Корпорація як форма організації сучасної фірми

Категорія (предмет): Міжнародна економіка

Arial

-A A A+

Вступ

1.Корпорації на сучасному етапі:

1.1.Трактування корпорацій в економічній науці

1.2.Переваги, недоліки, види корпорацій та рухи фондів

1.3.Корпорації та корпоративне управління на порозі ХХІ століття

2.Американські транснаціональні корпорації в світовій економіці:

2.1.Нові організаційні форми діяльності американських ТНК

2.2.ТНК сьогодні

2.3.Місце американських ТНК в світовій економіці і в „світі ТНК”

3.Корпорації в Україні та їх розвиток:

3.1.Сучасна корпоратизація в Україні

3.2.Особливості формування корпоративних відносин в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Останнім часом значно посилився інтерес як науковців, так громадськості до проблем пов’язаних з корпоративним управлінням.Але для вирішення цих проблем необхідно насамперед чітко визначити зміст самих понять „корпоративне управління” та „корпорація” та ідентифікувати ті чинники,під впливом яких формується модель корпоративної поведінки підприємства .Проте ці поняття дуже ємнісні за своїм змістом і вони вживаються в різних аспектах.

Термін „корпорація” походить від латинського слова corporation,що буквально означає-об єднання, союз, суспільство. В юриспруденції , корпорація – це спільнота людей, яка об єдналася для досягнення певної мети і є юридичною особою. В економіці ж трактувань цього поняття значно більше ,що вимагає їх глибокого критичного аналізу.

І хоча юридичний статус присутній в усіх визначеннях корпорації, але деякі з економістів обмежуються визначеннями, які відображають тільки юридичний аспект категорії. Так, наприклад, автори „Короткої економічної енциклопедії” стверджують, що „…корпорація – юридична особа…яка відокремлена від індивідів, чиєю власністю являється”. Американські економісти З.Боді та К.Мертон вважають що корпорація лише „…фірма, котра є самостійною юридичною особою і діє окремо від своїх власників”. На нашу думку,ці визначення є однобічними,так як відображають лише риси,характерні для юридичного статусу корпорації. Крім цього, визначення такого типу можуть характеризувати і інші підприємницькі утворення, наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю.

На нашу думку,корпорацію слід розглядати насамперед як економічну категорію,а отже,визначення повинно відображати її економічну сутність,а юридичний аспект може доповнити останню.

Згідно вимог принципу суперечності, визначення сутності будь-якої економічної категорії слід давати з погляду матеріально-речового змісту та суспільної форми.

З’ясування суті економічної категорії з боку матеріально-речового змісту означає розкриття різних сторін: самого процесу праці, техніко-економічних відносин між людьми, різноманітних об’єктів власності. В залежності від того,матеріально-речовий зміст якої категорії досліджується,на перший план висуваються ті чи інші сторони такого змісту.

Визначення суті тієї чи іншої економічної категорії з боку суспільної форми передбачає з’ясування економічних відносин власності з приводу привласнення різноманітних об’єктів власності. Економічна власність є сукупністю виробничих відносин, а її теоретичним виразом є система економічних законів і категорій.

В історичному розрізі,який є також одним з елементів діалектики,поява перших корпорацій була пов’язана з потребами удосконалення продуктивних сил і економічної власності. Концентрація і спеціалізація виробництва поступово розширили масштаби економічних зв’язків між підприємствами. Збільшення обсягів випуску продукції привело до пошуків нових способів збуту продукції,вимагало додаткових капіталів. Зростаюча конкуренція також ставила підприємства перед проблемою швидкого і дешевого залучення капіталу. Тому об єднання коштів оформлялося у вигляді корпорації з правом отримання частини прибутку залежно від вкладеної суми грошей.

Нагромадження коштів сприяло реконструкції виробництва, так як у підприємців посилювалося бажання отримувати щоразу більший прибуток і виникала об активна необхідність подальшого вдосконалення техніки і технології. Розповсюдження і продаж акцій на деякий момент часу давали подвійну вигод: з одного боку,в оборот залучались тимчасово вільні кошти населення,а з другого-збільшувалися доходи,що давало змогу підвищувати попит і зменшувати падіння виробництва.

Поглиблення суспільного поділу праці, зростання масштабів підприємств, ускладнення процесу виробництва й управління зумовили виникнення окремого специфічного прошарку суспільства-менеджерів (професійних управляючих). Але найважливіші рішення у корпорації приймають власники, а самі менеджери розв’язують усі інші важливі для корпорації проблеми.

Отже, якщо дотримуватись вимог принципу суперечності, системно-структурного підходу та інших методів дослідження економічних категорій, то слід було б, на нашу думку, дати таке визначення корпорації, як економічної категорії: корпорація-це вища форма концентрації виробництва, яка досягається через об єднання багатьох індивідуальних капіталів в один асоційований капітал, який поділено на акції та відособлено від його власників-акціонерів, а для управлінням ним акціонерами призначаються професійні управляючі-менеджери, які здебільшого працюють по найму. Корпорація забезпечує ефективне зростання рівня продуктивних сил,та сприяє швидкій адаптації до структурних змін в економіці.

А тепер ми детальніше розберемо поняття „корпорація”.

