Метафорично — образні засоби розважально — мистецького характеру, в друкованих мас-медіа

Вступ

Розділ І. Метафорично-образні засоби розважально-мистецького характеру в друкованих мас-медіа

1.1. Наукові передумови обраної теми дослідження

1.2 Метафора як образний експресивно-мовний засіб друкованих мас-медіа

Розділ ІІ. Особливості метафорично-образних засобів розважально-мистецького спрямування у мас-медіа

1. Лексичні особливості метафори в друкованих змі

2. Стилістичні можливості метафорично-образних засобів

3. Взаємодія метафорично-образних засобів

Розділ ІІІ. Художньо-образні функції метафори

3.1. Образні функції метафори у створенні певної ділянки картини світу

3.2. Розважальна метафора як спосіб відображення навколишньої дійсності

3.3. Доцільність вживанняметафорично-образних засобів

3.4. Невдалі випадки використання метафори

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність порушеної теми зумовлена зростанням у суспільстві інтересу до засобів масової інформації в період соціальних перетворень, при активному розвитку шоу-бізнесу, нових модних тенденцій, течій, стилів музики, культури, мистецтва, літератури, розвитку кіномистецтва, та змін суспільно-культурних формацій. Зростання активної зацікавленості мас щодо задоволення однієї з головних функцій ЗМІ – розважальної, вимагає нових засобів подачі матеріалу, нових поглядів, щодо оцінки ринку розваг, чіткого окреслення соціальної позиції. Відповідно, зростають вимоги до професійних якостей журналіста. До того ж сучасні ЗМІ значною мірою залежать від економічних чинників. За таких обставин конкурентоспроможність кожного видання залежить від якості його писемної продукції. На популярність, а звідси й конкурентоспроможність видань безпосередньо впливає якість матеріалів, які в них друкуються, а отже, і професійна майстерність авторів та редакторів цих видань. З цього погляду важливим є вміння автора дібрати (а редактора – відкорегувати) певні метафорично-образні засоби, якими він доносить свій задум до реципієнта.

Через постійне відновлення і варіювання компонентів відтворених мовних виражень мова друкованих ЗМІ здобуває характер стандартизованості. Тому творчий потенціал журналіста розкривається не тільки в його здатності створювати яскраві метафоричні, контекстуальні образи, але й в умінні постійно варіювати і трансформувати наявний у його розпорядженні мовний матеріал.

Важливість даного дослідження мотивується не лише впливом на професійну майстерність журналістів і редакторів. А й впливом на розвиток інфраструктури розважальних мас-медіа в цілому.

Актуальністьтеми даного дослідження полягає у тому, що метафорично-образні засоби – стилістичні прийоми, які активно використовується в матеріалах розважально-мистецького характеру в сучасній пресі. Аналіз таких засобів, їх особливості становлять інтерес в першу чергу для журналіста, його подальшої творчої діяльності.

Мета роботи – проаналізувати функції, склад метафорично-образних засобів, розглянути особливості їх функціонування в друкованих мас-медіа.

Досягнення основної мети передбачає виконання таких завдань:

1. На основі аналізу україномовних друкованих видань, з обраної теми виокремити і систематизувати основні метафорично-образні засоби в матеріалах розважально-мистецького характеру.
2. Розглянути особливості функціонування розважально-мистецької метафори в мас-медіа.
3. виділити найбільш активні з приводу утворення метафори тематичні групи лексики, що використовуються в матеріалах розважально-мистецької тематики;
4. Простежити взаємодію метафорично-образних засобів у процесі аналізу обраних текстів.
5. виявити приклади невдалих журналістських метафоричних засобів (метафор);

Об’єкт дослідження – тексти, публікації розважально-мистецького характеру в україномовних друкованих виданнях.

Предмет дослідження — метафорично-образні засоби розважально-мистецького характеру.

Методи дослідження.Використані описовий та методи, на основі яких зроблена класифікація метафор.

Новизна дослідження – метафора вперше досліджуються на ґрунті матеріалів розважально-мистецької тематики друкованих україномовних газет (видань).

На основі аналізу публіцистичних текстів запропоновано класифікацію метафорично-образних засобів у матеріалах розважально-мистецького характеру.

Розділ 1.

Одним із найпотужніших засобів впливу мас-медіа на масову свідомість є образна метафорична мова. Це зумовлено зокрема і тим, що журналістика, як правило дуже обмежена просторово-часовими рамками. Метафорична мова ж дозволяє стисло і доступно висловити складні ідеї.

