Методи дослідження міжособистісних відносин

Вступ.

1. Основні методи вивчення міжособистісних відносин.

2. Метод діагностики міжособистісних стосунків (ДМС) Лірі, тест Томаса, опитувальник Т.А. Немчина.

3. Соціометрія: дослідження міжособистісних відносин у групі.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Людина живе в певному соціальному середовищі і, задовольняючи свої матеріальні і духовні потреби, взаємодіє з іншими людьми. Важливим компонентом такої діяльності є спілкування. Воно відображає об’єктивну потребу людей в об’єднанні, співробітництві, а також є умовою розвитку самобутності, цілісності, індивідуальності особистості.

Багатьом здається, що міжособистісні стосунки – явище цілком зрозуміле, тут ніби не може виникати жодних питань. Однак життєвий досвід не завжди це підтверджує. Адже часто стосунки, що здавалися непорушними, руйнуються, а нові виникають там, де їх і не чекали.

Об’єктивна і суб’єктивна значущість і непередбачуваність спілкування та міжособистісних стосунків обумовлюють увагу до цього явища представників багатьох наук, зокрема й психологів. Психологічне дослідження емоційних стосунків має на меті саме внесення ясності у питання про те, чому виникають, як розвиваються і чому розпадаються настільки значущі для нас емоційні стосунки з іншими. Головною з власне наукових складових необхідності і актуальності дослідження проблеми емоційних стосунків є те, що вони й досі залишаються у свідомості багатьох людей своєрідним „бастіоном індетермінізму”. Запити практики не менш значущі. Поглиблення розуміння закономірностей емоційних стосунків – одна з умов вирішення проблеми розвитку особистості, її виховання, а також соціально-демографічних проблем.

1. Основні методи вивчення міжособистісних відносин

Для вивчення міжособистісних відносин в малих групах розроблений цілий арсенал різних технік. Так, для дослідження ефективності групи застосовуються такі методи, як метод гомеостата, метод ділових ігор, для вивчення відносин усередині групи – референтометричний метод, соціометрія; багатий набір різних тестів (тест Томаса, опитувальник Немчіна, тест Лірі й ін.) і т.д. Далі подана коротка характеристика деяких з методів.

Метод гомеостата полягає в тому, що створюється лабораторна модель діяльності малої групи з вирішення конкретних оперативних задач за допомогою пульта управління. Реєстрація часу вирішення задачі, дій кожного з учасників, кількості помилок і т.д. дозволяє оцінити ефективність діяльності в цілому – тактики кожного учасника і стратегії всієї групи.

Якісно розширив використання методу гомеостата колектив учених на чолі з А. С. Чернишовим (В. Я. Подорога, А. С. Горланів, Е. І. Тимощук). Вони розробили комплекс приладів-моделей організаційної діяльності. У їхньому випадку експериментальний методичний блок органічно сполучає методи спостереження, опитування і приладу-моделі, що актуалізують як організаційні відносини, так і організаційну взаємодію (що дозволяє вивчити ці явища у взаємозв'язку і взаємозумовленості). З метою максимального наближення до природних умов життя досліджуваних груп, у блок уведена спеціальна ланка "природна модель спільної діяльності" і ланка "приладу-моделі спільної діяльності". Створена для вивчення психологічного настрою групи на спільну діяльність методика «Арка» використовує прилади «ГСІ-7», «Стрессор», «Самоорганізація», «Естакада» і актуалізують процес та властивості спільної діяльності малої групи. Програми з використанням даних приладів відрізняються від роботи з традиційними гомеостатами введенням офіційних відносин, високою мотивацією колективного досягнення мети, моделюванням самоврядності, наявністю стресогених ситуацій.

Ділові ігри – ще один засіб дослідження міжособистісних відносин в малих групах. Організація ділових ігор вимагає чіткого логічного аналізу конкретних оперативних ситуацій і колективного розв’язання можливих ситуацій, де кожен співробітник може виявити свої професійні здібності й уміння взаємодіяти з іншими членами команди. Слід зауважити, що ділові ігри, даючи гарні результати в плані дослідження міжособистісних відносин, проте, як правило, насамперед спрямовані на зняття якого-небудь виробничого ускладнення. Тому однією з основних задач у діловій грі є пошук потрібного рішення й ефективного способу його реалізації, а результати ділової гри ідеологічно оцінюються з погляду цінностей функціонування і розвитку соціального виробництва, соціально-культурних систем.

