Міжнародні економічні відносини країн
Категорія (предмет): Міжнародна економіка1. Економічне середовище.
2. Здійснення прямих та зарубіжних інвестицій.
3. Інфраструктура сучасних МЕВ
4. Методи міжнародної торгівлі.
5. Міграція населення і міграція робочої сили.
6. Місце міжнародної торгівлі в МЕВ.
7. Організаційно-правові форми юридичних осіб у міжнародній господарській практиці.
8. Особливості держави як суб'єкта МЕВ.
9. Показники міжнародної торгівлі.
Список використаної літератури.
1. Економічне середовище
Оскільки міжнародні економічні відносини є підсистемою економічної системи, резонно всі інші елементи цієї системи, що не відносяться до сфери МЕВ, звести до економічного середовища МЕВ.
Одним з показників економічного потенціалу країни є наявність природних ресурсів, котрі можна розглядати з позицій природно-географічного і економічного середовищ МЕВ одночасно. В економічному плані більш цікавим є не факт наявності того чи іншого ресурсу, а факт ефективності та факт можливостей його використання. Наприклад, Україна має порівняно великі поклади нафти, але спроможна видобути тільки до 15 відсотків, а на решту не має ні потужностей, ні технологій. У той же час нафта, яку вже здобуто, використовується також не найкращим чином. Тому наша країна, будучи достатньо багатою на енергетичні ресурси, є одним з найбільших боржників за імпорт цих самих ресурсів.
Стан наукових досліджень, розвиток засобів виробництва, техніки і технологій залишають помітний відбиток на розвитку міжнародних економічних відносин, на структурі експортно-імпортних угод. Розвинені країни, як правило, експортують продукцію переробної промисловості, а країни, де технології та засоби виробництва знаходяться на низькому рівні розвитку, експортують частіше сировину, а в кращому випадку – напівфабрикати.
Неабиякий вплив на МЕВ справляє демографічна ситуація в різних країнах. У країнах з великою густотою населення, як правило, є багато зайвої дешевої робочої сили, а в країнах, де густота населення незначна, завжди не вистачає дешевих робочих рук, але там є достатньо кваліфікованих кадрів. Це й призводить до виникнення й розгортання такого процесу, як міжнародна трудова міграція. Розглядаючи даний процес, слід брати до уваги й рівень еквівалентної оплати кваліфікованої праці. Якщо у якійсь з країн висококваліфіковані спеціалісти не отримують відповідно високих доходів за свою складну працю, то відбувається так званий процес «відтоку мізків». З іншого боку, заохочення інтелектуальної праці призводить до зростання інтелектуального потенціалу країни, що дає їй певні переваги на світовому ринку, оскільки країна з найновішими ідеями, знаннями, технологіями спроможна виготовляти більше нового, якіснішого продукту з найменшими витратами. Там же, де є високий інтелектуальний потенціал, завжди краще складаються справи з розвитком комунікацій, з системами збереження і швидкої передачі інформації, там краще розвинені транспортні мережі та засоби, що прискорює розвиток як національного виробництва, так і зовнішньоекономічної діяльності.
Сприяє розвитку зовнішньоекономічної діяльності, а відповідно й усіх міжнародних економічних відносин, розбудована на сучасному рівні фінансово-кредитна система країни. Особливо важливо, щоб така система була досить багатою на кошти і змогла обслуговувати найбагатші фірми світу.
Не менш важливими елементами економічного середовища МЕВ є рівень доходів і рівень споживання у тій чи іншій країні. Чим вищий у країні рівень доходів, тим більше продукції й за вищими цінами буде придбано населенням. Така обставина завжди є привабливою для іноземних фірм.
Загалом до економічного середовища МЕВ можна віднести стан розвитку економічного потенціалу країн і стан інтегрованості держав у світове господарство. Великий вплив на МЕВ здійснює оптимальність розвитку народногосподарських структур і експортного потенціалу. Крім наведених, до основних факторів посилення економічної взаємозалежності країн слід віднести:
- міжнародну спеціалізацію економічної діяльності країн;
- спільність економічних інтересів країн (рівень життя, оптимальність виробництва, збереження ресурсів тощо);
- глобальні проблеми людства.