Розділ lКорпорації на сучасному етапі

1.1.Трактування корпорацій в економічній науці

Світовий досвід свідчить, що в економічно розвинутих країнах основою національних економік є корпорації. Вони сприяють реалізації багатьох напрямків діяльності: концентрації капіталу і інвестуванню його в напрямках, котрі забезпечують конкурентоздатність на світових і національних ринках; пом’якшенню суперечностей між трудом і капіталом; подолання внутрішнього протиріччя людини-власника і людини-працівника; формуванню корпоративної культури.

В економічній науці існує велика кількість визначень корпорацій. Наприклад: на думку американських економістів Джеймса А.Ф.Стонера та Едвіна Г.Долана „…корпорація –це фірма, що існує як незалежна юридична одиниця, власність якої поділено на акції (паї). Власників такої фірми називають акціонерами або паєвласниками. Головною ознакою корпорації є те, що відповідальність за борги, судові позови проти фірми, обмежуються сумою коштів сплачених за придбання акцій (пайових внесків)”. Інші американські економісти Ейсан Нікхбахт і Анжеліко Гропеллі вважають лише, що „…корпорація – це форма організації бізнесу, за якою товариство є юридичною особою, а його власники мають обмежену відповідальність”.

Автори економічного словника Енциклопедії Кирила і Мефодія стверджують, що „кор.-порація — це широко розповсюджена в розвинутих країнах форма організації підприємни-цької діяльності, яка передбачає дольову участь у власності, юридичний статус та зосеред-ження функцій управління в руках професійних управляючих (менеджерів), що працюють за наймом”. Інша група вчених в основу дефініції корпорації бере об’єднання фізичних чи юридичних осіб. Колектив авторів „Довідника економіста-міжнародника” стверджує, що „корпорація – це добровільна організація осіб, як фізичних, так і юридичних, зв’язаних законними забов’язаннями з метою створення господарського підприємства”. Автори „Енциклопедії бізнесмена, економіста, менеджера” розглядають корпорацію, як „…об’єд-нання юридичних та фізичних осіб навколо спільних професійних або економічних інтере-сів, як правило , на акційних засадах зі спільним керівництвом”.

Хоча наведені визначення виражають більш юридичну сторону категорії „корпорація”, але у них уже з’явилися окремі ознаки, що мають відношення до економічної сутності корпорації: це характеристика власності корпорації. Що стосується відповідальності за її забов’язаннями, то обмежена відповідальність характерна не лише для корпорацій, а тому вона не є основою і визначальною для категорії „корпорація”. До того ж, це також здебільшого юридичний аспект проблеми. А ось характеристики власності корпорації, „…власність, яку поділено на акції (паї)”, чи те, що вона створюється, „…як правило, на акційних засадах” є початковим етапом пізнання економічної сутності корпорації. Це зумовлено тим, що у власності також виділяються економічний та юридичний аспекти. Характеристики корпорації, які вказують на „…дольову участь у власності ”, чи „…вла-сність розподілена на частини…”, також не є визначальними тільки для корпорації. До-льова участь характерна, для прикладу, і для товариств з обмеженою відповідальністю.

Дуже чітко виділяє характерні риси корпорацій И.Ансофф: „Корпорація-це широко розповсюджена в країнах з ринковою економікою форма організації підприємницької діяльності, передбачаюча дольову власність, юридичний статус і зосередження функцій управління в руках верхнього ешалону професійних управляючих, працюючих по найму ”.

1.2.Переваги, недоліки, види корпорацій та рухи фондів

Як свідчить Британська енциклопедія, термін „корпорація” може бути застосований і до інших юридичних осіб, зокрема урядових установ у Великобританії, навчальних закладів, трудових союзів та благодійних установ.

До переваг корпорацій зарубіжні економісти відносять наступні:

1.Власники капіталу, інвестуючи свої гроші у справу підприємства, безпосередньо не беруть участі в його діяльності. Вони несуть обмежену відповідальність за борги фірми, що само по собі є стимулом до інвестування коштів у ризиковану, але потенційно прибуткову або необхідну для суспільства справу.

2. Власники корпорацій при бажанні можуть легко позбутися своєї частки капіталу шляхом продажу відповідних цінних паперів. У вітчизняній економічній літературі такі цінні папери прийнято називати акціями. Звідси походить і назва цього типу підприємств-акціонерні товариства. Перепродаж часток капіталу (цінних паперів) не впливає на факт існування фірми.

3. Можливості розширення капіталу корпорації практично необмежені. Її фінансуван-

ня значно простіше й дешевше порівняно з одноосібними володіннями та партнерствами, оскільки власники капіталу наділені обмеженою відповідальністю, а кредиторам закон гарантує повернення боргів компанії.

Недоліками корпорації вважають:

1.Складний і довгий порядок створення, хоча на практиці це не стає серйозною перешкодою.

2. На думку багатьох зарубіжних економістів, негативно впливає на діяльність корпорацій подвійний характер оподаткування. По-перше, прибуток фірми як юридичної особи обкладається податком на прибуток корпорацій; а, по-друге, з доходів власників капіталу – дивідендів, котрі сплачуються з прибутку, стягується податок на доходи фізичних осіб. У зв’язку з цим податкова політика багатьох країн спрямована на пом’як-шення оподаткування прибутку корпорацій та дивідендів.

