Монополія на ринках ресурсів: зміст та наслідки
Категорія (предмет): Економічна теоріяВступ.
Розділ 1. Монополія на ринках: праці, капіталу, природних ресурсів.
Розділ 2. Наслідки монополізації та антимонопольне регулювання.
Розділ 3. Особливості формування монопольних цін на ринку природних ресурсів в Україні.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Актуальність теми. Необхідні для виробництва ресурси фірми купують на специфічних ринках, які називаються ринками факторів виробництва або ресурсів. Продавцями на цих ринках виступають домогосподарства та інші фірми, які володіють тими чи іншими ресурсами.
Сучасне життя не можливо уявити без ринкових відносин, а відповідно і без ринків. Існує багато ринків: ринок товарів і послуг, ринок праці, ринок капіталу тощо. Але умовно всі ці ринки можна поділити на два види:
1) ринки досконалої конкуренції. Модель досконалої конкуренції описує функціонування ідеальної економічної системи, в якій господарські зв’язки організуються на засадах вільного обміну між незалежними економічними суб’єктами.
2) ринки недосконалої конкуренції – це структури, у яких не діють умови повної конкуренції. Найсуттєвіша відмінність неповністю конкурентних ринків від повністю конкурентних полягає у здатності учасників таких ринків впливати на ринкові ціни.
Дослідження ринків ресурсів базується на ряді припущень: кожен фактор має свою продуктивність, яку враховує фірма, купуючи ресурси; у короткостроковому періоді діє закон спадної віддачі; у довгостроковому періоді існує взаємозамінність основних факторів виробництва.
Ринки факторів виробництва, як і ринки товарів, мають різну структуру: існують досконало конкурентні ринки, а також ринки з монопольною та монопсонічною владою.
Ринки ресурсів, як і всі інші, регулюються силами попиту і пропонування. Попит фірми на фактори виробництва має спільні риси для всіх видів ресурсів, тоді як пропонування кожного з ресурсів має свої специфічні особливості. Закон попиту так само справедливий для ринку ресурсів, як для ринку готової продукції: чим вищою є ціна ресурсу, тим меншим за інших рівних умов буде обсяг попиту на нього.
Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси монополії на ринках ресурсів та її наслідки.
Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:
· визначити монополію на ринку праці;
· охарактеризувати особливості монополії на ринку капіталу;
· дослідити монополію на ринку природних ресурсів;
· проаналізувати наслідки монополізації ринків ресурсів та її державне регулювання;
· зробити аналіз монополії на ринку природних ресурсів в Україні.
Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси монополії, її вплив на ринку ресурсів.
Предметом дослідженнявиступає дослідження монополії на ринку ресурсів – праці, капіталу та природних ресурсів.
Розділ 1. Монополія на ринках: праці, капіталу, природних ресурсів
Монопольне положення є бажаним для кожного підприємця або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілий ряд проблем і ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови. Можна вважати, що вони нав'язують свої контрагентам, а іноді і товариству свої особисті інтереси. Досягти монопольного положення першим шляхом нелегко, про що свідчить самий факт винятковості цих утворень. Крім цього, цей шлях до монополії можна вважати “порядним”, оскільки він передбачає постійне підвищення ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурентами.
Монополія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу і т.п.), що належить одній особі, групі осіб чи державі.
Обсяг пропонування праці в економіці визначається на основі індивідуальних рішень окремих робітників, які володіють специфічним товаром – здатністю до праці і можуть застосовувати її лише особисто і протягом певного часу. Час належить до найбільш обмежених ресурсів.
Сукупна корисність часу для найманого робітника складається з корисності робочого часу та корисності часу дозвілля. Метою робітника є максимізація сукупної корисності. Щоб максимізувати корисність часу, робітник повинен прийняти індивідуальне рішення: яку частку бюджету часу витрачати на дозвілля, а яку – на працю.
