Модель монопсонії на ринку ресурсів

Arial

-A A A+

Вступ

Актуальність теми. Необхідні для виробництва ресурси фірми купують на специфічних ринках, які називаються ринками факторів виробництва або ресурсів. Продавцями на цих ринках виступають домогосподарства та інші фірми, які володіють тими чи іншими ресурсами.

Сучасне життя не можливо уявити без ринкових відносин, а відповідно і без ринків. Існує багато ринків: ринок товарів і послуг, ринок праці, ринок капіталу тощо. Але умовно всі ці ринки можна поділити на два види:

1) ринки досконалої конкуренції. Модель досконалої конкуренції описує функціонування ідеальної економічної системи, в якій господарські зв’язки організуються на засадах вільного обміну між незалежними економічними суб’єктами.

2) ринки недосконалої конкуренції – це структури, у яких не діють умови повної конкуренції. Найсуттєвіша відмінність неповністю конкурентних ринків від повністю конкурентних полягає у здатності учасників таких ринків впливати на ринкові ціни.

Дослідження ринків ресурсів базується на ряді припущень: кожен фактор має свою продуктивність, яку враховує фірма, купуючи ресурси; у короткостроковому періоді діє закон спадної віддачі; у довгостроковому періоді існує взаємозамінність основних факторів виробництва.

Ринки факторів виробництва, як і ринки товарів, мають різну структуру: існують досконало конкурентні ринки, а також ринки з монопольною та монопсонічною владою.

Ринки ресурсі%0, як і всі інші, регулюються силами попиту і пропонування. Попит фірми на фактори виробництва має спільні риси для всіх видів ресурсів, тоді як пропонування кожного з ресурсів має свої специфічні особливості. Закон попиту так само справедливий для ринку ресурсів, як для ринку готової продукції: чим вищою є ціна ресурсу, тим меншим за інших рівних умов буде обсяг попиту на нього.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси монопсонії на ринках ресурсів та її наслідки.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

визначити монопсонію на ринку праці;
охарактеризувати особливості монопсонії на ринку ресурсів;
проаналізувати наслідки монопсонії ринків ресурсів та її державне регулювання;
зробити аналіз монопсолістичного ринку праці в Україні.

Об’єктом дослідження є основи та загальні риси монопсонії, її вплив на ринку ресурсів.

Предметом дослідження виступає дослідження монопсонії на ринку ресурсів – праці, капіталу та природних ресурсів.

Розділ 1. Теоретичні засади монопсонії на ринку ресурсів

1.1. Причини виникнення монопсонії на ринку ресурсів

Монопсонія має місце тоді, коли на ринку існує лише один покупець певного товару, який, користуючись своїм становищем, може впливати на ціни вбік їх зменшення, тим самим збільшуючи свої прибутки. Найбільш яскравим прикладом монопсоніста може бути держава, яка являється єдиним покупцем зброї у приватних фірм. Це також може бути крупна фірма, що закуповує на сировинному ринку певні матеріали.

Якщо на ринку присутній єдиний покупець товару чи фактору виробництва, то такий ринок зветься монопсонією. Монопсонія – ситуація, протилежна монополії. Вона виникає на ринку праці, коли великому числу неорганізованих робітників, що пропонують працю, протистоїть єдиний покупець у вигляді фірми чи союзу підприємців.

Умовами виникнення монопсонії на ринку праці є:

1) на ринку праці взаємодіє велика кількість кваліфікованих робітників, що не об’єднані в профспілку, і одна фірма-монопсоніст або декілька фірм, об’єднаних в групу і виступаючих як єдиний наймач праці;

2) фірма-монопсоніст (група фірм) наймає основну частину із загальної кількості спеціалістів певної професії;

3) певний вид праці не має високої мобільності (наприклад, через географічну роз’єднаності, перекваліфікації тощо);

4) фірма-монопсоніст сама встановлює ставку заробітної плати, а робітники вимушені погоджуватися або шукати іншу роботу.

Монопсонія на ринку праці особливо часто зустрічається в невеликих містах, де діє тільки одна крупна фірма – наймач праці.

Крива ринкової пропозиції LS для монопсонії представляється у вигляді кривої середніх витрат на закупівлю праці АСРL (тобто рівень заробітної плати, яку необхідно сплачувати кожному робітнику). Оскільки кожна нова одиниця праці, яка буде залучатися на ринок, вимагає більш високої ставки заробітної плати, то МСРL будуть більшими за АСРL.

По тій же причині, по якій у монополії, що максимізує прибуток, відсутня функція пропозиції, монопсонія, що прагне до максимуму прибутку, не має функції попиту, оскільки існує певна кількість різних цін, по яких можна купити однакову кількість ресурсу. Можливі також ситуації, коли різні кількості факторів виробництва, що забезпечують максимальний прибуток, монопсонія може закуповувати по одній і тій же ціні. Таким чином, однозначної залежності між ціною й обсягом попиту при монопсонії немає.

Певні особливості має формування заробітної плати в умовах монопсонії, коли один наймач володіє монопольною силою купувати (наймати). Монопсонії властиві такі риси: кількість зайнятих на такому підприємстві складає основну частину всіх зайнятих певним конкретним видом праці; цей вид праці відносно немобільний, і підприємство диктує заробітну плату в тому розумінні, що ставка заробітної плати, яку підприємство повинно виплачувати, перебуває у прямій залежності від кількості найманих робітників.

