Мистецтво, архітектура та наука Стародавньої Індії (печерні храми в Аджанті)

Вступ.

1. Мистецтво, архітектура та наука Стародавньої Індії.

2. Мистецтво металістів та теслярів.

3. Наукові досягнення в математиці та астрономії.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Одним з перших осередків людської цивілізації, нарівні з Єгиптом і Месопотамією, була і Стародавня Індія. Півострів Індостан – це своєрідний субконтинент, відокремлений від іншої Азії ланцюгом гір і гірських хребтів, він омивається водами Індійського океану, Аравійського моря і Бенгальської затоки. Незважаючи на ці природні перешкоди, вже в старовину він був одним з найзаселеніших регіонів планети.

Центрами цивілізацій, ставали басейни рік (Інд, Ганг і особливо притоки Інду – П'ятиріччя, або Пенджаб), де місцеві мешканці раніше почали займатися землеробством. Саме в Індії вперше стали вирощувати бавовну, рис, цукрову тростину (саме слово “цукор” походить від санскритського “сакхарі” – тростинний цукор), були приручені зебу (горбатий бик), слони.

В історії і культурі Стародавньої Індії можна виділити декілька періодів. Появу перших великих держав, створених, як вважають, дравидськими племенами, відносять до III тисячоліття до н.е. Їм на зміну приходить “арійська цивілізація”, пов'язана з появою на північному заході Індії, а потім і на більшій частині півострова індоєвропейських племен, що називали себе “аріями” (“благородні”, “з хорошої сім”ї”). У цей час (приблизно XV–VI ст. до н.е.) виникає спочатку декілька окремих держав, а з VI ст. до н.е. починає посилюватися одна з них – Магадха, що знаходилася в долині Гангу. Один з її царів – Чандрагупта, засновник династії Маур'їв, у IV ст. до н.е. вперше в історії Індії об'єднав її в єдину державу – імперію Маур'їв (IV – II ст. до н.е.). Наступний період починається з підкорення північної частини Індії кушанами, вихідцями з Середньої Азії, – панування Кушанської династії (I – III ст. до н.е.). Нового загальноіндійського об'єднання вдалося досягнути династії Гуптів у IV – VI ст. н.е.

1. Мистецтво, архітектура та наука Стародавньої Індії

Зразки самобутньої культури Індії дійшли до нас і у пам’ятках архітектури, образотворчого мистецтва.

Містобудівництво в Індії у I тис. до Р.Х. і наступних століть виявляє певну подібність до тих принципів, за якими планувалися міста Мохенджо-Даро і Хараппа. Будівництво дамб і відводних каналів, необхідних для боротьби з спустошливими повенями Гангу, Інду /з ІV ст. до Р.Х./, вказує на значні досягнення у будівельній справі, поширення математичних знань.

Доба Ашоки /ІІІ ст. до Р.Х./ представлена величезними пам'ятками релігійного культу /ступи/, кам’яними монолітними стовпами, печерами, які висічені у скелях. Ашока вів активну будівельну діяльність: в Паталіпутрі він замінив дерев’яні будинки кам'яними палацами, заснував нове місто Арінагар, побудувавши там "500 монастирів", велику кількість лікарень. Проте ремісники, які населяли цілі квартали у містах, жили у невеликих дерев’яних будинках. Серед ремісників особливою майстерністю відзначалися різчики по слоновій кістці.

Від давньоіндійського періоду збереглися чудові пам'ятки архітектури — печерні монастері і храми, буддійські ступи,- скульптури гандхарської і матурської шкіл; настінний живопис у печерних монастирських спорудах Аджанти. Комплекс Аджанти — це печерний буддійський монастир, який складається з 29 печер, що висічені у скелях, і були створені мiж ІІ ст. до Р.Х. — 7 ст. н.е. Напрочуд чудові розписи /кращі створені у V-VІ ст./ яскраво втілили у сценах буддійських легенд життя індійців і розкішну природу Індії. Храми Аджанти прикрашені скульптурами і багатим витонченим камінням різьбленням.

