Метод опрацювання синтаксису в початкових класах

Категорія (предмет): Педагогіка

Arial

-A A A+

Вступ

І. Методика опрацювання елементів синтаксису в початкових класах

Вироблення початкових уявлень про речення і його будову
Формування поняття про речення
Вивчення типів речень за метою висловлювання й за інтонацією
Робота над засвоєнням понять „основа речення”, „головні члени речення”
Робота над засвоєнням синтаксичного зв’язку між членами речення
Вивчення однорідних членів речення
Ознайомлення зі складним реченням
Види вправ із синтаксису й пунктуації

ІІ. Система уроків узагальнення та систематизації з розділу „Синтаксис” у 4 класі

Висновок

Використана література

ВСТУП

Вивчення елементів синтаксису впочаткових класах набуває особливого значення. Це насамперед пояснюється значенням уроків української мови в початковій ланці освіти: допомогти молодшим школярам оволодіти нормами граматичної структури (будови) рідної мови, збагатити мовлення різноманітними формами і способами висловлення думки, піднести рівень розвитку зв'язного мовлення.

Оскільки одиницею зв'язного мовлення є речення, то цілком зрозумілою є вимога програми працювати над його засвоєнням систематично, цілеспрямовано, на кожному уроці навчання грамоти, граматики, і читання незалежно від виучуваної теми. Важливість систематичної роботи над реченням пояснюється і тим, що на фоні речення (на синтаксичній основі) учні засвоюють лексичне значення слова, словотвір, фонетику, орфоепію і орфографію, морфологічні форми слів та синтаксичну роль їх, пунктуацію.

Вивчення в школі синтаксису, як і граматики взагалі, має на меті:

по-перше, поступово формувати у дитини правильне уявлення про мову як особливу сферу дійсності, сприяти одержанню певного об'єму лінгвістичних знань;
по-друге, всемірно підвищувати рівень розвитку мовлення школярів.

Структура початкового курсу рідної мови дає можливість вчителю так організувати роботу над реченням, щоб практично розкрити для учнів такі співвідношення:

а) форми речення як мовної одиниці і її значення;

б) форми речення як мовленнєвої одиниці і її функціональної ролі в мовленні.

Розкриття цих двох співвідношень дасть учителеві змогу будувати процес вивчення речення як найважливішої синтаксичної одиниці на функціональній основі, тобто на основі його вживання в усному і писемному мовленні школярів як одиниці висловлювання.

Курсова робота „Формування у молодших школярів синтаксичних понять” ставить своєю метою:

показати теоретичні основи методики опрацювання елементів синтаксису в початкових класах;
практична частина — система уроків узагальнення та систематизації з розділу „Синтаксис” у 4 класі

І. Методика опрацювання елементів синтаксису в початкових класах 1. Вироблення початкових уявлень про речення і його будову

Початкові уявлення про речення та його будову учні одержують у період навчання грамоти. Вони засвоюють смислові та формальні ознаки речення: служить для висловлення думки; вимовляється з розповідною, питальною чи окличною інтонацією; складається із слів, пов'язаних за смислом і граматично; у реченні про когось або про щось розповідається, запитується, стверджується або заперечується; на початку речення пишеться велика буква, в кінці — ставиться крапка (знак питання або знак оклику). Усі ознаки речення, як і самий термін, діти мають засвоїти практично, в ході виконання різноманітних тренувальних вправ.

Учителеві слід пам'ятати, що правильні уявлення про речення та його будову сформуються лише тоді, коли учні глибоко усвідомлять кожну його ознаку.

На початковому етапі навчання молодші школярі схильні вважати основними несуттєві ознаки речення. Уявлення про речення вони часто пов'язують з певною кількістю слів, з початком і кінцем рядка, великою буквою, з темою розповіді, тобто з тими ознаками, які їм найчастіше доводиться спостерігати під час практичних вправлянь. Щоб запобігти цьому, учитель постійно повинен дбати про урізноманітнення вправ, добирати для аналізу різні варіанти речень. Найкраще добирати невеличкі зв'язні тексти, у яких е речення, різні за кількістю слів (від одного до п'яти-шести слів), за метою висловлювання. Учні матимуть можливість зіставляти їх будову, інтонування.

Щоб учні усвідомили будову речення, вони повинні зрозуміти, що речення складається із слів. Однак не всі слова, які входять до складу речення, рівнозначні. Є повнозначні й неповнозначні, і роль їх різна. На початковому етапі навчання учні, не маючи достатніх знань, щоб усвідомити роль кожного слова у реченні, нерідко сприймають лише повнозначні слова. Внаслідок цього, записуючи речення самостійно чи під диктовку, або пропускають службові слова (найчастіше це бувають прийменники), або пишуть їх разом з повнозначними словами. Однією з причин таких помилок є недостатня робота вчителя над вимовою і написанням службових слів.

Для вироблення правильних умінь уже в період навчання грамоти необхідно вчити учнів виразно вимовляти кожне слово (повнозначне і неповнозначне) під час уповільненого читання. При цьому слід графічно позначати на дошці склад речення: повнозначні слова — довгого лінією, неповнозначні (так звані маленькі слова) — короткою. Наприклад: Діти поспішають до школи.

вся ця робота відбуватиметься в такій послідовності:

1) уповільнене читання речення з чіткою вимовою неповнозначних (службових) слів (при нормальному темпі читання прийменник ніби зливається з наступним повнозначним словом);

2) графічне зображення кількості слів у реченні;

3) повторне читання речення у нормальному темпі;

4) порівняння вимови і написання.

Щоб виробити стійкі навички вживання слів у реченні, необхідно систематично вчити учнів самостійно будувати речення (за схемами, на основі малюнків, з поданих слів, за названою темою тощо).

