Міжнародні конфлікти в епоху глобалізації

Вступ.

1. Особливості конфліктів сучасного світу, їх основні чинники.

2. Фактори внутрішніх конфліктів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Рік 1989 і події, пов'язані з цим роком, були сприйняті як «annus mirabilis». Закінчення холодної війни, падіння Берлінської стіни, зникнення залізної завіси і поступовий розпад Варшавського пакту означали фактичну відмову від ворожих відносин і припинення інституційної конфронтації між Сходом і Заходом.

Загроза глобальної війни та небезпека можливої військової агресії або апокаліпсис унаслідок ядерної війни відішли на другий план. Найбільші держави — США і СРСР — зобов'язалися знизити свій ядерний потенціал. У Східній Європі була знищена ядерна зброя на наземних стартових установках.

Настала ера реалізації Договору про конвенційні збройні сили, що означало істотне зменшення кількості збройних сил і головних видів конвенційної зброї. Колишні ворогуючі сторони з часів холодної війни почали співробітничати, формувалося нове партнерство, був прийнятий Кодекс поведінки у сфері політично-військових аспектів безпеки, метою якого було регулювати як внутрішню політику держав, так і політику на міжнародній арені та створити передумови для впровадження системи безпеки, заснованої на співпраці та довірі.

Ці події створили ілюзію співпраці, ілюзію, що кінець холодної війни означає кінець ворожим відносинам, давнім конфліктам і що виникла можливість установлення миру в усьому світі. Важливий внесок у розвиток співпраці зробив Френсис Фукуяма своєю теорією про кінець історії. На його думку, після взаємного суперництва ідеологій врешті-решт переможе західна ліберальна демократія, людство дійде вершини свого розвитку, закінчиться війна ідей і настане майбутнє без потрясінь.

Подальші події засвідчили, що ейфорія була передчасною. Ілюзії, пов'язані з закінченням холодної війни, були назавжди втрачені. Кінець холодної війни та ідеологічної конфронтації двох військово-політичних і економічних альянсів не означав припинення серйозних конфліктів на міжнародній арені. Дихотомія Схід-Захід і баланс сили, заснований на здатності взаємного цілеспрямованого знищення, відносна стабільність біполярного світу була замінена мультиполярністю, безладом, відсутністю глобального авторитету і хаосом. Світ почав протистояти новим ризикам і загрозам безпеки, які стали більш різноманітними, важко передбачуваними, ніж під час холодної війни.

Очікуваний «вічний мир», гармонія стабільності, неконфронтаційна кооперація загубилися серед етнічних і релігійних конфліктів, потонули в крові нових, невизнаних, незалежних держав, у загрозі терористичних актів, браку води і необхідних продуктів харчування, суперництві за ресурси стратегічної сировини і забезпечення енергетичної безпеки незалежних держав.

Світ став, дослівно, «обтяженим» конфліктами, що характеризуються людськими жертвами, величезними матеріальними збитками, масовим порушенням людських прав і свобод громадян. Унаслідок конфліктів багато людей стають біженцями (refugees) або переселенцями (internally displaced persons).

1. Особливості конфліктів сучасного світу, їх основні чинники

Ключовими чинниками, що впливають на розвиток глобальної системи безпеки, є:

— глобалізація з усіма позитивними і негативними впливами;

— нерівномірність розвитку, що призводить до поглиблення соціально-економічних суперечностей між окремими країнами;

— агресія міжнародного тероризму, який стає головним гравцем на міжнародній політичній арені. Разом з державами, їх національними економіками або неурядовими організаціями, терористичні угрупування перетворилися на силові неурядові організації з глобальною зоною впливу.

Безумовним є той факт, що процеси глобалізації вплинули на економіку, інформаційне і технологічне перегрупування державних і недержавних гравців. Окрім позитивних дій, наслідком яких є ліквідація соціально-політичних суперечностей, загрози глобального військового конфлікту, прискорення економічного, виробничого, культурного, політичного зближення, співпраця й солідарність суб'єктів міжнародних відносин, глобалізація спричинила собою події та процеси, на які не в змозі вплинути окремо взята співдружність.

Поглибилися і загострилися проблеми в зоні їх локальної дії, що виявляються не тільки в місцях їх виникнення, але й ставлять під загрозу людство в цілому. Проблеми глобального суспільства (глобальні проблеми людства) тісно взаємозв'язані. Таким чином, зростає взаємозалежність і одночасно вразливість національних держав, з енергетичними та інформаційними потоками.

