Мито та митні збори як засіб регулювання ЗЕД

Категорія (предмет): ЗЕД, зовнішня політика

Arial

-A A A+

Сучасний стан регулювання ЗЕД в Україні

Унікальність переважної більшості країн колишнього СРСР полягає в тому, що вони виникли на руїнах відносно цілісної економічної і політичної системи. В зв’язку з цим їм потрібен час і відповідні зусилля для національно-державної ідентифікації, створення ряду передумов ефективного включення їх у глобальні економічні структури і процеси. Крім того, після проголошення незалежності певний період ці країни були ізольовані від світових глобальних процесів.

Україна, як молода суверенна держава, тільки набуває досвіду налагодження економічних зв'язків з іншими країнами. Проблема входження України у світовий економічний простір досить складна, головними передумовами її вирішення можуть стати:

прискорене проходження Україною основних етапів розвитку ринкової економіки, які свого часу пройшли економічно більш і розвинені країни;
подолання глибокої економічної кризи, стабілізація та розвиток продуктивних сил, піднесення життєвого рівня;
налагодження економічних зв'язків з країнами як близького, так і далекого зарубіжжя;
проведення активної зовнішньоторгівельної політики, яка раціонально поєднує експортооієнтованість виробництва з імпортозаміщенням;
налагодження надійного митного контролю;
стимулюванні економічного розвитку шляхом науково-технічного прогресу.

Більш інтенсивному входженню України до світового співтовариства сприяє створення правової бази, прийняття відповідних законів, декретів, указів. Це, насамперед, закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про створення експортно-імпортного банку", "Про єдиний митний тариф", "Про загальні засади, створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", Указ Президента України "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної", Закон України "Про режим іноземного інвестування" та ін.

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" закріплює принципи зовнішньоекономічної діяльності, визначає її суб'єктів і види, встановлює основи правового і економічного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, спеціальні правові режими, юридичну відповідальність т. і.

Закон України "Про єдиний митний тариф" базується на прийнятих міжнародних нормах, у першу чергу на рекомендаціях і рішеннях ГАТТ. Він спрямований на забезпечення максимальної відповідності нашого законодавства загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правилам митної справи, являє собою систематизований перелік тарифних ставок, які встановлюються на товари та інші предмети, якщо вони ввозяться на територію України або вивозяться з за межі цієї території.

Закон визначає такі головні види мита: адвалорне, специфічне і комбіноване. Законом вводиться порядок обчислення ввізного, вивізного і сезонного мита. Визначається також сфера застосування особливих видів мита: спеціальних, антидемпінгових і компенсаційних. Спеціальні статті закону регулюють порядок обчислення й оплати мита, тарифні пільги і преференції.

Митне обкладення товарів й інших предметів при їхньому ввозі на митну територію України здійснюється за ставками Єдиного митного тарифу України, затвердженого Декретом Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 року.

Товарна класифікаційна схема Митного тарифу України базується на Гармонізованій системі опису і кодування товарів; у ній класифікуються практично всі товари, що є в наяності в міжнародній торгівлі. Товарна номенклатура будується на основі Гармонізованої системи і Комбінованої номенклатури ЄС.

У зовнішній торгівлі України використовується також Загальна система преференцій, прийнята на ІІ Конференції ООН по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД),, у 1986 р. Починаючи з 1993 р., Україна включена в число країн, для яких ЄС встановило преференційний режим.

З моменту проголошення курсу на радикальні економічні реформи, у 1994 році, Україна провела велику кількість робіт для становлення незалежної, дійсно цивілізованої ринкової сфери зовнішньоекономічної діяльності (до речі, у 2000 році Україну визнано країною з ринковою економікою).

Серед головних причин і чинників, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічного включення її господарства в сучасні цивілізаційні процеси, можна назвати, насаперед, високу питому вагу експорту у валовому національному продукті. Досить характерним є те, що третина національного виробництва України опосередкована дією зовнішніх економічних зв’язків. Це підкреслює виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і для виходу його з надзвичайно важкої і всеосяжної кризи. Є й інші передумови, що детермінують тісну взаємодію української економіки і світового господарства. До них варто зарахувати досить розвинуті внутрішній поділ і кооперацію праці, ресурсну обмеженість (особливо щодо забезпеченості паливно-енергетичними ресурсами), традиційні господарські зв’язки з республіками колишнього СРСР, і насамперед з Росією, зростаючу необхідність створення нових технологій, інвестиційних і фінансових ресурсів із високорозвинутих країн світу.

