Вступ.

1. Кругообіг і обіг капіталу (фондів).

2. Капітал (фонди) як матеріальна основа підприємництва.

3. Сутність кругообігу капіталу (фондів).

4. Оборот капіталу (фондів) та шлях його прискорення.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Належне забезпечення підприємств оборотними коштами виступає такою ж важливою умовою прискореного та сталого розвитку виробничого, технологічного та інформаційного ресурсів, як і інвестиційне забезпечення. Наявність потрібних за обсягом та структурою оборотних коштів сприяє як для необхідної підготовки інвестиційного процесу, так і для постійного накопичення інвестиційного капіталу.

Науковцями, економістами-практиками, бізнесменами в Україні приділяється пильна увага аналізу сучасного стану, рівня та важелів ефективності використання оборотних коштів на підприємствах різних галузей народного господарства. Серед сучасних українських вчених, які зробили вагомий внесок у розробку теоретичних та практичних питань з організації оборотних коштів промислових підприємств та їх ефективного функціонування, варто відзначити: Бланка І.О., Білик М.Д., Волик І., Гриньову В.М., Золотарьова О., Коюду В.О., Міщенко В., Осипова В.І., Павліковського А.М., Полятикіну Л., Поддєрьогіна А.М., Садекова А.А., Семенюк В., Соляник Л.Г., Строченко Н.І., Терещенко О.О., Шиян Д.В., Череп А.В.. Але роботи українських вчених ще не повною мірою враховують усі особливості сучасного стану формування та використання оборотних коштів промислових підприємств.

Метою дослідженняє розробка теоретико-методичного підгрунтя удосконалення порядку формування оборотних коштів підприємств.

Реалізація мети дослідження обумовила постановку та вирішення таких завдань:

— методологічно обгрунтувати найбільш повне тлумачення сутності та складових обігу капіталу підприємств, виходячи з сучасних підходів українських вчених до цього питання;

— розробити теоретичні засади адекватної характеристики процесу обігу капіталу підприємств;

— критично проаналізувати чинні принципи та задачі формування оборотного капіталу підприємств України;

— визначити основні тенденції формування джерел та розміщення капіталу підприємств України;

— визначити соціально-економічні наслідки сучасного стану формування обсягів та структури капіталу підприємств України;

— розробити та обґрунтувати методичні підходи щодо забезпечення формування на підприємствах України оптимальних за обсягом та структурою оборотних коштів.

Об’єктом дослідженняє сфера організаційно-економічних відносин, пов’язаних з формуванням оборотного капіталу підприємств.

Предметом дослідженняє теоретико-методичні засади, які складають сутність сучасного порядку формування кругообігу капіталу на підприємствах України.

Методи дослідження.У процесі дослідження було використано комплекс методів та прийомів наукового пізнання. Теоретичні засади якісного та кількісного визначення особливостей формування оборотних коштів промислових підприємств України в сучасних умовах досліджено із застосуванням методів поєднання історичного та логічного, наукової абстракції та системного підходу.

1. Кругообіг і обіг капіталу (фондів)

Загальний оборот капіталу — це оборот капіталу за вартістю, виведений як середня величина з оборотів його складових частин. Загальний оборот капіталу, як правило, не співпадає з реальним оборотом капіталу.

З метою аналізу раціонального відтворення основного капіталу в сільському господарстві визнано необхідним використовувати показники у натурально-уречевленій та вартісній формах, що враховують особливості галузі, специфіку ведення господарства, природно-економічні умови, характер формування й експлуатації основних засобів, їх різні функції у виробничих процесах. Для встановлення реального стану та забезпечення співставності окремих складових елементів основного капіталу доцільно проводити їх експертно-економічну оцінку з комплексним визначенням первісної, відновної та залишкової вартості.

При здійсненні системного аналізу раціонального відтворення основного капіталу передбачено застосування показників його руху, стану та ефективності використання. До основних показників руху основного капіталу відносять: коефіцієнт (швидкість) обороту, коефіцієнт зростання, коефіцієнт вибуття, коефіцієнт оновлення, коефіцієнт сукупного відтворення. Стан основного капіталу визначають два взаємопов’язані показники: коефіцієнт зносу, що визначається як відношення суми зносу до первісної вартості основного капіталу; коефіцієнт придатності – як частка від ділення первісної вартості капіталу за мінусом усієї суми зносу на його первісну вартість.

Важливим завданням управління процесом раціонального відтворення основного капіталу є визначення оптимальних термінів експлуатації окремих його елементів. Оптимальний (економічно доцільний) термін експлуатації пропонується визначати як період експлуатації, в якому забезпечується максимізація обсягів нагромадження коштів для відновлення основного капіталу за рахунок амортизаційних відрахувань з урахуванням обсягів їх використання на проведення ремонтних робіт[1].

Отже, в основі поділу капіталу на основний та оборотний лежать відмінності у способі обороту вартості різними елементами продуктивного капіталу: ті з них, що повертаються до власника у грошовій формі частинами упродовж багатьох кругооборотів, належать до основного капіталу, а ті, що повертаються повністю після кожного кругообороту, — до оборотного.

Наслідком самозростання вартості в процесі кругообороту і обороту капіталу є накопичення капіталу.

Накопичення капіталу — процес зворотного перетворення додаткової вартості на капітал.

