Методи і інструменти визначення галузевих ключових елементів

Вступ.

1. Визначення критеріїв конкурентоспроможності ключових елементів.

2. Методи та концепції визначення конкурентоспроможність ключових галузевих елементів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Рушійними силами ринкової економіки є конкуренція між суб’єктами господарювання.

Конкуренція — суперництво між товаровиробниками за найсприятливіші, економічно найвигідніші умови виробництва та реалізації продукції.

За змістом, механізмами впливу на ринок в цілому та окремих конкурентів розрізняють такі види конкуренції: чисту, монополістичну, олігополістичну, функціональну, видову, предметну, цінову, приховану цінову, недобросовісну тощо.

Найбільше на діяльність підприємства впливає міжгалузева та внутрішньогалузева конкуренція, яка ведеться на основі ключових факторів успіху або конкурентних переваг. Визначення механізмів та прийомів конкурентної боротьби дозволяє організації з’ясувати можливості поліпшення власної позиції у середовищі, розробити заходи з формування ключових факторів успіху у виробничому потенціалі, які б відповідали вимогам галузевих конкурентних переваг.

Складна структура ринку відкриває підприємствам широкі можливості для унікального позиціонування й забезпечення конкурентоспроможності, адже жодна компанія не може бути успішною на всіх сегментах ринку молока та молокопродуктів. Рівень диверсифікації й фінансові параметри діяльності підприємства, його партнерська база й інші чинники повинні забезпечувати цілісність функціонування й сприйняття споживачами образу та товарів кожного конкретного виробника.

1. Визначення критеріїв конкурентоспроможності ключових елементів

Конкурентоспроможність визначається безліччю факторів, передусім споживчими властивостями товарів, мірою маркетингової їх підтримки, характеристиками цільових ринків, поведінкою споживачів, потенціалом і ресурсами підприємства тощо. Набір факторів, які визначають конкурентоспроможність підприємства виявляється настільки значимим і своєрідним, що неможливо запропонувати єдину методику збирання даних стосовно, їхньої обробки та ідентифікації для прийняття відповідних рішень.

Однією із важливих характеристик підприємства в умовах глобалізації визнається показник рівня конкурентоспроможності підприємства. Конкурентоспроможність, як економічна і управлінська категорія, є багатомірним критеріальним, індикативним показником, який використовується при моніторингу диспозиції підприємств, водночас і машинобудівних. Проблема оцінки рівня конкурентоспроможності (інтегральний показник), яка зазвичай виступає спорідненим показником ефективності економічної діяльності, є недостатньо дослідженою, а також неоднозначною в різних підходах і розробках. Розвиток економічних зв'язків породжує вимогу оцінки ефективності функціонування підприємства у глобальному конкурентному ринковому середовищі. Незаперечним є факт, що для успішного функціонування промислових машинобудівних підприємств на ринку, оцінка їх конкурентоспроможності є об'єктивною необхідністю, яка враховує не лише фінансові й економічні показники, а й показники ринкового характеру (ділова репутація підприємства, енергія торгової марки, сформована клієнтура, рівень кооперації тощо).

Разом з тим, досить широке коло таких факторів звужується концентрацією уваги на так званих конкурентних перевагах підприємства (ключових факторів успіху), тобто таких характеристиках чи властивостях, які забезпечують підприємству перевагу над прямими конкурентами. Конкурентні переваги визначають стратегічну позицію підприємств на ринку, що дозволяє їм переборювати сили конкуренції і притягувати споживачів. Вони утворюються унікальними відчутними і невідчутними активами, якими володіють підприємства, тими стратегічно важливими для даного бізнесу сферами діяльності, які утворюють ланцюжок цінностей підприємств і дозволяють перемагати у конкурентній боротьбі. Відповідно до цього можна виділити наступні основні принципи досягнення переваг над конкурентами: концентрація ресурсів, маневрування ресурсами, перехоплювання ініціативи, гнучке планування.

Можливості збереження конкурентних переваг залежать від низки факторів. В їх числі наступні: джерела конкурентних переваг; очевидність конкурентних переваг; швидкість інновацій; здатність відмовлення від наявної конкурентної переваги для придбання нової.

В сучасних умовах конкурентні переваги повинні бути значними з погляду умов конкуренції і відповідати ключовим факторам успіху; бути стійкими в нестабільному ринковому середовищі і недоступними для легкого відтворення конкурентами.

