Міжнародні фінансові організації та їх вплив на соціально-економічні реформи постсоціалістичних країн

Вступ.

1. Міжнародні фінансові організації в подоланні бідності в країнах з перехідними економіками.

2. Трансформація економічних систем: роль міжнародних фінансових організацій.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Важливим елементом діяльності міжнародних фінансових організацій в країнах світу є технічна та фінансова допомога в реформуванні соціальної сфери. Зазначимо, що понад 30 державам світу з низьким рівнем доходів, які отримали фінансову допомогу від міжнародних фінансових організацій, протягом останніх років вдалося збільшити соціальні видатки та поліпшити соціальні показники. Результати досить відрізняються в різних країнах, але в цілому по даній групі країн темпи збільшення видатків на освіту в розрахунку на душу населення в середньому становили 4,3 % на рік, а на охорону здоров'я — 4,2 % на рік. В середньому чисельність неграмотного населення в найбідніших країнах цієї групи скорочувалася на 2,2 % на рік, чисельність учнів початкових шкіл зросла на 1 % в рік, а дитяча смертність скоротилася на 1,5 % в рік. У цей період доступ до послуг охорони здоров'я збільшився на 11,2 % в рік. Разом з тим у короткотерміновому періоді деякі заходи, необхідні для досягнення економічної стабільності, можуть на ранньому етапі негативно позначитися на найбільш незахищених верствах населення. Реформи, як правило, призводять до змін в розподілі доходів, оскільки в результаті змін в економічній політиці одні групи населення виграють або втрачають більше, ніж інші. Наприклад, інфляція може завдати шкоди малозабезпеченому міському населенню, яке є споживачем імпортного зерна, і одночасно вона вигідна для фермерів із низькими доходами, які вирощують експортні зернові культури. Саме тому діяльність міжнародних фінансових організацій, які намагаються пом'якшити наслідки реформ для бідного населення, все частіше здійснюється відповідно до рекомендацій з ефективної політики і програм з ефективними з огляду на видатки системами соціального захисту. Приблизно 75 % країн, які здійснювали в 1994-2001 pp. програми Міжнародного валютного фонду (МВФ) в рамках механізму розширеного фінансування структурної перебудови, включали системи соціального захисту в свої програми. Системи захисту можуть набувати форми субсидій або виплат конкретним групам населення, поліпшення розподілу товарів першої необхідності, тимчасового контролю за цінами на деякі товари першої необхідності, матеріальної допомоги службовцям державного сектора, що втратили роботу, або під час їх перепідготовки, а також сприяння зайнятості населення шляхом участі у програмах суспільних робіт[1].

1. Міжнародні фінансові організації в подоланні бідності в країнах з перехідними економіками

За показниками економічного розвитку в останні роки країни Східної Європи і Центральної Азії відрізнялися між собою, однак уперше після падіння "берлінської стіни" по всіх країнах цього регіону прогнозувалося економічне зростання в першій половині 2000 р. Разом з тим сумарне економічне зростання в країнах Центральної і Південно-Східної Європи навіть трохи знизилося, що, зокрема, було зумовлене проведенням неадекватної економічної політики. Але зниження темпів зростання було викликано здебільшого погіршенням зовнішніх умов, зокрема таких, як фінансова криза в Російській Федерації 1998 p., жорсткість умов на міжнародних ринках капіталу, а також спробами уповільнити економічне зростання, щоб протистояти нестабільним макроекономічним тенденціям і пом'якшити негативні наслідки відкладених реформ. Нові уряди, що прийшли до влади у країнах Балтії, Хорватії, Румунії, Словаччині і Україні, приступили до вирішення нагальних економічних проблем.

Головною рисою політики надання допомоги Світовим банком в останні роки була адаптація до швидко змінюваних умов як в окремих країнах, так і на субрегіональному рівні.

