Культурні коди спілкування

Категорія (предмет): Культурологія та мистецтво

Arial

-A A A+

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження культурного життя суспільства і культурного спілкування.

1.1. Культурне життя суспільства.

1.2. Мова як символічний код культури.

1.3. Масова комунікація як один з елементів культурного спілкування.

Розділ 2. Практична частина. Розробка соціального проекту в соціально – культурній сфері.

2.1. Обґрунтування проекту.

2.2. План проекту.

2.3. Бюджет проекту.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Актуальність. Динамічний суперечливий процес, який сьогодні переживає українське суспільство, пов'язаний як із труднощами становлення незалежної держави, так і з пошуком певної моделі суспільно-політичного, економічного розвитку, способів оновлення соціокультурного життя. Характерною рисою цього процесу є інформаційна культура суспільства як показник задоволення соціальних, політичних, економічних і духовних потреб.

І не дивно, що інформатизація суспільства поставила ряд соціокультурних проблем, які потребують нових методів і підходів до розв'язання. Розгляд соціально-культурних проблем сучасного суспільства, формування його інформаційної культури почалося лише на межі 80-90-х років ХХ століття і поступово стало предметом спеціального дослідження.

Масова комунікація є цілком відповідним сюжетом соціологічних досліджень. Але штучно замикати ареал засобів масової комунікації виключно простором, який контролюється ідеологічними інституціями, як це було раніше, означало б ще раз продемонструвати дослідницьку нечуттєвість до тих очевидностей, що комунікативні канали не обмежуються обслуговуванням інформаційних та громадських процесів. Вони корелюють з будь-якими іншими рухами в культурі, і тому для вивчення сфери соціального спілкування, яке зветься масовою комунікацією, необхідний розгорнутий соціокультурний контекст.

Міжкультурне спілкування є моделлю всякого спілкування, умовами якого є наявність деякої єдності, а також наявність розбіжностей — якби не було розбіжностей між людьми, не виникла б потреба в спілкуванні чи обміні інформацією, почуттями, думками, що супроводжуються оцінкою співрозмовника і самооцінкою.

Культура все ґрунтовніше починає розумітись як найважливіший здобуток нації, її достоїнство і сутність, бо культура — це те, що зберігає й утверджує не тільки особистісне, а й національне існування. Базовим буттям людини є її буття у світі культури як певному культурному (національному) життєвому світі, а тому важливим показником розвитку самої культури є стан культурної самосвідомості та вектора потреб її громадян.

Тема:„Культурні коди спілкування”.

Мета: розкрити теоретичні питання культурного життя суспільства та культурного спілкування та розробити соціальний проект в соціально – культурній сфері.

Завдання роботи:

розкрити теоретичні питання культурного життя суспільства та культурного спілкування;
розробка соціального проекту в соціально – культурній сфері: «Підвищуймо якість українського життя разом»! Інформаційні знання молодих – літнім людям …

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження культурного життя суспільства і культурного спілкування

1.1. Культурне життя суспільства

Історичними є дві форми культури: елітарна (професіональна) та народна (побутова). Елітарну культуру створювала обмежена кількість людей, народна пов'язана з широкими народними масами [6, с. 12].

Особистісну, локальну, соціальну системи знань, цінностей, норм і зразків найповніше виражають особливості існування основних форм художньої культури: високої (елітарної), народної (фольклору) і масової. Висока і народна культура виникли ще за часів розподілу праці й розвивались, постійно взаємодіючи, зберігаючи при цьому свою специфіку. Вони, як правило, поширювались серед індивідів з різним рівнем освіченості й культури. З демократизацією суспільства вони дедалі більше втрачали свою соціально-групову прив'язаність, набували стильового розмаїття, модифікування.

Науково-технічний прогрес та активний розвиток засобів комунікації зумовили формування масової культури, яка апелює до всіх, поширює цінності, доступні більшості людей, розрахована для масового вжитку. Завдяки своїй смисловій та художній спрощеності, технічній доступності вона помітно витіснить високу і народну культуру. Масова культура є зв'язуючою ланкою між стабільним і змінюваним, оскільки орієнтована на цінності та норми переважної більшості. Вона є продуктом новітнього часу, затребувана до життя людиною, яка не приєдналась через різні причини до високої культури, але вже відірвалася від традиційного суспільства.

На цьому етапі розвитку українського суспільства вона нездатна об'єднати навколо загальних цінностей основну частину суспільства. Створена у попередні десятиліття масова культура зруйнована або руйнується, натомість з'являється багато субкультур, серед них далеко не кращі зразки американської та західноєвропейської масової культури (бойовики, детективи, еротичні стрічки, бульварна література тощо).

За сучасних умов зростає інтерес до традиційної народної культури. Традиції особливо яскраво виявляються у сфері духовного виробництва, фольклорі, містять у собі стабілізуючі елементи, завдяки яким регулюють життєдіяльність людини. Але їм притаманні й інновації. Однак у розвитку національних культур проявляються і деякі негативні риси. Нерідко національна культура сприймається як нова «вища цінність», орієнтується на замкненість, «очищення» від впливу інших культур та субкультур []. Збереження традиційної національної культури пов'язане з мораллю, але, крім позитивних, негативною її рисою може бути, наприклад, вендета (кривава помста), що збереглася як традиційна мораль.

У суспільстві завжди важливою є підтримка становлення справжньої духовної еліти та її культури, цінності та норми якої загальнозначущі. За даних умов це дасть змогу стримувати експансію масової культури. Духовні еліти значною мірою впливають на діяльність еліт економічних, задаючи цінності, норми, зразки поведінки.

Соціологія виокремлює такі структурні елементи культури:

1. Особистісна система усвідомлюваних знань, цінностей, норм і зразків, які регулюють поведінку та діяльність. Йдеться про моральну, естетичну, політичну, професійну, гуманітарну, науково-технічну культуру особистості, рівень якої визначається її соціалізованістю, зв'язком із культурною спадщиною, розвинутістю індивідуальних здібностей.