Конфлікт у глобалізованому світі — явище украй небажане. Конфлікти (зокрема терористичні і збройні) не тільки руйнують інфраструктуру, зокрема соціальну, а й створюють сприятливі умови для росту злочинності, що робить неможливим приплив інвестицій, порушують нормальний економічний розвиток. Конфлікти супроводжує деструкція, що породжує нові конфлікти та бідність.

Звідси, сама глобалізація і процеси, пов'язані з нею, є джерелом конфліктів. Наслідком агресивного «вільного ринку» і вільного руху капіталу є те, що капітал перетікає в держави, в яких не виконуються вимоги міжнародних організацій для захисту навколишнього середовища, тобто в країни, де витрати на екологію мінімальні. Це призводить до поступового екологічного та соціального знищення слаборозвинених держав і перетворює населення на біженців. Багато людей залишають своє житло через погіршення стану навколишнього середовища. Причиною так званої енвіроментальної міграції є ерозія та забруднення ґрунту, висихання джерел води. Такі явища найбільш характерні для регіонів Близького Сходу, Південної Азії, Північного і Західного Китаю, екваторіальної частини Мексики.

Проблемою сучасного глобального розвитку економіки є відплив грошового капіталу (monetary economics) зі сфери реальної економіки. Отримання прибутку домінує над задоволенням потреб громадян, зменшує інвестиції на охорону здоров'я, освіту, житлове будівництво тощо. На користь отримання величезних неоподатковуваних податками прибутків формується сектор біржової тіньової економіки, який, зрештою, негативно впливає на реальну економіку, унеможливлює задоволення реальних потреб людей. Поширеною стає ситуація, за якої вирішальне слово та вплив на більшість національних економік залишається за зарубіжними інвесторами, єдиним інтересом яких у даній державі виступає прибуток.

Наслідком процесу глобалізації, перш за все, є те, що виникає можливість стрімко розбагатіти. Нова еліта користується всіма технологічними й інформаційними досягненнями для того, щоб збільшувати власний капітал або ж відмивати брудні гроші на користь досягнення високих прибутків де-небудь у світі. Переваги глобальної економіки, таким чином, відчуває тільки невелика група людей, які одержують високі прибутки. З іншого боку, виникає маса проблем, у які втягнуто дві третини світового співтовариства.

Зростання нестабільності та неравномірний розвиток світової спільноти може спричинити незадоволення і викликати соціальні конфлікти. Дослідження природи причин і розвитку конфліктів має під собою вагомі підстави.

Характер конфліктів докорінним чином змінився. У XX ст., що визнано найкривавішим сторіччям в історії людства, були розв'язані дві світові війни, в які було втягнуто більшість країн світу. В епоху холодної війни — ідеологічного конфлікту двох антагоністичних військово-політичних блоків — найбільшою загрозою була ядерна війна між двома наддержавами і блоками. По завершенню епохи холодної війни новою загрозою для міжнародної безпеки стали локальні і регіональні конфлікти (рис. 1), що виникають унаслідок національних, релігійних або інших суперечностей, або ж у зв'язку з браком ресурсів життєзабезпечення, суперництва в регіональному розподілі сфер впливу. Вони супроводжуються посиленням екстремізму, тероризму, торгівлею зброєю, зниженням соціального рівня життя населення, масовою міграцією.

З погляду територіального розподілу найбільше конфліктів у минулому і на сучасному етапі розвитку існує в Африці і в Азії (рис. 2).

У цих регіонах нестабільність призводить до надмірної концентрації вогнепальної, зокрема ручної і легкої зброї, створюються сприятливі умови для діяльності організованої злочинності, що, зрештою, здійснює негативний вплив на економічний розвиток цих регіонів. Невирішеність деяких тривалих конфліктів поставила під сумнів довіру до міжнародної системи безпеки.

Структура та характер конфліктів істотно змінюються. Останнім часом можна відзначити зростаючий тренд числа внутрішніх конфліктів. Конфлікти, які виникли з 2002-го року, переважно внутрішні (внутрішньодержавні) конфлікти (рис. 3).

2. Фактори внутрішніх конфліктів

Внутрішні конфлікти (intrastate conflicts, innerstaatliche Konflikte) — це конфлікти між протиборчими сторонами (суперниками, опонентами) в рамках однієї держави, між якими виникли непримиренні суперечності, протилежні цілі й інтереси. Сторони конфлікту прагнуть взяти гору або ж усунути в політичному протистоянні або терористичними методами протиборчу сторону.

