Місцеві бюджети та їх роль у бюджетній системі України
Категорія (предмет): ФінансиВступ.
1. Структура місцевих бюджетів.
1.1. Місцеві бюджети та їх роль у бюджетній системі України.
2. Видатки місцевих бюджетів. Бюджет розвитку місцевих бюджетів.
2.1. Характеристика видатків місцевих бюджетів.
2.2. Основні види місцевих видатків.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ Місцеві бюджети сформувалися разом з виникненням органів місцевого самоврядування. Вони є у федеральних і унітарних державах. Значний вплив на функціонування місцевих бюджетів має державний устрій та національні особливості організації місцевого самоврядування.
Місцеві бюджети — це фонди грошових коштів, призначені для реалізації завдань і функцій, покладених на органи самоврядування. За рахунок фондів грошових коштів місцевих бюджетів — складової бюджетної системи держави і фінансової бази діяльності органів самоврядування — забезпечується фінансування заходів економічного і соціального розвитку на відповідній території. Згідно з ст. 43 Конституції України місцеві органи самоврядування здійснюють управління майном, що є у комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і здійснюють контроль за їх виконанням; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і здійснюють контроль за їх виконанням; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.
У процесі виконання своїх завдань і функцій між місцевими бюджетами, з одного боку, та юридичними і фізичними особами, що Функціонують на даній території, — з іншого, складаються економічні відносини щодо мобілізації і витрачання грошових коштів цих бюджетів. Крім того, між місцевими бюджетами різних рівнів та між ними і державним бюджетом виникають економічні відносини, зумовлені перерозподілом фінансових ресурсів. Останнє пов’язане з необхідністю забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету.
1. Структура місцевих бюджетів
1.1. Місцеві бюджети та їх роль у бюджетній системі України
Структурна будова місцевих бюджетів включає бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування, якими є бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань.
Роль місцевих бюджетів значною мірою визначається обсягом валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через них. Так, у 2004 р. через видатки місцевих бюджетів перерозподілилося 10,0% ВВП, у 2005 p.- 10,9%, у 2006 p.-11,0%, у 2007 p. — 11,9%.
У місцевих бюджетах зосереджувалося у 2004 р. 35,3% обсягу витрат зведеного бюджету, у 2005 р. — 40,3%, у 2006 р. — 41,1%, у 2007 p.— 41,4% (див. табл. 1).
Частка місцевих бюджетів у перерозподілі валового внутрішнього продукту та у зведеному бюджеті відіграє не лише економічну і соціальну, але і важливу політичну роль. Вона показує рівень участі місцевого самоврядування у виконанні завдань соціально-економічного розвитку суспільства та певну обмеженість сфери функціонування центральних органів влади. У цьому проявляється важлива передумова побудови демократичної держави із самостійною і незалежною діяльністю органів місцевого самоврядування, наближуючи Україну до Європейської спільноти. Саме основні положення Європейської хартії щодо функціонування бюджетів місцевого самоврядування передбачають:
— місцева влада має право на свої власні фінансові ресурси;
— обсяг фінансових ресурсів має відповідати функціям, які виконує місцева влада;
— місцева влада має право вільно розпоряджатися власними фінансовими ресурсами;
— частина фінансових ресурсів має формуватися за рахунок місцевих податків і зборів;
— місцева влада уповноважена встановлювати розміри місцевих податків і зборів у межах закону;
— порядок формування фінансових ресурсів має бути гнучким і забезпечувати відповідність наявних ресурсів зростанню вартості виконання завдань місцевої влади;
— захист слабкої у фінансовому розумінні місцевої влади проводиться за допомогою процедур усунення фінансових диспропорцій (фінансового вирівнювання);
— перевага у виборі форм фінансової допомоги надається дотаціям, які не призначаються для фінансування конкретних проектів і не обмежують свободи місцевої влади[4, c. 152-153].
Україна приєдналася до Європейської хартії у 1996 р. Тепер до Європейської хартії місцевого самоврядування приєдналося понад ЗО країн.
Забезпечення незалежності органів місцевого самоврядування значною мірою визначається рівнем їх фінансової самостійності. Саме фінансова самостійність характеризує незалежність держави в цілому, можливості її економічного розвитку, рівень демократизації і свободи громадян. Успішний розвиток держави може відбуватися лише за умови надання гарантій фінансової незалежності органам місцевого самоврядування.