2. Локальна система знань, норм, цінностей, зразків соціальної групи, спільноти (територіальної, етнічної, мовної, політичної, економічної, психологічної та ін). Ця культура, розвиваючись у часі, проходить етапи зародження, розквіту та занепаду. Виникає в конкретному оточенні, має власну систему цінностей, особливий культурний клімат і може розглядатися як субкультура.

3. Соціальна система знань, норм, цінностей, зразків, формально прийнятих, функціонально корисних, які закріпилися у суспільній практиці та регулюють форми діяльності. Культура в такому разі представлена матеріальними предметами, в яких втілений досвід людства, а також духовними цінностями суспільства [9, с. 43].

Усі ці системи цінностей тісно взаємодіють, але можуть і не відповідати одна одній. До основних структурних елементів культури належать норми, цінності, ціннісні орієнтації, зразки поведінки, зразки діяльності, менталітет, інтереси, соціально-культурне середовище, інститути культури тощо.

У культурі кожного суспільства та спільноти прийняті свої цінності. Поряд з ними існують також загальнолюдські, котрі забезпечують цілісність соціальних систем, здатність їх до виживання у перехідні періоди. Ієрархія цінностей, якої дотримується особистість, повинна збігатися із цінностями груп, у межах яких вона живе та діє. Право змінювати ціннісні системи або відтворювати нові належить невеликій кількості людей, які займають особливе становище у групі, або спеціальним соціальним інститутам.

Збереження культури реалізується через культурну діяльність людей — створення, поширення та засвоєння культурних цінностей.

Культурну діяльність визначають такі параметри:

— сукупність видів діяльності під час дозвілля (читання, відвідування кіно, театрів, концертів, хобі, громадська діяльність); їх кількість засвідчує діапазон культурної активності, рівень участі людини у громадському житті;

— спрямованість і вибірковість видів діяльності, з різноманітних видів діяльності людина обирає ті, що відповідають її можливостям та уподобанням;

— стійкість обраних видів захоплення, наприклад, інженер може бути водночас театралом або спортсменом;

— співвідношення (активного, пасивного) споживання й продукування культурних цінностей [9, с. 44].

Будь-які суспільні чинники відображаються у системі цінностей і норм. Відповідно суспільні реформи повинні мати необхідну соціокультурну передумову — цінності й норми, які регулювали б життя більшості людей. Однак сучасні реформи в соціально-політичній, економічній сферах відбуваються за відсутності адекватної системи цінностей, норм, моделей соціальної діяльності. За таких умов тривалий час функціонуватимуть застарілі соціокультурні інститути, цінності й норми.

З огляду на це необхідно співвідносити мету й характер реформ з реальними умовами та орієнтаціями людей, враховувати особливості культури соціуму, окремих верств і груп. В іншому разі культурну політику спіткає крах, а культуру — загальна криза:

— втрата культурою своєї основної — людинотворчої функції;

— поглиблення суперечностей між продуцентом духовних цінностей та їх користувачем, відчуження від культури широких верств населення, змушених користуватися низькопробними культурними зв'язками;

— зростання шовіністичних настроїв, піднесення цінностей національної культури над цінностями культур інших етносів;

— переорієнтація зусиль зі сфери продукування культурних цінностей у сферу поширення та використання їх;

— припинення розвитку нових стилів і напрямів у художній творчості, мистецтві, архітектурі, поява маси еклектичних культурних зразків, зниження художнього смаку, здатності творити «за законами краси»;

— зростання ірраціоналізму, мессіанських та містичних настроїв, поширення антиінтелектуалізму, ганьбливого ставлення до творців духовних цінностей;

— поширення масової культури, активізація субкультур, різноманітних сленгів, допуск ненормативної лексики на сторінки друкованих видань, у засоби масової інформації;

— перетворення процесу освіти та виховання на процес трансформації, передачі знань;

— зниження регулятивної функції моралі, утвердження імморалізму як принципу буття;

— втрата культурою здатності до саморозвитку, виникнення потреби в інокультурних зразках;

— десакралізація базових цінностей культури, формування «ціннісного вакууму»;

— зміна способу входження сучасної людини в актуальну культуру в умовах НТР [6, с. 25].

Сьогодні люди можуть набути будь-яких знань, не маючи необхідності щось вивчати, не стимулюючи до роботи мозок і душу.

Особливості культурної ситуації в Україні визначають такі субкультурні підсистеми:

— висока інтелігентська субкультура, яка розвиває традиції елітарної культури; радянська культура, заснована на патерналізмі;

— субкультура ліберальних цінностей, що охоплює частину молоді, підприємців, інтелігенції;

— комплекс маргінальних субкультур нижчого класу, яким властивий переважно тоталітарний підхід до особистості [6, с. 25].

Отже, на початку XXI ст. істотно змінюється розуміння та роль культури в суспільстві. Значно свідомішим є використання науки, освіти, технічної, фізичної, духовної, моральної культури в організації та нормалізації трудової та суспільної діяльності людей.

1.2. Мова як символічний код культури

Соціальна взаємодія реалізується через різні форми соціальної комунікації — мовної комунікації у світі повсякденності.

Мова являє собою знакову систему, що є засобом спілкування і мислення. Мова є засобом пізнання світу, збереження і передачі інформації [14, с. 205]. Тому знання мов і їхнє практичне використання говорить про культуру особистості. Розвиненість національної мови, тобто її багатомірність, словниковий склад, внутрішня розчленованість на одиниці різних рівнів свідчать про рівень національної культури. Функціонально вона забезпечує вираження певних почуттів, настроїв, емоцій. Ми розглядаємо мову, насамперед, як ту частину культурного менталітету, що складає сферу духу, цінностей і значень.