Базисом загальної конкурентної переваги фірми молочної галузі є переваги внутрішні, однак, це всього лише потенціал досягнення підприємством своїх конкурентних позицій.

Зовнішні конкурентні переваги, з одного боку, орієнтують фірму на розвиток та використання тих чи інших внутрішніх переваг, а з другого — забезпечують йому стійкі конкурентні позиції, оскільки орієнтують на цілеспрямоване задоволення потреб конкретної групи споживачів. Оцінка конкурентоспроможності молокопереробного підприємства передбачає оцінку ефективності використання ним ресурсів. Для цього можна запропонувати метод, в основі якого — теорія ефективної конкуренції. Суть цієї теорії в тому, що найбільш конкурентоспроможними є ті підприємства, які раціонально та ефективно використовують наявний капітал та ресурси, досягають високих показників конкурентоспроможності з найменшими витратами.

Ключові фактори успіху формують конкурентоспроможність об’єкта досліджень: товару, виробництва, підприємства, галузі, держави тощо.

В стратегічному управлінні найчастіше конкурентоспроможність розглядається в двох аспектах:

1) конкурентоспроможність товару (продукції) тобто ступінь його відповідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними тощо.

2) конкурентоспроможність підприємства — це рівень його компетенції відносно інших підприємств-конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу певної спрямованості, а також його окремих складових: технології, ресурсів, менеджменту (особливо — стратегічного поточного планування), навичок і знань персоналу тощо, що знаходить вираження в таких результуючих показниках, як якість продукції, прибутковість, продуктивність тощо.

Конкурентоспроможність продукції. Виразом конкурентоспроможності підприємства є продукція, яку воно виготовляє. Більшість моделей, що використовуються для аналізу «портфелю підприємства», базується на визначенні конкурентоспроможності продукції. Кожний з етапів життєвого циклу товару має специфічні характеристики конкурентоспроможності. Так, на перших етапах — зародження та вихід на ринок — ними можуть бути швидкість проектних робіт і час виходу на ринок. Далі на перший план виходять показники рентабельності, продуктивності тощо.

Кожний продукт або послуга цінні настільки, наскільки вони можуть задовольняти потреби споживача, тому в усіх показниках, що характеризують той чи інший продукт або послугу, будуть використовуватися об’єктивні та суб’єктивні, кількісні та якісні параметри й показники, які більшою чи меншою мірою відбивають рівень задоволення потреб. Чим вищий цей рівень, тим більш конкурентоспроможний продукт випускає підприємство.

Потрібно розрізняти параметри та показники конкурентоспроможності (рис. 1).

Параметри конкурентоспроможності — це найчастіше кількісні характеристики властивостей товару, які враховують галузеві особливості оцінки його конкурентоспроможності. Розрізняють окремі групи параметрів конкурентоспроможності: технічні, економічні, нормативні (різних типів).

Технічні параметри є характеристикою технічних і фізичних властивостей товару, що визначають особливості галузі та способи його використання, а також функції, які виконує товар у процесі його використання.

Економічні параметри визначають рівень витрат на виробництво та ціни споживання через витрати на купівлю, обслуговування, споживання, утилізацію товару.

Нормативні параметри визначають відповідність товару встановленим нормам, стандартам і вимогам, що обумовлені законодавством та іншими нормативними документами.

Показники конкурентоспроможності — це сукупність системних критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності товару, які базуються на параметрах конкурентоспроможності.

Перелік показників конкурентоспроможності залежить від об’єкта досліджень, а також від обраної методики визначення конкурентоспроможності.

Практика стратегічного аналізу довела необхідність використання групування підприємств для підвищення якості здобутих аналітичних даних.

Стратегічні групи конкурентів. Підприємства — дуже різноманітні: навіть в одній і тій самій галузі (наприклад, виробництво фотоапаратів) є підприємства, що виготовляють продукцію ціною 50 і 500 грн. Різні модифікації, рівень якості, групи споживачів і т.ін. — це важливі характеристики, які дають змогу уточнити коло конкурентів.

Стратегічна група конкурентів — це певна кількість підприємств, які займають близькі позиції на ринку та конкурують між собою на основі одних й тих самих конкурентних переваг і однаковими методами.