Одним з найбільш ефективних способів дослідження емоційно-безпосередніх відносин усередині малої групи є соціометрія. Вона являє собою своєрідний спосіб кількісної оцінки міжособистісних відносин у групі.

Термін «соціометрія» походить від латинського слова societas — суспільство і грецького metruin — вимірюю і позначає з одного боку галузь соціальної психології і соціології, що вивчає міжособистісні відносини в малих групах кількісними методами з акцентом на вивчення симпатій і антипатій усередині групи.

Соціометричний та референтометричний методи забезпечують вивчення стосунків між членами груп, виявляють їхню структуру (лідерів, аутсайдерів тощо) на основі відносно простої процедури вибору одними членами групи інших за параметрами симпатії-антипатії, референтності (стосовно певних цінностей).

Тест Томаса — психологічний тест для визначення характерного для тестованого способу виходу з конфліктної ситуації. Може використовуватися як в особистих цілях (самопізнання) так і в ділові (особливо при прийманні на роботу на посаді, пов'язані із зовнішніми контактами, при наборі людей у проектні команди й т.п.)

У тесті розглядається п'ять стратегій виходу їхнього конфлікту:

· Співробітництво

· Змагання

· Пристосування

· Компроміс

· Уникання

Кожна стратегія приводить до різних результатів, знання свого типового способу дозволить розширити діапазон рішення конфліктів, а виходить, і домагатися нових результатів у спілкуванні.

2. Метод діагностики міжособистісних стосунків (ДМС) Лірі, тест Томаса, опитувальник Т.А. Немчина

Методику ДМС правомірно вважати варіантом опитувальника, розрахованого на суб’єктивну самооцінку респондента й оцінку ним значущого іншого, зазначає Л. Собчик [4, с. 56]. Методика відтворює не тільки стиль міжособистісного спілкування, а також структуру індивідуально-особистісної типології.

Методика складається з набору 128 лаконічних характеристик, за якими респондент оцінює своє власне “Я” на момент обстеження (за схемою – „так” або „ні”). Після того, як респондент оцінить себе, підраховуються бали за кожним з восьми октантів, що відповідають певному варіанту міжособистісної взаємодії.

Октанти, що набрали найбільшу кількість балів, відповідають стилю поведінки індивіда у міжособистісних стосунках. Характеристики, які не виходять за межі 8 балів, властиві гармонійним особистостям. Показники, які перевищують 8 балів (до 12), свідчать про акцентуацію властивостей, виявлених цим октантом. Шкали, що досягають рівня 14 – 16, свідчать про виражені труднощі у соціальній адаптації. Низькі показники за всіма октантами (0 – 3) можуть бути результатом нещирості респондента. Інтерпретація даних ДМС в основному повинна орієнтуватися на перевагу одного октанта над іншим, а не на абсолютні значення.

У нашому дослідженні респондентам пропонувалося після оцінки власного “Я” оцінити образ “Типові сучасні українці” (“ТСУ”) (образ подано у множині, тому що, як зазначає В. Агеєв, чоловікам і жінкам властиві значні розбіжності при оцінці диморфічних ознак. Тому доречно пред’являти об’єкти-національності у множині).

Л. Собчик зазначає, що методика ДМС є вдалим методом для вивчення внутріособистісної конгруентності індивіда. З цією метою респонденту в класичному варіанті пропонується крім актуального “Я” оцінити ще й ідеальне “Я”. Аналіз і співставлення одержаних оцінок дозволяють визначити внутрішню конгруентність “Я” особистості. Образи актуального й ідеального “Я” є невід’ємною частиною структури цілісного “Я”. В нормі зазвичай спостерігається помірне (неконфліктне) розходження між “Я” актуальним і ідеальним, яке є неодмінною умовою для подальшого зростання особистості.

Образ власної етнічної спільноти є складовою частиною цілісного “Я”. Тому, на нашу думку, методика ДМС дозволяє визначити рівень етнічної ідентифікації особистості, порівнявши образи “Я” та “Типового сучасного українця”.

