Марк Порцій Катон та його аграрні праці

Вступ.

1. Життєвий шлях Катона та загальна характеристика його творів.

2. Аспекти створення "De agrі cultura" Марка Порція Катона Старшого.

2.1. Джерела трактату «Землеробство» М.Катона.

2.2. Датування праці Катона «Землеробство».

3. Культурна спадщина Марка Катона.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми.Марк Порцій Катон Старший або, як називали його по вищій посаді Римської республіки, — Цензор є однієї із самих цікавих фігур у Римській історії. Катон Старший був неабияким політиком і полководцем, оратором і письменником. Катона можна по праву назвати першим римським енциклопедистом, попередником Цицерона, Варрона, Плінія Старшого.

Серед його праць древніми авторами згадуються трактати про право, про військову справу, про сільське господарство (єдиний твір Катона, що дійшов до нас цілком). Катон був автором однієї з перших історій Рима, причому цікаво концепцію самої цієї праці. Катон на відміну від своїх попередників писав не тільки історію Рима — "Начала", але й історію всієї Італії. У його праці головними діючими особами були не полководці й політики, а народи Італії. Така позиція цілком погодузгоджується з тим, що Катон — один з перших провінціалів (родом він був з міста Тускула), що досягла настільки високого положення в Римській державі. Серед його праць згадується й своєрідний підручник по історії Рима, написаний Катоном спеціально для свого сина. Одним з перших Катон переносить політичну боротьбу на арену судового двобою, що надалі стало звичайним явищем у римській політичній практиці. У справі судового двобою й ораторського мистецтва Катон досяг досконалості, — він не програв не однієї своєї справи. Однак відносно політичної діяльності й політичної ідеології Катона Старшого серед багатьох дослідників і людей, що цікавляться політичною історією Рима зложилося давнє упередження, що Катон був самим злісним римським "пуританином", гонителем усього нового, лицеміром і невігласом. Однак цей погляд однобічний і несе в собі сліди упередженості. Інші дослідники бачать у Катоне й прихильника "старої сенатської республіки" , і "ідола італійських орачів". Частина істориків взагалі відкидає існування якої-небудь програми в політику Катона і його супротивників. Інші вбачають у політичній боротьбі першої половини ІІ в. до н.е. тільки боротьбу "елінофобов" і "елінофілів".

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси аграрних праць Катона, дослідити його життя та творчість.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити життєвий шлях Катона та дати загальну хараткеристику його творів;
• охарактеризувати аспекти створення "De agrі cultura" Марка Порція Катона Старшого;
• дослідити культурну спадщину Марка Катона.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси творчості Марка Порція Катона Старшого.

Предметом дослідженнявиступає трактат Марка Порція Катона Старшого «Землеробство».

Часові рамки. Катон Старший народився в 234 р. до н.е. (520 від засн. Рима) у Тускулі й провів свою юність в сабинському маєтку, займаючись сільським господарством, частиною в походах, частиною виступаючи на римському форумі безоплатним захисником обвинувачуваних.

В 204 до н.е., одержавши квестуру, відправився з Публієм Сципіоном, пізніше прозваним Африканським, у Сицилію, а в наступному році переправився з ним в Африку, займаючись прикриттям транспортних судів при цій переправі. В 199 до н.е. він одержав посаду едила, в 198 до н.е. — претора, причому для керування йому дісталася провінція Сардинія; в 195 до н.е. , незважаючи на строге переслідування їм як претор лихварів, які були прогнані їм з острова Сардинії, він був вибраний у консули разом зі своїм земляком і заступником Л. Валерієм Флакком. В 191 до н.е. він прийняв як легат Манія Ацілія Глабриона участь у війні з Антіохом і розбив його військо при Фермопілах.

Повернувшись у Рим, він став брати діяльну участь у засіданнях сенату, у народних зборах і в судових справах. У сенаті він показав себе особливо протидією до одержання різними полководцями (Минуцием Фермом, Манием Ацилієм Глабрионом, М. Фульвием Нобилиором) тріумфів. В 184 до н.е. він одержав, разом з тим же Л. Валерієм Флакком, цензуру. У цій посаді він ознаменував себе незвичайною строгістю: виключив сім сенаторів із сенату й, між ними, що був претора Манілія за те тільки, що той удень і в присутності дочки поцілувала свою дружину; викреслив з писку вершників кілька осіб по маловажних приводах (одного за товстоту, іншого — за жарт під час цензорського огляду); особливо ж ратував проти розкоші, обкладаючи високим податком жіночі прикраси й молоді раби й усюди повстаючи проти порушення суспільних інтересів на користь часток (наприклад, проти захоплення суспільної землі при будівлях і проти зловживання суспільними водопроводами).

Його боротьба проти грецької освіченості залишилася без результату; але непримиренна ворожнеча до Карфагена, руйнування якого він завзято не переставав вимагати до кінця життя (відомо його звичайне виречення в сенаті: "Ceterum censeo Carthagіnem esse delendam" ("Карфаген повинен бути зруйнований")), принесла свої плоди, хоча самому Катону й не було призначено дожити до здійснення свого бажання. Різкість його характеру й строгість до людей нажили йому чимало ворогів: тому, як свідчить Пліній Старший, він був 44 рази призиваємо до суду, але жодного разу не був засуджений. Помер в 149 до н.е.

На мою думку, всі ці думки й висновки, що іноді суперечать показанням античних істориків, набудовують на критичний лад, і вимагають більше ретельного вивчення політичного життя Рима того часу й політичної біографії самого Катона Цензора. Саме через призму життя й діяльності Катона Старшого можна вивчити особливості життя Рима й становлення ідеології в Римі.

1. Життєвий шлях Катоната загальна характеристика його творів

Перш ніж як приступитися до розгляду самого трактату, необхідно приділити увага двом питанням. Біографії Марка Порція Катона Старшого й інформації античних письменників про його "Землеробство".

