Міжнародна торгівля і зовнішньоторгівельна політика
Категорія (предмет): Політика, політологіяВСТУП
РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ ЕТАПИ ТА ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ ТОРГІВЛІ
1.1. Сутність міжнародної торгівлі та її концепції
1.2. Етапи розвитку міжнародної торгівлі
1.3. Система показників розвитку міжнародної торгівлі
РОЗДІЛ 2 ФОРМИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
2.1. Форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання
2.2. Форми міжнародної торгівлі за специфікою взаємодії суб'єктів
2.3. Регулювання міжнародної торгівлі
РОЗДІЛ 3 ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ УКРАЇНИ
ВИСНИВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
У загальному виді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі особи і регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.
Важливим напрямом розвитку України є її ефективна інтеграція до світового економічного простору. Від успіху зовнішньоекономічної діяльності України залежить її дальший економічний і соціальний розвиток як підсистеми світової економіки, що і визначає актуальність данної теми.
Данна робота присвячена традиційній та найбільш розвинутій формі міжнародних економічних зв’язків — зовнішній торгівлі. По вартісним масштабам в загальному комплексі світогосподарчих зв’язків зовнішньоторговельний обмін продовжує зберігати ведучі позиції. При цьому все більш динамічно в останні два десятиріччя розширюється обмін між країнами в науково-технічної сфері, росте торгівля традиційними (транспорт, страхування, туризм тощо) та новими (збір, збереження та передача інформації, довгострокова оренда обладнання, консультаційні послуги тощо) послугами, які складають, в свою чергу, сферу ”невидимої” торгівлі, що швидко розвивається. Ця сфера потребує оновлення торгівельно-політичного інструментарію, тому що митні засоби регулювання стають все менш ефективними, уступаючи місце постійно системі нетарифних бар’єрів.
Мета роботи– дослідити сутність міжнародної торгівлі та її концепції, етапи розвитку міжнародної торгівлі, систему показників розвитку міжнародної торгівлі, розглянути форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання, за специфікою взаємодії суб'єктів, а також розглянути регулювання міжнародної торгівлі, а також розглянути зовнішню торгівлю України.
Об’єктом роботиє міжнародна торгівля і зовнішньоторговельнаполітика.
Суб’єктом- процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах.
Метод роботи— пошуковий, описовий та порівняльний аналіз.
РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ, ЕТАПИ ТА ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ ТОРГІВЛІ
1.1. Сутність міжнародної торгівлі і її концепції
Міжнародна торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. У літературі часто дається наступне визначення: «Міжнародна торгівля являє собою процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах».[5, с. 37] Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом. У статистичних довідниках ООН наводяться дані про обсяг і динаміку світової торгівлі як сум вартості експорту всіх країн світу.
Структурні зрушення, що відбуваються в економіці країн під впливом НТР, спеціалізація і кооперування промислового виробництва підсилюють взаємодію національних господарств. Це сприяє активізації міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля опосередуючі рух усіх міжкраїнових товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень зовнішньоторговельного обороту, на кожні 10% роста світового виробництва приходиться 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Тим самим створюються більш сприятливі умови для його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, сповільнюється і розвиток виробництва.
Під терміном «зовнішня торгівля» розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів.
Різноманітна зовнішньоторговельна діяльність підрозділяється по товарній спеціалізації на торгівлю готовою продукцією, торгівлю машинами й устаткуванням, торгівлю сировиною і торгівлю послугами.
Міжнародною торгівлею називається оплачуваний сукупний товарообіг між усіма країнами світу. Однак поняття «міжнародна торгівлям вживається й у більш вузькому значенні: наприклад, сукупний товарообіг промислово розвитих країн, сукупний товарообіг країн, що розвиваються, сукупний товарообіг країн якого-небудь континенту, регіону, наприклад, країн Східної Європи і т.п.
Світові ціни розрізняються в залежності від часу року, місця, умов реалізації товару, особливостей контракту. На практиці як світові ціни приймаються ціни великих, систематичних і стійких експортних або імпортних угод, що укладаються у визначених центрах світової торгівлі відомими фірмами — експортерами або імпортерами відповідних видів товарів. На багато сировинних товарів (зернові, каучук, бавовна й ін.) світові ціни встановлюються в процесі операцій на найбільших світових товарних біржах.[3, с. 47]
В інтересах кожної країни спеціалізуватися на виробництві, у якому вона має найбільшу перевагу і для якого відносна вигода є найбільшою.
Національні виробничі розходження визначаються різними факторами виробництва — працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою потребою в тих або інших товарах. Ефект, що робиться зовнішньою торгівлею (зокрема, експортом) на динаміку росту національного доходу, на розмір зайнятості, споживання й інвестиційну активність, характеризується для кожної країни цілком визначеними кількісними залежностями і може бути обчислений і виражений у виді визначеного коефіцієнта — мультиплікатора (множника). Спочатку експортні замовлення безпосередньо збільшать випуск продукції, отже, і заробітну плату в галузях, що виконують це замовлення. А потім прийдуть у рух вторинні споживчі витрати.
Термін "міжнародна торгівля" має на увазі складний механізм взаємин, що виникають у процесі купівлі-продажу товарів на світовому ринку.
Фірми прагнуть до міжнародної діяльності по різних причинах. Так, зокрема, може знадобитися закупівля сировини або яких-небудь товарів за кордоном з тієї причини, що немає можливості придбати дану продукцію у вітчизняних виробників. Така ситуація приводить до необхідності імпорту. Можлива і зворотна ситуація — коли фірма має товари, продаж яких за кордоном може виявитися більш вигідної, чим у своїй країні. Так виявляється потреба в експорті. Нерідко трапляється, що фірми виступають на зовнішньому ринку і як торговельні посередники між продавцями і покупцями в різних країнах.[14, с. 94]
У міжнародній торгівлі експортер звичайно виставляє рахунок покупцеві в іноземній валюті, або покупець оплачує товар у валюті своєї країни, що є іноземною для експортера. Часто валютою платежу стає валюта третьої країни, наприклад, доллари США, євро. У зв'язку з цим, однієї з проблем імпортера є необхідність одержання іноземної валюти для здійснення платежу, а в експортера може виникнути необхідність продажу отриманої іноземної валюти за валюту своєї країни. Послуги з продажу і купівлі іноземної валюти за валюту країни експортера або імпортера роблять банки. В Україні це банки з валютною ліцензією.
Однак, покупка або продаж іноземної валюти не настільки безпечні для фірми, як може показатися на перший погляд. Причина цьому — нестабільність показників валютних курсів. Можливість несприятливої зміни обмінних курсів іноземної валюти на валютному ринку і є потенційним валютним ризиком для кожного з контрагентів.
Звичайно, у випадку зміни курсів на користь однієї зі сторін це шанс одержати прибуток, однак, небезпека понести збитки, зокрема, для українських організацій у зв'язку з падінням курсу гривні, більш реальна.[3, с. 41]
Відгородити себе від валютних ризиків є можливість у фірм, зовнішньоторговельні платежі і надходження яких здійснюються в одній і тій же іноземній валюті. Однак, обмінний курс іноземної і вітчизняної валюти не буде таїти істотної небезпеки для фірми лише в тому випадку, якщо надходження на валютний рахунок і платежі з його відбуваються узгоджено. Така ситуація можлива за умови, що фірма значною мірою займається й імпортом, і експортом. Більшість же зовнішньоторговельних організацій працює лише по одному з напрямків, тому можливість використання такої схеми обмежена.[5, с. 79]
1.2 Етапи розвитку міжнародної торгівлі
Mожна виокремити такі етапи розвитку міжнародної торгівлі:
І — початковий (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.);
II — друга половина XIX ст. — початок Першої світової війни (1914р.);
III —період між двома світовими війнами (1914—1939рр.);
IV — повоєнний (50—60-ті роки);
V — сучасний (з початку 70-х років).
