Маркетингові дослідження. Мінімізація ризиків

Вступ.

1. Маркетингові дослідження та методи мінімізації ризиків.

2. Реалізація прийомів зниження ступеня ризику.

3. Прийоми зниження ступеня ризику.

4. Організаційні методи зниження ризику.

4.1. Відхилення ризику.

4.2. Недопущення збитків (запобігання ризикам).

4.3. Мінімізація збитків.

4.4. Передача контролю за ризиком (трансфер ризику).

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

На сьогодні у вітчизняній економічній теорії та практиці немає єдиного підходу до визначення сутності фінансових ризиків, їх класифікації та особливостей прояву. Подальше дослідження цих питань, а також розробка та впровадження у практику вітчизняних підприємств конкретних методик і напрямів управління фінансовими ризиками, удосконалення методів та інструментів скорочення негативних наслідків їх прояву сприятиме розвитку підприємств різних форм власності та господарювання в цілому та підвищенню ефективності функціонування й прибутковості вітчизняних компаній зокрема.

У будь-якій господарській діяльності завжди є небезпека втрат, що випливає зі специфіки тих чи інших господарських операцій. Метою підприємницької діяльності є отримання максимальних доходів при мінімальних витратах капіталу в умовах конкурентної боротьби. Реалізація цієї мети потребує порівняння розмірів вкладеного у виробничо-збутову діяльність капіталу з фінансовими результатами.

Фінансові ризики відіграють найбільш значущу роль у загальному портфелі ризиків підприємства. Зростання ступеня впливу фінансових ризиків на результати фінансової діяльності підприємства пов'язано із швидкою зміною економічної ситуації в країні і кон'юнктури фінансового ринку, розширення сфери фінансових відносин, появою нових фінансових технологій та інструментів.

Ризику можна уникнути шляхом відмови від заходу, пов'язаного з ризиком, але в основному це означає відмову від можливого прибутку. Ризиком можна управляти, тобто використовувати різноманітні способи та методи, що дозволяють певною мірою спрогнозувати настання ризикового явища і приймати заходи щодо зниження ступеня ризику.

1. Маркетингові дослідження та методи мінімізації ризиків

В умовах докорінного реформування відносин власності, організаційно-господарських перетворень та змін у соціальній сфері, які взаємодіють і впливають на результати діяльності підприємств, важливе значення має адаптація до зовнішнього середовища. Це стає можливим за умов прийняття ти реалізації обґрунтованих управлінських рішень, що спрямовані на проведення, стратегічних змін у виробничій, маркетинговій та фінансовій діяльності підприємства. Ефективне управління діяльністю підприємства значною мірою визначається рівнем розвитку фінансового менеджменту.

Маркетингові ризики:

· Невідповідність цін, передбачених бізнес-планом, та реальних ринкових цін

· Відмова постачальників від попередньо укладених контрактів

· Недостатнє ресурсне забезпечення виробництва

· Зайва кількість персоналу, не виправдана кінцевими результатами діяльності

· Недостатньо обґрунтована сегментація ринку збуту

· Помилковий вибір цільового сегмента ринку, стратегії продажу продукту, організації мережі збуту, системи логістики та трансфертних моделей реалізації продукту

· Неадекватні результати маркетингових досліджень через їх нераціональну організацію

· Помилкова стратегія і тактика ціноутворення

· Неефективна реклама

· Неврахування сезонної циклічності обсягів продажу

Об'єктом дії фінансового менеджменту є управління рухом фінансових ресурсів господарського суб'єкта, грошовим потоком. Тому фінанси підприємств стали основним показником, що характеризує кінцеві результати їх діяльності. Кількісні та якісні параметри фінансового стану підприємства визначають його місце на ринку і здатність функціонувати в економічному просторі.

Різні аспекти фінансових ризиків висвітлювали в своїх працях вітчизняні та зарубіжні вчені.

В системі методів управління фінансовими ризиками підприємства основна роль належить внутрішнім механізмам нейтралізації. Внутрішні механізми охоплюють переважний сегмент фінансових ризиків. Основним об'єктом є всі види допустимих ризиків, значна частина ризиків критичної групи. Перевагою використання внутрішніх механізмів нейтралізації є висока ступінь альтернативності прийнятих управлінських рішень, які залежать від конкретних умов здійснення фінансової діяльності підприємства і його фінансових можливостей.

Система внутрішнього страхування фінансових ризиків представлена на рис. 1.

