Корпорація Гегеля

Вступ.

1. Корпорація Гегеля.

2. Роль та місце корпорацій в сучасному суспільстві.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Останнім часом значно посилився інтерес як науковців, так громадськості до проблем пов’язаних з корпоративним управлінням. Але для вирішення цих проблем необхідно насамперед чітко визначити зміст самих понять „корпоративне управління” та „корпорація” та ідентифікувати ті чинники, під впливом яких формується модель корпоративної поведінки підприємства .Проте ці поняття дуже ємнісні за своїм змістом і вони вживаються в різних аспектах.

Термін „корпорація” походить від латинського слова corporation,що буквально означає-об єднання, союз, суспільство. В юриспруденції , корпорація – це спільнота людей, яка об єдналася для досягнення певної мети і є юридичною особою. В економіці ж трактувань цього поняття значно більше , що вимагає їх глибокого критичного аналізу.

І хоча юридичний статус присутній в усіх визначеннях корпорації, але деякі з економістів обмежуються визначеннями, які відображають тільки юридичний аспект категорії. Так, наприклад, автори „Короткої економічної енциклопедії” стверджують, що „…корпорація – юридична особа…яка відокремлена від індивідів, чиєю власністю являється”. Американські економісти З.Боді та К.Мертон вважають що корпорація лише „…фірма, котра є самостійною юридичною особою і діє окремо від своїх власників”. На нашу думку, ці визначення є однобічними, так як відображають лише риси, характерні для юридичного статусу корпорації. Крім цього, визначення такого типу можуть характеризувати і інші підприємницькі утворення, наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю.

На нашу думку, корпорацію слід розглядати насамперед як економічну категорію,а отже, визначення повинно відображати її економічну сутність.

1. Корпорація Гегеля

Велике значення аналізу громадянського суспільства надавав Гегель. Мабуть, він уперше у філософії докладно розглянув атрибутивні характеристики громадянського суспільства. Його виникнення Гегель зв'язує з родиною. Із часом, пише німецький філософ, родина розбивається на безліч родин, відносини яких друг до друга представляють уже не якусь внутрішню єдність, а щось зовнішнє. Це положення Гегель називає щаблем диференціації, коли втрачається моральність, що була базою родини. Тут відбувається перехід від родини до громадянського суспільства. "Громадянське суспільство є диференціація, що виступає між родиною й державою, хоча розвиток громадянського суспільства наступає пізніше, ніж розвиток держави; тому що як диференціація воно припускає державу, що воно, щоб перебувати, повинне мати перед собою як щось самостійне". Гегель уважає, що лише в сучасному йому світі створене громадянське суспільство, у якому кожний для себе є метою, а інші для нього як би не існують. Але без взаємодії з іншими не можна домогтися своєї мети. Тому вони використовуються як кошти. Очевидно, Гегель має на увазі буржуазне суспільство.

Гегель виділяє три елементи громадянського суспільства: 1) система потреб; 2) захист власності за допомогою правосуддя; 3) поліція й корпорації. Потреби задовольняються, насамперед, через трудову діяльність. Гегель підкреслює, що людина своєю працею створює необхідні предмети споживання, що "кошти задоволення людських потреб добуваються потім і працею людини" [7]. У цьому зв'язку він критикує тих мислителів, які затверджували, що в природному стані людина вільна з погляду своїх потреб, тому що він їх задовольняє готовими продуктами природи. І сама людина, і його потреби, відзначає німецький мислитель, не виходять за межі природи, і тому він не був вільний. Гегель надає виняткового значення трудової діяльності людини в громадянському суспільстві. "Варвар, — пише він, — ледачий і відрізняється від освіченої людини тим, що він віддається тупому неробству, тому що практичне утворення й складається у звичці й потребі в занятті. Недотепна людина завжди провадить не те, що він хоче зробити, тому що він не пан своєї власної діяльності, тоді як умілим може бути названий робітник, що провадить предмет таким, яким він повинен бути, і не виявляє у своїй суб'єктивній діяльності протидії мети" [8, c. 13-14].

