Купальські обряди української літератури другої половини 19 століття

Вступ.

Розділ 1. Загальна характеристика купальської обрядовості в Україні.

1.1. Перші описи Купальського свята.

1.2. Визначення поняття та структурних компоненті купальського обряду.

1.3. Характеристика обряду в ніч на Івана Купала.

Розділ 2. Купальські обряди другої половини 19 століття.

Розділ 3. Купальські обряди в сучасній літературі.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. В останні роки до традиційної духовної культури слов’янських народів помітно посилився інтерес представників різних наук – істориків і археологів, філологів і філософів, етнографів і мистецтвознавців. Такими найбільш стійкими традиційними елементами духовної культури є, наприклад, календарні звичаї та обряди, в яких виявляється, по-перше, етнічна специфіка того чи іншого народу, по-друге, риси, що засвідчують генетичну спільність та однакові чи подібні закономірності історичного розвитку певних етносів.

Вивчення купальської обрядовості необхідне для реконструкції давньої слов’янської духовної культури, оскільки науковий аналіз купальських ритуалів проливає світло на систему історично складених форм суспільної організації, релігійно-світоглядних та морально-етичних форм.

Купайла святкували 22-23 червня в час літнього сонцестояння: увечорі, вночі і в самий день Купала. Свято Купайла відбувалося саме в період, коли сонце приходило до зеніту – найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу для рослинного і тваринного світу та для людини. Вся рослинність досягала свого апогею, все нестримно росло, розцвітало, множилося, раділо життю.

Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця — Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця — Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі — найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі — найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Купала називають Богом плодючості і зображають з відповідними ознаками, що символізують чоловічий початок та запліднюючу силу.

Дослідження купальської обрядовості на Україні пов’язане з розглядом складних і багатопланових питань, науковий аналіз яких висвітлить структурні компоненти свята Івана Купала та їх локальні різновиди на Україні, з’ясує функції та ритуальну семантику купальської обрядовості; розглядає традиційні народні знання та вірування, що увійшли в ритуальний купальський комплекс; простежує трансформацію народної купальської традиції в святково-обрядовій культурі.

Метою роботибуло вивчення традиційної народної обрядовості в межах регіональної специфіки, а також виявлення новітніх тенденцій купальської обрядовості в українській літературі.

Завдання, поставлені в процесі роботи:

1. Дослідити перші описи Купальського свята.

2. Визначити поняття та структурних компоненті купальського обряду.

3. Простежити етапи обряду в ніч на Івана Купала

4. Виявити тенденції в купальських обрядах другої половини 19 століття.

5. Проаналізувати купальські обряди в сучасній літературі

Об’єктом дослідженняє традиційна купальська обрядовість.

Предметом дослідженняє вивчення самобутності народної купальської обрядовості в українській літературі другої половини 19 століття.

Методи дослідження. Структурно-функціональний і порівняльно-історичний методи дослідження відкривають значну перспективу для аналізу спільності та національної специфіки купальської обрядовості слов’ян, закономірностей формування й розвитку, її функцій у суспільному житті.

Джерельну базу забезпечують роботи Ю.Д.Климця, який розкриває традиції купальського свята. Автор монографії «языческая символика славянских архаических ритуалов» Н.М.Велецька первісною основою купальської обрядовості, а також інших народних звичаїв та обрядів вважає культ померлих предків.

Однак питання про первісний зміст купальської обрядовості не можна вважати вирішеним остаточно.

Східнослов’янські весняно-літні календарні обряди, серед яких вагоме місце посідає свято літнього сонцестояння, досліджувала також В.К.Соколова.

Про купальську обрядовість українського народу, надзвичайно багату змістом, різноманітністю локальних варіантів, емоційно-естетичною насиченістю тощо спеціального дослідження, крім деяких статей поки що не було.

Спробуємо на основі узагальненого вивчення календарної обрядовості простежити генезис і функції свята Івана Купала на Україні.

Розділ 1. Загальна характеристика купальської обрядовості в Україні

1.1. Перші описи Купальського свята

Одне з найдавніших писемних свідчень про свято Купала належить до XIII ст. У Волинському літописі за Іпатіївським списком під 1262 р. є згадка про "канунъ Ивана дни, на самые Купалья". Згадується Купала і в офіційних документах XIV ст.: договір литовських князів із польським королем Казимиром у 1350 р. фіксує часове означення "до Ивана дне до Купалъ", а грамота Вітовта 1396 р. "писана во вторникъ передъ Купалы св. Ивана, іюня 20 дня".

Перші описи Купальського свята знаходимо в документах ХVI–XVII ст. Псковський ігумен Памфіл у своєму посланні 1505 р. очорнював народний звичай Купальських ігрищ: "Егда бо приідет самый той праздникъ Рождества Предотечева, тогда во святую ту нощь мало не весь градъ возмятется; и в селіхъ возбісятся въ бубны и въ сопіли, и гуденіемъ струнным и всякими неподобными играми сатанинскими, плесканиемъ и плясаніемъ, женамъ же девамъ главами киваніе и устами ихъ неприятенъ кличь, всескверные пісни бісовскія, и хребтомъ ихъ вихляніе и ногамъ ихъ скаканіе и топтаніе, что быстъ во градехъ и въ селіхъ".

