Метрологія, стандартизація, сертифікація та управління якістю харчової продукції

1. Метрологічне забезпечення підготовки виробництва.

2. Сертифікація як ефективний механізм якістю продукції.

Список використаної літератури.

1. Метрологічне забезпечення підготовки виробництва

Метрологічне забезпечення — установлення та застосування метрологічних норм і правил, а також розроблення, виготовлення та застосування технічних засобів, необхідних для досягнення єдності і потрібної точності вимірювань. Метрологічне забезпечення складається із наукової, законодавчої, нормативної, технічної та організаційної основ. Науковою основою метрологічного забезпечення є метрологія — наука про вимірювання, методи і засоби забезпечення їх єдності та способи досягнення необхідної точності.

Законодавчою основою метрологічного забезпечення є Закони України, Декрети і постанови Кабінету Міністрів України, які спрямовані на забезпечення єдності вимірювань.

Нормативною основою метрологічного забезпечення є державні стандарти та інші документи державної системи забезпечення єдності вимірювань (ДСВ), відповідні нормативні документи Держстандарту України, методичні вказівки і рекомендації, які регламентують єдину номенклатуру, способи подання та оцінювання метрологічних характеристик, правила стандартизації й атестації засобів вимірювальної техніки (ЗВТ), вимоги до проведення державних випробувань, перевірки, ревізії та експертизи ЗВТ.

Технічною основою метрологічного забезпечення є:

· система державних еталонів одиниць фізичних величин, яка забезпечує їх відтворення з найвищою точністю;

· система робочих еталонів і зразкових ЗВТ, за допомогою яких здійснюється передача розмірів одиниць фізичних величин робочим ЗВТ;

· система стандартних зразків складу та властивостей речовин та матеріалів, що забезпечує відтворення одиниць фізичних величин, які характеризують склад і властивості речовин і матеріалів;

· система робочих ЗВТ, які використовуються під час розроблення, виробництва, випробувань та експлуатації продукції, наукових досліджень та інших видів діяльності.

Організаційною основою метрологічного забезпечення є метрологічна служба України, яка складається з державної та відомчих служб.

Державна система забезпечення єдності вимірювань — це комплекс нормативно-технічних документів, на підставі яких стандартизують:

· одиниці фізичних величин;

· державні еталони та повірні схеми;

· робочі еталони та зразкові ЗВТ;

· методи та засоби метрологічної перевірки (повірки згідно ДСТУ 2681-94), калібрування, випробувань та метрологічної атестації ЗВТ;

· номенклатуру нормованих метрологічних характеристик ЗВТ;

· норми точності вимірювань;

· способи вираження та форми подання результатів та характеристики точності вимірювань;

· методики виконання вимірювань;

· методики оцінки вірогідності та форми подання даних про властивості речовин та матеріалів, вимоги до проведення експертизи, а також атестації цих даних;

· вимоги до стандартних зразків складу та властивостей речовин і матеріалів, до стандартних довідкових даних;

· організацію і порядок проведення сертифікації, державних випробувань, метрологічної перевірки, калібрування та метрологічної атестації ЗВТ;

· порядок проведення метрологічної експертизи нормативної, проектної, конструкторської, технологічної і програмної документації;

· терміни та визначення в галузі метрології;

· порядок та форми здійснення державного метрологічного нагляду;

· порядок здійснення акредитації метрологічних служб, вимірювальних, випробувальних, аналітичних та інших лабораторій на право проведення метрологічних робіт;

· порядок одержання суб`єктами підприємницької діяльності дозволів (ліцензій) на право виготовлення, метрологічної перевірки, калібрування, ремонту, імпорту ( ввезення ), прокату і продажу ЗВТ.

Основною метою метрологічного забезпечення є поліпшення якості продукції, підвищення ефективності виробництва, використовування матеріальних цінностей та енергетичних ресурсів, а також наукових досліджень.