Додаткова вартість, що виникає в процесі кругообороту і обороту капіталу, використовується капіталістом по-різному: одна її частина спрямовується на задоволення своїх особистих (невиробничих) потреб, набуваючи форми доходу, а інша — на розширення елементів продуктивного капіталу, слугуючи джерелом накопичення капіталу, розширеного суспільного відтворення.

Найзагальніше уявлення про сутність капіталу як самозростаючої вартості дає формула його руху:

Г — Т — Г',

де Г — авансовий капітал (гроші); Т — товарний капітал (товар); Г' — авансовий капітал з приростом (гроші, Г + ΔГ).

Функціонуючи за схемою Г— Т—Г', капітал безперервно повертається до своєї початкової форми, здійснюючи своєрідний рух по колу. Реальний кругооборот промислового капіталу проходить три логічно-послідовні стадії (рис. 1):

I — закупівля необхідних факторів виробництва (засобів виробництва (ЗВ) та робочої сили (PC));

II — виробництво визначеної товарної маси;

III— продаж виробленої товарної продукції.

Кругооборот промислового капіталу — безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, обсязі. Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу.

Оборот капіталу — це безперервно повторюваний кругооборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.

У процесі обороту різні частини промислового капіталу одночасно функціонують у грошовій, продуктивній і товарній формах.

Однією з характеристик обороту капіталу є швидкість його руху.

Перший вимір швидкості обороту капіталу — відрізок часу, протягом якого до підприємця у вигляді виручки повергається вся грошова сума авансованого капіталу, що зросла на величину прибутку. Цей відрізок часу становить один оборот[2].

Другий вимір швидкості обороту капіталу — кількість обертів авансованого капіталу за рік. Цей вимір є похідним від першого і відображається формулою:

де п — кількість оборотів авансового капіталу за рік; Т — визначена одиниця виміру — рік (12 місяців); t — тривалість одного обороту.

Окремі частини промислового капіталу, представлені його особливими матеріально-речовими елементами, обертаються з різною швидкістю.

Засоби праці (будови, споруди, верстати, машини, обладнання) функціонують від кількох років до кількох десятків років. Вони становлять матеріально-технічну основу підприємств і послідовно беруть участь у багатьох виробничо-технологічних циклах.

Основний капітал частина промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію.

Предмети праці — сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати — беруть участь у виробничо-технічному циклі та повністю споживаються протягом одного такого циклу. їхня вартість швидко обертається, повністю переноситься живою конкретною працею на створювану в тому самому виробничо-технологічному циклі товарну продукцію. Далі вона вивільняється у грошовій формі внаслідок реалізації продукції і знову спрямовується на закупівлю нових партій предметів праці. Швидко обертаються також кошти у товарній і грошовій формах.

Оборотний капітал — частина промислового капіталу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів (у т. ч. заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу.

Оборотний капітал повністю повертається до підприємця після завершення кожного кругообороту.

Водночас важливо зазначити, що прискорення науково-технічного прогресу, ускладнення виробничих технологій, безперервне генерування інновацій як визначальні чинники сучасного економічного розвитку успішних країн підривають основи класичної теорії обороту капіталу. Наголошуючи на принциповій зміні ролі фактора часу в інформаційному суспільстві, сучасні дослідники звертають увагу на розмивання чіткої межі між основним та оборотним капіталами. Свідченням цього є зростання тривалості виробничого циклу в літако-, судно-, ракетобудуванні; яке продовжує життєвий цикл оборотного капіталу у цих галузях триває 2—3 роки. Водночас деякі види виробничого обладнання (комп'ютери, факси, ксерокси тощо) внаслідок швидкого морального зносу також функціонують 2—3 роки, що призводить до суттєвих змін у поділі витрат на капітальні та поточні [3].

Відповідно до схеми кругообороту час обороту промислового капіталу має таку структуру (рис. 2):

— час обігу;

— час виробництва.

Раціональне господарювання передбачає пошуки шляхів прискорення обороту капіталу, адже це збільшує масу і підви-щує норму прибутку.

З урахуванням швидкості обороту капіталу формула норми прибутку набуває такого вигляду:

де П' — норма прибутку; П — маса прибутку; К — величина авансового капіталу; п — кількість оборотів авансового капіталу за рік. Оборот основного капіталу завдяки багаторічному функціонуванню його матеріально-речових елементів відбувається у формі амортизації.

Амортизація (від лат. amort — безсмертя або amortisatio — погашення) — термін, що використовується у двох значеннях:

1) процес поступового перенесення вартості основного капіталу на новостворену продукцію в міру його зношування;

2) процес відновлення вартості основного капіталу за рахунок цільового нагромадження грошових засобів[4].

2. Капітал (фонди) як матеріальна основа підприємництва

Для забезпечення нормального процесу фінансування підприємницьких структур незалежно від їх форм власності й організаційно-правового статусу виникає значна потреба у фінансовому капіталі.

Взагалі, капітал— економічна категорія, відома задовго до його зародження, отримала новий зміст в умовах переходу країни до ринкових відносин. Капітал, що є головною економічною базою створення та розвитку підприємства, в процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників та персоналу.