Проти Купальських обрядів спрямовувалися також правила російського церковного собору 1551 р., відомі під назвою "Стоглав": "…о Іоанні дні, в навічеріи сходятся мужи и жены и девицы на нощное плещевание и на безчинный говоръ, и на бесовские песни, и на плясаніе, и на скаканія, и на богомерзкія дела; и бываетъ отрокомъ оскверненіе и девамъ растлениіе, и егда мимо нощь ходитъ, тогда отходятъ к реце с великимъ кричаніемъ, аки бесніи, и умываются водою; и егда начнут заутренню звонити, тогда отходятъ в домы свои й падаютъ аки мертвыя ото великого хлохотанія".

Найбільш ранній опис Івана Купала на Україні Густинський літопис (більшістю дослідників відноситься до початку XVII ст. – приблизно 1620 р.) також очорнює, дияволізує народний звичай: "Сему Купалу бісу,— зазначає літописець, яким міг бути відомий на той час письменник Захарія Копистенський,— еще и доныне по нікоих странах намять совершают наченше іюня 23 дня в навечеріє Рождества Іоанна Предтечи, даже до жатвы и далій, сицевым образом: с вечера собираются простая чадь обоего пола и соплетают себе венцы из ядомого зелия, или коренія, и препоясавшися былием возгнітают огнь, инде же поставляют зеленую вітвъ, емшеся за руці около обращаются окрест оного огня, поюще своя пісни, преплетающе Купалом; потом через оный огонь прескакуют, оному бісу жертву себе приносяще".

Для нас важливі тут – день святкування, яке починалося 23 червня і продовжувалося до "жатвы и далій", приналежність учасників свята до трудових верств ("простая чадь"); а також такі риси Купальської обрядовости, як вінкоплетини, встановлення обрядового деревця і хороводи навколо нього, розпалювання вогнів та перестрибування через них [25, c. 115-116].

Описані в Густинському літописі складники купальського свята згадуються і в "Синопсисі" (огляді), виданому 1674 р. в друкарні Києво-Печерської лаври. Церковний писець знову називає купальські обряди "6ісовским игрищем", згадує не без презирства "скверного біса Купала", досить прозоро натякає на "діявольскі дійства", які учасники "на скверных сборищах творят, их же и писати неліпо ест".

Про звичай перестрибувати через Купальські вогнища дізнаємося з творів Івана Вишенського, діяльність якого визначається рамками останніх десятиліть XVI і перших — XVII ст.

Вишенський був речником релігійних сутичок та релігійної нетерпимості. Він сіяв розбрат між православ'ям, яке затято ширив, і народним звичаєм, а також латинством та унією.

Вишенський, сумно відомий за свій нещадний аскетизм і релігійну ортодоксальність, намагався протиставити догматам християнської церкви народні обряди і цілковито знищити їх. Ось одне з його послань про Купала:

"Купала на Хрестителя утопіте і огненне скакання відкиньте, гнівається-бо Хреститель на землю вашу, що в день пам'яті його попускаєте дияволу глумитися вами з вас же самих".

Пам'ятки XVIII ст. рясніють документами про заборону купальських обрядів.

1719 р. гетьман Скоропадський видав універсал "о вечерницах, кулачных боях, сборищах под Ивана Купала и проч.". Цей "грозній указ" зневажливо висловлюється про "богомерзкія купальскія игриска", вбачає в них корінь зла, від якого постають неврожаї, хвороби людей і худоби тощо . Універсал надавав право фізично карати (в'язати, бити киями) усіх, хто наважився б взяти участь у "безчинных гуляньях". Духовним властям також наказувалося непокірних "безчинников крепко истязовати, а преслушных и од церкви одлагати" [30, c. 162-163].

Відомості про Купальські обряди на Уманщині, що колись належала до Київської губернії, зібрав у 90-х роках ХІХ століття Христофор Ящуржинський. Купальські свята тут були на стадії відмирання під тиском духовних та світських властей: священики забороняли "веселити танцями біса", а сотський розганяв бажаючих розпалити купальське вогнище. Тому святкування відбувалося із використанням ритуального Деревця, біля якого парубки й дівчата співали Пісень.

Подібні спостереження зробив невідомий автор у м. Погребищі (тепер Вінницької обл.), що в минулому теж належало до Київщини. За даними Ящуржинського й цього інформатора початком Купальського свята вважався час, коли на небі появлялися Зорі. Тоді дівчата одягали вінки, запалювали свічки на вербовому "Купайлі" і водили навколо нього хороводи, співаючи протяжно й сумовито-замріяно, хоч знали, як підкреслював інформатор, що за святкування Купала можна потрапити в "холодну".

Надзвичайно важлива значеннєва та функціональна роль води, як і вогню, в купальському святкуванні європейських народів. Дослідники календарної обрядовості одностайні в поглядах на те, що обряди з водою, виконувані в честь літнього сонцестояння, за своїм характером і спрямуванням були очисними.

Аналіз семантики і функцій вогню й води в купальській обрядовості дає підстави виявити ще деякі спільні риси. І вогонь, і вода виступають у ролі джерела благ, але питання про те, кому ці блага потраплять до рук,— добрій чи злій людині, підуть людям на користь чи на шкоду,— вже не має відношення до вогню і води чи її різновиду — роси. Тобто в даному випадку спостерігаємо ту ж амбівалентність вогню і води як об'єктів в обрядових діях по відношенню до суб'єктів — виконавців ритуалів.