Основним фактором, що впливає на вибір робітника, є годинна ставка заробітної плати. Рівень годинної ставки заробітної плати відображає вартість втрачених можливостей. Кожен робітник може вибрати лише одне місце роботи з багатьох можливих. Щоб утримати робітника на певному робочому місці, суспільство повинно оплатити йому альтернативну вартість втрачених можливостей, забезпечивши таку заробітну плату, яку він міг би одержати при іншому, найкращому застосуванні своєї праці.
Ставка заробітної плати відображає також продуктивність праці. Її зростання пов’язане з підвищенням продуктивності праці внаслідок впровадження нових технологій і зростання кваліфікації робітників, а також виникненням дефіциту трудових ресурсів у періоди економічного піднесення і мобільністю робочої сили – можливістю змінювати місце роботи.
Підвищення ставки заробітної плати за низького її початкового рівня спонукає робітника працювати більше за рахунок скорочення часу дозвілля. Виникає ефект заміни дозвілля працею. Але високий рівень годинної ставки зарплати дає можливість споживати більше за тих самих, або навіть менших затрат робочого часу. Це – прояв ефекту доходу. Він діє у протилежному напрямку і може спричинити скорочення індивідуального пропонування праці.
Чим вищим є рівень зарплати, тим більшим стає ефект доходу. Коли ефект доходу перевищує ефект заміни, тривалість робочого часу скорочується. Одночасна дія обох ефектів спричиняє дві відповідні конфігурації кривої індивідуального пропонування праці: коли переважає ефект заміни, крива індивідуального пропонування є висхідною (рис. 1.1.а), коли починає переважати ефект доходу, вона відхиляється ліворуч (рис. 1.1.б)[6, c. 119-121].
Крива пропонування галузі та економіки в цілому – крива сукупного ринкового пропонування (рис. 1.2) – є зростаючою функцією ціни праці . Позитивний нахил кривої пов’язаний з ефектами заміни і доходу. Вважають, що в масштабах всієї економіки переважає ефект заміни, тому з підвищенням ставки заробітної плати пропонування робочої сили зростає.
Крива пропонування праці для фірми – покупця на конкурентному ринку праці (рис. 1.2), показує, яку ціну фірма повинна заплатити за бажану кількість праці. Оскільки обсяг попиту окремої фірми відносно ринку в цілому надто малий, вона може придбати будь-яку кількість праці за наявною ринковою ставкою зарплати, ніяк не впливаючи на її рівень, тому пропонування праці для фірми абсолютно еластичне.
Людський капітал – це міра втіленої у людині здатності приносити доход протягом життя. Він включає природні здібності людини, а також здібності, набуті в процесі освіти і підвищення кваліфікації. Людський капітал створюється, коли людина інвестує сама в себе, і з часом ці інвестиції окупаються у вигляді високої зарплати або здатності виконувати роботу, яка приносить більше задоволення. Розрізняють три види інвестицій в людський капітал: видатки на освіту всіх видів; видатки на охорону здоров’я; видатки на мобільність робочої сили.
Втручання держави у функціонування ринку праці шляхом законодавчого встановлення мінімуму заробітної плати чинить змішаний вплив на нього: з одного боку дещо зменшує рівень зайнятості, а з іншого – допомагає зменшити бідність[5, c. 215-218].
Можливість диктувати ціни є найбільш визначальним критерієм монопольного утворення. В Україні монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монополії виникають внаслідок концентрації та централізації виробництва і капіталу. Відповідно до причин виникнення монополії бувають: природні, адміністративні та економічні. У наукових працях і підручниках визначають такі основні форми монополій, як картелі, синдикати, трести і концерни. На ринку праці можуть виникнути три ситуації монополії– монополія продавця; монополія покупця (монопосонія) та двостороння монополія.
Основна глобальна тенденція нині характеризується всезростаючим дефіцитом природних ресурсів. Це супроводжується стрімким ростом цін на продукти харчування, що у свою чергу призвело до ще більшого зубожіння бідних верств населення й до збільшення розриву в прибутках між країнами, а також між сільськими й міськими жителями.