На початок 2001 фінансового року розмір кредитного портфеля Світового банку для здійснення проектів з питань соціального захисту в регіоні (47 проектів, що перебувають під наглядом банку), досяг 2,4 млрд дол. (для порівняння -100 млн. дол. в 1991 фінансовому році). Операції банку здійснюються відповідно до основних положень Стратегії соціального захисту в регіоні Східної Європи і Центральної Азії, розробленої в 1999 фінансовому році. Даний документ містить аналіз розвитку систем соціального захисту в країнах регіону в перехідний період, оцінку накопиченого досвіду, а також визначає основні напрямки діяльності банку в наступних галузях: підтримка пенсійних реформ; поліпшення функціонування ринків робочої сили; зміцнення формальних систем соціального захисту; сприяння місцевим ініціативам.

Здійснення проектів Світового банку сприяло проведенню пенсійних реформ у Болгарії, Угорщині, Казахстані, Латвії, Литві, Республіці Македонії, Молдові, Республіці Киргизстан, Румунії й у Російській Федерації. Банк також надавав консультаційні послуги Естонії у визначенні параметрів багаторівневої пенсійної системи і конкретних напрямків політики в цій галузі.

Банк також має у своєму розпорядженні великий портфель заходів щодо оцінки ефективності політики в галузі розвитку систем соціального захисту. У цьому напрямі банком була надана допомога з поліпшення планування і моніторингу в низці країн. Наприклад, банк надав підтримку Азербайджану, Республіці Киргизстан, Латвії, Республіці Македонії і Румунії в розробці програм допомоги бідним домогосподарствам.

Покращанню умов життя бідних місцевих громад та найбільш уразливих верств населення України завдяки полегшенню доступу до соціальних послуг та підвищенню їх якості, розширення можливостей громад та найбільш уразливих верств населення вирішувати найгостріші соціальні проблеми на місцевому рівні, сприяння просуванню реформ у сфері соціального захисту шляхом створення ефективних моделей соціальних послуг та розвитку стратегії їх адресності має сприяти створення спільно із Світовим банком Фонду соціальних інвестицій. Відповідно українською стороною та Світовим банком 20 грудня 2001 р. були підписані кредитна та проектна угода з проекту, а Верховною Радою України згодом ратифіковано Закон України "Про ратифікацію Угоди про позику (Проект "Фонд соціальних інвестицій") між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку".

Наданню допомоги уряду України в реформуванні системи соціального захисту шляхом поліпшення адресності та підвищення ефективності управління програмами соціальної допомоги має сприяти інший проект Світового банку щодо підвищення ефективності соціального захисту в Україні. Проект буде спрямований на вдосконалення системи соціальної допомоги й розширення аналітичних можливостей Міністерства праці та соціальної політики України та вдосконалення моніторингу показників бідності. Одночасно Світовий банк веде роботу з донорами щодо залучення гранту Фонду розвитку людських ресурсів уряду Японії на підготовку проекту.

Операції банку із стимулювання створення оптимальних ринків робочої сили охоплювали такі сфери, як підвищення ефективності роботи служб зайнятості, адресне надання посібників з безробіття, фінансування програм створення підприємств малого бізнесу і перепідготовка кадрів[2].

Нині в усіх країнах регіону національні системи охорони здоров'я зіштовхуються із серйозними проблемами, пов'язаними з перетвореннями в політиці й економіці за останні 10 років. У процесі цих перетворень кількість проблем у сфері охорони здоров'я багаторазово збільшилася, тоді як можливості для їх вирішення істотно зменшилися. СНІД швидко поширюється по всьому регіону, а в низці країн темпи підвищення рівня захворюваності на нього зросли більш ніж утричі порівняно з 1994 р. Одночасно в регіоні спостерігаються епідемії туберкульозу, викликані бідністю, переповненими в'язницями і застосуванням застарілих методів діагностики й лікування цієї хвороби.