Група заходів для внутрішнього страхування фінансових ризиків покликана забезпечити нейтралізацію їхніх негативних наслідків у процесі економічного розвитку підприємства.

Зовнішнє страхування фінансових ризиків підприємств здійснюється, як правило, спеціальними страховими компаніями, для яких воно є основним видом діяльності. Страхування фінансових ризиків підприємства здійснюється за двома основними формами — обов'язковою і добровільною (табл. 1)

Здебільшого страхування фінансових ризиків розглядається у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні це страхування тлумачиться як страхування лише кредитних ризиків, а широкий його сенс охоплює також усі види страхового захисту тих ризиків, які виявляються в будь-якій сфері визначених фінансових відносин або безпосередньо спричинюють фінансові втрати.

Серед більш ніж десяти ризиків, об'єднаних у фінансову групу, найбільш загрозливим є ризик втрат прибутку. Прибуток є одним із найважливіших результативних показників фінансово-економічної діяльності будь-якого суб'єкта господарювання. Отже, страхування від втрат прибутку є найбільш репрезентативним видом страхування фінансових ризиків.

У фінансовому менеджменті використовується таке групування фінансових операцій за зонами ризику з позиції можливих втрат при настанні ризикового випадку (табл.2).

Результати групування дозволяють оцінити рівень концентрації фінансової операції в різних зонах ризику шляхом визначення питомої ваги окремої фінансової операції в кожній з відповідних зон ризику.

В основі оцінки фінансових ризиків лежить виявлення залежності між визначеними розмірами втрат підприємства та імовірністю їх виникнення.

У разі втрати прибутку, до чого призводять постійні та неконтрольовані фінансові ризики, підприємства стають неплатоспроможними, тобто фінансово нестійкими, що породжує фінансові ризики для успішно працюючих суб'єктів господарювання — його партнерів.

Зміни в економіці України, що пов'язані з переходом до ринкових засад господарювання, потребують нових способів та підходів до управління економічними процесами. Значною мірою це стосується і управління процесами формування та використання фондів фінансових ресурсів на макро- та мікрорівнях.

Концепція компромісного співвідношення між ризиком та прибутком є невід'ємною складовою фінансової діяльності, тобто всі рішення, що приймаються в сфері фінансів, так чи інакше торкаються проблеми співвідношення між ризиком та доходом — чим більше ризик, тим вище очікуваний дохід. Економічна категорія ризику, притаманна ринковим відносинам, ризик проявляється на всіх стадіях виробничого процесу — у виробництві, оптовій та роздрібній торгівлі, інших сферах фінансово-господарської діяльності, що пов'язана з отриманням прибутку.

2. Реалізація прийомів зниження ступеня ризику

Вибір засобів впливу на ризик має на меті мінімізувати можливий збиток у майбутньому. Це здійснюється вибором раціонального способу зменшення ризику з декількох.

Зниження ризику передбачає зменшення розмірів можливого збитку, імовірності чи настання несприятливих подій.

Збереження ризику — найчастіше відмова від дій, спрямованих на компенсацію збитку, чи його компенсація з якихось спеціальних джерел (фонд ризику, фонд самострахування, кредити і т.д.). Це може бути, наприклад, залишення ризику за інвестором, тобто на його відповідальності. Так, інвестор, вкладаючи венчурний капітал, заздалегідь упевнений, що він може за рахунок власних коштів покрити можливу втрату венчурного капіталу.

Передача ризику — передача відповідальності за нього третім особам (часто за винагороду) при збереженні існуючого рівня ризику. Це означає, що підприємець передає відповідальність за ризик комусь іншому, наприклад, страховій компанії. У цьому випадку передача ризику здійснюється шляхом страхування ризику.

Наступним етапом є безпосереднє використання прийомів і методів зниження ризику.

До прийомів зниження ступеня ризику відносять:

• уникнення ризику;

• прийняття ризику;

• запобігання ризику;

• зниження ризику.

Уникнення ризику означає відмову від реалізації заходу (проекту), пов'язаного з ризиком. Таке рішення приймається у випадку невідповідності принципам управління ризиками. Наприклад: рівень можливих утрат, а також додаткові витрати, пов'язані зі зменшенням ризику чи передачею ризику іншій особі, неприйнятні для підприємця; рівень можливих утрат значно перевищує очікувану віддачу (прибуток) і т.ін. Уникнення ризику є найбільш простим і радикальним напрямом у системі управління ризиком. Воно дозволяє цілком уникнути можливих втрат і непевності. Разом з тим, як правило, уникнення ризику означає для підприємця відмову від прибутку. Тому при необґрунтованій відмові від заходу (проекту), пов'язаного з ризиком, мають місце втрати від невикористаних можливостей.