У деяких випадках монопсонічна влада наймачів, по суті, є повною в тому розумінні, що на ринку праці наявний лише один великий наймач. В інших випадках може переважати олігополія, тобто коли три або чотири підприємства можуть наймати велику частину пропонованої праці на конкретному ринку.

1.2. Монопсонія на ринках: праці, капіталу, природних ресурсів

Монопольне положення є бажаним для кожного підприємця або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілий ряд проблем і ризиків, пов’язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав’язувати їм свої умови. Можна вважати, що вони нав’язують свої контрагентам, а іноді і товариству свої особисті інтереси. Досягти монопольного положення першим шляхом нелегко, про що свідчить самий факт винятковості цих утворень. Крім цього, цей шлях до монополії можна вважати “порядним”, оскільки він передбачає постійне підвищення ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурентами.

Монополія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу і т.п.), що належить одній особі, групі осіб чи державі.

Обсяг пропонування праці в економіці визначається на основі індивідуальних рішень окремих робітників, які володіють специфічним товаром – здатністю до праці і можуть застосовувати її лише особисто і протягом певного часу. Час належить до найбільш обмежених ресурсів.

Сукупна корисність часу для найманого робітника складається з корисності робочого часу та корисності часу дозвілля. Метою робітника є максимізація сукупної корисності. Щоб максимізувати корисність часу, робітник повинен прийняти індивідуальне рішення: яку частку бюджету часу витрачати на дозвілля, а яку – на працю.

Основним фактором, що впливає на вибір робітника, є годинна ставка заробітної плати. Рівень годинної ставки заробітної плати відображає вартість втрачених можливостей. Кожен робітник може вибрати лише одне місце роботи з багатьох можливих. Щоб утримати робітника на певному робочому місці, суспільство повинно оплатити йому альтернативну вартість втрачених можливостей, забезпечивши таку заробітну плату, яку він міг би одержати при іншому, найкращому застосуванні своєї праці.

Ставка заробітної плати відображає також продуктивність праці. Її зростання пов’язане з підвищенням продуктивності праці внаслідок впровадження нових технологій і зростання кваліфікації робітників, а також виникненням дефіциту трудових ресурсів у періоди економічного піднесення і мобільністю робочої сили – можливістю змінювати місце роботи.

Підвищення ставки заробітної плати за низького її початкового рівня спонукає робітника працювати більше за рахунок скорочення часу дозвілля. Виникає ефект заміни дозвілля працею. Але високий рівень годинної ставки зарплати дає можливість споживати більше за тих самих, або навіть менших затрат робочого часу. Це – прояв ефекту доходу. Він діє у протилежному напрямку і може спричинити скорочення індивідуального пропонування праці.

Рис. 1. Криві індивідуального пропонування праці

Чим вищим є рівень зарплати, тим більшим стає ефект доходу. Коли ефект доходу перевищує ефект заміни, тривалість робочого часу скорочується. Одночасна дія обох ефектів спричиняє дві відповідні конфігурації кривої індивідуального пропонування праці: коли переважає ефект заміни, крива індивідуального пропонування є висхідною (рис. 1.а), коли починає переважати ефект доходу, вона відхиляється ліворуч (рис. 1.б)[6, c. 119-121].

Рис. 2. Криві пропонування праці для конкурентної фірми і галузі

Крива пропонування галузі та економіки в цілому – крива сукупного ринкового пропонування (рис. 2) – є зростаючою функцією ціни праці . Позитивний нахил кривої пов’язаний з ефектами заміни і доходу. Вважають, що в масштабах всієї економіки переважає ефект заміни, тому з підвищенням ставки заробітної плати пропонування робочої сили зростає.

Крива пропонування праці для фірми – покупця на конкурентному ринку праці (рис. 2), показує, яку ціну фірма повинна заплатити за бажану кількість праці. Оскільки обсяг попиту окремої фірми відносно ринку в цілому надто малий, вона може придбати будь-яку кількість праці за наявною ринковою ставкою зарплати, ніяк не впливаючи на її рівень, тому пропонування праці для фірми абсолютно еластичне.

Людський капітал – це міра втіленої у людині здатності приносити доход протягом життя. Він включає природні здібності людини, а також здібності, набуті в процесі освіти і підвищення кваліфікації. Людський капітал створюється, коли людина інвестує сама в себе, і з часом ці інвестиції окупаються у вигляді високої зарплати або здатності виконувати роботу, яка приносить більше задоволення. Розрізняють три види інвестицій в людський капітал: видатки на освіту всіх видів; видатки на охорону здоров’я; видатки на мобільність робочої сили.

Втручання держави у функціонування ринку праці шляхом законодавчого встановлення мінімуму заробітної плати чинить змішаний вплив на нього: з одного боку дещо зменшує рівень зайнятості, а з іншого – допомагає зменшити бідність[5, c. 215-218].

Можливість диктувати ціни є найбільш визначальним критерієм монопольного утворення. В Україні монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монополії виникають внаслідок концентрації та централізації виробництва і капіталу. Відповідно до причин виникнення монополії бувають: природні, адміністративні та економічні. У наукових працях і підручниках визначають такі основні форми монополій, як картелі, синдикати, трести і концерни. На ринку праці можуть виникнути три ситуації монополії– монополія продавця; монополія покупця (монопосонія) та двостороння монополія.