I Eтапхарактеризується промисловими революціями, що замінили мануфактурне виробництво великою машинною індустрією в усіх розвинутих країнах. Важка промисловість фактично сформувала світовий ринок і одночасно різко посилила свою залежність від нього. У цей період міжнародна торгівля розвивалась дуже швидкими темпами, чому сприяли такі середовищні чинники:
• залучення нових регіонів земної кулі до міжнародного товарообмін» прогрес у розвитку транспортної системи світу (збільшення загального тоннажу суден; заміна вітрильників пароплавами; відкриття Суецького каналу, що з'єднав Азію з Європою).
• революція в засобах зв'язку (винахід електричного телеграфу; прокладання в 1866 р. трансатлантичного кабелю, що дозволило встановити зв'язок між Америкою та Європою).
Характерною рисою цього етапу є випереджаючі темпи зростання світового товарообороту порівняно з темпами зростання промислового виробництва в світі, що свідчить про велике значення для країн розвитку зовнішньої торгівлі. Головну роль на світовому ринку в цей період відігравала Великобританія, частка якої в обсязі світової торгівлі становила 25 %. Слід зазначити, що за всю подальшу історію світової торгівлі жодній країні не вдавалось досягти такої домінантної позиції на світовому ринку. У 1997р. частка трьох найбільших експортерів світу — США. Німеччини та Японії — у світовій торгівлі становила 28,7 %, а Великобританії — лише 5 %. Основною статтею експорту однієї з найбільших колоніальних держав були текстильні вироби, а ввозились переважно сировина для текстильної промисловості та продовольчі товари з колоній і США.
Суттєвою особливістю даного етапу розвитку міжнародної торгівлі є вивезення товарів, тобто експорт товарів, вироблених на національній території. У сфері регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин цей етап характеризується зародженням політики фритредерства (від англ. free trade — вільна торгівля) — свободи торгівлі та невтручання держави у підприємницьку діяльність, основним прихильником якої була Великобританія. Одним з найпопулярніших інструментів політики фритрейдерства було зниження мита на товари у взаємній торгівлі, що сприяло збільшенню вивезення англійських товарів за кордон .[14, с.19-25]
Протекціонізм відіграв значну роль у розвитку фабричної та мануфактурної промисловості. Під його «прикриттям» Франція вела конкурентну боротьбу із Великобританією на початку XIX ст. В цілому на даному етапі розвитку світової торгівлі про-ї текціонізм мав захисний характер у країнах Західної Європи та: США, охороняючи їх національну економіку від конкуренції зі розвинутішою промисловістю Великобританії.[1, с.14]
IІ Eтапхарактеризується такими основними середовищнимичинниками:
• науково-технічний прогрес у виробництві товарів, який забезпечив зниження ваги одиниці товару, підвищення якості збереження продукції під час транспортування (консервування, заморожування);
• подальше вдосконалення транспортних шляхів (збільшення до 1900 р. загальної довжини залізничних шляхів майже в 100 разів порівняно з 1840 p.; завершення будівництва Панамського каналу, що з'єднав найкоротшим шляхом Атлантичний і Тихий океани) та суттєве вдосконалення якісних характеристик транспортних засобів (збільшення місткості, розширення номенклатури: поява спеціалізованих транспортних засобів для транспортування специфічних товарів, збільшення швидкості пересування).[14, с. 23]
Основною особливістю розвитку міжнародної торгівлі на цій стадії стає вивезення капіталу, що забезпечував як збільшення експорту товарів, так і захоплення вигідних ринків збуту та джерел сировини. За допомогою експорту капіталу фірми посідали ключові позиції в господарстві тих країн, куди вивозився капітал, особливо якщо це були менш розвинуті країни, таким чином забезпечуючи собі отримання високих прибутків.
Цей період став початком формування транснаціональних корпорацій, міжнародних монополій.
Другою особливістю періоду, що розглядається, є динамічніше зростання товарообороту світової торгівлі. Вже у 1880р. він збільшився в 5 разів порівняно із 1850 p., а порівняно з 1800 р. — у 10 разів. У цей період відбуваються також суттєві зміни в співвідношенні сил на світовому ринку.
Наступною особливістю розвитку міжнародної торгівлі в цей період є також те, що переважна частина світового товарообороту припадала на взаємний товарооборот між невеликою кількістю індустріальне розвинутих країн, жителі яких становили незначну частину населення земної кулі. Так, напередодні Першої світової війни 11 найбільш розвинутих країн (Великобританія, Німеччина, Франція, США, Італія, Японія, Бельгія, Нідерланди, Швеція. Швейцарія, Канада) забезпечували понад 55 % світового експорту, в той час як їх населення становило лише 20 % світового.
За останнє десятиріччя цього етапу (1904-1914 pp.) темпи зростання світової торгівлі уповільнюються, що передусім пояснюється особливостями регулювання зовнішньої торгівлі країн, а саме: посиленням протекціоністських тенденцій, зумовлених зростаючим впливом монополій на зовнішньоекономічну політику своїх держав. При цьому характер протекціонізму змінюється — із захисного він перетворюється на наступальний, тобто такий, що охороняє від іноземної конкуренції не слабкі галузі національної економіки, а найбільш розвинуті та високомонополізовані. [14, с. 25]
III Етапдеякі фахівці називають «мертвим», або «чорним» періодом у розвитку міжнародної торгівлі. Чверть сторіччя (1914— 1939рр.), що тривав цей етап, позначені подіями Першої світової війни та її руйнівними наслідками для економік європейських країн, економічними кризами 1920—1921 pp. та 1929—1933 pp., початком формування двох світових систем господарства.
Основні особливості і риси цього етапу можна охарактеризувати таким чином:
· довготермінове і глибоке порушення міжнародних торговельно-економічних зв'язків, зумовлених наслідками світової війни та революції в Росії;
значне скорочення світового товарообороту внаслідок загальних несприятливих економічних і політичних умов, що спричинили як падіння фізичного обсягу торгівлі, так і зниження світових цін (середньорічний приріст обсягів виробництва індустріальне розвинутих країн становив приблизно 2 %, що вдвічі менше, ніж у 1889— 1913 pp.; у 1937 р. обсяг світової торгівлі був у 2 рази нижчим за передкризовий 1929р.; на початку Другої світової війни експорт був майже у 1,5 раза меншим, ніж у 1913 p.);
· незмінність товарної структури світового товарообороту (основними товарами залишились сировина, продовольство та паливо, частка яких сягала 60 % світового експорту);
Ускладненню міжнародної торгівлі сприяли також особливості Державного регулювання, а саме: посилення митного протекціонізму та розпад існуючої міжнародної валютної системи, що призвело до виникнення окремих валютних блоків. Останні являли сооою валютні угруповання країн, що створювались для забезпечення валютноекономічного пріоритету тієї країни, яка очолюада цей блок, шляхом прикріплення валют країн-учасниць до її «люти. Так, у 1931 р. стерлінговий блок на чолі з Великобританією об'єднав практично всі країни цієї імперії та ряд держав, тісно пов'язаних з нею економічно (Єгипет, Ірак, Португалія). Пізніше до нього приєднались Швеція, Норвегія, Данія, Японія, а згодом — Німеччина та Іран. Всього до блоку входило 22 країни. Курс національних валют країн-учасниць перебував у залежності від фунта стерлінгів, а стосовно долара і валют країн, що не входили до блоку, та встановлювався у відповідності з курсом фунта до долара та цих валют. Стерлінговий блок у цей період мав найбільший вплив.
У 1933р. був створений доларовий блок, до складу якого ввійшли СТА, Канада та майже всі країни Латинської Америки. У цьому ж році група країн, що дотримувалась золотого стандарту (Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а згодом — Італія та Польща), утворили золотий блок, який, однак, розпався у 1936 р. внаслідок введення країнами валютних обмежень та фактичної відмови від золотого стандарту під тиском кризових процесів.