Важливою структурною ланкою купальського святкування були дівочі ворожіння на вінках, пущених на воду, яка, за народним віруванням, визначала напрям руху купальських вінків, а, отже, і той напрям, звідки можна чекати майбутнього нареченого. Географія особливо інтенсивного побутування цього явища, яке наприкінці XIX— на початку XXст. трансформувалося в розважально-естетичні обрядові дії, окреслюється ареалом Поділля, північною і центральною смугою Полісся, територією центрального Правобережжя, а також центральною і східною частиною Лівобережної України [31, c. 91].

1.2. Визначення поняття та структурних компоненті купальського обряду

Купальська обрядовість, як і всі інші форми традиційно-побутової культури, и процесі історичного розвитку мінялася і за змістом, і в формальному вираженні. Зважаючи на діалектику розвитку змісту й форми купальського свята, можна виділити компоненти, які дають право розглядати комплекс купальських обрядів як струнку й цільну систему народних світоглядних уявлень, морально-етичних норм, ритуальних дій. Ми розглядаємо, по-перше, обряд як сукупність дій, осіб, предметів, об'єднаних спільністю строку і термінології; по-друге, обрядову дію — як акціально-вербальну структуру; по-третє, ритуал — як формально й змістовно самостійний фрагмент акціальної структури обряду. Оскільки в основі купальської обрядовості, як стверджує білоруський фольклорист А. Ліс, «лежав культ вогню, води і рослинності», то найбільш правомірно буде виділити й проаналізувати ці компоненти.

У звичаях та обрядах народів світу чітко простежується вшанування вогню як надприродної стихії, як сили, що має особливий вплив на долю і життя людини.

На архаїчний характер ритуальних вогнищ указують деякі способи їх розпалювання. Як відомо, вогонь в давнину добували, тручи однією деревиною об іншу або викрешували за допомогою огнива й кресала. Цей спосіб, що був для наших далеких предків життєвою необхідністю, з плином часу набув обрядового статусу, перетворившись у своєрідний ритуал, виконуваний в особливо урочистих випадках, у важливих життєвих ситуаціях: при переселенні з старої хати в нову, під час епідемічних хвороб, а також у певні календарні строки. Вогонь, добутий способом тертя, східнослов'янські народи називали цар-вогнем, царем неба, святим, живим вогнем.

Сліди особливого вшанування і навіть обожнювання вогняної стихії зберегли як самі назви священного вогню, так і весь комплекс обрядових дій. На Прикарпатті й Гуцульщині вівчарі, вигнавши овець на полонини, «викручували» на Юрія «живу» ватру, яка повинна була горіти аж до покрови. Добували гуцули «живий» вогонь також і на свят-вечір [4, c. 13].

Про важливість вогнища в системі обрядових елементів купальського святкування свідчить той факт, що ритуальний вогонь у ряді місцевостей став називатися так, як і свято: наприклад, поліщуки його називали «купайлом», «купайлицею», а лемки й бойки не без впливу сусіднього польського й словацького населення — «субіткою». До речі, терміни «купайло» й «субітка» не відзначаються чіткістю й незмінністю вживання, а мають у деяких місцевостях одночасно кілька значень (назва свята, купальського вогню, ритуального вогню взагалі та ін.) або певне синкретичне значення. Однак аналіз термінологічних означень «купала» й «субітка» як формальних показників свята дасть змогу простежити і певні функціональні особливості купальського ритуалу.

Суттєвим моментом ритуалу купальського вогню є попередня підготовча робота: вибір матеріалу для май-бутнього багаття (скажімо, соломи, дров, хмизу, сміття), шляхи і способи його здобування (збирання, крадіжка) тощо. Наявність або відсутність того чи іншого елемента, способи їх комбінування створюють регіональну специфіку купальського святкування.

Здатність вогню спалювати, знищувати дотла певні речі викликала в первісної людини уявлення про його очищувальну силу. Визнання і вшанування цієї сили — одна з ознак сакрального ставлення до вогню, обожнювання його. Детальний аналіз лісостепових зольників Європи на межі II і І тисячоліть до н. є. привів до висновків, що головним матеріалом для ритуальних вогнищ служили солома і сміття. «Був певний резон у тому,— зауважує Б. О. Рибаков,— що весь цей антисанітарний громіздкий мотлох («хлам» от «слама» — «солома»?) підлягав знищенню заради «вигнання нечистої сили». А ритуальні вогні і запалювалися для того, щоби відлякати нечисту силу». Використання соломи і сміття як матеріалу для купальських вогнищ було відоме багатьом європейським народам: італійцям, сербам, чорногорцям, словенцям, іспанцям, австрійцям та ін.

На Україні купальські вогні теж запалювали переважно із соломи та старих, непотрібних речей [8, c. 58-59].

На свято Купала приходили всім селом. Відсутність кого-небудь оцінювалась як ігнорування інтересами колективу, їх проклинали, погрожували, що збереглося в зразках купальського фольклору:

Хто не піде на Купала,

З того вийде душа й пара.

Котра дівка на Купайлі не бувала,

Щоб вона сіла та й більше не встала.

Хто не піде на Купало,

Щоб йому ноги поламало,

Щоб поклало колодою,

Колодою смоловою.

У старовинних письмових джерелах Купало характеризується як язичницький бог земних плодів, якому приносили в жертву хліб — головний плід землі.

Купальським традиціям притаманні язичницькі елементи культу сонця, обрядів очищення.