На сьогодні є практично повну лібералізацію експортної діяльності (без контингентування і ліцензування). Введені гуманні правила для залучення іноземних інвестицій в економіку (на 1999 рік обсяг інвестицій склав майже 3 млрд. $). В останній час цей процес значно інтенсифікувався завдяки розповсюдженню вільних економічних зон в нашій державі. Діє гнучка система захисту внутрішнього ринку, сформована по загальносвітових стандартах (тарифне і нетарифне регулювання імпорту). Закладено правову основу двостороннього і багатостороннього економічного співробітництва (з цією метою підписано більше 70 міжнародних договорів різного характеру). Проводиться активна робота по входженню України у ВТО і приєднання до регіональних, в першу чергу, європейських структур.

Що стосується відносин України з міжнародними організаціями, то вона є членом більше 100 міжнародних організацій, зокрема: Світовий банк (з 1993 р.), МВФ (з 1994 р.), ЮНІДО, ООН, СНД, ЧЕС, МТЦ, ЄЕК, МБРР, МАР (кандидат на вступ), МФК, МАІГ, ВОІС, МАГАТЕ, ОБСЕ, ЕБРР т. і.

Таким чином, зовнішньоекономічні зв'язки України постійно, але неухильно трансформуються в ринковий режим функціонування, забезпечуючи органічне включення господарської системи країни в міжнародний поділ праці.

Національні інтереси регулювання МЕД в Україні

З перших днів проголошення незалежності України уряд нашої держави здійснює послідовну політику входження в міжнародне співтовариство. На цьому шляху однією з найважливіших задач є формування нового торгівельного режиму, інтегрованого у світовий економічний простір.

Зважаючи на те, що в сфері реформування економіки України першочерговим стоїть вирішення питань поглиблення реструктуризації промислового виробництва, пожвавлення інвестиційних процесів, підвищення єфективності зовнішньоекономічної діяльності, основними пріоритетами є:

підтримка вітчизняних товаровиробників шляхом використання можливостей міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;
прискорення економічних реформ шляхом гармонізації економічного законодавства у відповідності з загальновизнаними міжнародними стандартами;
взаємне зниження технічних перешкод в торгівлі з провідними торгівельними партнерами України.

Одним з шляхов забезпечення вищезгаданих пріоритетів повинно стати повноправне членство України в міжнародній торгівельній системі, найбільш впливовим інститутом якої є Всесвітня торгівельна організація (ВТО).

Сучасні процеси глобалізації вимагають від України активного залучення в міжнародну торгівельну систему. В ситуації, коли експорт є одним з найважливіших аспектів розвитку окремих галузей економіки, стає очевидним, що неможливо єфективно діяти в системі міжнародних економічних зв’язків, не маючи членства в ВТО.

В цій ситуації певна невідповідність українського законодавства нормам ВТО призводить до того, що Україна опиняється на узбіччі світових потоків товарів, послуг, інвестицій. Членство в ВТО надасть Україні значні економічні переваги.

Істотньо зменшаться тарифні і нетарифні обмеження доступу українських товарів практично на всі світові ринки, що дозволить збільшити експорт вітчизняної продукції. Можно відмітити, що від членства України в системі ВТО безпосередньо залежить можливість і перспектива інтеграції України в ЄС, Центрально-Європейську зону вільної торгівлі, інші інтеграційні об’єднання. Це повинно стати вагомим поштовхом для подальшого реформування національної економіки і входження України в світове економічне співтовариство як рівноправного і стабільного партнера.

Надзвичайно важливим для здійснення економічних реформ в Україні є її взаємодія з міжнародними фінансовими торгівельно-економічними організаціями. В першу чергу мова йде про Міжнародний Валютний Фонд, Систему Світового банку, ЄБРР, ГАТТ/ВТО, ЮНКТАД та ін.

Проблеми регулювання МЕД в Україні та перспективи їх вирішення

Україна самостійно вийшла на світові ринки приблизно з 1991-1992 років. В цих умовах передбачається вирішити багато проблем принципової важливості органічного входження України в світове господарство, використання у повній мірі можливостей МПП для вирішення своїх внутрішніх завдань, географічних і структурних проблем зовнішньоекономічних зв’язків країни. Україна має не просто проголосити про перехід до економіки відкритого типу, але й прийняти відповідні рішення з практичної реалізації цього курсу.

