Міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація економіки

Вступ.

1. Етапи інтернаціоналізації виробництва.

2. Економічні основи міжнародного поділу праці (МПП).

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Під впливом МПП торгові зв'язки між країнами ускладнюються та збагачуються, все більше переростаючи в комплексну систему світогосподарських зв'язків, у якій торгівля в традиційному її розумінні хоч і продовжує займати провідне місце, проте поступово втрачає своє значення. Зовнішньоекономічна сфера світового господарства має в наш час складну структуру. Вона включає міжнародну торгівлю, міжнародну спеціалізацію та кооперацію виробництва, науково-технічне співробітництво, міжнародні організації, різного роду послуги та багато іншого.

При всій складності та суперечливості сучасний світ у економічному відношенні є певною доцільною системою, що об'єднується міжнародно-усуспільненим виробництвом, досягненням відносно високого рівня розвитку. МПП — це той "інтегратор", що утворив з окремих елементів всесвітню економічну систему — світове господарство. Виступаючи функцією розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, МПП створив об'єктивні умови для зростаючих взаємозв'язку та взаємозалежності відтворювальних процесів усіх країн, розширив межі інтернаціоналізації до загальносвітових.

При розгляді світового господарства як системи варто враховувати також породжувану МПП взаємовигідність економічного спілкування між різними, країнами, що є рушійною силою цієї системи. Спільність економічних відносин, що додає їм всесвітній характер і всесвітній масштаб, полягає в збігу об'єктивних потреб і глибинних економічний інтересів усіх країн. Збіг ні якою мірою не означає їх однорідності, так само як і єдиної політико-економічної природи відносин, з яких проявляються ці інтереси.

1. Етапи інтернаціоналізації виробництва

Інтернаціоналізація виробництва — дуже багатопланове явище. В окремі періоди свого розвитку це економічне явище може носити зовсім специфічні якісні властивості та мати різні масштаби. Так, на одному відрізку часу міжнародне усуспільнення виробництва має формальний характер, а на іншому — реальний, в один час воно здійснюється у повному міжнародному масштабі, а в інший — у регіональному. З урахуванням цих зауважень і треба розглядати історію участі всіх країн у міжнародному економічному співробітництві та розвиток процесу інтернаціоналізації виробництва.

Формальне міжнародне усуспільнення виробництва, чи формальна інтернаціоналізація виробництва, — це таке міжнародне усуспільнення, коли країни беруть участь у міжнародному поділі праці, але витрати на виробництво тих самих товарів в окремих країнах неоднакові. Це відбувається в тому випадку, коли границі між ними закриті для вільного пересування товарів, робочої сили та капіталів, іншими словами, формальна інтернаціоналізація виробництва відбувається в результаті встановлення між країнами постійних економічних зв'язків, але при збереженні між ними різних бар'єрів — митних та інших.

Варто сказати, що країни світу протягом довгих років розвивали економічне співробітництво на основі формального усуспільнення виробництва. І тільки друга половина XX ст. стала часом появи нових тенденцій в області інтернаціоналізації виробництва. У цей період багато країн світу стали переходити від формального до нового періоду міжнародного усуспільнення виробництва, що одержав назву інтеграційного етапу. Необхідність цього кроку була підготовлена всім ходом економічного розвитку. Формальна інтернаціоналізація виробництва не завжди носить досить ефективний характер, а тим часом питання економічної вигоди при вступі країн у процес міжнародного поділу праці є вирішальними. Так, у пошуках підвищення ефективності національного виробництва кілька країн Західної Європи організували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). У січні 1957 р. ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург підписали Римський договір, відповідно до якого між ними знижувалися поступово мита на ввіз товарів і передбачалося створення умов для переливу капіталу та робочої сили. Нині в угрупування Європейського Союзу входять 25 країн — Англія, Ірландія, Франція, Німеччина, Італія, Іспанія, Португалія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Греція, Данія, Австрія, Швеція , Фінляндія та інші. Що ж являє собою економічна інтеграція? Чому саме з нею окремі країни пов'язують можливість підвищення ефективності національного виробництва? Латинське слово integratio в перекладі на українську мову буквально означає "з'єднання розрізнених частин у щось загальне, єдине, ціле". Це слово вживається у різних сферах життя — політиці, біології, математиці та, звичайно, в економіці. Але всюди під інтеграцією розуміють, власне кажучи, всякого роду об'єднання[4, c. 172-173].

