Марк Порцій Катон, як політичний діяч і підприємець

Вступ.

Розділ І. Характеристика джерел та літератури.

Розділ ІІ. Політична діяльність М.П.Катона.

Розділ ІІІ. Внесок М.П.Катона в історію тогочасного Риму.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Марк Порцій К. Старший (234 — 149 до н.е.) — римський політичний діяч і письменник, виходець із вершників. Був першим римським істориком, що писав латинською мовою. Його перу належать "Начала" (історія Рима від його підстави до 2- й Пунічні війни), близько 180 мов (не збереглися), а також робота "Про землеробство" — коштовне джерело по аграрній історії Рима ІІ в. до н.е. Марк Порцій Катон, відомий серед нащадків як Цензорій за свою діяльність на пості цензора, за свій аскетизм і пуританство. Він брав активну участь у війні проти Ганнібала й карфагенського впливу. Власна ж політика Катона базувалася на ідеї повернення до простоти римського суспільства попередніх століть, наслідком чого були його підозрілість до мудрування й неприйняття грецької вченості (наприклад, вислав з Рима групу грецьких філософів на чолі з Карнеадом). У той же час Катон уважається основоположником латинської прози; найбільш відома його робота "Походження", присвячена історії Рима від самих ранніх часів до його днів (збереглися тільки фрагменти). Повністю дійшов до нас тільки трактат "Про сільське господарство". Розгляд політичних та економічних поглядів Катона є актуальним, оскільки досвід ведення господарства може бути корисний для нашого сьогодення.

Мета роботи– дослідити політичні та економічні погляди М.Катона Старшого.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд завдань:

— охарактеризувати джерела та літературу про Катона;

— дослідити політичну діяльність Катона;

— проаналізувати внесок М.П. Катона в історію стародавнього Риму.

Предмет дослідження– життя та політичний шлях М.П.Катона.

Об’єктом дослідженнявиступає політична та підприємницька діяльність М.П.Катона.

Хронологічні межіроботи охоплюють роки життя Катона — 234 — 149 до н.е.

Структура роботи. Робота складається з вступу, в якому визначені актуальність теми, мета, завдання роботи, предмет та об’єкт дослідження, хронологічні межі роботи; основної частини, яка складається з трьох розділів, висновків, де узагальнено викладений матеріал, списку використаної літератури – 10 джерел.

Розділ І. Характеристика джерел та літератури

Найбільше повно викладає біографію Катона Плутарх. Він мав у своєму розпорядженні праця Непоту, книги Полібія, добутки самого Катона (причому і його "Землеробство"), а так само різну біографічну літературу. І якщо не брати до уваги моральні сентенції Плутарха, те перед нами може стати виразна картина життя Катона і його господарства. Додатковим джерелом для нас можуть служити книги Тита Лівія, де докладно повідомляється про політичну діяльність Катона. Інші життєписи Катона є пізнішими компіляціями й не несуть для нас особливо коштовної інформації.

Численні твори Плутарха не становлять собою скільки-небудь оригінальної творчості, проте є плодом величезної начитаності. Список творів Плутарха містить 207 назв; з них збереглося понад 150 (у тому числі кілька несправжніх). Їх прийнято поділяти на дві групи: 1) популярно-філософські (так зв. «моральні») трактати на всілякі теми — релігійні, філософські, природно-наукові, антикварні, але найчастіше етичні (напр. про цікавість, про лестощі, про користолюбство, про балакучість, про чесноту і порок, подружні наставляння тощо) і 2) біографії. Цей поділ походить від видання Плутарха, здійсненого візантійським ченцем Максимом Планудом (XIII ст.) і є досить умовний.

У творах першої групи звичайно використовується форма діалогу, послання або діатриби, цікавого повідомлення на філософські теми і широко використовується у виписках і переказах філософська продукція минулих століть. Питання літератури цікавили Плутарха головним чином у зв'язку з моральними і педагогічними проблемами.

Біографії — це головний твір Плутарха «Порівняльні біографії» грецьких і римських державних діячів. Історичні події є для Плутарха лише матеріалом для відтворення образів великих людей минулого як об'єктів наслідування; дрібні особисті риси приваблюють до себе особливу увагу мораліста-характеролога, який не гидує й анекдотами. У розумінні критичного ставлення до джерел і розуміння причин історичних подій Плутарх не був на рівні навіть античної науки. Для сучасного історика його «біографії» цінні передовсім як багаті збірки матеріалів з історіографічної літератури, що не дійшла до нас.