Опитувальник містить 128 оціночних суджень, з яких у кожному з 8 типів стосунків утворюється 16 пунктів, упорядкованих за зростанням інтенсивності. Методика побудована так, що судження, спрямовані на виявлення будь-якого типу стосунків, розташовані не підряд, а особливим чином: вони групуються по 4 і повторюються через однакову кількість визначень. При опрацюванні підраховується кількість стосунків кожного типу.

За методикою Лірі, найменш адаптованою у вибірці є альтруїстична тенденція: у 37,5 % опитаних – дезадаптивний рівень її прояву; за дружелюбною тенденцією аналогічний рівень виявлений у 28,13 % опитаних; за домінантним типом ставлень — у 31,25 % осіб; за підпорядкованим і підозрілим типами стосунків дезадаптивний ступінь проявляється у 21,83 % та 12,5 % досліджуваних, відповідно; дезадаптивний ступінь прояву залежного типу міжособистісних стосунків — у 12,5 % студентів; дві останні позиції – за агресивним та егоїстичним типом стосунків: ці типи стосунків найменше (по (9,38 %) студентів) представлені у вибірці як дезадаптивні

Т. Лірі пропонував використовувати методику для оцінки поведінки людей, що спостерігається, тобто поведінку в оцінці оточуючих („збоку”), для самооцінки, оцінки близьких людей, опису ідеального „Я”. Відповідно до цих рівнів діагностики змінюється інструкція для відповіді.

Типи стосунків з оточуючими: 1) авторитарний; 2) егоїстичний; 3) агресивний; 4) підозріливий; 5) покірливий; 6) залежний; 7) доброзичливий; 8) альтруїстичний.

Повністю цей тест називається "Методика діагностики схильності особистості до конфліктного поводження К. Томаса". Тест Томаса визначає що воліється тестованим спосіб виходу з конфліктної ситуації. Може застосуються як інструмент для самопізнання, так і в діловому світі (при прийманні на роботу, при конкурсі й т.д.).

У конфліктній ситуації, відповідно до Томаса, виділяють два основних стилі поводження.

Кооперація, що можлива тільки при уважному ставленні людини до інтересів інших людей, що перебувають у конфлікті.

Напористість, коли, насамперед , захищаються свої інтереси.

Опитувальник Т.А. Немчина являє собою перелік 30 основних ознак нервово-психічної напруги, складений за даними клініко-психологічного спостереження. Це перелік 30 основних ознак нервово-психічної напруги, що дозволяє діагностувати перенапруги регуляторних систем організму.

Опитувальник дозволяє виявити перенапругу, що починається, регуляторних систем організму. У випадку діагностики надмірної нервово-психічної напруги обстежуваній особі варто рекомендувати звернутися до лікаря для поглибленого дослідження й призначення лікування, тому що можливо перехід від донозологічного стану до патологічного.

3. Соціометрія: дослідження міжособистісних відносин у групі

Соціометрична техніка, розроблена Дж. Морено, застосовується для діагностики міжособистісних і міжгрупових відносин з метою їхньої зміни, поліпшення й удосконалювання. За допомогою соціометрії можна вивчати типологію соціального поводження людей в умовах групової діяльності, судити про соціально-психологічну сумісність членів конкретних груп.

Соціометрична процедура може мати на меті:

а) вимір ступеня згуртованості-роз'єднаності в групі;

б) виявлення "соціометричних позицій", тобто співвідносного авторитету членів групи за ознаками симпатії-антипатії, де на крайніх полюсах виявляються "лідер" групи й "відкинутий";

в) виявлення Всеслава підсистем, згуртованих утворень, на чолі яких можуть бути свої неформальні лідери.

Використання соціометрії дозволяє проводити вимір авторитету формального й неформального лідерів для перегрупування людей у командах так, щоб знизити напруженість у колективі, що виникає через взаємну ворожість деяких членів групи. Соціометрична методика проводиться груповим методом, її проведення не вимагає більших тимчасових витрат (до 15 хв.). Вона досить корисна в прикладних дослідженнях, особливо в роботах з удосконалювання відносин у колективі. Але вона не є радикальним способом дозволу Всеслава проблем, причини яких варто шукати не в симпатіях і антипатіях членів групи, а в більше глибоких джерелах.

Надійність процедури залежить насамперед від правильного відбору критеріїв соціометрії, що диктується програмою дослідження й попереднім знайомством зі специфікою групи.