Хотілося б кілька слів сказати про заснування корпорацій. Заснування корпорацій починається з того, що група осіб-засновники, або фундатори вирішує організувати підприємство з обмеженою відповідальністю. Фундатори, як правило, купують певну частину його капіталу.

Корпорація створюється відповідно до законів тієї держави або місцевої влади, де передбачається її реєстрація. Наприклад, у США діють закони штатів, кожний з яких має свої особливості, але спільними для них є дві умови: по-перше, адміністрація одержує комісійні за послуги, пов’язані з реєстрацією; по-друге, корпорації забов’язані регулярно (один раз на рік) подавати звіт про свою діяльність. У 1948 р. Держава забов’язала кожну корпорацію вести книги обліку, котрі необхідні для одержання правдивої інформації про стан справ на підприємстві, а також для здійснення можливого контролю. Існує ще дуже багато формальностей щодо створення корпорацій.

Існує два види корпорацій: відкриті та закриті.

До відкритих належать ті корпорації, цінні папери яких купуються та продаються без попередньої згоди з боку керівництва фірми. Кількість власників таких підприємств практично не обмежена, але їх має бути мінімум 7. У закритих корпораціях всі або більша частина цінних паперів належать декільком особам, і лише незначний їх відсоток може бути проданий за згодою з керівництвом компанії.

Типовим прикладом закритих корпорацій є невеликі підприємства, що належать одній родині. Існують і великі фірми цього типу. Наприклад, автомобільна компанія Форда, котра зареєстрована як закрита корпорація, належала Генрі Форду та його родині й управлялася ними.

У Великобританії в назві фірми, котра зареєстрована як відкрите акціонерне товариство, мають бути присутніми слова „Публік Лімітед Компані” або абреві-

атура „PLC” . У назві закритих компаній з обмеженою відповідальністю останнім словом завжди має бути „Лімітед”.

Будь-яке акціонерне товариство формує свої грошові фонди за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Проте співвідношення між ними визначається економічними і фінанси-вими завданнями кожної конкретної корпорації в кожний конкретний момент.

Внутрішні фонди формуються за рахунок грошових потоків від поточної під-приємницької діяльності, а також продажу частини активів. Грошові кошти, які одержує корпорація в результаті підприємницької діяльності, називаються грошовими потоками. Цей термін розкриває динамізм підприємницької діяльності. Грошові надходження йдуть безперервним потоком, тобто мають постійний характер.

Грошовий потік обчислюється як різниця між усіма надходженнями та видатками компанії, тобто валовий прибуток плюс амортизаційні відрахування. Внутрішні фонди можуть поповнюватися за рахунок продажу активів. У цьому випадку надходження мають випадковий характер.

Зовнішні фонди корпорація залучає шляхом: 1)боргу (випуску облігацій, одержання позичок у кредитних установах); 2)збільшення оплаченого капіталу, тобто капіталу власників. Фонди, що знаходяться в розпорядженні корпорації, витрачаються на:

1) виплату дивідендів по акціях;

2) інвестиції в основний капітал;

3) інвестиції в оборотний капітал;

4) погашення боргів або викуп акцій.

Слід усвідомлювати, що здатність компанії формувати фонди за поточними операціями в часі відділена від інвестування фондів. Тому інвесторам необхідна інформація не тіль-ки про рух прибутку, а й про всі фонди всередині фірми. Ці потоки фондів дають важливу інформацію про фінансовий стан корпорації.

1.3. Корпорації на порозі ХХI століття

Перші зразки акціонерних компаній (вони називались корпораціями) з’явилися ще за часів середньовіччя. Ними були міста, наділені правами самоврядування, університети й монашеські ордени, їх особливістю було те, що маючи активи, вони існували незалежно від своїх членів. У ХVстолітті у Великій Британії, яка відома існуванням системи преце-дентного права, англійський суд сформулював унікальну рису цієї організаційної форми: законним став принцип обмеженої відповідальності, а в 1886 році ця норма юридично була закріплена у США.

Корпорації сучасного типу з’явилися у 1850 році в залізничній індустрії, а в 1880 році – у галузях, що виробляють споживчі товари. На сьогодні вони представлені не лише комерційними підприємствами, а й освітянськими, науковими, рекреаційними, благодій-ними і навіть релігійними організаціями. Великі й малі міста створюють подібні структу-ри. У країнах із розвинутою ринковою економікою деякі види діяльності центральних уря-дів також реалізуються через цю організаційно-правову форму, яскравим прикладом чого є Федеральна корпорація страхування депозитів у США.

Дослідження спеціалістів показують, що оберт великих підприємств зростає, росте їх кількість. Однак за рахунок випереджаючого зросту підприємств малого бізнесу їх питома вага в кількості підприємств не збільшується. В загальноприйнятому сприйнятті, коли мова про корпорації , під останнім маються на увазі саме великі підприємства , національ-ні та транснаціональні корпорації (ТНК), роль яких зростає в світовому господарстві. За останні 10 років частка внутрикорпораційних доставок в об’ємі експорту в закордонних філіях ТНК США зросла майже в два рази і склала 60%. Транснаціональним компаніям на-лежать 80% інтелектуального капіталу, близько 50% об’ємів виробництва і світової торгівлі.

Згідно з офіційними даними, на частку 100 крупніших корпорацій США припадає до 60% ВНП країни, 45% зайнятих, 60% інвестицій. Кожна з корпорацій включає в свій склад підприємства 25 галузей, 35 корпорацій роблять в 32 галузях, 10-в 50.