Уміле відновлення готового до вживання мовного матеріалу, безустанний пошук нових засобів вираження оцінки показує, що мова друкованих ЗМІ – жива система, що постійно розвивається і вимагає від журналістів постійної напруги.

Для більшості „майстрів пера” (журналістів) метафора, так само як і образні засоби, — просто засоби увиразнення, що належать скоріш до незвичної мови, ніж до сфери повсякденного знаряддя праці у їх творчій діяльності. І чи, то брак часу на пошуки прекрасного чи недостатня освіченість, але так чи інакше вони намагаються їх обійти або ж використовують не за призначенням.Для розуміння цілісності, самобутності, гармонії поетики митця особливої уваги заслуговує дослідження і аналіз образної експресивності твору, яка частково досягається різними тропами. Серед них, як відомо, провідна роль належить метафорі. Визначивши її як "перенесення слова", "перенесення імені з роду на вид, чи з виду на рід, чи з виду на вид, або за аналогією" [Гусев С.С. Наука и метафора. — Л.: Изд-во ЛГУ. 1984. –с.105], Аристотель заклав основи розгляду її природи, яка сягає своїм корінням міфологічного світовідчуття. Користуючись такими метафорами, як "сонце сідає", "день іде", "час летить" у повсякденні, ми вже не відчуваємо їх образності. Однак змістова структура слова в художньому творі розширюється, набуваючи нового значення і нової якості, відкриваючись по-новому. "Немає такого стану мови, при якому слово тими чи іншими засобами не могло б набути поетичного значення" [Потебня А.А. Эстетика и поэтика.- М.: Искусство. 1976. — 210]. Метафора є одним із таких засобів, який найбільш облюбований митцям слова і широко представлений у їх творчому арсеналі.

Механізм метафори, як найбільш розповсюдженої фігури, базується на тому, що її екстенсионалу, який викликає образне уявлення, відповідає цілий набір емотивнопідкріплених смислів — експресивного, оцінного, стилістичного, модального, бо метафора, як правило, дає інформацію про те, як суб'єкт мовлення ставиться до позначуваного об'єкта. Так, наприклад, мовець вважає, що інші, показуючи схожість з "баранами" (що є "погано"), заслужили зневагу через свою тупість, і це дає йому підставу висловитися про носіїв такої якості фамільярно-зверхньо. Порівняння, що лежить в основі метафоричного або інших видів переосмислення, нагадує про себе не тільки ззовні через запозичене в іншого позначуваного ім'я, але й тим, що є мотивом для модальності, яка виражає ставлення суб'єкта до цієї аналогії, екстенсионал якої представлений внутрішньою формою.

На сьогодні проблема метафори розглядається в контексті різних напрямків філологічної науки; ведеться багатоаспектне дослідження її природи і процесу розуміння, структури і функціонування, ролі у формуванні художнього тексту тощо. Наприклад, розробці питань, пов'язаних з механізмами метафоризації, велику увагу приділяють такі вчені, як Е.М.Вольф, В.Г.Гак, Х.Д.Лементес. Е.О.Опарина, В.М.Телія, Т.З.Черданцева, А.М.Шахнарович, Н.М.Юр'єва та інші, а специфіку й функції метафори у різних видах текстів досліджують С.С.Гусєєв, Е.А.Лапиня, В.В.Петров /у науковому/, В.М.Вовк, Н.А.Кожевнікова, А.О.Ткаченко / у художньому / тощо.

Лексичні особливості метафори в друкованих ЗМІ

Щоб визначити вплив метафори на мову ЗМІ, в першу чергу визначимося із поняттям метафори і розглянемо кілька стилістичних теорій, присвячених даному явищу мови.

"Метафора — атрибут художнього мовлення, де вона бере участь у створенні індивідуально-авторського бачення світу" [Телия В.Н. Предисловие /Метафора в языке и тексте. — М.: Наука. 1988.- 5].

„Метафора (від грецьк. metaphora- перенесення) – троп чи фігура мови, яка заснована на вживанні слова, що позначає деякий клас предметів, явищ, дій чи ознак для характеризації чи номінації іншого об’єкта, подібного з даним у якому-небудь відношенні. Метафора припускає використання слова не за його прямим призначенням, внаслідок чого відбувається перетворення його значеннєвої структури. Взаємодія метафори з двома різними типами об’єктів (денотатів) створює її семантичну подвійність, двоплановість. Метафоричне значення формується шляхом добору ознак одного класу предметів щодо їхньої сумісності з іншим класом – суб’єктом метафори”[Коротка літературна енциклопедія, 1966].