Реальна інтернаціоналізація продуктивних сил будь-яких країн шляхом участі у взаємному поділі праці — це таке міжнародне усуспільнення виробництва, коли країни поєднують свої зусилля з метою підвищення ефективності виробництва всіх учасників цього процесу. Звичайно, зростання ефективності народного господарства може бути досягнуте і кожною країною окремо, але частіше на незначному рівні. При переході ж на інтеграційний етап розвитку міжнародного поділу праці мова йде про те, що цей крок буде сприяти підвищенню ефективності виробництва кожної країни на приблизно усередненому високому рівні у масштабах певного регіонального співтовариства держав.

Суб'єктів господарювання, що у даний період часу витрачають на випуск продукції найменшу кількість різних ресурсів виробництва, у всіх країнах світу прийнято називати підприємствами оптимальних розмірів. їх можуть створювати як великі економічні держави, так і малі країни. І для перших, і для других вони є основним шляхом економії ресурсів за допомогою участі країн у міжнародному поділі праці. Зрозуміло, слово "оптимальний" — не синонім словосполучення "саме велике підприємство". Оптимальними варто вважати ті з них, що є найбільш високопродуктивними в даний період часу.

Систематичний обмін товарами, виробленими підприємствами оптимальних розмірів, створює в країн упевненість у доцільності збільшення їх кількості для вдосконалення всієї структури національних господарств. У кожній галузі, що бере участь у період інтеграції в системі міжнародного поділу праці, повинні створюватися матеріальні умови для закриття неефективних виробничих ланок і концентрації виробництва на підприємствах оптимальних розмірів. Ця політика забезпечує заощадження матеріальних і трудових ресурсів у рамках окремих галузей, а сума цих величин дає економію в масштабах усієї країни. Тобто у країні виникає оптимальна структура національної економіки.

Численні пошуки критерію оптимальності народного господарства привели економістів різних країн до висновку, що оптимальна структура національної економіки країни являє собою таку сукупність галузей, у кожній з яких вирішальну роль відіграють підприємства оптимальних розмірів. Ці суб'єкти господарювання повинні виробляти основну масу продукції даної галузі. І незалежно від того, чи призначена вона для внутрішнього чи зовнішнього споживання, ця продукція буде виробляється при найменших витратах капітальних, матеріальних і трудових ресурсів. Розвитку у всіх країнах, що інтегруються, підприємств оптимальних розмірів може сприяти економічна політика їх урядів, яка повинна виходити з принципу: чим більше в економіці кожної країни-співробітника оптимізації, тим більше в усьому співтоваристві інтеграції. Створити конкурентоспроможні підприємства — це кінцева задача оптимізації виробництва й усієї структурної політики країн, що інтегруються[6, c. 137-139].

Реальна інтернаціоналізація виробництва стихійно здійснюватися не може. Життя переконливо показало, що для того, щоб між будь-якими країнами відбувалося реальне усуспільнення виробництва, необхідно свідомо реалізувати процес розвитку регіонального поділу праці та міжнародної продуктивної кооперації, керуючись при цьому певними економічними орієнтирами. Тому найважливіша основна особливість інтеграційного етапу розвитку економічного співробітництва європейських країн полягала в тому, щоб воно обов'язково припускало політичне рішення сторін про переведення взаємного поділу праці на новий рівень і широкий розвиток міжнародної виробничої кооперації. Без політичних акцій такий перехід був би неможливий. Щоб МПП дійсно піднявся на інтеграційний ступінь, необхідним є рішення урядів зацікавлених країн, які беруть участь у цьому процесі, про подолання всіх економічних перешкод на цьому шляху — виробничих, торгових, валютних, митних та ін. Не можна досягти реального усуспільнення виробництва в міжнародному масштабі, якщо не буде прийняте політичне рішення про митну політику зацікавлених країн, про розміри виробництва тієї чи іншої продукції в кожній країні, якщо не будуть порушені питання про квоти експорту, про ціни на продукцію й інші економічні проблеми. Отже, перехід міжнародного регіонального поділу праці на інтеграційний етап обов'язково припускає свідоме спільне регулювання урядом зацікавлених країн багатьох зовнішньоекономічних акцій і зміну національних процесів відтворення відповідно до цих акцій.