Багато проектів, фінансованих банком у даному регіоні, включає низку компонентів (наприклад, Проект розвитку базової охорони здоров'я в Боснії й Герцеговині, Інвестиційний фонд розвитку охорони здоров'я Молдови), що сприятимуть запобіганню таких хвороб, як СНІД і туберкульоз і контролю над їх поширенням. На сьогодні здійснюється підготовка проектів стосовно боротьби з туберкульозом і СНІДом у Республіці Бєларусь, Російській Федерації й Україні.

Контроль за розповсюдженням епідемій туберкульозу та СНІДу в Україні шляхом впровадження сучасних та ефективних протиепідемічних заходів в обмежені строки при мінімальних фінансових витратах має забезпечити реалізація спільного зі Світовим банком Проекту подолання епідемій туберкульозу та СНІДу. На виконання домовленостей, досягнутих під час 12-го спільного перегляду кредитного портфелю України зі Світовим банком, уряд України надіслав банку лист з докладним описом компонентів проекту та їх кошторисом. Подовжений строк дії гранту Фонду розвитку людських ресурсів уряду Японії для підготовки проекту. Крім того, розроблено план закупівель товарів та послуг. Разом з тим необхідно остаточно визначити обсяг та джерела фінансування проекту українською стороною.

У Болгарії Проект з реформування системи охорони здоров'я вартістю в 63,3 млн. дол. спрямований на поліпшення якості медичних послуг, що надаються практикуючими терапевтами, особливо в сільських і віддалених районах, а також на підтримку заходів уряду щодо створення нової системи управління у сфері страхової медицини.

У Казахстані Проект реформи охорони здоров'я вартістю в 42,5 млн. дол. спрямований на надання допомоги уряду в здійсненні заходів щодо виконання довгострокової стратегічної програми перебудови системи охорони здоров'я.

Розміри кредитування за проектами в галузі охорони здоров'я, поліпшення харчування населення і підвищення чисельності населення в країнах регіону збільшилися з 987 млн. дол. в 1996 фінансовому році до майже 2 млрд. дол. на кінець 2004 фінансового року. У середньому Світовий банк щорічно здійснює оцінку близько п'яти нових проектів у сфері охорони здоров'я за регіонами з огляду на їх можливе фінансування.

Свого часу системи освіти в країнах Східної Європи і Центральної Азії відповідали умовам планової економіки й авторитарного політичного режиму, однак зараз вони погано узгоджуються з відкритою ринковою економікою і відкритою політичною системою в цих країнах. Різні можливості навчання для дітей у країнах Східної Європи і Центральної Азії даються взнаки з того моменту, коли людський ресурс, що визначається як набуті навички і знання, все більше визначає рівень особистих і сімейних доходів і ймовірність успадкування бідності наступними поколіннями. Крім того, нездатність країн регіону раціонально фінансувати систему освіти приводить до втрати тих досягнень, що були ще до початку перехідного періоду.

Банк почав надавати допомогу у сфері освіти країнам Східної Європи і в 1991 р. На червень 2000 р. розмір кредитного портфеля банку за проектами у сфері освіти (діючі проекти) для країн регіону становив 973,5 млн. дол. (18 проектів у 12 країнах).

Нещодавно було впроваджено такі два нові інструменти кредитування, як Навчальна інноваційна позика і Гнучка програмна позика, які виявилися особливо ефективними при здійсненні проектів у галузі освіти. Необхідність проведення експериментів при застосуванні альтернативних підходів до здійснення реформ та інституціональної реорганізації підвищує роль Навчальної інноваційної позики на початкових етапах допомоги урядам країн. Гнучка програмна позика є свідченням готовності банку продовжувати надання довгострокової допомоги урядам, які починають реформувати систему освіти та інституціональний розвиток, що вимагає тривалого часу.

У Латвії Проект поліпшення системи освіти вартістю в 39,9 млн. дол. спрямований на надання допомоги латвійському уряду у виправленні недоліків існуючої системи освіти, підвищенні її якості, а також рівня знань і навичок учнів.