У період навчання грамоти діти поступово привчаються ставити до слів (членів речення) питання і відповідати на них. Без такої попередньої роботи важко буде навчити учнів ставити граматичне питання до членів речення, поширювати речення за запитаннями.

Так, читаючи в букварі речення «Багато діти дізналися про новий і старий Київ», учитель задає, учням кілька запитань: Про кого розповідається в реченні? Що повідомляється про дітей? Про що діти дізналися? Про який Київ дізналися діти? Відповідаючи на запитання, що ставить учитель, учні поступово набувають практичних навичок аналізу речення.

2. Формування поняття про речення

Формуючи поняття про речення як слово або групу слів, що виражають закінчену думку, вчитель насамперед повинен зіставити речення з його частиною (фрагментом), демонструючи таким чином закінченість і незакінченість думки, завершеність і незавершеність інтонаційної будови. Так, зіставляючи речення У незалежній Україні всі діти вчаться з його частиною У незалежній Україні всі діти…, учні переконаються, що перше є реченням, бо в ньому знаходимо відповідь на запитання: про кого розповідається (про дітей) і що розповідається (вчаться), воно виражає певну думку і вимовляється з інтонацією завершення, тобто в кінці речення голос понижується. У частині ж цього речення думка висловлена лише частково, в ній тільки повідомляється особа, але не сказано, що вона робить або якою вона є. Додаючи слова вчаться або щасливі, спостерігаємо, як речення набуває завершеності.

Спостереження готових зразків речень і активна робота над створенням їх сприяють усвідомленому засвоєнню ознак речення як синтаксичної одиниці зв'язного мовлення. Варто добирати і такі вправи, які спонукали б складати не лише окремі речення, а й зв'язані за змістом. Закінчуючи речення, поширюючи їх другорядними членами, учні водночас повинні думати, як вплине така робота на зміст зв'язного висловлювання в цілому. Наприклад:

1. Поширте речення за запитаннями.

Ось уже видніються (які?) гори, їх вершини, сягають (чого?).

2.Позакінчуйте розпочаті речення.

Влітку ми любимо відпочивати біля… Там ми… До нас часто прибігає… Він теж…

3. Поширте речення, добираючи слова з дужок.

Насунула чорна (хмарка, хмаринка, хмара). Знявся рвучкий (вітер, вітерець, вітрисько). Задріботіли (краплі, краплинки) дощу.

3. Вивчення типів речень за метою висловлювання й за інтонацією

Під час опрацювання речення великої ваги набуває робота над його інтонаційним оформленням, граматичною паузою, що на письмі позначається розділовими знаками. Важливо з перших же кроків засвоєння грамоти привчати школярів «читати» розділові знаки, відтворювати тривалість пауз, які позначаються на письмі комою, крапкою та іншими розділовими знаками, відтворювати речення з розповідною, питальною, неокличною та окличною інтонаціями. Для цього є всі умови, бо на сторінках «Букваря» даються тексти з різними розділовими знаками. Завдання вчителя — скористатися з цього.

У 2 класі учні засвоюють, що за метою висловлювання є речення розповідні, питальні і спонукальні. Важливо, щоб діти навчились їх розпізнавати не тільки за розділовими знаками та інтонацією, а й за способами вираження розповіді, питання, спонукання. Тому велике значення мають вдало дібрані виразні приклади (наявність у питальному реченні питальних слів хто? де? куди? коли? і т. п., звертань, у спонукальному — звертань, наказової форми дієслів). Саме на фоні питальних і спонукальних речень другокласники засвоюють практично кличну форму іменників, що виступають у ролі звертань, і форми наказового способу дієслів у спонукальних реченнях.

Особливості інтонації найкраще ілюструвати на одному і тому самому реченні, зміст якого змінюється в залежності від мети висловлювання. Так, розповідне речення Брат працює трактористом стане питальним, якщо його вимовити з питальною інтонацією (Брат працює трактористом?), змінивши форми слів, утворимо спонукальне — «Брате, працюй трактористом». Кожне з цих речень може стати окличним, якщо його вимовити з більшою силою голосу.

Слуховий і руховий аналізатори особливо активно працюють тоді, коли учні самостійно складають або перебудовують речення, компонують невеличкі зв'язні висловлювання, вводячи у них різні за метою й за інтонацією речення, а до них — звертання. Можна запропонувати такі, наприклад, вправи:

1. Склади розповідне, питальне і спонукальне речення. Для цього використай такі слова: хлопчик, другий клас, навчатися, який, добре. Змінюй їх відповідно до змісту.

Зв'язуючи слова за змістом висловлювання, учні одержать кілька варіантів речень: Хлопчик навчається у другому класі. Хлопчик навчається у другому класі? У якому класі навчається хлопчик? Який хлопчик навчається у другому класі? Хлопчику, добре вчися у другому класі! і т. п.

2. Подані речення перебудуй так, щоб вони стали спонукальними.

Сергійко відвідає музей. Подруга прийде до мене в гості. Оленка виконує завдання. Бабуся розповідає казку.

3.Передай усно або на письмі розмову між двома друзями. Кожне речення-запитання і речення-відповідь пиши з нового рядка.

Зразок:

Петрику, чим ти займаєшся у вільний час?
У вільний час я люблю читати книжки.
А які книжки ти читаєш?

4. Склади зв'язну розповідь про прогулянку в ліс. Використай у ній неокличні та окличні речення.

Пропонуючи будь-яку з вправ, учитель повинен подати зразок виконання.