Про біографію Марка Порція Катона Старшого нам відомо не дуже багато. На жаль, більша частина джерел до нас не дійшла. Із джерел близьких вчасно до створення трактату ми маємо уривки мов самого Катона й уривки книг Полібія, що був сучасником Катона Старшого й перебував під час його політичної діяльності в Римі (Polyb. XXXІ, 24; XXXV, 6; XXXVІ, 8,6; XXXVІІ, 6,4-5; XXXІ, 12,5-9). Римський історик Корнелій Непіт у своєму невеликому творі про Катона (Cor. Nep. M. Porcіus Cato, 3) повідомляє про те, що він крім нарису про Марка Порції написав більше докладний життєпис Цензора (цей добуток не зберігся). Втрачено більшість добутків самого Катона, наприклад, його "Початку" ("Orіgіnes"). Землеробство, що дійшло ж до нас "," Катона не дає, всупереч думці В.І. Кузищина, яких або чітких відомостей про біографію самого Катона. З латинських авторів докладні звістки про життя Катона Старшого повідомляють Тіт Лівій (XXXІІ, 27,3; XXXІ, 40-44) і Корнелій Непіт. Їхньої відомості доповнює Цицерон у своєму діалозі "Про старість", де Катон є одним з головних персонажів. Але в часи Цицерона фігура Катона Старшого вже була вже ідеалізованої, тому необхідно з обережністю ставитися до цього діалогу, однак не слід зневажати його відомостями. Таким чином, найбільше повно викладає біографію Катона Плутарх (Cato Maі. 1-33). Він мав у своєму розпорядженні праця Непоту, книги Полібія, твори Катона, у тому числі і його "Землеробство", а так само різну автобіографічну літературу. Інші життєписи Катона є пізнішими компіляціями й не несуть особливо цінної інформації[10, c. 157].

З повідомлень древніх авторів можна встановити, що Марк Порцій Катон народився близько 234 р. до н.е. у римському муніципії Тускуле. Швидше за все, у родині вершника. Порції Катони складалися в спорідненні з Порціями Лицинами й Порціями Леками, які займали пости преторів і едилів — нижчі вершницькі магістратури.

Кар'єра Катона Старшого почалася під час Другої Пунічної війни, коли у віці 17 років він надійшов на військову службу й пройшов через найважливіші події й битви війни з Ганнібалом. У цей час він заводить міцні зв'язки з видними римськими політичними діячами. Він служить військовим трибуном в 214 р. до н.е. при Маркові Клавдії Марцеллі, під началом Фабія Максима відвойовує Тарент, пізніше служить у Гаю Клавдія Нерона, що був другом і соратником Марцелла.

З іменами цих політиків (особливо Квінта Фабія Максима) зв'язаний перший самостійний політичний виступ Катона (204 р. до н.е. ), коли він у сенаті виступив проти Публія Сципіона Африканського (Катон був потім квестором). Приблизно до цього часу (хоча не виключено й більше раннє датування) ставиться підтримка Катона поважним аристократом Публієм Валерієм Флакком, що був не тільки другом Марцеллів, але сусідом Порцієв по маєтку. В 199 р. до н.е. він ставати плебейським еділом, в 198р. до н.е. — претором і одержує в керування Сардинію. В 195 р. до н.е. Катон стає консулом. А в 184 р. до н.е. разом з Валерієм Флакком цензором, домагаючись, таким чином, вищої посади в Римській республіці[6, c. 426-427].

Катон стає одним із самих впливових осіб у римській державі й веде активне політичне життя, що присвятив боротьбі зі зловживаннями аристократичної верхівки римського суспільства, підйому економіки Італії, і зробив чималий внесок у розвиток римської культури й римської національної самосвідомості. Саме він став ініціатором руйнування Карфагена, війна з яким почалася в рік його смерті — в 149 р. до н.е.. Кілька слів необхідно сказати про літературну спадщину Катона. Його можна з повною впевненістю назвати одним з перших римських енциклопедистів, і, таким чином, попередником Цицерона, Варрона, Плінія Старшого.

Він присвятив своє життя не тільки політичній боротьбі, але й створенню літературних творів латинською мовою й був одним з перших, хто почав писати по-латинському в прозі. Його перу, крім "Землеробства, що дійшов до нас," належать трактати про право й про військову справу. До всьому цьому Марк Порцій є автором однієї з перших історій Рима, особливо цікавої для нас своєю концепцією. Катон у своїх "Началах" ("Orіgіnes") написав не тільки історію Рима, але й історію всієї Італії. У його праці головними діючими особами були не полководці й політики, а народи Італії. Така позиція цілком погодиться з тим, що він був одним з перших провінціалів (родом він був з міста Тускула), що досягла настільки високого положення в Римській державі. Серед його праць згадується й своєрідний підручник по історії Рима, написаний спеціально для сина[7, c. 56-57].

