Лізинг як інструмент відтворення фондів

Категорія (предмет): Фінанси

Arial

-A A A+

Вступ.

1.Сутність, значення та особливості лізингу як інструменту відтворенняосновних фондів підприємств

2.Види здійснення лізингових операцій

3. Зв’язок ефективності лізингових послуг зі складом їх учасників

4. Аналіз та перспективи розвитку індустрії лізингу в Україні

Висновки

Перелік використаної літератури

Вступ

Всебічний розвиток економічних процесів у будь-якій країні потребує активної підприємницької діяльності, розвитку малого та середнього бізнесу у всіх галузях економіки. На сьогодні актуальною проблемою різних підприємств незалежно від форми власності є пошук прийнятних шляхів фінансування капітальних вкладень. Брак фінансових ресурсів є результатом макроекономічної нестабільності, високого рівня інфляції, недостатності довгострокових кредитів, а також високих процентних ставок та комісії банку. Однак вибір напрямку залучення позикових коштів повинен базуватися на досягненні максимальної ефективності при їхньому використанні.

Так, в Україні за підсумками опитування в 2003 р. представників промисловості, на потребу врозширенні використання фінансових послуг вказали 39% респондентів. Основними перешкодами для розвитку зовнішнього фінансування були високі процентні ставки і вимоги кредитора про наявність застави. Тільки 17% підприємств, які взяли участь в опитуванні, брали кредити в банках, проте майже половина підприємств, які потребували додаткових інвестицій, не зверталися за ним до фінансових установ. У 2002 році кредити на період понад три роки складали менше 5% серед одержаних. При цьому кожному четвертому підприємству, яке зверталося за фінансуванням, було відмовлено[2,c.49].

Така ситуація потребує впровадження дієвих методів фінансування й оновлення матеріально-технічної бази. Лізинг є саме тим засобом стимулювання інвестицій, який дає можливість залучати додаткові вкладення у розвиток національної економіки.

Лізинг сприяє розвитку країн з ринковою економікою, оскільки являє собою гнучку форму фінансування, що доповнює традиційне банківське кредитування та збільшує доступ до загальної бази капіталу. Більш того, він є середньостроковим фінансовим інструментом для придбання виробничого обладнання, устаткування, транспортних засобів та інших активів.

1. Сутність, значення та особливості лізингу як інструментувідтворення основних фондів підприємств

Сьогодні лізинг набуває дедалі більшого поширення в усьому світі. Для багатьох суб'єктів господарювання лізингові операції переважають при переозброєнні матеріально-технічної бази підприємства.

Зважаючи на особливості економічних систем різних країн і специфічність цього виду фінансових послуг, у наш час не існує єдиного визнаного поняття лізингу, що зумовлюється відмінністю законодавчої бази, податкової системи, систем звітності та обліку.

В Україні лізингові операції прямо або посередньо регламентуються більш ніж 180 законодавчими і нормативними актами [14,c.110], але основним із цих актів безумовно є Закон "Про лізинг" від 16 грудня 1997 року.

Згідно вищезгаданого закону, лізинг — це підприємницька діяльність, що спрямована на інвестування власних і залучених коштів і полягає у наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений термін лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Об’єктом лізингуможе бути будь-яке нерухоме й рухоме майно, що належить до основних фондів, у тому числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо, стосовно яких немає обмежень передавання їх у лізинг. Не можуть бути об’єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти (мисливські угіддя, водоймища тощо).

Лізинг як ефективне соціально-економічне явище виконує найважливіші функції по формуваннюбагатоукладної економіки й активізації виробничої діяльності. Так, виробнича функція лізингу полягає в оперативному і гнучкому вирішенні лізингоотримувачем своїх виробничих завдань за допомогою тимчасового використання, а не придбання машин та обладнання у власність.Фінансова функціявиражається у звільненнітоваровиробника від одноразової сплати повної вартості необхідних засобів виробництва. Функція збуту передбачає розширеннякола споживачів і завоювання нових ринків.