Особистістю стають у процесі праці і спілкування. Особистість у слов'янській православній літературі розуміється як єдність тіла, духу і душі, як феномен визначення культури і релігії. При цьому зовсім зрозуміло, що «кожна мовна особистість у спілкуванні наділена комунікативними, соціальними і психологічними ролями, сукупність яких створює варіанти мовної поведінки, що втілюються в нескінченній розмаїтості висловлень і текстів» [14, с. 207].

У науці вже більш двохсот років дискутується питання про співвідношення мови й етносу. И. Гердер і В. Гумбольдт надавали мові провідного значення у формуванні національної специфіки, В. Боас порушував питання про «глибоке вивчення психології народів світу» засобами лінгвістичного аналізу, Е. Сепір вважав модель соціального поводження залежною від специфіки відображення і позначення в знаках мови. Але існували і протилежні точки зору: для Б. Бауера мова була «посередником» між нацією і культурою, Карлаццо-Амарі вважав націю результатом містичної долі, узагалі заперечував будь-яку роль мови у формуванні нації [14, с. 208].

Функція національної мови полягає в тому, що в мові представлена нація чи народність як цілісність, а в ній — етапи історичного розвитку з культурними традиціями, нормами, системою цінностей, рівнем духовного надбання. Слід зазначити, що в більшості випадків національна мова і національності збігаються. Але існують і протиріччя: за етнічним походженням — людна однієї національності, а по мові й культурі, якою користується — інша. У масштабах суспільств, що формуються з представників різних етносів, постають проблеми асиміляції ряду мов або функціонування двомовності, тримовності як норм демократичного державного правління. Часом питання рівноправності найбільш розповсюджених мов набувають політичного характеру.

Практичними соціологічними задачами стають не тільки чисто мовні проблеми, але й освіта, потреби, інтереси, ціннісні орієнтації в їхньому взаємозв'язку з мовною компетентністю, тобто етнокультурний вигляд нації у всій його повноті.

На межі XX і XXI ст. загострилися проблеми мовної комунікації, вивчення засобів комунікативного впливу, вони стали найбільш актуальними. Змінився «мовний смак епохи»: на зміну «тоталітарній мові» прийшла «вільна» мова засобів масової інформації, спілкування на різних рівнях; зросла роль мовної особистості.

Серед сучасних засобів масової комунікації, що творять загальний простір міжкультурного спілкування, формуючи в людей загальні реакції і поширюючи доступну для всіх інформацію, у плані нашого розгляду ми виділяємо раціональну і логічно аргументовану мову. Основними факторами, які визначають ефективність комунікації, виступають:

— адекватність сприйняття переданої інформації;

— здатність викликати позитивні почуття співпереживання і схвалення;

— установлення тривалих контактів на базі досягнутого взаєморозуміння;

— взаємне збагачення учасників комунікації, збагачення двох культур, що вступають у діалог.

Важливо враховувати, що ефективність комунікації, у першу чергу, пов'язана з успіхом мовної взаємодії, що завжди відбувається в деякому соціальному і культурному контексті, який багато в чому визначає форму і зміст повідомлення. Ці форма і зміст зумовлені тією культурою, у якій відбувається даний процес комунікації. Якщо спілкування здійснюється в Японії, то його супроводжує відповідне культурне середовище, що визначає його рамки і можливості.

Ми звертаємо на те, що мова — це ментальний феномен, що виступає безумовним стрижнем комунікації. Умові закодовані знання людини, її уявлення про світ у цілому, її індивідуальний життєвий досвід, цілісна картина світу всього соціуму. У процесі комунікації той, хто говорить спрямовує того, хто слухає, до деякої інформації, що зберігається в його голові, що там структурована й організована в глобальну картину світу.

Не викликає сумніву, що саме в національній мові (особливо в її прислів'ях і анекдотах) відбиваються культурні, моральні та естетичні цінності соціуму. Без володіння інформацією про ці цінності та базові уявлення, що утворюють концептуальну картину світу співрозмовника, неможливе розуміння тексту як комплексу вербальної і невербальної інформації, незважаючи на знання семантики мовних одиниць, складових тексту.

Наприклад, у різних типах культури превалюють різні тиші асоціативних зв'язків. Так, у вербальному поводженні бурятів різні порівняння (голова кучерявенька… як у барана, чорна… як ніч, розумна… як у собаки, кругла… як земля) будуються на використанні реалій природного характеру (вони флористичні, фауністичні, зодіакальні).

Таким чином, мова виступає як функціональна система елементів, пов'язаних визначеними відносинами, а головна його функція — комунікативна.

Зрозуміло, що в міжнаціональній комунікації діють загальні закони спілкування. Перш ніж приступати до спілкування, ми дивимося на потенційного співрозмовника, намагаємося визначити, про що ми зможемо з ним говорити, а також наскільки щирою може бути наша розмова. Усі ці питання виникають і в процесі міжкультурної комунікації.

Успіх мовної взаємодії між представниками різних культур багато в чому визначений не логічною аргументацією, а ступенем взаємної симпатії та довіри. У результаті вже першого знайомства складається психологічна установка, у рамках якої відбувається все подальше спілкування.

Різні люди становлять різний інтерес як партнери по спілкуванню. У різних культурах існують різні критерії вибору партнерів по спілкуванню. Адже не можна не погодитися, що такі характеристики як стать, вік, заняття, освіта, статус, влада, талант і краса можуть приваблювати чи відштовхувати. Причому культура впливає і на вибір теми спілкування, на ступінь його відвертості. Те, що одні культури вважають правильним (розмову про релігію, політику, расові відносини, секс), інші — аморальним. Кожна людина має своє коло проблем і своє коло людей, з якими вона може їх обговорювати. Фінансові питання, наприклад, вона воліє обговорювати з батьками, сексуальні проблеми — тільки з друзями.

Таким чином, можна говорити про систему переваг за трьома параметрами: вибір партнера, вибір теми, а також ступінь відвертості спілкування. Найважливішим фактором вербального спілкування є довіра. Комунікативний ефект від впливу слів людини, яка викликає довіру, принципово відрізняється від ефекту тих же самих слів, але вимовлених іншою людиною. Довіра пов'язана з дотриманням правил комунікації, прийнятих в даній культурі.