Основними завданнями метрологічного забезпечення державної метрологічної служби є:

· установлення одиниць фізичних величин;

· формування системи державних еталонів одиниць фізичних величин і забезпечення її функціонування для відтворення одиниць з найвищою в Україні точністю;

· розроблення методів і засобів передавання розмірів одиниць фізичних величин від еталонів зразковим і робочим ЗВТ;

· розроблення науково-методичних, правових та організаційних основ, норм і правил, які необхідні для досягнення єдності та потрібної точності вимірювань;

· розроблення та впровадження в метрологічну практику норм і правил законодавчої метрології, а також документів ДСВ;

· виконання аналізу стану вимірювань у всіх галузях економіки України;

· державний метрологічний нагляд за розробленням, виробництвом, станом, застосуванням, ремонтом, прокатом, продажем, імпортом і зберіганням ЗВТ, додержанням метрологічних норм та правил, а також за діяльністю відомчих метрологічних служб;

· державний метрологічний нагляд за кількістю фасованих товарів в упаковках під час продажу та розфасування;

· проведення державних випробувань, метрологічної перевірки, калібрування та метрологічної атестації ЗВТ;

· сертифікація ЗВТ;

· виконання робіт із забезпечення єдності і потрібної точності вимірювань для потреб оборони;

· розроблення та атестація методик виконання вимірювань;

· створення та атестація стандартних зразків складу і властивостей речовин і матеріалів;

· розроблення та забезпечення функціонування системи стандартних довідкових даних про фізичні константи і властивості речовин і матеріалів;

· проведення експертизи та атестації даних про властивості речовин і матеріалів;

· проведення експертизи нормативної, проектної, конструкторської та технологічної документації;

· оцінювання відповідності наукової, законодавчої, нормативної, технічної та організаційної основ метрологічного забезпечення потребам економіки України та розроблення програм їх удосконалення;

· проведення акредитації метрологічних служб, вимірювальних, випробувальних, аналітичних та інших лабораторій на право виконання метрологічних робіт;

· організація і здійснення підготовки кадрів у галузі метрології та підвищення їх кваліфікації.

Рішення основних задач в області метрологічного забезпечення на галузевому рівні здійснюють відомчі метрологічні служби відповідних міністерств та відомств.

До цих задач відносяться:

· вибір номенклатури параметрів матеріалів, виробів, процесів, які підлягають оцінці при вимірюваннях, випробуваннях і контролі;

· вибір номенклатури і числових значень показників точності (достовірності) результатів вимірювань, випробувань і контролю, форм їх представлення, що забезпечують оптимальне рішення задач, для яких ці результати призначені;

· метрологічна експертиза проектної, конструкторської і технологічної документації з метою контролю правильності результатів рішень двох попередніх задач;

· планування процесів вимірювань, випробувань і контролю, розробка методик вимірювань, випробувань і контролю;

· забезпечення процесів вимірювань, випробувань і контролю відповідними технічними засобами (засобами вимірювальної техніки, випробувальним обладнанням, засобами контролю);

· підтримка технічних засобів в метрологічно-справному стані;

· виконання процесів вимірювань, випробувань і контролю, опрацювання результатів вимірювань, випробувань і контролю ( в тих випадках, коли це потрібно).

Крім задач із забезпечення єдності вимірювань, рішення яких покладено на органи метрологічних служб, доповнювальну групу задач метрологічного забезпечення повинні вирішувати різні категорії спеціалістів, виробничі підрозділи і колективи:

· вибір раціональної номенклатури вимірювальних (контрольних) величин, параметрів — конструктори, розробники нових матеріалів, виробів або процесів на основі вивчення і моделювання їх (матеріалів, виробів або процесів) властивостей;

· вибір норм точності — “споживачі” вимірювальної інформації, тобто ті, для кого призначені і хто буде виготовляти, обмінюватися ( при торгівлі ) чи використовувати нові речовини, вироби чи процеси;

· метрологічну експертизу — професійно-підготовлені групи експертів, в які входять конструктори, технологи та спеціалісти відомчих метрологічних служб;

· планування і проведення вимірювань, випробувань і контролю — науково-технічний персонал, що розробляє і здійснює технологічні процеси виготовлення виробів і матеріалів;

· забезпечення процесів вимірювань, випробувань і контролю технічними засобами в централізованому порядку — міністерства (відомства), які є розробниками ЗВТ, випробувань і контролю; в децентралізованому порядку ( наприклад, нестандартизовані засоби вимірювань і контролю, випробувальне обладнання ) — підприємства і організації, які виконують операції вимірювань, випробувань і контролю;

· підтримка технічних засобів в справному стані — підприємства і організації, які здійснюють ремонт ЗВТ, випробувань і контролю.

