Логіка і культура мислення

Категорія (предмет): Культурологія та мистецтво

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Розвиток логіки та культури мислення.

2. Сучасний розвиток культури мислення в логіці.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Логіка дуже давня наука. Її історія налічує 2,5 тисяч років і поділяється на два основні етапи: традиційний (ІV століття до нашої ери – друга половина ХІХ ст.) і сучасний (друга половина ХІХ ст. – до нашого часу).

Розвиток логічних знань на першому етапі відбувався досить повільно. В часи античності логіка вперше з’являється як наука.

Її засновником вважається давньогрецький філософ, вчений-енциклопедист Арістотель (Стагиріт). Він дуже високо оцінював цю дисципліну. За його думкою, логіка – це незвичайна наука, вона дозволяє кожному, хто нею оволодів, отримати певний метод дослідження будь-якої проблеми, бо саме ця наука дає можливість у явному вигляді визначити, що є доведення, та виділити його основні види та ступені.

Друга велика епоха розвитку традиційної логіки охоплює християнське середньовіччя. Вона тривала із середини ХІІ ст. до середини ХІV ст.

Саме у середні віки логіка стає однією з основних дисциплін тогочасної освіти. Вона входить до тривіуму – циклу із трьох наук, до котрого окрім логіки включалися ще граматика і риторика. Вивчення цих трьох дисциплін у тогочасних навчальних закладах було обов’язковим. До речі, логіка була обов’язковим предметом вивчення у Києво-Могилянській академії.

Видатні представники середньовіччя дуже високо оцінювали логіку як науку. Ось як писав про неї відомий логік кінця ХІ ст., візантійський письменник, філософ , державний діяч Михайло Псьолл (1018 – 1090): “Логіка – це мистецтво мистецтв та наука наук, яка вказує шлях до початку усіх методів”. Цю точку зору на оцінку методологічного значення логіки підтримувала більшість філософів-схоластів середньовіччя.

Сучасна логіка формувалась наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. але поправу її засновником можна вважати Готфріда Лейбниця – його праці випереджували свою епоху на декілька століть вперед.

1. Розвиток логіки та культури мислення

Сучасна логіка, засновником якої був Г.Лейбниць, суттєво відрізняється від традиційної, основи якої заклав Аристотель. На другому етапі розвитку логічного знання інтереси логіків значно розширюються. Вони починають звертатися до аналізу таких типів міркувань, яким раніше взагалі було відмовлено в можливості логічного аналізу. Так, поряд з різними видами теоретичних (наукових) міркувань, основна мета яких полягає в обґрунтуванні знання, предметом дослідження багатьох логіків стають практичні міркування, основна мета яких полягає у поясненні дій людини. Виникають нові розділи логічного знання, істотно пов’язані із різними галузями наукового знання і типами міркувань у них. Це – математика, право, лінгвістика, філософія, психологія, економіка, інформатика тощо.

Спочатку сучасна логіка повністю орієнтувалася повністю на аналіз лише математичних міркувань. За її допомогою вчені намагалися розв’язати проблему основ математичного знання після того, як були знайдені парадокси у теорії множин. Цей період в її розвитку іноді називають “класичним”.

Біля джерела класичної логіки стояли поряд з багатьма дослідниками Джордж Буль (1815 – 1864), Огастес (Августус) де Морган (1806 – 1871), Чарлз Пірс (1839 – 1914), Готлоб Фреге (1848 – 1925), Давід Гільберт(1862- 1943) та інші. У їхніх працях було поступово реалізована ідея перенесення у логіку тих методів, які звичайно застосовують у математиці. Результатом цієї роботи стало створення таких розділів сучасної логіки як, логіка висловлювань.

Логічна грамотність – необхідна риса освіченості. Юрист у своїй діяльності широко користується такими логічними категоріями, як поняття, судження, умовивід, дедукція, індукція, аналогія, версія, доказ і заперечення, знання яких значно підвищують культуру мислення, професіональний рівень дослідження правових явищ. Культура мислення – необхідна умова культури дослідження, пізнання, культури обґрунтування здобутих виводів, висунутих положень. Логіка, підвищуючи культуру мислення, безпосередньо впливає на процес пізнання судової істини, на розслідування і розгляд судових справ.

Ефективність мислення людиною визначається здатністю вирішувати завдання, які встають перед нею. Ця спроможність залежить, з одного боку, від природної інтелектуальної обдарованості індивіда, а з іншого — від виховання індивіда, навчання, самоосвіти, життєвого досвіду і, нарешті, від її залучення до культури.

З культури людина черпає знання, використовуючи їх для рішення різних завдань; уявлення про цінності і ідеали, які визначають її відношення до цих завдань; і, нарешті, навички, прийоми, правила мислення, що допомагають вирішувати ці завдання.

