При почасовій оплаті праці величина оплати працівника залежить від фактично відпрацьованого часу і тарифної ставки. Тарифна ставка -~ це розмір оплати праці працівника за одиницю часу. Відповідно для визначення розміру заробітної плати потрібно помножити тарифну (з врахуванням коефіцієнта) ставку на кількість відробленого часу (годин, днів). Застосовують почасову оплату працю в тих випадках, коли важко або неможливо врахувати особистий трудовий внесок працівника, або ступінь його зусиль не впливає або не може впливати на результати діяльності. Найбільший недолік цієї системи в тому, що немає безпосередньої зацікавленості працівника в якості роботи.

При відрядній системі оплати праці робота працівника оплачується по відрядним розцінкам у відповідності з якістю виробів або операцій. При прийнятті такої системи праці адміністрація встановлює норми праці за допомогою яких визначається відрядна розцінка. Відрядна розцінка — це розмір оплати праці за одиницю виготовленої продукції або за виконання певної операції належної якості. При визначенні відрядної розцінки ділять тарифну ставку на встановлену норму виробітку для цього часу або перемножують на відповідну норму часу. Відрядна система поділена на кілька різновидів:

-пряма відрядна система (відрядні розцінки однакові для будь-якої кількості виготовленої продукції або виконаних операцій);

-відрядна прогресивна (відрядна розцінка збільшується для оплати тієї продукції (операції), що перебуває за межами норми);

-відрядна непряма (застосовується до працівників, що виконують допоміжні роботи, забезпечують основні категорії працівників. Оплата праці цих працівників проводиться в процентному співвідношенні зі ставкою основних категорій працівників);

-колективна відрядна система (застосовується, коли облік результатів кожного конкретного працівника дуже складний).

В деяких випадках необхідною умовою трудового договору (контракту) вважають угоди про форму організації праці: вона може бути індивідуальною або колективною. В разі такої домовленості будь-який перехід (переміщення) працівника на постійну роботу в інший підрозділ, хоча би воно і не супроводжувалось зміною інших умов трудового договору (контракту) допускається тільки за згодою працівника.

Режим робочого часу визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіка і поширюються на всіх працівників. Але, в окремих випадках, може виникнути необхідність конкретизувати режим робочого часу, узгодити питання про неповний робочий час. В такому випадку в трудовому договорі (контракті) робиться відповідний запис.

Початок і закінчення щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

При укладенні трудового договору (контракту) про роботу з неповним робочим днем в договорі необхідно вказувати конкретно її тривалість, з неповним робочим тижнем — яку кількість днів в тиждень буде працювати той, хто поступає на роботу, або одночасне зменшення робочого тижня і робочого дня[2, c. 6-8].

8. Відповідальність сторін контракту

Працівник несе матеріальну відповідальність у розмірі середньомісячного заробітку у разі заподіяної Підприємству шкоди внаслідок

халатного відношення до своїх службових обов'язків;

Працівник несе повну матеріальну відповідальність за заподіяну матеріальну шкоду коли:

— в діях Працівника є ознаки вчинків, які підпадають під Карний кодекс України;

— майно і інші цінності були одержані Працівником під звіт за одноразовим дорученням або інших одноразових документах;

— шкода, заподіяна розтратою матеріальних цінностей або зумисним пошкодженням майна Підприємства.

— шкода, заподіяна Підприємству Працівником в нетверезому стані;

— між Працівником і Працедавцем була підписана угода про повну матеріальну відповідальність.;

Працедавець несе відповідальність за порушення умов, які необхідні для виконання Працівником взятих на себе трудових обов'язків, недотримання законодавства про працю, умов цього Контракту[6, c. 21-22].

9. Зміна, припинення і розірвання контракту

За згодою сторін контракт може бути змінений в будь-який час. Оформляється це додатком до раніше підписаного контракту або складанням нової редакції контракту. В додатку вказується, що сторони дійшли взаємної згоди про внесення в контракт відповідних змін.

Доповнення підписується сторонами і є невід'ємною частиною контракту.

Підставою для розірвання контракту є закінчення терміну його дії.

Власник або уповноважений ним орган видає відповідний наказ про звільнення працівника з роботи за пунктом другим статті 36 КЗпП України, з яким зобов'язаний ознайомити працівника під розписку.

Контракт може бути розірваний достроково як з ініціативи працівника, так і з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Особливістю розірвання контракту з ініціативи працівника є те, що працівник може вимагати від власника або уповноваженого ним органу розірвати контракт до закінчення строку його дії тільки за наявності поважних для цього причин, передбачених законодавством, в разі його хвороби або інвалідності, що перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного договору, та у випадках, передбачених частиною 1 статті 38 КЗпП України. Звільнення працівників у такому випадку проводиться відповідно до статті 39 КЗпП України.

У разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення проводиться за пунктом 8 статті 36 Кодексу законів про працю України, з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом.

У разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов'язань, передбачених у контракті, його може бути достроково розірвано з попередженням відповідної сторони за два тижні.

Контракт підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за контрактом, порушення роботодавцем законодавства про працю, невиконання чи неналежного виконання роботодавцем зобов'язань, передбачених контрактом, та з інших поважних причин. Звільнення працівника у цьому разі проводиться відповідно до статті 39 Кодексу законів про працю України.

За два місяці до закінчення строку чинності контракту за угодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк.

Спори між сторонами контракту розглядаються в установленому чинним законодавством порядку[5, c. 14].

Висновки

Контракт представляє найважливішу форму реалізації громадянами конституційного права на працю і його гарантій, а також на вільний вибір виду зайнятості.

Будучи особливою формою трудового договору, контракт спрямований на:

— проведення ефективної кадрової політики;

-забезпечення умов для ініціативи і самостійності працівника з врахуванням його індивідуальних здібностей і професійних навичок;

-підвищення взаємної відповідальності сторін;

-правову і соціальну захищеність працівника.

Контракт також є регулятором не тільки трудових , але й тісно пов'язаних з ними інших суспільних відносин. Це стосується житлових прав, соціального забезпечення, відшкодування моральної шкоди та інших питань. Порівняно зі звичайним трудовим договором контракт охоплює більш широке коло правовідносин, оскільки з переходом до ринкової економіки роль регламентації трудових і господарських відносин на основі угоди учасників зростає.

Список використаної літератури

1. Баранюк Ю. Особливості змісту трудових контрактів/ Ю.Баранюк //Право України. — 1998. — № 9. — C. 74-78.

2. Бойко Н. Контракт как особый вид трудового договора. Стороны контракта и его содержание //Справочник кадровика. — 2007. — № 12. — C. 5-11; Справочник кадровика. — 2008. — № 1. — C. 5-15.; № 3. — C. 5-16

3. Варуха Г. Контрактна форма наймання на роботу //Справочник кадровика. — 2003. — № 6. — C. 67-69

4. Короткин В. Контракт как особая форма трудового договора //Персонал. — 1999. — № 4. — C. 86-89

5. Питання застосування контрактної форми трудового договору //Юридичний Вісник України. — 2006. — № 5. — C. 14

6. Сапсай І. Трудовий контракт. Умови та порядок укладання //Економіка. Фінанси. Право. — 2000. — № 7. — C. 21-22

7. Сахненко М. Контрактна форма трудового договору: Порядок укладання контракту //Юридичний Вісник України. — 2001. — 15-21 лютого. — C. 4

8. Тубелець І. Контрактна форма трудового договору //Справочник кадровика. — № 4. — C. 5-9