Під час роботи над інтонуванням різних за метою висловлювання речень учні привчаються застосовувати логічний наголос. Без цього не може бути виразного читання. Доцільно дібрати таке речення, кожне слово якого можна виділити голосом як у питальному, реченні, так і в реченні, що є відповіддю на поставлене питання. Наприклад, речення У цьому році учні нашого класу побували в Києві може стати відповіддю на різні питання: Коли побували учні вашого класу в Києві? (У цьому році.) Учні якого класу побували в Києві е цьому році? (Учні нашого класу.} Де побували в цьому році учні вашого класу? (…в Києві.) Чи побували учні вашого класу в цьому році в Києві? (…побували.) Відповідаючи на запитання, учні мають з більшою силою голосу вимовляти ті слова, які є відповіддю на запитання (вони ставляться в кінці речень-відповідей). Логічний наголос учні засвоюють практично, без використання терміна.

Працюючи над реченням, учні вчаться давати повні й короткі відповіді на запитання. Учитель повинен вчити школярів давати повні відповіді, але не завжди треба їх вимагати. Повна відповідь потрібна тоді, коли є необхідність точно сформулювати думку, описати малюнок, переказати зміст прочитаного. Під час живого спілкування, при діалогічному мовленні можна задовольнятись неповними (короткими) відповідями, що є цілком природним для такого типу мовлення.

4. Робота над засвоєнням понять „основа речення”, „головні члени речення”

Найважливішим і найскладнішим для засвоєння під час опрацювання речення є поняття „основа речення” – його головні члени (підмет і присудок).Процес засвоєння цих понять тривалий і

тому потребує пильної уваги. Як і під час засвоєння будь-яких граматичних понять, учням треба абстрагуватись від конкретного, усвідомити узагальнюючий характер понять «підмет» і «присудок» як граматичної основи речення. Тому потрібне поетапне засвоєння цих понять. На першому етапі (1—2 класи) формується уявлення про центр речення. На цьому етапі, як уже зазначалось, здійснюється смисловий аналіз речення, який дозволяє визначити, про кого або про що говориться (повідомляється чи запитується) в реченні і що говориться про передане повідомлення. Отже, спочатку застосовуються смислові запитання. В міру ознайомлення з частинами мови (іменником і дієсловом) учні вчаться ставити і граматичні питання — хто? що? що робить? що зробить? Таким чином, ознайомлення з основою речення відбувається практично, без опрацювання елементів теорії.

На другому етапі, який збігається з навчанням у З класі, відбувається засвоєння граматичних понять — «основа речення», «члени речення», «головні члени» — «підмет» і «присудок» — у процесі вивчення елементів теорії. Учні повинні засвоїти, що слова, які відповідають на певні питання, є членами речення. Член речення, який вказує, про кого або про що говориться у реченні, і відповідає на питання хто? що?, називається підметом, а член речення, який вказує, що говориться про підмет, і відповідає на питання що робити?, називається присудком. Підмет і присудок є головними членами речення, його основою.

Щоб з самого початку сформувати в учнів правильні уявлення про головні члени речення, уникнути ототожнювання підмета з іменником, а присудка з дієсловом, третьокласників ознайомлюють і з іншими, але доступними для їхнього розуміння, способами вираження головних членів. Найчастіше вживаними і найдоступнішими для учнів є підмети, виражені особовими займенниками, а присудки — іменниками і прикметниками. Під час аналізу речень (наприклад: Я вчуся у третьому класі. Мій друг теж третьокласник. Він, щирий) учні дізнаються, що присудок може відповідати і на питання хто він такий? (третьокласник), який вінє? (щирий). Такі речення варто аналізувати лише під керівництвом учителя, а для самостійного аналізу слід пропонувати речення, в яких присудок виражений особовими формами дієслова.

Дуже важливо навчити учнів правильно ставити питання до присудків, виражених різними особовими, часовими, видовими формами дієслова. Зіставлення форм дієслова-присудка і запитань допоможе дітям зрозуміти, як пов'язується підмет з присудком. На уроці вивчення головних членів речення можна використати таку, наприклад, таблицю:

Учні мають засвоїти, що підмет і присудок є рівноправними членами, тому аналіз речення можна починати як від підмета постановкою питання до присудка, так і від присудка постановкою питання до підмета. Встановлення двостороннього зв'язку між головними членами допоможе правильно визначити граматичну основу речення, особливо в тих випадках, коли у реченні є кілька іменників. Так, у реченні типу У бібліотеці діти читають цікаві книжки про рідний край визначається насамперед присудок (читають), а потім з'ясовується, хто або що може виконувати цю дію (читають (хто?) діти). Питання до присудка переконає учнів, що вони правильно визначили основу речення (діти (що роблять?) читають), бо інші іменники (книжки, край) виконувати цю дію не можуть.

У 3 класі учні дізнаються, що в реченні, крім головних, є другорядні члени (без поділу на види), які вказують на найрізноманітніші ознаки предметів, обставини дії, а тому дуже важливі для розкриття думки. Щоб діти переконалися в цьому, потрібно порівнювати непоширені і поширені речення (Прийшла весна.— Вже прийшла до нас довгождана квітуча весна), вказуючи на переваги останніх, бо вони несуть більше інформації, є образними, емоційними.

Щоб в учнів сформувалися стійкі знання, потрібно здобуті теоретичні відомості постійно закріплювати під час виконання різноманітних тренувальних вправ як аналітичних, так і синтетичних.

У 4 класі учні не одержують нових знань про головні і другорядні члени, однак повинні систематично повторювати і закріплювати вивчене у 3 класі, застосовувати набуті знання на практиці.