Вихідним моментом у процесі наукового дослідження фінансового капіталу підприємств як економічної категорії має бути визначення поняття “фінансовий капітал підприємства”. Формулювання цього поняття не розкриває цілком природи й основних характеристик цієї категорії, але дає змогу відокремити фінансовий капітал від інших понять, пов’язаних із багатогранною економічною категорією “капітал”.

Отже, фінансовий капітал підприємства як економічна категорія існує об’єктивно і його природа визначається не суспільно-економічною формацією або типом економічної системи держави, а реальним процесом формування підприємницьких структур і механізмом здійснення фінансування їхньої діяльності. Тому фінансовий капітал підприємств формується і використовується суб’єктами господарювання в будь-якій економічній системі відповідно до стратегічних і тактичних цільових настанов цієї системи.

Поняття “фінансовий капітал” на відміну від поняття “капітал” з’явилося в науковому обороті відносно недавно, на початку XX століття після виходу в 1910 році однойменної книги німецького соціаліста Р.Гільфердінга.

Досліджуючи сутність капіталу в нових історичних умовах економічного розвитку провідних країн світу він дійшов висновку, що промисловість стає дедалі залежнішою від банківського грошового капіталу. Відбувається проникнення банківського капіталу в промисловість, у результаті чого відбувається злиття капіталів. Об’єднання банківського капіталу з промисловим він визначив поняттям “фінансовий капітал”. Р.Гільфердінг зазначає, що фінансовий капітал— це капітал, що перебуває у розпорядженні банків і застосовується промисловцями.

Таким чином, німецький соціаліст розглядав фінансовий капітал не стільки з позиції фінансової науки, скільки як специфічну форму розвитку монополістичного капіталізму[5].

Економічна природа фінансового капіталу підприємств має такі основні ознаки:

1.Фінансовий капітал підприємства за своєю економічною суттю відбиває процес створення розподілу та використання і відтворення фінансових ресурсів як у масштабах окремого підприємства, так і всієї економічної системи держави. Ця ознака фінансового капіталу характеризує формування та використання як власних, так і позикових фінансових ресурсів підприємства в процесі фінансової діяльності суб’єкта господарювання.

2.Фінансовий капітал підприємства знаходить своє відображення в процесі формування основних і обігових активів. Ця ознака фінансового капіталу виступає як необхідна умова організації підприємницької діяльності, як пусковий механізм і основа продуктивних сил не тільки суб’єкта господарювання, а і усієї економіки країни. Без фінансового капіталу інші необхідні фактори виробництва (земля, праця, підприємницькі здібності), як свідчить реальна практика господарювання, дають незначний результат.

3.Фінансовий капітал підприємства— це економічна база функціонування не тільки окремо взятого суб’єкта господарювання, а й об’єктивна умова розвитку держави і суспільства. У цьому своєму значенні фінансовий капітал формує необхідні умови для створення доданої вартості, розподіл і перерозподіл котрої забезпечує формування фінансових ресурсів як на рівні суб’єкта підприємництва, так і на рівні держави. Завдяки цьому зростають економічна міць і підприємства, і держави, їхні соціальні можливості.

4.Фінансовий капітал підприємства є джерелом формування добробуту як власників підприємницьких структур, так і найманих робітників, а через фінансову систему країни— усіх членів суспільства. При цьому забезпечується визначений рівень добробуту, що залежить від продуктивного використання фінансового капіталу, а також від масштабів його формування в процесі розподілу створеної вартості на конкретному підприємстві і розподілу ВВП в масштабах країни. Збільшення обсягів капіталізації фінансових ресурсів сприяє зростанню добробуту суспільства в майбутніх періодах, у той час як збільшення поточного споживання скорочує можливості формування фінансового капіталу і зменшує його продуктивну силу в майбутньому, що негативно відбивається в перспективі на добробуті.

5.Фінансовий капітал підприємства є найважливішою характеристикою рівня ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства. Ця ознака фінансового капіталу проявляється в його здатності до самозростання, що пов’язано з процесом ефективного формування, розподілу і використання прибутку, надходжень і доходів, можливістю постійного нарощування обсягів капіталізації фінансових ресурсів.

6.Фінансовий капітал підприємства є головним мірилом ринкової вартості підприємства. У цій своїй якості виступає не весь фінансовий капітал підприємства, а тільки власний фінансовий капітал, що характеризує здатність підприємницької структури формувати позаобігові та власні обігові активи. Обсяги власного фінансового капіталу підприємства є відправною точкою для використання позикових фінансових коштів, підвищення надійності й інвестиційної привабливості підприємства, що формує базу оцінки його ринкової вартості.

7.Фінансовий капітал підприємства є чинником ризику, що визначається самим процесом його формування та використання. При формуванні фінансового капіталу ризик виявляється в невизначеності при одержані доходів і надходжень, їхньому розподілі і використанні, а також неоднозначності ситуацій при взаємодії з різними інвесторами і кредиторами. Використання фінансового капіталу в процесі господарської діяльності також породжує ризик утрати фінансових ресурсів, упущеної вигоди, що, безумовно, відбивається на одержанні доходів і відтворенні самого фінансового капіталу.