Для забезпечення фінансування розширеного відтворення на відповідній території у складі місцевих бюджетів формується бюджет розвитку, який є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів. відповідно до ст. 71 Бюджетного кодексу України до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:
1) кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;
2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;
3) кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності згідно з Бюджетним кодексом України, та відсотки, сплачені за користування ними;
4) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;
5) запозичення, здійснені у порядку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України;
6) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.
До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:
1) погашення основної суми боргу відповідно Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування;
2) капітальні вкладення;
3) внески органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб’єктів підприємницької діяльності[1, c. 109-110].
1.2. Джерела надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів
Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів. При цьому бюджет Автономної Республіки Крим і міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом лише у частині дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим та міських бюджетів може покриватися за рахунок запозичень. Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських і селищних бюджетів із дефіцитом не допускається. Водночас відповідно до ст. 73 Бюджетного кодексу України передбачаються позики місцевим бюджетам. Зокрема, для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної ради можуть отримувати короткотермінові позички у фінансово-кредитних установах на термін до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання таких позичок визначається Міністерством фінансів України. Надання позичок з одного бюджету іншому забороняється.
Запозичення до місцевих бюджетів здійснюються на визначену мету і підлягають обов’язковому поверненню. Запозичення до відповідних бюджетів можуть бути здійснені лише до бюджету розвитку. Держава не несе відповідальності за зобов’язаннями щодо запозичень до місцевих бюджетів. Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету. Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10% видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.
Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів щодо його обслуговування, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом 5 наступних років. Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначених Бюджетним кодексом України[5, c. 26].
Визначені у Бюджетному кодексі України джерела надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів не забезпечують їх наповнення достатніми фінансовими ресурсами, обмежують самостійність місцевих органів влади щодо проведення власної бюджетної політики і стимулювання соціально-економічного зростання. Тому економісти вважають за необхідне розширити надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів за рахунок таких джерел:
— доходів місцевого бюджету від використання та приватизації об’єктів комунальної власності, створених у результаті фінансування інвестиційних проектів за рахунок коштів бюджету розвитку;
— частини надходжень від зовнішньоекономічної діяльності, встановленої рішенням відповідної ради про місцевий бюджет;
— частини надходжень грошових коштів від власної діяльності бюджетних установ і організацій, які утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів, визначеної відповідною радою про місцевий бюджет.
Економічне обґрунтування розмірів ресурсів, які підлягають Мобілізації до бюджетів самоврядування, потребує достовірної інформації про утворення і рух фінансових ресурсів на певній території. Для цього вважається доцільною розробка зведеного територіального фінансового балансу, який відображає джерела ресурсів і напрями їх використання у цілому на відповідній території незалежно від форм власності та рівня підпорядкованості суб’єктів господарювання. Складання балансу має стати невід’ємною складовою роботи із складання, розгляду і затвердження бюджету самоврядування. Для цього потрібно визначити і організувати форми надходження планової та звітної інформації від суб’єктів господарювання.
Пріоритетним у сфері місцевих бюджетів і регулюванні міжбюджетних відносин є формування бюджетної політики, спрямованої на забезпечення гармонійного поєднання принципів бюджетного унітаризму з елементами децентралізації. Регулювання міжбюджетних відносин і вдосконалення порядку розподілу трансфертів із Державного бюджету має відбуватися на основі прозорих та об’єктивних критеріїв, що ґрунтуються на чіткому розмежуванні бюджетних повноважень і стабільній системі закріплення за бюджетами джерел доходів. Розмежування функцій і повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування різних рівнів, у тому числі й у сфері міжбюджетних відносин, має відповідати положенням та принципам схваленої Указом Президента України Концепції державної регіональної політики. Складовою бюджетної політики є впорядкування взаємовідносин між місцевими бюджетами щодо розмежування повноважень між місцевими органами виконавчої влади, обласними та районними органами місцевого самоврядування територіальних громад щодо формування бюджетів.
Починаючи з 2002 р. у складі Державного бюджету окремо затверджуються обсяги трансфертів для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського й обласного значення і бюджетів районів[9, c. 1-2].