Обрядові ігри та вірування супроводжувались купальськими піснями, хороводами, плетінням вінків та гаданням, розкладанням багаття, купанням.

В основі купальських обрядів лежать культи вогню, води і рослинності. Купальські вогні – це відгомін культу сонця; купальська вода – символ цілющої сили; купальське дерево – родючість та щастя.

Вогонь виступає символом сонячного світла, яке в ніч на Івана Купала досягає своєї зрілості й набуває найбільшої життєвої сили.

Сонце у купальних іграх уособлює колесо, яке обмазується дьогтем, обвивається соломою і спалюється або запалене спускається з горба у воду. Пускання колеса ніби утверджувало перехід від сонцестояння літнього до зменшення життєвої сили сонця.

Усі ці дні символізували річний рух сонця і повинні були стимулювати врожайність землі. Запалити вогонь на святі доручали поважним дідам, котрі добували його тертям, що ніби споріднювало дерево із сонцем як джерелом вогню [9, c. 26-27].

Основними атрибутами свята є Купало і Морена (Мара, Марина) – згідно із слов’янським миром, зимове божество, що морить землю стужею, а людину – хворобою і голодом.

Ввечері напередодні Івана Купала, дівчата роблять опудало з соломи і називають його “Мара”. Коло тої Мари кладуть купи кропиви і перестрибують через неї босими ногами.

Пізніше на ту кропиву кладуть солому і запалюють, а потім стрибають через вогонь.

В кінці вечора, коли вже гра кінчається, Мару несуть до річки чи ставка і топлять у воді. Коли топлять Мару, то дівчата здіймають з голови свої вінки і розвішують їх на деревах, буває й таке, що ті вінки дівчата несуть додому і вішають їх у хатах, як засіб охорони від нечистої сили.

В.М.Ястрєбов описує купання таким чином: дівчата, перед тим, як зайти в річку, знімають з себе весь свій одяг і одягають тільки одні вінки. Заходячи в річку, вони вінків не знімають, а занурюються з головою, і вінки спливають самі. Можна сказати, що цей обряд символізує очищення від всього злого, тому що саме голе тіло і є символом чистоти. Це пов’язувано із народженням людини, яка приходить в цей світ голою. І тому проводячи цей обряд, дівчата ніби заново народжуються.

Виходячи із вище сказаного, можна сказати тільки те, що свято Івана Купала є не лише суто українським святом, але побутує і дотримується багатьма національностями України. Хоча, звісно, скрізь воно має свою особливу обрядовість, яка характерна тому чи іншому народові [2, c. 34].

1.3. Характеристика обряду в ніч на Івана Купала

Це день літнього сонцевороту, що збігається з Різдвом Івана Хрестителя. Ім'я ж святу дав Купало — поганський бог земних плодів. Колись йому приносили в жертву хліб — головний дар української землі. Та вже багато літ цього ідола ніхто не вшановує, про його божественну суть забули, а самого перетворили на опудало. Головні атрибути свята — це Купало й Марена. Тому до цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудало, готували деревця (називали їх «Мареною» або «Купалом»), плели з живих квітів вінки, збирали хмиз, готували кулі соломи на вогнище. За звичаєм, це дві уквітчані гілки, подібні до людських фігур. Довкола опудал молодь водить таночки та співають ритуальні купальські пісні. Дівчата плели вінки з польових квітів й перед заходом сонця збиралися на вигонах біля річок.

Ввечері, коли за обрієм ховалося сонце, а на небі з’являлися діаманти зірок, молодь збиралася на умовленому місці (здебільшого недалеко від річки, на узліссі чи в гаю) і навколо «марени» починали водити хороводи. Основною темою цих хороводів є кохання. На відміну від весняного циклу хороводів на Купала їх виконували дівчата й хлопці разом. Обов’язково розкладалося велике вогнище, через яке стрибали дівчата і хлопці поодинці або в парі.

Танцююче полум'я цього літнього вечора виглядає казково. Купальське вогнище згідно переказів має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибали всі, проходячи таким чином своєрідний ритуал ощищення. Пари, які кохаються, мають стрибати вдвох. Вважається, що та пара, яка не розніме рук, перестрибне через багаття, згодом і побереться.

У деяких народів купальські вогні замінюються спаленням колеса, обв'язаного соломою. Вогняне, воно котиться з пагорба, розсипаючи іскри. Розкладання багаття та стрибання через нього мають на меті звільнення від ворожої сили, хвороб, смерті, злих міфічних істот. Адже на Купала активізуються надприродні сили: русалки, мавки, упирі та відьми. Тому від них охороняються всілякими засобами: кладуть на підвіконня жалку кропиву, в стайнях ставлять осикове дерево. Спалення ж Купайла також має міфічне підґрунтя, по суті — це обряд звільнення людини від смерті, символ її перемоги над небуттям.

Пізньої ночі дівчата пускають на воду сплетені ними вінки з прилаштованими запаленими свічками. Існує прикмета: якщо вінок пливе добре і свічка горить, то дівчина впродовж року вийде заміж, а якщо крутиться на місці — доведеться їй ще трохи дівувати. Якщо вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, з тієї сторони й прийде наречений дівчини.

Часто хлопці намагалися зловити вінки дівчат. Двійко зазделегіть домовлялися про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плела його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдавалося зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважалося доброю прикметою для їх подальшої спільної долі [5, c. 71-72].