Таким чином, у вирішенні цієї групи задач метрологічного забезпечення повинні брати участь всі відомчі органи і технічні служби, пов`язані з “виробництвом і споживанням” вимірювальної інформації, з нормативним і приладним забезпеченням процесів її отримання.

2. Сертифікація як ефективний механізм якістю продукції

В умовах розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі і системи управління якістю зокрема є сертифікація продукції. Кожний вид товарів, який те чи інше підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, повинен мати сертифікат – документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000. Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньої комерційної діяльності показує, що так звана безсертифікатна продукція оцінюється на світовому ринку у 3-4 рази дешевше, тобто фактично реалізується за безцінь.

В Україні прийнято розрізняти обов’язкову і добровільну сертифікацію. Обов’язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління господарюючими суб’єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов’язковими, за ініціативою самих суб’єктів господарювання (тих або інших видів суспільної діяльності) на договірних засадах.

Господарюючі суб’єкти (виготовлювачі, постачальники, виконавці та продавці продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації) повинні:

у встановлених терміні і порядку проводити сертифікацію відповідних об’єктів;

забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, на узгодженість до якого вона сертифікована;

припиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлена її невідповідність вимогам певного нормативного документу або закінчився термін дії сертифікату.

Організаційною основою сертифікації продукованих підприємствами виробів слугує створювана мережа державних випробувальних центрів (ДВЦ) по найважливіших видах продукції виробничо-технічного і культурно- побутового призначення.

Упродовж останніх років почали формуватися міжнародні системи сертифікації. Координацією заходів по створенню таких систем займається спеціальний комітет по сертифікації – СЕРТИКО, що діє у складі ІСО. Цим комітетом розроблені:

правила і порядок здійснення сертифікації продукції;

критерії акредитації випробувальних центрів (лабораторій);

умови вступу до міжнародної системи сертифікації (наявність нормативно-технічної документації, що містить вимоги до сертифікованої продукції; високий рівень метрологічного забезпечення виробництва; функціонування спеціальної системи нагляду за діяльністю випробувальних центрів і якістю продукції).

У ряді країн уже функціонують акредитовані у СЕРТИКО ІСО і визнані світовим співтовариством випробувальні центри, що видають сертифікати на певні види продукції. Зокрема у США діє центр по випробуванню тракторів і сільськогосподарських машин, у Франції – автомобілів, Чехії і Словаччині – електроустаткування та медичної техніки.

На початку 1993 року Україна стала членом ІСО та Міжнародної електротехнічної комісії – ІЕС. Це дає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності більш ніж 1000 міжнародних робочих органів технічних комітетів по стандартизації і сертифікації та використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.

Для набуття максимально можливого зиску та іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку підприємствам бажано створювати і сертифікувати також власні системи якості. Згідно з міжнародним стандартом ІСО 8402 “Якість. Словник” система якості являє собою сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечує здійснення загального керування якістю. Відповідний рівень такої системи підтримується сертифікатом, який видається підприємству на певний строк – один рік, два роки тощо. Правом видачі сертифікату на систему якості може володіти національний орган по сертифікації; у необхідних випадках йому надається можливість делегувати таку функцію акредитованій для цієї мети організації. Для оцінки системи якості та отримання сертифікату на неї дозволяється залучати будь-яку закордонну фірму, що займається сертифікацією. Вагомість сертифікату і рівень довіри до нього залежить від іміджу організації, яка видає такий документ.