Метафора може виконувати дві функції – характеризації і функцію номінації. Ці дві функції протиставлені одна одній в субстантивній метафорі. У першій метафоричний іменник займає місце присудка (Вона дійсна зірка: він справжній хіт), у другій – підмета чи одного з доповнень. Питання про первинну функцію метафори зважується по-різному. З класичного погляду метафора розуміється насамперед як перенесення назви з одного виду об’єктів на інший. Семантична двоплановість метафори затемнює її предметну віднесеність, заважаючи здійснювати номінативну функцію, тобто вказувати на предмет мови. Наприклад: „ну, а як зірка прилетить?”.

Вживання метафори в позиції підмета чи доповнення вдруге, у ньому зберігається функція, що характеризує, і вона звичайно підтримується вказівним займенником, напр.: „Ця рок-зірка усе там потрощила”, „живе цей казанова в готелі своєї дами”. Затвердившись в номінативній ролі, метафора втрачає образність (другий семантичний план), тобто зникає, порівн..: ручка (двері), носик (чайника). Семантична двоплановість, що створює метафору, може зберігатися тільки у функції, що характеризує.

Орієнтація на функцію, що характеризує, відрізняє метафору від метонімії, призначеної насамперед для виділення предмета мови.

Метафори уникають імена з ясним значенням (білявка, золотоволоска). Серед імен метафоризуються насамперед конкретні фізичні якості і дії. Метафоризація значень багато в чому обумовлена картиною світу носіїв мови, тобто народною символікою і ходячими представленнями про реалії, ознаки, дії, що утворять конотації слова. Метафоризація стимулюється властивостями реалії, а не значенням слова.

Метафоризація значення може або проходити в межах однієї семантичної категорії слів, або супроводжуватися переходом з однієї категорії в іншу. Перший тип метафори не виходить за рамки конкретно-предметної лексики. До метафори в цьому випадку прибігають у пошуках імені для якогось звичайно не пойменованого класу реалій. Вторинна для метафори функція використовується як технічний прийом утворення імен предметів. Семантичний процес зводиться до заміни одного дескриптивного значення іншим. Перенос звичайно ґрунтується на подібності зовнішньої ознаки: форми (хом’як — режисерський мікрофон), кольору (білок — ока), тощо. Номінативна метафора часто породжує омонімію. Другий тип метафори будується на переході предметного значення в семантичну категорію означуваних слів (порів.: хіт – „популярний”, меломан — „вибагливий” ). Позначаючи властивості, що вже мають у мові, назва, образна метафора, з одного боку дає мовні синоніми, а з іншого боку – збагачує семантичну структуру слова фігуральним значеннями. Зворотний описаному процес переходу значення в категорію конкретної лексики не характерний для метафори.

Метафоризація третього типу протікає в середовищі означуваних слів і полягає в зіставленні суб’єкту метафори ознак, властивостей і дій, характерних для іншого класу об’єктів чи стосовних до іншого аспекту даного класу. Так, прикметник гострий, застосований в буквальному значенні до колючого і предметів, що ріжуть, одержує метафоричне значення в сполученнях: гостра пісня, гострий конфлікт, гострий розум. У цьому типі метафори зазначена підстава для порівняння (класу предметів), що імплітується прямим значенням слова, що метафоризується. Означувана метафора також може бути виведена з порівняння: нова солістка (групи) співає (без фонограми) так, наче виє звір – солістка виє як звір – солістка виє („Життя як воно є” — 2004). Метафора цього типу звичайно служить джерелом полісемії слова. Існує ряд загальних закономірностей метафоризації значення означуваних слів: фізична ознака предмета переноситься на психічні властивості особистості (порівн..: м’який, різкий, широкий), атрибут предмета перетворюється в атрибут абстрактного поняття ; ознака чи дія людини відноситься до предметів, явищ природи, абстрактним поняттям (метафора – уособлення: доля грає людиною, гроші поневолюють людей).Метафора, яка ґрунтується на аналогії (означувальна), є часто знаряддям виділення, пізнання властивостей матеріальних тіл і абстрактних категорій, її можна назвати когнітивною (умовно). Основним результатом когнітивної метафори слід вважати створення предикатів, що відносяться до нефізичних сутностей ( — так звані вторинні предикати) – діям, подіям, ідеям, фактам, категоріям, якостям, змісту (глибокий, яскравий, розвиватися, веселитися, тощо). Когнітивна метафора розширюючи кола сполучуваності слова, приводить часто до утворення занадто загальних значень. За таких обставин, можуть бути виділені наступні функціональні типи мовно-образної метафори: 1. метафора образна – є наслідком переходу ідентифікуючого (описового) значення в предикатне, що служить розвитку синонімічних засобів мови; (пр.:……..)