Рис. 3. Класифікація природних ресурсів

Основна глобальна тенденція нині характеризується всезростаючим дефіцитом природних ресурсів. Це супроводжується стрімким ростом цін на продукти харчування, що у свою чергу призвело до ще більшого зубожіння бідних верств населення й до збільшення розриву в прибутках між країнами, а також між сільськими й міськими жителями.

Процес ціноутворення на монопольних ринках праці та капіталу відбувається аналогічно ціноутворенню на аналогічному ринку землі. Наявність монопольної влади на ринку призводить до підвищення ціни та можливості монополісту встановлювати свої умови продажу (купівлі). Дані наслідки обумовлюють необхідність державного регулювання монополізованих ринків. Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Незважаючи на певні успіхи у сфері антимонопольного регулювання в Україні, все ж ще існує цілий ряд проблем.

У зв’язку з цим, основними напрямами удосконалення конкурентної політики в Україні мають стати: узгодження промислової, зовнішньоекономічної, регуляторної політики та політики у сфері приватизації з конкурентною політикою; забезпечення ефективного розвитку конкурентних відносин, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та дальше зменшення рівня монополізації економіки; оптимізація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування як суб’єктів економічних відносин; удосконалення регулювання діяльності суб’єктів природних монополій; розвиток законодавства про захист економічної конкуренції. Реалізація даних пропозицій дозволить, на нашу думку, суттєво збільшити ефективність державної політики спрямованої на захист економічної конкуренції та регулювання діяльності монополій в Україні.

З функціональної точки зору ринок капіталів — це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення: з інституційної — сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий капітал.

Таким чином, ринок капіталів — це складова частина фінансового ринку, що розпадається на ринок цінних паперів і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Це також найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, корпорацій і банків. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах. Він охоплює оборот позикового і банківського капіталів, комерційного і банківського кредитів, а також функціонування кредитних аукціонів[10, c. 72-74].

Формування попиту на ресурси зазнає впливу багатьох специфічних факторів, пов’язаних насамперед з похідним характером попиту. Попит на ресурси залежить від:

— попиту на готову продукцію;

— технології, яку фірма обирає для виробництва продукції;

— співвідношення продуктивності і ціни ресурсу.

Ці чинники впливають на формування кривої попиту на фактори виробництва не тільки фірми, але й галузі, а також економіки в цілому.

У короткостроковому періоді, коли змінним є лише один ресурс і дія закону спадної віддачі зумовлює спадання продуктивності додаткових одиниць ресурсу, перед фірмою постає проблема визначення оптимальної кількості покупок фактора виробництва з метою максимізації чистої вигоди.

Головна особливість ринків капіталу і землі полягає у тому, що ці ресурси є товарами довготривалого використання, тому рішення фірм щодо їх залучення завжди повинні враховувати фактор часу.

Розрізняють три ринки капіталу:

— ринок фінансового капіталу;

— ринок капітальних активів, або фізичного капіталу;

— ринок капітальних послуг, або орендний ринок.

На ринку фінансового капіталу продають і купують цінні папери та грошові кредитні ресурси. Фінансовий капітал має цінність, оскільки надає можливість придбати реальне багатство – фізичний капітал (устаткування, споруди, будівлі виробничого призначення тощо).

Попит на позики фірм і домогосподарств — складна функція від величини процентної ставки. Пропозиція кредитних ресурсів є висхідною функцією від процентної ставки.

Фізичний капітал — вторинний ресурс, оскільки він вироблений людською працею у взаємодії з природними ресурсами, які є первинними для збільшення продуктивності обох ресурсів.

Основний фізичний капітал підприємства виступає як запас, а праця і оборотний фізичний капітал є потоками. Запас капіталу зумовлює отримання підприємством потоку продуктів, розподіленого в часі.

За точками рівноваги для різних рівнів процентної ставки будується висхідна крива заощаджень, яка є кривою індивідуального пропонування позичкових коштів домогосподарства (рис. 4)[11, c. 124-126].

Рис. 4. Крива індивідуального пропонування позичкових коштів

Ринкова ставка проценту, як і будь-яка рівноважна ціна, визначається в результаті взаємодії попиту на гроші та їх пропонування.

Крива ринкового пропонування кредитних ресурсів утворюється як сума індивідуальних обсягів пропонування позичкових коштів за кожного з можливих рівнів ставки проценту. Згідно емпіричних досліджень, чутливість домогосподарств до зміни ставки проценту незначна, еластичність заощаджень за процентною ставкою низька, тому крива ринкового пропонування позичкових коштів є стрімкою висхідною, близькою до вертикальної. Фірма за ринковою ставкою проценту може одержати будь-яку суму грошей, оскільки її потреби у кредитних ресурсах надто малі порівняно з наявним на ринку фінансовим капіталом. Тому пропонування позичкових коштів для фірми абсолютно еластичне, крива пропонування фірми є горизонтальною лінією на рівні рівноважної процентної ставки.

Попит на позичкові кошти має дві складових – попит фірм та попит домогосподарств. На ринку капітальних активів купують і продають фізичний капітал. На обсяги пропонування капітального активу впливають: запас активу, потік послуг від активу і потік доходів.