На підприємствах України аналогічні системи якості ще треба створювати. Вони повинні обов’язково передбачати комплексне управління якістю, що вимагає лише колективної діяльності і спільних зусиль. З огляду на це можна окреслити головні принципи (моменти) формування системи якості:

підготовка усіх категорій кадрів найвищого професійного рівня (необхідну якість забезпечують люди, а не машини);

безпосередня зацікавленість першого керівника та усього ешелону керівництва підприємства у повсякчасному розв’язанні проблем якості продукції; підпорядкування поставленій меті організаційної якості продукції; підпорядкування поставленій меті організаційної структури системи (зокрема здійснюване нерідко на практиці сполучення посад заступника директора підприємства з питань якості та начальника відділу технічного контролю вкрай недоцільне, оскільки технічний контроль – це далеко не саме головне у системі);

управління якістю продукції за участю усіх без винятку працівників підприємства (від директора до робітника);

поточний розподіл відповідальності між підрозділами і їх керівниками; залучення робітників до повсякденної роботи у цьому напрямку через гуртки якості (за досвідом Японії, США) тощо.

При цьому дуже важливою і вкрай необхідною треба визнати активну політику підтримки підприємств у справі розробки, запровадження і сертифікації систем якості продукції.

Усі показники якості продукції поділяють на такі групи:

1) диференційовані (одиничні, комплексні) показники, що характеризують одну або кілька властивостей одиниці продукції. Система одиничних показників наведена в табл. 1. [6, с. 189-191];

2) загальні — показники якості всього обсягу продукції, що її виробляє підприємство, незалежно від її виду і призначення.

До цієї групи належать такі показники:

— співвідношення сертифікованої і несертифікованої продукції;

— питома вага;

— нової продукції в загальному її обсязі;

— продукції вищої категорії якості;

— продукції, що відповідає міжнародним стандартам;

— продукції, що експортується.

Крім двох розглянутих груп існує третя група непрямих показників якості продукції, яка характеризується штрафами за неякісну продукцію; обсягом і питомою вагою забракованої продукції; втратами від браку тощо. Показниками якості цієї групи є:

— гарантійний термін роботи, кількість і вартість гарантійних ремонтів у розрахунку на один виріб;

— наявність рекламацій, їх кількість і вартість;

— рівень попиту на даний виріб тощо.

Система показників якості продукції наведена на рис. 1. Складна система показників застосовується для оцінки якості знарядь праці. Вона охоплює більшість груп одиничних показників і майже всі комплексні вимірники якості. Якість знарядь праці характеризується також низкою загальних показників, до яких належать:

— надійність;

— довговічність;

— ремонтопридатність;

— продуктивність.

Надійність- властивість виробу виконувати свої функції зі збереженням експлуатаційних показників у встановлених межах протягом відповідного проміжку часу. Кількісно вона характеризується середньою тривалістю роботи між двома несправностями.

Довговічність- властивість виробу тривалий час зберігати свою роботоздатність (експлуатаційну придатність).

Ремонтопридатність- можливість техніки швидко виявляти й усувати несправності.

Якість продукціїґрунтується на порівнянні значень показників якості даної продукції з відповідними показниками якості базової продукції або іншими показниками, що встановлені діючими стандартами та нормами [3, с. 370].

Список використаної літератури

1. Анпілогов В. Взаємозамінність та стандартизація: Конспект лекцій/ Володимир Миколайович Анпілогов,; Володимир Анпілогов; М-во освіти України, Київ. міжнар. ун-т цивільної авіації. — К.: КМУЦА, 2006. — 63 с.

2. Бичківський Р. Метрологія, стандартизація, управління якістю і сертифікація: Підручник/ Роман Бичківський, Петро Столярчук, Павло Гамула,; За ред. Романа Бичківського; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". — 2-е вид., випр. і доп.. — Львів; К.: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2004. — 559 с.

3. Законодавство України про стандартизацію, метрологію і сертифікацію: закони і законодавчі акти/ Редкол.: В.С. Ковальський (гол.), В.Г. Гончаренко та ін.. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 446 с.

4. Саранча Г. Метрологія, стандартизація, відповідність, акредитація та управління якістю: Підручник/ Георгій Архипович Саранча,; Георгій Cаранча,; М-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т будівництва і архітектури. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 668 с.

5. Тарасова В. В. Метрологія, стандартизація і сертифікація: Підручник для вищих навчальних закладів/ В. В. Тарасова, А. С. Малиновський, М. Ф. Рибак; Мін-во освіти і науки України, Державний агроекологічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 262 с.

6. Шаповал М. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації: Підручник/ Микола Шаповал,; Європейський університет. — 3-е вид., перероб. і доп.. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2001. — 172 с.