2. метафора когнітивна – виникає в результаті зрушення в сполучуваності означуваних слів (дієслова, прикметники), таким чином утворюючи полісемію (пр.:……..).

3. Кінцевим результатом метафори когнітивної – є так звана метафора генералізуюча . Вона в значенні слова стирає границі між логічними порядками і утворює предикати найбільш загального значення. В результаті, рано чи пізно метафора зникає: її значення за законами семантики вирівнюється(пр.:……..).

4. метафора номінативна (ґрунтується на переносі назви), яка будується на заміні одного описового значення іншим та омонімії, що служить джерелом(пр.:……..).

Стилістичні можливості метафорично-образних засобів

Основна властивість метафоричних засобів (так само як і метафори) – їх образність, орієнтація на адресата – на його здатність розгадати метафору не тільки інтелектуально, але й оцінюючи те, що позначає образ, який лежить в основі. Метафорично-образні засоби виконують естетичну функцію і які підсумок утворення в ньому ірраціонального, але все-таки умоглядно припустимого сполучення (пісня зависла на високих рейтингах, урослися в естраду хітовими нотами – „Індустрія розваг”- 2002). Такі сполучення створюють психологічну напругу реципієнта, а розгадка самої метафори приводить до естетичного ефекту – насолоди чи відрази.

Метафора образна не завжди стилістично маркована, проте вона ніколи не буває стилістично нейтральною за емоційним впливом, тому створює той чи інший експресивний ефект.

„Образна метафора текстуально безмежна, і хоч у сфері позначення просторово сприйманих об’єктів вона може втілюватися в одному слові, але частіше образна метафора – це цілісна художня полотнина чм ескіз зі своєю ідеєю, композицією і фарбами. Образна метафора – мовний матеріал, яким „малює світ” автор добутку (у тому числі і в побутовій мові)” [Роль людського фактора в мові, 1988, 198]. Наведемо приклад розгорнутих образних метафор:

Нічого страшного, що неважне обличчя – це ще не показник: у наші хащі потрапляють ще й не такі, а за пару сеансів зі стилістом та гримером перетворюються на цукерочку. І тільки вам, майстрам пера, відомо що викидати золотоголосих тільки тому, що зірка не гламурна, — не можна („Індустрія розваг”, — 2004).

У першому прикладі метафоричний ефект досягається за допомогою використання журналістом лексики імідж-мейкерів, стилістів і застосування її до об’єктів, що не мають ніякого відношення до іміджу.

Траплялось, що автомати (гральні)вередували, і гравець не знав куди подітись, бо ж значно велику суму програвав за ніч. Дуже рідко вдається передбачити і переграти автомати – це просто фарт. А вони (автомати) ніби навмисно затягли, знаючи результат наперед (там же).

У другому прикладі, образ автоматів як живої невивченої матерії створено у результаті використання стосовно автоматів ряду семантично однорідних дієслів, дієприкметників, що звичайно супроводжують одушевлений іменник: вередували, затягли, знаючи. Наступне, підбір відповідної лексики при описі відносин до автоматів самих гравців автомати можуть знати про результати гравця, тощо.

Істотними для даної роботи є оцінні можливості метафори – метафора, що вводить об’єкт у сферу дії оцінної шкали. Оцінна метафора працює не на позначення кількісних, якісних предметів, а фактів. Основні її знаряддя – дієслова та прикметники, приховані семантичні предикати типу: тугий слух, глибока думка, умирати від сміху, на крилах перемоги, тощо[Роль людського фактора у мові, 1998, 198 — 202].