Внутрішні конфлікти можуть бути насильницькими (violent, gewaltsam) або ненасильницькими (non-violent, nicht-gewaltsarn). Статистика (Konf-liktbarometer 2002-2006) свідчить, що останнім часом переважають насильницькі форми внутрішніх конфліктів (рис. 4), переважно у вигляді кризи або серйозної кризи.

Незважаючи на те, що кількість воєн як способу вирішення внутрішнього конфлікту поступово знижується, вони все ж таки продовжують залишатися екстремальною формою вирішення внутрішнього конфлікту.

Розвиток і ескалація внутрішніх конфліктів залежать від деяких чинників, а саме:

1. Конфлікт виникає як продовження давнього конфлікту; у країні, в якій у минулому мав місце конфлікт, різко зростає вірогідність його повторення, зокрема під час посилення економічної, соціальної та етнічної диференціації і стратифікації.

2. Бідність як наслідок низьких доходів населення. Збідніле населення вдається до нелегальних джерел доходів, виступаючи при цьому об'єктом втягування в організовану злочинність, екстремізм і тероризм.

3. Незгода більшості населення з соціальною стратифікацією суспільства; нелегітимність соціальної нерівності та утиск прав частини населення знижує рівень їх громадської свідомості, лояльності і конформності у ставленні до суспільства.

4. Високий рівень залежності від експорту певної первинної сировини; часткове припинення надходження, обмеження і неможливість її експорту може дестабілізувати національну економіку, посилити бідність, внутрішню напругу і викликати конфлікт.

5. Висока залежність від імпорту сировини та енергії; їх дефіцит або відсутність надходження може призвести до наслідків, зазначених у пункті 4.

6. Ослаблення влади без достатньої політичної підтримки, нестабільність політичної системи і/або нездатність уряду керувати на даній території чи втрата контролю над управлінням певною частиною території, де може панувати насильство, організована злочинність тощо.

7. Нерівномірний розподіл грошових коштів, що загострює регіональну диференціацію і посилює бідність окремих регіонів країни.

8. Незгода населення зі способами правління; опір авторитарним або деспотичним правителям й антидемократичному режиму правління.

9. Порушення чи ігнорування прав людини і громадських свобод може викликати незадоволення дискримінованого населення і призвести до насильницького повернення законних прав.

10. Висока мілітаризація держави і суспільства, вільний доступ до зброї і можливість використовувати її для власного захисту або відстоювання зневажених інтересів.

11. Міграція, внаслідок якої може порушитися національна, культурна і релігійна однорідність корінного населення такою мірою, що істотно змінить склад і структуру населення країни, спричинить протидію корінного населення.

12. Порушення прав національних, етнічних і релігійних груп у державі; обмеження або неможливість їх доступу до правління, виборних посад, неможливість розвивати свою національну, культурну, релігійну ідентичність тощо.

13. Сепаратистські тенденції, направлені на руйнування цілісності держави.

14. Дестабілізація і втягування в конфлікт унаслідок конфлікту, що розгорівся в сусідній державі (державах).

15. Високий рівень безробіття молоді, неможливість самореалізації викликає у неї фрустрацію і посилює її радикальні настрої. Унаслідок цього молодь стає членами воєнізованих або бандитських угруповань або терористичних організацій, що надають їй єдину можливість працювати і самореалізовуватися.

16. Проникнення організованої злочинності в урядові структури.

На підставі аналізу сучасних внутрішніх конфліктів, зареєстрованих у річних звітах (Konfliktbarometer 2002-2006), причинами таких конфліктів є:

· незгода з правлячим режимом;

· етнічні та національні розбрати;

· релігійні протистояння;

· прагнення досягти автономії;

· боротьба за:урядову владу.

Серйозними внутрішніми конфліктами, що відбуваються в країнах, які становлять інтерес Словацької республіки, є наступні конфлікти:

· у Росії (Чечня);

· у Грузії (проблеми Абхазії та Північної Осетії);

· на Балканах, перш за все Сербія (Косово);

· у Молдові (проблема Придністров'я);

· у Іспанії (проблема басків);

· у Великобританії (Північна Ірландія).

У Північній Африці, на Близькому Сході зареєстровані внутрішні конфлікти в: Республіці Чад, Ефіопії, Судані, Сомалі, Анголі, Ізраїлі, Туреччині, Іраку, Афганістані.

У 2006 році тривали громадянські війни в Сомалі, Судані, Афганістані, Іраку та Ізраїлі.