Саме мислення відноситься до числа важковизначених понять. Якщо сказати, що мислення — це узагальнене відображення дійсності людським мозком, то у даному випадку буде виявлений гносеологічний, тобто теоретико-пізнавальний аспект мислення. Фізіолог надав би перевагу іншій формуліровці: мислення — це ідеальне виявлення вищої нервової діяльності мозку. Психіатри кажуть, що мислення — це інтелект в дії. Але у такому разі приходиться з'ясовувати — що таке інтелект? Ми ризикуємо попасти в коло взаємодоповньованих визначень: мислення — це продукт мозку, а мозок це матеріальний носій мислення[5, c. 84-86].

На теперішньому рівні наших знань про процеси мислення сформульовані інформаційні визначення мислення. Так, англійський кібернетик У. Росе Ешбі розглядає мислення як процес обробки інформації за деякою програмою, що передбачає відбір у меншій мірі на рівень вище випадкового.

Звісно, не можна ототожнювати людське мислення з процесом обробки інформації: бо воно має і біологічний і соціальний аспекти. Але пізнавальний аспект мислення полягає в активному вилученні інформації із зовнішнього світу і її опрацюванні. І коли кажуть, що мислення є обробка інформації, то не стільки визначають мислення, скільки вказують на одну із його особливостей.

У кожній культурі мислення пристосовується до вирішення тих завдань, які постають перед нею. Тому якісно різні культурні світи характеризуються і якісно різними культурами мислення. Процес мислення ніколи не розпочинається «на пустому місці», «з нуля». Застосовуючи образ мислення дорослих, дитина починає використовувати його для визначення своїх завдань. Таким чином, осмислення будь-якого завдання будується за відповідними канонами, які у самому узагальненому вигляді утворюють сценарій процесу мислення. У відповідності з цим сценарієм людина намічає питання для обдумування, висуває якісь передбачення, підбирає аргументи, визначає їх істинність тощо.

В ході реалізації задуму сценарій може мінятися, у ньому можуть бути певні «білі плями», для виявлення їх чіткості і виразності потрібні оригінальні і незвичні «стрибки» думки, але навіть вони (за випадком окремого творчого натхнення, інстинкту) не дуже далеко відхиляються за межі загальноприйнятого у даній культурі образу мислення[8, c. 112-114].

2. Сучасний розвиток культури мислення в логіці

У кожній галузі діяльності є свої сценарії мислення, специфічні для неї правила, прийоми і способи вирішення розумових завдань: думка художника формується дещо інакше, аніж думка вченого, гуманітарне мислення відрізняється від природничо-наукового чи технічного, методи медичного діагнозу одні, а методи аудиту в економіці зовсім інші. Є субкультурні розрізнення в мисленні людей, що належать до різних соціальних, вікових і професійних груп. Кажуть, наприклад, що «жіноча логіка» на відміну від «чоловічої» менш чутлива до протиріч і більш пластична, гнучка і варіативна, що жінки у своїх судженнях більш схильні спиратися на інтуїцію і емоційну оцінку конкретної ситуації, аніж на загальні принципи і абстрактно логічний аналіз причинних зв'язків, що дрібниці для них мають більше значення, ніж для чоловіків, і можуть дати підставу для великих висновків, тоді як для чоловіків такі дрібниці не заслуговують уваги.

Так чи інакше, але сценарії мислительних процесів можуть видозмінюватися у залежності від різних факторів. Проте існують і окремі загальні вимоги, які відповідають «нормальному мисленню». їх не завжди ретельно дотримуються, і можливі різні відхилення від них, але все ж організація мислительних процесів має у якійсь мірі підпорядкуватися цим нормам мислення.

Розглянемо деякі з найбільш характерних вимог до сучасної культури мислення людини.

Рефлексивність. Організація мислительного процесу, що включає в себе не тільки роздуми над вирішуваним завданням, але й роздуми про те, як протікають роздуми над завданням.

Термін «рефлексія» з латинської: загинати, обертати — це унікальна здатність людської свідомості (і думки) у процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму; внаслідок цього людська свідомість постає відночас і як самосвідомість, думка про щось — як думка про думку, знання про щось — як знання про саме знання.

Аргументованість. Потрібно чітко розрізняти тезу і її аргументацію. Думки, які не обґрунтовані, повинні вважатися не більш ніж гіпотезами. Ця норма передбачає критичність і самокритичність.

Критичність означає необхідність самостійної оцінки вірності будь-якої іншої думки — чи то «загальної», або думки «авторитету».