Всередині блоків обмін валютою був вільним, але поза ними діяли обмеження на обмін валют, що врешті-решт призвело до скорочення обсягів міжнародної торгівлі. Комерційні торговельні зв'язки дедалі частіше замінялися кліринговими угодами. Внаслідок цього обсяг міжнародного товарообороту в 1933 р, скорог тився порівняно навіть з 1929 р. у 2,8 раза.
Згортанню міжнародної торгівлі сприяло також введення Великобританією в 1932 р. системи пільг (преференцій), механізм якої полягав у тому, що одна країна або група країн встановлюють особливе пільгове (преференційне) мито на товари, яке не поширюється на товари інших країн. Ця система застосовувалась Великобританією, а згодом й іншими країнами для отримання дешевої сировини та продовольства з економічно залежних країн. Преференції широко використовувались у торгівлі з країнами, що входили до валютних блоків.[1, с. 18]
IV етап. Повоєнний, етап розвитку міжнародної торгівлі дістав ще назву «золотого» — саме в цей період було досягнуто 7 % щорічного приросту світового експорту. В цей період міжнародна торгівля розвивалась під впливом таких середовищних чинників:
• посилення двох світових систем господарства — капіталістичної та соціалістичної; у 1947 р. було створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ), яка об'єднала такі соціалістичні країни: Радянський Союз (у складі 15 республік), Болгарія, Угорщина, Німецька Демократична Республіка, Польща, Румунія, Чехословаччина;
· розпад колоніальної системи, який почався після Другої світової війни: за ЗО повоєнних років політичну незалежність завоювали більше ніж 100 колишніх колоній і напівколоній, а повна ліквідація колоніальної системи закінчилась у середині 70-х років падінням останньої і найстарішої португальської колоніальної імперії;
початок формування регіональних економічних інтеграційних угруповань: Рада економічної взаємодопомоги — міжурядова економічна організація соціалістичних країн Європи, 1947р.; Бенілюкс — економічний союз Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, 1958 p.; Європейська Асоціація вільної торгівлі — торговельний блок семи західноєвропейських країн (Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція), 1956 p.; Європейська економічна спільнота (ЄЕС) — державне об'єднання шести європейських держав (Федеративна Республіка Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург), створене з метою формування спільного ринку шляхом ліквідації митних тарифів і проведення спільних заходів в економічній та соціальній сферах).[1, с.19]
Особливістю цього етапу є достатньо високі темпи приросту світового товарообороту і швидше, ніж після Першої світової війни, відновлення як національних економік, так і зовнішньоекономічних зв'язків. Наприклад, за 20 років, починаючи з 1950 p., обсяг світового експорту збільшився майже в 5 разів, а в індустріальне розвинутих країнах — у 7,5 раза.[14, с. 26-28]
V етап- Сучасний, етап розвитку міжнародної торгівлі вже сьогодні можна поділити на два періоди:
· конкуренції двох світових систем господарства — капіталістичної та соціалістичної (до початку 90-х років);
· глобалізації світової економіки (з початку 90-х років). Кожному із зазначених вище п'яти етапів розвитку міжнародної торгівлі притаманні:
• певні середовищні чинники розвитку;
• особливості, що відтворюють рівень інтернаціоналізації виробництва і роль міжнародної торгівлі у розвитку національних господарств;
· пріоритетні методи регулювання зовнішньої торгівлі більшості країн світу.
З другої половини XX століття помітно проявилася нерівномірність динаміки зовнішньої торгівлі. Це вплинуло на співвідношення сил між країнами на світовому ринку. Домінуюче положення США було похитнуто. У свою чергу, експорт Німеччини наблизився до американського, а в окремі роки навіть перевершував його. Крім Німеччини помітними темпами ріс експорт і інші західноєвропейські країни. У 80-і роки значний ривок у сфері міжнародної торгівлі зробила Японія. До кінця 80-х років Японія стала вибиватися в лідери по факторах конкурентноздатності. У той же період до неї приєдналися «нові індустріальні країни» Азії — Сінгапур, Гонконг, Тайвань. Однак до середини 90-х років США знову виходять на лідируючі позиції у світі по конкурентноздатності. За ними впритул йдуть Сінгапур, Гонконг, а також Японія, що раніше протягом шести років займала перше місце.[14, с.28]
Поки розвиваються країни в основному залишаються постачальниками сировини, продовольства і порівняно простих виробів готової продукції на світовий ринок. Однак темпи росту торгівлі сировиною помітно відстають від загальних темпів росту світової торгівлі. Таке відставання обумовлюється виробітком замінників сировини, більш ощадливим його використанням, поглибленням його переробки. Промислово розвиті країни практично цілком захопили ринок наукомісткої продукції. Разом з тим, окремі країни, що розвиваються, насамперед «нові індустріальні країни», зуміли домогтися істотних зрушень у реструктуризації свого експорту, підвищення в ньому частки готової продукції, промислових виробів, у т.ч. машин і устаткування. Так, частка промислового експорту країн, що розвиваються, у загальному світовому обсязі на початку 90-х років склала 16.3%.[14, с. 29-31]
1.3. Система показників розвитку міжнародної торгівлі
Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група обсягових індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, генеральна торгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.
Експорт(від. лат. exportare — вивозити) — вивезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов'язання їх зворотного ввезення.
За визначенням статистичної комісії ООН, експорт — це вивезення з країни товарів:
1) вироблених, вирощених або добутих у країні;
2) раніше ввезених з-за кордону та:
• перероблених на митній території;
• перероблених під митним контролем;
3) Найбільшими країнами—експортерами товарів і послуг на світовому ринку в останнє десятиріччя є Сполучені Штати Америки, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Італія, Канада, Нідерланди та Бельгія, питома вага яких у світовому експорті перевищує 50 %.
Імпорт (від лат. importare — ввозити) — ввезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов'язання про зворотне вивезення. Цей процес характеризує показник «імпорт», який розраховується у вартісних одиницях за певний період, найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорідних, порівняних товарів можуть розраховуватись у кількісних, одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо).
Уряд кожної країни встановлює кордони митної території, а також вирішує питання щодо виокремлення з неї вільних зон, які не підлягають митному контролю.[12, с. 165]
Зовнішньоторговельний обіг— сума вартості експорту і імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовніш| ньоторговельної діяльності, тобто експорту та імпорту в цілому:
ЗТО = Е + І,де
ЗТО — зовнішньоторговельний обіг;
Е — обсяг експорту (у вартісних одиницях);
I—обсяг імпорту (у вартісних одиницях).[15, с. 61]
Світовий товарообіг— сума вартості експорту та імпорту всіх країн світу (вартість усіх товарів, що перетинають державні кордони). Вартість світового експорту завжди менша (приблизно на 3—6 %) за вартість імпорту на суму фрахту на страхування внаслідок того, що майже всі країни оцінюють експорт за цінами ФОБ, а імпорт більшості країн обліковується за цінами СІФ (FOB < GIF).
Генеральна (загальна) торгівля — прийняте у міжнародній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів:
де ГТ— генеральна (загальна) торгівля;
Е — вартість експорту;
I—вартість імпорту;
Т— вартість транзитних товарів, перевезених через територію країни.[12, с. 163]
Спеціальна торгівля— експорт та імпорт, зумовлені існуванням двох систем обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі:
• спеціальної системи обліку для деяких видів товарів;
• загальної системи, що застосовується до всіх товарів. Спеціальний експорт включає: » національний експорт;
• вивезення товарів після переробки під митним контролем;
• націоналізовані товари.
Загальний експорт складається зі спеціального експорту та реекспорту.