Підприємства опиняються в одній і тій самій стратегічній групі, якщо вони відповідають будь-якій із зазначених вимог:

· близька структура асортименту продукції;

· використання однієї системи розподілу;

· однакові тип і ступінь вертикальної інтеграції;

· пропонування покупцям аналогічних послуг та технічної допомоги в експлуатації;

· цілеспрямованість на одних замовників;

· задоволення потреб покупців, що потребують однакових особливостей у виробах;

· використання подібних прийомів у засобах масової реклами;

· ідентичні технологічні підходи до виготовлення та обслуговування продуктів або надання послуг;

· робота в одному інтервалі параметрів «ціна-якість»;

· ідентичні стратегічні орієнтири та механізм їх досягнення;

· однакова поведінка на ринку.

У сучасних підходах існують різноманітні методи оцінки конкурентоспроможності: методи, що базуються на теорії рівноваги підприємства та галузі; методи, які побудовані на теорії ефективної конкуренції; матричні методи оцінювання конкурентоспроможності; інтегральні методи; методи визначення позиції в конкуренції з точки зору стратегічного потенціалу підприємства; методи, що базуються на порівнянні з еталоном; графічні методи; методи оцінки за ринковою часткою. Найбільша увага при оцінці конкурентоспроможності підприємства приділяється матричному методу, оскільки він враховує динамічність зовнішнього середовища. Основним недоліком зазначених методів оцінки конкурентоспроможності вважається статичність оцінки, яка може бути актуальною лише в короткостроковому періоді [2, с. 202].

Різні галузі можуть мати різну кількість стратегічних груп. Важливо чітко визначити необхідні параметри для характеристики стратегічних груп галузі, які б відбивали специфічні характеристики підприємств певної галузі загалом і відмінності однієї стратегічної групи від іншої в межах галузі. Такими характеристиками можуть бути фактори конкурентоспроможності, згідно з якими треба аналізувати галузі та формувати стратегічні групи.

2. Методи та концепції визначення конкурентоспроможність ключових галузевих елементів

Конкурентоспроможність підприємств – це основна ознака, яка характеризує наявність та розвиток підприємством сукупності матеріальних і фінансових можливостей, які обумовлюють його здатність до ефективної роботи на ринках продажу своєї продукції. В сучасній теоретико-методичній літературі існують різні підходи щодо оцінки конкурентоспроможності підприємства.

Однією з груп методів оцінки конкурентоспроможності підприємства є матричні методи. До них відносяться:

— матриця “зростання/доля”, що розроблена ведучою консалтинговою компанією Boston Consaiting Croup (БКГ);

— матриця “привабливість галузі/позиція в конкуренції”, що створена компанією General Electric.

Достатньо поширеним в сучасній економічній науці є оцінка конкурентоспроможності підприємств за системою показників, що відображають ефективність використання підприємством ресурсів. Концептуальною основою даного підходу можна вважати твердження М.Портера, що конкурентоспроможність відображає продуктивність використання ресурсів. Саме тому, щоб підтримувати конкурентоспроможність на високому рівні, підприємство повинно дбати про найбільш повне та ефективне використання всіх ресурсів, які в нього є у розпорядженні. Використовуючи дану методику конкурентоспроможність можна виміряти за допомогою визначення продуктивності використання ресурсів, яка представляє собою найбільшу віддачу, найбільший результат, що приходиться на одиницю витрачених ресурсів.

Методи, що базуються на теорії ефективної конкуренції дозволяють отримати більш повну оцінку конкурентоспроможності, відповідно до якої конкурентоспроможними є підприємства де найкраще організовано виробництво, збут продукції та ефективніше управління фінансами. При цьому позитивним фактором є використання показників, які дозволяють досліджувати роботу підприємства в цілому. Звичайно, як будь яке явище, такі методи мають і свої недоліки. Зокрема, не враховується можливість окремих груп показників для підсумкової оцінки конкурентоспроможності, можливе дублювання показників. До того ж даний метод не враховує прямі показники конкурентоспроможності продукції (якість та ціну). Застосування не прямих показників характеризує більш повно ефективність організації та функціонування системи збуту, просування продукції, ніж її реальну конкурентоспроможність.

Крім вищенаведених методик існують також і комплексні підходи. На нашу думку, саме завдяки їм можна максимально повно оцінити конкурентоспроможність аграрних підприємств. Загалом, комплексні методи класифікують за двома концепціями:

— ті, що базуються на окремих показниках конкурентоспроможності;

— ті, що передбачають розробку зведеного показника конкурентоспроможності.