Помітним і важливим в інвестиційному процесі є чітка тенденція до збільшення частини прямих інвестицій порівняно з портфельними. Головна їх мета — забезпечення реалізації довгострокового інтересу інвестора стосовно того чи іншого підприємства, яке розташоване в іншій країні.
На мотивацію, обсяги та напрями іноземного інвестування впливають глобальні, політичні, ресурсні і загальноекономічні фактори.
Зокрема, для приймаючої країни вони мають ряд незаперечних переваг порівняно з іншими формами міжнародних економічних відносин. По — перше, слугуючи джерелом капіталу в національну економіку, вони здійснюють трансферт технічної допомоги, ноу-хау, менеджменту, маркетингу. По -друге, ПП не лягають важкою ношею на зовнішній борг країни, а навпаки сприяють його погашенню. По — третє, ПП сприяють найбільш ефективно інтегруватися в світову економіку.
З різних причин прямі інвестиції здійснюють суттєвий вплив на всю світову економіку та її серцевину — міжнародний бізнес. На мотивацію, обсяги та напрями іноземного інвестування впливають глобальні, політичні, ресурсні і загальноекономічні фактори. Головними з них є:
♦ розвиток світового ринку і втягування в нього дедалі більшої кількості країн;
♦ концентрація і централізація капіталу в національних економіках;
♦ високий рівень нагромадження капіталу на національних ринках позичкового капіталу в розвинених країнах;
♦ нестача інвестиційних ресурсів у більшості країн світового ринку і політика по їх залученню в національні економіки зацікавлених країн;
♦ інвестування в джерела дешевих ресурсів;
♦ торгові обмеження в країні імпортера;
♦ високозатратне транспортування товарів, що робить експорт невигідним;
♦ прагнення завоювати за рубежем покупця, який зорієнтований на продукцію вітчизняного виробника;
♦ зміни в порівняльних витратах.
З економічної точки зору з позиції фірм це:
♦ забезпечення для себе стабільного ринку безпосередньо чи як трамплін для виходу на ринки "третіх країн";
♦ формування свого «внутрішнього ринку», ті чи інші сектори якого розташовані в інших країнах;
♦ включення свого інтересу в міжнародні відносини на регіональному і більш широкому міжнародному рівні.
Коли говорять про прямі інвестиції, мають на увазі утворення підприємств із 100% власним капіталом. У той же час наявність іноземного контролю над 10% і більше звичайних акцій, або голосів, або «ефективного голосу» в управлінні підприємством дає право реального конторою над підприємством. Згідно з підходами міжнародного валютного фонду, ця частка визначається пакетом акцій не менше ніж 25% капіталу. У деяких випадках це пов'язано тільки з власністю, часткою в акціонерному капіталі, яку можна отримати:
♦ через отримання акцій за рубежем;
♦ з допомогою реінвестування прибутку;
♦ через внутрішньофірмові позички або внутрішньофірмову заборгованість.
Таким чином під прямими іноземними інвестиціями слід розрізняти довгострокові зарубіжні вкладання капіталу, які забезпечують контроль над господарською діяльністю фірми з боку інвестора.
Підприємства з прямими іноземними інвестиціями можуть мати такі форми:
♦ дочерна компанія (володіння інвестором більше 50% капіталу);
♦ асоційована компанія (володіння інвестором-президентом менше 50% капіталу);
♦ філія (підприємство повністю належить прямому інвестору).
Характерною рисою, як уже зазначалося, динаміки іноземних інвестицій на сучасному етапі розвитку МЕВ є їх «невидимий ріст». Нагадаємо деякі узагальнюючі показники, що наводилися раніїие. З 1914 року до кінця другої світової війни закордонні інвестиції збільшилися на 1/3 . Потім вони подвоїлися за 10 років, потім за 7 років. З 1980 по 1990 роки вони збільшилися майже в чотири рази. Особливо високими темпами збільшувалися прямі іноземні інвестиції, які становили на кінець XX століття, близько чотирьох трильйонів доларів. Що стосується структури, то слід відмітити значний ріст їх частки порівняно з портфельними інвестиціями. Якщо до першої світової війни на прямі інвестиції припадало 10%, у міжвоєнний період — 25%, то тепер на них припадає 80% світового експорту капіталу.