Найважливішим елементом програм щодо більш повної інтеграції двох головних завдань — зниження рівня бідності та сприяння економічному зростанню є ставлення країни до цієї проблеми. Підготовка відповідних програм передбачає активну участь громадянського суспільства, неурядових організацій, донорів та міжнародних організацій. Мається на увазі, що в таких програмах будуть висуватися нові ідеї щодо стратегії та заходів, необхідних для досягнення загальних цілей, а також щодо сприяння зацікавленості країн у досягненні ними цих цілей та прийняття відповідних зобов'язань. Саме такому процесу сприяють ЄБРР, МВФ та Світовий банк, інші організації та донори, які надають фінансові ресурси на багато- та двосторонній основі.

Для того щоб стратегії та заходи політики були ефективними, вони мають формуватися в процесі загальнонаціональних дискусій з урахуванням думки всіх; і насамперед найбідніших, верств населення. Основні макроекономічні напрями структурної політики, включаючи цільові показники темпів економічного розвитку, інфляції, спрямованість податково-бюджетної, грошово-кредитної та зовнішньоекономічної політики, а також прискорення економічного зростання мають здійснюватися лише з урахуванням результатів консультацій з різноманітними верствами суспільства. При цьому мають бути виділені ключові соціальні й секторні програми та складові структурної реформи, спрямовані на підвищення добробуту населення та сприяння економічному зростанню, визначені відповідні пріоритети та уточнені можливі наслідки реалізації таких програм і реформ для бюджету. Органам державного управління необхідно при цьому враховувати можливий вплив реформ на внутрішній попит у країнах, можливості проводити такі реформи. Необхідно також зважати, що методи фінансування програм видатків мають виключати можливість інфляційних наслідків у середньо- та довгостроковій перспективі. Програми, які підтримуються міжнародними фінансовими організаціями, спрямовані переважно на вдосконалення управління державними ресурсами, встановлення дієвого контролю з боку суспільства та поліпшення звітності уряду в галузі управління державними фінансами[3].

2. Трансформація економічних систем: роль міжнародних фінансових організацій

Драматичний і раптовий розвал економічної системи радянського типу десять років тому викликав до життя потребу в теоретичному осмисленні й політичному оздобленні економічних трансформацій і практичних кроків, що з них випливають, на шляху розбудови відкритого громадянського суспільства. Вітчизняна економічна наука, переобтяжена на той час догматами ортодоксального марксизму, була непридатною для серйозної теоретичної розробки трансформаційної проблематики й орієнтувалася переважно на інтелектуальні сигнали із Заходу. Останні виявилися досить розпорошеними, невиразними, часто суперечливими, що відбивало загальний стан певної розгубленості в поєднанні з ейфорією серед західних аналітиків перед бурхливою динамікою, насамперед, політичних змін у посттоталітарних країнах Східної Європи.

Так, із розпадом СРСР зник сам предмет дослідження економічної радянології, що зробила вагомий внесок у тривалий інтелектуально виснажливий процес розхитування ідеологічних й теоретичних підмурків замкнутої нео-сталіністської моделі соціалізму. Проте короткострокові прогнози переважної більшості економістів-радянологів перебудовчої доби не витримали перевірки наступним перебігом подій початку 90-х pp. минулого століття. Натомість основні школи й течії сучасної економічної науки вдалися до аналізу трансформаційних процесів, спираючись лише на притаманні їм теоретичні інструментарії. Запропоновані ними традиційні методологічні підходи були здебільшого адекватні дослідженням внутрішньосистемної трансформації розвиненого ринкового господарства, але не виглядали самодостатніми й досить переконливими в аналізі міжсистемного переходу від центрально-керованого господарства до ринкової економіки в постсоціалістичних країнах. Крім того, на тлумаченні економічних проблем перехідного суспільства відчутно позначились традиційні розбіжності й особливості теоретико-методологічного характеру між різними напрямами й течіями світової економічної думки. Це значною мірою ускладнило розробку єдиних теоретичних підходів принаймні для розв'язання однотипних проблем перехідної економіки.