Загроза виникнення серйозних конфліктів зберігається і в багатьох інших державах світу.

Таким чином, відомі сьогодні результати дослідження міжнародних конфліктів якщо і не втрачають свого значення у світлі нових явищ, то виявляють безпідставність своїх претензій на загальність, відбивають лише частину міжнародних реалій. Даний висновок вірний і у щодо міжнародного співробітництва[13, c. 219-221].

Висновки

Вирішення конфліктів у сучасному світі часто вимагає застосування Збройних сил у миротворчих операціях.

Однією з форм, яка сприяє виконанню завдання Збройних сил у вирішенні конфліктів, є забезпечення цивільно-військової співпраці (CivilMilitaryCooperation). Завдяки цьому вони не тільки створюють оптимальні умови для виконання військових цілей операції, але в рамках своїх можливостей і компетенцій забезпечують співпрацю та надають допомогу цивільним органам місцевого самоврядування і державного управління, часто виступають посередниками між сторонами конфлікту на локальному та регіональному рівнях.

Для виконання і реалізації цих завдань потрібен спеціально підготовлений персонал, задіяний як з неурядових або гуманітарних організацій, так і зі Збройних сил.

Питання підготовки до виконання завдань СІМІС спецслужбами ЗС СР знаходиться на стадії розроблення, незважаючи на наявний досвід окремих осіб, які виконують свою миротворчу функцію в зарубіжних багатонаціональних місіях. Більше того, навіть текст основного документа — доктрини ЗС СР з цієї проблеми зараз удосконалюється з метою максимально відповідати доктринам НАТО.

Список використаної літератури

1. Беблер А. НАТО і транснаціональний тероризм // Україна-НАТО. — 2006. — № 1. — С. 28-38

2. Голубева Г.А., Дмитриев А.В. Азбука социологии и конфликтологии: Терминол. словарь. — Москва: МАЭП, ИИК "Калита", 2001

3. Козер Л. Функции социального конфликта / Пер. с англ. О.Назаровой; Под общ ред. Л. Ионина. — Москва: Идея-Пресс, 2000

4. Конфліктологія. За ред.Герасіна Л.М. Панова М.І.-Харків.:”Право”,2002.

5. Кременюк В.А. Об исследовании международных конфликтов // США — Канада: экономика, политика, культура. — 2001. — N 2(374). — С.45-59

6. Молодежь как социальная база современного терроризма //Молодежь третього тысячилетия: гуманитарные проблемы и пути их решения. Сб. научных ст. – Одесса. – 2000. – Т. 1 – С. 195–200.

7. Орлянський В. С. Конфліктологія: Навч. посібник для вузів/ В. С. Орлянський; Мін-во освіти і науки України, Запорізький нац. техн. ун-т. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 159 с.

8. Политическая конфликтология: Работы российских и зарубежных авторов: Хрестоматия / Под ред. М. Лебедевой и С. Устинкина. – Москва, 2002

9. Понятие и сущность терроризма //Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. – Одеса: Астропринт. – 2000. – Вип. 9 – С.293-298.

10.Правый терроризм: влияние на социально-политические процессы современности //Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр.. – Одеса: Астропринт. – 1999. – Вип. 6 – С.279–282.

11.Примуш М. Конфліктологія: Навч. посібник для вузів/ Микола Примуш,; Мін-во освіти і науки України. — Київ: Видавничий дім "Професіонал", 2006. — 282 с.

12.Русинка І. Конфліктологія. Психологія запобігання і управління конфліктами: Навчальний посібник/ Іван Русинка,; Мін-во освіти і науки України. — К.: Професіонал, 2007. — 334с.

13.Скібіцька Л. Конфліктологія: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ Ліана Скібіцька. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 383 с.

14.Социально-биологические факторы терроризма //Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. – Одеса:Астропринт. – 1998. – Вип. 3. – С.160–163.

15.Тероризм як тип політичної поведінки //Тероризм і боротьба з ним Міжвідомчий науковий збірник НДІ “Проблеми людини”.-Київ. – 2000. – Т. 19. – С.166–170.

16.Терроризм как компонент кризисных ситуаций в современном мире //Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. – Одеса: Астропринт. – 2000. – Вип. 8. – С.39-42.

17.Типологизация исполнителей террористических актов //Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. – Одеса: Астропринт. – 1998. – Вип.. 5. – С.141–144.

18.Типологизация терроризма //Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. – Одеса: Астропринт, 2001. Вип. 10 – С.263–266.