Розрізняються два рівні вербального спілкування — інтимний і офіційний. Деякі люди дозволяють іншим довідатися про себе дуже багато чого — вони діляться своїм почуттями і думками, тоді як інші ховають свій внутрішній світ. Вони можуть розмовляти цілком відверто лише на окремі теми, найбільш безпечні для себе, але будуть більш обережними, коли розмова переходить у небезпечну для них зону.

Культури, як і люди, відрізняються по ступеню відвертості у спілкуванні, що залежить від теми розмови: єретичні міркування про релігію були заборонені в середині століття так само суворо, як сьогодні в Південній Африці засуджуються розмови про расові проблеми.

Для вивчення рівня відвертості використовують таку схему, у якій позначені різні партнери по спілкуванню: Мати, Батько, Друг тієї ж статі, Сексуальніший друг протилежної статі, Неперевірений знайомий, Незнайомий [16, с. 165].

Мовний етикет — це сукупність правил, принципів і конкретних форм спілкування, синонім культури спілкування, а стосовно до сфери соціальної роботи — це сукупність норм культурного ділового спілкування. Зрозуміло, що ділове спілкування повинне відповідати ряду вимог. Серед них орієнтація на конструктивний результат, прагнення розв'язати конфлікт, спірне положення, прагнення досягти домовленості, угоди [16, с. 166].

Міжкультурне спілкування — це обмін інформацією, почуттями, думками представників різних культур, саме мова являє собою символічний код культури.

Ресурс міжсуб'єктного розуміння забезпечують елементи мовного етикету: звертання, знайомство, запрошення, комплімент і поздоровлення, через які виявляється соціокультурна специфіка партнера в акті комунікації.

1.3. Масова комунікація як один з елементів культурного спілкування

Якщо ми розглянемо сучасну картину генезису людського суспільства, ми не зможемо не помітити того факту, що сьогодні інформація стала чи не найважливішим чинником його існування. Культура, як один з елементів суспільства і, водночас, один з тих механізмів, які зумовлюють його існування і подальший розвиток, і суспільство, як сукупність індивідів, що його створюють, сьогодні перебувають у тісній залежності і взаємодіють, головним чином, за допомогою засобів mass-media [11, с. 17]. Масова комунікація, як один з елементів культури, з’явилася порівняно недавно. Але за дуже короткий час вона набула такого поширення в усіх галузях людського існування, що зараз практично неможливо уявити собі існування суспільства без інформації та джерел її розповсюдження.

Розглядаючи масову комунікацію та її вплив на соціокультурну картину світу, слід вияснити, що ми розуміємо під цим терміном. Масова комунікація – це певний інституціалізований макропроцес виробництва, розповсюдження та обміну інформації, який виконується за допомогою особливих устроїв та технологій. Ще масова комунікація визначається як особливий стан суспільства, де кожен потенційно вступає в інтеракцію з усіма шляхом мовного спілкування з уповноваженими суб‘єктами – представниками цієї абстрактної спільноти, інституціалізованим чи стихійним чином, яка делегувала їх в якості таких, чи як атрибута соціальності.

При відносно спокійній еволюції наукових парадигм, шанси на збереження колись закоренілих в професійній свідомості поглядів підвищується. Дещо подібне відбувається з презумпцією “Всемогутності mass-media” у інформаційному, ідеологічному та культурному впливі на фактично безмежну аудиторію. Сучасна практика приносить щоденні приклади, чи то з санкціями щодо інформаційних джерел, які визначаються легітимною владою, чи неформальними лідерами як основне ідейне забезпечення політичних рухів; чи то з постійними апеляціями до інформаційних джерел громадської думки; чи то з вкладом великих капіталів в телерекламу. Можливо ореол “всемогутності” значно зменшений під натиском скепсису, недовіри та байдужості щодо діяльності інформаційних служб та масового спілкування має крім ідеологічної ще й іншу основу. Можливо, справа в тому, що суспільна комунікація є, по суті, антагоністичною структурою суспільства, яскравий приклад якого демонструє наша сучасність.

Контроль за засобами масової комунікації — одна з обов‘язкових функцій суспільної системи. Не зважаючи на регламентованість масової комунікації в більшій чи меншій мірі, властиву різним соціальним угрупуванням, як інституція, так і сам процес, досить автономні. Опосередкована багатоскладними економічними, соціальними та культурними впливами, масова комунікація, в свою чергу формує щоденність, соціум та алгоритми його пізнання. Інтенсивно проникаючи в усі закутки соціальної структури, масова комунікація дає підстави уявляти її як універсальний механізм, що зв‘язує культуру з іншими інституціями суспільства. Не будучи незалежною змінною, масова комунікація, тим не менше, пронизує соціальний організм цілком, диференціюючи та з‘єднуючи його глибини, які доступні звичайному та науковому спостереженню на рівні об‘єктивному, символічному та рівні дій.

Аналогіями “всезагального зв’язку” уявлення про могутність масової комунікації не вичерпується. Вона також розглядається сучасною культурою, що досить яскраво можна побачити в концепції Моля, прихильників когнітивного підходу до її аналізу, або в критиці Ж. Бодіяра, де він розглядає інформаційне суспільство, в якому множаться не схожі один на одного образи колись єдиної реальності, а істина вислизує, розчиняючись в різноманітності варіантів. Очищені до ідеалізації, ці обидві аналогії являють собою спробу концептуалізувати масову комунікацію не тільки як оформлювача громадської злагоди, але й як тотального опосередковувача соціального та культурного контексту [11, с. 18].