Хоча Плутарх не був оригінальним письменником, він збирав і обробляв те, що інші письменники і мислителі, написали до нього. Але в обробці Плутарха ціла традиція отримала новий вигляд і саме він визначав протягом багатьох століть європейську думку і літературу. Різноманітності інтересів Плутарха відповідало значне число його творів, від яких збереглося менше половини[5, c. 29-30].

Найбільшим успіхом як за життя автора, так і в подальші століття користувалися його “Паралельні життєписи”. Біографічна форма викладу історичних подій не була винаходом Плутарха. Задовго до нього александрійські учені складали життєписи відомих поетів, філософів і інших знаменитих людей. Але Плутарх був, можливо, першим, для кого біографії стали основною формою викладу історії: він писав біографії політичних діячів і полководців, вплітаючи події історії країни в канву їх життя.

Книги Плутарха невипадково названі паралельними або порівняльними життєписами, оскільки з п’ятдесяти написаних ним біографій — сорок п’ять сполучені в пари. (Одна група біографій розповідає, правда, відразу про чотирьох героїв — братах Гракхах і двох спартанських царях-реформаторах Агисе і Клеомене.) Грецький герой сполучений завжди в пару з римським. В кінці кожної пари біографій Плутарх дає зіставлення, в якому визначає риси схожості і відмінності між грецьким і римським героями. Проте ці зіставлення часто надумані і не можуть переконати читача в близькості характерів або обставин життя обох.

Кожна біографія Плутарха є закінченим художнім твором, в якому життя людини прослідкувало від народження і до самої смерті. Всі епізоди ретельно відібрані і підпорядковані єдиній ідеї. Чудовий талант підказав письменнику єдино вірний для такого роду творів прийом, а саме — використання драматичної форми, розробленої великими грецькими трагіками. У житті кожної видатної людини буває “завязка”, коли визначається його подальша доля, і “апогей” — зоряна година, коли він дістає можливість виконати своє історичне призначення. Природною розв’язкою драми людського життя буває смерть, обставинам якої Плутарх приділяє немало місця. Закінченість форми призводить до того, що історичні події як би сконцентровані навколо життя героя; Плутарх тримає читача в постійній напрузі, в очікуванні того, як ці події відобразяться на житті героя, чи зуміє він оволодіти ними або стане жертвою історичних катаклізмів. У різні часи людям ставали особливо близькими то одні, то інші з описаних Плутархом періодів. У XIX в. найцікавішим здавався період розквіту афінської демократії, блискуча епоха Перікла, волелюбні мови Демосфена. У наш час особливий інтерес викликає настрій римських громадян, що перестали захоплюватися політикою і що прагнули тільки до спокійного життя і добробуту. Така зміна в настрої суспільства, падіння інтересу до політики і відсутність прагнення до участі в захисті батьківщини і до управління державою привели до заміни римської республіки імператорським ладом[4, c. 32-33].

Катон Старший народився в Тускулі в Альбанських горах до південно-сходу від Рима, де його родина володіла маєтком. У посаді військового трибуна він брав участь в 2- й Пунічній війні, боровся, зокрема, у битві під Метавром (207 до н.е.). В 204 до н.е. Катон став квестором, тобто чиновником по фінансам, і в цій якості супроводжував великого полководця Публія Корнелія Сціпиона Африканського під час вторгнення римлян в Африку. Педантичність Катона в грошових питаннях дратувала Сципіона. Із цієї поїздки Катон привіз у Рим Еннія, якому призначено було стати великим поетом.

За підтримки Луція Валерія Флакка, представника древньої римської знаті, що володіли маєтком неподалік від маєтку Катона, Катон перебрався в Рим, де поставив свої ораторські таланти на службу своєму заступникові й у той же час став збирати власних прихильників, щоб почати сходження по традиційним для римської знаті щаблям влади. В 199 до н.е. він був вибраний едилом, в 198 до н.е., будучи претором, управляв Сардинією, де боровся з лихварством. В 195 до н.е. Катон став консулом (найбільший успіх для homo novus, букв. "нова людина", тобто "вискочка") і в цій посаді відправилася в Іспанію, де йому довелося придушувати повстання, із чим він чудово впорався. Як проконсул Катон залишився в Іспанії ще на один рік і організував тут нову провінцію Ближня Іспанія. Після повернення він був визнаний гідним тріумфу, після чого успішно воював в 191-189 до н.е. у Греції проти пануючи Сирії Антіоха ІІІ, перебуваючи під початком Манія Ацилія Глабріона.