Процес ціноутворення на монопольних ринках праці та капіталу відбувається аналогічно ціноутворенню на аналогічному ринку землі. Наявність монопольної влади на ринку призводить до підвищення ціни та можливості монополісту встановлювати свої умови продажу (купівлі). Дані наслідки обумовлюють необхідність державного регулювання монополізованих ринків. Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Незважаючи на певні успіхи у сфері антимонопольного регулювання в Україні, все ж ще існує цілий ряд проблем.
У зв’язку з цим, основними напрямами удосконалення конкурентної політики в Україні мають стати: узгодження промислової, зовнішньоекономічної, регуляторної політики та політики у сфері приватизації з конкурентною політикою; забезпечення ефективного розвитку конкурентних відносин, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та дальше зменшення рівня монополізації економіки; оптимізація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування як суб’єктів економічних відносин; удосконалення регулювання діяльності суб’єктів природних монополій; розвиток законодавства про захист економічної конкуренції. Реалізація даних пропозицій дозволить, на нашу думку, суттєво збільшити ефективність державної політики спрямованої на захист економічної конкуренції та регулювання діяльності монополій в Україні.
З функціональної точки зору ринок капіталів — це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення: з інституційної — сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий капітал.
Таким чином, ринок капіталів — це складова частина фінансового ринку, що розпадається на ринок цінних паперів і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Це також найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, корпорацій і банків. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах. Він охоплює оборот позикового і банківського капіталів, комерційного і банківського кредитів, а також функціонування кредитних аукціонів[10, c. 72-74].
Формування попиту на ресурси зазнає впливу багатьох специфічних факторів, пов’язаних насамперед з похідним характером попиту. Попит на ресурси залежить від:
— попиту на готову продукцію;
— технології, яку фірма обирає для виробництва продукції;
— співвідношення продуктивності і ціни ресурсу.
Ці чинники впливають на формування кривої попиту на фактори виробництва не тільки фірми, але й галузі, а також економіки в цілому.
У короткостроковому періоді, коли змінним є лише один ресурс і дія закону спадної віддачі зумовлює спадання продуктивності додаткових одиниць ресурсу, перед фірмою постає проблема визначення оптимальної кількості покупок фактора виробництва з метою максимізації чистої вигоди.
Головна особливість ринків капіталу і землі полягає у тому, що ці ресурси є товарами довготривалого використання, тому рішення фірм щодо їх залучення завжди повинні враховувати фактор часу.
Розрізняють три ринки капіталу:
— ринок фінансового капіталу;
— ринок капітальних активів, або фізичного капіталу;
— ринок капітальних послуг, або орендний ринок.
На ринку фінансового капіталу продають і купують цінні папери та грошові кредитні ресурси. Фінансовий капітал має цінність, оскільки надає можливість придбати реальне багатство – фізичний капітал (устаткування, споруди, будівлі виробничого призначення тощо).
Попит на позики фірм і домогосподарств — складна функція від величини процентної ставки. Пропозиція кредитних ресурсів є висхідною функцією від процентної ставки.
Фізичний капітал — вторинний ресурс, оскільки він вироблений людською працею у взаємодії з природними ресурсами, які є первинними для збільшення продуктивності обох ресурсів.
Основний фізичний капітал підприємства виступає як запас, а праця і оборотний фізичний капітал є потоками. Запас капіталу зумовлює отримання підприємством потоку продуктів, розподіленого в часі.
За точками рівноваги для різних рівнів процентної ставки будується висхідна крива заощаджень, яка є кривою індивідуального пропонування позичкових коштів домогосподарства (рис. 1.4)[11, c. 124-126].
Ринкова ставка проценту, як і будь-яка рівноважна ціна, визначається в результаті взаємодії попиту на гроші та їх пропонування.