Обгрунтування масової комунікації за схемами аналізу соціальних процесів (ідеологічних, інформаційних тощо), а функціонування засобів mass-media – за схемами аналізу соціальних структур, не відображає можливість розглядати суспільні функції комунікативних феноменів в іншому ракурсі. Масова комунікація може розглядатися як якісно визначений стан суспільства, яке поряд з необхідністю незаангажованої дослідницької реєстрації його проявів та параметрів викликає те чи інше ціннісне ставлення. Звичайно, коли досліднику не вдається застрахувати себе від оцінок запроваджених ідеальних конструкцій в термінах бажаного, він ризикує стати творцем соціальної утопії, що неодноразово траплялося в історії, і трапляється зараз. Так, наприклад, ідея Ю.Хабермаса про раціональний суспільний дискурс як допустимий та обгрунтований шлях руху до вільного суспільства, досить часто вважається його критиками наївним та романтичним, а зовсім не реальним [11, с. 18].

Поміж тим, крізь призму цієї ідеї, масову комунікацію можна було б позначити особливим якісним станом суспільства, в якому на противагу позиції “всі проти всіх”, всі вступають в комунікацію з усіма, тобто взаємодіють реалізуючи внутрішні наміри на іншого, та в кінцевому рахунку співвідносять себе з усім соціальним світом. Нема підстав сумніватися в тому, що цей утопічний малюнок покоїться на деякому глибинному змісті. В ситуації постмодерну, цей образ можна пояснити напруженим рухом громадської думки в сторону тих форм та засобів людського існування, які б давали гарантії або, принаймні, скорочували ймовірність летальних випадків та катастроф не ідеалів, але доль соціальних спільнот та індивідів.

Сучасне визначається як “постіндустріальне” або “суспільство споживання, “інформаційне” або “суспільство mass-media”. Навряд чи якесь з цих визначень буде вичерпним. Проте беззаперечним те що, зміст цих назв охоплює суттєві деталі, без яких побудова цілого не може відбутися. І масова комунікація в назвах – не модус, а один з найважливіших атрибутів соціальної та культурної матерії [11, с. 19].

Про те, що розвиток mass-media впливає на культуру куди більш значною мірою, ніж посилення ідеологічного пресингу, якому культурно автономний індивід спроможний у певній мірі протистояти, передбачалось художниками ще в ті часи, коли прикмети масово-комунікативної експансії лише починали з’являтися та множитися. Рафінована культурна рефлексія сприймала газетний текст, який набував популярності, як дещо чужорідне та несумісне з книжковим, як деяка його вульгарна подібність не пристосована до зв’язного опису та джерел та наслідків.

“Тепер, коли газети замінили історію, чи, точніше, ту традицію, яку можна назвати історичною пліткою, стало легше хоча б в одному відношенні – принаймні, зрозуміло, що ми не знаємо нічого крім кінця. Газети не просто повідомляють новини, вони повідомляють про все як про новини. Це дуже цікаво, як цікава остання сцена п’єси. а тим кому досить вистрілу чи поцілунку, простіше і легше приходити перед завісою. Але якщо хочеться дізнатися хто що зробив і чому, цього замало” (Честертон) [11, с. 21].

Культурне життя телебачення висвітлює дуже мало, а це все-таки — позитив для людей, це корисна інформація, яка налаштовує на добро.

На сьогодні наш телевізійний простір дуже насичений. Ми можемо знайти програми, які будуть до душі будь-кому. Адже у нас у країні глядачі є прихильниками різних жанрів, різних політичних уподобань. Загалом, можна сказати, що нам однозначно бракує спеціалізованого каналу, на кшталт «Культура». Перший національний, звичайно, намагається робити щось у тому напрямку, але йому поки що це просто не вдається.

В XX столітті абсолютно змінився вектор культурного розвитку, хоча пильний погляд уже давно міг спрогнозувати образ культури mass-media та прототип того розвитку, який відбувається сьогодні. Несхожість двох культурних тенденцій переживались та тлумачились культурою в різних ракурсах. І якщо майстри традицій відстоювали класичне кредо, то автори початку та середини століття, досить гостро відповідаючи на ситуацію протистояння, ставили під сумнів адекватність класики сучасній епосі, використовуючи весь набір різноманітних прийомів – від естетичної агресії та епатажу до інтелектуального скепсису. Засоби освоєння знань та культурних цінностей, відпрацьовані традиційною наукою та просвітництвом, не визнавалися ними в якості адекватних.

Проте авангардизм пізнього модерну сам перетворюється в традицію з концептуалізованими напрямками та стилями. І та модель, що приходить йому на зміну останніми десятиліттями, позначена американськими теоретиками префіксом “пост”, має набагато лояльніше ставлення до культури минулого, припускаючи, принаймні, гру з його залишками. В цій моделі, орієнтованій на принцип плюралізму, відводиться місце всьому: гуманітарній місії та накопиченню переведених в зміст знаків, чистому мистецтву та комерціалізації, елітарності та масовості, змішуванню, підробці стилів та деконструкції оригінального тексту як сировини для нових творінь.

Можна стисло позначити масово-комунікативні аспекти сучасних культурних рухів, апелюючи до думки про прямий та зворотній вплив mass-media на структуру та склад жанрів літератури та мистецтва, на трансформацію текстових виразів світосприйняття, яке змінюється. Вдосконалення комунікативних засобів сприяє утвердженню унікальних способів обміну повідомленнями в межах великих соціальних та культурних територій. Вони в змозі виробляти свої власні системи знаків та значень, деякі з яких досить схоже символізують навколишню дійсність, інші ж відводять в простір ілюзій та міфів, створюючи особливу ”паралельну реальність”, яка лише в певних точках перетинається з повсякденням.

З розвитком комп’ютерних комунікацій, заснована на варіативності та швидкоплинності зміни аудіовізуальних образів, реальність ілюзорних світів стає все більш відчутною. Та завдяки своїй колоритності та різноманітності, вони постають перед нами як щось цілком правдоподібне, яке не поступається в достовірності повсякденному життю. Вже кінематограф – це дитинство “екранної” комунікації, якому підвладні будь-які загадки соціуму та індивідуальної долі, породжує різноманітні міфологічні конструкції, такі, наприклад, як “світ любові та доброти”, “світ насилля” або “світ професій”.