Особливість лізингу полягає в тому, що його слід розглядати не як традиційну форму довгострокової оренди, а як особливу форму перспективного фінансування.Якщо порівнювати оренду та лізинг, то останній вирізняється вищою формою організації бізнесу. Для розмежування понять "лізинг" і "оренда" розглянемо порівняльну таблицю лізингових та орендних відносин (табл. 1).

Серед зовнішніх факторів впливу перш за все слід виділити рівень розвитку банківської системи, оскільки саме з наявністю цих фінансових установ та їхніх ресурсних можливостей у розвинених країнах пов'язують розвиток лізингу. У свою чергу можливість рефінансування підприємства залежить від методу нарахування амортизації. Грошово-кредитна політика додає визначального значення рівню процентних ставок.

Що ж до внутрішніх чинників, то тут важливе значення має термін лізингової угоди — безпосередньо впливає на вартість операції: чим довший термін, тим вища ціна. Від графіка погашення лізингових платежів залежить можливість погашення боргу, а від способу — його розмір; якщо передбачити угодою першочерговість погашення основного боргу, а не відсотків, то вартість операції знижується. Відіграють роль і ринкова ціна об'єкта лізингу, оскільки є вихідною величиною для розрахунку основної частини вартості надання лізингової послуги, та розмір комісійної винагороди лізингодавцю.

Сьогодні лізинг — це проста та ефективна фінансова схема, яка поєднує інтереси власників фінансового капіталу і виробників. Шляхом застосування лізингових операцій реалізується близько 15% інвестицій у світі та близько 35% інвестицій у країнах з розвиненою економікою [9,c.107].

Зростання популярності лізингу зумовлене тим, що він створює вигоди для всіх учасників угод. Можна навести цілий перелік переваг для лізингоодержувача:

— здатність швидко поновлювати основні виробничі фонди (особливо їхню активну частину) без значних одноразових грошових витрат і на цій основі підвищувати конкурентоздатність своєї продукції;

— здійснення лізингових платежів з прибутку, отриманого від експлуатації устаткування;

— підприємство має змогу розробити зручний і гнучкий графік внесення лізингових платежів;

— усунення неминучих втрат, що випливають з володіння морально застарілим устаткуванням;

— відсутність проблем кредитних гарантій чи застави, які виникають при звичайному кредиті;

— можливість апробації принципово нового коштовного обладнання з метою зменшення ризику придбання устаткування, що не відповідає умовам його експлуатації;

— відсутність амортизаційних відрахувань у зв'язку з тим, що орендоване майно не відбивається в бухгалтерському балансі;

— можливість розглядати орендні платежі як поточні витрати і зараховувати їх до собівартості продукції.

Безумовний зиск від лізингу мають ті підприємства, котрі через сезонний характер виконуваних робіт або разових замовлень не мають потреби в постійному використанні устаткування.

Щодо підприємств-виробників матеріальних цінностей (постачальники), то вони одержують негайну оплату своєї продукції, збільшують обсяг її продажів, розширюють потенційне коло користувачів.

Інтереси лізингової фірми полягають в одержанні відсотків за надане в кредит устаткування у складі лізингових платежів, плати за ризик морального застаріння устаткування;можливості здати те чи інше устаткування в оренду кілька разів.

Перераховані причини обумовлюють широке поширення цієї форми договірних відносин, які для перших є засобом фінансування капіталовкладень у прилади, устаткування, транспортні засоби, для других — каналом збуту продукції, для третіх – кредитною операцією.

Отже, з удосконаленням у світі економічних систем та фінансових операцій лізингрозглядається як новий вид фінансування, особливий вид інвестиційної діяльності. У різних формах він є альтернативою банківського кредитування. Використання даної послуги дає змогу значно зменшити стартовий капітал для започаткування та розвитку бізнесу. Тож, розширення лізингових операцій стає рушієм розвитку малих та середніх підприємств.

2. Види здійснення лізингових операцій

Лізинг як багатогранне економічне явище здійснюється у різних видах, які з розвитком ринкового господарства стають дедалі різнобічнішими.