Спеціальний імпорт включає:
• товари, ввезені для внутрішнього споживання або переробки; товари, ввезені для переробки під митним контролем;
• товари, ввезені для переробки на приписних митних складах. Загальний імпорт складається зі спеціального імпорту та вартості товарів, що знаходяться на приписних складах.[2, с. 64]
Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі— оцінка експорту або імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як правило, року) для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін.
Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою:
I ф.о— індекс фізичного обсягу;
p — ціна товару в базисному періоді;
q1-— кількість товару в періоді, що вивчається;
q0— кількість товару в базисному періоді.[12, с. 175]
Результуючі показники,до яких належать сальдо торговельного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних операцій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», індекс концентрації експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.
Розрахунковий баланс— це співвідношення вимог і зобов'язань даної країни щодо інших країн на певну дату, незалежно від термінів надходження платежів. Розрахунковий баланс за певний період характеризує лише динаміку вимог і зобов'язань однієї країни стосовно інших, але не може використовуватись для оцінки результативності, збалансованості міжнародних економічних, в т. ч. торговельних відносин. Цю функцію виконує платіжний баланс.
Платіжний баланс— це співвідношення суми платежів, здійснених даною країною за кордоном, і надходжень, отриманих нею з-за кордону, за певний період (рік, квартал, місяць).
За методологією Міжнародного Валютного Фонду, платіжний баланс — це систематичний перелік усіх економічних операцій, що були здійснені за певний проміжок часу між резидентами даної країни та нерезидентами (резидентами всіх інших країн світу).
Сальдо(від італ. saldo — розрахунок, залишок) — різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу.
Сальдо балансу поточних операцій:
Г = F — 1 Cп -Eпо -Iпо
де Спо — сальдо балансу поточних операцій;
ЕПО— надходження за статтями балансу поточних операцій;
Iпо— платежі за статтями балансу поточних операцій.
Сальдо, розраховані за даними статей балансу поточних операцій, показують результат зовнішньоторговельних операцій (перевищення експорту або імпорту) та абсолютний розмір різниці між експортом та імпортом.[15, с. 71]
Індекс «умови торгівлі»— відношення експортних цін країни до її імпортних цін.
Якщо індекс розраховується щодо великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та імпортних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти):
Остаточно індекс «умови торгівлі» розраховується як співвідношення двох індексів:
де у.т. — індекс «умови торгівлі»;
Рх — індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти);
Рт — індекс імпортних цін.
Індекс «умови торгівлі» дає важливу інформацію для оцінки змін у зовнішній торгівлі країн, але використовувати його доцільно тільки в сукупності з даними щодо обсягів торгівлі та причин коливання (зменшення або збільшення) експортних та імпортних цін.[12, с. 186]
Індекс концентрації експорту (індекс Хіршмана) — застосовується у світових зіставленнях і показує, наскільки широкий спектр товарів експортує країна. При 239 класифікованих видах продукції (за методологією ООН), він має вигляд:
Нj — індекс концентрації експорту країни/ (j — індекс країни); 239 — кількість видів продукції за класифікацією ООН;
i — індекс товару (від 1 до 239); хі — вартість експортованих товарів країною. [2, с. 35]
Коефіцієнт імпортної залежності країни — відношення обсягу імпорту певного товару до обсягу його споживання в країні. Імпортну залежність можна охарактеризувати як залежність країни від зовнішнього ринку в яких-небудь товарах або їх групах внаслідок відсутності в країні необхідних для виробництва потужностей, сировини, кваліфікованих кадрів або через причини економічного та політичного характеру.
Структурні показникирозвитку міжнародної торгівлі характеризують експортні та імпортні товарні потоки за такими ознаками, як товарний склад і регіональна спрямованість.
Індекс диверсифікації експорту— це індекс відхилення товарної структури експорту країни від структури світового експорту. Використовується, як правило, для визначення розбіжностей У структурі зовнішньої торгівлі країн, експорт яких є достатньо різнобічним. Розраховується на базі абсолютного відхилення частки або іншого товару в експорті країни від його частки у світовому експорті. Для цього використовується формула:
Sj — індекс диверсифікації експорту країни;
hj — частка товару в загальному експорті країни у';
hij. — частка товару в загальному світовому експорті.
Хоча індекс і характеризує кількісну відмінність товарної структури експорту країни від структури світового чи регіонального експорту, але на його підставі не можна засвідчувати, що структура експорту однієї країни краща або гірша за іншу.
Недоліком даного показника є його значна залежність від кон'юнктури світових товарних ринків і насамперед від коливання цін на сировину. Навіть незначна їх зміна на окремі товари може суттєво вплинути на рівень індексу диверсифікації експорту країни.[12, с. 189]
Показники інтенсивності міжнародної торгівлі. У світовій практиці для виміру зовнішньоторговельної інтенсивності країн використовується два типи показників: обсяг зовнішньої торгівлі (або експорту, або імпорту окремо) на душу населення країни та відношення експорту (або імпорту, або зовнішньоторговельного обігу окремо) до валового внутрішнього продукту (ВВП) країни.
Обсяг експорту, імпорту або зовнішньоторговельного обігу на душу населення:
Де Ед — експорт на душу населення;
Ід — імпорт на душу населення;
ЗТОд — зовнішньоторговельний обіг на душу населення;
Е — вартість національного експорту за рік;
І — вартість національного імпорту за рік;
ЗТО — зовнішньоторговельний обіг країни за рік (Е + І);
Ч — чисельність населення країни на відповідний рік.[15, с. 70]
Експортна квота.У міжнародних зіставленнях експортна квота використовується не тільки для характеристики рівня інтенсивності зовнішньої торгівлі країни, а й з метою оцінки рівня відкритості національного господарства, участі в міжнародному розподілі праці. Розраховується за формулою:
Е
К = — • 100%,ВВП
де Ке — квота експортна;
Е — річний обсяг експорту країни;
ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.
Використовуючи дані щодо експортної квоти країни в аналітичних цілях, слід брати до уваги такі закономірності:
·За стабільних (нормальних) умов відтворення експортна квота для кожної конкретної країни протягом певного історичного періоду зберігається більш-менш постійною;
·експортна квота тим більша, чим вище розвинуті виробничі сили країни;
·у великих країнах експортна квота, як правило, менша, ніж у малих;
·за відносно однакового рівня розвитку виробничих сил експортна квота тим більша, чим менший економічний потенціал країни;
·експортна квота країни тим вища, чим розвинутіші її виробничі сили, чим більше в її галузевій структурі виробництв з поглибленим технологічним розподілом праці, чим меншим є її економічний потенціал та забезпеченість власними природними ресурсами.[12, с. 187]
Імпортна квотаяк частка імпорту у валовому внутрішньому продукті країни характеризує також рівень залежності країни від імпорту товарів і послуг. Розраховується за формулою:
де kj — квота імпортна;І- обсяг імпорту країни за певний рік;
ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.[2, с. 39]
Показники економічної ефективності експорту та імпорту. Розрахунок економічної ефективності провадиться шляхом зіставлення досягнутого економічного результату (ефекту) з витратами ресурсів на отримання цього ефекту. Економічні результати і витрати ресурсів мають кількісний вимір, а тому й економічна ефективність може вимірюватися кількісно.
Макроекономічні показники ефективності зовнішньої торгівлі.
Макроекономічний показник ефективності зовнішньоторговельного обігу:
де ето— ефективність зовнішньоторговельного обігу;
bi— економія витрат у результаті імпорту;
be— національні витрати на експорт.
Макроекономічний показник ефективності експорту:
де ее— ефективність національного експорту;
ve— валютна виручка від експорту товарів і послуг;
be— національні витрати на експорт.[12, с 189]
Макроекономічний показник ефективності імпорту:
де ej— ефективність національного імпорту;
bj— економія витрат у результаті імпорту;
Vj— валютні витрати на імпорт.