8.Фінансовий капітал підприємства характеризується і фактором часу. З цього боку фінансовий капітал розглядається як джерело поточного і майбутнього добробуту. Як джерело поточного добробуту фінансовий капітал має приносити швидкий дохід підприємству, а отже, і його власникам. У зв’язку з цим виникає прагнення використовувати фінансовий капітал не для довгострокового інвестування, а з метою швидкої обіговості з максимально можливим доходом. Це зумовлює напрями вкладення фінансового капіталу, його переливання у галузі з вищою нормою поточного доходу і меншим періодом відтворення. З іншого боку, рух фінансового капіталу в масштабах економічної системи приводить до вирівнювання норми доходу, що змушує підприємства та їхніх власників здійснювати довгострокові вкладення фінансового капіталу, що принесуть свої доходи не в поточному, а в майбутньому періоді. Перед підприємством завжди існує альтернатива використання фінансового капіталу, яка пов’язана з фактором часу. Саме вона потребує оптимізації управлінських рішень щодо поточного і перспективного формування і використання фінансового капіталу як можливого джерела добробуту.

9.Фінансовий капітал підприємства є основою для створення і функціонування підприємств різних форм власності. З цих позицій істотне значення має початковий, або стартовий, капітал. Початковий фінансовий капітал підприємства необхідний для будь-якого підприємства незалежно від галузі, регіону і форми підприємництва. Для суб’єктів господарювання, які є юридичними особами, початковий обсяг фінансового капіталу знаходить відображення в статуті підприємства і (чи) засновницьких документах і становить суму статутного (акціонерного) капіталу або фонду. Статутний капітал як початкова базова сума фінансового капіталу підприємства забезпечує не тільки обов’язкову умову для державної реєстрації підприємства, а й створює необхідні стартові фінансово-економічні умови нормальної діяльності підприємницької структури[6].

З урахуванням наявних підходів в економічній літературі, основних ознак, що характеризують фінансовий капітал підприємства, його визначення в узагальненому виді може бути сформульоване так: фінансовий капітал підприємства являє собою сукупність капіталізованих фінансових ресурсів, що використовуються власниками і менеджерами в економічному процесі відтворення вартості як джерело фінансування господарської діяльності з метою одержання доходу, формування якого в економічній системі держави здійснюється на ринкових принципах і підходах.

Розглянемо докладно окремі види капіталу підприємства у відповідності з класифікацією І.О.Бланка.

1.За приналежністю підприємству виділяють власний та позиковий види його капіталу. Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на правах власності та використовуються ним для формування певної частини активів. Ця частина активів, що сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, представляє собою чисті активи підприємства. Позиковий капітал характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на зворотній основі грошові кошти або інші майнові цінності. Усі форми позикового капіталу, що використовується підприємством, представляють собою його фінансові зобов’язання, що належать до погашення у передбачені строки.

2.За метою використання у складі підприємства можуть бути виділені наступні види капіталу: виробничий позичковий та спекулятивний. Виробничий капітал характеризує засоби підприємства, що інвестовані в його операційні активи для здійснення виробничо-збутової його діяльності. Позичковий капітал представляє собою ту частину, яка використовується підприємством в процесі інвестування у грошові інструменти (короткострокові та довгострокові депозитні вкладення в комерційних банках), а також у боргові фондові інструменти (облігації, депозитні сертифікати, векселі і т.п.) Спекулятивний капітал характеризує ту його частину, яка використовується в процесі здійснення спекулятивних (що базуються на різниці в цінах) фінансових операцій (придбання деривативів в спекулятивних цілях і т.п.).

3.За формами інвестування розрізняють капітал в грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, що використовується для формування статутного фонду підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні об’єму їх статутних фондів.

4.За об’єктом інвестування виділяють основний та оборотний види капіталу підприємства. Основний капітал характеризує ту частину капіталу, що використовується підприємством, який інвестований і всі види його необоротних активів (а не тільки в основні засоби, як це часто трактується в літературі). Оборотний капітал характеризує ту його частину, яка інвестована у всі види його оборотних активів.

5.За формою надходження в процесі кругообігу, тобто в залежності від стадій загального циклу цього кругообігу, розрізняють капітал підприємства у грошовій, виробничій та товарній його формах.

6.За формами власності виявляють приватний та державний капітал, що інвестований в підприємство в процесі формування його статутного фонду. Таке розподілення капіталу використовується в процесі класифікації підприємств за формами власності.

7.За організаційно-правовими формами діяльності виявляють наступні види капіталу: акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств), пайовий капітал (капітал партнерських підприємств— товариств з обмеженою відповідальністю, командитних товариств і т.п.), індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств— сімейних і т.п.).

8.За характером використання у господарському процесі виділяють працюючий та непрацюючий види капіталу. Працюючий капітал характеризує ту його частину, яка приймає безпосередню участь в формуванні доходів та забезпеченні операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Непрацюючий (або “мертвий”) капітал характеризує ту його частину, яка інвестована в активи, що не приймають безпосередньої участі у здійсненні різних видів господарської діяльності підприємства та формуванні його доходів.

9.За характером використання власниками виділяють споживаний та накопичувальний (реінвестований) види капіталу. Споживаний капітал після його розподілу на цілі споживання втрачає функції капіталу. Він являє собою дезінвестиції підприємства, що здійснюються з метою споживання (вилучення частини капіталу з необоротних та оборотних активів з метою виплати дивідендів, процентів, задоволення соціальних потреб персоналу і т.п.). Накопичувальний капітал характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат і т.п.