У наступні роки Катон часто починав судове переслідування різного роду провин (у греків і римлян, що не знали інституту державних обвинувачів, це вважалося боргом кожного громадянина). Так, якийсь полководець вимагав тріумф за бої, яких, на думку Катона, зовсім не було, інший, будучи проконсулом, виявив безглузду жорстокість до жителів провінції. Катон був також основним критиком Сципиона Африканського і його брата Луція по питанню про те, як вони розпорядилися військовим видобутком.

В 184 до н.е. Катон був вибраний цензором разом зі своїм політичним патроном Валерієм Флакком. Конкуренція того разу була надзвичайно твердої, оскільки на посаду претендував цілий ряд відомих здобувачів, і деякі з них ніяк не бажали поступитися "вискочці", предки якого ніколи не займали в Римі високих посад. Катон (про його колегу ніхто не згадує) виявив себе в цій посаді так, що заслужив прізвисько Цензор. Він піддав список сенаторів нещадному перегляду, виключивши з нього сімох невартих. Так само суворо переглянув він і стан вершників. Був виданий закон, що обмежив витрати на розкіш (римляни, як і греки, вірили в дієвість подібних постанов). Крім того, цензори здійснили будівництво цілого ряду суспільних будинків і проклали нові дороги, у яких відчувалася гостра необхідність. Зокрема , величезна по тим часам сума в 1000 талантів була витрачена на міську каналізацію[6].

Найбільше Катон відомий роллю, що він зіграв у долі Карфагена. Побувавши там як посол в 153 до н.е., Катон був уражений зростаючим багатством міста й потенційною погрозою, який міг знову зробитися цей стародавній ворог Рима. Припущення, начебто Катон і інші землевласники бажали знищення Карфагена заради монополії в торгівлі вином і маслом, не занадто переконливо. Можливо, Катон побоювався, як би Карфаген не потрапив у руки енергійного царя Нумидії Масинісси, що у такому випадку сам зробився б суперником Рима. Як би те не було, тепер Катон завершував кожний свій виступ у сенаті словами: "Що до іншого, я думаю, що Карфаген повинен бути знищений" ("Ceterum censeo Carthagіnem esse delendam"). Уважається, що саме з його ініціативи римляни почали 3- ю Пунічну війну (149-146 до н.е.), що завершилася руйнуванням Карфагена.

Біографія Катона — це типова біографія римського аристократа його епохи. Катон перебрався в Рим, тому що тут перед ним відкривалося більше широке поле діяльності, однак його твір Початку (не збереглося) було присвячено скоріше історії Італії, чим Рима. Немає ніякої необхідності протиставляти Катона Сципіону Африканському, як роблять деякі автори, які зображують Катона реакціонером і шанувальником старовини, що очолили рух, ворожий Сципіону, прогресивному залицяльникові грецької культури. Насправді Катон і сам дивився в майбутнє, він проникливо засвоїв все краще в грецькій цивілізації, як не була йому не приємна тодішня грецька політика. Після тридцяти (а зовсім не в старості, як повідомляють деякі джерела) Катон вивчив грецький. Трактат Про землеробство (зберігся), підручник по дохідному веденню господарства, складений по грецьких зразках, і навіть нечисленні збережені фрагменти мов Катона (Цицерон мав більше 150 його мов) виявляють, що він дещо почерпнув із грецької риторики. Новий будинок суду, василька, що звів Катон, будучи цензором, знову ж виявляє грецький вплив[9, c. 89].

Розділ ІІ. Політична діяльність М.П.Катона

Початок політичної кар'єри Катона доводиться на роки Другої Пунічної війни. Гостра політична і соціальна боротьба, яка розгорнулась у Римі з другої половини II ст. до н.е., сприяла розвиткові низки прозаїчних жанрів: публіцистики, памфлетів, промов, мемуарів, історичних коментарів. Це трактати державного діяча і письменника Марка Порція Катона Старшого (234— 149 pp. до н.е.), у яких він закликав римлян до мужності, наслідування доблесті предків, а також давав корисні поради стосовно ведення господарства.