Виходячи з того, що курс на інтеграцію припускав розвиток реального усуспільнення виробництва, можна дати і визначення самої інтеграції. На нашу думку, економічна інтеграція являє собою усуспільнення виробництва на міжнародному рівні через свідоме регулювання урядами країн, що беруть участь у ній, взаємного поділу праці та міжнародної продуктивної кооперації. Такого роду усуспільнення знаходить свій прояв у підвищенні ефективності виробництва кожної країни до приблизно усередненого рівня в масштабах регіонального співтовариства держав і формуванні оптимальної структури їх національної економіки. Принципова різниця між учасниками економічної інтеграції та державами, що не інтегруються, проте співробітничають з ними, полягає в тому, що перші ставлять задачу підвищення ефективності функціонуючих підприємств до високого рівня як на власній території, так і у всій співдружності, в той час як другі опікуються своїми індивідуальними інтересами і не є союзними чи договірними партнерами з підвищення ефективності по всій групі держав, що співробітничають. Аутсайдери не беруть на себе ніяких зобов'язань з перебудови всієї структури своєї економіки, з доведення витрат ресурсів до певного встановленого рівня й інших економічних показників, що є ознакою колективу держав, які інтегруються. От чому, хоча країни Західної Європи і не є ізольованою організацією, але, ступивши на шлях інтеграції, вони повинні діяти відокремлено у певному змісті слова. Передбачається, що ці держави будуть співробітничати не просто на основі розвитку міжнародного поділу праці та міжнародної виробничої кооперації, а на базі розвитку цих кардинальних шляхів усуспільнення міжнародного виробництва в напрямку якнайшвидшого підвищення продуктивності праці, зростання ефективності виробництва у всіх країнах співтовариства. Ізоляції від світу немає, але певне економічне відокремлення є[5, c. 204-207].

2. Економічні основи міжнародного поділу праці (МПП)

Система міжнародних економічних відносин формується на базі інтернаціоналізації продуктивних сил, що, у свою чергу, виростає з міжнародного поділу праці (МПП).

Міжнародний поділ праці — об'єктивна основа міжнародного обміну товарами, послугами, знаннями, розвитку виробничого, науково-технічного, торгового й іншого співробітництва між усіма країнами світу незалежно від їх економічної розвиненості та характеру суспільного ладу. Саме МПП є найважливішою матеріальною передумовою налагодження плідної економічної взаємодії держав у масштабах усієї планети. МПП — цементуюча основа світового господарства, що дає йому змогу прогресувати у своєму розвитку, створюючи передумови для більш повного прояву загальних (універсальних) економічних законів, що дає підставу говорити про існування світового господарства.

Варто розрізняти три основні логічно й історично послідовні типи МПП: загальний, частковий і одиничний.

Під загальним (це відноситься і до суспільного поділу праці в національній економіці) розуміється поділ праці за сферами виробництва (видобувна й обробна промисловість, сільське господарство). У цьому випадку територіальна міжнародна спеціалізація окремих країн значною мірою визначається наявністю сприятливих природно-кліматичних умов; МПП має прояв у розподілі країн-експортерів на індустріальні, сировинні, аграрні. Це пояснює і структуру міжнародного обміну у відповідних умовах.

Частковий МПП припускає спеціалізацію на певних окремих галузях виробництва, видах готової продукції, що означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами. Для цього типу МПП характерний більш високий рівень диверсифікованості виробництва й експорту.