З розглянутими можливостями метафоричні засоби стилістично зв’язані та обмежені. Вони не використовуються в діловому, юридичному матеріалі: законах, інструкціях, правилах, розпорядженнях, наказах і т.п., що припускають виконання розпоряджень і контроль за ними. Не використовують метафоричних засобів у питаннях, розрахованих на точність і однозначність інформації, а також у відповідях на них. Метафорично-образні засоби вживаються в тих формах мови, якім властиві експресивно – емоційні та естетичні аспекти. Метафора наявна у крилатих висловах, афоризмах, приказках, фразеологізмах, прізвиськах: чужа душа – потемки,чужа совість – могила; гроші — закон: куди захочеш, туди і зарулиш, душа без пісні – порожня картина буття [„Вечірня газета” — 2003].

Метафоричні засоби поширені і широковикористовуються у всіх жанрах мови, присутні у багатьох матеріалах розважально — мистецького характеру, призначених для впливу на емоції та уяву реципієнта. Така метафора ґрунтується на аналогіях: з грою (зробити хід, виграти партію, поставити на кону), театром (вийти на авансцену; відігравати головну роль; бути суфлером, маріонеткою) спортом (одержати нокаут, отримати картку, покласти на лопатки).

Взаємодія метафорично-образних засобів

Одну з найважливіших ролей у формуванні суб'єктивно-модальних смислів журналістського тексту, в основі яких лежить поетичний суб'єктивний образ, відіграють модальні засоби риторико-стилістичного рівня.На думку ПІ. Баллі [Коцюбинська М. Про поезію поезії: метафора в сучасній українській поезії //Дніпро.-1967.- №332-33], образ є виразним засобом, а найбагатшим джерелом мовної експресії вважається порівняння абстрактних понять з предметами конкретного світу.

Експресивні факти групуються навколо простих абстрактних понять, у прихованому стані співіснують у мозку мовця і вступають у взаємодію при формуванні думки та її передачі через мову. Мова, як і думка, що відображає реальне повсякденне життя, носить суб'єктивний і афективний характер, і ці якості невіддільні одна від другої [Коцюбинська М. Про поезію поезії: метафора в сучасній українській поезії //Дніпро.-1967.- №3 334].

Образи друкованих журналістських текстів майже завжди усвідомлені, обдумані, штучно створені, представляють собою результат свідомої творчості, хоч і породжені натхненням митця.

Найбільш економним способом впливу на адресата при позначенні позамовних сутностей вважається суміщення в одному слові номінативної й прагматичної функцій. Умовою комунікативно-прагматичного успіху є апеляція до емоційного сприйняття повідомлення, що зазвичай досягається завдяки образності, яка створюється різного роду фігурами мовлення, оскільки образ пробуджує емоційне переживання світу.

На думку Ш. Баллі [Коцюбинська М. Про поезію поезії: метафора в сучасній українській поезії //Дніпро.-1967.- №3219], образи мають дві яскраво виражені якості: 1) вони представляють собою результат індивідуальної творчості і завжди переслідують мету справити певний естетичний вплив на читача; 2) ці образи ніколи не є цілком оригінальними, як правило, вони — перероблені та поновлені образи розмовної мови. Таким чином, засновник стилістики Ш. Баллі стоїть на "антиестетичних" позиціях, вважаючи, що художнє мовлення "має коріння у глибині загальнонародної мови", звідки черпає образи "як із джерела вічної молодості".

Дуже часто мовні образи називають "фігурами думки" (що визнавав ще Аристотель), тим самим підкреслюється основа мета їх застосування — побудова тексту, що відповідає певним комунікативно-прагматичним настановам. Мовленнєві факти, що мають у своїй основі образ, характеризуються поєднанням у своєму значенні семантичного аспекту з емоційним, експресивним, модально-оцінним тощо, а все разом — вони створюють певну модальну тональність текстового сегмента.

Існує багато засобів створення експресивно-модального забарвлення слів та виразів, але найбільш продуктивним вважається асоціативно-образне переосмислення значень, в основі якого лежать тропи, а серед них головна роль належить метафорі як самому простому по композиції прийому, що безпомилково сприймається реципієнтами й підсилює образний сигнал. Креативна сила метафори здатна суміщати несумісне, асоціативно-образно виявляти нові якості об'єкта, створювати нові смисли в поняттях, що вербалізуються.

Образна функція метафори

Метафора (й інші тропи) використовується там, де усвідомлюється необхідність вираження прагматично-модального аспекту комунікації, де присутня установка адресанта мовлення на певний ілокутивний ефект. Метафора використовує подобу з метою створення експресивного ефекту, розрахованого більше на оцінку, ніж на образне сприйняття об'єкта, оскільки "традиційно вичленені, експресивно забарвлені значення слів і виразів несуть у собі сигнали, що визначаються у діапазоні схвалення/несхвалення при домінації в ньому суб'єктивно-емотивного спектра" [Коцюбинська М.Х. Образне слово в літературному творі: питання теорії художніх тропів.- К.: Вид-воАН. 1960.-83].