В складі економічно розвинених країн мається, як правило, кілька сот великих корпорацій і кілька тисяч малих і середніх за розміром оберту фірм, також збудованих за корпоративною ознакою. Саме господарство можливо уявити як каркас, складений із 100-200 крупних корпорацій з вертикально інтегрованими за кінцевою продукцією відділами або дивізіями. Ніші, вільні від інтересів крупних корпорацій, займають середні і малі підприємства (корпорації) або як формально самостійні організації. Вони співпрацюють з крупним бізнесом і одночасно конкурують з його підрозділами. Але головна сфера конку-ренції крупних корпорацій – світовий ринок і, перш за все, сектори нових технологічних принципів і нових технологій, в яких існує не тільки конкуренція, але й контроль за обме-женням розповсюдження нових технологічних принципів і технологій.

Сучасним крупним корпораціям характерні:

-диверсифікація. Об’єм власних робіт по функціональному комплексу досягає 80-90%. Широкий асортимент повно функціональної кінцевої продукції;

v-наявність п’яти або більше високих технологій;

v-малий об’єм міжкорпоративних зв’язків, складаючий 10-15% виробленого продукту в натуральному виразі.

Дивлячись на все те, що ми розглянули в цьому розділі, можна сказати, що корпорація забезпечує ефективне зростання рівня продуктивних сил, та сприяє швидкій адаптації до змін в економіці.

Розділ ll

2.1.Американські транснаціональні корпораціїв світовій економіці

Своєрідність теперішнього моменту розвитку світової економіки полягає в тому, що вона поступово знаходить властивості глобальної, хоча поки що і обмеженої за масшта-бами, саморегуляції. Найважливішим компонентом і водночас основним економічним ме-ханізмом загальних процесів глобалізації є транс націоналізація, зображуючи собою один з основних регулюючих контурів, забезпечуючих узгоджене функціонування світової еко-номіки у глобальному масштабі. Саме через транснаціональні корпорації (ТНК) і пов’яза-ні з ними транснаціональні банки (ТНБ) сьогодні протікають головні фінансові і товарні потоки. Про це й поговоримо далі.

2.2.Нові організаційні форми діяльності американських ТНК

Арсенал форм і методів, вживаних корпораціями США за кордоном, досить різноманіт-ний. Традиційною формою є створення закордонних філій. За останні 20 років їх кількість збільшилась у 2,3 рази і у 1997 році перевищило 22 тисячі.

В 70 роки американські корпорації почали засновувати за кордоном, головним чином в розвинутих країнах, спільні підприємства з участю місцевого капіталу.

В останні роки у зв’язку із розширенням сфери поширення „Інтернету” виникають нові форми міжнародного співробітництва ТНК, такі наприклад, як базуючись на використанні глобальної комп’ютерної мережі система закупок товарів і послуг в режимі „on-line”. Їх за-стосовують багато ТНК, в тому числі і конкуруючі — „Дженерал моторз”, „Форд”, „Даймлер-Крайслер”. Оскільки американські ТНК можуть здійснювати контроль і управляти місцеви-ми фірмами за кордоном за допомогою подібного роду неакціонерних форм організації капіталу(міжнародна субконтрактація, коли ТНК заключають субконтракти з іноземними ко-мпаніями на виконання особливих робот і на поставку окремих товарів), виникає тісне пере-плетення діяльності всіх учасників економічних процесів, що ще більш розширює масштаби закордонного виробництва США.

Належить відмітити, що розвиток зусиллями американських ТНК глобального виробни-цтва супроводжується доволі помітними змінами в методах створення закордонних корпора-тивних філій. Якщо в 80-і роки явна перевага віддавалась утворенню нових філій, то у другій половині 90-х років позначалась тенденція підвищення ролі міжнародних злиттів і поглинань іноземних компаній. Іншими словами, активізувався процес зверхконцентрації і так дуже міцних корпорацій. В 1996 році із заново створених 406 закордонних філій корпо-рацій США 191 виник за допомогою злиття і поглинання компаній, головним чином західно-європейських.

Справжній бум трансграничних злиттів і поглинань спостерігався в 1998 році: варті-сний об’єм таких операцій, здійснених американськими ТНК склав 137,4 млрд.дол. В 1999 році ця цифра зменшилась – до 112,4 млрд. дол., а число трансграничних придбань амери-канських ТНК склало 1808. На протязі останніх трьох років міжнародні злиття і поглинання були основним фактором росту об’ємів прямих іноземних інвестицій США[1] .

Незважаючи на те, що в лідери цього розгорнувшегося у кінці 90-х років процесу вир-вався Євросоюз, США залишаються крупнішим учасником подібних операцій, особливо мегаугод (об’ємом понад 1 млрд.дол.). За розрахунками ЮНКТАД, в 1999 році більша кіль-кість трансграничних угод була здійснена іноземними компаніями, які входять в список 100 крупніших ТНК, а в першій десятці знаходились п’ять американських–„Дженерал електрик”, „Дженерал моторз”, „Форд”, „Екссон” та „Ай-Бі-Ем”[2].