Запас капіталу визначається кількістю заводів, устаткування, транспортних засобів тощо, які знаходяться у власності фірм на даний момент часу. Потік послуг від активу – це кількість відпрацьованого часу машиною або устаткуванням за певний період. Потік доходів – це прибутки або платежі, одержані від функціонування капітального активу протягом певного періоду[2, c. 256-258].

Невідкладного вирішення сьогодні потребує ряд проблемних питань, головним серед яких є удосконалення існуючої системи корпоративного управління, що стримує розвиток ринку капіталу. Парламент прийняв нові закони щодо пенсійної реформи та іпотечного кредитування, які мають справити позитивний вплив на фондовий ринок. На відміну від України в Європейському Союзі ринки капіталу регулюються державою, незалежно від того, біржові вони чи позабіржові. Саме регульовані ринки капіталу є «серцем» ринкової економіки, статус якої Україна одержала, але на практиці його нам ще потрібно підтверджувати.

Розділ 2. Монопсонія на ринку праці в перехідній економіці України

2.1. Монопольне становище держави на ринку праці

У 90-х роках ХХ ст. в Україні тривале перевищення пропозиції праці над попитом на неї, з одного боку, та неорганізованої і малоефективної дії профспілок, з другого — посилили загалом монопольні позиції на ринку праці з боку держави. В українській літературі вказується, що негативні тенденції в розвитку вітчизняного ринку праці пояснюються збереженням та модифікацією «рудиментарних тенденцій державного монопольного диктату під гаслом радикальних ринкових реформ» [5, ст. 128]. Держава у період роздержавлення і приватизації у 1-ій половині 90-х років володіла одноосібним монопольним правом регулювання і впровадження ринкових реформ, при цьому вона залишалась монополістом-роботодавцем.

Монопольне становище держави на ринку праці існує і сьогодні: держава займає ще значну частку в економіці. На підприємствах державної форми власності у 2008 р. вироблялося 20,5 % промислової продукції і було зайнято 50,1 % працівників від загальної кількості працівників, зайнятих в усіх галузях економіки [13, ст. 308-309]. У державному секторі економіки практично збереглися принципи організації оплати праці від старої командної системи: централізоване обмеження заробітної плати і відповідна розподільча політика.

Монопольне становище держави на ринку праці посилилось і тим, що в 1-й половині 90-х рр. вона практично зламала опір профспілок (на початку 90-х рр. почали формуватись вільні незалежні профспілки) і встановила наднизьку заробітну плату, перш за все, мінімальну заробітну плату. Якщо у 1990 р. середньомісячна заробітна плата перевищувала величину вартості мінімального споживчого бюджету у 2,24 раза, то у 2-ій половині 90-х рр. середньомісячна заробітна плата становила близько половини величини прожиткового мінімуму. Дані свідчать, що у 2008 р. середньомісячна заробітна плата працівників, зайнятих в галузях економіки становила 611,08 грн. [10, ст. 250], що майже дорівнювало величині прожиткового мінімуму (311,3 грн.). Середньомісячна заробітна плата в Україні у перерахунку на долари США у 2008 р. становила 107,9 дол. [10, ст.257]. Це значно нижче, ніж у Польщі, Чехії, Угорщині, Росії, Казахстані, не говорячи про країни з ринковою економікою.

Монополія держави на ринку праці в Україні підривається з появою різних форм господарювання і форм власності, а також з розвитком гнучкого ринку праці, тобто використанням таких нових прогресивних форм зайнятості, як самозайнятість, неповний робочий тиждень, тимчасова робота, надомна робота. Так, в Україні роль недержавного сектору економіки почала зростати у 2-ій половині 90-х рр. У 2008 р. порівняно з 2005 р. попит на працю на підприємствах колективної форми власності, зріс у 2,4 раза, а на приватних підприємствах — у 2,2 раза, а на державних підприємствах він зменшився на 28,82 % [9, ст.32; 10, ст.54].

Розвиток недержавного сектору економіки сприяє виникненню малих підприємств. Саме малий бізнес в розвинутих країнах забезпечує до 60 % нових робочих місць [2, ст.7]. Аналогічна тенденція характерна для країн з перехідною економікою. Так, у Польщі і Чеській Республіці близько 45 % робочих місць надається малими підприємствами, в Росії — це близько 20 % [4, ст.7].

В Україні з 2008 р. спостерігається зростання загальної кількості малих підприємств і збільшення попиту на працю на цих підприємствах. У 2009 р. на 10 тис. населення припадало лише 47 малих підприємств [11, ст.3]. Водночас, на думку економістів, для створення нормального економічного середовища їхня кількість має бути принаймні у 10 разів вища [1, ст.34-40].

Отже, поступовий розвиток підприємств недержавної форми власності і розвиток нових форм господарювання означає, що на ринку праці з’являються фірми-роботодавці. Тому на національному ринку праці великій кількості найманих працівників протистоїть невелика кількість роботодавців. Така ситуація, на наш погляд, означає, що ринок праці зараз в цілому відповідає умовам олігопсонії ринку праці, для якого характерні в цілому такі ознаки:

заробітна плата є низькою (нижче рівня заробітної плати за умов досконалої конкуренції).
зайнятість населення є також нижчою від конкурентного ринку праці. Зауважимо, що деякі регіональні ринки праці в Україні відповідають умовам монопсонії. Роботодавець-монопсоніст, який володіє домінуючим становищем на ринку праці, має змогу платити нижчу заробітну плату, ніж в умовах досконалої конкуренції. Найманий працівник, який не погоджується на низьку заробітну плату, залишається взагалі без місця праці. Наявність, на наш погляд, монопсонічних регіональних ринків пояснюється, по-перше, обмеженою мобільністю праці в Україні, труднощами отримання місця праці і житла при переїздах; по-друге, особливостями розміщення виробництва, існування міст, що обслуговують одне велике підприємство (шахти, військові підприємства). Ця друга причина успадкована від колишньої командної системи. Графічно олігопсонічний ринок праці можна зобразити як монопсонію. Моделюючи сучасний олігопсонічний ринок праці в Україні, постараємося розмежувати короткостроковий і довгостроковий періоди. У короткостроковому періоді пропозиція праці (БІі) є абсолютно нееластичною по відношенню до величини заробітної плати У довгостроковому періоді крива пропозиції праці (БІ) є висхідною: із підвищенням заробітної плати послуги своєї праці запропонують все більше працівників. Це означає, що у довгостроковому періоді пропозиція праці є гнучкою по відношенню до зміни реальної ставки заробітної плати.

Рис. 4. Ринок праці при зростанні попиту на працю

Рис. 4 моделює сучасний стан ринку праці в Україні. Перетин кривої попиту на працю (DI) із кривою пропозиції визначає сучасний стан рівноваги в точці Е1, для якого характерна низька реальна заробітна плата Пропозиція праці в точці рівноваги включає зайняте населення (відрізок O-L1) і незайняте або безробітне населення (відрізок L1-L0). У такій ситуації загострюється конкуренція між працівниками за вільні робочі місця, у роботодавців виникає змога встановити низьку заробітну плату, вищу інтенсивність праці.

У сучасних умовах поступово змінюється ситуація на ринку праці. Насамперед поступово збільшується попит на працю. Переміщення кривої попиту на працю вправо з положення DI у положення DI1 дає змогу, по-перше, збільшити зайнятість з O-L1 до O-L2 і зменшити безробіття, а по-друге — підвищити заробітну плату з W1 до W2.

На наш погляд, олігопсонічна модель ринку праці в Україні збережеться в найближчий час. У таких умовах, як демонструє модель ринку праці, головним фактором збільшення як реальної заробітної плати, так і зайнятості є збільшення попиту на працю.

2.2. Монопсонічний та олігопсонічний ринок праці в Україні

Монопсонія – “opsonia” – закупівля продовольства) – це єдиний покупець даного товару. Користуючись своїм становищем, він має можливість знизити ціну на куповані товари чи послуги і так збільшити свої прибутки. Монопсонія на ринку праці існування тільки одного покупця даного виду праці, одного роботодавця.

Рис. 5. Монопсонія на ринку праці

Відмінна риса економічної історії України — послідовна зміна форм монополізму в сфері праці. Лише на переломних етапах історії відкривався простір для розвитку масової трудової й творчої енергії, ініціативи й працелюбності. Зазначимо, що монополізм у сфері праці — не просто концентрація значних груп працівників на гігантських будовах чи централізоване затвердження єдиних норм і розцінок, державних планів за трудовими ресурсами. У загальних рисах монополізм за своєю сутністю — це такий соціально-економічний феномен, який передбачає позаекономічний вплив на економічні процеси в інтересах вузького кола владних угруповань.

Монопсонія — дзеркальне відображення монополії; ринок, в якому є лише один покупець певного товару. Монополія одного покупця.

Що стосується історичних витоків монополізму в сфері зайнятості в Україні, то можна констатувати, що «радянський ринок праці» пройшов складний історичний шлях. Упродовж десятиріч державно-партійна система послідовно підкоряла своїм інтересам формування трудових ресурсів, їх якісний склад, суспільну організацію праці, масове господарське мислення.

На конкурентному ринку праці кожний підприємець наймає настільки мале число працівників, що не здатний вплинути на ставку заробітної плати. У випадку з монопсонією фірма має монополістичне право наймати працівників. У подібній ситуації зайняті на даній фірмі становлять основну частину всіх зайнятих у галузі. У підсумку, фірма може «диктувати заробітну плату», тому що ставка заробітної плати буде перебувати в прямої залежності від числа найнятих працівників.

Через абсолютизацію праці в суспільному житті, обмеження конкурентно-ринкових відносин і планування руху робочої сили в масштабах усієї економічної системи виникла можливість великі резерви трудової й інтелектуальної енергії спрямовувати на досягнення цілей командно-адміністративної системи, віддаючи при цьому трудівникам зведений до мінімуму необхідний продукт.

За регіонами найбільше зниження потреби в працівниках на кінець 2009р., порівняно з відповідним періодом 2008р., відбулося у Луганській (на 75,4%), Хмельницькій (на 49,5%) та Закарпатській (на 40,9%) областях. Найбільше зростання цього показника спостерігалось у Херсонській області (в 1,9 раза). Навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) за регіонами країни найбільше знизилося у Тернопільській (з 33 до 17 осіб) та Херсонській (з 15 до 7 осіб) областях. Водночас суттєве зростання цього показника спостерігалось у Луганській (з 5 до 15 осіб) та Хмельницькій (з 15 до 23 осіб) областях (таблиця 1)[1, c. 15-16].