Образна функція метафори тісно пов'язана з лінгвістичним та екстралінгвістичним контекстами. Вона пов'язана з текстом і виявляється похідною від нього [Ткаченко А.О. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства. -К.: Правда Ярославичів. 1998. —448с.]. Ефект, що створює експресивно-образну метафору, породжується усвідомленням асоціативного багатства мовних значень (Дж. Ептер).

Образні метафори зазвичай оперують такими властивостями екстенсионалу, які з точки зору логіки або здоровогоглузду другорядні, або навіть придумані [Коцюбинська М.Х. Образне слово в літературному творі: питання теорії художніх тропів.- К.: Вид-воАН. 1960.-84]. Різні картини світу в різних письменників актуалізують різні асоціативні зв'язки слів (кохання як щастя, як мука, як страждання тощо). Смисл такої метафори розкривається за рахунок пресупозицій, що існують в тексті або належать фоновим знанням. Як би там не було, все вищесказане дозволяє перемістити категорію суб'єктивної модальності, що формує вищезазначені смисли, з "факультативної ознаки висловлювання" [Гусев С.С. Наука и метафора. — Л.: Изд-во ЛГУ. 1984. — 303] до розряду основної ознаки художнього тексту, яка лежить в основі процесу переходу практичної мови в поетичну, перетворення мовної картини світу в поетичний образ світу. Експресивно-оцінна метафора виступає засобом, що поряд з відображенням світу виражає оцінне ставлення до нього.

Метафори, побудовані на асоціативній образності зоонімів, утворюються на переосмисленні загальноприйнятого уявлення про властивості тварин, що названі словом у його первинній номінативній функції, що переноситься на властивості людей, які називаються цим же ім'ям у його вторинній номінативній функції. Таким чином, свідомість людини спочатку інтерпретує властивості об'єкта в "людиноподібних" ознаках, а потім знову переносить їх на людину, тобто символи людських якостей спочатку надаються тваринам, а потім використовуються для антропометричної модально-оцінної інтерпретації якостей людини. Зооніми в ролі антропонімів представляють собою певну алюзію, алегорію, інтерпретувати яку дозволяє знання або загального стереотипу, або національного, або широкий контекст твору.

Як зазначалося, збагачення слова та його метафоричне перенесення знаходиться у прямій залежності від символічних якостей, що приписуються поняттю в картині світу. Зокрема, слово «sang» може символізувати червоний колір, виражати поняття раси, спорідненості, асоціюватися із вбивством тощо. Як правило, на подібних конотаціях слів, на використанні потенційних сем значень базується механізм гри слів, каламбура, класичний приклад якого "Життя б'є ключем і все по голові" формується завдяки одночасному використанню основного (прямого) значення та потенційного (переносного).

Вважається, що коли метафора (чи інший складний троп) не розшифрована, вона буде сильніше впливати, бо не є послабленою.

До складних тропів можна віднести й гіперболічну метафору, яка суміщає метафору із значенням інтенсивності, підсилення. Гіпербола, як відомо, є перебільшенням якостей предмета, представляє собою безпосередній, не стримуваний етичними умовностями вираз інтенсивності емоційної оцінки дійсності відправником мовлення. Гіпербола безпосередньо апелює до уяви адресата і є прямим, незавуальованим виразом емоцій. Дуже часто гіперболічні твердження містять у собі парадокси, алогізми, твердження, що суперечать дійсності, і виступають показниками експліцитно чи імпліцитно вираженої авторської модальності.

Метафора передбачає більш серйозний зсув, інтерпретація якого великою мірою розрахована на досвід отримувача повідомлення. Багато дослідників відмічають факт переваги метафори порівнянню у письменників XXстоліття. Яскравий тому приклад — проза М. Пруста. Це пояснюється тим, що метафора завжди звернена до уяви, а в тексті вона виконує функцію створення образно-поетичної картини світу, що відбувається з певної точки зору.