Крива ринкового пропонування кредитних ресурсів утворюється як сума індивідуальних обсягів пропонування позичкових коштів за кожного з можливих рівнів ставки проценту. Згідно емпіричних досліджень, чутливість домогосподарств до зміни ставки проценту незначна, еластичність заощаджень за процентною ставкою низька, тому крива ринкового пропонування позичкових коштів є стрімкою висхідною, близькою до вертикальної. Фірма за ринковою ставкою проценту може одержати будь-яку суму грошей, оскільки її потреби у кредитних ресурсах надто малі порівняно з наявним на ринку фінансовим капіталом. Тому пропонування позичкових коштів для фірми абсолютно еластичне, крива пропонування фірми є горизонтальною лінією на рівні рівноважної процентної ставки.
Попит на позичкові кошти має дві складових – попит фірм та попит домогосподарств. На ринку капітальних активів купують і продають фізичний капітал. На обсяги пропонування капітального активу впливають: запас активу, потік послуг від активу і потік доходів.
Запас капіталу визначається кількістю заводів, устаткування, транспортних засобів тощо, які знаходяться у власності фірм на даний момент часу. Потік послуг від активу – це кількість відпрацьованого часу машиною або устаткуванням за певний період. Потік доходів – це прибутки або платежі, одержані від функціонування капітального активу протягом певного періоду[2, c. 256-258].
Невідкладного вирішення сьогодні потребує ряд проблемних питань, головним серед яких є удосконалення існуючої системи корпоративного управління, що стримує розвиток ринку капіталу. Парламент прийняв нові закони щодо пенсійної реформи та іпотечного кредитування, які мають справити позитивний вплив на фондовий ринок. На відміну від України в Європейському Союзі ринки капіталу регулюються державою, незалежно від того, біржові вони чи позабіржові. Саме регульовані ринки капіталу є "серцем" ринкової економіки, статус якої Україна одержала, але на практиці його нам ще потрібно підтверджувати.
Розділ 2. Наслідки монополізації та антимонопольне регулювання
Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об’єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію робітників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. У промисловості трапляється, що якась фірма завдяки ефективній технології, своїм патентам, своїм фірмовим маркам, лозунгам здійснює значний контроль над цінами.
Монополії встановлюють надто високі ціни порівняно з цінами, що утворюються на основі суспільних граничних витрат. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам і водночас обкладають споживачів своєрідною “даниною” на свою користь. Покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку і тому вони отримуватимуть надто мало продукту за свої гроші. Це зростання цін спостерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли на внутрішньому ринку ціни вищі, ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і невеликий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги. Отже, найбільш помітним зовнішнім проявом існування монополії є зростання цін і наявність дефіциту, стимулювання інфляційних процесів[3, c. 96-97].
Держава повинна виступати як самостійний економічний суб'єкт та рівноправний суб'єкт ціноутворення, володіючи своєю часткою власності, і як регулюючий орган, суб'єкт економічних відносин, котрий виходить за рамки ринкових відносин і є представником суспільної економіки взагалі. За таких умов слід використовувати як прямі, так і опосередковані методи регулювання ринкової діяльності. Для цього необхідно обов'язково розмежувати функції, щоб ціноутворенні було ринковим, а ціни не диктувалися лише одним ринковим суб'єктом.
Не викликає сумніву, що гальмом у розвитку будь-якого ринку є наявність монополіста, який має можливість (і в переважній більшості випадків використовує її) впливу на процеси ринку, в результаті чого зазнають шкоди інтереси учасників цього ринку та проміжний і кінцевий споживач товарів, робіт, послуг — покупець. Саме тому необхідною є ефективна дія запобіжних механізмів державного регулювання, норм конкурентного законодавства.
Одним з основних нормативно-правових актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України "Про захист економічної конкуренції", який регулює відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією. Під економічною конкуренцією (конкуренцією) відповідно до Закону розуміється змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної конкуренції, однією з яких є антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання [4, с. 106].
Визначальна роль у забезпеченні дотримання законності у сфері конкурентно-правових відносин, безумовно, належить органам Антимонопольного комітету України та, в свою чергу, — господарським судам України. Враховуючи специфічність положень конкурентного законодавства та багатогранність і розмаїття вчинюваних правопорушень, постає необхідність розроблення єдиних методологічних підходів, забезпечення сталої практики застосування норм права про захист економічної конкуренції.