Перш ніж розбирати трактат самого Катона розглянемо, що говорили про його "Землеробство" античні автори. Всі повідомлення античних авторів про трактат Катона можна розділити на дві частини. Перша — це літературно-історичні праці, які тією чи іншою мірою розповідали про біографію Катона. У даному зв'язку можна говорити в основному про твори Цицерона, Корнелія Непоту, Плутарха. До другої групи ставляться автори сільськогосподарських трактатів, і автори, що зачіпали у своїх працях питання землеробства й сільського господарства. До цієї групи ставляться Варрон, Колумелла й Плиний Старший. Цицерон і Корнелій Непіт майже нічого не говорять про єдиний збережений трактат Катона. Більше таких відомостей у катоновській біографії Плутарха. Безсумнівно, що Плутарх використовував "Землеробство" Катона, тому що багато думок Катона про рабів, про землеробство перегукуються й навіть повторюють положення "Землеробства". Плутарх указує на одну дуже цікаву деталь, що для Катона землеробство було відпочинком і розвагою (Plut. Cato Maі., 21). Правда не вказує до якого періоду життя Катона ставиться це висловлення. Швидше за все, ці слова можна віднести до останніх періодів життя суворого цензора, тому що Плутарх говорить про те, що в молодості Катон сам обробляв своє поле. Більше інформації можна одержати із джерел другої групи. Першим за часом з тих що дійшли до нас є твір Марка Теренція Варрона (116-27 р. до н.е.), що був найбільшим і найбільш плідним римським ученим- енциклопедистом. Одним з його добутків є трактат "Про сільське господарство" ("De re rustіca"), у якому він використовував багато рад Катона. Варрон, що прагнув до створення наукового агрономічного трактату, розподілив поради Катона у відповідності зі своїм планом між декількома главами й постачив рядом довідок ученого характеру (лінгвістичними, природно-науковими, етнографічними). Сам він критикував працю Катона разом із трактатом Сазерни за те, що вони у своїх трактатах давали "домоводчеські" поради, який явно зневажав Варрон (Varr. De re rustіca, І,2, 28-33).

Пліній Старший (23/24 — 79 р.), підкреслював старовиною, бачив у Катоні вчителя сільськогосподарської мудрості. Його перший розділ він переніс у свій твір майже цілком (Plіn. N.h., XV; XVІ; XVІІ). Колумелла римський письменник і агроном ( що жив в І ст.), що написав 12 книг про сільське господарство, також широко використовував ради Катона. Античні автори, таїмо образом, віддають свою думку про господарство Катона (у тому числі й про самому "Землеробстві"), дають його опис, що дозволяє проводити паралелі між повідомленнями авторів і самим "Землеробством" і визначати цілісність самого добутку Катона. Треба відзначити, що серед істориків відносно авторства розглянутого трактату не було єдиної думки. Існувала думка, що "Землеробство" не що інше як компіляція з неоднорідних і часто видозмінених із твору Катона. Однак проти такого трактування говорить те, що античні автори після Катона не згадують ні про які обробки й компіляції. Тексти цитат в античних письменників цілком збігаються з відповідними місцями книги[3, c. 42].

Протягом всього життя Катон займався самоосвітою. У дозрілих літах він вивчив грецьку мову, щоб познайомитися із кращими зразками грецької літератури. Історика Фукідіда й оратора Демосфена він уважав своїми вчителями. Перу Катона належить кілька трактатів по військовій справі, праву й сільському господарству. Першим з римських ораторів Катон почав публікувати свої мови. Головним добутком Катона вважаються "Начала", у яких автор описав історію Рима від підстави міста до 150 р.

На схилі віку, коли назрівала ІІІ Пунічна війна, Катон зарекомендував себе непримиренним супротивником Карфагена, будь-який свій виступ у сенаті він починав або закінчував словами: "Карфаген повинен бути зруйнований".

Можливо найяскравішим представником ось такої “філософії життя” в останній час існування Республіки був Марк Порцій Катон, якого з повною впевненістю можна назвати римським моралістом. У час грецького нашестя у літературі, філософії, релігії, науці та мистецтві старомодні римляни, прихильники mos maiorim (традицій предків), відчувають незадоволення та страх. Вони шукають якоїсь опори і врешті решт знаходять її в особі Катона, який виявився щирим захисником старих традицій. Катон, пройшовши усі етапи cursus honore отримав спочатку посаду трибуна, а потім цензора; він був прекрасним воєноначальником і безстрашним воїном, прославився своїм ораторським мистецтвом. “Він був добрим мужем, хорошим батьком сімейства і чудовим господарем,” каже Плутарх у біографії Катона. Але як не цінував Катон державну діяльність, все ж виконання обов’язку громадянина, як він його розумів, тобто чудового господаря та глави сім’ї, ставив вище за все. Він казав, що надає перевагу ролі прекрасного чоловіка, аніж знаменитого сенатора.

Спосіб життя Катона був дуже простий. Ніяких витрат на розкіш. Він не купував дорогих рабів. У будинку не було килимів та інших предметів розкоші. Свої суворі принципи Катон впроваджував і в політиці. У свою будучність цензором він вжив серйозних заходів проти розкоші та розбещеності суспільства. Так, він вигнав одного із сенаторів лише за те, що той поцілував на людях свою дружину. Великими податками на предмети розкоші Катон намагався повернути римлян до старої простоти. Отже, усім своїм життєвим укладом,всіма своїми принципами Катон наслідує істини стоїцизму[5, c. 463-465].

2. Аспекти створення "De agrі cultura" Марка Порція Катона Старшого

Твір Марка Порція Катона Старшого "De agrіcultura" ("Землеробство"), є самим раннім із прозаїчних добутків, що дійшли до нас, латинською мовою. Для сучасних дослідників цей трактат одне з найважливіших джерел по історії сільського господарства й рабства в Італії наприкінці ІІІ — першій половині ІІ ст. до н.е. Саме тому не припиняється полеміка спори із приводу часу створення, авторства й спрямованості даного добутку. На сьогоднішній момент не на всі ці питання дана остаточна відповідь. У зв'язку із цим метою роботи стала спроба показати варіанти рішення деяких аспектів, що стосується створення "Землеробства".

Переходячи до аналізу самого твору Катона, намітимо ті проблеми, які ставилися дослідниками й до кінця не вирішені дотепер. Важливими питаннями в дослідженні даного трактату є: датування трактату, джерела Катона, на основі яких він створював свій добуток і цілеспрямованості трактату, тобто , для кого й навіщо було написано "Землеробство", і завдяки цьому визначити, що являє собою весь трактат.