Для відправлення правосуддя необхідно мати відповідні юридичні закони. Але Гегель розглядає право як закон, що повинні знати громадяни. Взагалі Гегель надає величезного значення правосвідомості. Варвари, пише він, не усвідомлюють, що ними управляють звичаї, традиції, потяги, почуття. Але в громадянському суспільстві управляють закони, і "завдяки тому, що право покладене й знане, все випадкове, пов'язане з почуттями, думками, формою помсти, жалю, користолюбства, відпадає й, таким чином, право лише тепер знаходить свою визначеність і свою честь. Лише завдяки культивуванню сприйняття воно стає здатним досягти загальності". Необхідно, продовжує Гегель, зробити все для того, щоб громадяни знали втримування законів, не ховати їх у юридичній і іншій установах. Право стосується волі людини, і він повинен знати втримування законів, представляти й розуміти, що можна робити в їхніх рамках і за що варто зазнати кари у випадку їхнього порушення. Текст законів повинен бути написаний простою, ясною й чіткою мовою.

У громадянському суспільстві, відзначає Гегель, зникають колишні форми відносин між людьми, коли традиції й звичаї виступали в ролі правового механізму рішення питань. У ньому, скажемо, проблеми власності вирішуються за допомогою договорів і виконання формальностей, які порию декому здаються зайвими. Але із цим треба вважатися, тому що формальності й договори фіксують волю індивіда, що повинна бути визнана іншими індивідами. У цьому Гегель бачить позитивний елемент громадянського суспільства. Тут же суд знаходить свій дійсний зміст, коли член громадянського суспільства має права й обов'язки перед судом. Але він повинен знати закони, тому що в противному випадку право йому нічим не допоможе.

У громадянському суспільстві, продовжує німецький філософ, індивіди повинен діяти вільно для досягнення своєї мети, і завдання поліції полягає в тім, щоб надати йому таку можливість. "Поліція повинна піклуватися про вуличне висвітлення, будівництва мостів, установленні твердих цін на товари повсякденного споживання, а також про здоров'я людей". Як видно, великий філософ покладає на поліцію досить специфічні обов'язки. Але справа в тому, що, з погляду Гегеля, громадянське суспільство повинне захищати інтереси індивіда, піклуватися про нього, оберігати від всіх неприємностей, а індивід у свою чергу зобов'язаний дотримувати всіх прав громадянського суспільства, працювати на нього й всі свої дії порівнювати з його інтересами.

Аналізуючи корпорацію, Гегель пише, що виникнення численних корпорацій пов'язане з тим, що праця розпадається на різні галузі, які становлять певні корпоративні співтовариства, що мають свої власні інтереси, що не суперечать інтересам усіх. Гегель уважає, що родина й корпорація становлять коріння громадянського суспільства. Те, що держава не може дати індивідові, він одержує в корпорації[6, c. 33-35].

Гегель виходить із відкритого, неполітичного характеру виділюваних їм станів, уважаючи, що приналежність людини до того або іншого стану в сучасному світі визначається не випадковістю походження, як, наприклад, в індуських кастах, і не думкою правителів, як у платоновській державі, а обов'язково опосередковано сваволею й волею самого індивіда. У всякому разі Гегель виходить із того, що особистість звільнена від примусових феодальних станових пут і зв’язків. Визнання права суб'єктивної особливості в організації цілого й досягнення на цій із примирення суб'єкта із громадським порядком Гегель розцінює в якості розумного й діючого початку розвитку громадського життя. Стосовно до промислового стану Гегель говорить про розумність різного роду корпорацій, у які відповідно до свого особливого вміння, занять й інтересів поєднуються членів громадянського суспільства. "Поряд з родиною, — уважає Гегель, — корпорація із другий існуючий у цивільному суспільстві моральний корінь держави"'. Корпорації мисляться Гегелем як засіб боротьби проти атомізації життя членів цивільного суспільства, спосіб зв'язку індивідів із загальним.

Консерватизм корпорацій полягає в тому, що вони в певній мері покликані приборкати й підкорити вищим початкам у принципі визнані Гегелем буржуазно-правові волі приватнопідприємницької діяльності: волю промислів, волю розпорядження власністю, волю приватної ініціативи й т.п.[4, c. 28]

2. Роль та місце корпорацій в сучасному суспільстві

Гелбрейт характеризує ринкову економіку з точки зору рівня техніки, масштабів виробництва і форми організації підприємств. Тому Гелбрейт виділяє великі корпорації та дрібне виробництво. Частину економіки, представлену великими корпораціями, вчений називає "індустріальною системою", яка, в свою чергу, визначає "нове індустріальне суспільство".

При цьому Гелбрейт вважав, що дрібне виробництво не відіграє значної ролі в сучасній економіці.