До нових форм масової комунікації найбільш чуттєвим суб’єктом є, як відомо, молодь. Але не зрозуміло, що є причиною для цього: чи то мода, чи то допитливість, чи щось інше. Інформаційно об’ємні аудіовізуальні образи є для неї більш привабливими, ніж книжкові описи. Але саме останні є природнім способом існування класичних гуманітарних цінностей, які виражаються ідеями та поняттями. І якщо наше суспільство тривожиться перспективою відлучення молоді від гуманітарних традицій, досить прийнятливою задачею вбачається тоді пошук адекватних шляхів її існування в сучасній комунікації, яку неможливо втіснити в порожнечу відокремленої ніші.

Спроба вирватися за межі вигаданих діалогів та псевдоспілкування, а також бажання подивитися на себе та на світ з позиції гуманітарної культури – такі особливості нашої теперішньої комунікативної ситуації. Феномен так званого “заповнення білих плям” в однаковій мірі притаманний телебаченню, кінематографу та пресі є ні чим іншим, як добудовою цілісного образу історії та культури у всіх їх причинно-наслідкових зв’язках та залежностях, заснованих на раціональних аргументах та достовірному знанні, тобто є тим способом опанування культурними сутностями, який швидше репрезентує класичну книжкову культуру, ніж культуру калейдоскопу та попурі. Тим не менш, знакова та інформаційна громіздкість може перешкоджати розгорнутому суспільному ракурсу, неминуче приносячи до нього невизначеність, двозмістовність та фіктивність.

Фіксуючи подібну ситуацію культурна рефлексія (що яскраво спостерігається в її багаточисельних західних та місцевих зразках) і сьогодні вміщує в себе весь спектр оцінок культурної функції засобів масової інформації, присвоюючи їм титул “монстрів”, які формують одномірну людину, або “чародіїв”, які творять реальність на наших очах.

Розрізнення сучасних культурних тенденцій засвідчено і науковими тлумаченнями масової комунікації, яка виступає предметом досліджень багатьох спеціалізованих областей. Жорстке розділення культурної реальності з метою її найкращого та більш вдалого опису та пояснення, безумовно, вимушений захід. Тут доцільно згадати висунуту в 60-их роках відому соціодинамічну теорію культури А.Моля, яка схематично концептуалізує ці різниці та заснована на “кібернетичному” підході. Вона вирізняється високим рівнем операціоналізації понять, передусім, це стосується фундаментальних для автора понять “гуманітарної” та “мозаїчної” культур як двох неспівпадаючих типів, акумулюючих принципово несхожі доктрини створення трансляції та опанування знаннями і цінностями [11, с. 23].

Сутність гуманітарної культури, яка набула домінантного статусу за часів епохи Відродження, була в ствердженні, що існують основні та неосновні предмети уваги, головні та другорядні теми для роздумів. Постулювалася, таким чином, ієрархія ідей та понять, засвоєння якої може вдосконалюватися за законами логіки та раціонального мислення, в результаті чого світ розбивався на “впорядковану систему підлеглих один одному і чітко визначених категорій” [11, с. 23].

Але це був лише етап магістрального культурного руху. Під впливом інтенсивного розвитку в XX столітті засобів масової комунікації, стверджує Моль, традиційна культура помітно трансформується, відхиляючи класичний еталон пізнання, як застарілий та неадекватний умовам не існуючих до цього часу інформаційних злив, великої кількості подій, фактів, історій тощо.

Якщо в “гуманітарній” культурі система знань будувалась на необхідності опанування причинно-наслідкових зв’язків, то в новому культурному типі освіта є результатом випадкового, стихійного накопичення розрізнених елементів. “Сучасна людина відкриває для себе навколишній світ за законами випадку, в процесі спроб та помилок, сукупність її знань визначається статистично, вона черпає їх з газет, з відомостей, здобутих по мірі необхідності. лише накопичивши певний об’єм інформації вона починає знаходити в ній приховані структури. Вона йде від випадкового до випадкового, але часом це випадкове стає суттєвим”[11, с. 24].

Розділ 2. Практична частина. Розробка соціального проекту в соціально – культурній сфері

2.1. Обґрунтування проекту

Мета: підвищення якості життя малозабезпечених та самотніх людей похилого віку шляхом ліквідації інформаційної неграмотності через навчання роботи з новітніми технологіями та новітніми інформаційними ресурсами, а також організації дозвілля цих громадян.

Обґрунтування проекту: ХХІ століття постало перед проблемою демографічного вікового вибуху, тобто різкого збільшення чисельності людей похилого віку. Соціально — демографічні дослідження показують, що чисельність людей віком від 50 — ти років і більше зросте у світі за наступні тридцять років майже удвічі і буде дорівнювати чисельності дітей віком 14 років. Цей показник свідчить про те, що вперше в історії людства доля молодих і старих людей буде однаковою. Постає велика проблема соціальної інтеграції літніх людей у суспільство. Останнім часом дуже активно проходять міграційні процеси, велика чисельність людей змінює місце проживання, рідні і друзі багатьох людей похилого віку мешкають за кордоном, тому існує проблема спілкування, проблема здійснення зв’язку за допомогою електронної пошти, який надає Всесвітня мережа Інтернет.

Для цього необхідно розробити та впровадити нові нетрадиційні підходи у вирішенні цієї проблеми.

Наш регіон, зокрема населення міста Кіровограда, не є густонаселеним, як наприклад деякі області Східної України. Однак проблеми старіння населення відчутні і тут. У наш інформаційно насичений час бути обізнаним – це нагальна потреба.. Останні 10 років характеризуються дуже динамічним розвитком та впровадженням новітніх технологій в усіх сферах суспільного життя. Літнім людям в даний час не вистачає "пакету" знань та досвіду для користування новими інформаційними засобами. Багато з них мають певні психологічні проблеми з приводу користування комп’ютерною технікою. Тому постає необхідність подолати ці психологічні бар’єри та допомоги людям похилого віку у оволодінні знаннями та навичками роботи з комп’ютерною технікою, пошуком інформації, можливостями нових форм спілкування.