Можна сміливо казати, що серед народних свят, що відзначаються влітку, чи не найулюбленішими серед молоді бо найромантичнішими, вважаються купальські свята. За народними переказами, саме в ніч на Івана Купала (з шостого на сьоме липня) востаннє з'являлися русалки, а опісля вже затихали до наступного року. Переконатися в цьому щороку у чарівні куточки природи відправляються романтики. Адже купальська ніч, це ще й ніч “вільної любові”. А кому мама не дозволяє, можна обмежитися й не менш екзотичним (аж кров у жилах горить) заняттям — традиційно у ніч на Купала молодь перестрибувала через велику (чим більшу — то краще) ватру. А ще у ніч на Івана Купала цвіте папороть. Здавна були сміливці, що хотіли здобути її цвіт. Вважалося, що той, хто встигне зірвати жовту квітку, здобуде чарівну силу, яка допоможе знаходити закопані скарби, передбачати долю людини, лікувати хвороби. Кажуть, природа цієї сили — нечиста. Тому, квітка папороті може зробити людину багатою, але щасливою — ніколи.

Існує повір'я про цвіт папороті, котрий з'являється в купальську ніч. Згідно легенди: папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила.

В народі вірили, що русалки з'явилися на світ у момент падіння з неба Сатани. Деякі з його однодумців, яких вигнали разом з ним, впали у воду де й почали готувати зло проти людства. На наших же теренах за часів язичництва русалки вважалися не лише річковими богинями, яким приносили чисельні жертви, але й володарками скарбів та чарівницями.

Є декілька версій походження слова "русалка": від слова "русло", або ж від слова "русява", — адже русалок уявляли з довгим й густим русявим волоссям, що розкішними хвилями спадає з плечей, прикриваючи голе тіло. На Заході ж русалки з'являлися у, так би мовити, пристойнішому вигляді вдягнутими в рибальські сіті. Втім, є версія, що волосся русалок все ж таки зелене. Переважно русалки живуть у воді, але напередодні свята Івана Купала виходять на береги своїх річок. За тимчасове житло вони обирають старі, гіллясті дерева. Як це властиво й їхнім цивілізованим одноліткам, потяг до серйозних і конструктивних занять у них абсолютно відсутній: вони цілими вечорами гойдаються на гілках, розмотуючи пряжу, вкрадену в жінок, що лягають слати без молитви.

Лави русалок безперервно поповнюються. Ними стають мертвонароджені дівчатка або ж немовлята, що померли без хрещення, а також утопленці-самогубці. А ще дівчата, що купалися без натільного хреста (наявність чи відсутність купальників та іншого одягу до уваги не береться). Між іншим. чимало легковажних осіб й самі прагнули приєднатися до русалок: адже ті володіють даром вічної краси та молодості, та ще й мешкають у кришталевих палацах, споруджених на дні озер та річок. Над ними головує цариця, яку призначає (теж із русалок) за безапеляційним принципом водяний цар. Є повір'я, що рядові русалки без вказівки цариці не мажуть ні погубити, ні навіть налякати людину. Ще одна принада русалок -їхні чарівні голоси.

Оскільки проти їх нападу допомагає полин-трава та хрест, накреслений на землі, деякі практичні чоловіки свого часу робили так: навколо хреста малювали коло й ставали в нього, захищаючись від надокучливих чіплянь чарівних звабниць [12, c. 16-17].

Розділ 2. Купальські обряди другої половини 19 століття

Календарна обрядовість цікавила письменників від початку зародження нової української літератури. Так, одна з перших п´єс — опера С. Писаревського «Купала на Івана» була створена на основі елементів народного дійства. Чимало мотивів обрядовості використовували поети-романтики (пісня русалок в баладі Л. Боровиковського «Заманка», у творах М. Маркевича «Русалки», «Іван Купала», «Сон-трава»).

В опері С. Писаревського «Купала на Івана» обряди Купала та весілля подано, як водяться вони в українців, у справжньому їх вигляді з національними піснями. Детальний опис обряду Купала вводиться вперше в українську літературу. Письменник зробив спробу підпорядкувати фольклорний матеріал ідейному змісту п’єси. Частково це йому вдалося.

Купальська обрядовість українського народу за своїми функціями і формами вираження теж має подібне спрямування.

В описах купальського святкування здебільшого фіксується лише факт перестрибування через вогонь, а семантика і функції цих ритуальних дій не з'ясовуються. Проте деякі збирачі купальської обрядовості пробували заглибитися в сутність описуваних обрядових дій і пояснити їх зміст і значення. Так, Милорадович в уже згадуваному описі Купала на Лубенщині зауважив, що вогнища палили на березі ріки з таким розрахунком, щоб можна було «перелетіти через во-гонь у воду і відразу ж очиститися і вогнем і водою». Невідомий автор у статті «Ніч під Івана Купала» теж намагається коментувати аналогічні ритуали, щоправда, не вказавши географії їх побутування: «Легіні і дівчата перестрибували через вогонь. Жінки переносили через вогонь своїх дітей. Хворі палили в тім вогні різного роду зілля, що мало лічити від всяких недуг та нечистих сил. А всі ті обряди в минулому відбувалися ще з більшим торжеством, якщо мати на увазі, що в поганських часах вогонь мав велику очищальну силу і лиш перейти через нього вистачало, щоб очиститися» [14, c. 1].