Одиничний МПП — спеціалізація різних країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, агрегатів і компонентів продукції, на технологічних стадіях промислового виробництва — вищий його тип, який відповідає високорозвинутим продуктивним силам[8, c. 251-252].

Тепер основними типами МПП є частковий (між галузями та підгалузями) й одиничний (усередині галузей і підгалузей), або товарний, подетальний і технологічний.

Внутрішньогалузевий поділ праці сприяє тому, що все більше економічний обмін розвивається між індустріальними — країнами, близькими за рівнем економічного розвитку. У цих країнах відбувається вирівнювання структур споживання. Якщо в 1980 р. 64,5 % імпорту промислово розвинутих країн надходило з цих же країн, то в 1995 р. вже 71 %. Однак ця тенденція не діє прямолінійно, на неї впливають інші фактори. Зокрема, міжнародна торгівля подовжує "життєвий цикл" промислової продукції, стримує її моральний знос. Поява на світовому ринку нових виробів дає можливість менш розвинутим країнам імпортувати їх. Імпорт нової продукції скорочується з появою місцевого виробництва аналогічних виробів. Виробництво продукції зазвичай передається ТНК у країні з більш низькою вартістю робочої сили на стадії насичення ринку в країні освоєння виробу.

У багатобічній системі МПП є неминучою участь будь-якої держави у світових зв'язках, безвідносно до рівня її економічного розвитку. Сутність міжнародного, як і суспільного в цілому, поділу праці проявляється в динамічній єдності двох процесів виробництва — його розчленовуванні й об'єднанні. Єдиний виробничий процес не може не розчленовуватися на відносно самостійні, відособлені одна від одної фази, не концентруватися за окремими стадіями виробництва на певній території, в окремих країнах. Разом з тим це одночасно й об'єднання виробництв, що відокремилися, на територіально-виробничих комплексах, установлення взаємодії між країнами, які беруть участь у системі МПП. У відокремленні (спеціалізації) різних видів трудової діяльності, їх взаємодоповненні та взаємодії — основний зміст поділу праці. Необхідність підвищення продуктивності праці, що обумовлює економічний і соціальний прогрес, — рушійна сила в розвитку поділу праці, у тому числі міжнародного. МПП здійснюється з метою підвищення продуктивності виробництва, виступає засобом економії витрат суспільної праці, а також — засобом раціоналізації суспільних продуктивних сил.

МПП можна визначити як важливий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що спирається на економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва між ними у певних кількісних і якісних співвідношеннях. МПП відіграє зростаючу роль у здійсненні процесів розширеного виробництва в країнах світу, забезпечує взаємозв'язок цих процесів, формує відповідні міжнародні пропорції в галузевому та територіально-державному аспектах. МПП, як і поділ праці взагалі, не існує без обміну, який займає особливе місце в інтернаціоналізації суспільного виробництва[12, c. 152-154].

Основним спонукальним мотивом МПП для всіх країн світу, незалежно від соціальних і економічних відмінностей, є їх прагнення до одержання економічних вигод від участі в МПП. Оскільки в будь-яких соціально-економічних умовах вартість утворюється з витрат засобів виробництва, оплати необхідної праці та додаткової вартості, то всі товари, що надходять на ринок, незалежно від їх походження, беруть участь у формуванні інтернаціональної вартості, світових цін. Товари обмінюються в пропорціях, що випливають із законів світового ринку, у тому числі і закону вартості. Реалізація переваг МПП у ході міжнародного обміну товарами та послугами забезпечує будь-якій країні при сприятливих умовах одержання різниці між інтернаціональною та національною вартістю експортованих товарів і послуг, а також економію внутрішніх витрат шляхом відмовлення від національного виробництва товарів і послуг за рахунок більш дешевого імпорту. До числа загальнолюдських спонукальних мотивів до участі в МПП, використання його можливостей відноситься необхідність вирішення глобальних проблем людства спільними зусиллями всіх країн світу. Діапазон таких проблем дуже великий — від охорони навколишнього середовища та вирішення продовольчої проблеми в планетарному масштабі до освоєння космосу.