Одним із найефективніших заходів досягнення поставлених завдань (цілей), на нашу думку, є розгляд справ про захист економічної конкуренції спеціальним складом колегій судів. У Вищому господарському суді України вже дещо зроблено для запровадження такої спеціалізації. Це дозволить підняти на більш високий рівень якість судових актів, що приймаються господарськими судами, і тим самим підвищити конституційні гарантії суб'єктів господарювання. Поряд з організаційними питаннями вважаємо за необхідне висвітлити і деякі правові проблеми, що виникають при розгляді господарськими судами України справ, пов'язаних із захистом економічної конкуренції.
Узгодженими діями відповідно до ст. 5 Закону є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.
Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання. Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій[5, c. 116-117].
Стаття 6 Закону визначає антиконкурентні узгоджені дії як узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.
Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:
1. встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;
2. обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;
3. розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;
4. спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;
5. усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;
6. застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;
7. укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;
8. істотного обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин [4, с. 106].
Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвиткові конкуренції, здійснюються органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю. Для забезпечення державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захисту інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень утворено спеціальний державний орган – Антимонопольний комітет України.
Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:
— здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції;
— захист законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, накладання стягнень за порушення цього законодавства у межах своїх повноважень;
— сприяння розвиткові добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.
Правове становище Антимонопольного комітету України визначено Законом України "Про Антимонопольний комітет України", а його діяльність щодо контролю за концентрацією суб'єктів господарювання, розгляду заяв та справ про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та про недобросовісну конкуренцію регламентують закони України "Про захист економічної конкуренції" та "Про захист від недобросовісної конкуренції" [1, с. 68-69].
Розділ 3. Особливості формування монопольних цін на ринку природних ресурсів в Україні
Запас природних ресурсів визначається самою природою. Обсяг потоку — послуг природних ресурсів — визначається людським вибором. Ціною послуг природних ресурсів (землі) є земельна рента R — орендна плата за користування землею протягом певного періоду (року).
Економічна рента — це ціна, яка виплачується за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких (їх запаси) обмежена. Саме унікальна умова пропозиції землі та інших земельних ресурсів — їх фіксована кількість — відрізняє рентні платежі від заробітної плати, проценту та прибутку.
Рента — доход з землі, який отримує її власник (землевласник) на відміну від доходу, який отримує підприємець (орендар — землекористувач), використовуючи землю, як об'єкт господарювання.
Ціна землі як запасу визначається поточною цінністю майбутньої ренти. Якщо відомі процентна ставка r і щорічна рента R, то поточна цінність ренти (ПЦР) за N років складатиме:
ПЦР = R / (1+r) + R / (1+r)2 + R / (1+r)3 + …+ R / (1+r)N (1)
Через те що земля може давати ренту необмежено довго, ціна її Р визначатиметься поточною цінністю ренти за формулою (1), коли N прямує до нескінченності; ця величина може бути підрахована як сума членів спадної геометричної прогресії і дорівнюватиме:
Р = R / r (2)
Обсяг землі обмежений — і в національному масштабі, і на рівні окремих домогосподарств та сільськогосподарських підприємств. Щодо якості землі, то вона може з часом бути покращена або погіршена, залежно від того як ведеться господарювання.
Через обмеженість земельних ресурсів пропозиція землі вважається абсолютно нееластичною, тобто крива пропозиції Sземлі є вертикальною лінією на рис.3.1. Сукупна пропозиція землі не може бути змінена внаслідок індивідуальних рішень. Окремі домогосподарства, зрозуміло, можуть змінювати обсяг землі, що перебуває у їхній власності, але це не впливає на її сукупний обсяг[2, c. 188-189].