Після походу Александра Македонського, культурні віяння в Греції проникають у північно-західну Індію, перш за все в область Гандхара. Археологічні розкопки у місті Таксила /побдлизу Інду/ виявили пам’ятки архітектури, скульптури, монети витримані у синтетичному грецько-Індійському стилі.

Науки, починаючи з ведичної доби, досягають в Індії великих успіхів. Високий розвиток отримали математика, астрономія, логіка, медицина і інші науки. Вже в глибокій давнині в індійців відбувається процес виникнення і оформлення наукових знань, систематизації спостережень явищ природи, що веде до появи перших знань в галузі астрономії, медицини, математики.

Неоціненний вклад у науку внесли давньоіндійські математики. яким світ зобов’язаний введенням поняття "нуль" і десяткової системи написання цифр.

Зародкові форми медицини у давніх індійців тісно перепліталися з релігійно-магічними уявленнями. Тому найперші повідомлення про медичні знання зустрічаються в релігійних гімнах Рігведи та Атхарваведи. З часом давній знахар перетворюється в лікаря-цілителя. У ведичну добу лікарі мали деякі анатомічні знання, використовуючи анатомічні терміни; зробили первісну систематизацію медичних спостережень про що вказують назви різних хвороб. Для виготовлення ліків частіше всього, використовувалися цілющі трави. Накопичення медичних знань привело до появи на порозі нової ери перших медичних трактатів. Придворним лікарем був Caмхіта Чарака, автор медичного трактату I ст., медичні трактати Сушрута датують V ст. Давньоіндійська медицина мала багато точок зіткнення з давньогрецькою медициною, що пов’язано з доволі значною взаємодією Індії і Греції, яка особливо посилилася після походу еллінів на чолі з Александром Македонським на Схід. Показово, що в Яджурведі збереглося вчення про чотири основні соки організму, що співпадає з аналогічним вченням Гіппократа — батька грецької медицини. Приписи лікарської професійної етики у трактаті Чаракі також дуже близькі до таких же висловлювань Гіппократа.

Особливо високого розвитку досягла в Індії граматика, яку дані індійці розглядали як першу з наук. Давній і швидкий розвиток граматики був пов’язаний з тим, що мова, на якій були написані Веди священні книги індійців — вже на початку І тис. до Р.Х. почала відрізнятися від розмовної. Тому у давнині почало розвиватися граматичне тлумачення тексту. Про давній високий рівень граматики свідчить та обставина, що краща граматика давньоіндійської літературної мови — санскриту — була створена вже у V ст. до Р.Х. давньоіндійським вченим Паніні . В йoro творі граматичні правила формулюються з граничною стислістю у вигляді алгебраїчних формул.

Отже, вчені Стародавньої Індії зробили великий внесок у скарбницю світової науки; безцінними є досягнення давньоіндійських математиків; прийоми індійських хірургів, зокрема при пластичних операціях, викладені в давньоіндійських трактатах з медицини використовувалися європейськими хірургами впритул до XIX ст.

Сила-силенна різноманітних епічних сказань, легенд, казок у пам’ятках давньоіндійської літератури свідчать про великий талант індійців. Багато з цих пам’яток, жанрів живуть і зараз в індійській літературі, постійно вдосконалюючись та збагачуючись. Низка цих казок і легенд була перекладена на мови сусідніх народів. Доведено, що збірники індійських казок перекладалися на перську мову, а потім через арабські переклади вже в середині віки стали відомими в Західній Європі. Багато індійських казок ще в давнину були перекладені на китайську, тібетську та інші мови народів Південно-Східної Азії, збагативши їх літературу.

Релігійне освячення система варн отримала вже у збірці ведичних релігійних гімнів Рігведі. Першим трьом благородним варнам особливо протиставляється четверта варна шудр. Вважалося, що шудри стоять поза релігією. Значно підвищується положення брахманів, які відіграють велику роль у створенні релігійної ідеології і існують на дохід від жертвоприношень, що мають таке важливе значення у пізньоведичному Iндіському суспільстві. Наявність могутньої варни жреців зробила неможливим підкорення релігії інтересам якої-небудь однієї конкретної індійської держави.