Трансформацію економіки Гелбрейт зв’язує із зростанням великих корпорацій в умовах НТР. Гелбрейт висунув поняття зрілої корпорації в порівнянні із звичайною виробничою корпорацією (монополією), представляючи її носієм НТП. Об’єднання таких корпорацій складає кістяк індустріальної системи, яку Гелбрейт називає плановою.

При цьому слід зауважити, що в звичайній корпорації (20-30 роки 20 ст.) господарем і керівником був власник капіталу. Його основна мета полягала в максимізації прибутку. Контроль над корпорацією зумовлювався капіталом підприємця, а не його компетентністю. Така корпорація обходилась без планування та державного втручання.

Перехід до "зрілої корпорації" зумовлений технічним прогресом, його вимогами. Гелбрейт вважає, що в "зрілих корпораціях" і в плановій системі в цілому влада та управління переходять від власників до техноструктури, що складається з ІТР, які не належать до власників.

Будь-який суспільний інститут як спосіб підтримки суспільних відносин являє собою лише певний порядок, набір приписів і норм, які мають бути реалізовані групою визначених для цього людей. Проте в обмін на практичну діяльність інститут може запропонувати своїм агентам лише знеособлену систему заохочень і не зайняті ніким конкретно сходинки на ієрархічній драбині. Для того ж, щоб в ієрархічну матрицю була вписана та чи та група, остання спершу повинна розподілити між своїми членами пропоновані інститутом блага і місця в ієрархії. Своєю чергою, для того, щоб суб’єктивні інтереси членів інституціональної групи щоразу реально збігалися з інтересами підтримання суспільних відносин і при цьому зберігався інтерес інституту, група мусить самозорганізуватися і, діючи в рамках інституційних правил і норм, створити мікрополітичне середовище. Таке середовище може бути украй жорстоким (скажімо, середовище, що формується поза статутними стосунками у війську). Його можуть достатньо не усвідомлювати власні агенти, але воно існує завжди. Без супровідних мікрополітик не може здійснюватися жодна суспільна практика, жоден соціальний обмін[9, c. 32-33].

Кожен індивід, залучений до практичного діла, не вільний від вготованого йому ділового оточення, хоч-не-хоч втягується в мікрополітичні ігри. Від того, наскільки правильно він поводитиметься зі своїми начальниками, підлеглими, колегами, діловими партнерами тощо, залежить розмір винагороди, місце в ієрархії. Цією поведінкою визначається і робочий клімат індивіда, і ступінь його особистої свободи чи залежності. Характер стосунків у діловому колі дуже різноманітний: накази, режим взаємних обов’язків, солідарність тощо. Застосування цих тактик (комунікативних дій) складає будні мікрополітики. Стратегія ж її полягає в іншому. А саме в тому, щоб створити оптимальний для даного колективу працівників режим взаємодії з інститутом, у рамках якого він склався.

Постійну ділову групу, внутрішні стосунки в якій мають мікрополітичний характер, можна назвати корпорацією. Це слово виразно відтворює «пластику» описаного типу взаємодії. На мікрофізичному рівні соціум являє собою складну кристалічну решітку взаємочинних корпоративних об’єднань. Суспільство як сукупність первісних соціальних груп та інститутів є насамперед процес і результат взаємодії сотень тисяч корпорацій.

Лише будучи втягнутим у корпоративні взаємодії, індивід потрапляє на перетин ліній панування—підлеглість і ліній соціально-економічного будівництва. Тут владні імпульси, соціальні технології, ідеологічні ансамблі, етно-культурні звичаї, поєднуючись, створюють центри влади, навколо яких зав’язуються всі можливі форми владних відносин, або, висловлюючись сучасною мовою, — дискурсивні практики. Корпорація — це і взаєморозташування індивідів навколо цих центрів, засіб капіляризації відносин панування. Людина мешкає в родині, у тому чи тому етно-культурному середовищі, може бути членом конфесійної мікрогромади, підданцем політичного режиму, перебуваючи і діючи у перспективах власності і влади. Але живе вона тільки у своїй корпорації. Тут індивід під впливом мікрополітичної механіки реально втягується у владні відносини. І тут йому прищеплюють уявлення про культуру взагалі, етнічну зокрема. Знаходячись біля вогнища влади, він сприймає як належне (або відкидає) той чи той ансамбль суспільних цінностей, пристосованих корпоративним досвідом його ділового оточення для власних потреб. При цьому мікрополітики відкривають індивідам і групам канали соціальної мобільності.