Загальновживаним є виділення за масштабами поширення відносин внутрішнього та міжнародного лізингу. Суб’єктами першого є вітчизняні підприємства чи їх інтеграційні утворення. Міжнародний лізинг реалізується суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або тоді, коли лізингове майно чи платежі перетинають державні кордони. Це дає можливість вітчизняним підприємствам оновлювати свою технічну базу за рахунок конкурентоспроможного устаткування зарубіжного походження.

Залежно від характеру лізингових операцій суб’єкти можуть практично здійснювати такі їх види – зворотні (компенсаційні), пайові (роздільні) та сервісні.

Зворотнийлізинг характеризується тим, що підприємство продає лізинговій фірмі частину свого власного майна, одночасно підписуючи з нею договір про його оренду. Таким чином, підприємство, не використовуючи кредит, одержує додаткові кошти від реалізації свого майна, експлуатація якого не припиняється. За пайового лізингу оренда здійснюється за участю кількох суб’єктів лізингу із залученням одного чи кількох кредиторів. Сервісний лізинг зазвичай застосовується за умови придбання на лізингових засадах складної техніки або такої, що зазнає швидкого техніко-економічного старіння.

Але найдоцільнішим є розподіл лізингу за видами з урахуванням строку використання об’єкта. За цією ознакою виділяють оперативний та фінансовий лізинг.

Визначення оперативного лізингу у законодавстві України є досить недосконалим, оскільки зосереджується головним чином на тому, що строк договору є коротшим, ніж строк фінансового лізингу. Взагалі оперативним заведено називати лізинг із неповною окупністю орендованих основних фондів. Цей вид послуги дуже близький до оренди, лізингодавець може надавати майно у тимчасове використання кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння.

Останнім часом найбільшого поширення набув фінансовий лізинг, тобто лізинг з повною окупністю орендованих матеріальних елементів основних фондів. Закон України "Про фінансовий лізинг" від 18 листопада 2003 р. регламентує правові й економічні відносини цього виду лізингу. Фінансовий лізинг тут визначається виходячи з критеріїв, які відрізняють його від оперативного, і вважається таким, якщо договір лізингу задовольняє одну з нижче перелічених умов:

1) строк лізингу перевищує період, протягом якого нараховується амортизація у обсязі принаймні 75% від первісної вартості, крім того, лізингоодержувач зобов’язується придбати лізинговий актив за визначеною у договорі лізингу ціною на момент закінчення строку дії договору ;

2) загальна сума лізингових платежів дорівнює первісній вартості лізингового активу або перевищує її;

3) лізингодавець нарахував амортизацію на об’єкт лізингу у обсязі принаймні 50% до моменту його передачі лізингоодержувачу, та лізингові платежі в договорі лізингу становлять принаймні 90% «звичайної ціни» на момент початку дії договору лізингу;

4) об’єкт лізингу був вироблений згідно з вимогами лізингоодержувача та не може бути використаний іншими установами завдяки своїм унікальним характеристикам (процедурним та якісним рисам)[12,c.8].

Це фактично довгострокова оренда з наступним переходом права власності до лізингоотримувача після закінчення строку дії договору.

Вигідність фінансового лізингу полягає у його специфіці, бо орендар фактично володіє активами, бере на себе усі ризики й має зиск. Можна сказати, що лише фінансовий лізинг повною мірою дає можливість відтворення основних фондів для підприємства, оскільки передбачає перехід права власності або викуп майна за залишковою вартістю по закінченню договору.

3. Зв’язок ефективності лізингових послуг зі складом їх учасників

Велике поширення лізингового бізнесу на ринку цілком залежить від рівня ефективності лізингових операцій.Ефективність останніх визначається впливом великої кількості об'єктивних та суб'єктивних чинників, починаючи від можливості вибору способів фінансування, складу учасників угоди і закінчуючи черговістю погашення окремих елементів лізингових платежів.