Такі високі темпи збільшення іноземного інвестування пояснюються звичайно не тільки надлишковим капіталом в країні — експортері капіталу. Принципово важливим є те, що, по-перше, інвестиційні фактори лежать в основі і визначають рівень конкурентоспроможності національних економік. По-друге, відбулася перебудова світогосподарських зв'язків з орієнтацією на стабільне, довготривале їх функціонування. Цей процес має переважно інвестиційний характер і реалізується у безпосередньому взаємозв'язку з формуванням ТНК та їх швидким розвитком. На їх долю припадає близько 90% вивозу капіталу. Це становить щорічно приблизно 200-300 мільярдів доларів. Через прямі інвестиції за рубежем транснаціональні корпорації дедалі більше впливають на майбутнє країн, що приймають інвестиції.
Визначальний вплив на динаміку міжнародного інвестиційного ринку здійснює міжнародний фондовий ринок і особливо його базовий сегмент — євроринок. Універсальним фінансовим інструментом євроринку є переважно облігації, акції та їх похідні. Структурними елементами міжнародного інвестиційного ринку є національні фондові ринки. Визначальний вплив на масштаби, структуру і динаміку міжнародного ринку інвестицій здійснюють, як уже зазначалося раніше, США, Японія, Швейцарія, Великобританія, Німеччина.
До інвестиційного процесу включаються ті, хто має вільні інвестиційні ресурси, і ті, хто відчуває в них потребу. На практиці це складна мотиваційно-функціональна і географічна структура міжнародних інвестиційних потоків.
Отже, слід, по-перше, зазначити, що абсолютна більшість країн є як експортерами, так і імпортерами прямих інвестицій. Тому в таблиці дані наведені по двох показниках: імпорт, експорт.
Серед наведених у таблиці держав особливе місце займає Японія. Якщо в абсолютній більшості країн-експортерів капіталу досить вагома частка й імпорту капіталу, то названа країна по імпорту займає місце десь в четвертій десятці. На 1995 рік в Японії розміщено прямих іноземних інвестицій всього на суму 17831 мільйонів доларів.
Найбільша частина прямих іноземних інвестицій припадає на «Великий трикутник» — США — ЄС — Японія — 4/5 всіх інвестицій. Між цими регіонами іде активний процес зустрічних потоків прямих іноземних інвестицій (крім як, уже зазначалося, Японії, де цей процес переважно односторонній). Найбільш перспективним стимулом для капіталовкладень за рубежем стає розширення доступу на іноземні ринки, а не скорочення витрат і збільшення прибутку.
Серед важливих проблем, на які слід звернути увагу, відоме теоретичне положення про те, що вивіз капіталу заміщує вивіз товарів і послуг. Однак практика показує, що зовнішня торгівля стимулює вивіз капіталу, а останнє, в свою чергу, формує умови для розміщення торгівлі.
Які ж причини динамічного розвитку іноземного інвестування і що можна спрогнозувати на перспективу? До факторів, які будуть визначати динаміку іноземного інвестування в найближчу і більш віддалену перспективу, слід віднести:
- загострення конкурентної боротьби;
- розвиток нових технологій;
- приватизація;
- підтримка урядів;
- формування міжнародної інвестиційної інфраструктури;
- підтримка регіональними економічними угрупованнями.
Складові сучасної інфраструктури МЕВ та їх загальна характеристика.
Як і всяка система, МЕВ потребують існування інфраструктурного забезпечення, яке б здійснювало регулювання їхнього функціонування і розвитку.
Інфраструктурне забезпечення МЕВ — це сукупність правових інституцій (конференцій, конгресів, нарад, комітетів, комісій, організацій) і правових норм, вироблених ними, котрі забезпечують регулювання МЕВ на різних рівнях.
Слід розрізняти міжнаціональні й наднаціональні органи регулювання МЕВ.
Міжнаціональні органи регулювання МЕВ — це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські функції, постанови яких бажані для виконання.
Наднаціональні органи регулювання МЕВ — це інституції (як приклад, блокових об’єднань), які здійснюють наказово-координаторські функції і їхні постанови мають виконуватись беззаперечно.