Земля може використовуватись більш або менш інтенсивно. Наприклад, одну й ту саму площу може займати одноповерховий будинок і хмарочос; сільськогосподарська ділянка може оброблятися з використанням і без використання добрив, зрошування, сільськогосподарської техніки. Але інтенсивність не впливає на пропозицію землі. Вона залежить від того, як сполучається земля з іншим фактором виробництва – капіталом.
Попит на землю є вирішальним чинником земельної ренти, він визначається цінністю землі для фірм-користувачів. Можна вирізнити сільськогосподарський попит і несільськогосподарський (попит на землю для житлового будівництва, для промислового використання тощо).
На цінність землі сільськогосподарського призначення впливає якість ґрунтів, клімат, віддаленість від центрів споживання (хоча вага останнього чинника послаблюється внаслідок удосконалення засобів зберігання продукції та її транспортування). С/г попит є вторинним по відношенню до попиту на продовольство, котрий вважається низько еластичним; отже, чинники, які визначають попит на продовольство і стан рівноваги на ринку продовольства, прямо впливають на с/г попит.
На цінність земель несільськогосподарського призначення головним чином впливає її розміщення – цінність землі порівняно вища у містах, ніж у сільській місцевості і надзвичайно висока в центрі великих міст; меншою мірою на цінність землі впливає її якість, придатність для житлового будівництва чи промислового використання.
Криві попиту на землю є спадними, тому що при збільшенні обсягів використання земельних ресурсів доводиться залучати все менш прибуткові ділянки землі.
Крива сукупного ринкового попиту на землю утворюється як горизонтальна сума кривих сільськогосподарського та несільськогосподарського попиту.
Рівновага на ринку земельних послуг визначається співвідношенням попиту на земельні послуги та пропозиції земельних послуг.
Пропозиція землі з причини своєї жорсткої обмеженості абсолютно нееластична за ціною, тому крива пропозиції землі (як і послуг, що надаються нею), має вертикальний вигляд.
Попит на землю та попит на послуги, які надаються землею, є похідним від попиту на продовольство, він залежить також від якості ґрунтів, їх розташування, інфляційних очікувань тощо. Крива попиту на землю та послуги, що нею надаються, має спадний нахил, що пояснюється дією закону спадної родючості ґрунту. Особливості землі як економічного ресурсу можна розглянути у порівнянні його з ресурсами "праця" та "фізичний капітал" (табл. 1.1)[6, c. 185-186].
Земельний ринок — одна із самих прибуткових статей доходів бюджету багатьох держав.
У визначенні ціни на землі, безсумнівно, останнє слово за попитом та пропозицією. Однак суб'єкт, що бажає придбати земельну ділянку, розглядає альтернативні варіанти. Справді , ціна землі — це покупна ціна не землі, а тієї земельної ренти, що вона приносить. У цьому економічному її змісті ренту можна розглядати як відсоток на капітал. Підвищення попиту на землю реально веде не до збільшення пропозиції, а до росту ренти — ціни за земельні ділянки, одержуваної їхніми власниками.
Попит на землю пред'являють покупці, яких можна розділити на дві групи:
— сільськогосподарські користувачі — всі використовують родючість ґрунтів для виробництва сільськогосподарської продукції будь-якого типу;
— несільськогосподарські користувачі — всі, кому земля потрібна для будівництва будинків, промислового виробництва або інших цілей, не пов'язаних з використанням родючості ґрунтів.
Для сільськогосподарських виробників ціна землі визначається її родючістю й у певній мері місцем розташування, від якого залежать як ґрунтово-кліматичні умови виробництва, так і витрати на доставку ресурсів і готової продукції.
Для несільськогосподарських виробників основних факторів формування ціни землі два:
1) підготовленість ділянки до використання (ділянка, до якого вже підведена вода, газ, електроенергія й телефонний кабель, буде коштувати дорожче ділянки, до якого все це ще тільки має бути підвести);
2) місце розташування ділянки.
Так, у містах ціни земельних ділянок тим вище, ніж ближче вони розташовані до центра міста або центру ділової активності.