5. Робота над засвоєнням синтаксичного зв”язку між членами речення

Під час опрацювання елементів синтаксису однією з центральних є робота над встановленням зв'язків між членами речення, спостереженням засобів сполучення синтаксичних одиниць. Уміння встановлювати зв'язки між членами речення в кінцевому результаті має привести до усвідомлення і розрізнення словосполучення і граматичної основи речення, до оволодіння нормами сполучуваності слів української мови, а отже, й до досягнення високого рівня культури усного й писемного мовлення.

Дослідники дитячого мовлення (О. М, Гвоздєв, М. Р. Львов, М. Л. Закожурникова, І. О. Синиця) встановили, що найбільше помилок діти припускаються саме у словосполученні — в узгодженні й дієслівному керуванні. Завдання початкового навчання — запобігти появі таких помилок, навчити учнів правильно використовувати лексичне багатство мови, виробити чуття мови, яке проявляється насамперед в умінні сполучати слова, підготувати школярів до засвоєння теоретичних знань про словосполучення в середніх класах.

У початкових класах учні засвоюють лише одну з ознак словосполучення: слова у ньому пов'язуються за смислом і граматично — за допомогою закінчень слів або закінчень і прийменників; зв'язок встановлюється постановкою питання від головного слова до залежного. Інших диференціюючих ознак словосполучення (за способом вираження стрижневого слова, за характером смислових відношень, за видами граматичного зв'язку) не вивчають. І саме тому, що не вивчаються всі ознаки словосполучення, не використовується послідовно й самий термін «словосполучення». Вживається вираз «сполучення слів», під яким можна розуміти як словосполучення, так і сполучення підмета з присудком. Однак у процесі практичної роботи учні поступово вчаться відрізняти сполучення головних членів від інших сполучень слів. З цією метою з перших же кроків навчання учні вчаться визначати основу речення. У 3 класі встановлюють двосторонній зв'язок між підметом і присудком, засвоюючи при цьому, що між іншими членами речення існує зв'язок лише односторонній. Отже, в інших сполученнях слів (словосполученнях) завжди є залежне слово, до якого ставиться питання від головного: хустина (я к а?) червона; читаю (я к?) добре; мокрий (в і д чого?) від дощу.

Відрізняти сполучення підмета з присудком від інших сполучень слів (словосполучень) учням допоможуть формулювання завдань з чіткою вказівкою, у якій послідовності його виконувати:

1) назвіть у реченні спочатку сполучення підмета з присудком (його основу), а потім інші сполучення слів;

2) встановіть за допомогою питань зв'язки між членами речення, в першу чергу між підметом і присудком;

3) з поданого речення випишіть парами зв'язані між собою слова, крім підмета і присудка; в дужках запишіть питання, на яке відповідає залежне слово.

Простежується певна послідовність у роботі над зв'язком слів у реченні на різних етапах початкового навчання:

1) доповнення (поширення) речень за запитаннями: учень читає (що?);

2) добір потрібної форми залежного слова: Хлопчик малює (кольорові) олівцями;

добір залежного слова, що виражає ознаку предмета:огірок (який?), ромашка (яка?), небо (яке?);
встановлення зв'язків між членами речення за допомогою питань і виписування сполучень слів парами: Малий школяр поспішає до школи.— Школяр (що робить?) поспішає, школяр (який?) малий, поспішає (ку д й?) до школи.

За таким методичним підходом здійснюється ознайомлення учнів з порядком встановлення зв'язків між членами речення.

Для ілюстрації цього подаємо схему уроку у 3 класі.

Мета:

Закріпити уміння встановлювати зв'язок між словами у реченні. Формувати поняття «члени речення», «головні члени» (підмет і присудок) — «основа речення», «другорядні члени». Розвивати уміння знаходити основу речення, визначати головні і другорядні члени.

Зміст уроку

І. Встановлення зв'язків між словами у реченні.

1. Робота з учнями.

—Доповніть речення словами за змістом і запитаннями, поданими в дужках.

Учні вчаться (де?) …Учні (що роблять?)..,у школі. У школі вчаться (х т о?) … Учні вчаться у школі (я к?) ….

—Отже, ви вже можете сказати, на які питання відповідаютьслова речення. Як ви про це дізналися? Відповідаючи на питання,які ви ставили від слова до слова: вчаться (хто?) учні; учні (щороблять?) вчаться; вчаться (де?) в школі; вчаться (як?) добре.

2. Самостійна робота.

—А тепер за цим же зразком встановіть зв'язки між словами віншому реченні — Батьківщина добре дбає про дітей.

II.Формування поняття «Члени речення».

—Отже, речення складаються зі слів, які відповідають на певніпитання. Усі ці слова, до яких можна поставити питання від іншихслів, є членами речення. А чи можна поставити питання до слів в,про? Звичайно, не можна. Це прийменники. Вони допомагають пов'язувати слова між собою. Вони вживаються з тими словами, яківідповідають на питання: (де?) в (у) школі; (про кого?) продітей.

— Сьогодні ви дізнаєтесь, що означає кожен член речення, як він називається і як його визначати.

III.Формування понять про основу речення — головні його члени (підмет і присудок).

На дошці записуються речення:

Птахи відлетіли. Завмерли гаї. Сіло сонце за горою. Виплив місяць золотий.

Назвіть те слово у кожному реченні, яке вказує, про кого абопро що говориться (птахи, гаї, сонце, місяць). На які ж питання вони відповідають? Відлетіли (хто?) птахи, завмерли (що?) гаї, сіло(що?) сонце, виплив (що?) місяць.
Як же називається той член речення, який вказує, про когоабо про що говориться в реченні і відповідає на питання хто? абощ о? Знайдіть відповідь на це питання в підручнику. Прочитайте її.
А тепер самостійно знайдіть підмет у таких реченнях: Дошколи поспішають маленькі школярі. Маленькі школярі поспішаютьдо школи. (Речення спроектовуються на екран.)