Катон розвивав свої теорії в загальному контексті дискусій про змінну природу римського суспільства, що точилися в колі римської еліти в ІІ столітті до н. е.

У зв'язку з економічною політикою Катона ми вважаємо за необхідне докладно зупинитися на заходах проведених Катоном разом з Валерієм Флакком під час їхньої цензури в 184 р. і, потім, їхніми послідовниками. Ці дані можуть нам з усією повнотою показати розвиток римської економіки й сільського господарства часів Катона. Із самого початку свого цензорства Катон, борючись із всі свавіллям, що розростається, вищих посадових осіб у провінціях (Plut., Cato Maі., 17-18; Lіv., XXXІ,40-44), проводить перевірку сенатського й вершницького стану. Багато представників римського нобілітету, захоплюючи землі на ager publіcus і наживаючи багатства в провінціях, прагнули до безконтрольної влади в сенаті. У зв'язку із цим їм були вжиті наступні заходи. Він обмежував розкіш (Plut., Cato Maі., 18; Lіv., XXXІ,44), причому ту, котра надходила в Рим з інших країн, куди витікало римське золото. Він боровся з незаконною окупацією ager publіcus, руйнуючи будинку, що виходили за межі приватних земель. Цікава й інша міра Катона, спрямована проти наживи на відкупах — він підняв до межі ціну відкупів державних податків. Ці міри були початі не тільки для боротьби з нобілітетом, але й для й розвитку середніх маєтків (від 80 до 200 югерів). Це підтверджується й тим, що Катон у своє цензорство скорочує плату за підряди (Plut., Cato Maі., 18-19), що відповідно повинне було знизити вартість на будівлю вілли й сезонних робіт у маєток. Із цього приводу треба помітити, що сам Катон у своєму "Землеробство" часто згадує здачу в підряд частини сільськогосподарських і будівельних робіт (Cato, De agrі cultura, 2,6;14-15;16;144-145). Тому саме таким хазяям було вигідно скорочення плати за підряди. У цьому ж ключі можна сприймати закон, внесений у цензорство Катона Орхием, що обмежував число бенкетів і гостей, а так само Фанниев закон 161 р., що обмежив витрати на бенкети від 10 до 100 асів (Gell., ІІ.24.1). Автори законів про розкіш могли, крім інших міркувань, допомагати забезпечувати збут більше дешевим місцевим продуктам. Таким чином, цензорство Катона й наступні законодавчі акти повинні були послужити розвитку місцевого італійського землеробства, що було зруйновано за роки війни з Ганнібалом, причому найбільше постраждали дрібні й середні землевласники. Пізніше Катон зближається із частиною римського нобілітету, що так само прагнула зберегти вільне італійське селянство, як опору римської держави й армії, а так само, зберігаючи середнє помісне господарство, протидіяти росту великих земельних володінь. Так Катон зв'язує сімейними узами себе з будинком Сципіона Емиліана й іншими знатними родами (Plut., Cato Maі.,21; Cіc., De senectute, І,3). Пізніше саме із цього прореформаторського середовища вийшли брати Гракхи. Не випадково й прагнення Катона до руйнування Карфагена (війна з яким почалася незадовго до смерті Катона Старшого в 149 р. до Р.Х.). Не потрібно говорити про те, що Катон народився, виріс і сам брав участь у протистоянні Рима й Карфагена. Але Карфаген і після поразки залишався одним з головних політичних і торговельних суперників Рима. Катон після свого перебування в Карфагені, у мові перед сенатом акцентує увагу саме на аграрних досягненнях Карфагена (Plut., Cato Maі., 27). Саме тому Катон у своєму трактаті активно пропагує культивацію культур, що збагатили карфагенських хліборобів, тобто культури оливок і особливо винограду (Cato, de agrі cultura,1,7;10;11). Вони, як видно, і раніше оброблялись, не тільки в південної, але й в іншій Італії. Але Катон у своєму трактаті пропонує нові, передові способи культивації цих культур[8, c. 157].

Таким чином, ми можемо відзначити, що протягом всієї своєї державної діяльності Катон дотримувався певної політичної лінії, що складалася в боротьбі з необмеженою владою нобілітету, розвитку властиво римської культури, підтримки середньопомісного й селянського виробника в Італії, причому, на думку Б.С. Ляпустина, створення селянського господарства не було самоціллю, а представлялося важливою умовою зміцнення самої римської громади.