У 1999-2000 роках крупнішими виявилися наступні угоди по придбанню американськи-ми компаніями європейських фірм: компанія „НТЛ” придбала англійську фірму „Кейбл та Вайрес комьюнікейшн” за 11 млрд.дол.; „Форд”–англійську фірму „Ленд Ровер” за 2,7 млрд. дол.; компанія „Сірко сістемс” – італійську фірму „Піреллі фібероптик оперейшн” за 2,15 млрд.дол.; та інші.

До числа головних причин трансграничних злиттів і поглинань відносяться глобаліза –ція світових ринків, перегулювання і зростання міжнародної конкуренції, а також необхідність збільшення прибутку в інтересах акціонерів.

2.3. ТНК сьогодні

ТНК сьогодні – це приблизно 60 тис. Основних (материнських) компаній та більш 500 тисяч їх закордонних філій та афільованих (залежних) компаній по всьому світу[3]. ТНК мають все більший вплив на систему міжнародних економічних відносин і світову еконо-міку в цілому. Саме на ці компанії приходиться до половини світового промислового виробництва, понад 60% зовнішньої торгівлі, а також приблизно 4/5 патентів і ліцензій на нову техніку, передові технології та ноу-хау.

Під контролем транснаціональних корпорацій знаходиться 90% світового ринку пшени-ці, кави, кукурудзи, лісоматеріалів, тютюну, джуту та залізної руди, 85% ринку міді та бок-ситів, 80%-чаю та олова, 75%-бананів, натурального каучуку та сирої нафти.

Безумовно, ведучу роль в сучасному економічному світі, вже багато у чому ставшим „світом ТНК”, грають транснаціональні корпорації США. Половина американського експор-ту здійснюється американськими та іноземними ТНК. Більша частина платежів, пов’язаних з трансфертом нових технологій, здійснюється всередині транснаціональних корпорацій. У США їх частка в трансфертах технологій складає 80%.

Перефразувавши відомий вислів Бісмарка, можна сказати, що зараз ТНК стоять на чолі світової економіки, а американські панують в світі транснаціональних корпорацій. Саме во-ни визначають сьогодні хід та основні тенденції світових процесів транс націоналізації.

2.4. Місце американських ТНК в світовій економіціта в „світі ТНК”

Як відомо, основною критеріальною властивістю ТНК є наявність прямих інвестицій. Загальний об’єм нагромаджених американськими ТНК прямих іноземних інвестицій пере-вищує 4 трлн.дол., а об’єм їх продаж складає 25% світових, причому 1/3 продукції ТНК США випускається аффілійованими закордонними структурами. Об’єм продаж закордон-них структур ТНК вже перевищує увесь світовий експорт. Причому продажі закордонних структур зростають на 20-30% швидше, ніж прямий експорт ТНК.

Приблизно половина усіх прямих закордонних інвестицій здійснюється за допомогою злиттів і поглинань, переважно серед фірм в розвинутих країнах. Цікаво, що США всі ос-танні роки виявляються на першому місці за розмірами прихилених прямих іноземних ін-вестицій (ПІІ). В американських ТНК з кожних п’яти доларів, отриманих ними від прода-жу товарів і послуг закордоном, чотири долара-це або продажі їх закордонних філій, або експорт, направлений в ці філії.

Узагалі, існує чітка визначена тенденція – чим більш розвинута країна, тим більш вона не тільки вкладає ПІІ, але й залучає їх. Ця тенденція безпосередньо виявляється в такому показнику, як співвідношення всього об’єму експортованих даною країною прямих інозем-них інвестицій –з одного боку, та імпортованими даною країною, з іншого. В США, Вели-кобританії, Італії, Данії цей коефіцієнт близький до одиниці, в ФРГ, Франції – приблизно на рівні 1,5, в Іспанії – лише 0,36. На загальному фоні виділяється рекордсмен за вивозом капіталу – Японія, в якої співвідношення дорівнює 16!

Для того, щоб оцінити роль американських транснаціональних корпорацій і порівняти їх з корпораціями інших країн можна звернутися до списку 100 найкрупніших ТНК, приве-деному в Уорлд інвестмент репорт (WorldInvestmentReport) 1999, ЮНКТАД.

Аналіз даних ЮНКТАД дозволяє констатувати, що американські корпорації грають ве-дучу роль в світі. Так, на першому місці по об’єму закордонних активів іде американська корпорація „Дженерал електрик”, закордонні активи якої склали 97,4 млрд.дол. В першій десятці розглядає мого списку ТНК подані п’ять американських, тобто половина з десяти найкрупніших ТНК світу мають свої штаб-квартири в Сполучених Штатах. Це такі фірми, як вже згадувана „Дженерал електрик”, а також „Форд мотор компані”, „Дженерал мото-рз”, „Ексон корпорейшн” та Ай-БИ-Ем. Сукупні закордонні активи цих п’яти корпорацій складають 264,4 млрд.дол., об’єм їх закордонних продаж – 277,2 млрд.дол., а закордонні філії п’яти ведучих американських ТНК забезпечують роботою більш ніж 400 тис.чоловік.

В цілому зі ста найкрупніших ТНК усього світу 27 базуються в США. На долю цих 27 компаній припадає 32,4% сукупних закордонних активів, 26% закордонних продаж та 25,6% зайнятих ста найкрупніших ТНК.