Учитель зверне увагу учнів, що підмет може стояти в різних місцях речення: на початку, в середині, в кінці.

—Тепер знайдемо у кожному реченні ті слова, які вказують, щоговориться про підмет, тобто про птахів, про гаї, сонце, місяць. Наякі питання ці слова відповідають?

Птахи (що зробили?) відлетіли, гаї (що зробили?) завмерли і т. д.

Що ж ми вже знаємо про цей член речення? (Щовін вказує,що говориться про підмет і відповідає на питання що зробили?що зробило? що зробив?}.
Відшукайте цей же член і в спроектованому реченні (поспішають). На яке питання він відповідає?

Школярі (що роблять?) поспішають.

Бачите, на які різні питання може відповідати цей член речення.
Як же він називається? Прочитайте у підручнику. Учні щераз зачитують правило з підручника.

Запишемо ще два речення: Мій батько — інженер. Він добрий. Відшукаємо в них підмет і присудок. Про кого говориться у першому реченні? (батько). Назвіть те слово, яке вказує, про кого говориться, івідповідає на питання хто?, у другому реченні (він). Отже, підмета ми знайшли. Що сказано про батька у першому реченні? (інженер). Отже, слово інженер е присудком. Яке ж питання можна поставити до цього слова? (Хто вінтакий?). Що сказано в другому реченні про підмет він? — Добрий. На яке питання відповідає присудок у цьому реченні? (Який вінє?).

Отже, діти, ви дізналися, що присудок може ще відповідатина питання хто вінтакий? який вінє?
Повернемося ще раз до речення Маленькі школярі поспішають до школи. Підкреслимо підмет і присудок умовними лініями.
Спробуємо скоротити це речення, але так, щоб воно не втратило головної думки. Запис набуде такого вигляду:

Маленькі школярі поспішають до школи.

Школярі поспішають до школи. Школярі поспішають.

Чи можна ще скоротити речення? (Не можна.) Чому?
Якщо вилучимо слово школярі, то стане незрозуміле, про кого говориться в реченні. Якщо вилучимо слово поспішають, стане незрозумілим, що вони роблять. Отже, ці члени (підмет і присудок) єнайважливішими у реченні, тому вони й називаються головними членами речення і становлять основу речення. А всі інші члени, крімпідмета і присудка, є другорядними.

IV. Підсумок уроку.

Отже, з якими новими поняттями ви ознайомились сьогодніна уроці?
Які члени речення е основою речення? Чому?
Наведіть приклад речення і назвіть у ньому головні члени.

V.Домашнє завдання.

У практиці навчання рідної мови в середній школі існує традиційний порядок здійснення одного з видів мовного розбору — встановлення зв'язків між членами речення. Його треба дотримуватись і в 3—4 класах з метою наступності між початковими і середніми класами. Порядок такий:

1) визначення основи речення шляхом встановлення зв'язків між підметом і присудком;

2) відшукування залежних слів від підмета;

3) відшукування залежних слів від присудка (терміни «група підмета», «група присудка» не вживаються);

4) встановлення залежності між іншими другорядними членами.

6. Вивчення однорідних членів речення

Однорідні члени речення вивчаються у 4 класі, однак це не означає, що з явищем однорідності учні зустрічаються тут уперше. Цьому передують численні спостереження речень з однорідними членами, що називають у 1—3 класах перелічуванням. При читанні окремих речень, текстів постійно звертається увага на інтонацію перелічування, на наявність коротких пауз між словами і позначення цих пауз на письмі, де це потрібно, комами.

На уроках, відведених на формування самого поняття «однорідні члени речення», учні повинні засвоїти, що:

1) однорідні члени відповідають на одне і те саме запитання і зв'язані з одним і тим самим словом;

2) однорідними можуть бути підмети, присудки і другорядні члени речення;

3) при однорідних членах можуть бути залежні слова;

4) однорідні члени поєднуються за допомогою інтонації і сполучників і (й), а, але;

5) при відсутності сполучників між однорідними членами ставляться коми;

6) перед сполучниками а, але завжди ставляться коми.

Відповідно до вимог програми вивчаються однорідні члени лише з неповторюваним сполучником і (книжка і зошит), однак, коли в поле зору учнів потрапить речення з повторюваним, учитель не повинен залишити це поза увагою.

Для аналізу, як правило, пропонуються речення з одним рядом однорідних членів (типу На столі лежать червоні, сині, зелені олівці). Проте варто знайомити учнів і з реченнями, у яких є два або більше рядів однорідних членів, щоб діти привчалися їх розпізнавати і групувати. Так, під час аналізу речення типу Хлопчики і дівчатка скопали і заскородили грядки, посіяли чорнобривці і айстри можна запропонувати учням встановити групи однорідних членів за питаннями: хто? — хлопчики і дівчатка; що зробили? — скопали і заскородили, посіяли, що?— чорнобривці і айстри. У практиці живого спілкування та й у писемному мовленні учні нерідко конструюють такі речення, тому аналіз подібних структур допоможе усвідомити будову їх і виробити в учнів пунктуаційні навички.

Учні мають засвоїти, що однорідні члени речення можуть мати при собі залежні слова. Передусім треба зосередити увагу учнів на поширенні однорідних членів. Пропонується, наприклад, поширити речення за питаннями— Наша країна багата (якими?) лісами (якими?) полями, (якими?) ріками. Спочатку називаються однорідні члени (лісами, полями, ріками) і слово, до якого вони відносяться (багата). Потім добираються залежні слова до кожного з однорідних членів за питаннями: лісами (якими?) зеленими, полями (якими?) безкраїми, ріками (яким й?) повноводими. Учитель повинен пояснити дітям, що слова зеленими, повноводими, безкраїми, хоч і відповідають на одне й те саме питання (я к и м и?), не є однорідними, бо кожне з цих слів є залежним від різних слів.