Проблеми і негативні довгострокові тенденції українськіх зовнішньоекономічних зв’язків, які зберігаються в структурі експорту та імпорту:

переважно сировинна спрямованість експорту, превалювання в ньому енергомісткої та матеріаломісткої продукції;
деформована демографічна структура експорту та імпорту аж до монопольної залежності від окремих країн в (нафта, газ);
нераціональне і нерівномірне розміщення експортного потенціалу.

На розвиток зовнішньої торгівлі України впливали несприятливі внутрішні фактори:

неконкурентноспроможність більшості товарів і послуг на міжнародних ринках;
тривалий час відсутність ефективного митного контролю;
проблеми, пов’язані з національною валютою та зовнішньою заборгованістю країни;
нерозвиненість зовнішньо-торгівельної інфраструктури;
незбалансована зовнішньо-торгівельна політика держави з точки зору лібералізації торгівлі, регулювання цін, валютного регулівання, тощо;

Несприятливими були і фактори зовнішнього середовища:

переважання закритих міжнародних ринків, внаслідок транснаціоналізації;
жорстка регульованість ринків внаслідок регіональної інтеграції;
дискримінаційна політика окремих держав по відношенню до України;
конкуренція з боку інших пострадянських і постсоціалістичних країн.

Ключові проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України пов'язані з диверсифікацією її геополітичних або регіональних пріоритетів, з оптимізацією структури експорту й імпорту, з гармонізацією національного законодавства відповідно до вимог і норм ГАТТ/ВТО.

Хоча, незважаючи на це і на багато інших факторів, Україна в цілому зайняла своє місце на міжнародних товарних ринках, сформувала систему регулювання зовнішньой торгівля з цієї точки зору має досить пристойний вигляд в очах світового співтовариства.

Стратегічна мета полягає в реалізації в світовій економіці порівняльних і конкурентних переваг України, що об'єктивно існують у різних галузях її господарства і можуть знайти практичне втілення в діяльності українських підприємств і фірм на міжнародній арені.

Для ефективного розв’язання проблем і розвитку зовнішньноекономічних зв’язків необхідно:

Суттєва трансформація товарної стуктури (перехід на торгівлю товарами високого ступіню обробки) з чітким виділенням експортних пріоритетів, таких як:
авіація і ракетно-космічна техніка;
суднобудування;
військова техніка;
тонкий автомобільний лист;
високоміцні антикорозійні труби;
мінеральні добрива;
засоби захисту рослин;
фанера, картон, меблі;
швейні, трикотажні вироби тощо;

Прискорений розвиток торгівлі послугами, особливо транспортно-інфраструктурними і туристичними.

Подальша диверсифікація географічної структури, в тому числі:
створення зони вільної торгівлі з країнами СНД;
укладення договору про зону вільної торгівлі з Центрально-Європейською зоною вільної торгівлі;
укладення угоди про зону вільної торгівлі з ЄС на основі угоди про партнерство і співробітництво, підписаної Україною з ЄС в 1994 році.
продовження зовнішньо-торгівельних зв’язків з іншими країнами і регіонами світу – з Північною та Латинською Америками, Азією та окремими країнами Африки.
Необхідно раціоналізувати у територіальному плані експортний потенціал України.
Необхідно проводити селективну політику в загальному процесі лібералізації зовнішньої торгівлі. Доцільним є успішне закінчення входу в структуру ГАТТ/ВТО, що очікується найближчими роками.

Перспективи зовнішньоекономічної політики України.

Особливе значення набуде робота, направлена на диверсифікацію зовнішньоторгівельних зв’язків України, в першу чергу, за рахунок спрямування зусиль на опанування нових ринків збуту украінської продукції і закріплення на традиційних.

Зовнішьоекономічна політика буде спрямовуватись на розширення і поглиблення двосторонніх стосунків з країнами СНД.

З цією метою були підписані Міждержавні програми довгострокового (на 10 років) економічного співробітництва України з Російською Федерацією, Республікою Молдова, Республікою Беларусь, Казахстаном і Грузією, та ін. У відносинах з країнами СНД принципова позиція України буде полягати в необхідності встановлення реального режиму вільної торгівлі на основі норм і принципів ГАТТ/ВТО.