Відомо, що образи постійно викликають у пам'яті людини зорові, слухові й тактильні відчуття. Але тільки яскраві, основані на відчуттєвому сприйнятті образи, збуджують діяльність уяви та здатні призвести до художнього ефекту і передати суб'єктивну модальність авторського ставлення. Що ж стосується так званих мертвих образів, яких набагато більше у будь-якому журналістському тексті, в будь-якій мові, вони теж здатні стати основою стилістичної авторської системи, як це відбувається, наприклад, у Стендаля, де формується зовсім особливий індивідуальний антистиль із своїми механізмами формування авторської "необразної" модальності.

Як зазначає ТІЇ. Баллі [Коцюбинська М. Про поезію поезії: метафора в сучасній українській поезії //Дніпро.-1967.-№229], конкретні образи сприймаються уявою, емоційні — почуттями, а мертві — розумом, що формує різні типи модальних значень. Адресант сприймає образний вираз, визначає його місце в експресивній системі мови.

У сприйнятті образів значну роль відіграє індивідуальне почуття, здатне породжувати цілий спектр суб'єктивних модальностей. Особливе поєднання в контексті стертих образних елементів може оживити їх та подразнити уяву. Саме суперечливість і незв'язність образу іноді може створювати цілу сітку нових суб'єктивно спрямованих модальностей, які великою мірою формують індивідуальність стилю журналіста.

"Образ — щедре джерело, яке живить і оновлює мову" (ПІ. Баллі).

У створенні образно-метафоричної системи цього типу помітну роль відіграє наявність слів-домінант, таких як очі, голос, сльози, пам'ять, тощо.

ІІ. Специфіка метафорично-образних засобів в розважальних ЗМІ

Розважальна метафора – спосіб відображення навколишньої дійсності

Метафорично-образні засоби сучасних розважальних змі – не тільки прийом зображення, — це засіб мислення, сприйняття світу. Ці засоби мають соціальний характер: метафора показує, як образ світу відбивається у суспільній свідомості і яким він є.

Далі розгонимо тематичні групи метафор, які, за даним дослідження, активно використовуються в сучасних газетних текстах. Порядок їхнього розгляду визначає кількісний фактор і фактор новизни. Що стосується такої групи як розважальна метафора, то більш докладно розгонимо у даному розділі. Розважальна індустрія настільки міцно охопила наше життя, що уявити собі картину життя без цієї сфери людської діяльності неможливо.

В основі розважальної метафори друкованих змі, лежить їхня подібність – важлива властивість багатьох речей. Предмети можуть бути подібними за формою, розміром, кольором, цінністю, враженнями, тощо. За допомогою метафорично-образних засобів (метафоризації) утворюються найрізноманітнішізначення, що відмінні від первинного. Формуються вони постійно, утворюючись в процесі мовної творчості цілого народу, ЗМІ. Окремих особистостей чи деяких соціальних інститутів – „державних органів, господарських, профспілкових організацій, партій, асоціацій”[Прохоров, 1998, 74]. На дуку А.І. Єфімова, необхідною умовою для появи цих переносних значень є те, що слово переміщується в нове лексичне оточення або в незвичний для нього контекст, — змінюється сфера застосування слова, а функція його оновлюється [Єфімов, 1957, 123].

До ознак, що вказують на процес метафоризації, відносять двоплановість, наявність оцінної та образної функції (образності, оцінності). Тож, в основі самої метафори лежить співіснування або паралелізм основного чи переносного значень – протиставлення первісного значеннєвого відтінку та нового, який творився в процесі метафоризації і є важливим образним засобом, до якого так чи інакше прагнуть журналісти. Характерним є те, що значення нові, що накладаються на старі, — переважно характеристичні. „Метафора не називає, а головним чином характеризує, підсилює переважно якісні ознаки”[А.І.Єфімов, 1957]. Елемент порівняння та зіставлення, що лежить в основі – прихований (схований), він є тим внутрішнім елементом, що виокремлює метафору від порівняння. Таким чином, можна говорити про те, що метафоризації піддаються слова: широко використовувані та відомі слова з багатозначністю і складною структурою, фразеологізми. Відзначимо, що метафори можуть розподілятися за характером подібності, або ступенем образності та поширеності: індивідуально-авторські ( композитори не обтяжуються ланцюжками кохання, щоб утримати музу), образні загальнопоепічні , образні загальномовні („отрутні казочки (для дорослих)”[„Вечірня газета, — 2002”]; отрутний – використовується у широкому значенні, тобто „уїдливий”, „непотрібний”, „мстивий”)