Прийняття ризику означає залишення всього ризику чи його частини на відповідальності підприємця. У цьому випадку приймається рішення про покриття можливих утрат власними засобами.

Запобігання ризику означає просте відхилення від заходу, пов'язаного з ризиком. Однак запобігання ризику для особи, що приймає рішення, найчастіше означає відмову від прибутку.

Зниження ризику — це скорочення імовірності й обсягу втрат. Для зниження ступеня ризику застосовуються різні прийоми, найпоширеніші з них:

• профілактика господарських ризиків;

• диверсифікація;

• лімітування;

• самострахування;

• страхування;

• страхування від валютних ризиків;

• хеджування;

• одержання додаткової інформації про вибір і результат;

• одержання контролю над діяльністю в пов'язаних галузях;

• урахування і оцінка частини використання специфічних фондів компанії в її загальних фондах та ін.

3. Прийоми зниження ступеня ризику

У системі заходів для управління ризиками на підприємстві основна роль належить їх профілактиці.

Група заходів для профілактики ризиків покликана забезпечити зниження імовірності їх виникнення.

У системі ризик-менеджменту використовуються звичайно певні форми профілактики ризиків (рис. 2).

Уникнення ризиків — найбільш ефективний спосіб їхньої профілактики. Воно полягає в розробці таких заходів, що цілком виключають конкретний вид підприємницького ризику. До числа основних заходів відносяться:

• відмова від здійснення господарських операцій, коли рівень ризику надмірно високий і не відповідає критеріям фінансової політики підприємства. Незважаючи на високу ефективність цього заходу, його використо-вують обмежено, тому що більшість господарських операцій пов'язані зі здійсненням прямої торгово-виробничої діяльності підприємства, що забезпечує регулярне надходження доходів і формування його прибутку;

• зниження частини позикових засобів у господарському обороті.

Відмова від надмірного використання позикового капіталу дає можливість уникнути одного з найбільш важливих господарських ризиків — утрати фінансової стійкості підприємства та інших ризиків.

Диверсифікація — це процес розподілу капіталу між різними об'єктами вкладення, що безпосередньо не пов'язані між собою.

Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Наприклад, придбання інвестором акцій п'яти різних акціонерних товариств замість акцій одного товариства збільшує імовірність одержання ним середнього доходу в п'ять разів і, відповідно, в п'ять разів знижує ступінь ризику.

Диверсифікація є найбільш обґрунтованим і відносно менш витратним способом зниження ступеня економічного ризику.

Можна розглядати диверсифікацію як розсіяння інвестиційного ризику. Однак вона не може звести інвестиційний ризик до нуля. Це пояснюється тим, що на підприємництво й інвестиційну діяльність суб'єкта, який господарює, впливають зовнішні фактори, не пов'язані з вибором конкретних об'єктів вкладення капіталу, і, отже, на них не впливає диверсифікація.

Зовнішні фактори стосуються усього фінансового ринку, тобто вони впливають на фінансову діяльність усіх інвестиційних інститутів, банків, фінансових компаній, а не на окремих підприємців.

До зовнішніх факторів відносяться процеси, що відбуваються в економіці країни в цілому, воєнні дії, цивільні хвилювання, інфляція і дефляція, зміна дисконтної ставки, зміна відсоткових ставок по депозитах, кредитах у комерційних банках і т.д. Ризик, зумовлений цими процесами, не можна зменшити за допомогою диверсифікації.

Як напрями диверсифікації ризиків можуть бути використані:

• диверсифікація різних видів діяльності. Вона передбачає використання альтернативних можливостей одержання доходу і прибутку від різних видів господарських операцій;

• диверсифікація постачальників товарів. Вона, наприклад, передбачає забезпечення розмаїтості комерційних партнерів з постачання на підприємство основних груп товарів;

• диверсифікація асортименту продукції, що випускається.