Таблиця 1. Попит та пропозиція робочої сили за регіонами

Кількість громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, тис. осіб Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць, тис. осіб Навантаження на одне вільне робоче місце, вакансію, осіб 2009р. 2008р. 2009р. 2008р. 2009р. 2008р. Україна 660,3 780,9 169,7 170,5 4 5 Автономна Республіка Крим 21,5 29,3 6,4 5,3 3 6 Вінницька 32,5 37,3 2,2 2,7 15 14 Волинська 16,5 19,3 3,6 3,3 5 6 Дніпропетровська 35,3 41,3 18,9 17,6 2 2 Донецька 38,6 46,0 25,0 28,8 2 2 Житомирська 25,7 29,5 3,9 2,7 7 11 Закарпатська 18,0 21,5 2,1 3,6 9 6 Запорізька 26,6 31,9 6,8 7,2 4 4 Івано-Франківська 25,6 29,8 1,3 1,5 20 20 Київська 20,9 22,5 7,4 6,1 3 4 Кіровоградська 20,9 25,0 3,5 3,0 6 8 Луганська 27,2 33,4 1,8 7,2 15 5 Львівська 33,3 42,5 4,0 4,7 8 9 Миколаївська 22,0 25,4 2,7 2,3 8 11 Одеська 27,1 29,4 5,8 5,6 5 5 Полтавська 33,8 37,8 6,2 4,6 5 8 Рівненська 27,2 32,9 3,6 3,0 8 11 Сумська 22,6 27,0 2,0 1,9 11 14 Тернопільська 30,0 35,7 1,8 1,1 17 33 Харківська 36,8 43,5 10,7 12,5 3 3 Херсонська 18,9 22,8 2,9 1,5 7 15 Хмельницька 24,1 30,4 1,1 2,1 23 15 Черкаська 30,8 35,1 1,3 1,3 24 27 Чернівецька 16,1 20,6 1,5 1,6 11 13 Чернігівська 21,2 22,8 4,5 4,4 5 5 м.Київ 5,7 6,7 36,2 32,3 0,2 0,2 м.Севастополь 1,4 1,5 2,5 2,6 1 1

Найбільша потреба підприємств була у кваліфікованих робітниках з інструментом (28,7% від загальної кількості вільних робочих місць на кінець 2009р.), робітниках з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (18,7%) і працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг, промисловості, будівництва та транспорту (13,6%).

Упродовж 2009р. відбулося зниження кількості вільних робочих місць (вакансій), передбачених для окремих працівників професій, зазначених у таблиці. Зокрема, порівняно з 2006р. потреба у працівниках найпростіших професій у сільському господарстві скоротилась на 37,9%, у кваліфікованих робітниках у галузі точної механіки, ручних ремесел та друкування – на 14,9%, у робітниках, що обслуговують машини, та складальниках машин – на 13,4%, у кваліфікованих робітниках з видобутку корисних копалин і на будівництві – на 11,3%, у працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг – на 9,1%. При цьому зросла потреба підприємств на фахівців у галузі фізичних, математичних та технічних наук – на 21,8%, службовців, пов’язаних з інформацією, – на 23,3%, службовців, що обслуговують клієнтів, – на 20,5%.

Диференціація розмірів заробітної плати за видами економічної діяльності є головним чинником міжрегіональних відмінностей.

Найвищу заробітну плату у 2009р., як і раніше, отримували працівники підприємств м.Києва (у 1,7 раза більше ніж в середньому по країні), а також регіонів, де сконцентровані підприємства гірничо-металургійного комплексу: Донецької, Дніпропетровської, Запорізької областей, а також Київської області (на 0,8–13,6% більше). Найнижчі показники (відповідно на 23,9–30,2% нижче) були у працівників Тернопільської, Волинської, Чернігівської, Херсонської та Вінницької областей (Дані з сайту Державної статистики України).

Завдяки високим темпам зростання номінальної заробітної плати та підвищенню розміру мінімальної заробітної плати, спостерігається позитивна тенденція скорочення частки низькооплачуваних і збільшення середньо та високооплачуваних працівників. Якщо у грудні 2009р. нарахування понад 1000 грн. мали 43,6% працівників, то у 2008р. більше половини (57,2%).

Розподіл працівників за розмірами заробітної плати свідчить про відсутність залежності розміру зарплати від професійно-кваліфікаційного рівня працівників як у сфері послуг, так і виробництва. Наприклад, в установах освіти, де працівники мають високий кваліфікаційний та професійний рівень, забезпечений вищою освітою, у грудні 2008р. лише у 13,1% працюючих нарахована заробітна плата перевищувала 2000 грн., в установах охорони здоров’я та соціальної допомоги ще менше – у 6,9%. Разом з тим серед зайнятих у сфері фінансової діяльності зазначена категорія складала майже половину.

Такі ж відмінності у рівнях оплати праці спостерігаються у виробничих видах діяльності. Так, на підприємствах металургійного виробництва та з виробництва коксу та продуктів нафтоперероблення більше половини працівників отримали заробітну плату понад 2000 грн., разом з тим на підприємствах текстильного виробництва, виробництва одягу, хутра та виробництва шкіри, виробів зі шкіри зазначена категорія не перевищувала 5% працюючих.