Давньоіндійська мова (санскрит) належить до індоєвропейської сім’ї мов. Порівняння давньоіндійської, ведичної мови з давніми європейськими мовами підтверджує цей висновок. Між ними виявляється велика подібність як у граматиці, так і у найдавнішому словарному фонді. Так, відміна давньоіндійського дієслова — зв’язки "ас" /"бути"/ має повну аналогію у відміні цього ж дієслова у старослов’янській мові: асмі — єсмь, асі — єсі, асті — єсть. Вражаюча подібність виявляється у чисельниках: ведичне два — українське два, ведичне три — українське три, ведичне чатур — українське чотири і т.д. Велику подібність ми спостерігаємо у цілій низці слів, які не могли бути запозиченими, перш за все це родинні відносини, імена родства, спорідненості: давньоіндійське матар — мати /матері/, бхратар -брат, девар — деверь, снуша — сноха.

Лінгвісти встановили, що індоєвропейські мови сягають однієї мови — основи, а предки народів, що говорили на діалектах ведичної мови, перш за все слов’ян, давніх греків, етрусків, римлян у свій час проживали у безпосередній близькості і говорили на мовах, дуже близьких одна одній і лише з часом розселилися по тих територіях, про перебування на яких повідомляють найдавніші історичні пам’ятки. Існує цілий ряд доказів на користь того, що мовна єдність предків всіх цих народів склалася на території Південно-Східної Європи, перш за все України.

На художню культуру давньоіндійського суспільства глибокий вплив справили індуїзм, буддизм та іслам, засновані на таких своєрідних філософських системах пояснення світу, як джайнізм, брахманізм, локаята та ін. Художньо-образне сприйняття через призму названих релігійних та філософських систем відзначається витонченістю зображення людини і навколишнього світу, досконалістю архітектурних форм. З цього погляду вражають фрески печер Аджанти та скельні храми Еллори. Одним із чудес світу є храм Кайласа. Це справді унікальна пам'ятка архітектури: протягом 150 років стародавні майстри вирубували цей храм у скелі, оздобивши його численними скульптурними фігурами та барельєфними композиціями від цоколя до пірамідальних веж. У старому Делі серед відомих пам'яток давнини збереглося місто-фортеця Лал-Кот (кінець XII ст.) із унікальною цільно-залізною колоною, вік якої понад 150 тис. років. Поверхня цього металевого велета й досі блискуча і не ушкоджена іржею. Віднайти призначення колони — завдання для вчених майбутнього.

Характерною рисою староіндійської культури залишався сексуальний зміст: статева символіка, виражена у художніх образах, ідеї поклоніння богу кохання — Камі. Ґрунтувався цей зміст на тому, що індійці розглядали шлюбну пару бога і богині як уособлення процесу космічного творення. Тому зображення божественної пари в міцних взаємних обіймах досить поширене і сьогодні в індійських храмах.

З незапам'ятних часів художники намагалися створити в своїй уяві образ всюдисущої, всеведучої та всемогутньої Верховної Істоти й втілити її образ у довговічному матеріалі, наприклад, у кістці або камені. Так що і для митця, і для глядача скульптурні зображення були не лише творами мистецтва, а й втіленням того чи іншого божества. Коли їх встановлювали в храмах чи святилищах, віруючий, звертаючись до свого божества, вступав з ним у безпосереднє спілкування й міг прохати його про захист. Весь храмовий комплекс, в центрі якого перебувало головне божество, щедро прикрашували багатьма іншими скульптурними зображеннями богів та людей. їх встановлювали у суворій відповідності з існуючою ієрархією пантеону божеств й вони були фоном для основної скульптури.

Давнє індійське мистецтво нерозривно пов'язане з трьома крупними релігіями — індуїзмом, буддизмом , та джайнізмом. Поряд з основними образами та мотивами, характерними для кожної з цих релігій, зокрема, в мистецтві Індії використовувалися й спільні для них образи (лотос, змія, крокодил та ін.), а також символи й сюжети, що не стосувалися їх безпосередньо. Така природа надзвичайного багатства й різноманітності художніх образів та форм притаманна не тільки давньому, а й сучасному мистецтву Індії.