Саме за таких обставин на передній план почали висуватись доволі прагматичні концепції аналітиків міжнародних фінансових інститутів. Із розгортанням трансформаційних процесів у Східній Європі та країнах СНД вони зайнялися активними пошуками ефективної стратегії ринкових перетворень переважно з огляду на специфіку завдань і логіку економічної поведінки зазначених організацій. Тому досить швидко все звелося до випробуваних у третьому світі рецептів, відомих як "Стандартна програма" або "Вашингтонський консенсус".

Реалізація програм співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями в Україні, Росії та інших державних утвореннях, що виникли на пострадянському просторі, справила далеко неоднозначний вплив на реформування їх економічних систем. Навряд чи коректно говорити про неспроможність або невдачу подібних зусиль хоча б тому, що країни-реципієнти не завжди були послідовними й сумлінними у виконанні укладених угод. Проте досвід останнього десятиліття свідчить, що в господарському розвитку країн з перехідною економікою залишається ще чимало аномалій і загадок, помічених теоретиками, але так і не розв'язаних до сьогодні. Дана стаття якраз і присвячена аналізу найбільш поширених у 90-х pp. теорій і моделей трансформаційних процесів, зіставленню розроблених на їх основі прогнозів й алгоритмів ринкових перетворень з реальними наслідками й проблемами економічних реформ у постсоціалістичних країнах.

Великі західні фінансові інститути, основні постачальники грошей, насамперед Міжнародний валютний фонд, Світовий банк і Європейський банк реконструкції та розвитку спочатку не поспішали займатись пошуками спеціальних теорій трансформації і програм заходів, які б з них випливали для постсоціалістичних країн. Вони звернулись до вже наявного теоретичного арсеналу, відомого під назвою "Структурні пристосування для країн, що розвиваються", і запропонували його урядам країн з перехідною економікою або принаймні поставили свою допомогу в залежність від застосування цих рецептів[4].

Для третього світу, як і для східноєвропейських країн, завдання з точки зору цих міжнародних фінансових інститутів полягало в скороченні надмірного державного сектора, згортанні державного регулювання — особливо встановленні цін — забезпечення відкритості трансформаційних економік для світового ринку. Пакет заходів, який у літературі ще відомий як "Вашингтонський консенсус", або "Стандартна модель", мав на меті, з одного боку, монетарну стабілізацію (подолання інфляції), вимагаючи вирішення проблем платіжного балансу, а з другого — пожвавлення економічного зростання через структурну перебудову шляхом приватизації.

Порівняно із звичайними програмами адаптації для країн, що розвиваються, було запропоновано більш швидке забезпечення зовнішньоекономічної відкритості (відміна експортно-імпортного контролю, перебудова всієї системи обмінних курсів і впровадження конвертованості валют), оскільки вважалося абсолютно необхідним посилити конкурентний тиск на державні підприємства, які інакше ще тривалий час зволікали б з реструктуризацією і приватизацією. При цьому виявився зворотний зв'язок у наступності заходів порівняно з країнами Латинської Америки та післявоєнної Європи, для яких була характерною орієнтація на зовнішні чинники трансформації, оскільки внутрішні економічні реформи не обіцяли швидкого успіху.

Якщо читати "між рядками" офіційні документи й роз'яснення з даного питання, то можна назвати 4 основні елементи застосованої прикладної програми реформування.

По-перше, стандартна модель з її заходами щодо дерегуляції економіки повинна була запустити ринковий механізм економічного зростання.

По-друге, очікувалось, що залучені іноземні капітали істотно сприятимуть приватизації та забезпеченню підприємств кваліфікованим менеджментом і сучасною технологією.

По-третє, великі сподівання покладалися на становлення сектора малих і середніх підприємств, які б абсорбували звільнену з державних підприємств робочу силу й дали поштовх до утворення середнього класу.

По-четверте, вважалось, що ринкові сили самі по собі економічно дисциплінують не тільки нові приватні підприємства, але й старі державні підприємства. Низькі доходи в поєднанні з девальвованою валютою забезпечать вітчизняним підприємствам конкурентні переваги не тільки на внутрішніх, але й на світових ринках.