Узагальнюючим показником ефекту, який об'єднує економічні інтереси усіх сторін угоди, є лізинговий платіж. Його розмір безпосередньо залежить від кількох факторів, але одним із основних є схема здійснення лізингової операції, яка визначає фінансовий взаємозв'язок та склад усіх учасників.

Обов'язковим учасником лізингової операції є лізингодавець, у якості якого можуть виступати або підприємства-виробники об'єкту лізингу, або підприємства-виробники продукції, або самостійні лізингові фірми, для яких відповідна діяльність є статутною. Лізингові фірми створюються при активній фінансовій участі комерційних банків. Крім того, комерційні банки можуть самостійно бути лізингодавцями, оскільки лізинг має багато загального з банківськими операціями.

Іншим обов'язковим учасником угоди є лізингоодержувач, тобто підприємство будь-якої організаційно-правової форми власності, що потребує конкретного устаткування і має фінансові проблеми, котрі перешкоджають придбанню необхідного майна на власні чи позикові кошти.

На рис.1 наведено схему розробленого механізму здійснення лізингової угоди на прикладі майже традиційної ситуації, коли лізингодавцем майна виступає лізингова компанія або банк.

Відповідно до механізму угоди лізингова компанія за домовленістю з одержувачем лізингу купує устаткування підприємства, котре виготовляє об'єкт оренди. Розрахунок за наданий об'єкт відбувається одразу після надходження устаткування в розпорядження орендаря. Можливим є й варіант із виплатою попереднього порівняно незначного авансу з остаточним розрахунком після приймання устаткування. Якщо лізингодавцем виступає самостійна лізингова фірма, то вона використовує для оплати устаткування кошти, отримані в кредит у комерційному банку (звичайно на пільгових умовах), якщо ж у цій іпостасі вис

Таким чином, за всіх можливих схем постійними і незмінними учасниками угоди є лізингоотримувач та лізингодавець, у ролі якого на альтернативних засадах можуть виступати комерційний банк — коли маємо банківський лізинг, лізингова компанія — в разі наявності необхідного устаткування у власності компанії; обидва разом — якщо лізингова компанія купує необхідне устаткування за рахунок банківського кредиту; або підприємство-виробник устаткування . Інші учасники приєднуються до лізингової операції залежно від виду лізингу та умов домовленості між лізингоотримувачсм та лізингодавцем. При цьому вони мають можливість укладати угоду як із лізингодавцем, так і безпосередньо з лізингоотримувачем.

Механізм здійснення лізингу прямо пов'язаний з витратами лізингоотримувача: чим більше посередників, тим вищою є вартість лізингу, яка полягає в лізинговому платежі, тим вищі витрати лізингоотримувача.

При застосуванні лізингового фінансування за допомогою банківської установи у лізингоотримувача є можливість зекономити на гарантіях на інвестиції, тому що лізинг та кредит банком розглядаються як супутні поняття, які відрізняються лише формою та ціною.

Найвитратнішою для лізингоотримувача є угода, що передбачає наявність усіх можливих посередників, кожен з яких отримує частку доходу.

4. Аналіз та перспективи розвитку індустрії лізингу в Україні

Незважаючи на активний розвиток фінансової системи, ринок лізингових послуг в Україні перебуває на стадії становлення. Активізація лізингових операцій істотно впливає на розширення реального сектору економіки. На сьогодні лізинг як спосіб реалізації продукції та здійснення інвестицій набув значного поширення в усьому світі. У країнах із розвиненою ринковою економікою лізингові операції для багатьох суб'єктів господарювання переважали при технічному переозброєнні матеріально-технічної бази виробництва. Так, у загальній сумі капітальних вкладень в устаткування на лізинг припадає: в Австралії – 33%; у США – 25–30%; у Франції – 13–17% [8,c.66]. Найбільшу питому вагу в загальнонаціональних інвестиціях становлять лізингові операції в таких країнах, як Ірландія (46%) і Англія (35,8%) [9,c.109].

Щодо вітчизняних реалій, то переваги лізингу використовуються не повністю. Дослідження ринку лізингових послуг в Україні треба розпочати зі становлення діяльності АКБ "Україна" та створення в 1996 році Фінансово-лізингового дому [9,c.111].