Міжнародні. конференції, конгреси, наради в основному являють собою інститути, які виробляють норми в певних напрямках розвитку міжнародні відносин, створюють виконавчі органи, скликаються порівняно рідко, а ще рідше періодично. Наприклад, конференції ГАТТ чи валютні конференції.
Міжнародні комітети та комісії мають визначений статус, хоч і бувають в основному представницькими чи виконавчими органами. Це — постійно діючі інститути, завданнями яких є втілення в життя рішень і намірів, ухвалених на міжнародних нарадах, конференціях, конгресах, а також комітетами і комісіями називають підрозділи організацій. Працюють, як приклад, постійно, але бувають тимчасові комісії, завданням яких є виконання одного якогось завдання. При одному з головних органів ООН — ЕКОСОР працює 5 комітетів і 5 регіон. комісій.
Міжнародні організації (МО) — це стійкі, міцно зорганізовані інститути, зі своїми органами управління, що діють на основі чітко вироблених статутних засад. МО можна класифікувати наступним чином:
- за юридичною природою: міжурядові, позаурядові;
- за складом учасників: універсальні, регіональні;
- за масштабом діяльності: загальну характеристику, спеціальні компетенції;
- за характером діяльності: оперативно діючі, координуючі, консультативні;
- за терміном діяльності: постійно діючі, періодично діючі, тимчасові.
Кожна з цих інституцій по-своєму впливає на розвиток економічних відносин, але всі вони разом складають управлінську систему, котра регулює їх.
Слід відзначити, що інколи управлінські інститути, особливо на національному рівні, не сприяють нормальному розвитку МЕВ. Наприклад, корумповані уряди деяких країн сприяють задоволенню інтересів тільки окремих кланів, дозволяючи займатись незаконним бізнесом чи чимось подібним. Заважає розвитку МЕВ і протекціоністська політика багатьох країн, надзвичайно високі митні тарифи.
4. Методи міжнародної торгівліМетод торгівлі — це спосіб здійснення торгового обміну (торгової операції, або торгової операції). У міжнародній торговій практиці застосовуються два основних методи торгівлі:
- прямий метод (здійснення операції безпосереднє між виробником і споживачем);
- непрямий метод (здійснення операції через посередника).
При прямому методі торгівлі виникає певна фінансова вигода, оскільки скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику, знижуються ризик і залежність результатів комерційної діяльності від можливої несумлінності або недостатньої компетенції посередницької організації.
Торгівля на пряму має цілеспрямований характер, довгостроковість, усталеність. Цей метод також дозволяє постійно знаходитися на ринку, враховувати його зміни і своєчасно на них реагувати. У той же час використання прямого методу торгівлі має на увазі наявність комерційної кваліфікації і торгового досвіду. У іншому випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можуть значно зрости. Крім того, міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньою є більш ризикованою, що зумовлено економічними, політичними, правовими і соціальними умовами в різних країнах, їх традиціями і звичаями, а також великими відстанями між торговими партнерами. У результаті часто буває доцільно, використати посередників.
Більше за половину міжнародного товарного обміну здійснюється при сприянні торгових посередників. Використання торгових фірм дає певні переваги:
1. Фірма-експортер у такому разі не вкладає значних коштів у організацію збутової мережі на території країни-імпортера.
2. Вони звільняють експортера від багатьох турбот, пов'язаних із реалізацією товару пристосовуючись до вимог ринку.
3. Суттєвим є використання капіталу торгово-посередницьких фірм на основі коротко- та довгострокового кредитування.
4. Накінець, ринки деяких товарів повністю монополізовані торговими посередниками і не доступні для прямих контактів зі споживачами. Прості посередники (брокери) підшукують і зводять взаємно зацікавлених продавців і покупців, але самі не беруть безпосередньої участі в операціях.
Ще більш широке застосування в міжнародній торгівлі отримали договори комісії, по яких комісіонери дістають право підшукувати партнерів і підписувати з ними контракти від свого імені, але за рахунок продавця або покупця (комітентів), які несуть комерційні ризики. Перед третіми особами комісіонери виступають як продавці.