Роботу над однорідними членами не слід завершувати уроками, присвяченими їх вивченню. Вона має тривати до кінця навчального року під час опрацювання інших тем граматики. У текстах вправ є чимало речень з однорідними членами, і вчитель повинен постійно сприяти принагідному повторенню теоретичних відомостей, закріпленню пунктуаційних умінь і навичок учнів. Крім того, треба заохочувати учнів використовувати однорідні члени під час написання робіт творчого характеру. Цьому сприятиме насамперед добір завдань, які вимагали б використання однорідних членів. Наприклад: напиши, 1) що ти бачив у лісі під час прогулянки; 2) що сталося з небом під час грози; 3) що змінилося в парку (в лісі, в полі, в степу) з настанням холодів; 4) яку працю дорослих доводилось тобі спостерігати; 5) про свої домашні обов'язки; 6) що ти найбільше цінуєш у своїх однокласників тощо. Учні повинні не тільки знати, що таке однорідні члени, а й самостійно їх вживати в усному й писемному мовленні.

7. Ознайомлення зі складним реченням

Програма передбачає практичнеознайомлення четвертокласників зі складним реченням: учні не вивчають жодних теоретичних відомостей, ознайомлення відбувається під час аналізу речень, роботи над побудовою складних речень за поданим зразком, за схемами.

Для аналізу варто добирати різні за будовою речення— складносурядні (Тихесенький вечір на землю спадає, і сонце сідає в темнесенький гай.— В. Самійленко), складнопідрядні (Тихо пливе поважний місяць над селом і придивляється, що доброго зробили люди за довгий день.—), безсполучникові (Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє.— Т. Шевченко). Однак частини складного речення мають бути не надто поширеними, такими, в яких легко можна встановити граматичну основу (підмет і присудок). Не слід пропонувати для аналізу складні речення, частини яких є односкладними чи двоскладними неповними реченнями.

На уроці ознайомлення зі складним реченням учитель насамперед пропонує вправу на зіставлення простих речень зі складним. Наприклад, записуються на дошці (або спроектовуються на екран) два речення:

Молодші школярі працювали на ділянці.

Старшокласники допомагали колгоспникам на полі.

У ході бесіди вчитель з'ясовує, скільки речень записано на дошці, визначає головні члени, нагадує, що в кінці кожного речення голос знижується і робиться пауза. Після цього пропонує об'єднати два речення в одне (Молодші школярі працювали на ділянці, старшокласники допомагали колгоспникам у полі) іпідводить до висновку, що речення бувають з одною граматичною основою і з двома (або кількома) основами. Речення з двома або кількома основами називається складним. Учитель звертає увагу на те, як змінилася інтонація в складному реченні: паузи між частинами складного речення стали меншими.

Під час аналізу речень учні дізнаються й про те, що частини складного речення можуть з'єднуватись не лише за допомогою інтонації, а й за допомогою певних слів — сполучників чи сполучних слів (без уживання термінів). У пригоді стане таблиця з найуживанішими сполучниками і сполучними словами:

Школярі мають вчитися не тільки пізнавати складні речення за кількістю граматичних основ, а й самостійно будувати їх за поданим зразком, схемами, за змістом малюнка тощо. З цією метою можна пропонувати такі, наприклад, вправи:

1. Прочитай подані речення. Склади подібні речення самостійно. Підкресли у них граматичні основи.

Батьки завжди радіють, коли їх діти добре вчаться. Наступає осінь холодна, пташки відлітають у теплі краї.

Утворюючи речення за поданими зразками і схемами, учні практично засвоюють сполучники і сполучні слова, якими зв'язуються частини складного речення, набувають пунктуаційних навичок.

Робота зі складним реченням має проводитися не тільки на спеціально відведених програмою уроках, а й на уроках вивчення інших тем, розвитку зв'язного мовлення. Учитель не повинен залишати поза увагою складні речення, які потрапляють у поле зору при читанні текстів вправ або речень, складених самими учнями.

При вивченні частин мови, повторенні в кінці чверті або року треба пропонувати учням вправи на аналіз і побудову складних речень. Доцільними будуть, наприклад, такі завдання:

Поділіть складне речення на кілька окремих речень. Відшукайте у кожному з них головні члени. Назвіть, якими частинами мови вони виражені. Любить мене матуся, що я гарно вчуся, любитьмене тато, що читаю я багато (М. Підгірянка). Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, а лісник старів (В. Сухомлинський).
З'єднайте за змістом два речення у складне. Використайте длязв'язку сполучники (а, але, бо, хоч).

Надворі йшов дощ. Хлопці не переставали грати. Вони вуже люблять футбол.

3. Відшукайте помилки і виправте їх.

Будівельники говорять. Що їх будинки будуть жити вічно. Котик ходить тихо, а на лапках він має подушечки.

4. Серед поданих речень відшукайте складні.

Колишеться безкрає поле. Вітер гонить одну за одною колоскові хвилі, пурхають перепели. Ще мине тиждень, і почнуться жнива. Микита сидить на сторожовій вишці і вдивляється у степ.

5. Поділіть текст на окремі речення. Врахуйте, що одне з них —складне. Розставте розділові знаки.

Олег виліз з-під човна коли злива прокотилася над Дніпром надворі було тихо над головою світили зорі на землю спустилася тепла ніч Олег взяв весла і сів у човен. (За Д. Бедзиком).