2.1. Джерела трактату «Землеробство» М.Катона

Розглянемо, якими джерелами користувався Марко Порцій Катон для написання "Землеробства", тому що на основі цього можна буде робити подальші висновки із приводу датування й спрямованості цього добутку. Сам автор ніде прямо не посилається на використані їм джерела, але при критику устояних подань італійських хліборобів і пропозиції нових способів ведення господарства він, очевидно, опирається на передовий агрономічний досвід, що міг бути їм почерпнуть як із праць попередників, так і з особистих спостережень на Сицилії, у Греції й Африці[8, c. 52-53].

Відомий ряд праць по сільському господарству як грецьких, так і негрецьких. Варрон у першому розділі своєї праці про сільське господарство дає великий список праць по даній темі. У цьому списку фігурує 50 імен (Varr. De re rustіca, І,1,8). Серед них імена Демокрита, Ксенофонта, Аристотеля, Теофраста, Гиеронаї Сицилійського, Аттала ІІІ Пергамського й інших (Іbіd., І,1,8-11). Найвідомішим для римлян була праця карфагенянина Магона, що було переведено на грецький Кассієм Діонісієм з Утики (Іbіd., І,1,8), а в 141 р. до н.е. за рішенням римського сенату й на латинь. Але при всій своїй популярності в Римі ця праця до нашого часу не дійшов у жодній з версій (фінікійської, грецької або латинської). Очевидно більшою популярністю протягом століть користувалися невеликі посібника з ведення сільського господарства й керуванню рабовласницьким маєтком на зразок трактатів Катона, Варрона, Колумелли й Палладія. Безсумнівно, що Катон грецька мова, що добре знала, і знайомий, що орієнтувався в грецькій літературі,, із грецькими філософськими навчаннями (наприклад, з піфагорійським), що відвідав Грецію, Сицилію й Африку міг користуватися всіма цими творами. Про письмові джерела Марка Порція можна говорити лише гіпотетично. Він не вказує на свої джерела (як говорилося вище), і тільки один раз називає жителя Ноли Манія Перценнія, еллінізованого кампанця, як людини знаючого в сільському господарстві (Cat., 151).

Іншим немаловажним джерелом для створення твору є його особисті спостереження й власний досвід ведення господарства. Серед дослідників з певної думки у відношенні того, у якому ступені Катон при складанні трактату використовував власний досвід. Т. Франк уважав, що Катон при створенні трактату опирався головним чином на свій досвід. М.Е. Сергеєнко думала, що трактат містить не тільки практичні ради досвідченого хлібороба, але і є коштовним теоретичним узагальненням досвіду й спостережень в області сільського господарства декількох поколінь. Вивчаючи трактат можна дійти висновку, що Катон повною мірою використовував свій особистий досвід ведення господарства. Приклади відносин хазяїна до вилику й обов'язку останнього (Cat., 2; 5; 142; 143), обігу з рабами (2;4;5) всі ці ради побудовані на особистому досвіді й прекрасно ілюстровані, іноді в таких радах навіть Катон переходить до оповідання від першої особи: "…умовляю його дотримувати й виконувати й слову хазяїна коритися" (Cat., 142). На особистому досвіді побудовані й ради по встаткуванню садиби й виборі місця для організації маєтку, або, наприклад, кулінарні й медичні ради (Cat., 74-82; 84-86; 156-160; 162), причому остання категорія заснована на досвіді не тільки самого Катона, але й досвіді предків. Дуже цікава в плані особистого досвіду глава 135, де Катон дає ради по покупці речей для організації господарства й називає навіть імена майстрів, у яких варто замовляти давильні (Cat., 135,3), крім того, він називає конкретні місця, де можна купити речі необхідні для господарства[9, c. 272-274].

До особистого досвіду безпосередньо примикає інше немаловажне джерело трактату — господарські записи. Це джерело представлене списками встаткування винограднику й маслинового саду в главах 10,11,12,13. Розглядаючи даного глави легко помітити, що під рукою автора перебували описи майна маєтків з виноградником, маслиновим садом, давильні (Cat., 10-13), план удома або опис такого плану (Cat., 14,1-2). Із цього приводу можна відзначити наступну деталь: зазначене в главах 10 і 11 число рабів могло змінюватися, наприклад, у давильні з'являється окремий раб доглядач за виробництвом масла (Cat., 13,1) або раб — доглядач (epіstates), функції якого точно не визначені (Cat., 56). Обидві ці фігури не враховуються в описах маєтків, хоча, скажемо, давильня перебуває в самому маєтку. Автор також включає у свій трактат юридичні документи, пов'язані з функціонуванням рабовласницької вілли.

Сам він, як повідомляють античні джерела, багато займався юридичними питаннями й активно виступав у суді (Dіg., І,2,38; Іnst. Just., 1,11; Corn. Nep. Cato, 2-3; Plut. Cato Maі., 1). Катон приводить у тексті трактату зразки договорів, в основному вони стосуються підряду, продажу продукції або здачі пасовищ або череди в оренду (Cat., 14-16; 144-150). По суті справи перед нами форми контрактів між землевласником і підрядником, або покупцем, у таких контрактах обмовляються всі варіанти й казуси, які можуть виникнути при виконанні контракту (при здачі в підряд будівництва будинку особливо обмовляється випадок влучення в садибу блискавки — Cat., 14,3). Можливо, форма контракту була відома читачам "Землеробства", і Катон дає лише наставляння хазяїнові, які стосуються спеціальних умов по даному підряді. Таким чином, Катон на основі досягнень сучасної йому агрономічної науки, власних знань, господарських записів і юридичних документів створив для своїх читачів короткий посібник (інструкцію), що охоплювало всі аспекти землеволодіння й землеробства — агрономічні, господарсько-організаційні, юридичні, домоводчеські[11, c. 89].