Сьогодні найактивнішими операторами на ринку лізингу автотранспорту можна назвати такі компанії, як: "Перша лізингова / Негtz", "AvisRentaCar", "Оптима лізинг". Лідером серед лізингодавців з обладнання та устаткування виступає "Українська лізингова компанія", створена як дочірня компанія від "Укрсиббанку". Також до найбільших українських лізингових компаній належить "Українська фінансова лізингова компанія", "Укрдержлізинг", '"Укрексимлізинг". НАК "Украгролізинг" вирізняється з-поміж лізингових компаній спеціалізацією щодо здачі в оренду сільгосптехніки. Більшість компаній об'єднані у Всеукраїнську асоціацію лізингу "Укрлізинг"[9,c.111].

Станом на 1 липня 2005 року в Комісії було зареєстровано 74 лізингові компанії. Однак, за оцінкою МФК (Міжнародної Фінансової Корпорації), тільки близько 40 з цих компаній дійсно проваджують лізингові операції [7].

Для технічного переоснащення сільськогосподарських підприємств Постановою Кабінету Міністрів України №1031 від 18.09.1997 року створено Державний лізинговий фонд[8,c.75], метою якого є поліпшення матеріально-технічного та сервісного забезпечення сільського господарства. Постановою передбачено, що кошти державного лізингового фонду мають використовуватися на придбання вітчизняної сільськогосподарської техніки.

В Україні спостерігається активізація лізингових операцій та збільшення кількості дрібних лізингових компаній (див. таблицю 3).

На кінець 2004 р. загальний ринковий лізинговий портфель склав приблизно 1215,5 млн. грн. Тож, загальна вартість лізингових активів в Україні збільшилася майже на 65% у порівнянні з 2003 роком. За той же самий період загальна вартість договорів лізингу збільшилася на 120% та загальний портфель договорів лізингу збільшився на 135% [7] .

Незважаючи на збільшення деяких показників, український ринок лізингу перебуває на початковій стадії розвитку. Для порівняння, у Великобританії 2002 р. обсяг лізингових операцій складав 35479 млн. євро, Данії – 2835, Чехії – 3441, Румунії – 625 [9,с.106].

Українські лізингові компанії зазначають, що ключовою умовою розвитку їх бізнесу є доступ до фінансових ресурсів. Вони вважають фінансування своїх операцій найголовнішою проблемою, що впливає на їх бізнес. Брак фінансових ресурсів є результатом макроекономічної нестабільності, високого рівня інфляції, недостатності довгострокових кредитів, а також високих процентних ставок та комісії банку.

Джерелами фінансування лізингових операцій у 2004 р. були банківські кредити (80,7%), власні кошти (16,3%), позичкові кошти юридичних осіб (3,0%) [10,с.3].

Незважаючи на високу питому вагу в джерелах фінансування, банки залишаються відносно непопулярними для українських підприємств у цілях кредитування. Середня комерційна ставка за кредитом в 2001 р. складала 32%, в 2002р. знизилася до 22% і в 2004—2005 рр. вона продовжувала залишатися на рівні 20—22%. Для порівняння, в Німеччині вона складає 7%[2,c.52].

За даними МФК в 2003 р. у кожного третього підприємства була потреба у новому обладнанні. Однак лише 4% підприємств намагалися використати лізинг для оновлення основних засобів. Але тільки кожне третє підприємство з чотирьох отримали лізингові кредити [1,с.172].

Головними операторами на ринку лізингових послуг в 2003 р. в Україні були вітчизняні компанії: банки (до них звертатися за лізинговими послугами 46% підприємств) та лізингові компанії (40%). До іноземних лізингодавців звертались 16% підприємств від загальної кількості тих, хто планував отримати обладнання в лізинг [2,с.53]. У табл. 4 проілюстровано індекс задоволення лізингових заявок різними лізингодавцями.