8. Види вправ із синтаксису й пунктуації

У методиці викладання мови в початкових класах вправи з реченням ділять на аналітичні, якщо переважає аналіз готових речень, і синтетичні, які передбачають самостійне складання речень. І ті, і ті вправи використовують на різних етапах навчання. Найчастіше синтетичні вправи виконуються на основі аналітичних. Спочатку діти аналізують готове речення, вказуючи, із скількох слів воно складається, визначають основу речення тощо, а потім самостійно конструюють речення такої ж самої будови. Синтетичні вправи можуть виконуватись і без попередніх аналітичних, але обов'язково супроводжуються внутрішньою аналітичною роботою мислення, у процесі якої здійснюється контроль за правильністю побудови речення, поєднання слів і т. п.

Залежно від ступеня самостійності і пізнавальної активності учнів вправи з реченням діляться на три групи: на основі зразка, конструктивні, творчі.

Вправи за зразком використовуються на різних етапах навчання. Суть їх у тому, що учні спостерігають, аналізують речення, відтворюють їх інтонаційну будову і складають свої власні такої самої будови на основі наслідування зразків. Спостереження речень має велике значення для засвоєння граматичної будови рідної мови, для розвитку зв'язного мовлення школярів. Учні читають і записують зразки речень, відтворюють за вчителем інтонацію їх, нерідко й запам'ятовують. Граматичний аналіз при цьому може і не проводитись, головне полягає в тому, щоб діти почули і відтворили речення, наслідуючи зразок.

Перша книга учня — буквар — містить багато речень, різноманітних за будовою, за метою висловлювання, за інтонацією, з однорідними членами і звертаннями. Спостерігаючи такі речення на письмі, читаючи їх іпереписуючи, діти засвоюють зразки, наслідують їх при складанні власних висловлювань. Прекрасним зразком для наслідування є українські народні казки, приказки, прислів'я й загадки.

На будь-якому етапі початкового навчання при читанні окремих речень і текстів учитель повинен привертати увагу учнів до всього, що сприяє засвоєнню граматичної будови рідної мови, збагаченню мовлення школярів, виробленню мовного чуття.

До конструктивних відносять вправи на побудову і перебудову речень. При їх виконанні учні спираються на теоретичні знання. Конструктивні вправи застосовуються в 2—4 класах після вивчення певних відомостей з синтаксису. Мета їх — закріпити набуті знання на практиці. До них належать такі:

Відновлення або побудова речень із розрізненихслів. Виконуючи таку вправу, діти встановлюють порядок розташування слів у реченні, пов'язують слова задопомогою закінчень, прийменників і сполучників. Можебути кілька варіантів таких вправ: 1) усі слова деформованого речення подаються у потрібній формі: Вітчизну, щиро, ми, рідну, любимо, і, дорогу; 2) деякі слова даються в початковій формі: ми, щиро, дорога, любимо, рідна, Вітчизну; 3) всі слова подаються у початковій формі: щиро, рідна, любити, дорога, і, ми, Вітчизна.
Поділ деформованого тексту, надрукованого без великих букв і крапок, на окремі речення. Виконуючи такі вправи, діти замислюються над змістом написаного, вчаться правильно оформляти речення на письмі. Таку роботу корисно проводити у кожному з початкових класів, поступово ускладнюючи завдання добором де-формованого тексту з більш поширеними реченнями.

3.Поступове розгортання (поширення) речень за допомогою питань. Це — перші вправи, спрямовані на вироблення навичок удосконалення написаного, редагування. Дуже важливо роботу організувати так, щоб діти чітко уявили процес поширення речень. Тому хід розгортання речення варто показати на дошці:

Квіти зацвіли. (я к і?) — Різнобарвні квіти зацвіли.

(де?) | Різнобарвні квіти зацвіли в лузі.

(коли?) | Різнобарвні квіти весною зацвіли в лузі.

4.Поступове згортання (скорочення) речень. Таківправи допомагають простежити, як речення втрачає виразність, усвідомити, до якої межі можливе скорочення.

Далі речення вже скорочувати не можна, бо відсутність слова «книжку» надасть реченню зовсім іншого змісту: «Хлопчина читає» вже сприймається із значенням «хлопчина вміє читати» або «хлопчина зайнятий читанням»,

5.Об'єднання кількох речень в одно з однорідними членами.

Івасик уміє добре читати. Івасик уміє гарно писати. Івасик може і гарно малювати.— Івасик уміє добре читати, гарно писати і малювати. Це теж вправа на удосконалення висловлювання — учні вчаться уникати без потреби повторення одних і тих самих слів.

Схеми можна доповнювати і видозмінювати в залежності від виучуваного матеріалу і навчальної мети уроку. Творчі вправи передбачають повну самостійність виконання. Тому важливо сформулювати завдання так, щоб не сковувати творчої ініціативи учня. Назвемо кілька видів таких вправ.