2.2. Датування праці Катона«Землеробство»

Тепер звернемося до датування трактату. Більшість дослідників, посилаючись на свідчення Плутарха (Cato Maі., XXV), указують, що Катон склав свою працю в останні роки життя, тобто не раніше середини ІІ в. до н.е. Але існують і інші думки. Так, наприклад, П. Тильшер припустив, що Катон трудився над складанням трактату протягом всього життя Т. Франк датував час написання "Землеробства" 170-155 р. до н.е. В.М. Михайлов, розбираючи праці Т. Франка, указував на те, що багато чого в книзі Катона відповідає не духу середини ІІ в. до н.е., а самому початку цього століття. М.Е. Сергеєнко датувала написання трактату другою чвертю ІІ в. до н.е. В.И. Кузищин думає, що добуток Катона з'явилося наприкінці дев'яностих років ІІ в. до н.е. Він уважав, що "Землеробство" відбиває самий початок процесу становлення рабовласницьких маєтків.

У зв'язку з останнім висловленням необхідно зробити невеликий відступ і звернутися до питання про час становлення середніх рабовласницьких господарств в Італії. З дозволом цього питання можна встановити зразкове датування створення самого трактату. Правда по цьому питанню не існує устояної думки, але все-таки можливо представити варіант складання господарств цього типу в Італії. Раніше всього рабовласницькі маєтки, пов'язані з ринком і, що включають у себе комбінування різних сільськогосподарських культур з домінуванням виноградарства або розведення оліїстих культур, з'явилися в найбільш розвинених областях Італії — Кампанії й Великої Греції, де використовувався багатий досвід організації рабовласницьких господарств грецьких полісів.

Перші повідомлення про рабовласницькі вілли ставляться до ІV в. до н.е. (правда про неї дійшло мало достовірних відомостей і багато легенд). Оповідаючи про події 470 р. до н.е. Тіт Лівій згадує про села (vіcos) і віллах (vіllas) (Lіv., ІІ,62,3). Пліній Старший же ясно говорить про те, що термін vіlla в "Законах XІІ таблиць" не згадується (Plіn. N.h., XІ,50). Імовірно варто кваліфікувати, як чисто літературні повідомлення римських письменників рубежу ер, про те, що вища аристократія ранньої республіки задовольнялася селянськими ділянками. Закон Ліцинія-Секстія, що обмежував земельні володіння на ager publіcus 500 югерами, показує, що земельні володіння наприкінці ІV — початку ІІІ вв. до н.е. були досить великі для організації солідного рабовласницького господарства. Так консул 265 р. до н.е. Атілій Регул скаржився, що його вилик утік і йому необхідно вести справи самому (Varr., І,9,5), мова йде про вилика — управителя маєтком з певним рабським контингентом, що у трактаті Катона Старшого є одним з основних працівників рабовласницького господарства. У цьому ж ключі можна звернутися до із Плутарха про те, що Фабій Максим продав свої маєтки за 240 тис. сестерціїв (Plut. Fab. Max., 7) і навіть якщо дотримуватися більше пізньої оцінки вартості одного югера землі в 1000 сестерціїв, то володіння Фабия Максима становили не менш 240 югеров, можливо, більше. Археологічно самі ранні вілли датуються рубежем ІІІ — ІІ c. до н.е. Ці вілли тісно пов'язані з архаїчним італійським сільським будинком і найкраще погодяться із вказівками Катона (Cat., 3.1; 14,1-4)[1, c. 178-179].

Але, як здається, не слід приймати думку В.И. Кузищина про те, що ради Катона по будівлі вілл показують, що: "цей процес (тобто виникнення рабовласницьких вілл — В.С.) тільки починається й Катон фіксує його перші кроки".

Катон у своєму трактаті дає перевірені досвідом і часом ради із приводу будівництва вілли, опису маєтків, що встановилися юридичні формули, тобто в його трактаті відбита вже не перший етап складання рабовласницьких вілл, а нова якісна зміна структури й способу ведення господарства. Так само не можна датувати поява рабовласницьких вілл певного вище типу появою й використанням бетону в будівництві центрів рабовласницьких господарств , тому що цей аспект може вказувати тільки на саме використання бетону в будівництві, а ніяк не про час появи рабовласницьких маєтків, які були описані в "Землеробстві" Катона.

Наведені вище свідчення про час появи рабовласницьких господарств в Італії доповнюються даними з комедій римського комедіографа Плавта (близько 250 – бл. 184 р. до н.е.). Хоча дія комедій Плавта відбувається в Греції, але автор вільно заміняє риси грецького побуту римськими. У нього постійно фігурують римські терміни для магістратів, державних установ, правових понять. Таке введення римських рис наближувало п'єсу до звичних подань глядачів.

У його комедіях, час створення яких, відносять до кінця ІІІ й початку ІІ ст. до н.е., є згадування про рабовласницькі маєтки і їхні центри — віллах, про перебування панів у селі (Plaut. Cas., 120-131, 258-259; Trіnum., 166,520-525; Merc., 508,588 etc.). Плавт також оповідає про вилике управителя маєтку (Plaut. Cas., 90, 430-439), і можна говорити з повною впевненістю, що для римського глядача того часу вилик, як раб- керуючий господарством рабовласника в селі був цілком відомою фігурою. Таким чином, розглянувши дані про час виникнення рабовласницьких маєтків середнього типу можна сказати, що становлення їх як особливого типу римсько-італійських рабовласницьких господарств доводиться на проміжок між першими й другий Пунічними війнами. Зачатки цих господарств з'явилися набагато раніше, але як тип оформилися у вищевказаний період. Це саме той час, коли римська держава поєднує не тільки Італію, але й претендує на панування в Середземномор'я, а в організації сільського господарства починає сприймати досвід міст Великої Греції й Сицилії[12, c. 122-123].

Однак довга й руйнівна для Італії війна з Ганнібалом на час призупинила розвиток усього сільського господарства Аппенинського півострова в цілому, і рабовласницьких маєтків даного типу зокрема. Але відразу ж після війни такі господарства починають розвиватися з новою силою, що й доводить появу на світло трактату Катона.