Трансформування ринку праці від монополізованого до конкурентного стане можливим за умов «революційної ситуації'» у сфері зайнятості, що передбачає:

1) постійний пошук оптимального співвідношення повноважень центру і регіонів (встановлення макропропорцій зайнятості, визначення стратегічних напрямів відтворення трудових ресурсів), з одного боку, й самостійності господарських організацій у вирішенні оперативних питань кадрової та соціальної політики, з іншого; 2) необхідність зростання ролі диференційованого підходу до різних груп зайнятих, категорій персоналу на підприємствах, фірмах, малих підприємствах тощо; 3) в умовах перехідної економіки важливо концентрувати увагу на соціально-культурній складовій ринку праці; 4) перехід до нових форм зайнятості значною мірою залежить від політики владних структур.

Владні структури мають усвідомити важливість цієї проблеми і проводити активну політику зайнятості, підтримки конкурентних механізмів у сфері праці, стимулювання професійної перепідготовки з огляду на структурну перебудову економіки, формування здорової трудової етики й культури[12, c. 17].

У загальному плані варто звернути увагу на те, що закономірності формування попиту та пропозиції людського капіталу на внутрішніх ринках праці регіональних підприємств мають свою специфіку в порівнянні із зовнішніми стосовно організації ринками праці. При зміні масштабів і структури внутрішнього попиту на людський капітал підприємство може й повинне коректувати й пропозиція праці, що виходить від уже найнятих працівників. Практично кожний співробітник підприємства, вчасно обізнаний про зміни й інновації в діяльності фірми, буде приймати усвідомлене рішення про власний професійний ріст. Взаємодія економічних інтересів регіонального підприємства й працівника, реалізована в рамках внутріфірмового ринку праці, проявляється в змінах структури пропозиції праці. Прагнення працівника до збереження статусу зайнятого буде стимулювати його до адекватної реакції на зміну внутріфірмового попиту на людський капітал. Найбільше «гнучкі» співробітники можуть завчасно формувати ті знання, уміння й навички, які в перспективі будуть затребувані організацією на внутрішньому ринку праці.

Зазначені обставини формування попиту та пропозиції людського капіталу дозволяють наполягати на тому, що внутрішній ринок праці регіонального підприємства є монополізованим з боку попиту. Інакше кажучи, це монопсония, або ринок праці на якому діє єдиний наймач (роботодавець).

Методологічні основи монопсонії — попиту на працю в умовах недосконалої конкуренції розроблені Дж.Робінсон. Загальний випадок монопсонії Дж.Робинсон представляє як взаємодію кривій граничних витрат придбання (попиту) ресурсу (автор — людського капіталу) і кривій пропозиції ресурсу. Зроблено висновок про те, що монопсоніст на ринку ресурсів (у т.ч.на ринку праці) буде купувати стільки ресурсів (людського капіталу), що їхня гранична корисність буде рівнятися граничним витратам придбання цього ресурсу. Отже, монопсоніст завжди буде наймати менше працівників і платити їм більше низьку заробітну плату, чим в умовах зовсім конкурентного ринку праці. Для працівників монопсонія обертається втратою робочих місць і зниженням заробітної плати, а для роботодавця- монопсоніста збільшенням прибутку.

Таким чином, внутрішній ринок праці регіонального підприємства, є монопсонією тому що:

на внутрішньому ринку праці взаємодіють, з одного боку, значна кількість кваліфікованих працівників (людський капітал), з інший, єдиний роботодавець;
роботодавець пред’являє попит на певний рівень людського капіталу із сумарної кількості працівників однієї спеціальності або професії;
людський капітал на внутрішньому ринку праці не має високої мобільності (наприклад, через певні соціальні умови, або через вузьку кваліфікаційну спеціалізацію);
роботодавець-монопсоніст сам установлює ставку заробітної плати, а працівники або змушені погоджуватися, або шукати іншу роботу.

Зростання попиту на працю в Україні передбачає структурну модернізацію економіки, технологічне оновлення основного капіталу на основі активної інвестиційної та інноваційної діяльності, трансформації системи зайнятості, розвитку гнучкості ринку праці.

Разом з тим «олігопсонічна поведінка роботодавця… потребує державної політики, аналогічної антимонопольній на товарних ринках» [14, ст.338]. Це зумовлює на сьогодні посилення ролі держави в напрямку реформування трудової сфери, яка повинна враховувати всі об’єктивні закономірності функціонування ринку праці. Ефективність державної політики на ринку праці буде високою, коли вона буде складовою економічної політики держави, коли регулювання трудових процесів на макрорівні відбуватиметься у тісному взаємозв’язку з економічними і соціальними перетвореннями в напрямку створення соціально орієнтованої ринкової економіки.

Висновки

Умови ринкової економіки, процеси глобалізації та регіоналізації у сучасному світі примушують дивитися на сировинно-енергетичні ресурси широко й комплексно. Адже вони не тільки виступають первинною матеріальною субстанцією виробничих процесів, засобом натурально-речовинного балансування на національному рівні. Вони є також об’єктом міжнародних економічних відносин, з участю якого здійснюються дедалі ширші міжнародні торговельні контакти, відбувається рух факторів виробництва.

Паливно-сировинні, як і інші економічні ресурси, є обмеженими. Це пов’язано:

з технічною неможливістю їх нелімітованого залучення до процесу виробництва;
з екологічними рамками економічного зростання, промислової діяльності, кількості споживаної енергії;
з фізичним вичерпуванням природних ресурсів.

