Напрями гармонічних систем вищої освіти країн Європи

Вступ.

1. Особливості гармонізації вищої освіти в Європі.

2. Основні підходи та етапи формування Зони європейської вищої освіти.

3. Нові тенденції розвитку вищої освіти в умовах європейського контексту.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Освіта є одним з визначальних чинників відтворення Інтелектуальних, продуктивних сил суспільства, тому освіта сьогодні як ніколи у центрі уваги людства На цей час вища освіта України у стані переходу на новій рівень, європейський, тому проблема гармонізації стандартів освіти дуже актуальна.

З метою реалізації стратегічного курсу України на Інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі Указами Президента затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС Стратегія співпраці України з Європейським Союзом передбачає поступову інтеграцію національної системи вищої освіти в європейський освітній простір.

Стратегічною метою Болонського процесу є створення Європейського простору вищої освіти, конкурентоспроможного та привабливого як для самих європейців, так і для студентів з усіх куточків світу. Європейський простір вищої освіти ґрунтується на міжнародному співробітництві; він має усунути перепони та забезпечити широкий доступ до якісної вищої освіти, що базується на принципах демократії й незалежності університетів, їхньої наукової і дослідницької самостійності; активізувати мобільність студентів і науково-педагогічних кадрів; підготувати молодь до активного життя в демократичному суспільстві, закласти основи для їх професійної кар’єри й особистого розвитку.

1. Особливості гармонізації вищої освіти в Європі

Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, включно вищу освіту. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

У 1997 році під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації. Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможе бути мобільними на європейському ринку праці.

Через рік чотири країни — Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина — підписали так звану Сорбонську декларацію, завдання якої спрямовані на створення відкритого європейського простору вищої освіти, який має стати більш конкурентоспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Основна ідея цих документів — двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ECTS), міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає особі кваліфікацію та право продовжувати навчання за програмами магістра відповідно до положень Лісабонської угоди.

Саме таким чином поступово створювалися умови для інтеграційних процесів у сфері вищої освіти європейських країн. Україна була і є активним учасником цих процесів. Обрані шляхи модернізації вищої освіти України співзвучні загальноєвропейським підходам. Принципи Болонської декларації повною мірою вирішено запровадити у 2010 році, а 2005-й визначено як проміжний етап моніторингу зробленого.

Основним завданням на цей період є запровадження передбаченої Болонською декларацією системи академічних кредитів, аналогічній ЕСТS (Європейській кредитно-трансферній системі). Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Важливий момент запровадження акумулюючої кредитної системи — можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо.

У наступному десятилітті Європейська вища освіта має здійснити істотний внесок для побудови високо креативної та інноваційної Європи знань. Стикаючись із викликом старіння населення, Європа може досягти успіху у своїх зусиллях тільки тоді, коли надасть якнайбільшого розвитку талантам та здібностям усіх своїх громадян та повною мірою вдасться до розвитку ціложиттєвого навчання і розширення залученості (participation) до вищої освіти.

Європейська вища освіта також стикається із великими викликами та прагне скористатися можливостями глобалізації і пришвидшеного технологічного розвитку, шукаючи нових надавачів освітніх послуг, нових учнів та нових типів навчання. Центроване на студенті навчання (student-centred learning) та мобільність допоможуть студентам розвивати компетенції, яких вони потребують у нинішньому динамічному ринку праці, та дозволять їм стати активними та відповідальними громадянами.