На сьогодні Кіровоградська обласна універсальна наукова бібліотека – найбільша в регіоні, має універсальний фонд (близько 800 тисяч документів) на традиційних і новітніх носіях, колекції рідкісних і цінних видань, є центром культурного і духовного спілкування. Користувачів в бібліотеку приваблюють Інтернет-центр, обласний інформаційно-консультативний гендерний центр, Центр Європейської інформації, які працюють безкоштовно для користувачів, Юридична клініка, де кваліфіковані юристи також безкоштовно надають правові консультації громадянам. І це має певні результати — згідно зі статистичними даними, в 2007 році користувачами бібліотеки стали 2397 людей похилого віку. Цей показник постійно збільшується: лише за перші два місяці 2008 року в бібліотеку записалися 635 людей пенсійного віку. Це пов’язано з тим, що бібліотека постійно намагається надавати якісні інформаційні актуальні послуги на вимогу сучасного користувача.

Кіровоградська регіональна бібліотечна асоціація переймається проблемами можливості участі літніх людей в усіх сферах суспільного та громадського життя; рівного доступу до можливостей та надбань суспільства в сфері освіти, культури, духовного життя, спілкування; участі у програмах освіти протягом усього життя.

Основна мета діяльності Кіровоградської регіональної бібліотечної асоціації — консолідація спеціалістів бібліотек регіону для забезпечення інтелектуальної свободи людини і гарантованого доступу до всього обсягу накопичених знань та інформації. Основні види діяльності: забезпечення високої якості і сучасного рівня інформаційного обслуговування, створення належних умов для безперешкодного доступу малозабезпечених, людей похилого віку, громадян з функціональними обмеженнями до інформаційних ресурсів, формування в громадськості усвідомлення пріоритету бібліотек як осередку культури; збір і накопичення інформації різноманітної тематики; створення банків даних і сприяння вільному поширенню інформації; організація і стимулювання наукових досліджень, поширення і впровадження світового досвіду; видавнича діяльність; поширення видавничих матеріалів серед громадських організацій регіону й України; організація семінарів, конференцій, тренінгів; зв'язок із засобами масової інформації

Кіровоградська регіональна бібліотечна асоціація має усі можливості для роботи із цією категорією людей. Організація має потужний кадровий потенціал фахівців, які можуть навчати користувачів навичкам роботи із комп’ютером на базовому рівні, технічне оснащення та досвід роботи у пошуку інформації у Всесвітньої мережі Інтернет. Кіровоградська регіональна бібліотечна асоціація тісно співпрацює з обласною універсальною науковою бібліотекою ім. Д. Чижевського, і має намір реалізовувати цей проект на базі бібліотеки.

Навчання планується проводити сімейно: дідусі, бабусі з онуками, щоб підкреслити зв’язок поколінь, сприяти вихованню поваги та співчуття серед підлітків та молоді до старших людей.

Крім того, в нашому регіоні є проблеми в організації дозвілля малозабезпечених та самотніх людей похилого віку. Бібліотека — центр культурного та духовного спілкування, реалізація проекту дозволить покращити життя малозабезпеченим та самотнім людям похилого віку. Проведення виставок виробів декоративно-ужиткового мистецтва виявить таланти даної категорії громадян, а книжкові виставки, зокрема останніх надходжень, нададуть змогу користувачам постійно слідкувати за новинками культури, літератури, мистецтва. Продовжуючи добрі традиції, навчання, забезпечення доступу до всесвітньої мережі Інтернет, організація дозвілля людей похилого віку буде провадитися безкоштовно.

Цілі проекту :

Короткочасні:

— протягом реалізації проекту навчити користуватись комп’ютером на базовому рівні, пошуку у Всесвітній мережі Інтернет, роботі з електронною поштою (відкривши індивідуальні поштові скриньки) 4 групи літніх людей кількістю по 10 –15 осіб;

— надати можливість вільного доступу до інформаційних мереж цій категорії користувачів, зокрема юридичних баз даних;

— видати та розповсюдити збірник щодо реалізації проекту „Ліквідація комп’ютерної неграмотності: знаходимо інформацію легко” серед користувачів бібліотеки, серед громадськості регіону.

Довгострокові

Сталий розвиток проекту після пілотної стадії та його реалізація з метою: охопити якомога найбільше літніх людей, які мають необхідність у навчанні новітнім інформаційним технологіям, допомогти застосувати власні знання на практиці шляхом вільного доступу до всесвітніх інформаційних мереж. Ліквідувати цифровий розрив, який стався у оволодінні новітніми інформаційними ресурсами між інформаційно бідними та інформаційно багатими людьми похилого віку.

Створити інформаційний майданчик з двома постійно діючими комп’ютерними станціями для користувачів з метою полегшення роботи з електронними ресурсами, а також безкоштовним доступом до мережі Інтернет.

Забезпечити право соціальної рівності категорії літніх людей у доступі до інформації в усіх сферах суспільного життя — в галузі освіти, культури, духовного життя, спілкуванні.

Лобіювати включення цих питань, як складову частину у розробці Всеукраїнських та регіональних програм освіти та соціальної інтеграції літніх людей.

Провести PR – програму з метою розповсюдження інформації про існування Проекту.

Облаштувати відділ міського абонемента, на базі якого проводитимуться виставки, сучасними стендами, та придбання сучасної літератури.

Бібліотечні спеціалісти постійно надаватимуть якісні і інформаційні послуги людям похилого віку, отримавши відповідні навички під час реалізації проекту, зокрема під час проведення навчань з фокус-групами.

На кого розрахований проект: малозабезпечені та самотні люди похилого віку.