Основними принципами формування відкритої економіки повинні стати, по-перше, акцент на розвиток власних галузей, що мають порівняльні і конкурентні переваги у світовій економіці регіонального (СНД) і глобального масштабу;

по-друге, високий рівень внутрішньої інтегрованості вітчизняної економіки, створення потужного національного ринку як фундаментальної основи для завоювання і закріплення за собою відповідних ниш на гостроконкурентних і високоінтенсивних світових ринках товарів і послуг;

по-третє, забезпечення подальшої фінансової стабілізації, що покращує макроекономічні умови як для національного, так і для міжнародного підприємництва, від чого залежить створеня сприятливого інвестиційного клімату;

по-четверте, введення твердої конвертованої валюти;

по-п'яте, врахування різної фактороінтенсивності національних галузей і виробництв, тобто їх капітало- і працезабезпеченість порівняно з іншими країнами, врахування відповідних внутрішніх витрат, цін і їх світових аналогів з тим, щоб уникнути несприятливої для України асиметрії в цінах, що погіршує умови торгівлі і призводить до суттєвих збитків.

Нарешті, варто неухильно здійснювати постійну гармонізацію національного зовнішньоекономічного законодавства з нормами ГАТТ/ВТО.

Висновки

Наростаючий процес посилення господарських взаємозв’язків і взаємозалежності держав об’єктивно потребує підвищення ролі багатостороннього регулювання світогосподарських зв’язків, яке сприяє більш повному використанню переваг міжнародного поділу праці. Але масштаби і напрямки розвитку багатостороннього регулювання в значній мірі залежать від конкретних інтересів держав, які беруть у ньому участь, політики їх урядів і діяльності державних органів.

Не обмежуючи національного суверенітету його учасників, багатостороннє регулювання має вплив на урядові рішення з питань міжнародних торгівельно-економічних відносин. В сферу державної політики в цій галузі входить не тільки регулювання, але й сприяння розвитку світогосподарських зв’язків, здійснення підтримки учасникам зовнішньоекономічної сфери діяльності на міжурядовому рівні і у рамках міжнародних економічних організацій.

На сучасному етапі існують наступні задачи міжнародного регулювання:

забезпечення стабільного в розвитку міжнародної економіки і валютно-фінансовій сфері;
розвиток співробітництва між країнами у різних формах;
усунення дискриміниції в торгівельно-економічних відносинах між країнами і угрупуваннями;
сприяти розвитку приватного підприємництва;
прийняття конкретних заходів виходу з криз в конкретній країні або на світовому ринку;
узгодження і координація макроекономічної політики держав, обумовленної об’єктивними тенденціями до економічної інтеграції в рамках окремих регіонів.

Головна мета держави в цих у мовах – виробітка зовнішньоекономічної стратнгії, визначення напрямків розвитку експортного потенціалу, підтримка галузей і підприємств в розвитку експортних виробництв. Переважно економічними методами, хоча повністю відмовитися від адміністративних важелів, як показує світовий досвід, неможливо, держава повинна регулювати, координувати і допомагати розвитку зовнішньоекономічної діяльності у відповідності з обраним напрямком. Особливе значення в цьому плані набуває створення системи стимулювання експорту, особливо найбільш ефективного і перспективного експорту – експорту готової продукції. Суттєву роль в цьому відіграють податкові пільги, формування системи кредитування і страхування зовнішньоекономічної діяльності. Держава в питанні імпорту, головним чином, за допомогою митних податей сприяти його раціоналізації. При цьому держава не повинна своїми зовнішньоторгівельними обмеженнями створювати у внутрішній економіці зони монопольного стану національних виробників і той же час не може дозволяти розорення важливих з народогосподарської точки зору галузей шляхом імпорту іноземної продукції. І ще одна задача державного регулювання МЕД – захист інтересів учасників ЗЕД за кордоном, проведення відповідної зовнішньоекономічної політики, укладення угод з іноземними країнами з метою створення кращих умов для економічних відносин з ними.

Стосовно України – її вагомість і вплив на міжнародній орені, як і будь-якої іншої країни, прямо залежить від стану її економіки, від рівню економічного розвитку, потенціалу і конкурентоспроможності на світових ринках. Коли стабілізуються макроекономічні показники, підвищиться рівень життя на Україні, вона матиме можливість і всі умови для вступу у ті міжнародні організації і інтеграційні об’єднання, з якими про це тільки починається діалог.

Література.

“Вісник украінської академії управління при Президенті України”, №3, 2000.
“День”, №71, 2000.
“Зеркало недели”, №25, 2000.
“Инвест газета”, №44, 2000.
“ММ деньги и технологии”, №4, 2000.
“Обзор украинского рынка”, №10, 11, 1999.
“Орієнтир”, №16, 1999.
“Офіційний вісник України”, №8, 2000.