ЛІТЕРАТУРА

1. Скляревская Г.Н. Метафора в системе языка. СПб, Наука, 1993, 151 с.
2. Уфимцева А.А. Лексическое значение. М., Наука, 1986, 240 с.
3. Ричардс А. Философия риторики. В сб.: Теория метафоры. М., Прогресс, 1990, С. 44 – 67.
4. Павлович Н.В. Язык образов. Парадигмы образов в русском поэтическом языке. М., Наука, 1995, 491 с.
5. Жоль К.К. Мысль. Слово. Метафора. Проблемы семантики в философском осмыслении. Киев, Наукова Думка, 1984, 303 с.
6. Дэвидсон Д. Что означают метафоры. В сб.: Теория метафоры, М., Прогресс, 1990, С. 173 – 193.
7. Арутюнова Н.Д. Синтаксические функции метафоры // Известия АН СССР, Сер. лит. и языка, 1978а, Т. 37, № 3, С. 251 – 262.
8. Глазунова О. И. Логика метафорических преобразований
9. Лингвистический энциклопедический словарь. — М.: Сов. энциклопедия, 1990. — 685 с.
10. Непийвода Н. Ф. Мовні засоби інформаційного комфорту // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 7. – С. 93-97.
11. Непийвода Н. Ф. Наукові засади редагування художніх текстів// Українська періодика: Історія і сучасність. (Доповіді та повідомлення сьомої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції). Львів, 17-18 травня 2002 р. – Львів, 2002. – С. 487-493.
12. Киселева Л. А. Язык как средство воздействия. – М.: Изд. Моск. Ун-та. 1978. – 60 с.
13. Корнєєв В. М. Роль маркованої лексики у створенні емоціогенної структури тексту // Наукові записки Інституту журналістики, 2002 р. – Т. 7. – С. 85-86.
14. Корнєєв В. М. Експлікація прихованого впливу публіцистичного тексту. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. – К., 2002.
15. Дридзе Т. М. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации. – М.: Наука, 1984. – 268 с.
16. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка. Синтаксис. — М.: Высш. шк., 1981. — 208 с.
17. Рецкер Я.И. Теория перевода и переводческая практика. — М.: Международн. отнош., 1974. — 216 с.
18. Шведова Н.Ю. Грамматика современного русского литературного языка. — М.: Наука, 1970. — 767с.
19. Телия В.Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц. — М.: Наука, 1986. — 143 с.
20. Балли Ш. Французская стилистика. — М.: Изд-во ин. лит-ры, 1961. — 394 с.
21. Дюбуа Ж., Эделин Ф., Клинкенберг Ж.-М. и др. Общая риторика. — М.: Прогресс, 1986. — 392 с.
22. Скребнев Ю.М. Очерк теории стилистики. — Горький: ГГПИ, 1975. — 175 с.
23. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. — М.: Искусство, 1970. — 384 с.
24. Долинин К.А. Стилистика французского языка. — М.: Просвещение, 1987. — 303 с.
25. Гусев С.С. Наука и метафора. — Л.: Изд-во ЛГУ. 1984. — 152 с.
26. Зінченко О. Коляда Т. "Вежа самотності": позамовні смисли // Сучасність.-1996.- № 12.
27. Ільницький М. З чого постає неповторність. // Українська мова та література в школі.- 1981.-№ 10
28. Костенко Л. Вибране. — К.: Дніпро . 1989. — 559 с.
29. Коцюбинська М.Х. Образне слово в літературному творі: питання теорії художніх тропів.- К.: Вид-воАН. 1960.-188 с.
30. Коцюбинська М. Про поезію поезії: метафора в сучасній українській поезії //Дніпро.-1967.- №3
31. Потебня А.А. Эстетика и поэтика.- М.: Искусство. 1976. — 614 с.
32. Телия В.Н. Предисловие /Метафора в языке и тексте. — М.: Наука. 1988.- С. 3-10
33. Ткаченко А.О. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства. -К.: Правда Ярославичів. 1998. — 448с.
34. Фролова К.П. Розвиток образної свідомості в українській радянській ліриці. — Дніпропетровськ. 1970. -315с.
35. Пустовойт П.К. От слова к образу[Пособие]Издание 2-е, пере раб. К., 1974.
36. Вовк В.Н. Языковая метафора в речи: Природа вторичной номинации.-1986.
37. Слово и образ. Сборник статей сост. В.В. Кожевникова.- М., 1964