Болонський процес веде до більшої сумісності та порівняльності систем вищої освіти. Він створює умови для того, аби учні (learners) могли бути мобільними, а інституції – приваблювати студентів та дослідників з інших континентів. Вища освіта модернізується завдяки запровадженню трициклової структури, що також включає, в межах національних контекстів, можливість набувати пов’язані із першим циклом проміжні кваліфікації. Крім того, модернізація вищої освіти уможливлюється впровадженням Європейських стандартів та настанов для забезпечення якості освіти. Відбулося також створення Європейського реєстру агенцій з забезпечення якості вищої освіти та запровадження національних структур кваліфікацій, пов’язаних із загальною Структурою Європейського простору вищої освіти – [структурою кваліфікацій, що ґрунтується на оцінці] результатів навчання та обсягу навчальної роботи. Поза тим, Болонський процес створив умови для запровадження Додатку до диплому та Європейської системи взаємного зарахування та накопичення [освітніх] кредитів (European Credit Transfer and Accumulation System), аби ще більше підвищити прозорість та взаємовизнання [ступенів та періодів навчання].

Цілі, що їх визначила Болонська декларація, а також політики, запроваджені після її підписання, сьогодні зберігають свою значущість. Оскільки не всіх цілей було повністю досягнуто, повна та адекватна реалізація цих завдань на європейському, національному та інституційному рівнях вимагатиме у наступному десятилітті сильніших імпульсів та більшої відданості.

Оскільки нині ринки праці дедалі більше потребують навичок високого рівня та перехресних компетенцій, вища освіта має надавати студентам найновіші знання, навички та компетенції, яких вони потребують у своєму професійному житті. Здатність бути працевлаштованим надає індивідові можливість повністю використати можливості, що з’являються на динамічних ринках праці. Нашою метою є підвищення рівня початкових кваліфікацій, а також підтримування та оновлення кваліфікованої робочої сили завдяки тісній співпраці між урядами, інституціями вищої освіти, соціальними партнерами та студентами. Це дозволить вищим навчальним закладам ліпше відповідати потребам працедавців, а працедавцями – ліпше розуміти перспективи в освітній сфері. Інституції вищої освіти, у співпраці з урядами, урядовими агенціями та працедавцями, мають поліпшити надання, доступність та якість своїх служб, що займаються орієнтацією студентів і випускників щодо їхнього працевлаштування та кар’єрного розвитку.

Вища освіта, на всіх її рівнях, має ґрунтуватися на найсучасніших розробках у галузі дослідницької діяльності та розвитку, сприяючи посиленню інноваційних та креативних елементів у суспільстві. Ми визнаємо потенціал програм вищої освіти щодо стимулювання інноваційності — зокрема тих програм, що ґрунтуються на прикладних науках. Як наслідок, число людей із дослідницькими компетенціями має зростати. Докторські програми мусять створювати умови для високоякісних досліджень у рамках конкретних дисциплін, але також дедалі більше доповнюватися міждисциплінарними та міжсекторальними програмами. Понад це, органи влади та інституції вищої освіти мають підвищити привабливість кар’єрного розвитку для молодих дослідників.

2. Основні підходи та етапи формування Зони європейської вищої освіти

Упродовж п'яти років європейське освітнє співтовариство консолідується задля освітньої концепції Болонського процесу: формування на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. З 1998р. по 2003 р. у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій, тощо, які дозволили сформулювати шість ключових позицій щодо створення єдиного Європейського освітнього і наукового простору:

1. Уведення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й цикл — до одержання першого академічного ступеня і 2-й цикл — після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS (Європейська система перезарахування кредитів (залікових одиниць трудомісткості)), зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в рамках концепції „навчання впродовж усього життя”.

3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності. Передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.

Під впливом глобалізації економіки і інформаційних технологій керівництво країн Європейського Союзу зрозуміло, що знання стають основним економічним ресурсом, і тому природно, лише інтегрувавши освіту, яка постачає кваліфікованих робітників для спільного ринка праці, можна забезпечити економічну конкурентоздатність Європи.