Ключем до розуміння мистецтва Індії прийнято вважати фрески печер Аджанти та скельні храми Еллори. За фресками можна вивчати архітектуру прадавніх міст, старовинні костюми, ювелірні вироби, зразки зброї. Це декоративне багатство — справжня енциклопедія індійського національного мистецтва. Все людське життя від народження до смерті, всі верстви суспільства від царя до раба, від святого до грішного, усі людські почуття: любов і ненависть, радість і горе,— все це знайшло відображення в печерних храмах Аджанти. Вони стали істинними дзеркалами життя далеких віків. Настінні розписи Аджанти, й насамперед образи «небесних дів», вражають подібністю з китайськими печерними храмами Дуньхуана. Навіть долі цих історичних пам'ятників напрочуд схожі. Вони були майже одночасно залишені людьми й потрапили до забуття на багато віків. Індійські дослідники угледіли у близькості Аджани та Дуньхуани не лише буддійські сюжети, а й відбиток давніх взаємозв'язків двох культур. Про це пише й китайський мандрівник Сюань Цзан, який відвідав печери Аджанти у VII ст. Бо ж з давніх часів не тільки каравани купців рухалися Великим шовковим шляхом. І не тільки товари перевозили арабські фелюги, що курсували між Аравією та Західним побережжям Індії. Одночасно з торгівлею тривав культурний обмін. Так, філософів Еллади цікавили мислителі стародавньої Індії.

2. Мистецтво металістів та теслярів

До середини XIX ст. світ нічого не знав про найдавнішу цивілізацію в долині Інду, вважаючи, що культуру в Індію принесли арії. Однак випадкове відкриття англійського генерала Каннінгема в районі села Хараппа (штат Пенджаб), який знайшов цікаві печатки з абсолютно невідомими до того написами, примусила переглянути цю точку зору і почати з 20–х років XX ст. планомірні розкопки.

Були знайдені великі міста – Хараппа, Мохенджо-Даро, Калібанган та ін. Вони будувалися за схожими проектами і складалися з “цитаделі” (“верхнього” міста) і “нижнього” міста з житловими спорудами. Будівлі зводилися з обпаленої цегли, зв'язуючим матеріалом був мулкий або гіпсовий розчин. Вулиці перетиналися суворо перпендикулярно, на перехрестях кути будівель закруглялися, щоб не перешкоджати рухові. Будинки не мали прикрас і вікон, що виходять на вулицю. Жителі цих давніх міст були дуже консервативними. Розташування вулиць не мінялося століттями, а нові будинки зводилися на місці старих. У всіх містах була система каналізації, причому здійснювалося як водопостачання, так і відведення стічних вод. Нічого подібного в інших державах того часу ще не зустрічалося. Існували також громадські купальні, які служили для ритуального обмивання.

Ремісники навчилися добре обробляти метали – мідь, олово, бронзу, золото, срібло, але при цьому абсолютно не знали заліза. Про існування торгівлі свідчать знахідки гирь і вимірювальної лінійки.

Археологи знаходять багато статуеток з глини, м'яких порід каменю. Особливу увагу фахівців привернула бронзова статуетка оголеної танцівниці і скульптурне зображення чоловіка з бородою, який умовно іменується “жерцем”.

Дуже своєрідними є печатки-амулети із зображеннями людей, богів і тварин і, найголовніше, із зразками писемності. Вона не була алфавітною і складалася з малюнків (піктограм). Рядки розташовувалися горизонтально і включали до 8 знаків. Писали справа наліво. Розшифрування цих написів поки ще не завершено. З малюнків на печатках можна робити висновки і про певний зв'язок релігії жителів Хараппи з пізнішими релігійними віруваннями Індії (наприклад, зображення богів у позі йоги).