Реалізація мотиву очищення на основі «обрядового спілкування» з купальським вогнем має свої локальні інваріанти і зумовлена географічним середовищем, специфікою ведення господарства, тим чи іншим родом занять. Так, згідно із світоглядними уявленнями наших предків очисна сила вогню могла впливати не тільки на людину, а й тварину, що було важливо, наприклад, для населення Українських Карпат, яке головним чином займалося тваринництвом. І. Франко у статті «Людові вірування на Підгір'ю» зазначає, що через купальську «субітку» «пастухи скачуть, щоб весь рік були здорові і переганяють також худобу, щоб її чари не бралися».

Рудименти названих звичаїв зафіксовано в деяких зразках фольклору. Наприклад, про присутність худоби біля купальського вогню в одній купальській пісні співається:

Собітойка ясно горить,

Челядойка пишно ходить.

Собітойка догоряє,

Худобойка проквітає.

Купальський вогонь вважали стихією, що має особливий вплив на долю людини, її майбутнє, зокрема на одруження. У багатьох народів був поширений весільний ритуал розпалювання багаття перед брамою нареченого і перехід через нього одруженої пари з метою очищення73. Крім цього, згідно зі світоглядними уявленнями східних слов'ян, наречена, що втратила цноту до одруження, не могла переступити через багаття, за що вона і її батьки піддавалися осуду і своєрідним покаранням.

Купальський вогонь вшановувався також як стихія, що здатна не тільки очистити молодь перед вступом до шлюбу, а й передбачити цей шлюб. Д. Бантиш-Каменський вказував, що ще за часів Б. Хмельницького парубки й дівчата стрибали парами через вогонь, узявшись за руки, і ворожили про майбутню долю[18, c. 2].

У Купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили.

Іще не скоро сонце покажеться на небі, ще триває Купальська ніч, а бабусі і відьми вже крадькома, щоб їх не побачили, йдуть до лісу збирати зілля, яке в цю ніч набуло виняткових чарівних і цілющих властивостей. Молоді дівчата збирали зілля для кохання – тирлич-зілля, сон-траву, ромен-зілля, васильки.

Вранці, як тільки розвидниться, дівчата йшли гуртом до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Найголовніше для вінків – барвінок. З лісових квітів ще збирали ромен-зілля, боркун-зілля, материнку, чебрець, нечуй-вітер, братки, з польових – волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел, з городніх – любисток, м’яту, чорнобривці, ласкавці та кудрявці.

Зібравши досить різних квітів, вони йшли до річки або прямо в лісі сідають колом і плетуть вінки. В деяких місцевостях дівчата плели вінки напередодні Купайла. Кожна дівчина мала сплести два вінка. Дали проводився своєрідний хоровод з вінками – дівчата повільно йдуть одна за одною, піднімаючи до сонця вінки, які тримали в обох руках. При цьому вони підтанцьовували і співали купальських пісень.

Дівчата ховали свої вінки, щоб хлопці не «викрали», бо то поганий знак, ці вінки дівчата потім пускали по воді і ворожили, хто, коли і з ким побереться:

Гей, на Івана, гей, на Купала,

Красна дівчина долі шукала.

Квітки збирала, віночок вила,

Долі водою його пустила.

Полинь, віночку, по бистрій хвилі,

Поплинь під хату, де живе милий,

Поплив віночок долі водою,

Серце дівчини забрав з собою.

Коли вечоріло, дівчата з хлопцями збиралися окремо і йшли до лісу. Дівчата співали пісень і несли гільце – гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена. Прийшовши в ліс, встановлювали гільце в землю і оздоблювали його польовими та городніми квітами, зокрема, любистком, трояндами, барвінком, обвішували цукерками, бубликами та випеченими у вигляді пташок пташками, прикрашали різнокольоровими стрічками. На вершечок настромлювали невеличкий віночок з барвінку. Непомітно в кількох місцях прив’язували кропиву та колючі будяки.

У цей час хлопці здобували живого вогню – терли сухі деревини – і розпалювали багаття. Спочатку в землю вбивали довгу палку, навколо неї накладали хмизу і, здобувши живий вогонь, чотири хлопці одночасно підпалювали це багаття з чотирьох сторін. І коли вже вогонь освітлював місце святкування, хлопці роздивлялися дівчат і умовлялися, хто яку дівчину буде ловити.

Дівчата навколо свого гільця водили хоровод, співаючи купальських пісень:

Ой, вербо, вербице!

Час тобі, вербице, розвиватися!

Ой, ще не час, не пора.

Час, тобі, Іваночку, женитися!

Ой, ще не час, не пора:

Ой, ще ж моя дівчина молода…

Та нехай до літа, до Йвана,

Щоб моя дівчина погуляла.

Та нехай до літа, до Петра,

Щоб моя дівчина підросла…

Хлопці враз підбігали до дівчат з усіх боків, намагаючись вихопити гільце, видерти його з рук дівчат. Дівчата не давали… Врешті гільце спільно ламали і кидали у вогнище. Дівчата розбігалися в усі сторони, хлопці їх ловили і несли до вогню. Там вони ставали у коло навколо вогнища, йшли по сонцю і співали купальських хороводних пісень.

По садочку ходжу, виноград саджу,

Посадивши та й поливаю.

Ой, поливши, та й нащипаю. (Дівчата щипають хлопців).