Те, що в Східній Європі мали справу не з деформованою через надмірне державне втручання ринковою економікою, на яку й була розрахована стандартна модель, а з неефективним і теж деформованим, але принципово по-іншому структурованим плановим господарством, не бралося до уваги. Такий підхід грунтувався, з одного боку, на припущенні універсальності дії економічних законів, а з другого — на недостатніх знаннях економіки радянського типу. Із зрозумілих причин не передбачалось, що програма МВФ і Світового банку не дасть однозначно позитивних результатів.

У різних країнах з перехідною економікою стандартна модель застосовувалась по-різному й не обов'язково повною мірою, не кажучи вже про залежність обраного шляху ринкових перетворень від суб'єктивних уподобань відповідних урядів й особистостей реформаторів. Так, Польща продемонструвала загальновідомий зразок так званої шокової терапії; більш градуалістська стратегія була здійснена в Угорщині; в Україні, у Росії та більшості інших країн СНД, навпаки, мала місце суміш шокової терапії і градуалізму[5].

Реальний економічний розвиток розчарував і вразив не тільки політиків східноєвропейських країн, але й західних експертів. Польський уряд очікував спад ВВП у 1990 р. на 3%, а в 1991 р. вже сподівався на 3,5% приросту. Насправді ж ВВП скоротився за ці роки відповідно на 12 і 7%. Не такими значними були похибки в оцінках економічного розвитку на початковому етапі реформ у Чехії та Угорщині. У свою чергу, російський уряд прогнозував закінчення фази падіння виробництва на кінець 1992 p., фактично ж стабілізація економіки (і то нетривка) була досягнута лише в 1997 р. Наступного року вона була перервана гострою фінансовою кризою, що розпочалася в Південно-Східній Азії і охопила, насамперед, країни з перехідною економікою. В Україні падіння ВВП тільки в 1994 р. складало 23% і це за умов рекордної порівняно зі світовими стандартами інфляції, що в 1993 р. сягнула 10256% внаслідок переходу на світові ціни енергоносіїв. Економічне зростання розпочалося лише в 2000 р.

У цілому передбачувана фахівцями рецесія перехідного періоду виявилася набагато глибшою і тривалішою. У деяких країнах вона продовжувалась протягом усіх 90-х pp., супроводжуючись гіперінфляцією. Реструктуризація економіки зволікалася або відбувалась значно жорсткіше, із більшими витратами, ніж очікувалось. Проте причини такого становища пояснювали (звісно заднім числом) багатьма зовнішніми стосовно трансформації економічних систем чинниками, а саме — тривалістю комуністичного панування, гіпертрофованою часткою важкої індустрії в народногосподарському комплексі, культурними традиціями, менталітетом нації тощо. Абсолютно не ставилось під сумнів теоретико-економічне підґрунтя пропонованих рецептів оздоровлення перехідного суспільства, швидкого подолання системної кризи. Аргументація за допомогою гасел про "тягар минулого", "тяжку історичну спадщину" виглядає малопереконливою і не спрацьовує хоча б тому, що добре продумана стратегія ринкової трансформації економіки й суспільства повинна наперед враховувати зазначені негативні чинники, а не спекулювати на них, знімаючи будь-яку відповідальність з реформаторів "першої хвилі"[6].