Спочатку арійські племена використовували для будівництва майже виключно дерево. Кам'яні палаци замість дерев'яних споруд стали зводитися за царювання Ашоки з династії Маур'їв. Відомий його палац в Паталіпутрі – столиці Магадхи. Повсюдно ставилися стамбхи – кам'яні стовпи з буддійською символікою або зображенням тварин і висіченими на них написами (наприклад, Левова капітель з Сарнатха, зведена на місці першої проповіді Будди, яка стала гербом сучасної Індії). У цей же час з'являються і перші ступи – культові споруди напівсферичної форми, що зберігають реліквії, пов'язані з Буддою. За переказом, Ашока звів 84000 ступ.

Прекрасні архітектурні пам'ятники дійшли до наших днів з часів Кушанської імперії. Це передусім чайтї – печерні храми, наприклад, печерні комплекси в Карлі і Еллорі. Унікальний храм в Кайласі поєднав образи і мотиви з індуїзму, джайнізму і буддизму. Найвідоміший скельний храмовий комплекс знаходиться в Аджанті. Її печерні храми зберегли багатобарвні фрески. Реалістичні і в той же час стилізовані розписи покривають все: і стіни, і стелю, і колони.

Скельні храми Еллори вирублені з кам'яного моноліту (як і пам'ятники Петри — стародавнього міста в Іор-данії, що втілило в собі риси єгипетської, грецької, римської архітектур). Наприклад, храм Кайласа в Елларі хочеться назвати одним із чудес світу; адже весь він — від високого цоколя, прикрашеного фігурами слонів та левів у натуральну величину, до пірамідальних веж — все це вирізьблене з одного цілого каменю протягом 150 років і являє собою не будову, а скульптуру.

3. Наукові досягнення в математиці та астрономії

Потреби повсякденного життя примушували індійців накопичувати спостереження над явищами природи. Так з'явилися перші знання в царині медицини, астрономії, математики. Початкові форми наукових знань тісно переплітались з релігійними віруваннями та магічними уявленнями. Вказівки на лікарські знання збереглися в Рігведі збірнику найдавніших індійських гімнів. Лікарі вже мали деякі анатомічні знання. Для виготовлення ліків використовували різні трави. З'являються окремі лікарські спеціальності лікування внутрішніх хвороб, хвороб очей, хірургія. Індійці вміли не тільки робити операції, а й виготовляти протези. Поява перших медичних трактатів припадає на початок нашої ери.

Індійці володіли знаннями з астрономії. Вони встановили фази місяця, місячний зодіак, розробили своєрідну форму календаря. Спочатку рік налічував 360 днів, потім 366, а в VI ст. н. е. було більш точно встановлено тривалість року.

Значного розвитку в Індії досягла математика. Вже у III — II ст. до н. е. тут склалася десяткова система обчислення. В Індії вперше було застосовано знак нуль. До речі, цифри, які ми називаємо арабськими, насправді були винайдені індійцями, а потім перейшли до арабів.

У сфері астрономії індійці накопичили значний обсяг знань. Спостереження за Сонцем, рухом і фазами Місяця, зірковим небом дозволили у ведичну добу встановити фази Місяця, місячний зодіак, розробити календар. За цим календарем рік поділявся на 12 місяців по 30 днів. Невідповідність між астрономічним i календарним роком виправлялась при допомозі додаткового, тринадцятого місяця. Астрономічні трактати VІ ст. вказують на досягнення нового, значно вищого рівня астрономічних знань. Автори цих трактатів встановили, що Земля обертається навколо своєї вiсcі, а Місяць позичає свій світ у Сонця.

Висновки

Давньоіндійська культура була створена багатьма народами, що населяли Індію у III — І тис. до н. е. В свою чергу, індійська культура впливала на культурний розвиток сусідніх народів. Наша обізнаність щодо релігійних вірувань та поглядів давніх індійців пояснюється великою кількістю релігійних збірників, що збереглися.