Також поширеною формою договору комісії є продаж товарів на умовах консигнації. Експортер (консигнант) постачає товар на склад посередника (консигнатора) для реалізації на ринку протягом певного терміну.
Консигнатор здійснює платежі консигнанту по мірі його реалізації зі складу.
Не продані до встановленого терміну товари консигнатор має право повернути консигнанту. На умовах консигнації реалізовують в основному товари масового попиту. По суті, при консигнації експортер кредитує посередника на середній термін реалізації товару. Неодмінною умовою консигнаційної угоди є збереження за комітентом права власності на товари до їх реалізації покупцям.
Основний об'єм міжнародної торгівлі здійснюється незалежними торговими фірмами. Вони від свого імені і за свій рахунок укладають договори купівлі — продажу, з одного боку, з продавцями, а з іншою з покупцями.
Агенти діють на ринку в інтересах і від імені експортерів або імпортерів, т. е. принципалов. У агентських угодах звичайно обумовлюються повноваження посередників за найбільш істотними умовами зовнішньоторговельних операцій, а також додаткові зобов'язання агентів. Існують ще три особливих типи посередників: біржі, торги, аукціони.
5. Міграція населення і міграція робочої силиСучасні МЕВ нерозривно пов'язані з такими поняттями, як міграція, імміграція, еміграція, рееміграція населення. Під цими поняттями розуміють:
• міграція (від лат. migratio — переселення, переміщення) — переміщення через кордон;
• імміграція (від лат. immigrare — вселяюся) — це в'їзд в країну на постійне або довготривале проживання громадян іншої країни;
• еміграція (від лат. emigrare — виселення) — переселення громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання;
• рееміграція — це виїзд іммігрантів з країни імміграції або повернення емігрантів на батьківщину.
Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудової, сімейної, туристичної тощо. Провідна роль у МЕВ належить трудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили.
Міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування економічних зв'язків у світовому господарстві. Під цим поняттям розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, взаємозв'язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку.
В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн — експортерів і країн — імпортерів робочої сили.
Ринок робочої сили виконує такі функції:
а) здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);
б) регулює попит і пропозицію робочої сили;
в) зводить продавців робочої сили з її покупцями;
г) забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;
д) забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці;
є) сприяє зростанню збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягненню елективної зайнятості;
є) прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціональному масштабах, вирівнює умови відтворення робочої сили;
ж) сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили.
Сучасний світовий ринок праці, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська і китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.
Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.
Англо-саксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потребу зміни кількості робочих місць.
Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.
Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринках робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів.
Маючи давню історію, міжнародна трудова міграція на сучасному етапі набула певних особливостей, найсуттєвішими з яких є: • зростання масштабів міграції;
• збільшення питомої ваги мігрантів у загальній кількості працездатного населення країн;
• розширення еміграції з країн Східної Європи та країн, що утворилися на території екс-СРСР;
• формування нових центрів залучення робочої сили;
• зростання нелегальної імміграції;
• посилення "відпливу інтелекту";
• ротаційний характер міграції.
На початок 90-х років у світі нараховувалося понад 25 млн. працівників-мігрантів, що становило близько 1 % усіх трудових ресурсів. Причому зростання кількості іммігрантів триває, незважаючи на заходи багатьох країн з обмеження міграції.
Розширення міграції спричинило появу в країнах імміграції двох ринків праці — для робітників — громадян даної країни та для іноземних робітників. Другий з цих ринків формується значною мірою за рахунок нелегальної міграції. Проте, незважаючи на всі зусилля, заборонити нелегальну міграцію повністю не вдалося жодній з країн. Нелегальні іммігранти використовуються на низькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним конвенціям. В більшості розвинутих країнах Заходу вже склалося коло професій, які характерні лише для мігрантів (вантажники, робітники на конвеєрах, прибиральниці тощо). Для місцевого населення ці спеціальності непрестижні навіть в умовах високого безробіття.
Основними постачальниками робочої сили на світовий ринок є слаборозвинені в економічному відношенні країни. Відсутність роботи, зубожіння змушують населення-цих країн* мігрувати у пошуках роботи в розвиненіші країни. Причинами міграції також можуть бути національні, релігійні, воєнні, політичні та інші чинники.
Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції є "відплив інтелекту", тобто безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Основними причинами цього процесу в більшості країн є:
• постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста;
• те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації;
• бажання покращити своє матеріальне становище;
• більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід;
• національна та релігійна нетерпимість;
• зростання безробіття в країні, навіть серед висококваліфікованих спеціалістів.
Нестабільна економічна ситуація в країні, а також вигідні умови найму висококваліфікованих спеціалістів за кордоном сприяють збільшенню масштабів еміграції.
6. Місце міжнародної торгівлі в МЕВЗовнішня торгівля (ЗТ) є важливою і історично першою формою міжнародних економічних відносин. Вона являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами. Це торгівля однієї країни з іншими країнами світу. Вона складається з ввозу (імпорту) і вивозу (експорту) товарів. В сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю.
В сучасних умовах у міжнародній торгівлі приймають участь всі суб’єкти світового господарства. В її основі лежить міжнародний поділ праці. Розвиток міжнародної спеціалізації виробництва та поглиблення вищеназваного розподілу праці (у виді загального, часткового та одиничного) породжує різноманітність форм і напрямків міжнародної торгівлі. Глибокий вплив на неї справляє науково-технічна революція, що прискорила якісні перетворення всіх елементів продуктивних сил і зрушення в географічній та товарній структурі світових товаропотоків.
Місце міжнародної торгівлі в системі міжнародних економічних відносин визначається тим, що, по-перше, через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків – вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв’язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції. По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.
7. Організаційно-правові форми юридичних осіб у міжнародній господарській практиціУ міжнародній господарській практиці використовуються різні форми юридичних осіб: артіль, кооператив, товариство з обмеженою відповідальністю.
Артіль — добровільне об'єднання людей для спільної роботи або іншої колективної діяльності, часто за участю в загальних доходах і загальній відповідальності на основі кругової поруки.
Артілі будувалися на договорі, звичайно словесному (іноді у великій артілі при виконанні тривалих і складних робіт — на письмовому), що містили умови діяльності й зобов'язання її членів. Артіль складалася, як правило, із близьких: за віком, фізичній силі й трудовій кваліфікації працівників, рівних по своїх правах і обов'язкам.
З розвитком торгівлі й промисловості артілі стали обслуговувати їхні потреби. У великих містах існували артілі в сфері послуг для населення — візників, кравців, башмачників, посильних, вантажників та ін. Ряд залізниць були побудовані з переважним застосуванням праці будівельних артілей.
Кооператив — об'єднання осіб з метою спільної господарської діяльності або спільного споживання товарів і послуг. Засоби кооперативу утворяться з пайових і членських внесків, а також прибутки від господарської діяльності. По характері діяльності розрізняють виробничі, споживчі, промислові, збутові, постачальницькі, кредитні, будівельні й інші кооперативи.
Кооперативна торгівля — основний вид діяльності споживчої кооперації, засобу якої формуються із внесків пайовиків і прибутки від господарської діяльності.
Товариство з обмеженою відповідальністю — суспільство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх внесків. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли внески, відповідають за зобов'язаннями суспільства також у межах невнесеної частини внеску.
8. Особливості держави як суб'єкта МЕВСуб’єкти МЕВ — це учасники міжнародних економічних явищ і процесів, котрі здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів.
Класифікувати суб’єктів МЕВ можна по-різному. Наприклад, можна їх поділяти за критерієм рівнів. Суб’єкти мікрорівня — це підприємства, фірми, фермерські господарства, окремі особи. На метарівні діють регіони, галузі економіки, котрі займаються ЗЕД. Для макрорівня характерні зв’язки між державами, між групами держав, між державами та міжнародними організаціями.
Особливою є участь у МЕВ такого їх суб’єкта як держава. Держава – це суверенне утворення, яке володіє верховною владою на своїй території та незалежністю по відношенню до інших держав.
Як суб’єкт МЕВ держава виконує подвійну функцію:
1) вона через уповноважені органи може бути безпосереднім учасником міжнародних операцій;
2) через нормативно-законодавче регулювання, розвиток інфраструктури держава може сприяти (або заважати) міжнародної діяльності інших суб’єктів.