• диверсифікація портфеля цінних паперів. Вона передбачає розмаїтість цього портфеля за окремими видами і емітентами цінних паперів (не змінюючи при цьому критеріальних цілей формування цього портфеля);

• диверсифікація депозитного портфеля. Вона передбачає розміщення великих сум тимчасово вільних грошових активів підприємства на депозитне зберігання в декількох банках (не змінюючи при цьому істотно умови їх розміщення). Лімітування — це встановлення ліміту, тобто граничних сум затрат, продажу, кредиту і т.ін. За такими видами діяльності і господарських операцій, що можуть постійно виходити за встановлені межі припустимого ризику, цей ризик лімітується шляхом установлення відповідних економічних і фінансових нормативів. Система таких нормативів, що забезпечують лімітування економічних ризиків, може включати:

• максимальний обсяг комерційної операції по закупівлі товарів, що укладається з одним контрагентом;

• максимальний розмір сукупних запасів товарів на підприємстві (запасів поточного поповнення, сезонного збереження, цільового призначення);

• максимальний розмір споживчого кредиту, наданого одному покупцю (у рамках диференційованих груп покупців чи груп товарів);

• мінімальний розмір оборотних активів у високоліквідній формі (з виділенням їхньої суми у вигляді готових коштів платежу);

• граничний розмір використання позикових коштів в обороті (чи їхня частка в загальній сумі використовуваного капіталу);

• максимальний розмір депозитного внеску, що розміщується в одному комерційному банку, та ін.

Отже, лімітування є важливим прийомом зниження ступеня ризику і застосовується банками при видачі позичок, при виведенні договору на овердрафт і т.ін. Також лімітування застосовується при продажу товарів у кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталу тощо.

4. Організаційні методи зниження ризику

Після виявлення ризиків, з якими може зіштовхнутися підприємство в процесі виробничої діяльності, визначення факторів, що впливають на рівень ризику, і проведення оцінки ризиків, а також виявлення пов'язаних з ними потенційних утрат перед підприємством стоїть завдання щодо мінімізації виявлених ризиків.

До організаційних методів зниження ризику відносяться:

• відхилення ризику;

• недопущення збитків;

• мінімізація збитків;

• передача контролю за ризиком.

4.1. Відхилення ризику

У даному випадку передбачається відмовлення від певних управлінських рішень, якщо рівень ризику перевищує його прийнятний рівень для підприємства. Метод радикальний, але його мало застосовують.

Прикладом можуть бути:

• відмовлення від здійснення господарських операцій, ризик який надмірно великий і обтяжний для підприємства;

• відмовлення від банківських кредитів, якщо кон'юнктура фінансового ринку несприятлива для підприємства;

• відмовлення від будь-якої інвестиційної політики з метою підтримки високого рівня платоспроможності підприємства;

• відмовлення від постачань імпортної сировини, якщо відзначається високий ступінь мінливості митного законодавства;

• відмовлення від авансових оплат постачальникам і реалізації на умовах відстрочки платежів і т.д.

4.2. Недопущення збитків (запобігання ризикам)

Метод припускає здійснення підприємством певних заходів і дій, що спрямовані на недопущення ризикових ситуацій. Недопущення ризикових ситуацій може бути досягнуте за рахунок:

• підвищення обґрунтованості підготовки і реалізації управлінських рішень;

• одержання додаткової інформації;

• розробки схем ділової активності, що уникають найбільші зони збитків.

4.3. Мінімізація збитків

Метод спрямований на розробку заходів щодо мінімізації збитків у випадку ризикової ситуації. Метод включає такі напрями:

• диверсифікованість діяльності підприємства, що полягає в розподілі зусиль і капіталовкладень між різноманітними видами діяльності, безпосередньо не пов'язаними один з одним. У такому випадку, якщо в результаті непередбачених подій один вид діяльності буде збитковий, то інший може приносити прибуток;

• використання професійних стратегій припускає установлення певної структури капіталу і майна підприємства за окремими напрямами його використання для досягнення певних цілей. Наприклад, портфельні стратегії можуть включати товарний портфель, інвестиційний портфель, портфель цінних паперів, валютний портфель;

• лімітування обсягів найбільш ризикованих операцій і проектів, як спосіб мінімізації ризику, передбачає встановлення лімітів на проведення найбільш ризикованих дій, до яких відносять обсяг реалізації товарів, попит на який нестабільний чи знаходиться в процесі формування; обсяг закупівлі товарів в умовах передоплати; обсяг реалізації товарів в умовах відстрочки платежу; обсяг приваблюваних позикових засобів; обсяг інвестування по одному проекту;

• розробка і реалізація системи заходів для локалізації наслідків ризикової ситуації.