На основі вищевикладених даних можна визначити вісімдесятими — сімдесятими роками ІІ століття до н.е., але не раніше. Катон писав свій твір на основі особистого досвіду й спостережень і тому спочатку йому було необхідно організувати власне господарство (міг зробити тільки після війни), а вже після цього він звернувся до складання "Землеробства". Саме до цього часу повністю відроджуються рабовласницькі вілли, і тоді виникає необхідність у такому добутку. Так само на датування й мети трактату вказує "Вступ" трактату, де автор міркує про користь землеробства й хліборобів для суспільства й держави (Cat. Prefatіo), що цілком погодиться з тією політикою, що проводив Катон. Е. Брегаут припускає, що трактат був складений як наставляння для доглядача-управителя (foremen) , але таке припущення спростовується самим автором, що дає ради, як треба поводитися хазяїнові з управителем — виликом (Cat., 3,3). Можливо, Катон склав свій добуток для певного кола людей, якщо не одного з ним (сенаторського або всаднического) станів, те приблизно однакового з ним майнового цензу.

На думку А.В. Грошевої ці люди повинні були бути знаючі в сільському господарстві й не менш чим сам автор, але гірше орієнтувалися в нових господарських вимогах і віяннях. Швидше за все, це коло споконвічно обмежувалося близькими до Катону людьми, його родичами й друзями, тому що частина записів зроблена в певному порядку й у вигляді наставлянь до певного читача, і іноді автор навіть переходить від другої й третьої особи (ти повинен, хазяїн, прийдучи в маєток) до першого (я говорю вилику). До цього можна додати, що автор трактату неодноразово дає ради економічного плану, застерігаючи хазяїв маєтків (Cat., 1,5;4) "…як би тобі не витратитися на маєтку (vіdeto… sumptіosusque ager sіt)"[12, c. 123].

Сам трактат був розрахований на власників середніх рабовласницьких маєтків розміром від 80 до 500 югеров (20-125 га), які прагнули до поліпшення організації свого маєтку на основі нових методів ведення господарства. Цікаве припущення висловив В.И. Кузищин: він припустив, що "виданням свого "Землеробства" Катон прагнув завоювати популярність (очевидно, у простого народу) і забезпечити собі обрання в цензори". Катон, за словами В.И. Кузищина "пише перший в історії римської літератури короткий трактат латинською мовою, щоб його могли прочитати широкі кола суспільства". Такі висновки досить гіпотетичні й викликають певного роду критикові: посада цензора була однієї із самих почесних у римській державі, і для її заняття в першій половині ІІ в. до н.е. було недостатньо бути автором трактату про сільське господарство, тут були потрібні значно більші заслуги перед народом Рима (і вони були в Катона), а так само бездоганна біографія, який сам Катон пишався, так що вчасно цензорства (184 г. до н.е.) Марко Порцій був досить відомий, мав вагому політичну підтримку, і йому не було потрібно для цього створювати даний добуток. До цього можна додати й такий довід: створення будь-якого добутку, навіть такого невеликого, як трактат Катона, у той час (та й зараз) вимагало певних зусиль і статку у вільному часі, чого в такої людини, як Катон, зайнятого політичною боротьбою не могло залишатися. Наприклад, можна згадати листи Плінія Молодшого, у яких він скаржиться, що його справи в Римі (політичні й судові), а так само розбори скарг його колонів і селян у маєтку сильно відволікають від літературної діяльності (Plіn. Ep., І,3,2-4; 6; 9; 22,1; ІІ,8; 14; ІІІ,5,6; ІV,13,1; VІІ,15,1-2 etc.). І це людина часу імперії, коли політичне життя було менш активне, чим в епоху республіки[4,c. 62-64].

Спростовує думку В.И. Кузищіна й інший факт Катон називає конкретні місця покупки речі для організації господарства й називає імена майстрів (Cat., 135), чого не могло бути в трактаті, написаному для широкої публіки. Його читачами були люди, що жили в певних регіонах Італії, і, це були Лацій, Кампанія, почасти Самній. Він становив трактат у вигляді узагальнюючого посібника не для початківців або масового читача, але для людей уже знайомих з досвідом ведення сільського господарства, що підтверджується використаними їм джерелами, і прагнув узагальнити весь досвід ведення господарства, дати ради по його найкращому встаткуванню й організації, а так само реалізації продукції[12, c. 123].

3. Культурна спадщина Марка Катона

У римській літературі він має значення ще більше, ніж у державному житті. Він може бути названий засновником римської прозаїчної літератури, який він дали зразки й у красномовстві, і в історії, і в різних інших видах, будучи безперечно самим великим прозаїчним письменником протягом усього VІ сторіччя Рима, з початком якого виникла взагалі римська словесність.

Красномовство було найтіснішим образом пов'язане з політичним взагалі громадянським життям у Римі й тому існувало в Римі з найдавніших часів держави; але тільки з Катоном воно стає мистецтвом, для якого потрібна правильна підготовка. Незважаючи на свою нелюбов до греків, Катон вивчив по їхніх книгах теорію красномовства й склав першу римську риторику. Як цим керівництвом, так особливо своїми мовами, де теорія ораторського мистецтва додавалася до справи, Катон виявив величезний вплив на красномовство свого часу, так само як і на наступних ораторів. Після нього залишилася безліч мов, сказаних у сенаті, у народних зборах і в судах. У часи Цицерона їх зверталося в публіці більше 150, і знаменитий оратор, що вивчив їх уважно, говорить (Brut., 17), що в них перебувають всі достоїнства, які потрібні від оратора. Якщо цих мов у класичне століття красномовства вже не читали, то тільки тому, що цьому заважав їхню застарілу мову. Цицерон порівнює Катона як оратора із грецьким оратором Лісієм, знаходячи між ними особлива подібність у гостроті, добірності й стислості. По силі й уїдливості, яка іноді проявлялася в мовах Катона, Плутарх (Cat., 4) порівнює цього патріарха римського красномовства навіть із Демосфеном. У приклад цієї сили й уїдливості можна привести збереженої в Геллия уривок, де, нападаючи на суспільні гроші полководців, що привласнили собі, Катон говорить: "Злодії, що обікрали осіб, проводять життя в острогах і ланцюгах, а суспільні злодії — у золоті й пурпурі".