Міжнародні організації беруть участь в МЕВ в залежності від їх цілей, завдань тощо. МО поділяються:
за юридичною природою: міжурядові, позаурядові;
за складом учасників: універсальні, регіональні;
за масштабом діяльності: загального характеру, спец. компетенції;
за характером діяльності: оперативно діючі, координуючі, консультативні;
за терміном діяльності: постійно діючі, періодично діючі, тимчасові.
Головними суб’єктами МЕВ на сьогодні є міжнародні підприємства або корпорації, серед яких виділяють багатонаціональні та ТН корпорації.
9. Показники міжнародної торгівліУ світовому господарстві все більше розвивається така специфічна форма міжнародних відносин, як світова (всесвітня) торгівля. На частку торгівлі припадає приблизно 80 % всього обсягу міжнародних економічних відносин.
Світова (всесвітня) торгівля — це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів. її ще можна трактувати як відносини країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.
У фіксований митною статистикою обсяг експорту товарів залежно від їх походження і призначення входять:
1. Вивезення товарів, виготовлених (вироблених і перероблених) у даній країні.
2. Вивезення вітчизняних товарів, особливо сировини і напівфабрикатів, для перероблення за кордоном під митним контролем з наступним поверненням.
3. Реекспорт — вивезення товарів, раніше завезених з-за кордону, включаючи товари, які продані на міжнародних аукціонах, товарних біржах тощо.
4. Тимчасове вивезення за кордон вітчизняних товарів (на виставки, ярмарки тощо) з наступним їх поверненням, а також вивезення тимчасово завезених зарубіжних товарів (на аукціони, виставки, ярмарки тощо).
5. Постачання в рамках транснаціональних корпорацій (ТНК), а також вивезення продукції в порядку прямих виробничих зв'язків. У обсяг імпорту входить:
1. Ввезення з-за кордону товарів для реалізації на ринку.
2. Реімпорт — зворотне ввезення з-за кордону вітчизняних товарів, раніше вивезених туди.
3. Імпорт товарів (сировини, напівфабрикатів, вузлів, деталей) для перероблення у даній країні й вивезення за кордон.
4. Тимчасово завезені (на міжнародні виставки, аукціони, ярмарки) товари.
5. Імпортне постачання продукції в рамках ТНК.
До товарів, крім матеріальної продукції, або "видимих" благ, належать призначені для продажу продукти інтелектуальної праці — патенти, ліцензії, ноу-хау, фірмові знаки та інші види експортних документів.
До міжнародної торгівлі послугами належать транспортні послуги, фрахт, міжнародний туризм, банківські, біржові та посередницькі послуги, страхові операції, рекламні заходи, ярмарки, обмін в галузі культури, інформації та інші "невидимі" блага.
В ролі продавців і покупців виступають держави, державні та недержавні організації, окремі особи, приватні, акціонерні та кооперативні підприємства й фірми.
Будь-якій державі для успішного функціонування на всесвітньому ринку необхідно мати свою зовнішньоекономічну інфраструктуру — систему, яка може забезпечити просування товарів та послуг від виробника до споживача в іншій країні. У цій системі основними є матеріально-технічна база (склади, які обладнані необхідним устаткуванням) та спеціалізовані організації для післяпродажного технічного обслуговування. Країна, яка не має зовнішньоекономічної інфраструктури, змушена багато витрачати для забезпечення доступу до зовнішньоекономічної інфраструктури інших держав (для оплати транспортування, страхових та банківських послуг, послуг торгових домів чи компаній тощо).
Грошові розрахунки із зовнішньоторговельних операцій та кредитування зовнішньої торгівлі здійснюються переважно банківськими установами (не обов'язково спеціалізованими).
Страхуванням вантажів займаються спеціальні заклади страхового бізнесу.
Стан зовнішньої торгівлі характеризується низкою показників, серед яких основними є її обсяг, динаміка експорту та імпорту, товарна та географічна структура.