Перелік конкретних завдань, які вирішуватиме проект (план проекту та план впровадження його в життя)

— Забезпечити 50-75 громадян похилого віку знаннями та навичками користування базовими комп’ютерними програмами, мережею Інтернет і електронною поштою шляхом проведення 12 тренінгів для 4 груп користувачів протягом другого-п’ятого місяців реалізації проекту (кожна група тричі на місяць проходить навчання – базовий комп’ютер, пошук в Інтернет, електронна пошта), в яких ці люди навчатимуться разом з онуками.

— Організувати та презентувати 4 виставки авторських виробів ручної роботи людей похилого віку, широко висвітливши цю подію в місцевих ЗМІ

— Покращити соціальну послугу шляхом розширення асортименту літератури, яка видаватиметься додому користувачам похилого віку, а також організації для них виставок книг з питань підвищення якості життя (нетрадиційна медицина, правильне харчування, альтернативні релігійні течії, подовження життя тощо), правової тематики.

— Підготувати до друку та видати збірник „Ліквідація комп’ютерної неграмотності: знаходимо інформацію легко”, що міститиме принципи пошуку інформації у Всесвітній мережі Інтернет та робота з електронною поштою

— Створення PR-програм, рекламної продукції про інформаційну послугу: про початок, процес реалізації та за підсумками реалізації проекту провести круглий стіл, повідомивши широку громадськість, передачі на радіо, опублікувати статті в ЗМІ, на сайті ОУНБ ім. Д. Чижевського

Партнери, спільно з якими Кіровоградська регіональна бібліотечна асоціація реалізовуватиме проект: Управління праці і соціального захисту населення Кіровоградської ОДА, Ленінського району в м. Кіровограді, Ленінський районний територіальний центр одиноких і непрацездатних громадян, Управління пенсійного фонду України в Кіровоградській області, відділ соціальної підтримки населення Кіровоградської міської ради.

Перелік та кількість необхідних для реалізації проекту ресурсів. Здійснення проекту обов'язково передбачає залучення яких-небудь додаткових ресурсів: матеріально-технічних, людських (волонтерів, консультантів, асистентів тощо), фінансових.

Висновки

Культура (лат. cultura — догляд, освіта, розвиток) — структурний елемент соціальних відносин, сукупність наукового знання, практичних навичок, побутової й теоретичної свідомості, високої духовності, необхідних для розвитку суспільства і людини, формування особистості.

Перспективність розвитку української культури залежить від готовності її представників до культурної активності, яка в значній мірі залежить від стану їхнього менталітету. У ньому як характерну рису українця багато дослідників називають комплекс меншовартості, утрату національної гідності.

Загальною особливістю нової соціокультурної реальності є зміна ціннісних орієнтацій, системи базових цінностей і їх акцентування на особистісному вимірі. Перехідний період характеризується анемією, утратою моральних орієнтирів, зростанням моральної деградації суспільства, його корупцією та криміналізацією. Культурна диференціація поширюється на окремі сфери суспільства, які набувають особливого культурного профілю.

Українська культура в цілому все ще переживає період свого нового становлення, національного утвердження нових цивілізаційних цінностей, модернізаційного і постмодернізаційного структурування.

Список використаних джерел

Законодавство України про культуру: За станом на 10 серпня 2000 року: Офіційне видання /Верховна Рада України. — К. : Парламентське вид-во, 2000. — 111 с.
Концепція державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки // Голос України. — 2005. — 2 квітня. — С.8-9
Бондаренко В. "Україна має потужні культурні традиції, які необхідно зберігати й розвивати" // Культура і життя. — 2005. — 13 липня. — С. 7
Горьский В. Глобалізація як проблема сучасного українського культурного життя // Мандрівець. — 2003. — № 3. — С. 11-18
Гриценко О. А. Пророки, пірати, політики і публіка: Культурні індустрії й державна політика в сучасній Україні. — Київ : К.І.С., 2003. — 168 с.
Джинчарадзе Н. Г. Основи філософії культури. — К.: Знання України, 2004. — С. 97.
Дрожжина С. В. Культурна політика сучасної полікультурної України: соціально-філософський та правовий аспекти / Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського. — Донецьк: ДонДУЕТ, 2005. – 198 с.
Культура в законі: Стан та проблеми правового регулювання культури в Україні /Укр. центр культ. досліджень; І-нт культ. політики ; За ред. О. Гриценка. — К., 1998. — 100 с.
Культура чи імітація культури?: Матеріали парламентських слухань на тему: "Культурна політика в Україні: пріоритети, принципи та шляхи реалізації" у Верховній Раді України 20 квітня 2005 року /Верховна Рада України, Комітет з питань культури і духовності. — К. : Парламентське вид-во, 2005. — 158, с.
Культура в суспільно-політичному буті держави: Звернення учасників розширеного засідання колегії Міністерства культури і мистецтв України до творчої інтелігенції // Літературна Україна. — 2002. — 14 березня. — С. 1
Галл Дж. Мас-медіа, комунікація, культура. Глобальний підхід. — К. :К.І.С., 2002. — С. 17-19
Етика, естетика і теорія культури / КДУ. — К. : Либідь, 1991 — Вип. 35. Теоретичні проблеми етики, естетики і теорії культури. — 1992. — 118 с.
Менеджмент в сфері культури: Тренінг / Тамара Азарова, Лев Абрамов, ; Центр Підтримки Творчих Ініціатив . – Кіровоград., 2000. — 85 с.
Оганов А. А. Теория культуры: Учебное пособие для вузов. — М. : Гранд : ФАИР-ПРЕСС, 2004. — 401, с.
Паніна Н. В.Технологія соціологічного дослідження: Курс лекцій. — К. : Наук. думка, 1996. — 232 с.
Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій: Навч. посібник для студ. вузів /Авт. кол.: А.К. Бичко (кер.), П.І. Гнатенко, А.М. Феоктистов та ін. — К. : Либідь, 1993. — 390 с.