Найбільше незадоволення лізингоодержувачі отримали в іноземних лізингових компаніях, які пропонували більш сприятливі фінансові умови, але це негативний фон, пов'язаний із жорсткими умовами і пропозицією тільки імпортного обладнання, тобто іноземні лізингові компанії пріоритетно використовують тільки збутову функцію лізингу, що не відповідає основним інтересам українських споживачів, у яких є попит саме на інвестиційну функцію лізингу відповідно до Цивільного кодексу України.

З прийняттям нового Закону України «Про фінансовий лізинг» можливості розвитку лізингу значно розширилися. Між тим, під час проведення аналізу було встановлено гальмуючі тенденції, що пов'язані з існуючими податковими обмеженнями, які необхідно зняти. У табл. 5 подано інформацію про кількісний склад укладених і діючих договорів із фінансового лізингу.

Як видно з табл. 4, середня вартість одного договору знижується, незважаючи на загальне зростання кількісного складу договорів. Також зменшується договірний портфель окремих лізингових компаній.

Зміни Державного бюджету 2005 р., який обмежив віднесення витрат за страхування предмету лізингу 5% рівнем [7], не відповідає вимогам до цієї операції, оскільки страхування обладнання є істотною умовою лізингового договору, отже, на нього не можуть встановлюватися обмеження. Таке державне регулювання значно підвищить ризик лізингодавця або погіршить фінансові умови для лізингоодержувача.

Наявність негативних норм регулювання послуги фінансового лізингупризводить до зниження відносних показників. Додатковими причинами такого зниження підприємства вважають недостатню пропозицію лізингових послуг, жорсткі умови, обмежений вибір обладнання.

Проведений аналіз сьогоднішнього стану ринку лізингових послуг в Україні свідчить про лише часткову реалізацію цієї форми інвестування та наявність чинників, які перешкоджають її розвитку.

Запровадження з 01.01.2004 року Закону України "Про фінансовий лізинг" визначило лише правові рамки для операцій з фінансового лізингу. Угоди з оперативного лізингу нині трактуються як оренда, що не відповідає природі лізингу та призводить до певних ускладнень у податковому обліку. Законодавча невизначеність операцій з оперативного лізингу дає можливість деяким держслужбовцям прирівнювати такі операції до операцій з фінансового лізингу, що негативно відбиватиметься на загальному фінансовому стані лізингових компаній. Це можна пояснити відмінністю обліку операцій при фінансовому та оперативному лізингу — різні періоди віднесення платежів за договорами на валові доходи та різні підходи до оподаткування ПДВ.

До цього часу зберігаються відмінності щодо визначення лізингу в законах "Про лізинг" і "Про оподаткування прибутку підприємств", не відпрацьований механізм вилучення техніки у безспірному порядку за несплату двох чергових лізингових платежів.

До економічних переваг лізингу належить те, що у всіх країнах можливе застосування прискореної амортизації на об'єкт лізингу, а також нормативне регулювання захисту права власності лізингодавця на об'єкт лізингу.

Враховуючи, що 2004 р. Росія відзначала 10-річчя Указу Президента Росії, що стимулював розвиток лізингу, встановлено, що тільки за останні 5 років Росія на світовому ринку лізингу перемістилася більше, ніж на 10 позицій, а на європейському наближається до першої десятки. За підсумками фінансово-господарської діяльності майже три десятки лізингових компаній Росії могли б бути представлені в ТОР-рейтингу-200 асоціації європейських лізингових компаній Leaseurоре [2,с.55]. Це свідчить про динамічний розвиток російського лізингового ринку і його вплив на інвестиційну діяльність підприємств.

Проте, на відміну від російського законодавства, а також молдавського, деяких країн СНД, що знаходяться в Середній Азії, в Україні відсутні податкові пільги відносно лізингу [2,c.55].

Звільнені від сплати ПДВ лише операції з передачі й повернення об'єкта оперативного лізингу, а також лізингові платежі згідно з договором фінансового лізингу. Однак надто жорстка система оподаткування платежів оперативного лізингу, а передача майна у фінансовий лізинг для цілей оподаткування тепер прирівнюється до його продажу в момент передачі.