Обсяг світової торгівлі визначається в натуральних і вартісних показниках. Вартісні показники переважно розраховуються у національній валюті й переводяться у долари СІЛА для їх порівняння. Країни з високим рівнем інфляції розраховують експорт та імпорт одразу в доларах США. Для вартісної оцінки експорту більшість країн використовує базу цін ФОБ (FOB — Free on Board ("вільний на борту судна")), за якою продавець зобов'язаний доставити товар у порт відвантаження і завантажити його на борт судна. Для оцінки імпорту найчастіше використовується база цін СІФ (CIF — Cost, Insurance and Freight ("вартість, страхування і фрахт")); при цьому продавець за свій рахунок фрахтує судно, вантажить товар і страхує його від ризиків.
Фізичний обсяг світової торгівлі оцінюється у вагових одиницях (тоннах, кілограмах, фунтах) або у специфічних одиницях вимірювання (барелях, бушелях, мішках).
Зміна обсягів торгівлі характеризується динамікою зовнішньоторговельного товарообороту. Зовнішньоторговельний товарооборот країни — це сума її експорту та імпорту. Різниця між сукупним імпортом і експортом протягом певного періоду (року, кварталу тощо) становить сальдо торгового балансу. Воно є активним (позитивним), якщо експорт за вартістю перевищує імпорт, і пасивним (від'ємним), коли ситуація протилежна. Покривають негативне сальдо торгового балансу золотом або конвертованою валютою.
Якщо вимірювання ведеться у натуральних одиницях, динаміка зовнішньоторговельного товарообороту виражається в індексах фізичного обсягу експорту та імпорту. Ці індекси відображають тенденції в зміні обсягів реальних мас товарів.
На вартісні показники впливають ціни. Тому вартість, наприклад, експорту може зменшитись, навіть якщо збільшуються фізичні обсяги проданих товарів, коли ціни на них знизились. І навпаки, збільшення вартісних показників зовнішньоторговельного товарообігу може відображати не фізичне збільшення торгівлі, а зростання товарних цін.
Географічна структура міжнародної торгівлі — це розподіл торговельних потоків між окремими країнами та їх групами, виділеними за територіальною або організаційною ознаками. Наприклад, Азія, Африка, Європа, Америка — за територіальною ознакою; країни ЄС, країни НАФТА, країни МЕРКОСУР тощо — за організаційною ознакою.
Товарна структура міжнародної торгівлі характеризує товарне наповнення експорту та імпорту (сільськогосподарські продукти, продукти видобувної промисловості, промислові товари тощо).
Ступінь активності у світовій торгівлі є однією з головних ознак участі країни у міжнародних економічних відносинах. Для її оцінки використовуються такі показники:
а) експортна квота;
б) імпортна квота;
в) структура експорту;
г) структура імпорту;
д) порівняльне відношення частки країни у світовому виробництві ВВП/ВНП та її частки у світовій торгівлі.
Експортна квота відображає відношення обсягу експортованих товарів і послуг до ВВП/ВНП. На рівні галузі — це питома вага експортованих галуззю товарів і послуг в їх загальному обсязі.
Імпортна квота — це відношення обсягу імпорту до ВВП/ВНП. Питома вага експорту та імпорту у ВВП/ВНП є кількісним індикатором відкритості економіки у першому наближенні. Комплекснішим показником відкритості вважають зовнішньоторговельну квоту. Вона виражається відношенням обсягу зовнішньоторговельного обороту до ВВП/ВНП.
Структура експорту — це відношення або питома вага експортованих товарів за видами і ступенем їх перероблення. Цей показник характеризує спрямованість експорту (сировинна, машинно-технологічна тощо) та роль країни в міжнародній галузевій спеціалізації.
Структура імпорту характеризує склад і відношення обсягів сировини і готової кінцевої продукції, які ввозяться в країну.
Показник порівняльного відношення частки країни в світовому виробництві ВВП/ВНП та її частка в світовій торгівлі характеризують відповідність вироблених товарів світовому рівню якості та рівень розвитку галузі. Так, якщо частка країни у світовому виробництві певного виду товару становить 5 %, а частка у світовій торгівлі цим видом товару 1 %, то це свідчить про невідповідність якості цього виду товару світовим вимогам, а отже, і про низький рівень розвитку галузі загалом.
Список використаної літератури1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.
2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.
3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горо-бець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.
4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.
5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.
6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.
7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.
8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.
9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.
10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.
11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.
12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і нау-ки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.