Як зразок митецької споруди мов Катона можуть бути зазначені збережені тим же Геллієм уривки з мови його в захист родосців, яким жадібні до наживи сенатори хотіли було під порожнім приводом оголосити війну, тоді як здорові політичні міркування вимагали підтримки мирних відносин із дружнім Риму багатим островом. Уривки ці наведені в перекладі в "Лекціях по історії римської літератури" професори Модестова (стор. 144-145, изд. 1888). Взагалі мови Катона до нас не дійшли, а збережені у вигляді цитат у древніх письменників уривки ставляться приблизно до 93 мов і зібрані в Мейера, у його "Oratorum Romanorum fragmenta" (Цюріх, 1872, 2- е вид.)[2, c. 77-79].

Катон поклав початок і римської історіографії. Попередні йому римські історики писали по-грецьки. Видане Катоном у сімох книгах твір "Orіgіnes" (Початку) — не тільки перший історичний твір латинською мовою, але й незвичайно важливо для знайомства з римською й взагалі із староіталійською історією. Воно було написано по джерелах, якими потім уже мало користувалися римські анналісти й історики. Отут були прийняті в увагу древні фасти, місцеві літописи різних італійських міст; це була взагалі історія наскільки можливо документальна, і римські письменники від Корнелія Непоту до Сервія одноголосно говорять про незвичайну старанність автора її в зборах матеріалів. Написано вона була Катоном у старості.

Хронологічно вона обіймала шість сторіч (до 603 р. від підстави Рима), а назва своє, "Начала", одержала від того, що в ній дві книги (друг і третя) були присвячені походженню різних міст Італії. Так, принаймні, пояснює ця назва Корнелій Непіт (Cat., 3). Ці дві книги, так само як і перша, що говорила про Рим царського періоду, минулого, без сумніву, самими коштовними для римських істориків. Від "Початків" до нас також дійшли тільки уривки, які найкраще видані Герм. Петером у його "Hіstorіcorum Romanorum relіquіae" (Лпц., 1870). Мови й історичний твір під заголовком "Orіgіnes" були найбільш видними продуктами літературної діяльності Катона; але, за словами Цицерона (De orat., ІІІ, 33), не було нічого, "чого б не досліджував і не знав і про що б потім не писав Катон". Він склав свого роду енциклопедію по різних науках, у формі наставлянь, призначених для сина його Марка (Praecepta ad fіlіum). У цій енциклопедії перебували статті по землеробству, медицині, військовому справі й по всіх предметах, знання яких було корисно доброму громадянинові. Нічого із цього збірника до нас не збереглося, як не збереглися й листа Катона, збори виречень знаменитих людей і віршована поема, цитуєма Геллієм і носивша заголовок "Carmen de morіbus". Дійшло до нас — хоча, як все змушує думати, далеко не в справжньому виді — лише твір "Про сільське господарство" (De agrі cultura). У творі цьому перемішані без систематичного порядку всілякі правила, що ставляться до землеробства, садівництва, городництва, скотарства, виноробства й т.д., причому повідомляються й практичні наставляння, до медичних рецептів і слів для замовлянь включно. Твір "De agrі cultura", називане деякими "De re rustіca", звичайно друкується у виданнях сільськогосподарських римських письменників ("Scrіptores reі rustіcae") і всього краще видано Кейлем разом із твором Варрона про той же предмет в 1884 р. (Лейпциг). Російською мовою є спеціальний твір Зедергольма: "Про життя й твори Катона Старшого" (Москва, 1857)[4, c. 47-48].

У трактаті "Про землеробство" відомий римський письменник і державний діяч Марко Порцій Катон (234-149 р. до н.е. ) описує дві зразкові вілли (господарства): маслинову віллу й виноградник (виноробне господарство). Серед безлічі рекомендацій з їхньої облаштованості є й такі: для обробки оливково гаю в 240 югерів (1 югер дорівнює приблизно 3 тис. м2) Катон визначає необхідне число рабів в 13 чоловік, включаючи вилика (керуючого) і вилику (ключницю), а для обробки винограднику в 100 югерів це число становить 16 чоловік.

Норми, запропоновані Катоном, викликали заперечення в Марка Теренция Варрона (116-27 р. до н.е. ), настільки ж відомого "письменника по землеробству". Вони викладені в його трактаті "Про сільське господарство". Варрон не погоджується із припущенням Катона про те, що між площею ділянки й числом рабів, необхідних для його обробки, існує пряма пропорційна залежність. Довід Варрона: у загальне число рабів Катон не повинен був включати вилика й вилику, тобто витрати по керуванню (на зміст керуючого й ключниці), тому що ці витрати постійні й не залежать від площі ділянки. "Отже, — говорить Варрон, — повинне зменшуватися або збільшуватися тільки число працівників і погоничів биків пропорційно зменшенню або збільшенню розміру маєтку". Але й це за умови, "якщо земля однорідна". Якщо ж природні умови окремих ділянок різні, то число рабів буде іншим.

"Дистихи Марка Катона" (Dicta Marci Catonis) — збірка практичних моральних порад, що побутували серед народних мас, у гекзаметрах, прототипом якої було "Повчальне слово синові" Марка Порція Катона Старшого (234-149 pp. до н. є.). Написані ці твори прозою, але оскільки передавалися з покоління в покоління усно, для кращого запам'ятовування їх прозовий текст замінювався гекзаметричними двовіршами (дистихами). Саме збірки (зводи) таких практичних правил поведінки людини в різних життєвих ситуаціях збереглися до наших часів під заголовками "Дистихи Марка Катона" і "Вислови семи мудреців".