Обмеженість землі породжує монополію її присвоєння окремими соціальними структурами: суспільством, державою, приватними або акціонерними власниками. При цьому в умовах товарно-грошових відносин власник землі одержує дохід від володіння даним фактором виробництва у вигляді ренти (рента — це дохід, не пов'язаний з підприємницькою діяльністю). Економічна рента — це ринкова ціна, що сплачується за використання землі й інших природних ресурсів, кількість яких (їхні запаси) строго обмежені. Саме унікальні умови пропозиції землі й інших природних ресурсів, їхня фіксована кількість відрізняє рентні платежі від заробітної плати, відсотка й прибутку. Земельна рента буває абсолютної, диференціальної й монопольної. Абсолютна земельна рента породжується монополією приватної власності на землю. У силу цього орендар сплачує власникові землі плату (ренту) за право її використання. Диференціальна земельна рента утвориться як різниця між суспільною й індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарських товарів[9, c. 249-250].
Причому суспільна ціна виробництва продукції сільського господарства визначається по відносно гірших земельних ділянках. Це пов'язане з монополією на землю як на об'єкт господарювання: кількість придатної для обробки землі обмежено, а потреби в продуктах сільського господарства необхідно задовольняти. Тому в господарський оборот утягуються гірші по родючості й місцю розташування ділянки. Диференціальна рента, пов'язана з розходженнями в природній родючості й місці розташування окремих ділянок стосовно ринку, називається диференціальною рентою один (Д1). Диференціальна рента, пов'язана з додатковим вкладенням засобів (грошових, матеріальних) у землю, називається диференціальною рентою два (Д2).
Монопольна земельна рента створюється монопольною ціною на рідкісні товари, що визначається тільки прагненням купити їх і платоспроможністю покупця незалежно від суспільної вартості даного товару
Висновки
Умови ринкової економіки, процеси глобалізації та регіоналізації у сучасному світі примушують дивитися на сировинно-енергетичні ресурси широко й комплексно. Адже вони не тільки виступають первинною матеріальною субстанцією виробничих процесів, засобом натурально-речовинного балансування на національному рівні. Вони є також об'єктом міжнародних економічних відносин, з участю якого здійснюються дедалі ширші міжнародні торговельні контакти, відбувається рух факторів виробництва.
Паливно-сировинні, як і інші економічні ресурси, є обмеженими. Це пов'язано:
• з технічною неможливістю їх нелімітованого залучення до процесу виробництва;
• з екологічними рамками економічного зростання, промислової діяльності, кількості споживаної енергії;
• з фізичним вичерпуванням природних ресурсів.
Обмеженість ресурсів об'єктивно висуває питання про такий економічний розподіл, який дав би змогу найбільш ефективно їх використовувати, максимізувати прибуток, що отримується під час виробничого процесу. Проте проблема, яка порушується у цій главі, розглядається в дещо іншому ракурсі, зважаючи на особливості загальних завдань розвитку людства на сучасному етапі. Адже вона за всіма критеріями належить до категорії глобальних, причому є однією з найбільш нагальних і такою, що матиме вирішальний вплив на умови та перспективи суспільно-економічного життя. Адекватне розуміння сутності проблеми використання людством енергосировинних ресурсів потребує розширення предметного контексту розгляду, бачення передісторії проблеми.
Дослідження того, як еволюціонувало ставлення людини до природних ресурсів, а також того, як змінювалися практичні засоби їх споживання, дає змогу провести цікаві паралелі між загальними особливостями розвитку виробничої сфери цивілізації, міжнародних економічних відносин та уявленнями про системи суспільно визнаних цінностей, про місце і роль як людства, так і окремих індивідів у житті екосистем у масштабах планети та навіть космічного простору. Україна належить до держав, залежних від зовнішніх постачань ресурсів, що видобуваються. Особливо це стосується енергоносіїв, адже енергетичні потреби України задовольняються за рахунок власних джерел лише на 40—50 %. Століття, що минуло, позначилося безпрецедентним зростанням світової економіки.