Сферою застосування цих макроекономічних показників є тільки аналітичні макроекономічні розрахунки з метою розробки та обґрунтування можливих варіантів торговельно-політичних заходів, спрямованих на реалізацію державних інтересів у розвитку зовнішньоторговельної діяльності країни.
Показники ефективності зовнішньоторговельної операції, їх доцільно розрахувати перед укладанням зовнішньоторговельних угод, при плануванні зовнішньоторговельної діяльності, а також з метою оцінки ефективності експортно-імпортних операцій за попередній період. [15, с. 73]
Показники динаміки розвитку міжнародної торгівлі— це будь-який з розглянутих вище показників, зміни якого (темпи зростання, темпи приросту) досліджуються за певний період (20, 10, 5 років, рік по місяцях тощо).
Показники зіставлення— це будь-який з розглянутих вище показників, порівнянний з аналогічним показником іншої країни (регіону або світу в цілому).[12, с. 206]
РОЗДІЛ 2 ФОРМИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
2.1. Форми міжнародної торговлі за специфікої регулювання
В основу систематизації форм міжнародної торгівлі за критерієм специфіки регулювання покладено наявність відповідних міждержавних і багатосторонніх угод, які визначають тип торговельного режиму данної країни з кожною окремою країною партнером. За цим критерієм виокремлюється звичайна торгівля, торгівля за режимом найбільшого сприйняття, периферійна, прикордонна та дискримінаційна торгівля. Форми міжнародної торговлі за специфікої регулювання є віддзеркаленням державно-політичного підходу уряду певної країни до торгівельно-економічних відносин з іншими країнами.[14, с. 98]
Звичайна торгівля і відповідний торговельний режим виникають в умовах відсутності торговельних, торгово-економічних угод і домовленостей між країнами. За умов звичайної торгівлі застосовуються і жорсткіші інструменти регулювання товарних потоків – кількісні обмеження, адміністративні формальності, звичайна система оподаткування імпортних товарів тощо.
Торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави які домовляються на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів. А також інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговельних операцій. Режим найбільшог сприяння є одним із головних принципів діяльності країн, що приїдналися до ГАТТ – Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. При цьому особи, фірми і організації країн – членів ГАТТ користуються митними податковими та всіма іншими привілеями, я кі мають у країні партнера фізичні та юридичні особи третьої країни.[14, с. 98]
Переференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку піль у торговельному режимі.
Подібні торговельні преференції застосовуються у всіх сферах торговельного та економічного регулювання. Преференції надаються на підставі участі в митних та економічних союзах, міжнародних організаціях, у результаті багатосторонніх домовленостей та угод.
Особливу групу утворюють преференції, які застосовуються відносно країн, що розвиваються. Такі преференції надаються найрозвинутішим країнам в односторонньомі порядку, але рішення щодо їх застосування розробляються на багатостороннії основі. Так, в ЄС існує загальна система преференцій як сукупність митно тарифних пільг, що надаються державами ЄС країнам, що розвиваються. Ці пільги переважно стосуються готових виробів і напівфабрикатів.
Дискримінаційна торгівля виникає у результаті застосування в торговельно-економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів (ембарго, торговельний бойкот, торговельна блокада) або інших інструментів, що дискримінують права торговельного партнера. Дискримінація у зовнішній торгівлі є відходом від принципу однакового режиму для всіх торговельних партнерів — принципу недискримінації. Згідно з цим принципом, прийнятим ООН та ГАТТ-СОТ, жодна з країн не може бути дискримінована в процесі міжнародної торгівлі та інших форм міжнародних економічних відносин. Однак на практиці дискримінація у зовнішній торгівлі зустрічається доволі часто, а застосування таких заходів, як ембарго, бойкот і блокада, дозволяється ООН як метод торговельно-політичного тиску на країну, що порушує норми міжнародного права. [14, с. 95]
2.2. Форми міжнародної торгівлі за специфікою взаємодії суб'єктів
Найпоширенішою серед цих форм міжнародної торгівлі є традиційна (проста) торгівля, тобто «вільний» експорт та імпорт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну товарів. Така торгівля регулюється Конвенцією ООН щодо Договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, відомою під назвою Віденська конвенція. При традиційній торгівлі в обов'язки продавця (експортера) входить: поставити товар, передати документи стосовно нього та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та чинної Конвенції, а в обов'язки покупця (імпортера) — сплатити ціну за товар та прийняти поставку товару відповідно до вимог договору та чинної Конвенції. Отже, крім зазначених, ані в експортера, ані в імпортера не виникає інших зобов'язань. А це означає, що після виконання угоди експортер має право, якщо це доцільно, змінити споживача (знайти іншого імпортера), не відступаючи при цьому від жодних зобов'язань. Аналогічно й імпортер має право вибору постачальника, заміни експортера без юридичних наслідків.[11, с. 375]
Торгівля за кооперацією, на відміну від традиційної торгівлі, характеризується довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв'язків. Основними ознаками міжнародної виробничої кооперації є:
· попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності;
· наявність як безпосередніх суб'єктів виробничої кооперації промислових підприємств з різних країн;
· координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних країн у визначеній, взаємоузгодженій сфері діяльності як головний метод співробітництва;
· закріплення в договірному порядку головних об'єктів кооперування кооперування — готових виробів, компонентів, напівфабрикатів, технологій тощо;
· розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації з урахуванням основних цілей коопераційної угоди;
· здійснення взаємних або односторонніх поставок товарів за узгодженим графіком виконання виробничих програм у межах угоди щодо кооперації, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу;
· довгостроковість і стабільність відносин, що підвищує зацікавленість партнерів у цьому виді зв'язків і веде до встановлення між кооперантами усталених виробничих і технологічних зв'язків, тісної взаємодії та взаємозалежності.
За таких взаємозв'язків виробник повинен заздалегідь знати, хто і в якій кількості купуватиме його продукцію. Крім того, він повинен завчасно узгодити всі якісні, експлуатаційні та техніко-економічні параметри продукту. Таким чином, сутність торгівлі за кооперацією полягає в тому, що юридичне самостійні виробники різних країн у результаті здійснення на договірній основі спільної діяльності створюють окремі види продукції, що мають чітко визначене адресне призначення і є складовими кінцевої продукції.
Міжнародна кооперація виробництва є об'єктивним наслідком його спеціалізації, проявом зростаючої взаємозалежності між фірмами різних країн. Найбільшого розвитку виробнича кооперація набула в таких галузях, як автомобільна, суднобудівельна, тракторобудівельна, електротехнічна (особливо виробництво побутових приладів) тощо.[14, с. 96]
Маркетингова коопераціяна міжнародному ринку поєднується, як правило, зі збутовою та знаходить своє відображення в проведенні спільних рекламних кампаній, організації акцій зі стимулювання збуту, в обміні комерційною інформацією, узгодженні товарних і цінових політик тощо.
Промислове співробітництво може в різних варіантах поєднувати різноманітні форми виробничої, науково-технічної, збутової і маркетингової кооперації. При цьому в таких угодах передбачається обмін товарами та послугами між сторонами, а в деяких випадках продукція, що отримується при промисловому співробітництві, використовується для оплати інших поставок або послуг, які є частиною угоди.[14, с. 103]
У компенсаційній (зустрічній) торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (послуг) пов'язується з відповідною закупкою або, навпаки, закупівля товарів (послуг) зумовлюється продажем. При цьому оплата передбачається поставками товарів та/або послуг у доповнення або замість фінансового врегулювання, а угода може бути оформлена як одним, так і кількома зв'язаними контрактами.
Згідно з термінологією, що застосовують фахівці Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК), усі види товарообмінних і зустрічних угод об'єднуються поняттям «міжнародні компенсаційні угоди», відповідно до яких фірми різних країн домовляються про те, що конкретні дії (поставка товарів, послуг або технології) однією із сторін компенсуватимуться чітко визначеним у відповідних договірних документах способом та у встановлених у них розмірах іншими конкрет конкретними діями (поставкою товарів, послуг, технології) іншої сторони. При цьому в поняття «зустрічної торгівлі» не включаються товарообмінні (бартерні) операції. Тож пропонується така класифікація компенсаційних угод .