10.За джерелами залучення розрізняють національний (вітчизняний) та іноземний капітал, інвестований в підприємство. Такий розподіл капіталу підприємств використовується в процесі відповідної їх класифікації.

11.За відповідністю правовим нормам функціонування розрізняють легальний та “тіньовий” капітал, який використовується в процесі господарської діяльності підприємства. Широко використовуваний на сучасному етапі економічного розвитку країни “тіньовий” капітал є своєрідною реакцією підприємців на встановлені державою жорсткі “правила гри” в економіці, в першу чергу, на невиправдано високий рівень оподатковування підприємницької діяльності. Зростання обсягу використання “тіньового” капіталу в господарській діяльності підприємств служить для держави своєрідним індикатором низької ефективності прийнятих рішень в галузі податкового регулювання використання капіталу в підприємницький діяльності з позицій дотримання паритету інтересів як держави, так і власників капіталу[7].

Структура капіталу представляє собою співвідношення власних та позикових фінансових коштів, що використовуються підприємством в процесі своєї господарської діяльності.

Структура капіталу, що використовується підприємством визначає багато аспектів не тільки фінансової, але й операційної та інвестиційної його діяльності, здійснює активний вплив на кінцеві результати цієї діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів та власного капіталу (тобто на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємства), визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності (тобто рівень основних фінансових ризиків) і остаточно формує співвідношення в ступенях прибутковості та ризику в процесі розвитку підприємства.

Формування структури капіталу нерозривно зв’язане з урахуванням особливостей кожної з його складових частин.

Власний капіталхарактеризується наступними позитивними особливостями:

1.Простотою залучення, так як рішення пов’язані із збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками та менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб’єктів.

2.Більш високою здатністю генерування прибутку у всіх сферах діяльності, так як при його використанні непотрібна виплата позикового відсотку у всіх його формах.

3.Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в довгостроковому періоді, а відповідно і зниженням ризику банкрутства.

Разом з тим, йому властиві наступні недоліки:

1.Обмеженість обсягу залучення, а відповідно, і можливостей суттєвого розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства. В періоди сприятливої кон’юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу.

2.Висока вартість у порівнянні з альтернативними позиковими джерелами формування капіталу.

3.Невикористана можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових коштів, так як без такого залучення неможливо забезпечити перевищення коефіцієнту фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.

Таким чином, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку (так як не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів в періоди сприятливої кон’юнктури ринку) та не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

Позиковий капіталхарактеризується наступними позитивними особливостями:

1.Достатньо широкими можливостями залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявності залогу або гарантії поручителя.

2.Забезпеченням росту фінансового потенціалу підприємства при необхідності суттєвого розширення його активів і зростання темпів росту обсягу його господарської діяльності.

3.Більш низькою вартістю порівняно з власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту “податкового щита” (вилучення витрат на його обслуговування з оподатковуваної бази при сплаті податку на прибуток).

4.Здатністю генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу) [8].

В той же час, використання позикового капіталу має наступні недоліки:

1.Використання цього капіталу генерує найбільш небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства— ризик зниження фінансової стійкості та втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно зростанню питомої ваги використання позикового капіталу.

2.Активи, сформовані за рахунок позикового капіталу, генерують меншу (при інших рівних умовах) норму прибутку, яка знижується на суму виплачуваного позикового проценту у всіх його формах (проценту за банківський кредит, лізингової ставки; купонного проценту по облігаціям, вексельного проценту за товарний кредит та ін.).

3.Висока залежність вартості позикового капіталу від коливань кон’юнктури фінансового ринку. В ряді випадків при зниженні середньої ставки позикового проценту на ринку використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) стає для підприємства невигідним у зв’язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних ресурсів.

4.Складність процедури залучення (особливо у великих розмірах), так як надання кредитних ресурсів залежить від рішення інших господарюючих суб’єктів (кредиторів), потребує інколи відповідних сторонніх гарантій або залогу (при цьому гарантії страхових компаній, банків або інших господарюючих суб’єктів надаються, як правило, на платній основі).

Таким чином, підприємство, яке використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, але в більшій мірі генерує фінансовий ризик і погрозу банкрутства (які зростають по мірі збільшення питомої ваги позикових коштів у загальній сумі використаного капіталу).

З економічної сутності капіталу випливає його об’єктивна необхідність для забезпечення ефективної діяльності підприємства. Ця необхідність визначається кількома моментами:

1.Фінансовий капітал необхідний підприємству для його державної реєстрації.

2.Механізмом організації виробничо-збутової та фінансово-інвестиційної та іншої діяльності. З цієї точки зору фінансовий капітал необхідний підприємству для здійснення процесу фінансування господарської діяльності.

3.Виходом на проектні показники розвитку і розміри підприємства.

4.Можливістю розширення масштабів господарської діяльності.

5.Створенням сприятливих фінансових умов підвищення добробуту власників підприємства.

6.Формуванням можливостей задоволення зростаючих потреб найманих робітників.

7.Створенням умов розвитку всієї економічної системи держави, тому що через фінансовий капітал, його формування, використання, відтворення здійснюється реалізація інтересів не тільки підприємців, а й держави, і значить, всього суспільства.