Загалом основні тенденції розвитку останнього десятиліття, включаючи навіть невдачі в перебігу економічних реформ, підтвердили в цілому обраний теоретичний підхід до ринкових перетворень: східноєвропейські й прибалтійські країни, де були реалізовані найважливіші пункти стандартної програми міжнародних фінансових організацій, змогли порівняно швидко подолати трансформаційну кризу. Водночас менш сумлінні й послідовні в здійсненні запропонованої програми країни СНД, зокрема Росія та Україна, ще й досі продовжують боротись за оздоровлення економіки. Найбільш наочним прикладом успішної реалізації стандартної моделі, вдало модифікованої відповідно до специфіки національної економіки, можна вважати Польщу, Чехію та Естонію. Таким чином, пануюча в 90-ті pp. теоретична парадигма ринкових реформ хоча й отримала певне підтвердження, все ж процеси трансформації економічних систем виявили й достатньо аномалій, загадок у сенсі теорії науки Томаса Кунса, якою все більше сьогодні захоплюються аналітики різних течій і шкіл. Є й прозаїчні пояснення (нехай і нетривкого) інтересу економістів-теоретиків до проблем перехідної економіки: відносно нова тема, як зазначають самі дослідники, надала "багатий матеріал для дисертацій, спільних проектів або навіть для утворення спеціальних робочих груп та інститутів".

Першою загадкою, що залишилась поза увагою фахівців, було не саме настання, а масштаби й глибина падіння виробництва під час трансформації. Розбіжність шляхів розвитку економіки основних країн СНД з більшістю країн Центрально-Східної Європи в середньостроковому періоді дало привід поставити питання про можливу втрату керованості трансформаційних процесів, що небезпідставно ототожнювалось із небезпекою "економічного здичавіння". Процес інституціональних перетворень потрапив у центр уваги теоретиків лише тоді, коли із значним запізненням було усвідомлено, що саме еволюція ринкових інститутів і організацій є ключовою проблемою трансформації економічних систем у Східній Європі[7].

Висновки

Отже, соціальні й економічні наслідки політики міжнародних фінансових організацій неоднозначні, часто-густо суперечливі. Проте, на нашу думку, країни, які обрали шлях формування ринкової економіки, можуть співпрацювати з міжнародними фінансовими організаціями, урізноманітнюючи форми своєї співпраці. У такий спосіб вони будуть здатні досягти успіхів у створенні здорових, цивілізованих засад конкурентно орієнтованої економіки.

Програма допомоги Світового банку та системних трансформацій (МВФ уже впродовж тривалого часу реалізується в тандемі, доповнюючи одна одну. Ця спільна для двох міжнародних фінансових організацій діяльність отримала назву Комплексної політики структурної адаптації.

Завдяки наполегливому проведенню такої політики численні країни Східної Європи та низка нових незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР, також просунулися (одні більше, другі менше) вперед по шляху здійснення ринкових реформ. У річному звіті МВФ за 2004 рік констатувалося, що директорат Фонду "вітає прогрес у здійсненні макроекономічної стабілізації в країнах із перехідною економікою. Цей прогрес знаходить свій вияв у подоланні інфляції і відновленні економічного зростання у більшості країн, що трансформуються".

Список використаних джерел

1. Іваніненко-Свинцицька І. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями // Фінанси України. — 2002. — № 8. — C. 54-59

2. Бодров В. Трансформація економічних систем: роль міжнародних фінансових організацій // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2001. — № 4. — C. 56-67

3. Вовчак В. Проблеми зовнішніх позик у контексті взаємовідносин з міжнародними фінансовими організаціями // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2000. — № 2. — C. 149-154

4. Кириченко О. Напрями вдосконалення механізму міжнародної фінансової допомоги// Зовнішня торгівля. — 1998. — № 4. — C. 125-129.

5. Климко Г. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями // Фінанси України. — 2000. — № 11. — C. 39-48

6. Ковбасюк Ю. Міжнародні фінансові організації: хронологія становлення і розвитку// Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2003. — № 1. — C. 150-155

7. Ковбасюк Ю. Міжнародні фінансові організації в подоланні бідності в країнах з перехідною економікою // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2002. — № 4. — C. 166-171

8. Колосова В.П. Стратегія допомоги Світового банку // Фінанси України. — 2004. — № 7. — С.36-46

9. Поважна Н. Політика міжнародних фінансових організацій у країнах із перехідною економікою // Фінанси України. — 2002. — № 9. — C. 97-101

10. Столярчук Я. М. Пріоритетні напрямки співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями // Актуальні