Перший напрям оцінки конкурентоспроможності містить у собі концепції, що базуються на несистематизованому та систематизованому наборі показників. Ця концепція представлена в розробках І.Н.Герчикової та Л.І.Цигичко[2]. Так І.Н.Герчикова акцентує увагу на наступних показниках [2, с. 249]: — конкурентоспроможність продукції та ефект від її реалізації;

— відношення вартості реалізованої продукції до її кількості за поточний період;

— відношення прибутку до загальної вартості продаж; відношення загальної вартості продаж до вартості матеріально-виробничих запасів;

— відношення загальної вартості продаж до вартості нереалізованої продукції;

— відношення суми дебіторської заборгованості до загального обсягу продажу;

— завантаження виробничих потужностей;

— портфель замовлень;

— обсяг капіталовкладень.

Недоліком даного підходу є рекомендація обмежитись показниками виробничо-збутової діяльності підприємства, не розглядаючи його фінансовий стан.

Цигичко Л.І. [2, с.166] пропонує вивчати конкурентні позиції підприємства за допомогою порівняння підприємства конкурентоспроможність якого аналізується з підприємствами-конкурентами. При цьому об’єктами оцінки є:

— обсяг виробництва;

— обсяг збуту;

— частка в загальному обсязі виробництва даної продукції;

— місце в експорті; активи підприємства; чистий прибуток;

— амортизаційні відрахування; довгострокова заборгованість;

— обсяг капіталовкладень; відрахування у фонді;

— показник норми прибутку на капіталовкладення;

— середні витрати виробництва; розміри оборотних засобів;

— чистий прибуток за кожним видом продукції;

— оцінка технічного рівня кожного виду продукції;

— рівень конкурентоспроможності кожного виду продукції.

Даний підхід слід було б доповнити інформацією по абсолютним фінансовим результатам (чистий прибуток) характеристикою відносної доходності (рентабельності) продукції виробничих фондів всього майна підприємства.

Отже, позитивною якістю першої концепції є оцінка конкурентоспроможності на конкретному ринку на основі детального вивчення виробничих, збутових, фінансових можливостей підприємства, організації управління, а також привабливості продукції для споживача. Однак відсутність належної систематизації запропонованих показників для дослідження діяльності підприємство ускладнює проведення аналізу. Друга ж концепція базується на систематизованій оцінці конкурентоспроможності.

Цікавим є підхід, запропонований А.Олівье, А.Дайян, Р.Урсе [3] пропонують вивчати сильні та слабкі сторони підприємства за допомогою багатокутника конкурентоспроможності використовуючи вісім основних критеріїв: якість, ціна, фінанси, торгівля, після продажне обслуговування, зовнішня політика, підготовка перед продажем, концепція товару на якому базується діяльність. Таким чином, чітке розмежування всіх складових конкурентоспроможності шляхом виділення основних критеріїв, підвищує ефективність аналітичної роботи, та є головною перевагою методичних підходів другої концепції [4].

Однак, виявлення конкурентних переваг підприємства в даному випадку є не досить ефективним, оскільки наведені критерії визначаються за допомогою експертних оцінок. Це обумовлена тим, що окремі критерії включають в себе елементи, які не мають кількісної оцінки.

Слід відмітити, що порівняння підприємств за окремими показниками не може бути достатньою основою для об’єктивної оцінки конкурентних переваг. Це робить актуальним використання комплексних методичних підходів, націлених на розробку зведеного показника рівня конкурентоспроможності. В цьому напрямку також можна виділити дві концепції, які можна поділити на несистематизовані та систематизовані показники для кожного критерію оцінки конкурентоспроможності.

До представників першої концепції можна віднести В.П.Єферіна та В.В.Мотіма [5], які пропонують оцінювати конкурентоспроможність за допомогою п’яти відносних показників (обсяг продаж, частка ринку, прибуток, рентабельність виробництва та чисельність персоналу). Ці показники визначаються діленням показників конкретного підприємства на кращі їх значення в галузі чи групі підприємств, що аналізуються. За допомогою відносних показників автори рекомендують розрахувати зведений показник конкурентоспроможності, що визначається адитивним чи мультиплікативним методом. Якщо вагомість даних показників різна, вони перемножуються на коефіцієнти вагомості, які визначаються експертним методом.

Недоліком цього підходу є обмежене коло, переважно абсолютних показників. Так, потрібно було б, інформацію про чисельність персоналу доповнити показником ефективності (продуктивності праці). Показники обсягу продаж та прибутку дублюють відповідно показники частки ринку та рентабельності виробництва, що визначаються на їх основі.