На нашу думку Катон зовсім не був "консерватором у всьому, котрий уживався із прихильністю новим форм господарства". За повідомленням Плутарха, Катон виріс саме в батьківських маєтках, а не в селянському будинку (Plut., Cato Maі., 1). А якщо ще пам'ятати, що предки Катона були представниками вершницького стану, а сам Катон позичав гроші на заморську торгівлю, улаштовував валяльні майстерні, то ми цілком можемо зрозуміти прихильність його передовим формам господарства, якщо звичайно вони не почали складатися ще в середині ІІІ ст.

Так само ми схильні не погодитися із твердженням М.Е. Сергієнко про те, що в розумінні Катона, "гарна людина й хазяїн" позначав жорстокого користолюбця. На нашу думку, ради в трактаті Катона характеризують його як гарного й дбайливого хазяїна. Хазяїн у трактаті Катона намагається подбати в міру своїх можливостей про прибутковість маєтку, не забуваючи й про положення своїх рабів. Причому ми знаємо в цей же час приклади найжорстокішого обігу з рабами, наприклад на Сицилії, і на тлі цих повідомлень рада Катона про продаж старезного раба (Cat., 2) уже не виглядає таким жорстоким. Причому такий раб, в описаному Катоном маєток міг, можливо, створювати значні витрати, які не могли окупитися, а це могло вдарити по доходах хазяїна. На нашу думку, ідеал хазяїна в Катона — це людина, що добре знає ведення господарства й влаштував свою садибу так, щоб вона з високий дохід[2, c. 62-63].

У внутрішній політиці в Катона було два напрямки, політико-адміністративне, культурне й економічне. Перше містило в собі боротьбу зі зловживаннями магістратів, особливо в недавно створених провінціях, що привело до повстань і невдоволень провінціалів. Катон, усвідомлюючи перевагу еллінської культури й мистецтва над римсько-латинським, намагався створити оригінальні наукові й художні твори латинською мовою, захищав талановитому латинському поетові Еннію (Corn. Nep., Cat. Maі., 1). У зв'язку з економічною політикою Катона необхідно, докладно зупинитися на заходах проведених Катоном разом з Валерієм Флакком під час їхньої цензури в 184 р. до Р.Х. і їхніми послідовниками. Із самого початку свого цензорства Катон проводить перевірку сенатського й вершницького стану. Борючись із всі свавіллям, що розростається, вищих посадових осіб у провінціях (Plut., Cato Maі., 17-18; Lіv., XXXІ,40-44). Багато представників римського нобілітету, захоплюючи землі на ager publіcus і наживаючи багатства в провінціях, прагнули до безконтрольної влади в сенаті. У зв'язку із цим він уживав і наступні міри. Він обмежував споживання предметів розкоші (Plut., Cato Maі., 18; Lіv., XXXІ,44), причому ті, які надходили в Рим з інших країн, куди витікало римське золото. Він боровся з незаконною окупацією ager publіcus, руйнуючи будинку, що виходили за межі приватних земель. Цікава й інша міра Катона, спрямована проти наживи на відкупах — він підняв до межі ціну відкупів державних податків. Ці міри були початі не тільки для боротьби з нобілітетом, але й для розвитку середніх маєтків. Це підтверджується й тим, що Катон у своє цензорство скорочує плату за підряди (Plut., Cato Maі., 18-19), що відповідно повинне було знизити вартість на будівлю вілли й сезонних робіт у маєток. Із цього приводу треба помітити, що сам Катон у своєму "Землеробство" часто згадує здачу в підряд частини сільськогосподарських і будівельних робіт (Cato, De agrі cultura, 2,6;14-15;16;144-145). Тому саме таким хазяям було вигідно скорочення плати за підряди. У цьому ж ключі можна сприймати закон, внесений у цензорство Катона Орхієм, що обмежував число бенкетів і гостей, а так само Фанниев закон 161 р. до Р.Х., що обмежив витрати на бенкети від 10 до 100 асів(Gell., ІІ.24.1). Автори законів про розкіш могли, крім інших міркувань, допомагати забезпечувати збут більше дешевим місцевим продуктам. Таким чином, цензорство Катона й наступні законодавчі акти повинні були послужити розвитку місцевого італійського землеробства, що було зруйновано за роки війни з Ганнібалом. Причому найбільше постраждали дрібні й середні землевласники. Політика Катона була відверто протекціоністської й спрямованої на експорт італійський товарів у Галлію, Ілиірик, дунайські й прирейнські регіони[7].