Самокритичність полягає у вмінні об'єктивно оцінювати аргументацію своїх власних думок і висновків. Емоції, бажання, «інтуітивне відчуття» можуть відігравати велику роль в мисленні, виступаючи як стимули цілеспрямованого і впертого пошуку на користь тієї чи іншої думки. В пошуках істини нічого не потрібно приймати на віру. Віра — не аргумент. Віра є лише суб'єктивна психологічна установка, яка без пояснюючих її аргументів не забезпечує достовірність знань.

Логічна культура. Логічна культура — це логічна грамотність. З тих пір, як Арістотель винайшов логіку, встановлені нею правила дедуктивних і індуктивних умовиводів стали вважатися обов'язковими нормами мислення. Подібно тому, як грамотна людина вміє писати без орфографічних помилок, так і логічна грамота є вмінням мислити без логічних помилок, у відповідності з законами логіки, послідовно і без протиріч[3, c. 53-55].

Професіоналізм. Одночасно з загальними законами логічного мислення існує багато спеціальних методів, за допомогою яких вирішуються завдання у різних галузях знання (наприклад, в математиці метод Фур'є, методи математичного моделювання в техніці, статистичні методи в психології тощо). Сьогодні навряд чи віднайдеться така сфера інтелектуальної праці, у якій не було б подібних спеціальних засобів мислення. Час дилетантів пройшов, всюди потрібні спеціалісти, що мають відповідний рівень професійної кльтури і володіють засобами і способами професійного мислення.

Стратегічне управління. Вміння користуватися загально-логічними і спеціальними професійними методами дозволяє успішно справлятися зі стандартними завданнями, шлях до рішення яких відомий з самого початку. Але якщо справа стосується складних, нових, нестандартних проблем, відносно яких заздалегідь невідомо, у якому напрямку шукати їх вирішення, то одного цього вміння може бути недостатньо. Виникає запитання: як віднайти шлях, що веде до мети, як вибрати з великої кількості наявних засобів і методів ті, що потрібні для руху по цьому шляху і можуть бути найбільш ефективними і доцільними?

При недостатній культурі мислення людина може діяти «за інтуїцією», за принципом «проб і помилок», безсистемно, навмання тощо. Але у наш час існують багатоманітні форми стратегічного управління мисленням, що дають можливість найбільш раціональним чином організувати весь мислительний процес у цілому. Вони поділяються на два основних типи.

Перший — це алгоритмічні і напівалгоритмічні методики, за допомогою яких вирішуються стандартні завдання. Для цих методик характерним є те, ще вони повністю, або майже повністю визначають ланцюг операцій, із яких складається вирішення завдання з великим рівнем надійності гарантують отримання вірного рішення. Другий тип стратегії мислення — це евристичні стратегії (евристика). Вони використовуються головним чином при вирішенні нестандартних завдань. На відміну від стратегій алгоритмічного типу, вони не дають однозначних рішень відносно конкретних мислительних операцій і не гарантують успіх. У них містяться лише деякі прийоми, які розширюють поле пошуку рішень і здатність наштовхнути думку на вірний шлях. Такі евристичні стратегії підвищують вірогідність успішного вирішення завдання і значно ефективніші, ніж «інтуїція» чи метод «проб і помилок».

«Стратегічність» — ознака сучасної культури мислення. Сьогодні важко досягти успіху в будь-якій сфері інтелектуальної діяльності без регуляції і організації мислительних процесів за допомогою алгоритмічних і евристичних стратегій, і кожен, хто займається розумовою працею, свідомо чи несвідомо їх використовує. Широке поширення в техніці сьогодні отримали спеціально розроблені евристичні стратегії винахідництва. Відомі такі евристики, як метод аналогій, методика «гірлянд асоціацій», евристичні прийоми Пойа, синектика, методика «шести шляп мислення», «мозкова атака», теорія рішення винахідницьких завдань Альтшуллєра та інші[7, c. 129-131].

Вказані риси сучасної культури мислення — це принципи побудови сценаріїв мислительної діяльності життя сучасного цивілізованого суспільства.

Людське мислення підпорядковується логічним законам і протікає в логічних формах незалежно від науки логіки. Люди мислять логічно, навіть не знаючи, що їх мислення підпорядковується логічним закономірностям. Але звідси не випливає, що вивчати логіку юристам чи іншим людям не потрібно. Знання законів і форм мислення, їх свідоме використання в процесі пізнання підвищує професійну культуру мислення юриста, виробляє навик мислити більш грамотно, розвиває критичне відношення до своїх і чужих думок. Тому погляд, ніби вивчення логіки не має практичного значення, є хибним. Спробуємо розглянути в даній роботі значення логіки для професійної діяльності.