4.4. Передача контролю за ризиком (трансфер ризику)

Виділяють три причини, за яких передача ризику вигідна як для сторони передаючої (трансферу), так і для приймаючої (трансфері):

Перша причина — це втрати, що великі для сторони, яка передає ризик, і можуть бути незначні для сторони, що приймає на себе цей ризик.

Друга причина — трансфері може знати кращі способи і мати кращі можливості для скорочення можливих утрат, ніж трансфер.

Третя причина передачі контролю за ризиком — це коли трансфері може знаходитися в кращій позиції для скорочення втрат чи контролю за господарським ризиком.

Основний спосіб передачі ризику — це передача ризику через складання контракту. Розрізняють такі контракти: будівельні, оренди, на збереження і перевезення, продажі, обслуговування, постачання і т.ін.

Висновки

У бізнесі існує чимало різних обставин, які можуть призвести до істотних утрат. Досвід підприємництва засвідчує, що врахування якомога більшої кількості ймовірно несприятливих для даного бізнесу подій, дає змогу реально управляти ризиком.

Перелік можливих видів ризиків досить великий: від стихійного лиха до помилок самого підприємця. Існує значна кількість різноманітних класифікацій видів ризиків. Залежно від певних ознак ризики класифікують за сферою походження, причинами виникнення, масштабами впливу, можливістю прогнозування, відповідністю допустимим нормативам, ступенем системності тощо.

Для підприємницької діяльності характерним є виокремлення таких основних видів ризиків: виробничі, пов’язані з можливістю невиконання фірмою своїх зобов’язань за контрактами; фінансові (кредитні), пов’язані з можливістю порушення фірмою своїх зобов’язань перед інвесторами; інвестиційні, пов’язані з можливим знеціненням інвестиційно-фінансового портфелю, який складається як із власних, так і зі залучених цінних паперів; ринкові, пов’язані з можливим коливанням процентних ставок, курсів валют.

При цьому можливість виникнення кожного виду ризиків різна — різні щодо збитків будуть і їх наслідки. Тому в бізнес-плані необхідно виділити й розглянути лише найбільш імовірні для даного бізнесу ризики (табл. 8.1). Найчастіше в бізнес-плані розглядаються ризики, які можуть виникнути як наслідки:

· несприятливих тенденцій у зовнішньому середовищі галузі, до якої належить даний бізнес;

· реакції конкурентів (наприклад, можливе зниження цін на аналогічні види продукції чи послуг);

· сезонної циклічності обсягів продажу;

· недостатньої компетентності персоналу, який займається маркетингом, виробництвом чи управлінням;

· появи нових технічних і технологічних досягнень, які можуть призвести до надто швидкого техніко-економічного старіння продукту даного бізнесу;

· перевищення виробничих витрат над запланованими;

· труднощів із одержанням сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, а також кредитів;

· циклічності потоку готівки тощо.

Список використаної літератури

1. Вітлінський В. Фінансовий ризик і методи його вимірювання // Фінанси України. — 2000. — № 5. — C. 13-23

2. Васюренко О. В. Ризик як складова економічних процесів // Фінанси України. — 2005. — № 7. — С.68-74

3. Винокуров В. Страхування комерційних (фінансових) ризиків // Податки та бухгалтерський облік. — 2002. — 3 жовтня. — C. 35-39

4. Грачов В. Класифікація ризиків та управління ними // Фінанси України. — 2002. — № 10. — C. 56-60

5. Гришова І. Ю. Економічна сутність фінансових ризиків у підприємстві // Економіка АПК. — 2005. — № 7. — С.83-86

6. Клапків М. Методи ідентифікації фінансових ризиків // Фінанси України. — 2000. — № 1. — C. 39-46

7. Мізюк Б.М. Фінансовий механізм управління ризиками підприємств // Фінанси України. — 2003. — № 11. — C. 66-72

8. Мізюк Б. Фінансові ризики інвестиційних проектів // Фінанси України. — 1999. — № 10. — C. 122-129

9. Примостка Л. Управління фінансовими ризиками // Економіка. Фінанси. Право. — 1999. — № 2. — C. 10-13

10. Роговий А. В. Фінансові ризики в системі стратегічного фінансового планування// Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 5. — C. 34 — 38

11. Харко А. Ризики в управлінні фінансовою діяльністю // Фінанси України. — 2002. — № 7. — C. 79-84