Загальна схема дій при соціометричному дослідженні полягає в наступному. Після постановки завдань дослідження й вибору об'єктів вимірів формулюються основні гіпотези й положення, що стосуються можливих критеріїв опитування членів груп. Тут не може бути повної анонімності, інакше соціометрія виявиться малоефективною. Вимога експериментатора розкрити свої симпатії й антипатії нерідко викликає внутрішні утруднення в опитуваних і проявляється в деяких людей у небажанні брати участь в опитуванні. Коли питання або критерії соціометрії обрані, вони заносяться на спеціальну картку або пропонуються в усному виді по типі інтерв'ю. Кожний член групи зобов'язаний відповідати на них, вибираючи тих або інших членів групи залежно від більшої або меншої схильності, переваги їх у порівнянні з іншими, симпатій або, навпаки, антипатій, довіри або недовіри й т.д..

Членам групи пропонується відповісти на питання, які дають можливість виявити їхні симпатії й антипатії один до одного, до лідерів, членів групи, яких група не приймає. Дослідник зараховує два питання: а) і б) і дає піддослідним таку інструкцію: "Напишіть на папірцях під цифрою 1 прізвище члена групи, який Ви вибрали б у першу чергу, під цифрою 2 — кого б Ви вибрали, якби не було першого, під цифрою 3 — кого б Ви вибрали, якби не було першого й другий". Потім дослідник зараховує питання про особисті відносини й так само проводить інструктаж.

З метою підтвердження вірогідності відповідей дослідження може проводитися в групі кілька разів. Для повторного дослідження беруться інші питання.

Висновки

Отже, якщо людина хоче бути прийнятою іншими людьми, встановлювати з ними близькі стосунки, проявляючи себе як суб’єкта не утрудненого спілкування, вона проявляє довіру у спілкуванні, компетентність і доброзичливість, а також більше вміння слухати, ніж говорити. Крім того, вміння слухати означає не проявляти ворожість у спілкуванні. І якщо людина не схильна до утрудненого спілкування, не поводиться вороже, цинічно недовірливо, то вона сама прагне встановлювати стосунки і бути прийнятою іншими, а не чекає цього від них; не демонструє егоїстичність, підозрілість чи агресивність, хоча може проявляти домінування і прагнення контролювати міжособистісні стосунки, що не суперечить нормальному й ефективному спілкуванню.

Утруднене спілкування, згідно проведеного нами дослідження, характеризується: неприйняттям інших людей, не доброзичливим, а ворожим до них ставленням, недовірою до них, небажанням бути прийнятим іншими людьми, у спілкуванні – рольовою позицію батька; агресивною характерологічною тенденцією.

При дослідженні міжособистісних відносин найбільше часто виділяються два фактори: домінування — підпорядкування й дружелюбність — агресивність. Саме ці фактори визначають загальне враження про людину в процесах міжособистісного сприйняття. Вони названі в числі головних компонентів при аналізі стилю міжособистісного поводження.

Список використаної літератури

1. Методы психологической диагностики. — М., 1993

2. Методики социально-психологической диагностики личности и группы. — М., 1990

3. Основи психології: Підручник для студ. вузів/ За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. — 3-є вид., стереотип.. — К.: Либідь, 1997. – 630 с.

4. Психологія: Підручник для студ. вуз./ За ред. Ю.Л.Трофімова. — 3-тє вид., стереотип.. — К.: Либідь, 2001. — 558 с.

5. Психологія/ Під ред. Юзефа Макселона. — Львів: Монастир Монахів Студійського Уставу: Вид. відділ "Свічадо", 2004. — 319 с.

6. Серьожникова Р. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник/ Раїса Серьожникова, Надія Пархоменко, Лада Яковицька,; М-во освіти і науки України, Донецький нац. технічний ун-т . — К.: Центр навчальної літератури, 2003; К.: Академвидав, 2003. — 242 с.

7. Степанов О. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник/ Олександр Степанов, Михайло Фіцула,. — К.: Академвидав, 2002; К.: Академвидав, 2003. — 502 с.

8. Цимбалюк І. Психологія: Навчальний посібник/ Іван Цимбалюк,; М-во освіти і науки України . — Київ: ВД "Професіонал", 2004. — 214 с.