2. Видатки місцевих бюджетів. Бюджет розвитку місцевих бюджетів
2.1. Характеристика видатків місцевих бюджетів
Видатки місцевих бюджетів відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку суспільства. Оскільки місцеві органи самоврядування покликані вирішувати локальні проблеми, що безпосередньо пов’язані з виконанням суспільних функцій у формі надання соціальних послуг та сприяння підвищенню життєвого рівня населення, то склад і структура видатків місцевих бюджетів відображають соціальну спрямованість. Видатки місцевих бюджетів на соціально-культурні заходи включають витрати на освіту, охорону здоров’я, соціальний захист і соціальне забезпечення населення, культуру і мистецтво, фізичну культуру і спорт. Обсяг цих видатків щорічно збільшується. Протягом 2000—2003 pp. витрати місцевих бюджетів на соціально-культурні заходи зросли більше ніж у два рази (з 11490,4 млн грн у 2000 р. до 24143,4 млн грн у 2003 р.) У структурі місцевих бюджетів частка витрат на соціально-культурні заходи у 2000 р. становила 67,6%, у 2001 р. — 72,7%, у 2002 p.- 79,1% і у 2003 р. — 76%.
З місцевих бюджетів виділяються значні кошти на фінансування місцевого господарства. Вони включають фінансування витрат на житлове будівництво, водопостачання, каналізацію, освітлення, благоустрій міст і селищ тощо.
Видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов’язані з реалізацією програм за переліком, визначеним Бюджетним кодексом[10, c. 412-413].
Видатки місцевих бюджетів виражають ті економічні відносини, які виникають в зв’язку з розподілом централізованих грошових, коштів, що знаходяться в розпорядженні місцевих органів влади. В Законі України “Про бюджетну систему України” говориться, що кошти місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених місцевими Радами народних депутатів.
2.2. Основні види місцевих видатків
Бюджетним кодексом України передбачено критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами, що здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв усі видатки поділяються на такі групи:
Перша група — видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найбільш наближено до споживачів. Ці видатки здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об’єднань.
Друга група — видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для громадян України. Вони здійснюються з бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, а також районних бюджетів.
Третя група — видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Ці видатки здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів[8, c. 11-12].
Видатки всіх трьох груп здійснюються із бюджетів міст Києва та Севастополя.
До видатків першої групи, які здійснюються з бюджетів сіл, селиш, міст районного значення та їх об’єднань і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;
2) освіту: дошкільну освіту; загальну середню освіту (школи-дитячі садки);
3) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти);
4) сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки.
До видатків другої групи, які здійснюються з районних бюджетів і бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на такі заходи:
1) державне управління: органи місцевого самоврядування міст республіканського значення Автономної Республіки Крим і міст обласного значення; органи місцевого самоврядування районного значення;
2) освіту:
а) дошкільну освіту (у містах республіканського значення Автономної Республіки Крим і містах обласного значення);
б) загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у тому числі: школи-дитячі садки (для міст республіканського значення Автономної Республіки Крим і міст обласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи;
в) заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячі будинки (уразі, якщо не менше 70% кількості учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для Дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячих будинків формується на території відповідного міста чи району), дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї, допомога на дітей, які перебувають під опікою і піклуванням; г) інші державні освітні програми;
3) охорону здоров’я:
а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки та амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки);
б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров’я й заходи щодо санітарної освіти);
4) соціальний захист і соціальне забезпечення:
а) державні програми соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70% кількості дітей, які перебувають у цих закладах, формується на території відповідного міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому;
б) державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім’ям із дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;
5) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;
6) районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;
7) державні культурно-освітні й театрально-видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей);
8) державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів (крім шкіл республіканського значення Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи щодо фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості й спортивних споруд місцевого значення[4, c. 113-115].