Аналізуючи ринок лізингових послуг в Україні, бачимо, що значною є проблема недостатності мобілізації грошового капіталу, який міг би стати джерелом закупівлі обладнання з метою подальшої передачі його лізингоотримувачу. Високу вартість лізингу спричиняють високі ставки на кредити комерційних банків. За розрахунками фахівців, щоб лізингова операція давала хоча б мінімальний прибуток, кредитна ставка не повинна перевищувати 22% [3,с.36].Тому нині найреальнішими суб'єктами господарювання, які можуть надавати лізингові послуги, зважаючи на необхідний накопичений капітал, можуть виступати лише банківські установи.

Підвищує вартість лізингових послуг і нотаріальна реєстрація договорів. З одного боку, вона захищає права лізингодавців, а з іншого, спричиняє фінансове навантаження — вартість нотаріальної послуги (державне мито) сьогодні становить 5% від суми операцій за договором [9,с.113].

Гальмують розвиток лізингу на вітчизняному ринку і низький попит на товари вітчизняного виробництва та низька платоспроможність багатьох категорій споживачів.

Таким чином, передумовою активного розвитку лізингових операцій в Україні є перш за всереформування податкового законодавства в частині стимулювання лізингових операцій — запровадження пришвидшеної норми амортизації для об'єктів лізингу, надання інвестиційних пільг при оподаткуванні прибутку підприємств, застосування спрощеної процедури повернення майна.

У даний час для підвищення стійкості лізингових операцій також необхідно розглянути можливість використання інтегрованих фінансових послуг, наприклад, технологій лізингу і факторингу, лізингу і трасту тощо.

Аналітики Світового банку вважають, що досвід Естонії, яка обрала шлях активних реформ у банківській системі, характерний для України [2,c.57]. Крім того, фінансування під відступлення грошової вимоги (факторинг) фахівці з лізингу Міжнародної фінансової корпорації розглядають як джерело залучення альтернативних засобів для фінансування лізингових операцій [2,с.56].

Для банківської системи України з урахуванням реформ на ринку фінансових послуг краще створювати дочірні лізингові компанії. Тим більш, що дозвіл на здійснення лізингу банки отримали ще в 1990 році з набранням чинності Законом України "Про банки і банківську діяльність". У новому Законі України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року також йдеться про додаткову можливість займатися лізингом [11,с.99].

Згідно з цим законом комерційний банк може бути як лізингоотримувачем, так і лізингодавцем, здійснюючи проекти з модернізації. Створення власних лізингових компаній надасть такі можливості, як швидке ухвалення рішень, гнучкий підхід до забезпечення, створення регіональної мережі, робота з різним складом основних фондів, можливість оптимізації фінансових потоків, розвиток малого і середнього бізнесу.

Комплекс заходів, який доцільно провести для активізації розвитку лізингу в Україні можна доповнити також наступними пропозиціями:

— зниження вартості кредитних ресурсів до рівня, який би не перевищував 20% річних, для забезпечений ефективності лізингових операцій;

— зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу з метою послаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди;

— надання податкових пільг щодо операцій з міжнародного лізингу для ввезення на територію України високотехнологічного устаткування;

— створення лізингових центрів, які б спеціалізувалися на обслуговуванні малих підприємств;

— організацію при обласних лізингових центрах відділів з формування бази даних про попит та пропозицію на обладнання й устаткування;

— розроблення державної програми підтримки лізингу, яка б передбачала залучення банківського сектору до розвитку лізингових послуг.

Отже, особливо важливою є саме державна підтримка лізингу в Україні. За її посередництвом лізинг можна розглядати як одну з найперспективніших форм інвестування, що поліпшує фінансовий стан безпосередніх товаровиробників та підвищує конкурентоспроможність вітчизняного малого й середнього бізнесу.

Висновки

Лізинг на сьогодні є ефективною формою залучення інвестицій та відтворення основних фондів для підприємств. Даний вид послуг, на відміну від банківського фінансового забезпечення, спрямований на розв'язання проблем нестачі капіталу та проблем його ліквідності. У світі ця форма інвестування основного капіталу посідає друге місце після банківського кредиту [11,c.91].