Складання речень:

1) на задану тему (про озеро в сонячну погоду; про прогулянку в осінній ліс; про відліт птахів);

2) за сюжетним малюнком; 3)

за 2—3 опорними словами (даються, наприклад, недавно почуті учнями слова, які ще не увійшли до їх активного словника, або форми слів, при вживанні яких учні припускаються помилок);

4) за опорними словосполученнями (високе небо, наполеглива праця, сумлінне навчання) або порівняльними зворотами (щедрий, як осінь; летів, як стріла) чи фразеологізмами (сімраз відміряй, а раз відріж; не кидати слів на вітер);

5) речень-запитань і речень-відповідей;

6) на основі власних спостережень за змінами в природі (якого стала земля; що сталося з деревами; які зміни сталися в полі);

7) на основі переглянутого фільму чи вистави (що особливо сподобалось; яка подія дуже вразила; які вчинки не сподобались);

8) складання різних варіантів речень про одне і те саме. Наприклад, за одним і тим самим малюнком можна скласти різні речення: Вітер нагинає берізку. Берізка нагинається від вітру. Берізка, яку нагинає вітер. Берізка, зігнута вітром. Можливий інший варіант завдання: з трьох речень (Лісова галявина. Одинока берізка. Вітер її нагинає) скласти одне (Вітер на лісовій галявині нагинає одиноку берізку. Одинока берізка на галявині нагинається від вітру. Берізка, яка одинока росте на галявині, нагинається від вітру). Порівнюючи їх, учні переконаються, що про одне і те саме можна сказати по-різному, Оскільки вправи творчого характеру часто позбавлені конкретних завдань, то виконанням їх важче керувати. Тому вчитель має використовувати різні форми заохочування учнів. Можна організувати роботу у формі творчого змагання, в якому виграє той, хто складе речення швидше і краще, виразніше за змістом, більш поширене другорядними членами, ускладнене однорідними членами тощо. Творчі вправи е однією з форм заохочення учнів до складання й таких речень, вивчення яких не передбачене програмою початкових класів, але дуже потрібні для розвитку мовлення молодших школярів. Тому творчі вправи треба проводити систематично і цілеспрямовано при підготовці до переказів і різних видів творчих робіт.

Різноманітні вправи над реченням входять складовою частиною до системи занять з розвитку зв'язного мовлення школярів.

До вправ з реченням належить і синтаксичний розбір, який у початкових класах буває, звичайно, неповним, частковим, відповідно до тих знань з синтаксису, які учні засвоюють на різних етапах навчання. Найповніший синтаксичний розбір проводиться у 4 класі після опрацювання однорідних членів речення.

Схема усного синтаксичного розбору речення:

Прочитайте аналізоване речення.
Визначте, яким є речення за метою висловлювання.
Визначте, яким є речення за інтонацією.
Визначте основу речення.
Назвіть підмет і присудок, встановивши між нимиза допомогою питань двосторонній зв'язок. Назвіть, якими частинами мови вони виражені.
Назвіть другорядні члени речення, залежні від підмета, поставивши до них питання від підмета.
Назвіть другорядні члени, залежні від присудка,поставивши до них питання від присудка.
Назвіть другорядні члени, залежні від інших другорядних членів.

У 6, 7 і 8 пунктах можна домагатися визначення способів вираження другорядних членів, якщо ці частини мови учням уже відомі.

Схема письмового аналізу речення:

Запишіть аналізоване речення.
Підкресліть умовними лініями головні і другорядні члени речення.
Випишіть з речення всі сполучення слів парами, вдужках запишіть питання від слова до слова.

Для письмового аналізу даються 4—6-слівні неускладнені речення. Для усного можна пропонувати й більші за обсягом речення, ускладнені звертанням та однорідними членами. Аналіз таких речень проводиться під безпосереднім контролем і за допомогою вчителя.

Елементи синтаксичного розбору обов'язково включаються у схеми морфологічного розбору частин мови: встановлюється залежність між словами за допомогою граматичних питань, з'ясовується синтаксична роль слова у реченні.

ІІ. Система уроків узагальнення та систематизації з розділу „Синтаксис” у 4 класі

Метою даної системи є повторення вивченого з теми „Синтаксис” узагальнення і систематизації знань, виконання завдань підвищеного рівня складності. Учні повинні навчатися формулювати і доводити власну думку на основі вивченого матеріалу.

Система уроків передбачає комплексний підхід до виконання вправ, спрямованих на формування вміння аналізувати мовні явища, сприйняття мови як цілісної структури з притаманними їй внутрішніми законами розвитку. Велику увагу приділено завданням з розвитку зв”язного мовлення, спрямованим на розвиток уяви, мислення, швидкості реагування учнів. Подані форми роботи сприяють активізації розумової діяльності школярів, посилюють інтерес до навчання, дають можливість отримати задоволення від успішного виконання завдань підвищеної складності. Щоб на виконання вправ не витрачалося багато часу, учні повинні вільно володіти не лише певними практичними навичками, а й теоретичним матеріалом, який вони вивчали на попередніх уроках.

Висновок

У роботі над засвоєнням елементів синтаксису в початкових класах можна виділити кілька напрямів, між якими існує тісний зв'язок.

1. Практичні спостереження за синтаксичною будовою та інтонаційним оформленням речень, побудова речень з різної кількості членів, з різним розташуванням їх за поданим зразком та схемою.

2. Формування уявлень про одиниці синтаксису — словосполучення, речення, зв'язне висловлювання (текст).

Література

Удосконалення змісту і методики навчання української мови в 1 – 4 класах. Науково-теоретичні засади та методичні рекомендації. – К.: „Радянська школа”, 1991
Методика викладання української мови в школі: Посібник для студ. вузів /За ред. І.С.Олійника. – К.: Вища школа, 1989
Методика викладання української мови: Практичні та лабораторні заняття /За ред. І.С.Олійника. – К.: Вища школа, 1991
Богуш А.М. Методика навчання української мови в початковій школі: Навч. посібник для студ. пед. інститутів. – К.: Вища школа, 1993
Заболотний О. Система уроків узагальнення та систематизації знань учнів з розділу "Синтаксис" в 4класі//Українська мова і література в школі. -2001. -№ 3. — С. 14-18
Шитик Л.Використання програмованих завдань при вивченні синтаксису // Українська мова і література в школі. -2002. -№ 5. — с. 16-19
Ющук І.До методики синтаксичного аналізу речення