Угоди зі зворотною закупівлею продукції найчастіше укладаються у зв'язку з продажем підприємства, комплектного обладнання або технології; при цьому експортер зобов'язується закуповувати частину або всю продукцію, що вироблятиметься на поставленому підприємстві або обладнанні. Таким чином, ці угоди мають певні особливості:
• виплата здійснюється за рахунок продукції, що отримана внаслідок укладеної угоди;
• вартість угоди, як правило, дуже значна;
• термін дії угоди може становити 10-20 років;
• зобов'язання щодо зворотної закупівлі можуть перевищувати (і справді перевищують) вартість початкової експортної угоди.
Компенсаційні угоди є поширенішою і різноманітнішою групою, ніж угоди зі зворотною закупівлею. Відповідно до компенсаційної угоди експортерзобов'язується закуповувати (або забезпечити закупку третьою стороною) певну кількість товарів імпортера протягом узгодженого терміну. Експортні та імпортні товари, як правило, не мають прямого зв'язку. Компенсаційна угода зазвичай укладається на меншу суму, ніж угода зі зворотною закупівлею. Те саме стосується і терміну дії контракту, який укладається на термін від одного до трьох років.
Власне компенсаційні угоди передбачають, що експортер товару дає згоду на те, що імпортер повністю або частково оплачує його поставки товарами, а угода на закупівлю та угода на продаж поєднані в одному контракті.
Зустрічна закупка відрізняється від власне компенсаційних угод в основному тим, що розробляються разом два окремі договори: договір на продаж і договір на закупівлю. Угоди зустрічної закупівлі можуть мати дві форми — форму паралельної закупівлі, за якої продаж і закупівля відбуваються одночасно, та форму попередньої закупівлі, за якої експортер спочатку виконує свої зобов'язання з імпорту, з тим щоб мати можливість виконати свій експортний контракт.
Угоди, що передбачають відшкодування, є гнучкішою формою угоди про зустрічну закупівлю і характерні для крупних контрактів між урядами (поставка озброєння, літаків, енергетичного обладнання тощо).
Фахівці Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) також розрізняють торговельну та промислову компенсацію, називаючи їх основними формами зустрічної торгівлі (як і експерти ООН).
Найстарішою формою компенсаційних угод є бартер, під яким розуміється обмін певної кількості одного товару на інший У вигляді натурального обміну без застосування механізму валютно-фінансових розрахунків. Використовуючи бартер, як й інші форми товарообмінних операцій, сторони прагнуть до пом'якшення проблеми валютного фінансування імпорту, спрощення порядку розрахунків, розширення можливостей виходу на зарубіжні ринки, отримання високотехнологічного обладнання в обмін на товари (переважно сировинні), збільшення реалізації товарів, яка укладена на звичайних комерційних умовах.
За орендної торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (переважно машин та обладнання) з акту купівлі-продажу перетворюється фактично на процес купівлі-продажу, який може тривати кілька років і результатом якого не завжди буде перехід права власності на предмет угоди. Основою цієї форми торгівлі є орендні відносини. У світовій практиці розрізняють три види оренди залежно від термінів дії угоди:
· рейтинг (renting) — короткострокова оренда на термін вЩ кількох днів до кількох місяців (транспортні засоби, товари для туризму та відпочинку);
· хайринг (hiring) — середньострокова оренда на період від кількох місяців до року (транспортні засоби, дорожно-будівельне обладнання, сільськогосподарські машини, монтажне обладнання тощо);
· лізинг (leasing) — довгострокова оренда на термін понад один рік (широкий спектр обладнання, нерухомість).
Сутністю лізингу є оренда основних засобів виробництва для їх використання у виробничому процесі орендатором, у той час як самі товари купуються орендодавцем, і він зберігає право власності на них до кінця угоди. У більшості випадків лізинг є специфічною формою фінансування за участю спеціалізованої лізингової компанії, яка купує право власності на майно для третьої сторони і передає його в оренду на коротко-, середньо- і довгостроковий періоди.
Специфіка взаємовідносин продавця (експортера) та покупця (імпортера) в міжнародному лізингу полягає в такому:
· угода здійснюється, як правило, при посередництві спеціалізованої лізингової компанії;
· лізингова компанія та орендар (імпортер), лізингова компанія та постачальник (виробник, експортер) або всі три учасники знаходяться в різних країнах;
· угода відрізняється від звичайної угоди купівлі-продажу моментом переходу права власності на об'єкт угоди до споживача (за фінансового лізингу) або відсутністю такого моменту взагалі (за оперативного лізингу).
За напрямом лізингової операції міжнародний лізинг можна поділити на такі види:
· експортний, за якого продуцент предмета лізингової угоди або посередницька фірма продає його лізинговій компанії, що укладає угоду із зарубіжним лізингоодержувачем;
· імпортний, за якого лізингодавець купує предмет лізингу в іноземної фірми, а потім укладає угоду з вітчизняним лізингоодержувачем на його використання;
· транзитний, за якого предмет лізингу продається лізинговій компанії з іншої країни. Остання, в свою чергу, укладає угоду з лізингоодержувачем, що знаходиться у третій країні.
Міжнародні лізингові операції можуть мати різні джерела фінансування. Залежно від цього розрізняються такі типи лізингу:
· за власний кошт, який передбачає використання власних фінансових ресурсів для виконання лізингової угоди;
· за залучені кошти, тобто для виконання лізингової угоди використовуються кредити та позички банків і фінансових компаній;
· з частковим фінансуванням лізингодавцем. Пов'язаний із залученням різних джерел фінансування угоди. Зазвичай використовується для реалізації комплексних проектів, а сутність його полягає в тому, що лізингодавець при купівлі предмета лізингу сплачує зі своїх коштів тільки певну суму (60—80% вартості предмета), а решту необхідних коштів залучає як позичку в одного або кількох кредиторів (пайову частку може мати і постачальник, тобто виробник предмета лізингової угоди). При цьому борг виплачується в міру отримання від лізингоодержувача (або лізингоодержувачів) лізингових платежів протягом усього терміну дії лізингової угоди.
Предметом лізингової угоди може бути як нове майно, так і таке, що було в експлуатації. Цей факт не впливає на механізм укладання та виконання угоди, а враховується тільки при визначенні розмірів лізингових платежів та обчисленні ефективності укладання лізингової угоди.[14, с.56]
2.3. Регулювання міжнародної торгівлі
Митно-тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі
Найвпливовішим видом торговельних обмежень є мито. Митом вважається податок, який стягується з товару при перетині ним митного національного кордону. Імпортне мито — це податок, який стягується з імпортованих товарів, в той час як експортне мито накладається на експортовані товари. Більшість країн застосовують саме імпортне мито, а експортне в основному застосовується країнами, що розвиваються, по відношенню до традиційного експорту, щоб отримати кращі ціни та збільшити виручку (наприклад, експортне мито стягується при експорті кави з Бразилії, або какао з Гани). З іншого боку, імпортне мито накладається з метою захисту окремих галузей економіки.[7, с.20]
Мито може встановлюватися на вартість та на кількість товару. Адвалер-не мито встановлюється як процент від вартості товару, що є предметом торгівлі. Специфічне мито встановлюється як фіксована сума коштів на фізичний обсяг товару. Комбіноване мито передбачає одночасне встановлення як адвалерного, так і специфічного мита.