Привабливість лізингу пояснюється тим, що виробники мають можливість розширити ринки збуту й отриматиприбуток, а споживачі — зберегти власні кошти і користуватися, а в майбутньому придбати за залишковою вартістю, нову, високопродуктивну й дорогу техніку.

Підприємства можуть залучати додатковий капітал на умовах оперативного або фінансового лізингу. Фінансовий — дає змогу створити ефективні фінансові схеми. Найбільшою його перевагою перед іншими формами залучення позичкових коштів є можливість уникнення лізингоотримувачами великих фінансових навантажень на економіку у перші роки дії лізингової угоди.

Узагальнюючим показником ефективності лізингу, який об'єднує економічні інтереси усіх сторін угоди, є лізинговий платіж. Його розмір головним чином залежить від схеми здійснення лізингової операції, яка визначає склад учасників угоди.Вона прямо пов'язана з витратами лізингоотримувача: чим більше посередників, тим вищою є вартість лізингу.

Аналізуючи вітчизняний ринок лізингу, треба відзначити його активізацію, але обсяги здійснення лізингових операцій залишаються у декілька разів нижчими за аналогічні показники західних країн. Для успішного розвитку лізингу в Україні доцільно провести комплекс заходів з реформування податкового законодавства, встановлення норм пришвидшеної амортизації, урізноманітнення джерел фінансування лізингових операцій тощо.

Отже, ринок лізингових послуг потребує особливої уваги, оскільки це не лише засіб стимулювання реалізації нової техніки, пришвидшення оновлення матеріально-технічної бази, а й інтенсифікація розвитку національної економіки в цілому, підвищення її якісного рівня.

Перелік використаної літератури

  1. Бізнес-середовише в Україні.– К.: Міжнародна фінансова корпорація, 2004.
  2. Внукова І.М., Бадзим О.С., Череватенко В.А. Оцінка можливостей розвитку фінансового лізингу в Україні// Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №9. – С.49.
  3. Дорофеєва О.В. Диверсифікація ризиків фінансування лізингової діяльності// Актуальні проблеми економіки. – 2003. – №5. – С.34.
  4. Дорофеєва О.В. Оптимізація джерел фінансування лізингових проектів// Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №8. – С.34.
  5. Кабанихіна К.В. Фінансовий лізинг пасажирських літаків// Фінанси України. – 2002. – №5. – С.67.
  6. Ковальчук К.Ф., Вишнякова І. В., Колесова І. В. Показники ефективності лізингової угоди// Фінанси України. – 2004. – №6. – С.141.
  7. Меренгс Е. Лізинг в Україні/ www.dfp.gov.ua.
  8. Олійник О.В. Фінансовий лізинг в АПК: проблеми та шляхи вирішення// Фінанси України. – 2004. – №9. – С.66.
  9. Онищук Я.В. Розвиток лізингу в Україні// Фінанси України. – 2005. – №7. –С.106.
  10. Отченаш К. Г., Драган Т. М. Ринок фінансового лізингу у цифрах// Лізинг в Україні: Інформаційно-аналітичний бюлетень. – 2005. – №2. – С.1.
  11. Поплавська Ж. В., Поплавський В. Г. Фінансовий лізинг у агросфері// Фінанси України. – 2005. – №8. – С.91.
  12. Про фінансовий лізинг. Закон України// Урядовий кур’єр.– 2004. –16 січня.
  13. Сівашенко Т. В. Методичні підходи до використання лізингу як інструменту відтворення основних фондів авіакомпаній// Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №5. – С.39.
  14. Ткаченко С. Є. Інвестування підприємств залізничного транспорту на основі лізингу// Фінанси України. – 2002. – №3. – С.108.
  15. Усик Ю. М. Особливості алгоритму лізингового фінансування в науково-технологічній сфері// Актуальні проблеми економіки. – 2004. – №9.– С.157.