У зовнішньої політики Катон мав свою певну програму, що була їм сформульована в його мовах. Основними пунктами цієї програми була підтримка правових норм відносно союзників, заміна клієнтели на провінційне керування й знищення Карфагенської держави.

Таким чином, можна бачити, що біографія Катона Старшого не виявляє нам яких або істотних протиріч. Катон був яскравим представником "нових людей" у політику Римської республіки першої половини ІІ в. Він дотримується певних ідей властивих спочатку тій групі, у яку він увійшов на початку своєї політичної кар'єри, а потім очолив[1, c. 243].

Розділ ІІІ. Внесок М.П.Катона в історію тогочасного Риму

У час грецького нашестя у літературі, філософії, релігії, науці та мистецтві старомодні римляни, прихильники mos maiorim (традицій предків), відчувають незадоволення та страх. Вони шукають якоїсь опори і врешті решт знаходять її в особі Катона, який виявився щирим захисником старих традицій. Катон, пройшовши усі етапи cursus honore отримав спочатку посаду трибуна, а потім цензора; він був прекрасним воєноначальником і безстрашним воїном, прославився своїм ораторським мистецтвом. “Він був добрим мужем, хорошим батьком сімейства і чудовим господарем,” – каже Плутарх у біографії Катона. Але як не цінував Катон державну діяльність, все ж виконання обов’язку громадянина, як він його розумів, тобто чудового господаря та глави сім’ї, ставив вище за все. Він казав, що надає перевагу ролі прекрасного чоловіка, аніж знаменитого сенатора. Спосіб життя Катона був дуже простий. Ніяких витрат на розкіш. Він не купував дорогих рабів. У будинку не було килимів та інших предметів розкоші. Свої суворі принципи Катон впроваджував і в політиці. У свою будучність цензором він вжив серйозних заходів проти розкоші та розбещеності суспільства. Так, він вигнав одного із сенаторів лише за те, що той поцілував на людях свою дружину. Великими податками на предмети розкоші Катон намагався повернути римлян до старої простоти. Отже, усім своїм життєвим укладом,всіма своїми принципами Катон наслідує істини стоїцизму.

Аграрна тематика виявилась тоді такою актуальною, що на ній зосередили увагу більшість інтелектуалів, серед яких був Марк Порцій Катон (234—149 pp. до н. е.). Він написав твір "Про землеробство", в якому всіляко підносив сільське господарство. Покликаючись на звичай предків у ставленні до різних занять, Катон писав, що "якщо хотіли уславити добру людину, то її хвалили як доброго землероба і доброго господаря… Землероби стають найвідважнішими людьми і найдіяльнішими воїнами; дохід землероба найчистіший, найнадійніший і найменше викликає заздрощів; люди, зайняті цією справою… шляхетні".

Землеробські заняття, на думку Катона, стоять вище від будь-яких інших, не кажучи вже про лихварство, яке ганебніше від злодійства. Тому Катон давав пораду, як краще вести сільське господарство. "Якщо ти мене запитаєш, який маєток поставити на перше місце, я, — відповідав Катон, — скажу так: сто югерів землі, яка зайнята всіма культурами і знаходиться у найкращому місці… З ранньої юності господареві треба дбати про те, щоб обробити маєток".

Агрономічні поради Катона чергувалися з економічними. Він казав, що "потрібно перевірити кількість грошей і хліба, то, що підготовлено для годівлі худоби; кількість вина, масла, що продано, що виручено, що залишилось, що можна продати… Господар повинен розпорядитись роботами… Він повинен здійснити продаж: продати масло, якщо добра ціна, вино, продати надлишки зерна, старих волів, хирляву худобу, хирлявих овець (вовну, шкіри, старий віз, старі залізні знаряддя), пристаркуватого раба, хворого раба і взагалі продати все, що непотрібне. Господар повинен прагнути продавати, а не купувати".

Отже, Катон акцентував на тому, як можна здобути найбільше доходу від ведення сільського господарства. У "Землеробстві" Катона всі питання домогосподарства опрацьовані докладніше, ніж Ксенофонтом в "Економікосі". Катон, порівняно з грецькими мислителями, міг скористатися більшим досвідом організації сільського господарства у землевласників-латифундистів[2, c. 25-27].