Таким чином, за допомогою мита проводиться перерозподіл доходів від споживачів, які змушені платити більше, до виробників цього товару в країні, які можуть отримати більш високу ціну за свій товар, також підвищуючи дохідність того фактора, який вважається відносно рідкісним у країні і застосовується для виробництва імпортозаміщувальної продукції, і знижуючи дохідність того фактора, який в країні є у великій кількості і використовується для виробництва експортних товарів. Такі тенденції призводять до зниження загальної ефективності економіки і є ціною, яку необхідно заплатити за введення мита. Якщо ж ми розділимо втрати економіки на кількість "врятованих" робочих місць, то отримаємо вартість одного "врятованого" робочого місця.[14, с.97]
Розширимо можливості нашого аналізу часткової рівноваги для визначення, обчислення впливу ступеня ефективного протекціонізму. Ця концепція почала розроблялися лише з кінця 60-х років XX ст., але широко використовується в наш час.
Дуже часто країна не встановлює мита на імпорт сировинних матеріалів або комплектуючих, необхідних для створення кінцевої продукції на території цієї країни. Основною причиною цього є спроба заохотити місцеве виробництво та створити робочі місці в країні. Наприклад, країна може імпортувати вовну без стягнення мита, але встановити імпортне мито на ввезення з-за кордону вовняних тканин та одягу з метою стимулювання національного виробництва тканин та одягу, збільшення кількості робочих місць.
У такому випадку показник ефективного протекціонізму, який розраховується відносно до доданої вартості, що створюється в країні, або обсягів національного виробництва, є більшим за номінальну митну ставку, яка розраховується відносно до вартості кінцевої продукції. Національна додана вартість визначається як різниця між ціною кінцевої продукції та вартістю імпортованих матеріалів і напівфабрикатів, які використовуються для виробництва цього товару. В той час, як номінальне мито має більше значення для споживачів, оскільки визначає ступінь збільшення ціни на внутрішньому ринку, ступінь ефективного протекціонізму має більше значення для виробників, оскільки визначає ступінь реального захисту національного виробництва, яке конкурує з іноземним.[15, с.451]
Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі
Незважаючи на те, що історично мито є найбільш впливовим методом торговельних обмежень, існує велика кількість інших видів торговельних обмежень, таких як імпортні квоти, адміністративні заходи та антидемпінгове регулювання. Значення саме таких нетарифних обмежень істотно зросло у повоєнний період. Найбільш важливим видом нетарифних обмежень є квота, що становить собою пряме кількісне обмеження на обсяг товару, який може бути експортованим або імпортованим. Розглянемо спочатку механізм дії імпортних, а потім і експортних квот.
Імпортні квоти можуть застосовуватися з метою захисту національної промисловості, сільського господарства та/або для збалансування торговельного та платіжного балансів. Імпортні квоти найбільш широко були розповсюджені у Західній Європі після Другої світової війни.
Розглянемо інші, ніж мита та імпортні квоти, види торговельних обмежень. До таких ми будемо відносити добровільні обмеження експорту, технічні, адміністративні та інші види регулювання. Такі торговельні обмеження виникли в результаті поширення діяльності торговельних картелів, розширення демпінгу та субсидіювання експорту. Останнім часом такі нетарифні обмеження стають дедалі все впливовішими в обмеженні торговельних потоків.
Одним із важливих методів нетарифних обмежень є добровільне обмеження експорту. Під такими заходами ми будемо розуміти ситуацію, коли країна-імпортер змушує іншу країну, свого торговельного партнера, "добровільно" обмежити обсяг експорту під тиском застосування більш жорстких торговельних обмежень, якщо він загрожує діяльності промисловості країни-імпортера. Добровільні обмеження експорту є предметом переговорів між США, Європою та іншими країнами, як розвиненими, так і тими, що розвиваються, ще з середини 50-х років XX ст. в таких галузях, як сталеплавильна, текстильна, виробництво електроніки, автомобілів.
Потоки міжнародної торгівлі також обмежуються численними технічними, санітарними, адміністративними та іншими правилами і нормами. Вони можуть включати вимоги щодо безпеки, наприклад, для автомобілів та елект ричного обладнання, санітарно-гігієнічні норми щодо продуктів харчування та особистого користування, вимоги щодо маркування та пакування, які повинні містити інформацію про країну походження та вміст товару. Незважаючи на те, що більша частина таких вимог є розумною, існують і курйозні випадки, зокрема заборона на показ іноземних фільмів на британському телебаченні, заборона на рекламу віскі у Франції.
Іншим торговельним обмеженням є законодавча вимога в багатьох країнах до власних урядів купувати лише товари вітчизняного виробництва.
Міжнародні картелі є організацією виробників, які знаходяться в різних країнах (або групи урядів), і які погоджуються обмежити виробництво та експорт товарів з метою максимізації або збільшення валового прибутку членів організації. Хоча діяльність національних картелів заборонена в більшості країн, оцінити владу міжнародних картелів не так просто, оскільки їх діяльність не підпадає під юрисдикцію жодної з країн. Найбільш відомим у наш час міжнародним картелем є ОРЕС (Організація країн — експортерів нафти), який, обмеживши видобуток сирої нафти у 1973 та 1974 pp., змусив ціни на цей товар збільшитися в чотири рази. [11, с. 113]
Торговельні перешкоди можуть виникати і внаслідок демпінгу. Демпінг — це експорт, товару за ціною, нижчою від витрат на його виробництво, або у випадку, коли його ціна всередині країни є вищою за ціну, за якою продається даний товар за кордоном.
Експортні субсидії — це прямі виплати або надання податкових пільг чи пільгових кредитів національним експортерам або потенційним експортерам, а також пільгових кредитів іноземним споживачам з метою стимулювання національного виробництва. В такому випадку експортні субсидії можуть розглядатися як форми демпінгу. Незважаючи на те, що експортні субсидії є незаконними згідно з багатосторонніми міжнародними угодами, велика кількість країн надає їх у прихованій формі.
І останнє. Заходи протекціонізму можуть стосуватися тих галузей, які повинні конкурувати з продукцією, що виробляється в країнах, які розвиваються і які мають менше економічної та політичної влади порівняно з розвиненими, щоб ефективно протистояти перешкодам на шляху їхнього експорту. Зауважимо, що деякі з наведених вище теорій частково перетинаються, інші знаходяться у суперечності, а решта взагалі не має достатнього емпіричного обґрунтування.[15, с. 456]
РОЗДІЛ 3 ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ УКРАЇНИ
Роль зовнішньоекономічного комплексу в економіці країни в постійно зростає.
Ріст обсягів зовнішньої торгівлі, і насамперед експорту, з'явився одним з найважливіших факторів затримки падіння ВВП.
Зовнішньоторговельний оборот України (без обліку неорганізованої торгівлі) зріс з 95,2 млрд. доларів у 1993р. до 126,6 млрд. доларів у 2002р., або на 33%, у тому числі оборот із країнами дальнього зарубіжжя зріс за цей період на 39% – до 98,8 млрд. доларів, із країнами ближнього зарубіжжя (СНД) – на 15% і склав 27,8 млрд. доларів.
Позитивне сальдо торговельного балансу в порівнянні з 1993р. виросло більш ніж на 43% і досягло 33,2 млрд. доларів, причому практично цілком за рахунок країн дальнього зарубіжжя.