Отже, фінансовий капітал підприємств як об’єктивно існуюча економічна категорія забезпечує процес фінансування господарської діяльності підприємницьких структур, є важливим фактором розвитку національної економіки України, її ринкової трансформації[9].

3. Сутність кругообігу капіталу (фондів)

Теорія кругообігу капіталу підприємства має класичне вираження у другому томі «Капіталу» К. Маркса. Метаморфози капіталу та його кругообіг він розглядав, перш за все, як кругообіг грошового капіталу. У вітчизняній теоретичній літературі кругообіг капіталу традиційно розглядають за схемою К. Маркса, виділяючи три стадії. Перша стадія. Капітал появляється на товарному ринку та на ринку праці як покупець; його гроші перетворюються на товар, або проходять акт обігу Г — Т. Друга стадія. Продуктивне споживання куплених товарів капіталістом. Він діє як капіталістичний товаровиробник; його капітал здійснює процес виробництва. Результатом є товар більшої вартості, ніж вартість елементів виробництва. Третя стадія. Капіталіст повертається на ринок як продавець; його товар перетворюється на гроші, або здійснює акт обігу Т — Г. «Отже, — пише К. Маркс, — формула кругообігу грошового капіталу така: Г — Т … П … Т' — Г, де крапки означають, що процес обігу перерваний, а Т', рівно як і Г', означає Т' і Г', збільшене на додаткову вартість».

Зміст цієї формули полягає в тому, що К. Маркс розглядав її як кругообіг грошового капіталу. Функціональні форми кругообігу промислового капіталу Марксом чітко визначені: грошовий капітал, продуктивний і товарний капітал.

Такий підхід до змісту капіталу в процесі кругообігу підтримували радянські економісти.

Що стосується визначень «продуктивний капітал», «товарний капітал», які використовуються для визначення функціональних форм промислового капіталу, то у нас заперечень немає. Проте ми обґрунтуємо інший погляд щодо застосування терміну «грошовий капітал» як функціональної форми кругообігу капіталу.

Можливо, що на початку другої половини XIX ст., коли ще характерною була система класичного капіталізму, можна було говорити про грошовий капітал як стосовно першої, так і третьої стадії обігу капіталу. Тоді ще панували дрібні капіталістичні підприємства, які базувалися на індивідуальній капіталістичній власності. Можна було використовувати визначення на зразок «капіталіст появляється на товарному ринку», «споживання куплених товарів капіталістом», «капіталіст повертається на ринок» тощо[10].

По-перше, з утвердженням в економіці олігіполій та монополій, середніх і великих підприємств «появляється на ринку» не капіталіст, а фірма, корпорація. По-друге, у ті часи ще недостатньо використовувався термін «фінанси» на рівні звичайних капіталістичних підприємств. По-третє, на наш погляд, тоді здавалося, що поняття «грошовий капітал» є настільки прийнятним, що немає сенсу застосовувати термін «фінанси».

Проте в дійсності термін «грошовий капітал» недостовірно характеризує зміст кругообігу капіталу, його функціональних форм. Якщо ми повернемося до першої стадії.

Відповідь може бути лише такою: фонд грошових засобів. А фонд грошових засобів є не що інше як фінанси.

К. Маркс не враховував того, що грошовий обіг у розвиненій системі товарних і ринкових відносин тісно пов'язаний з фінансами. Фонди грошових ресурсів можуть бути створені лише після реалізації продукції, тобто після того як гроші виконали функцію реалізації товарів і послуг або засобу платежу. В цьому сенсі обіг грошей є передумовою існування фінансів. Накопичені грошові засоби, призначені для надходження в обіг, у свою чергу, є одним з видів фінансових фондів. Але, становлячи нероздільну єдність, обидві підсистеми грошового обігу мають самостійне існування, значення і функції.

Підприємство, щоб виконувати свої функції, повинно постійно формувати фонд грошових засобів, кожна окрема частина якого має конкретне функціональне та цільове призначення: придбати знаряддя й засоби праці, найняти робочу силу, сплатити витрати на працю тощо. Теорія фінансів підприємств до цих пір ще не пристосована до використання її для аналізу кругообігу капіталу, його функціональних форм.

Сучасне підприємство використовує на ринку фонд грошових ресурсів, тобто фінанси. Торгівля, як правило, є безготівковою, рухаються не гроші, а платіжні зобов'язання. Банки здійснюють розрахунки, ведуть їх облік.

Отже, на наш погляд, першу форму руху капіталу доцільно зображувати так:

де Ф — фінанси, що спрямовуються у виробництво і виступають як фінансовий капітал; Г — фонд грошових ресурсів як купівельний засіб.

Що стосується терміну «капітал» — доцільно вживати поняття фінансовий капітал підприємства або його фінансові активи.

Третю стадію кругообігу капіталу можна зобразити таким чином:

де Ф' — сформований фонд фінансових ресурсів на базі одержаних підприємством грошових доходів Г'. Таким чином, грошовий капітал Г перетворюється у фінансовий капітал Ф' (від податків, боргів тощо ми абстрагуємося). Отже, з урахуванням такого об'єктивного явища як фінанси підприємства, ми маємо підстави записати формулу кругообігу капіталу підприємства таким чином:

У цій формулі кругообігу фінанси розпочинають його, вони ж його і завершують. Формування фінансів на рівні Ф' (Ф + ΔФ) означає, що підприємство працює рентабельно, нарощує обсяг фінансів, що дає йому можливість почати новий кругообіг капіталу на першій стадії у вигляді:

що забезпечує розширене відтворення капіталу, оскільки Ф' = Ф + АФ; Г' = Г + ΔГ; Т ' = Т + ΔТ і т.д.