Всі думки по напрямку внутрішньої й зовнішньої політики Римської республіки були сформульовані й розвинені Катоном у його мовах, трактатах і "Началах", куди, до речі, сам Катон помістив всі свої промови. Можна припустити, що "Начала" Катона створювалися, як своєрідний програмний документ, що викладав програму дій самого Катона.

Думки Катона Старшого й основи його політики були підтримані наступними поколіннями римських політиків. Пізніше Катон зближається із частиною римського нобілітету, що так само прагнула зберегти вільне італійське селянство, як опору римської держави й армії. А так само, зберігаючи середнє помісне господарство, протидіяти росту великих земельних володінь. Так Катон зв'язує сімейними узами себе з будинком Сципіона Емиліана й іншими знатними родами (Plut., Cato Maі.,21; Cіc., De senectute, І,3). Саме із цієї прореформаторського середовища вийшли брати Гракхи. Послідовником політичної ідеології Катона Старшого був і Цицерон, що випливав Катоновським заповідям і навіть намагався ідеалізувати образ суворого Цензора. Багато ідей Катона знайшли своє втілення й в імператорську епоху[7].

Висновки

Катон Старший (Катон Марк Порцій) народився у м. Тускулі. Надзвичайно освічена людина, державний діяч, історик і письменник Стародавнього Риму. У 195 р. до н.е. – консул, пізніше (з 184 р. до н.е ) – цензор. Захисник привілеїв аристократії, він вимагав знищення Карфагена – торговельного конкурента Риму. Обґрунтування староримських форм рабовласництва, методи ведення великого хліборобського господарства детально викладені Катоном Старшим, який сам був великим землевласником, у трактаті "Про сільське господарство" (рос. перекл.— "Земледелие".— М.; Л., 1950). Трактат Катона відобразив період підйому римського рабовласницького виробництва. Його ідеалом було в основному натуральне господарство, яке забезпечувало передусім свої потреби. Однак не виключалася і торгівля, яка дозволяла реалізувати частину надлишкової продукції і придбати те, що не могло вироблятися власними силами. Велике місце у праці Катона займають поради щодо утримання рабів, використання їх праці, методів експлуатації. Автор відносив рабів до знарядь праці, радив утримувати їх у суворості, залежно від старанності, раціонально експлуатувати їх працю. Катон вважав доцільним купувати рабів у юному віці, виховувати їх у покорі, в дусі, який необхідний господарю. Передбачаючи можливі незадоволення і виступи рабів, Катон радив підтримувати в їх середовищі ворожість, провокувати конфлікти, незгоди між ними, вчасно звільнятися від старих і слабих. Раби каралися за найменшу провину. Харчі, одяг, житло мали відповідати їх становищу знаряддя, яке розмовляє. Всі ці поради Катона націлені на забезпечення раціонального ведення великого рабовласницького господарства.

Список використаної літератури

1. Балух В. Історія Стародавнього Риму/ Василь Балух, Віктор Коцур. — Чернівці: Книги-ХХІ, 2005. — 676 с.

2. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / О. М. Джужа, В. С. Калиновський, Т. А. Третьякова та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. — 2-ге вид., переробл. і доп.. — К.: Атіка, 2005. — 255 с.

3. Крижанівський О. Історія Стародавнього Сходу: підручник для студ. вузів / Олег Крижанівський,. — 2-е вид., стереотип. — К. : Либідь, 2002. — 589 с.

4. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Трактаты и диалоги / С.М. Макаренков (ред.). — М. : Рипол Классик, 1998. — 670с.

5. Плутарх. Марк Катон. – В кн.: Плутарх. Сравнительные жизнеописания, т. 1. М., 1964

6. Cеменов В.В. Марк Порций Катон. Политика и идеология в Римской республике в первой половине II в. до н.э.// http://www.centant.pu.ru/sno/publ/index.htm

7. Cеменов В.В. Политическая биография Катона Старшего // http://www.centant.pu.ru/sno/publ/index.htm

8. Сергеенко М.Е. Из заметок о Катоне// ВДИ, 1976, № 3. С. 157.

9. Сергеенко М.Е. Катон и его земледелие// Марк Порций Катон. Земледелие. М., 1950, с. 89.

10. Сергеенко М.Е. Очерки по сельскому хозяйству древней Италии. М.-Л., 1958, сс. 122-123.