Індійська культура посідає одне з чільних місць в історії світової культури. Вона характеризується грандіозними досягненнями протягом більш ніж тритисячолітнього періоду розвитку, їй притаманні не тільки довговічність, а й творче сприйняття досягнень чужоземних культур та здатність не втрачати власні основоположні цінності. Спадкоємність індійської культури значною мірою ґрунтується на соціальних інститутах (варни, касти, сім'я) і великому поширенні загальновживаного переліку релігійних цінностей серед станів та общин. Характерною рисою культури Індії є те, що в ній ми зустрічаємось з численними релігіями, які взаємодіють між собою. Другою такою рисою є те, що вся індуїстська література, як релігійна, так і світська, вщент сповнена натяками сексуального змісту та статевої символіки і відверто еротичних описів.

Міста Стародавньої Індії — це дивовижно й чітко організовані геометричні побудови. Центр міста був розташований на пагорбі разом із храмами, а довкола — квартали житлових будинків з широкими (до 10 м) вулицями, що перетиналися під прямим кутом. Міста були обладнані досконалою (навіть за сучасними поняттями) водопостачальною системою і каналізацією. В Мохенджодаро археологи розкопали навіть громадську лазню. Для Хараппської цивілізації був характерний високий розвиток ремесел, зокрема гончарного, з кількома видами кераміки; металургійного (мідь, бронза, золото, свинець, срібло), ювелірного, суднобудівного тощо. Мистецтво Хараппи і Мохенджодаро вражає дивовижною вишуканістю і витонченістю. У Хараппській цивілізації існувала і своя писемність — понад 400 знаків, які писалися справа наліво. Ця писемність ще досі не розшифрована, хоча встановлено дравідський характер мови. Існування ще з прадавніх часів у культурі Індії численних, взаємодіючих між собою релігій значною мірою зумовило її своєрідний характер.

Початок стародавності індійської культури відноситься до другої половини III тис. до н. е., а нижню межу визначають VI, IX і навіть XII ст. н. е. Ми ж умовно окреслимо нижню межу першими століттями нашої ери, не виходячи, таким чином, за хронологічні рамки проблеми.

Перші відомі нам центри індійської культури існували вже в ІІІ тис. до н. е. на берегах Інду, однак справжнього розквіту вона досягла в II тис. до н. е., в епоху "Рігвед". На основі великого зібрання гімнів "Рігвед" було витворено своєрідну духовно-світоглядну систему індуїзму — серцевину індійської культури. В цю ж епоху склався поділ суспільства на касти — явище, без з'ясування якого неможливо зрозуміти характер та своєрідність індійської культури. Саме в "Рігведах" були обґрунтовані морально-правові мотиви поділу суспільства на чотири стани (варни) — брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайшвів (землеробів, ремісників) і шудрів (слуг).

Список використаної літератури

1. Кордон М. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Микола Кордон,. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 579 с.

2. Мєднікова Г. Українська та зарубіжна культура ХХ століття: Навч. посіб./ Галина Мєднікова,. — К.: Знання, 2002. — 214 с.

3. Олійник Т.С. Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для студ. з англ. мовою вик-ладання/ Т.С. Олійник, Н.В. Джугла; М-во освіти і науки України, Тернопіль. держ. пед. ун-т ім.В.Гнатюка, М-во охорони здоров'я України, Тернопіль. держ. мед. академія ім. І.Я.Горбачесвського. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. — 100 с.

4. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Донецький держ. ме-дичний ун-т; Донецький держ. технічн. ун-т ; Донецька державна академія управління; Ред. К.В.Заблоцька. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2001. — 368 с.

5. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник/ Іван Зязюн, Олександр Се-машко та ін.; Ред. М.М. Закович. — 3-є вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2002. — 557 с.

6. Українська та зарубіжна культура: Підручник/ Л. В. Анучина, Н. Є. Гребенюк, О. А. Лисенко та ін. ; Ред. В. О. Лозовий; Міністерство освіти і науки України (Київ), Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого (Київ). — Харків: Одіссей, 2006. — 374 с.

7. Українська та зарубіжна культура: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Роман Вечірко, Олександр Семашко, Володимир Олефіренко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — Київ, 2003. — 367 с.

8. Шевнюк О. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Олена Шевнюк,. — 2-ге вид., випр.. — К.: Знання-Прес, 2003. — 277 с.