Нащипавши, віночка зів’ю,

Віночка звивши, на воду пущу:

Хто вінка пійме, той мене візьме…

Спочатку через вогнище стрибали найстарші хлопці, потім – попарно, хлопець з дівчиною. Хто не стрибав, співали:

А ти, Яне, святий Яне,

Освяти нам наше зело,

Наше зело і коренє,

Што на огень положене.

Коли всі перестрибали, тоді гуртом співають знов [6, c. 15-16]:

А на Яна, на Янонька

Купалася ластівонька.

Купалася, купалася,

А на матку волалася.

Матко моя, подай ручку,

Не дай згинуть мой сердечку.

Матко, матко, подай обі,

Не дай згинуть в зимній воді.

Розділ 3. Купальські обряди в сучасній літературі

Звичаї та обряди слов'ян (у тім числі й купальські), виражаючи безсилля людини перед природними стихіями і соціальними обставинами, разом з тим несли в собі великий потенціал почуттів і думок, народжених у процесі трудової діяльності її соціальної боротьби.

Протягом багатовікової історії язичницькі елементи в народних звичаях та обрядах пережили значні трансформації та модифікації, багато в чому втратили свою релігійну семантику і набули нового соціально-побутового статусу. Говорячи про еволюцію обрядовості, І. В. Суханов зауважує: «Те, що мало в цій обрядовості релігійно-магічні функції, було відкинуте, а те, що виражало земні переживання й думки, стало розвиватися незалежно від будь-якої релігії по лінії народного мистецтва. Це був, по суті справи, процес взаємного поділу, відокремлення мистецтва й релігії, перетворення цих форм духовної діяльності в самостійні».

Трансформація української купальської обрядовості також ішла по лінії ослаблення її магічного значення і розвитку символічних, ігрово-демонстраційних моментів, що підтверджують історико-етнографічні відомості кінця XIX — початку XX ст. Сила обряду спрямовувалась головним чином вже не на природу, а на саму людину і її внутрішній світ, завдяки чому зростали виховні функції обрядовості.

Традиційне вшанування води проявляється і в таких моментах купальського святкування, як жартівливе обливання нею молоді, частування учасників купальського торжества водою із викопаної криниці, а також у спеціальних давніх примовляннях, що супроводжували ці обрядові дії: «Сьогодні ж Купайла, треба водою обкупатись. Хто щастя має, то як обіллєш на Купайла водою — дощ буде» та ін. Недопиту воду виливали позад себе, приказуючи: «Що в небо краплею, то на землю сторицею». До води підходили, знімаючи головні убори й засвідчуючи цим самим повагу до одного з джерел нашого життя.

У сучасному купальському святкуванні на Черкащині теж використовуються такі традиційні елементи, як вінкоплетини, що супроводжуються виконанням давніх народних пісень; прикрашення вербової купай-лиці; хороводи навколо вогнища, яке розпалював усіма шанований чоловік; ритуальна вечеря; потоплення купальського деревця; пускання вінків на воду [22, c. 3].

Після поширення християнства давнє народне свято Купала в результаті «християнського нашарування» почало називатися святом Івана Купала, а в окремих місцевостях побутували навіть такі назви, як Іванець, на Буковині – Іван Лопушник.

Але народна пам’ять зберегла Купальську обрядовість та пісні, які, як гаївки та колядки, належать до найдавніших часів, до первісних поезій та ритуалів на честь життєподателя – Сонця. Звичайно, багато чого було втрачено за останнє століття, коли йшла відверта боротьба з національними традиціями і народними обрядами. В підручнику для 8-го класу «Українська література» авторів О.І. Білецького та П.К. Волинського, 1949 року можна було прочитати таке: «В умовах радянської дійсності обрядові пісні відмирають…»

В.Скуратівський у своїй праці «Русалії» зазначав, що свято Купала, а з ним і купальські вогні, і квіт папороті є своєрідними символами сонця, а сам образ Купала репрезентував силу сонячної енергії.

Шедевром сучасного світового оперного мистецтва 90-х років ХХ століття визнана фольк-опера Є.Станковича "Квіт папороті". Створена на замовлення митців культури Франції, що прагнули ознайомитися з національним мистецтвом України, вона стала вагомим внеском у розуміння невичерпних скарбниць народного генія.

Поряд з оповіданням М.Гоголя "Ніч проти Івана Купала", фольк-опера "Квіт папороті" Є.Станковича вражає достовірністю втілення особливостей купальського обряду. Спільним в оповіданні письменника й фольк-опері композитора є втілення широкої гами емоційних переживань: зображення таємничо-фантастичних образів, нечистої сили у М.Гоголя та "Відьомських" і "Чортячих" купало у Е.Станковича, почуттів особистості (трагічна сфера в пісні Русалки "Ой, глибокий колодязю") і ліричного настрою в хорових номерах "Ой, молодая, молодице", "Кругом Мариноньки", що символізують красу й силу молодості. Таким чином, простежується спадковість традицій творчої інтелігенції ХІХ і ХХ століть у роботі з фольклорним матеріалом – через його осмислення розкрити психологію народного свята, під час якого в учасників формується емоційно-психологічний стан єдності з природою, розуміння її величі, краси й вічності [29, c. 154-155].