До видатків третьої групи, які здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) державне управління;
2) представницьку і виконавчу владу Автономної Республіки Крим;
3) обласні ради;
4) освіту:
а) загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, санаторні школи-інтернати; загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки (крім загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені батьківського піклування, дитячих будинків та дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей);
б) заклади професійно-технічної освіти, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим і виконують державне замовлення;
в) вищу освіту (вищі заклади освіти І, II, III та IV рівнів акредитації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим і спільній власності територіальних громад);
г) післядипломну освіту (інститути післядипломної освіти вчителів і центри й заходи щодо підвищення кваліфікації державних службовців місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, постійно діючі курси (центри) підвищення кваліфікації працівників соціально-культурної сфери та агропромислового комплексу, що перебувають у комунальній власності);
д) інші державні освітні програми;
5) охорону здоров’я:
а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні республіканського значення Автономної Республіки Крим та обласного значення);
6) спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні, Центри, диспансери, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові);
в) санаторно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації);
г) інші державні програми медичної та санітарної допомоги (медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри медичної статистики, бази спецмедпостачання, центри здоров’я і заходи санітарної освіти, інші програми і заходи);
6) соціальний захист і соціальне забезпечення:
а) державні програми соціального захисту та соціального забезпечення: допомога по догляду за інвалідами І чи II групи внаслідок психічного розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям; виплати компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання й трудове влаштування інвалідів; будинки-інтернати для старих та інвалідів; будинки-інтернати для дітей-інвалідів; центри з нарахування пенсій; притулки для неповнолітніх;
б) республіканські Автономної Республіки Крим і обласні програми й заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;
в) інші державні соціальні програми;
7) культуру і мистецтво:
а) державні культурно-освітні програми (республіканські Автономної Республіки Крим та обласні бібліотеки, музеї та виставки);
б) державні театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи та ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, інші заклади та заходи у галузі мистецтва);
в) інші державні культурно-мистецькі програми;
8) фізичну культуру і спорт:
а) державні програми з розвитку фізичної культури і спорту (навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, заходи з фізичної культури і спорту республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення);
б) державні програми з інвалідного спорту і реабілітації (республіканський Автономної Республіки Крим та обласні центри з інвалідного спорту, дитячо-юнацькі спортивні школи інвалідів і спеціалізовані спортивні школи параолімпійського резерву; проведення навчально-тренувальних зборів і змагань з інвалідного спорту республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення).
До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) місцеву пожежну охорону;
2) позашкільну освіту;
3) соціальний захист і соціальне забезпечення:
а) програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;
б) місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення;
4) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;
5) культурно-мистецькі програми місцевого значення;
6) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення;
7) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;
8) типове проектування, реставрацію та охорону пам’яток архітектури місцевого значення;
9) транспорт, дорожнє господарство:
а) регулювання цін на послуги метрополітену за рішеннями органів місцевого самоврядування;
б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення (в тому числі роботи, що проводяться спеціалізованими монтажно-експлуатаційними підрозділами);
в) будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого значення.
10) заходи щодо організації рятування на воді;
11) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;
12) програми природоохоронних заходів місцевого значення;
13) управління комунальним майном;
14) регулювання земельних відносин;
15) інші програми, затверджені відповідною радою згідно із законом.
Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах кошти відповідних бюджетів для виконання власних повноважень.
Міські (міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) й районні ради можуть передати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень Верховній Раді Автономної Республіки Крим чи обласній раді з передачею відповідних коштів до бюджету Автономної Республіки Крим чи до обласного бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту.
Сільські, селищні та міські (міст районного значення) ради можуть передавати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень районній раді чи раді іншої територіальної громади з передачею коштів до відповідного бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту.
Передача видатків здійснюється за спільним рішенням відповідних рад на договірних засадах. Усі угоди про передачу видатків укладаються до 1 серпня року, що передує плановому.
Передача прав на здійснення видатків на виконання делегованих державних повноважень до бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань може здійснюватися за рішеннями районної або міської (міст республіканського Автономної Республіки Крим чи міст обласного значення) ради з відповідними коштами у вигляді міжбюджетного трансферту[3, c. 53].
Міські (міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) ради можуть передати частину видатків на виконання делегованих державних повноважень районній раді з відповідними коштами районному бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту. Районні ради можуть передавати частину видатків на виконання делегованих державних повноважень міській раді (міста республіканського Автономної Республіки Крим та міста обласного значення) з відповідними коштами міському бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту. Ця передача здійснюється на підставі спільних рішень відповідних рад і укладення договору.
Якщо інше не визначено договором, обсяг переданих коштів на виконання делегованих державних повноважень має бути пропорційний частці користувачів зазначеними послугами у повній вартості цих послуг, розрахованих за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості для органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування, який передає ці повноваження. Якщо на території міста (республіканського Автономної Республіки Крим чи міста обласного значення) чи району недостатньо бюджетних установ, які забезпечують надання послуг в обсязі, визначеному фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, обчислений обсяг видатків на фінансування цих послуг враховується при визначенні міжбюджетного трансферту бюджету, з якого утримуються бюджетні установи, що надають ці послуги.