При вивченні методів розрахунку конкурентоспроможності необхідно згадати про метод розрахунку конкурентоспроможності на основі двох складових: конкурентоспроможність продукції та ефективності виробництва в порівнянні з конкурентами [6].

В методиках віднесених до другої концепції здійснюється систематизоване дослідження конкурентних позицій підприємства. Згідно з нею конкурентоспроможність оцінюють по трьом критеріям: техніко-економічний стан підприємства, конкурентоспроможність продукції та фінансовий стан підприємства.

У світовий практиці застосовують індикаторний підхід, що виявляє конкурентні переваги підприємства за допомогою двох критеріїв: економічної та соціальної конкурентоспроможності [7].

Загалом в якості базових рівнів для дослідження конкурентних позицій підприємства розглядаються: світові, національні та галузеві нормативи; показники провідних підприємств (лідерів); критичні рівні індикаторів, при яких підприємство стає конкурентоспроможним.

Використання вищезазначених підходів дозволяє виявити резерви покращення конкурентних позицій підприємства за допомогою визначення різниці між високим показником того чи іншого індикатора та показником підприємства.

Висновки

В сучасних умовах підприємство не може тривалий час займати стійку позицію, спираючись у своїй діяльності виключно на показники конкурентоспроможності продукції, тобто не враховуючи власні сукупні витрати пов’язані із створенням та реалізацією цієї продукції. При входженні на новий ринок, появі нових конкурентів, прийнятті рішень про розміри виробництва, здійсненні модернізації обладнання або оновлення асортименту продукції, що випускається, необхідна оцінка всього підприємства а не окремого цього виду продукції.

При визначенні конкурентоспроможності підприємства, на нашу думку, необхідно звертатися насамперед до методик оцінки зведеного рівня конкурентоспроможності в основі якого покладено систематизований ряд показників. Таким чином комплексне дослідження проблеми конкурентоспроможності підприємств дає можливість максимально використовувати їх стратегічний потенціал.

Достовірність оцінки конкурентоспроможності перш за все залежить від можливості постійного дослідження ринку (як внутрішнього, так і зовнішнього). Недостовірність або відсутність інформації про діяльність конкурентів може створити у керівників підприємства некоректне припущення про положення фірми на ринку та конкурентні переваги над іншими учасниками конкурентної боротьби, що в подальшому може негативно вплинути на розвиток підприємства загалом по відношенню до конкурентів. Тому, для отримання реальних результатів необхідно постійне підсилення стратегічного потенціалу підприємства, здійснення макроекономічного аналізу ситуації як на рівні країни так і на всесвітньому рівні, постійне дослідження кон’юнктури ринків товарів та послуг на яких діє або збирається виходити підприємство.

Список використаної літератури

1. Арестенко В.В. Методи і моделі оцінювання конкурентоспроможності підприємств АПК // Актуальні проблеми економіки. — 2008 — №10(88) — С.10-15.

2. Ноздрева Р.Б., Цыгичко Л.И. Маркетинг: как побеждать на рынке. – М.: Финансы и статистика, 1991. – 304с.

3. Академия рынка: Маркетинг / Дайан А., Букерель Ф., Оливье А. и др.; под. ред. А.Г. Худокормов. – М.: Экономика, 1993. – 571с.

4. Таран В.А. Маркетинг и конкуренция – путь интеграции в мировую экономику.– Н.-Новгород: Волго-Вят. книж. изд-во, 1997. – 178с.

5. Еферин В.П., Мотин В.В. Оценка конкурентоспособности при маркетинговых исследованиях. – М.: Домодедово, 1993. – 23с.

6. Ермолов М.О. Почему необходимо оценивать конкурентоспособность фирмы // Как продать ваш товар на внешнем рынке / Под ред. Б.А.Савинова. – М.: Мысль, 1990. – С.228-237.

7. Рыночная экономика: Учебник / Смирнов А.Д., Максимова В.Ф., Малькова И.В. и др.; Под ред. А.Д.Смирнова.– Т.2, Часть 1. – М.: Соминтек, 1992. – 160с.

8. Балабанова Л.В., Холод В.В. Стратегічне маркетингове управління конкурентоспроможністю підприємств: Навч. посіб. — К.: ВД "Професіонал", 2006. — 448 с.

9. Войчак А.В. Конкурентні переваги підприємства: сутність і класифікація / А.В.Войчак, Р.В.Камишніков // Маркетинг в Україні. — 2005.- березень-квітень (№2).- С.50-54.