Корпорація не єдина можлива мікрофізична форма розподілу влади між людьми. Однак людина залишається корпоративною, переважно мікрополітичною. Інша річ, який тип корпорації є панівним за того чи того соціального устрою і, зокрема, у теперішньому посткомуністичному світі?

Сучасним крупним корпораціям характерні:

-диверсифікація. Об’єм власних робіт по функціональному комплексу досягає 80-90%. Широкий асортимент повно функціональної кінцевої продукції;

— наявність п’яти або більше високих технологій;

— малий об’єм міжкорпоративних зв’язків, складаючий 10-15% виробленого продукту в натуральному виразі.

Дивлячись на все те, що ми розглянули в цьому розділі, можна сказати, що корпорація забезпечує ефективне зростання рівня продуктивних сил, та сприяє швидкій адаптації до змін в економіці[1, c. 129-131].

Висновки

Корпорація — це форма організації підприємницької діяльності, передбачаючи дольову власність, юридичний статус і зосередження функцій управління в руках верхнього ешелону професійних управляючих, працюючих по найму.

Вивчаючи цей матеріал, звернута увага на те, що вже багато втрачено через помилки в поспішному акціонуванні, наслідками якого стали невиплати заробітної плати працівникам, незаконне збагачення менеджерів, криза неплатежів, низьке стягнення податків, криміналізація економіки. Вивчення практики показує, що досягнення ефекту від створення корпорацій можливе. І перше рішення, яке повинні прийняти власники корпорацій, якщо вони хочуть досягти успіху, — це організаційне рішення відносно формування команди професійних управляючих, зацікавлених в проведені реструктуризації, корисної для акціонерів.

На корпоративне управління покладається відповідальність щодо організації та удосконалення системи оцінки, уникнення й мінімізації можливих для корпорації ризиків. На підприємстві має бути запроваджена система процедур, які дають змогу, по-перше, оцінити можливість виникнення втрат прибутку, майна, грошей тощо у зв’язку із випадковими змінами умов економічної діяльності або іншими несприятливими обставинами: по-друге, уникнути або мінімізувати ці ризики.

Вивчаючи матеріал про корпоративне управління у постсоціалістичних країнах, хотілося б додати, що воно (корпоративне управління) повинно охоплювати значно ширше коло питань, ніж у країнах із розвинутою ринковою економікою. Належне корпоративне управління передбачає існування сильного дієвого органу корпоративного управління в особі радів акціонерів. На неї покладається відповідальність за контроль і прийняття рішень із багатьох питань.

Список використаної літератури

1. Булеев И.П. Корпорации: теория и отечественная практика. // Менеджер.- 2002.-№3.-с.129-133.

2. Зименков Р. Зарубежная деятельность американських транснациональных корпорацій: стратегия, направления, формы // Российский экономический журнал.-2001.-№11/12.-с.36-48.

3. Камілова Е.Р. Розвиток акціонерних товариств в Україні. // Економіка АПК.-2003.-№3.-с.62-64.

4. Колтик Т. Корпорації як економічна категорія // Науковий записник Тернопільського державного педагогічного університету ім.В.Гнатюка. Серія:економіка.-2001.-№7.-с.28-31.

5. Лимонова Л.О. Роль зворотних зв’язків у системі корпоративного управління // Фінанси України.-2002.-№11.-с.126-130.

6. Мелкумов Я. Основа построения корпораций // Журнал для акционеров.-2000.-№12.-с.33-35.

7. Мовсесян А.Г. Американские транснациональные корпорации в мировой экономике // США-Канада: экономика, политика, культура.-2000.-№12.-с.103-111.

8. Рєзанова Н.С. Корпоративне управління на порозі ХХІ століття // Фінанси України.-2002.-№1.-с.13-19.

9. Сірош М.В. Національна модель корпоративного управління // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію-2003-№6-с32-36

10. Федулова Л.І. Особливості формування корпоративних відносин в Україні // Экономические инновации: сборник научных работ.-№10.-2001.-с.98-104.

11. Фінанси зарубіжних країн: Навчальний посібник /В.М.Суторміна, В.М.Федосов, Н.С.Фязанова за ред. В.Федосова. – К.: Либідь,1993 – 154с.