Мислити логічно – це значить мислити точно і послідовно, не допускаючи протиріч в своїх міркуваннях, вміти викривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової і практичної діяльності, в тому числі і в роботі юриста, яка потребує точності мислення, обґрунтованості висновків.

Міркування, в яких відсутні строга логіка, непослідовність і протиріччя, ускладнюють справу, і можуть стати причиною судової помилки.

Мислення підпорядковується логічним законам мислення.

Основними законами формальної логіки є: закон тотожності, закон достатньої підстави, закон суперечності, закон виключеного третього.

Формально-логічні закони – це закони правильної побудови і зв’язки думки. Закони логіки виражають такі суттєві, загальні, неодмінні властивості мислення, як визначеність, несуперечність, послідовність і обґрунтованість.

Необхідно розрізняти істинність думки і логічну правильність міркування. Думка істинна, якщо відповідає дійсності, і навпаки. Логічна правильність міркування це умова істинності думок. Це міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок. Закон мислення, чи логічний закон – це необхідний, суттєвий зв’язок думок в процесі міркування. Слід розрізняти формально-логічні і діалектичні закони (усне пояснення).

Люди мислять логічно, навіть не знаючи, що їх мислення підпорядковується логічним закономірностям. Але звідси не випливає, що вивчати логіку юристам чи іншим людям не потрібно. Знання законів і форм мислення, їх свідоме використання в процесі пізнання підвищує професійну культуру мислення юриста, виробляє навик мислити більш грамотно, розвиває критичне відношення до своїх і чужих думок. Тому погляд, ніби вивчення логіки не має практичного значення, є хибним.

Логічна грамотність – необхідна риса освіченості[4, c. 147-149].

Висновки

Культура мислення – необхідна умова культури дослідження, пізнання, культури обґрунтування здобутих виводів, висунутих положень.

Логіка, підвищуючи культуру мислення, безпосередньо впливає на процес пізнання судової істини, на розслідування і розгляд судових справ.

Знання логіки допомагає юристу підготувати логічно вибудовану, добре аргументовану промову, викрити протиріччя в показах потерпілого, свідків, звинуваченого, спростувати необґрунтовані доведення своїх опонентів, побудувати судову версію, намітити логічно витриманий план огляду місця події; без суперечностей, послідовно і обґрунтовано скласти офіційний документ і т.д. Все це має важливе значення в роботі юриста, яка спрямована на закріплення законності і порядку.

Крім того знання логіки підвищує культуру мислення, виробляє навики мислити більш “грамотно”, розвиває критичне мислення до своїх і чужих думок і тим більше вона потрібна, чим професійнішим юристом потрібно бути. Складання законів, правових актів, іншого роду документів, які мають особливе значення неможливе без застосування логіки.

Закони логіки, будучи специфічними законами мислення, неодноразово пов’язані із законами об’єктивного світу, погоджуються з ними. “Закони мислення і закони природи необхідно погоджувати між собою, якщо тільки вони належно пізнанні” (Маркс. К., Енгельс Ф. Твори).

Список використаної літератури

1. Івін О. Логіка: Експериментальний навч. посібник для факультат. курсів за вибором учнів ст. кл. загальноосвітних шкіл, ліцеїв, гімназій/ Олександр Івін,; Міжнародний фонд "Відродження"; Програма "Трансформація гуманітарної освіти в Україні". — К.: АртЕк, 1996. — 231 с.

2. Арутюнов В. Логіка: Навчальний посібник/ Вячеслав Арутюнов, Дмитро Кірик, Володимир Мішин; М-во освіти України. Київ. нац. економічний ун-т. — К.: КНЕУ, 1997. — 186 с.

3. Дуцяк І. Логіка: Навч. посібник для студ. вуз./ Ігор Зенонович Дуцяк,. — Львів: Просвіта, 1996. — 127 с.

4. Жеребкін В. Логіка: Підручник/ Василь Жеребкін,. — 7-е вид., стереотипне. — К.: Знання, 2004. — 255 с.

5. Конверський А. Логіка: Підручник для студ. вуз./ Анатолій Євгенович Конверський,; Анатолій Конверський. — К.: Укр. Центр духовної культури, 1999. — 394 с.

6. Решетов О. Логіка: Навч. — метод. посіб. для студ. вищ. навчальних закладів/ Олександр Решетов,. — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2002. – 52 с.

7. Тофтул М. Логіка: Посібник/ Михайло Тофтул,. — К.: Академія, 2003. — 367 с. .

8. Хоменко І. Логіка: Підручник для студ. вищих навч. закладів/ Ірина Хоменко; М-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т ім.Т.Г.Шевченка . — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 335 с.