Обмеженість ресурсів об’єктивно висуває питання про такий економічний розподіл, який дав би змогу найбільш ефективно їх використовувати, максимізувати прибуток, що отримується під час виробничого процесу. Проте проблема, яка порушується у цій главі, розглядається в дещо іншому ракурсі, зважаючи на особливості загальних завдань розвитку людства на сучасному етапі. Адже вона за всіма критеріями належить до категорії глобальних, причому є однією з найбільш нагальних і такою, що матиме вирішальний вплив на умови та перспективи суспільно-економічного життя. Адекватне розуміння сутності проблеми використання людством енергосировинних ресурсів потребує розширення предметного контексту розгляду, бачення передісторії проблеми.

Україна має не тільки різноманітний, а й потужний ПРП. Серед інших виділяються мінеральні, земельні та рекреаційні ресурси. Досі найактивніше використовувалися мінеральні й земельні ресурси, що значною мірою вплинуло на економічний потенціал України. Це дістало вияв у формуванні промислових агломерацій з виробництва продуктів паливно-енергетичного, металургійного, хімічного, будівельного та інших міжгалузевих комплексів. Близько 50 промислових вузлів України й нині зберігають чітку природно-ресурсну орієнтацію. Територіальний розподіл ПРП нерівномірний, що позначається на галузевій і територіальній структурі виробництва регіонів.

Саме територіальна концентрація промислового виробництва в поєднанні з недосконалими технологіями призвела до значного погіршення природних властивостей ландшафтів. Своєрідність географічного положення України, її природних умов, ресурсного та наукового потенціалу, стану економіки й трансформаційних процесів у суспільстві породжує чимало проблем на шляху економічного зростання. У довгостроковому плані проблема дефіциту сировинних ресурсів та її розв’язання перебувають у залежності від обраної парадигми відносин «людина — навколишнє середовище», моделі технологічного розвитку.

Отже, це безпосередньо пов’язано із завданням розробки та запровадження нових технологій. Ідеться як про створення матеріально-технічних замінників деяких обмежених ресурсів, так і про використання утилізованих відходів. Це дасть змогу не тільки зменшити обсяги споживання первинних природних ресурсів, а й значно підвищити ефективність виробництва, продуктивність праці, забезпечити випуск товарів, що задовольнятимуть принципово нові потреби людей.

Таким чином, розглянувши особливості функціонування монополізованих ринків ресурсів можна зробити такі основні висновки. Монополія — це підприємство або група підприємств, що випускає значну частину продукції даної галузі, або декількох галузей і може диктувати ринку ціни.

Монопсоніст, порівняно з конкурентним ринком, наймає менше робітників і за нижчою ставкою зарплати. Монопсонія призводить до неефективного використання ресурсів суспільства: воно одержує меншу кількість продукції, а всі робітники отримують ставку зарплати не на рівні їх продуктивності, а на рівні середніх видатків на ресурс, що збільшує прибуток монопсоніста.

Список використаної літератури

Білоус Г. Розвиток малого підприємництва в Україні// Економіка України. — 2000. — № 2. — С. 34-40.
Діденко Я. Формування ефективної державної політики зайнятості в Україні// Україна: аспекти праці. — 2002. — № 2. — С. 3-7.
Дятлов С.А. Рабочая сила в системе рыночных отношений. — СПб.: Изд-во СПб. ун-та экономики и финансов, 1992. — С. 93.
Косік А. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Алла Косік, Галина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 415 с.
Краснов Ю. Стратегічні й оперативні заходи щодо державного регулювання зайнятості населення// Україна: аспекти праці. — 1999. — № 2. — С. 3-7.
Лісовицький В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Володимир Лісовицький,. — 3-є вид., доп. та переробл.. — К.: Кондор, 2007. — 163 с.
Мандибура В.О. Проблеми обмеження монопольних проявів дискримінації робочої сили на ринку праці в Україні// Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки: Міжн. наук.-практ. конф. Т.1. — К., 2000. — С. 127-132.
Миронов М. Особливості подолання монополізму в сфері зайнятості й формування конкурентного ринку праці // Україна: аспекти праці. — 2006. — № 5. — С. 15-17
Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій/ В.Базилевич, В.Лук’янов, Н.Писаренко, Н.Квіцинська; М-во освіти України, Київ. держ.торг.-екон. ун-т. — К.: Четверта хвиля, 2001. — 246 с.
Петрова І.Л. Ринок праці: процес сегментації. — К., 1996. — 178 с.
Петюх В.М. Ринок праці: Навчальний посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 288 с.
Піндайк Роберт С., Рубінфелд Деніел Л. Мікроекономіка/ Пер. з англ. — К.: Основи, 1996. — 646 с.
Праця в Україні в 2009 р.: Статистичний збірник/ Державний комітет статистики України. — К.: Техніка, 2010. — 436 с.
Праця в Україні в 2008 р.: Статистичний збірник/ Державний комітет статистики України. — К.: Техніка, 2009. — 355 с.
Сахань І. Становлення середнього класу в Україні// Україна: аспекти праці. — 2002. — № 8. — С. 3-5.
Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Мікроекономіка/ Пер. з англ. — К.: Основи, 1998. — 676 с.
Статистичний щорічник України за 2009 рік/ Державний комітет статистики України. — К.: Техніка, 2010. — 644 с.
Шевченко Л. Заробітна плата як ринкова оцінка праці// Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки: Міжн. наук.-практ. конф. Т.1. — К., 2000. — С. 335-340.