Звідси випливає, що четвертою функціональною формою промислового капіталу є фінансовий капітал [11].

Кругообіг капіталу — це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми — грошової.

У широкому і схематичному вигляді кругообіг капіталу підприємства можна подати таким чином:

Повна реалізація продукції характеризує ринкову рівновагу, за якої існує повна відповідність між пропонування і попитом.

У цю схему, для спрощення аналізу, ми не включили ті підприємства, які спеціалізуються на виробництві засобів виробництва — сировини, матеріалів, машин, устаткування, палива тощо.

Отже, фінанси, як це ми намагаємось довести, є органічною складовою кругообігу капіталу підприємства.

Це означає, що є необхідність певним чином розширити перелік функцій, які виконують фінанси на рівні підприємства[12].

4. Оборот капіталу (фондів) та шлях його прискорення

Оборот капіталу — це кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється. Оскільки капітал проходить у своєму русі сферу виробництва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу.

Час виробництва — це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва. Його найважливішою частиною є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці. Робочий період залежить від характеру галузі виробництва, рівня техніки на тому чи іншому підприємстві та інших умов. Наприклад, хлібокомбінату потрібно лише декілька годин, щоб перетворити певну кількість борошна в хліб, готового до продажу, а на літакобудівному підприємстві випуск кожного літака потребує витрат великої кількості трудових і матеріальних ресурсів упродовж багатьох місяців. Час виробництва звичайно триваліший ніж робочий період. Він включає також перерви в обробці, протягом яких предмет праці підлягає впливу певних природних процесів, як наприклад, бродіння вина, ріст зернових, дубління шкіри, охолодження металу тощо.

З розвитком техніки строки багатьох подібних процесів скорочуються. Час виробництва включає в себе також організаційні перерви. Так, більшість підприємств працює лише в одну зміну та п’ять днів на тиждень. Поступово скорочується тривалість робочого дня, зростає кількість святкових днів. Багато підприємств значну частину річного фонду часу не працює.

На відміну від часу виробництва час обігу — це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу. Він включає в себе час купівлі засобів виробництва і робочої сили (перша стадія кругообігу) та час реалізації вироблених товарів (третя стадія кругообігу). Головні фактори, що визначають час обігу, такі: віддаленість ринків збуту від місця виробництва, місткість ринку, а також відстань підприємств від джерел сировини і палива. Ось чому важливим засобом скорочення часу обігу є розвиток транспорту і засобів зв’язку.

Прискорення обороту капіталу сприяє зниженню витрат виробництва і збільшенню маси та норми прибутку. Чим більше оборотів протягом року зробить капітал, тим більшу кількість продукції буде реалізовано на конкурентному ринку, більший валовий дохід і прибуток одержить підприємство. Річна маса економічного прибутку дорівнює масі прибутку, виробленого за один оборот капіталу, помноженій на число оборотів цього капіталу за рік, за умови, що обсяги капіталу за цей період не будуть зменшені чи збільшені.

Основний капітал, його фізичний і моральний знос. Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на основний і оборотний [13].

Основний капітал — частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зношення). До основного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці (споруди, машини, устаткування, інструмент). Перенесена частина вартості основного капіталу створює амортизаційний фонд.

Існують два види ізношування основного капіталу — фізичне і моральне. Фізичний знос — матеріальний знос машин, інструментів, будинків і споруд, інших засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання. Фізичний знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлено знаряддя праці, тощо. У результаті фізичного зносу засоби праці втрачають частину своєї вартості. Моральний знос основного капіталу — це передчасна втрата основним капіталом їхньої вартості або зменшення її. Є два види (дві форми) морального зносу. За першої форми відбувається підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці. Це приводить до зниження витрат виробництва на відтворення основних фондів. Зниження вартості засобів праці примушує здійснювати переоцінювання основних фондів. За другої форми морального зносу з’являються принципово нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики та експлуатаційні якості. Іншими словами, нові засоби праці мають набагато вищу продуктивність. Тому стара техніка замінюється новою або модернізується. А це означає втрату як споживчої вартості (в натурі), так і вартості, оскільки частина вартості, втіленої в засобах виробництва, підлягає достроковій заміні ще до того, як її вартість повністю реалізувалася через створюваний продукт. Отже, за другої форми морального зносу відбувається зниження вартості основних фондів у результаті науково-технічного прогресу.

Амортизація основного капіталу — це заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги), що виробляється. Відрахування на заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають амортизаційними. Встановлений у законодавчому порядку річний процент заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають нормою амортизації. Високі темпи науково-технічного прогресу, прискорення морального зносу основних фондів ведуть до того, що держава збільшує норму амортизації в законодавчому порядку. Це називається політикою прискореної амортизації, що широко застосовується в розвинутих країнах.