Наприкінці XX ст. щодня вироблялося стільки товарів та послуг, скільки їх було вироблено за весь 1900 р. В останньому столітті відбулися величезні зміни в чисельності населення планети. На початку століття воно становило 1,6 млрд осіб, а в 1999 р. — понад 6 млрд, тобто щорічний приріст населення дорівнював близько 100 млн осіб. Загальновідомо, що економічне зростання і збільшення чисельності населення супроводжувалися безжалісною експлуатацією природно-ресурсного потенціалу планети. Настав час нового розуміння розвитку.
Україна має не тільки різноманітний, а й потужний ПРП. Серед інших виділяються мінеральні, земельні та рекреаційні ресурси. Досі найактивніше використовувалися мінеральні й земельні ресурси, що значною мірою вплинуло на економічний потенціал України. Це дістало вияв у формуванні промислових агломерацій з виробництва продуктів паливно-енергетичного, металургійного, хімічного, будівельного та інших міжгалузевих комплексів. Близько 50 промислових вузлів України й нині зберігають чітку природно-ресурсну орієнтацію. Територіальний розподіл ПРП нерівномірний, що позначається на галузевій і територіальній структурі виробництва регіонів.
Саме територіальна концентрація промислового виробництва в поєднанні з недосконалими технологіями призвела до значного погіршення природних властивостей ландшафтів. Своєрідність географічного положення України, її природних умов, ресурсного та наукового потенціалу, стану економіки й трансформаційних процесів у суспільстві породжує чимало проблем на шляху економічного зростання. У довгостроковому плані проблема дефіциту сировинних ресурсів та її розв'язання перебувають у залежності від обраної парадигми відносин «людина — навколишнє середовище», моделі технологічного розвитку.
Отже, це безпосередньо пов'язано із завданням розробки та запровадження нових технологій. Ідеться як про створення матеріально-технічних замінників деяких обмежених ресурсів, так і про використання утилізованих відходів. Це дасть змогу не тільки зменшити обсяги споживання первинних природних ресурсів, а й значно підвищити ефективність виробництва, продуктивність праці, забезпечити випуск товарів, що задовольнятимуть принципово нові потреби людей.
Сучасна економіка України переживає глибоку еколого-економічну кризу, що призводить до загострення взаємовідносин суспільства і природного середовища. Головними факторами, які спричиняють таку ситуацію, є: високий рівень концентрації промислового потенціально небезпечного виробництва, погіршення екологічних характеристик окремих регіонів, недосконалість технологічних систем, зростання техногенних аварій і катастроф. Це призводить до негативних змін демографічних показників через погіршення здоров'я людей, скорочення очікуваної тривалості життя.
Список використаної літератури
1. Андреюк Н. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. — К.: Кондор, 2004. – 174 с.
2. Базілінська О. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 349 с.
3. Ватаманюк Остап З. Мікроекономіка: Навч. посіб.. — Л. : Інтелект-Захід, 2004. — 176с
4. Вініченко І. І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 265 с.
5. Гончарова Н.М. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 304 с.
6. Горобчук Т. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 271 с.
7. Задоя А. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи: Навч. посібн./ Анатолій Задоя,. — К.: Знання, 2001. — 211 с.
8. Кириленко В. Мікроекономіка: Навчальний посібник для економ. спец. студ. вузів/ Володимир Кириленко,. — К.: Таксон, 2003. — 334 с.
9. Косік А. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Алла Косік, Галина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 415 с.
10. Лісовицький В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Володимир Лісовицький,. — 3-є вид., доп. та переробл.. — К.: Кондор, 2007. — 163 с.
11. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій/ В.Базилевич, В.Лук'янов, Н.Писаренко, Н.Квіцинська; М-во освіти України, Київ. держ.торг.-екон. ун-т. — К.: Четверта хвиля, 2001. — 246 с.
12. Миронов М. Особливості подолання монополізму в сфері зайнятості й формування конкурентного ринку праці // Україна: аспекти праці. — 2006. — № 5. — С. 15-17