Серйозними причинами щодо усвідомлення цього факту стали докорінні перетворення в економіці всіх розвинених країн світу, що мають характер революційних (прискорення циклів виробництва товарів і скорочення часу їх функціонування, швидке вдосконалення виробництва на основі новіших інформаційно-комунікаційних технологій). Сьогодні конкуренція поступово переноситься в сферу науки. Наука і творчість набувають провідну роль в розвитку економіки. Організації і підприємства прагнуть набирати не просто кадри з високою професійною освітою, а молоді (до 30 років), здібні нестандартно, по-новому, творчо мислити, які вміють працювати на персональних комп'ютерах на трьох рівнях (редакторські, мережеві і професійні програми), знають одну-дві іноземні мови, володіють основами маркетингу, психологічними і конфлікттологічними методиками, менеджерськими навичками.

В той же час США значно випереджають об'єднані країни Європи по ряду показників щодо системи освіти:

1) Кількість вже підготовлених спеціалістів, що має вищу освіту (в США з університетською освітою 36% від загальної кількості робітників, а в Європі всього 20%, в Росії на кінець 90-х років – 14%).

2) Кількість іноземних громадян, що навчаються в країні (в США – більше 500 тис. чол.). В 2000 р. 10 млрд. доларів країна одержала за навчання іноземних громадян; в Великобританії відповідно в 2000 р. – 3758 млн.дол.; в Італії – 1170 млн. дол., в Росії – 143 млн. дол., тобто в 35 разів нижче, ніж в США.

3) Розвиток науки і інтенсивність нарощування наукового потенціалу: в США на науку щорічно виділяється більше 3% від валового національного продукту, в країнах Ради Європи – від 1,2% до 2,8%, в середньому – 1,9%. В 2002 році ці країни прийняли рішення до 2005 р. довести названу цифру до 3%. Сьогодні ті країни, які зможуть забезпечити розвиток науки, в подальшому можуть розраховувати на провідну роль у світовій економіці, на роль лідера в багатьох галузях діяльності та протистояти тиску інших розвинених країн, в першу чергу США і Японії.

4) Прагнення об'єднати розрізнені потенціали країн ЄС в проведенні реформ в галузі економіки освіти в єдиний економічний механізм.

Стримуючим фактором подальшого розвитку європейських країн є їх велика роздробленість. Тому і був створений ЄС, який має об'єднати країни в єдине ціле (спочатку було прийнято політичне рішення про створення ЄС, потім створена "зона без кордонів", впроваджене "європейське право", введена єдина грошова одиниця (євро)). Але реально Єдиної Європи від цього не стало. Виявилось, що для досягнення поставлених цілей треба подолати суттєві труднощі, пов'язані з національними мовами, трудовим законодавством і різноманітністю рівнів підготовки спеціалістів. Із-за цього ускладнюється переміщення населення в інші країни з метою довгострокового перебування і одержання місця роботи.

В сучасну епоху, яка характеризується переходом до інформаційного суспільства, економіки знань, глобалізацією виробничих систем, все більшої ваги набирають інтеграційні процеси в світовій системі вищої освіти, які знайшли своє втілення в Болонському процесі в Європі та Україні. В новому глобальному світі нагально необхідними стають мобільність молодих спеціалістів, їх готовність працювати в мультинаціональних проектах, в різних культурних контекстах, ефективно отримувати інформацію із медіа-середовища. Нові комунікаційні й інформаційні технології змінюють умови навчання, праці, відпочинку. Змінюється статус мас-медіа: із посередників між суб’єктами соціальної взаємодії, розповсюджувачів і тиражувальників інформації для аудиторії, мас-медіа перетворюються на самостійних акторів, творців віртуальної реальності. Медіа вже стали невід’ємною частиною загальної культури людства, що створює нові виклики й науковій психологічній спільноті й вищій освіті. В Європі активно розвивається медіаосвіта як напрям підготовки спеціалістів у вищій школі, крім професійної підготовки фахівців для медіа (журналістика) існують спеціалізації медіапедагогіки, медіадидактики, медіапросвіти. Нажаль, Україна має відставання в розвитку цих новітніх дисциплін, яке необхідно терміново ліквідовувати, спираючись на сучасні вітчизняні наукові розробки, взаємодіючи із провідними науковими центрами.