У сучасних умовах соціально-економічного розвитку країни особливо актуальна проблема прозорості і зрозумілості бюджету для громадян та підвищення якості надання державних послуг. Важливим засобом, що дає можливість ефективніше й прозоріше використовувати бюджетні фінансові ресурси, є програмно-цільовий метод формування бюджету. Особливість цього методу полягає у формуванні бюджету за програмами, зосередженні на результатах, стратегічному підході у плануванні, посиленні відповідальності при виконанні програм, обґрунтованості та аналізі бюджетних рішень, прозорості у фінансуванні заходів за рахунок бюджетних фінансових ресурсів[6, c. 32].
Процес формування бюджету за програмно-цільовим методом починається з окреслення проблем, що підлягають розв’язанню (кількість дітей, яких необхідно охопити освітою; кількість пацієнтів, яких треба полікувати; види транспорту, які треба забезпечити тощо). Для розв’язання кожної проблеми окремо створюються відповідні програми і на їх підставі здійснюється формування бюджету. Кінцевою метою фінансування установ і конкретних заходів є реалізація програм, спрямованих на розв’язання визначених проблем.
Програмно-цільовий метод передбачає також, що при прийнятті рішень щодо використання грошових коштів враховуються такі аспекти, як підвищення корисності програми, зниження витрат на функціонування органів місцевого самоврядування, якісне надання соціальних послуг та підвищення добробуту в цілому. Найважливішими складовими програмно-цільового методу є:
— складання бюджетних програм і підпрограм;
— стратегічне планування;
— доходи й видатки: прогноз, оцінка і визначення повноважень;
— аналіз, оцінка і моніторинг програм;
— прозорість бюджетного процесу та участь широких верств населення у ньому.
Реалізація бюджетної політики соціально-економічного розвитку вимагає переходу на програмно-цільовий метод формування місцевих бюджетів. Останнє зумовлено ще й тим, що недостатньо ефективне використання бюджетних коштів та поліпшення якості надання державних послуг є назрілою проблемою, особливо в умовах нестачі бюджетних коштів[1, c. 114].
Висновки
Місцевих бюджетів в Україні – понад 13 тисяч. До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих Рад народних депутатів та органів місцевого та регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них в галузі бюджету і фінансів розмежована. Місцеві бюджети затверджуються місцевими органами влади і до державного бюджету не включаються. Їх економічна сутність виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих Рад народних депутатів, розподілі та використанні цих фондів на фінансування утримання і розвитку соціальної інфраструктури, місцевого господарства.
Найактуальнішою проблемою для зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування і насамперед дохідної частини місцевих бюджетів є чітке розмежування доходів і видатків між місцевими і державним бюджетом України.
На сьогодні це питання значною мірою законодавчо вирішено на рівні областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя. Проте в структурі місцевих бюджетів, тобто між обласними, міськими, сільськими та селищними бюджетами, воно те потребує свого вирішення.
Таким чином видатки місцевих бюджетів безпосередньо пов’язані з інтересами широких верств населення й суттєво впливають на загальні соціальні процеси в державі й насамперед на рівень добробуту населення, освіченості, забезпеченості медичними послугами, а також послугами в галузі культури, спорту, соціальної захищеності[6, c. 42-44].
Список використаної літератури 1. Артус М. Бюджетна система України: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Європейський ун-т. — К. : Видавництвво Європейського ун-ту, 2007. — 220с.
2. Барбич І. Нормативно-правові відносини між учасниками бюджетного процесу: поняття, перспективи розвитку // Підприємництво, господарство і право. — 2008. — № 3. — С. 72-73
3. Заблоцька О. Поняття та зміст бюджетної системи України // Право України. — 2007. — № 2. — С.52-55.
4. Загорський В. Бюджетна система та оподаткування в Україні: проблеми розвитку: монографія / Національна академія держ. управління при Президентові України; Львівський регіональний ін-т держ. управління. — Х. : ІНЖЕК, 2008. — 285с.
5. Ісмаїлов А. Бюджетний процес та напрями його вдосконалення// Фінанси України. — 2002. — № 8. — С. 26-28
6. Ковальчук А. Законодавчі проблеми бюджетного процесу в Україні // Право України. — 2005. — № 3. — С.31 — 34.
7. Кудряшов В. П. Поняття бюджетної системи та її децентралізації // Фінанси України. — 2006. — № 8. — С.25-32
8. Лешкевич В.В. Структура державного бюджету країни. Бюджетна система //Економіка в школах України. — 2007. — № 4. — C. 11-12
9. Литвин В. Державний бюджет як дзеркало національної економіки//Голос України. — 2005. — 1 листопада. — C. 1-3
10. Пасічник Ю. Бюджетна система України: навч. посіб.. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 670с.