Сьогодні важко, майже неможливо встановити час остаточного оформлення збірки "Дистихи Марка Катона", як, зрештою, і збірки "Вислови семи мудреців". Дослідники римської літератури датують його IV ст. н. є., і хоч І-IV ст. — час поширення християнства в Римській імперії, проте останнє не мало сильного впливу на цю літературну пам'ятку. Вчені сходяться на думці, що одиноким дистихом, в якому можна було б вбачати вплив християнської моралі, є такий:

"Може, у комусь згрішиш, то карай сам себе покаянням;

Рана твоя заживе, бо болем лікуються болі"

(IV, 40. Переклад Віталія Маслюка).

Збережені рукописи цього твору мають заголовки: Dicta Marci Catonis ad f ilium suum, Marci Catonis ad f ilium salutem і Libri Catonis philosophi. На думку дослідників, ім'я Катона в цих рукописах — літературний вимисел, оскільки у двовіршах непомітний прояв патріотичних почуттів до своєї вітчизни, держави, народу, що були підвалинами моралі римського громадянина. В "Дистихах" викладені моральні поради, адресовані окремому індивідууму з егоїстичними поглядами.

"Дистихи Марка Катона" — це 144 дистихи, які утворюють чотири книги: у першій книзі — 40, у другій — 31, у третій — 24, у четвертій — 49 дистихів. Передує дистихам лист Марка Катона до свого сина: "Коли я зауважив, як багато людей допускаються тяжких помилок у царині моралі, я визнав необхідним допомогти їх думці і подбати про їхнє добре ім'я, щоб жили вони зі славою і були достойними. І ось, любий мій сину, я навчу тебе, яким чином належить тобі турбуватися про свої душевні якості; ти ж мої настанови читай і розумій, бо читати і не розуміти означає нехтувати (прочитаним)"[1, c. 351-353].

Висновки

На нашу думку Катон зовсім не був "консерватором у всьомц, котрий уживався із прихильністю новим форм господарства". За повідомленням Плутарха, Катон виріс саме в батьківських маєтках, а не в селянському будинку (Plut., Cato Maі., 1). А якщо ще пам'ятати, що предки Катона були представниками вершницького стану, а сам Катон позичав гроші на заморську торгівлю, улаштовував валяльні майстерні (там же, 21), то ми цілком можемо зрозуміти прихильність його передовим формам господарства, якщо звичайно вони не почали складатися ще в середині ІІІ ст.

Так само ми схильні не погодитися із твердженням М.Е. Сергеенко про те, що в розумінні Катона, "гарна людина й хазяїн" позначав жорстокого користолюбця. На нашу думку, поради в трактаті Катона характеризують його як гарного й дбайливого хазяїна. Хазяїн у трактаті Катона намагається подбати в міру своїх можливостей про прибутковість маєтку, не забуваючи й про положення своїх рабів. Причому ми знаємо в цей же час приклади найжорстокішого обігу з рабами, наприклад на Сицилії, і на тлі цих повідомлень рада Катона про продаж старезного раба (Cat., 2) уже не виглядає таким жорстоким. Причому такий раб, в описаному Катоном маєток міг, можливо, створювати значні витрати, які не могли окупитися, а це могло вдарити по доходах хазяїна. На нашу думку, ідеал хазяїна в Катона — це людина, що добре знає ведення господарства й облаштувавший свою садибу так, щоб вона приносила високий дохід.

Таким чином, можна бачити, що біографія Катона Старшого не виявляє нам яких або істотних протиріч. Катон був яскравим представником "нових людей" у політику Римської республіки першої половини ІІ ст. Він дотримується певних ідей властивих спочатку тій групі, у яку він увійшов на початку своєї політичної кар'єри, а потім очолив.

Список використаної літератури

1. Балух В. Історія Стародавнього Риму/ Василь Балух, Віктор Коцур. — Чернівці: Книги-ХХІ, 2005. — 676 с.
2. Гаврюшенко О. Історія культури: Навчальний посібник/ Олександр Гаврюшенко, Василь Шейко, Любов Тишевська,; Наук. ред. Василь Шейко,. — К.: Кондор, 2004. — 763 с.
3. Голованов С. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Сергій Голованов,; За ред. Ю. М. Алексєєва. — К.: Каравела, 2005, 2007. — 271 с.
4. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / О. М. Джужа, В. С. Калиновський, Т. А. Третьякова та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. — 2-ге вид., переробл. і доп.. — К.: Атіка, 2005. — 255 с.
5. Крижанівський О. Історія Стародавнього Сходу: підручник для студ. вузів / Олег Крижанівський,. — 2-е вид., стереотип. — К. : Либідь, 2002. — 589 с.
6. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Трактаты и диалоги / С.М. Макаренков (ред.). — М. : Рипол Классик, 1998. — 670с.
7. Полікарпов В. Лекції з історії світової культури: Навч. посібник/ Віталій Полікарпов,. — 6-те вид., сте-реотип.. — К.: Знання, 2006. — 359 с.
8. Проскурин П. В. История экономики и экономических учений: Экономическая история индустриальной цивилизации. Учебное пособие/ П. В. Проскурин. — Кировоград: Полиграф-Терция, 2007. — 383 с.
9. Ростовцев М. Общество и хозяйство в Римской империи: В 2 т./ Михаил Ростовцев,; Пер. с нем. И.П. Стреблова; Предисл. и ред. А.Я. Тыжов. — СПб.: Наука. — 2000. Т.1. — 2000. – 398 с.
10. Сергеенко М.Е. Из заметок о Катоне// ВДИ, 1976, № 3. С. 157.
11. Сергеенко М.Е. Катон и его земледелие// Марк Порций Катон. Земледелие. М., 1950, с. 89.
12. Сергеенко М.Е. Очерки по сельскому хозяйству древней Италии. М.-Л., 1958, сс. 122-123.