США є світовим лідером як за числом ТНК у списку 100 найкрупніших, так і за основ-ними показниками їх діяльності. Для порівняння можна відмітити, що на частку найближ-чого конкурента американських ТНК — японських компаній – у списку припадає лише 17 місць, при цьому сукупні закордонні активи найкрупніших японських ТНК складають 15,7%, об’єм закордонних продаж – 22,8%, а число зайнятих в закордонних філіях – 10,7% відповідних показників ста найкрупніших транснаціональних корпорацій.

Конкурентами ТНК із США також являються ТНК країн Європейського Союзу. Загальна їх кількість з семи країн ЄС, приведених у списку, склало 45. За останні два роки число корпорацій з країн ЄС у списку ста крупніших ТНК збільшилось на чотири, в той час як кількість американських та японських транснаціональних корпорацій зменшилось на одну кожне. Однак, вважати дані факти тенденцією збільшення ролі та посилення впливу євро-пейських ТНК поки що рано. Річ у тім, що, не дивлячись на зріст числа європейських ТНК у списку, їх сукупні активи відносно сукупних активів ста крупніших ТНК трохи зменши-лись – з 41 до 40,9%, а сукупні продажі та число зайнятих зросли незначно – з 40,1 до 41,8% та з 51,2 до 51,4% відповідно. Агреговані показники для ТНК з ЄС перевищують відповідні показники для американських ТНК, однак жодна окремо взята країна ЄС навіть не наближається до США за розглянутими показниками. Так, найбільша кількість європей-ських ТНК базується у Франції, причому їх число дорівнює 13, їх закордонні активи скла-дають 9,8%, об’єм закордонних продаж – 8,3%, а число зайнятих в їх закордонних філіях – 10,1% від показників ста ведучих ТНК. Великобританія, яка розділяє з Німеччиною друге місце у Європі за числом ТНК, поданих у списку ста ведучих, перевищують Францію по розглянутим показникам. На 11 англійських компаній припадає 11,2% закордонних активів ста найкрупніших ТНК, 12,1% закордонних продаж та 13,8% зайнятих в закордонних філі-ях. Для 11 німецьких ТНК відповідні показники складають 12,7, 13,8 та 15% відповідно.

Американські корпорації безумовно домінують на рейтингу ста ведучих ТНК. Об’єм їх сукупних закордонних активів більш ніж у два рази перевищує аналогійний показник най-ближчих конкурентів – японських ТНК, та більш ніж у 2,5 рази – показник німецьких ком-паній.

Сукупний об’єм продаж 27 (сума закордонних та внутрішніх продаж) американських ТНК склав 1257,6 млрд.дол., в той час як об’єм сукупних продаж усіх ста крупніших ТНК склав 3983,9 млрд.дол. Таким чином, на долю 27 крупніших американських ТНК припадає 31,6% сукупних продаж ста ТНК, а їх доля в світовому валовому продукті складає близько 3,5%. Для п’яти крупніших американських ТНК аналогійний показник складає приблизно 1,1%.

Розділ ІІІКорпорації в Україні та їх розвиток

В цьому розділі розглядається розвиток українських корпорацій на сучасному етапі, аналізується динаміка кількості корпорацій, розглядаються проблеми формування корпо-ративних відносин в умовах України та багато чого іншого.

Ця таблиця наведена за даними Фонду державного майна України, які характеризують ті товариства , що були створені в процесі приватизації державних підприємств (у 1992 році був прийнятий Закон України „Про приватизацію державного майна”).

Аналізуючи цю таблицю, можна визначити, що загальна кількість корпорацій на початок 2002 року становила 34426, з них корпорацій відкритого типу – 35,4%, закритого типу – 64,6%. Згаданий процес відбувався протягом кількох етапів: 1992-1993 роки – початок процесу приватизації, виникнення та початкове становлення корпорацій на сучасному етапі; 1994-1999 роки максимальне зростання кількості корпорацій; 2000-2002 роки – реорганізація збанкрутілих підприємств, економічний розвиток тих, що залишилися.

Сучасна корпоратизація в Україні передбачає формування та функціонування „комерційних” корпорацій відкритого та закритого типів; корпорацій відкритого типу в процесі акціонування державних підприємств і товариств з обмеженою відповідальністю.

Загальна кількість простих корпорацій за 1998-2001 роки в середньому зменшувалася на 16% за рік. Станом на 1 січня 2002 року корпорацій відкритого типу налічувалося 12171, що на 1292, або 12%, більше, ніж у 1998 році, та на 82 більше, ніж на 1 січня 2001-го.

Дані Держкомстату України, наведені у таблиці 2, свідчать, що нині відбувається процес не тільки створення корпорацій, а й ліквідації. Так, за 2002 рік було створено 7,4% всіх об’єктів Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), а ліквідовано 1,6%.

2. Кількість створених та ліквідованих об’єктів ЄДРПОУ

Аналізуючи динаміку розміру державної частки майна (акцій) корпорацій України за 1998-2001 роки (таблиця 3), можна зробити наступний висновок. На 1 січня 2002 року вартість частки майна, що належить державі, становила

10746,9 млн. грн., що в 3,4 рази більше рівня 1998 року, в 1,9 – 1999 року та в 1,8 рази вище рівня 2000-го. Значні її обсяги були в корпораціях Дніпропетровської, Донецької, Івано-Франківської, Київської областей (відповідно 1389,7 млн., 906,4 млн., 837 млн. та 4803,3 млн. грн.).