Всесвітніми продуктивні сили роблять міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва, що проявляються в планетарному масштабі. Під впливом спеціалізації та кооперації народжується "додаткова" сила, що виступає немовби дарова та діє одночасно з матеріально-речовинними й особистісними факторами суспільного виробництва. Результати діяльності кожної ланки продуктивної системи, яка створюється, активно використовуються постійно зростаючим числом учасників кооперації, що приводить, урешті-решт, до посилення цілісності цієї системи. Остання все більшою мірою набуває специфічних властивостей, що виділяють її з загальної орбіти світогосподарських зв'язків, і потенціалу, що перевищує суму потенціалів складових її частин.

Наявні дані та розрахунки свідчать про те, що МПП і в перспективі буде неухильно поглиблюватися, на його основі випереджальними темпами буде зростати міжнародний обмін товарами та послугами[11, c. 217-219].

Показниками участі в МПП виступають:

1) частка експортованої продукції в загальному обсязі виробництва;

2) обсяг зовнішньої торгівлі у відношенні до національного продукту;

3) питома вага країни, підсистеми в міжнародній торгівлі, у тому числі в торгівлі окремими товарами;

4) зовнішньоторговельний оборот на душу населення.

Слід зазначити, що питома вага тієї чи іншої системи в міжнародній торгівлі сама по собі не дає повної картини. Ступінь включення країни в систему МПП більш повно характеризується часткою експорту у валовому внутрішньому продукті.

Впливаючи на МПП, науково-технічна революція (НТР) обмежує можливості окремих країн створювати занадто багатогалузеві національні промислові комплекси. Сьогодні номенклатура продукції, особливо промислових секторів, є настільки великою, що жодна країна не може забезпечити економічно вигідне виробництво всієї цієї номенклатури. Тому досвід багатьох країн свідчить, що найбільш ефективною є концентрація зусиль на створенні спеціалізованих областей виробництва, органічно вписаних у систему МПП.

НТР доповнила промислову кооперацію науково-технічним і виробничим співробітництвом, тобто різноманітними формами діяльності в області виробництва, прикладної науки, техніки, торгівлі, технічного обслуговування та в інших сферах. Особливого розмаху таке співробітництво набуло в областях, які стали породженням НТР. Так, корпорації, що лідирують в області виробництва інформаційної техніки, укладають велику кількість угод про співробітництво з іншими фірмами, у тому числі й закордонними.

Інтеграція економічного життя у світі йде за багатьма напрямами. Це, по-перше, інтернаціоналізація продуктивних сил шляхом повсюдного технологічного способу виробництва: через обмін засобами виробництва та технологічними знаннями, а також у формі міжнародної спеціалізації та кооперації, що зв'язують господарські одиниці в цілісні виробничо-споживчі системи; шляхом виробничого співробітництва, міжнародного переміщення виробничих ресурсів; через формування глобальної матеріальної, інформаційної, організаційно-економічної інфраструктури, що забезпечує здійснення міжнародного обміну.

По-друге, прояв інтернаціоналізації через МПП.

По-третє, зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі уречевленими товарами, через що вона здійснює нині набагато більший вплив на інтернаціоналізацію економічного життя, ніж у 20—30-і р. минулого сторіччя.

По-четверте, це міжнародне переміщення фінансових і виробничих ресурсів, що забезпечує переплетення та взаємозалежність економічної діяльності в різних країнах. Таке переміщення відбувається у формі міжнародного кредиту чи закордонних інвестицій.

По-п'яте, все більш важливим напрямом міжнародного співробітництва стає сфера послуг, що розвивається швидше, ніж сфера матеріального виробництва.

По-шосте, швидко зростає міжнародний обмін технічними знаннями. Фронт світової науки і техніки стрімко розширюється. У сполученні з їх швидким розвитком це приводить до того, що нині жодна країна поодинці вирішувати всі питання науково-технічного прогресу (НТП) і тим більше бути лідером на всіх напрямах розвитку науки і техніки не може.