В зовнішньоторговельному обороті України в 2000р. на страны дальнього зарубіжжя приходилося 75%, у 2002р. – 78%, на країни СНД – 25% і 22% відповідно.[6, с. 167]
Серед країн дальнього зарубіжжя найбільшими торговельними партнерами України в 2002р. були:
–Німеччина (12,6 млрд. доларів)
–США (7,2 млрд. доларів)
–Італія (5,2 млрд. доларів)
–Нідерланди (4,8 млрд. доларів)
–Фінляндія (4,4 млрд. доларів)
–Японія (4,4 млрд. доларів)
–Китай (4,3 млрд. доларів)
–Великобританія (4,2 млрд. доларів)
З країн СНД:
–Росія (13,6 млрд. доларів)
–Казахстан (5,1 млрд. доларів)
–Білорусь (5,0 млрд. доларів).[10, с. 646]
Експорт України виріс за цей період з 59,2 млрд. доларів до 79,9 млрд. доларів, або на 35%, при цьому в дальнє зарубіжжя він зріс з 44,3 млрд. доларів до 65,7 млрд. доларів (+48,2%), у ближнє – скоротився з 14,9 млрд. доларів до 14,2 млрд. доларів (-4,3%). У результаті цього частка країн дальнього зарубіжжя в загальному обсязі експорту України зросла з 74,9% у 1993р. до 82,2% у 1997р., а країн СНД – скоротилася з 25,1% до 17,8%.[10, с. 648]
Аналіз географії експортних постачань свідчить про орієнтацію українських учасників ВЕД в основному на промислово розвиті країни. У плині останнього років істотних змін у географічному розподілі експорту по регіонах дальнього зарубіжжя не спостерігалося. Товарна структура експорту продовжувала носити сировинну спрямованість з перевагою в ній енергоносіїв. Разом з тим частка неопрацьованих сировинних матеріалів у цей період трохи знизилася за рахунок випереджального росту експорту металопродукції, добрив, нафтопродуктів, продукції органічної і неорганічної хімії, папера й ін. Частка експорту енергоносіїв у країни дальнього зарубіжжя скоротилася за цей період з 46 до 41%. [9, с. 367]
Ріст експорту в країнах дальнього зарубіжжя був обумовлений не тільки збільшенням його фізичного обсягу, але й у значній мірі підвищенням світових цін на паливно-сировинні товари. У результаті дії цих двох факторів, аміаку – у 1,7 рази, мінеральних добрив – у 2,2 рази, каучуку – у 2,6 рази, целюлози і папери – у 4,3% разу, алюмінію і феросплавів – у 1,8-3,0 рази.
Експорт продукції українського машинобудування в 2002р. був вище рівня 1993р. на 12,7% і склав 8,1 млрд. доларів. Однак, незважаючи на ріст вартісного обсягу, його частка в загальному експорті України скоротилася з 12,1% у 1993р. до 10,2% у 1997р. Продовжується спад обсягу експорту машин устаткування цивільного призначення в країни дальнього зарубіжжя при одночасному його росту в країни СНД, де їхня частка склала в 2000р. близько 20%.
Обсяг українського імпорту в 2002р. зріс у порівнянні з 1993р. з 36,61 млрд. доларів до 46,7 млрд. доларів (+29,5%), у тому числі з дальнього зарубіжжя – з 26,8 млрд. доларів (+23,7%), із ближнього – з 9,2 млрд. доларів до 33,2 млрд. доларів (+46,2%).[10, с. 659]
У 1993-2002р. відзначалися визначені зміни в географії українського імпорту. Частка країн дальнього зарубіжжя знизилася – з 73,3 до 71% при збільшенні частки країн СНД із 25,7% до 29%. Відбувся також перерозподіл обсягів імпорту між державами дальнього зарубіжжя.
На структуру імпорту вплинуло подальше зниження виробництва усередині країни. Зокрема, цим фактором обумовлений значний обсяг імпорту продовольства (близько 30%). Підвищенню ефективності імпортних операцій і росту їхніх обсягів сприяла стабілізація курсу гривні стосовно долара.[10, с. 687]
У 1993-2002р. у кілька разів збільшилися закупівлі основних продуктів харчування – м'яса, птаха, тваринної і рослинної олії, фруктів, кави. Продовжувалося збільшення імпорту алкогольних і безалкогольних напоїв, що досяг у 2002р. майже 2млрд. доларів, що склало понад 4% загального українського імпорту. Одночасно в порівнянні з 1993р. різко скоротився імпорт зерна, особливо з країн дальнього зарубіжжя (у 8 разів), а також одягу і взуття (у 3 рази).
Імпорт машин і устаткування з країн дальнього зарубіжжя зріс за цей період у 1,7 рази при деякому його зниженні з держав СНД. Частка машин і устаткування в імпорті України в 2002р. склала 34%. Збільшення імпорту машин і устаткування в порівнянні з 1999р. на 31,4% – до 17,9 млрд. доларів підтверджує позитивні зміни в структурі імпорту: після спаду імпорту машинно-технічної продукції в 1993р. її закупівлі починаючи з 1998р. стали збільшуватися. [4, с. 17]
ВИСНОВКИ
Розвиток і ускладнення міжнародної торгівлі знайшло відображення в еволюції теорій, що пояснюють рушійні сили цього процесу. У сучасних умовах розходження в міжнародній спеціалізації можна проаналізувати лише на основі сукупності всіх ключових моделей міжнародного поділу праці.
Якщо розглядати світову торгівлю в плані тенденцій її розвитку, то в наявності з одного боку — явне посилення міжнародної інтеграції, поступове стирання границь і створення різних міждержавних торговельних блоків, з іншого боку — поглиблення міжнародного поділу праці, градація країн на промислово розвиті і відсталі.
В історичному плані не можна не відзначити ріст впливу азіатських країн на процеси світової торгівлі, цілком ймовірно в новому тисячоріччі цей регіон займе ведучі ролі у світовому процесі виробництва і реалізації товарів.
Маючи майже 48-мільйонне населення, володіючи значними енергетичними ресурсами, досить висококваліфікованими трудовими ресурсами при зниженій вартості робочої сили, Україна являє собою величезний ринок товарів, послуг і капіталів. Однак ступінь реалізації цього потенціалу в зовнішньоекономічній сфері досить скромна. Частка України у світовому експорті в 1995 р. склала близько 1,5%, а в імпорті — менш 1%.[8, с. 254]
Але якщо роль України у світовій торгівлі невелика, то для самої України значення зовнішньоекономічної сфери досить істотне. Величина експортної квоти України, розрахована на базі паритету купівельної спроможності гривні до долара, склала в 1996 р. 13%, поділяючи між дальнім і ближнім зарубіжжям у співвідношенні приблизно 4:1.[6, с. 135] Зовнішня торгівля залишається важливим джерелом надходження інвестиційних товарів, а також відіграє велику роль у постачанні населення України продовольством і різними товарами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учебное пособие. М.: 1997.- 322с.
2. Аристов Г. Б. Оптовая торговля на Западе // Экономика и жизнь. 1999. №32.
3. Балаков П.К. "Международные торговые отношения и расчеты" 1994 г. Москва
4. Беляцкий С.А. "Международная экономичская взаимосвязь и взаимозависимость: проблемы, тенденции" Экономика Украины №9 2002 г.
5. Гольцберг А.В.Воронова Г.М. “Международная торговля” К.1994
6. Дергачев В. В. "Особенности мирохозяйственной интеграции Украины на основе свободных экономических зон" Экономика Украины №12 1994 г.
7. Козик В.В., Панкова Л.А. “Світове господарство та міжнародні економічні відносини” Львів 1995
8. Кочетов Э.А."Геоэкономика и внешнеэкономическая стратегия Украины" Мировая экономика и международные отношения №11, 1999
9. Омельянович О. Н."Состояние и проблемы торговли Украины" Экономика Украины №7 1999 г.
10.Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник.-К.: КНЕУ, 2003. — 948 с.
11.Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Навчальний посібник: 2-ге вид., випр. і доп./ За заг. ред. А.І.Кредісова. — К.:ВІРА-Р, 2002.-552с.
12.Румянцев А.П., Климко Н.Г., Міжнародна економіка: — К.: Знання прес, 2003. – 447с.
13.Фомичев В.И. Международная торговля: Учебник.— М., Инфра-М, 1998.
14.Циганкова Т. М. , Петрашко Л. П., Кальченко Т. В. Міжнародна торгівля: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 488с.
15.Школа І.М., В.М.Козменко“Міжнародні економічні відносини Чернівці “Рута” 1996.- 620с.
16.J. C. Ingram. International trade: 2001. -441p.