Аналіз динаміки корпорацій за відсотком приватизованого майна по Україні (таблиця 4) свідчить, що в 2001 році більше половини корпорацій (54,7) мали значну частку приватизованого майна (від 70 до 99,9%), а 309 корпорацій вже закінчили розміщення державної частки майна. На той же період найбільше корпорацій, в яких майно повністю приватизовано, діяло у Вінницькій (88), Черкаській (18) та Закарпатській (17) областяхтенденція кількості корпорацій взагалі та по їх видах пов’язана з недостатньо розвинутими ринковими відносинами та непропорційним переливом капіталу між галузями економіки, що в свою чергу зумовлено відсутністю системи підлагодженого механізму кругообігу в економіці;

2000-2002 роки характеризуються тим, що корпорації мають тенденцію до удосконалення існуючої організації системи управління виробництвом, персоналом, маркетингом, дивідендною політикою та іншими сферами.

3.2.Особливості формування корпоративних відносин Україні

Переваги корпорації визначили провідну роль усієї організації бізнесу в сучасній економіці, особливо в питаннях залучення грошового капіталу. Слід також відмітити їх унікальний спосіб фінансування: через ринок цінних паперів корпорації можуть об’єднувати в загальний фонд фінансові ресурси великої кількості осіб.

Корпорації, засновані на принципах партнерства, практикують різні форми участі працівників в управлінні та прибутках. Стає все більш зрозумілим, що без співробітництва, кооперації, партнерських відносин з персоналом менеджери та власники не в змозі управляти виробничим процесом і досягати підвищення продуктивності організації. Тому оптимальною формою організації на мікрорівні вважається акціонерна компанія, в якій значна частина акцій належить працівникам, а персонал якої приймає участь в управлінні. Розвиток партнерських відносин на виробництві вважається закономірним, об’єктивно обумовленим процесом, що застосовується практично усіма фірмами розвинутих країн.

По величині впливу на корпоративні відношення важливими є інвестиційні фонди. Різні держави мають різні фонди. В одних випадках це приватні компанії (Чехія, Росія), які тісно пов’язані з банком, інших – це обмежена кількість державних інвестиційних фондів. В деяких країнах інвесторів більше (Польща, Росія), ніж в інших країнах.

Стратегія приватизації визначає структуру власності в кожній державі. В результаті приватизації виникла така структура: і співробітники, і працівники стали прямими акціонерами, які володіють голосуючими і не голосуючими акціями, в той час як населення в цілому стало непрямим акціонером через інвестиційні фонди, довірчі товариства.

Окрім позитивних результатів масової приватизації (створення нових ринкових сегментів, фондового ринку, ринку корпоративних цінних паперів, інфраструктури його обслуговування), перед органами державного управління виникли серйозні проблеми з питань ефективного управління корпоративними правами держави, що веде до необхідності швидкої реорганізації галузевих міністерств, так і створення умов росту інвестиційної діяльності в Україні.

Ключовими учасниками корпоративних відносин в Україні є (таблиця 5):

Корпоративний сектор економіки України на сьогодні нормативно не достатньо забезпечений і вимагає зміцнення нормативної бази та створення нових законів пов’язаних із корпоративною діяльністю підприємств та самої держави.

Період приватизації в Україні триває уже десять років, але сам процес приватизації здійснюються на засадах старих законів: „Про господарські товариства”, „Про цінні папери та фондові біржі”, „Про приватизацію державного майна”, „Про фонд державного майна”.

Повноваження по управлінню державними корпоративними правами передавались від Фонду Державного майна до агентства по управлінню корпоративними правами і навпаки. Результатом такого розподілу контролюючої та управлінської влади державних органів із приватизації та управління було розуміння необхідності вирішення комплексної та взаємопов’язаної проблеми приватизації та управління одним органом – Фондом Державного майна.

За даними Державної комісії з цінних паперів і фондовому ринку в Україні на сьогодні діють 37840 суб’єктів підприємницької діяльності з акціонерною формою власності. З них -13820 – акціонерні товариства закритого типу, решта – відкритого.

З метою прискорення економічних реформ, розвитку корпоративного сектора економіки, залучення та раціонального розміщення інвестицій, вдосконалення обігу цінних паперів та захисту прав інвесторів на фондовому ринку Президентом України видано Указ „Про основні напрямки розвитку фондового ринку в Україні в 2000р.”

Створювати правове поле для визначення прав про відповідальність різних сторін і регулюючи їх взаємовідносини, корпоративне управління дозволяє кожній із сторін планувати й здійснювати свою стратегію, а через оцінювати поведінку інших сторін. Знання корпоративного законодавства корисно тому, що воно визначає права й обов’язки сторін і тим самим забезпечує основу їх співробітництва; дозволяє зацікавленим сторонам виявити недоліки цього законодавства і вдосконалити його.

Основні проблеми корпоративного управління в Україні:

1. Недостатнє урегулювання законодавством процедур як між різними групами акціонерів, так і взаємодія між акціонерами та іншими учасниками корпоративних відносин.

2. Відсутність достатніх правових засад для ефективного управління пакетами акцій, а саме державними корпоративними правами.

3. Недостатня захищеність акціонерів і практична відсутність реальних можливостей оперативного впливу з боку акціонерів на керівництво акціонерного товариства.