Оборотний капітал — частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять предмети праці (сировина, матеріали, енергія, паливо), а також капітал, витрачений на робочу силу. Оборот капіталу, витраченого на робочу силу (Грс), має свої особливості. На відміну від інших частин оборотного капіталу вартість капіталу Грс на стадії виробництва не переноситься на продукт. Праця бере участь у створенні нової вартості, яка є складовою доданої вартості, створеної також іншими факторами виробництва — підприємцем і капіталом, і яка для кожного з власників певного фактора виробництва слугує винагородою [14].

Висновок

На основі дослідження сутності, функцій та структури оборотного капіталу запропоновано нове тлумачення поняття “організація управління оборотним капіталом підприємств” – як створення та вдосконалення системи управління оборотним капіталом, тобто розподіл обов’язків і повноважень підрозділів підприємств у сфері функціонування оборотного капіталу та формування відповідного методичного, інформаційного і програмно-технічного забезпечення. Процес управління оборотним капіталом промислових підприємств виконує такі основні функції: розрахункову, інвестиційну, заощаджувальну і страхову.

Величина оборотного капіталу підприємства повинна постійно наближатися до оптимальної, тобто відповідати його потребам і можливостям. Сукупну потребу в оборотному капіталі пропонуємо визначати з урахуванням інфляційних очікувань, зміни швидкості обороту капіталу та обсягу реалізації продукції у плановому періоді.

При розробці інструментарію оптимізації обсягів і структури оборотного капіталу спочатку визначається співвідношення між окремими елементами оборотного капіталу і, відповідно, обсяг для кожної складової, а потім будується алгоритм загальної моделі оптимізації структури оборотного капіталу та здійснюється вибір необхідної стратегії формування і фінансування оборотного капіталу, що дозволяє підвищити якість фінансового менеджменту на підприємстві.

Таким чином, капітал — це не просто гроші, а авансована вартість, яка в процесі свого руху приносить більшу вартість від первісно авансованої. З точки зору політекономічного розуміння сутності та змісту категорії «капітал» важливо враховувати, що перетворення грошових знаків на капітал передбачає наявність ряду як техніко-організаційних, так і соціально-економічних умов. Перша з них — це можливість і необхідність власника потенційного капіталу вступати у відносини з іншими продуцентами (виробниками) з приводу купівлі факторів виробництва. Друга — це те, що за умов недостатньої наявності хоча б одного зі згаданих факторів для організації ефективного виробництва, він може звернутись до відповідних ринкових інституцій (банків, інвестиційних фондів, трастів, лізингових компаній тощо).

Швидкість обороту капіталу залежить від безлічі факторів: від структури самого продуктивного капіталу, тривалості робочого періоду у виробництві, стану транспортних засобів і магістралей, повноти і ритмічності в роботі устаткування і машин, постановки торгівлі і т.д.

У залежності від швидкості обороту і способу перенесення вартості на готовий продукт продуктивний капітал поділяється на основний і оборотний. До основного капіталу відносяться будинки, спорудження, машини, устаткування, силові установки, передатні пристрої й інші засоби праці. Це довгодіючий капітал. Він складає матеріально-технічну основу виробництва, і його повний кругообіг обчислюється роками. Вартість основного капіталу переноситься на виготовлення товару вроздріб, у міру зносу тих чи інших видів засобів праці. Після продажу товарів, включена в їхню вартість сума зносу поступово накопичується в амортизаційному фонді, за рахунок якого відбувається відшкодування основного капіталу.

Отже, перетворюючи свої кошти на капітал, його власник вступає в економічні відносини з різними господарюючими суб’єктами, які постачають через ринок необхідні йому товари (послуги), а також з індивідами, які отримують засоби для існування не від власної підприємницької діяльності, а від найманої праці за гроші (відповідну плату). Тобто капітал — це економічна категорія, котра виражає не стільки техніко-організаційні, скільки соціально-економічні відносини.

Список використаної літератури

1. Авраменко О. Управління формуванням оборотного капіталу промислового підприємства: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. кандид. економ. наук: Спец. 08.06.02 — Підприємництво, менеджмент і маркетинг / Олена Авраменко, ; Харків. держ. економ. ун-т. — Харків, 2006. — 19 с.

2. Бабич Л. Формування оптимальної структури оборотних коштів підприємств // Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 9-10. — С. 12-23

3. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2006. — 526 с.

4. Гетьман О.Економіка підприємства [Текст] : навчальний посібник / Оксана Гетьман, Валентина Шаповал, ; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.

5. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2005. — 408 с.

6. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.

7. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2008. — 687 с.

8. Назаренко О. Ф. Стан та тенденції структури оборотних коштів промислових підприємств в Україні // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 6. — С. 53 — 62

9. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.

10. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.

11. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. — К.: Академвидав, 2006. — 671 с.

12. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.

13. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. –2006 — Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 2006. — 678 с.

14. Семернікова І. Економіка підприємства: навчальний посібник / Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. — Херсон : ОЛДІ-плюс, 2005. — 311 с.

15. Фінанси підприємств : підручник / Анатолій Поддєрьогін, Леонід Буряк, Марія Білик ; ред. : А. М. Поддєрьогін ; М-во освіти і науки України, Київський національний економічний університет. — 6-е вид., перероб. та доп. — К. : КНЕУ, 2006. — 551 с.