Висновки

Ніч на Купала дуже значна для українського народу. В цю ніч за уявленнями наших предків дерева, кущі, квіти, трава, звірі та птахи можуть розмовляти, а той, хто знайде квітку папороті, зможе розуміти те, про що воно говорять. Крім того, той хто знайде чар-квітку, а це було під силу тільки парубку чи чоловіку, буде бачити місця де сховані скарби, зцілювати хворих.

Купальське свято – одна з найвизначніших дат народного календаря, створеного багатовіковим досвідом поколінь. Воно органічно входить у структуру традиційно-побутової духовної культури народу. Купальську звичаї, обряди та ритуали, як і звичаї та обряди інших календарних циклів, нерозривно пов’язані з побутом народу і спричинені практичними та життєвими потребами людей.

Ці практичні інтереси й потреби виражалися насамперед у забезпеченості врожайності, захисті обійстя від усякого лиха, а також у намаганні передбачати майбутнє способом різноманітних ворожінь.

Купальські обряди українського народу засвідчують також генетичну спільність і типологічну однорідність з аналогічними обрядами інших слов’янських народів. В українському купальському комплексі важливу роль відігравала вода, рослинність та вогонь, хоча питома вага тієї чи іншої реалії в певних територіальних межах була неоднаковою, що зумовлювало появу локальних різновидів купальських свят.

І зміст, і форми купальської обрядовості, спрямовані на досягнення названих вище цілей, піддавалися в процесі історичного розвитку певним змінам і модифікаціям, що йшли від найпростіших асоціативних зв’язків між явищами природи до появи нових, більш складних абстрактних уявлень в обрядовій практиці.

Список використаної літератури

1. Волошко Л. Срібна купальська роса/ Л. Волошко //Позакласний час. — 2007. — № 6. — C. 29-30

2. Гончапенко Г. Купальські вогні //Українська культура. — 1999. — № 6. — C. 34-35

3. Демків М.В. Купальські вогні: Сценарій фольклорного свята/ М.В. Демків //Розкажіть онуку. — 2007. — № 6. — C. 21-23: муз.тв

4. Іваннікова Л. Свято Івана Купала (Купалії)/ Людмила Іваннікова //Слово Просвіти. — 2006. — № 27 (липень). — C. 13

5. Климець ЮД. Купальська обрядовість на Україні. — К., 1990. — 142 с.

6. Купальські пісні: Українські народні пісні календарного циклу в аранжуванні Юрія Антківа/ Укл. Ю. Антків. — Львів: БаК, 2004. — 58 с.

7. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ “Академія”, 1997.

8. Найден О. Купальські обряди на Полтавщині та Вінничині/ О. Найден //Народне мистецтво. — 2007. — № 3-4. — C. 58-61

9. Ой на Івана, ой на Купала //Початкова освіта. — 2008. — № 22. — C. 25-28

10. Ой пустила віночок на биструю воду: Добірка статей //Позакласний час. — 2009. — № 9-10. — C. 95-104

11. Про наспіви українських лівобережних купальських пісень // К.Квітка. Вибрані статті. – К., 1985. – Ч. 1. – С. 54-65.

12. Прядко Л. Івана Купала/ Л. Прядко //Позакласний час. — 2006. — № 11-12. — C. 15-18

13. Русальні пісні // К.В.Квітка. Вибрані статті. – К., 1985. – С. 42-53.

14. Рутковська О. Відлуння віків //Культура і життя. — 2001. — 13 липня. — C. 1

15. Свято Купала: Добірка статей //Позакласний час. — 2008. — № 5. — C. 99-106

16. Скоробагатько С. Різдво Іоанна Прєдтєчі./ Скоробагатько С. //Сільські вісті. — 1999. — 6 липня. — C. 2

17. Скуратівський В. 7 липня- Івана Купала: Цієї ночі шукали "зело кохання "/ В. Скуратівський //Освіта України. — 2002. — 5 липня. — C. 8

18. Скуратівський В. Про свято Івана Купала: Традиції та свята нашого народу/ Василь Скуратівський //Розкажіть онуку. — 2005. — № 11. — C. 2

19. Скуратівський В.Т. Дідух: свята українського нарожу. – К.:”Освіта”, 1995

20. Суханов А. Волшебство купальской ночи //Вокруг света. — 2003. — № 7. — C. 15

21. Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.

22. Та на Івана.. //Культура і життя. — 2006. — 28 червня. — C. 3

23. Телефюк В. Ой там на Івана, ой там на Купала…/ Валентина Телефюк //Шкільний світ. — 2007. — № 25-28. — C. 75-76

24. Ткаченко Л. Свято Купала/ Л. Ткаченко //Початкова школа. — 2005. — № 6. — C. 59-63.

25. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. – К.: Либідь, -1993 . – 246 с.

26. Українська народна обрядова поезія: Збірник. [Для середнього та старшого шкільного віку]/ навч.-метод. матеріалів К. Г. Бо-рисенко. — К.: Школа, 2006. — 270 с.

27. Українські народні звичаї в сучасному побуті. — Л.:Фенікс., 1990

28. Українські народні свята та звичаї. — К.:”Освіта”, 1993 . – 236 с.

29. Українські традиції. – Харків:”Фоліо”, 2003. — 571 с.

30. Українці: Свята. Традиції. Звичаї. – Донецьк: “Аквара-Грес”, 2004. – 302 с.

31. Черьомухіна О. Гімн цвіту, травам і природі: Свято Івана купала //Шкільний світ. — 2008. — № 25-26: Спецвипуск. — C. 91-92