4. Можливість порушення окремими учасниками корпоративного управління прав акціонерів.

5. Недостатня регламентованість законодавством змісту й процедур зміни внутрішніх документів товариства.

6.Неможливість акціонерів, які зосталися в меншості, відстоювати свою позицію і наполягати на компромісному рішенні.

7. Можливість для керівництва товариства встановлювати пріоритетність придбання акцій допоміжної емісії на свій розсуд, незважаючи на вимоги законодавства.

8. Відсутність у законодавстві норм відносно відповідальності учасників корпоративного управління за порушення принципів корпоративного права.

9. Відсутність практичного механізму розкриття інформації про діяльність товариства, що приводить до порушення керівництвом товариства цієї норми.

Жорсткий стандарт корпоративного управління може допомагати знизити рівень пропозиції незаконних платежів. Він застосовується компаніями в роботі правління, формуванні правил поведінки в межах компанії, розробці стратегії бізнесу та взагалі керуванні корпорацією.

ВИСНОВОК

У курсової роботі розглянено багато теоретичних і прикладних аспектів в промисловості різних країн. Ми розглянули переваги, недоліки, види корпорацій та оцінили корпоративне управління на порозі ХХІ століття.

Корпорація — це форма організації підприємницької діяльності, передбачаючи дольову власність, юридичний статус і зосередження функцій управління в руках верхнього ешелону професійних управляючих, працюючих по найму.

Вивчаючи цей матеріал, звернута увага на те, що вже багато втрачено через помилки в поспішному акціонуванні, наслідками якого стали невиплати заробітної плати працівникам, незаконне збагачення менеджерів, криза неплатежів, низьке стягнення податків, криміналізація економіки. Вивчення практики показує, що досягнення ефекту від створення корпорацій можливе. І перше рішення, яке повинні прийняти власники корпорацій, якщо вони хочуть досягти успіху, — це організаційне рішення відносно формування команди професійних управляючих, зацікавлених в проведені реструктуризації, корисної для акціонерів.

На корпоративне управління покладається відповідальність щодо організації та удосконалення системи оцінки, уникнення й мінімізації можливих для корпорації ризиків. На підприємстві має бути запроваджена система процедур, які дають змогу, по-перше, оцінити можливість виникнення втрат прибутку, майна, грошей тощо у зв’язку із випадковими змінами умов економічної діяльності або іншими несприятливими обставинами: по-друге, уникнути або мінімізувати ці ризики.

Вивчаючи матеріал про корпоративне управління у постсоціалістичних країнах, хотілося б додати, що воно (корпоративне управління) повинно охоплювати значно ширше коло питань, ніж у країнах із розвинутою ринковою економікою. Належне корпоративне управління передбачає існування сильного дієвого органу корпоративного управління в особі радів акціонерів. На неї покладається відповідальність за контроль і прийняття рішень із багатьох питань.

А ось в американських корпорацій інше становище. Вони постійно активізують свою закордонну діяльність. Розширення масштабів капіталовкладень, галузева та географічна диверсифікація інвестицій за кордоном, гнучке пристосування механізму міжнародної інвестиційної експансії до динамічно змінючихся реальностей, використання нових її методів та засобів – все це перетворює американські компаній в глобальних господарюючих суб’єктів, розглядаючи увесь світ як сферу прикладання свого капіталу. Та, варто повторити до закінчення, даний сюжет заслуговує постійної та найпристальнішої уваги дослідників, закликаних виробляти рекомендації по підвищенню ефективності діяльності постсоціалістичних транснаціональних корпорацій, їх гідному виходу у „дальні закордонні” ареали.

Список використаної літератури:

1.Фінанси зарубіжних країн: Навчальний посібник /В.М.Суторміна, В.М.Федосов, Н.С.Фязанова за ред. В.Федосова. – К.: Либідь,1993 – 154с., 52с.

2.Булеев И.П. Корпорации: теория и отечественная практика.// Менеджер.- 2002.-№3.-с.129-133.

3.Зименков Р. Зарубежная деятельность американських транснациональных корпорацій: страте-гия, направления, формы. // Российский экономический журнал.-2001.-№11/12.-с.36-48.

4.Камілова Е.Р. Розвиток акціонерних товариств в Україні. // Економіка АПК.-2003.-№3.-с.62-64.

5. Колтик Т. Корпорації як економічна категорія // Науковий записник Тернопільського держав-ного педагогічного університету ім.В.Гнатюка. Серія:економіка.-2001.-№7.-с.28-31.

6. Лимонова Л.О. Роль зворотніх зв’язків у системі корпоративного управління // Фінанси України.-2002.-№11.-с.126-130.

7. Мелкумов Я. Основа построения корпораций // Журнал для акционеров.-2000.-№12.-с.33-35.

8.Мовсесян А.Г. Американские транснациональные корпорации в мировой экономике // США-Канада: экономика, политика, культура.-2000.-№12.-с.103-111.

9.Рєзанова Н.С. Корпоративне управління на порозі ХХІ століття // Фінанси України.-2002.-№1.-с.13-19.

10. Сірош М.В. Національна модель корпоративного управління // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію-2003-№6-с32-36

11. Федулова Л.І. Особливості формування корпоративних відносин в Україні // Экономические инновации: сборник научных работ.-№10.-2001.-с.98-104.