По-сьоме, все більше зростають масштаби міжнародної міграції робочої сили, до якої починають підключатися в якості імпортерів Україна й інші держави СНД.

Нарешті, по-восьме, одночасно зі зростаючою інтернаціоналізацією впливу виробництва та споживання на природне середовище зростає потреба в міжнародному співробітництві, спрямованому на вирішення глобальних проблем сучасності (охорона природного середовища, освоєння світового океану, космосу, допомога голодуючому населенню країн, які розвиваються, тощо).

Таким чином, сучасний світ рухається до нової, синтезованої моделі розвитку. її характеризують не тільки якісне відновлення технологічної бази виробництва, широке впровадження ресурсів і енергозберігаючих технологій, а й принципово важливі зрушення в структурі, змісті та характері процесів виробництва і споживання. Світове співтовариство поступово переборює нежиттєздатний комплекс "боротьби двох систем". Але зламування біполярної моделі міжнародних відносин виявило інший найгостріший конфлікт у світі — між центральною (Північ) і периферійними частинами (Південь) у структурі світового господарства. Проблема виживання робить граничною інтеграцію цих двох частин на основі їх взаємної адаптації й активних зв'язків[10, c. 123-125].

Висновки

Підводячи підсумок, варто ще раз наголосити, що інтернаціоналізація економіки — це міжнародне усуспільнення економіки. Інтернаціоналізація економіки є усуспільнення економіки в міжнародному масштабі. Ці поняття тотожні.

Усуспільнення економіки — це складний процес, що виражає відношення людей як до сил природи, так і зв'язки між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Тому вивчити це питання можна лише шляхом застосування особливого методологічного підходу. Насамперед, цю проблему треба досліджувати з боку виробництва взагалі, тобто виробництва незалежно від його соціальної форми. У цьому випадку розгляду підлягає процес усуспільнення виробничих сил. Щодо цього аспекту в економічній літературі звичайно говорять про речовинне усуспільнення виробництва.

Формальне міжнародне усуспільнення економіки, чи формальна інтернаціоналізація економіки, — це таке міжнародне усуспільнення, коли країни беруть участь у міжнародному поділі праці, коли вони працюють один на одного, але витрати на виробництво тих самих товарів в окремих країнах неоднакові, а іноді і дуже різні. Це відбувається в тому випадку, коли границі між ними закриті для вільного пересування товарів, робочої сили та капіталів. Іншими словами, формальна інтернаціоналізація виробництва відбувається в результаті встановлення між країнами постійних економічних зв'язків, але при збереженні між ними різних бар'єрів — митних та інших.

Реальна інтернаціоналізація продуктивних сил будь-яких країн шляхом участі у взаємному поділі праці — це таке міжнародне усуспільнення виробництва, коли країни поєднують свої зусилля з метою підвищення ефективності виробництва всіх учасників цього процесу. Звичайно, зростання ефективності народного господарства може бути досягнуте і кожною країною окремо, проте частіше на незначному рівні. При переході ж на інтеграційний етап розвитку міжнародного поділу праці мова йде про те, що цей крок буде сприяти підвищенню ефективності виробництва кожної країни на приблизно усередненому високому рівні у масштабах певного регіонального співтовариства держав.

Досягнутий рівень МПП уже практично не залишив країни, господарське життя якої було б ізольованим від зовнішнього світу, а економічні процеси замкнулися в межах національної держави. Зовнішня торгівля з відносно ізольованого сектора економіки, яка компенсує брак певних видів ресурсів і товарів, перетворилася в загальний елемент господарського життя. Вона нерідко впливає на всі основні процеси, включаючи довгострокове економічне зростання та короткострокову динаміку виробництва, прискорення технічного розвитку, підвищення економічної ефективності.

Поглиблення МПП саме по собі приводить до того, що кругообіг значної частини національних капіталів у товарній і грошовій формах здійснюється на міжнародній основі, що спричиняє переплетення кругообігу національних капіталів у цілому. МПП, міжнародне виробництво створюють реальні передумови для розвитку інтеграції.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.