Згідно принципам Болонського процесу, велика увага вищої школи має приділятись організації наукової роботи студентів.

3. Нові тенденції розвитку вищої освіти в умовах європейського контексту

В умовах формування єдиного ринку праці необхідною стала "європейська" орієнтація в освіті. Розуміючи всю складність проблеми формування та впровадження в національні системи "спільного європейського компонента освіти, який би став у найширшому міждисциплінарному розумінні органічною складовою частиною освітнього досвіду підростаючого покоління в Європейському союзі". Х.Джонс констатує, що в надрах національних систем освіти вже розпочалися процеси перегляду та вдосконалення відповідних моделей розвитку вищої освіти в умовах європейського контексту.

Щодо офіційних інституцій Євросоюзу. то їх політика полягає в наданні великій та різноманітній системі освіти всілякої підтримки і забезпечення загальноєвропейського спрямування з метою реалізації завдань ЄС, у тому числі більш широкого доступу громадян Європи до культурних цінностей різних народів, розвитку європейської прихильності до загальних ідеалів, не порушуючи при цьому національної та регіональної лояльності.

Тлумачення європейського виміру в освіті даються інституціями Ради Європи. Воно базується на визнанні ідей загальноєвропейського дому, духовної, культурної та історичної спільності Європи. Рада Європи проводить цілеспрямовану політику консолідації зусиль країн Західної. Центральної та Східної Європи щодо формування спільних підходів до європейського стандарту загальної освіти. Започаткований наприкінці 80-х років транснаціональний проект "Європейський вимір в освіті" став новою якісною віхою в розвитку процесів інтеграції і формування єдиного освітнього простору в Європі. Він спрямований на досягнення завдань стратегічного характеру, таких як єдність Європи за умови збереження та розвитку багатокультурності, мобільності, рівня можливості професійного розвитку, високої якості базової освіти для всіх європейців: відкритість Європи для світу.

Ідеологією цього курсу стала ідея спільності таких цінностей, як демократія, соціальна справедливість, права людини. Саме вони повинні лежати в основі сучасної освіти (навчання і виховання) підростаючих європейців.

По-перше, вища освіта повинна бути висококваліфікованою, щоб бути головним базисом для подальшої успішної реалізації у майбутньому.

З цього приводу американський щотижневик "News and World Repoit " у січні 1982 p. писав, що серед випускників середньої школи чимало таких, що дуже погано читають, пишуть, і це. головним чином, заважає їм продовжити навчання у вищих навчальних закладах та влаштуватися на пристойну робот>'.

По-друге, узаконення етичної, релігійної, культурної та регіональної різноманітності розширили коло вимог та очікувань, на які повинна відповісти вища освіта.

По-третє, у вищій освіті слід чітко розрізняти зовнішню та внутрішню сторони навчального процесу.

Внутрішня сторона означає мету навчального процесу у вищій освіті. Мета вищої освіти — гармонійний розвиток особистості. Студенти не тільки оволодівають професійними знаннями, навичками та вміннями, а й основними елементами культури, такими як:

• вже відомими знаннями про культуру, природу, суспільство, техніку та мислення:

• досвідом ставлення до навколишнього середовища:

• досвідом творчої діяльності у розв'язанні проблем;

• досвідом застосування вже відомих способів діяльності.

Зовнішня сторона передбачає три основних елементи:

• зміст навчання (ті дисципліни, які повинні бути у кожному навчальному плані);

• навчання (наукова та пізнавальна діяльність студентів, але не слід забувати, що хоча навчання і відбувається у колективі, засвоєння знань носить індивідуальний характер);

• викладання (слід зауважити, що викладання означає не тільки навчальний матеріал, який подається викладачем, а й має на увазі ще загальну діяльність усіх тих, хто навчає студентів).

По-четверте, експансія професійної освіти означає, що вища освіта більше не є остаточною, як вважає більшість молоді, а є перехідним ступенем подальшої освіти.

По-п'яте, предметна сутність джщлтлін вищої освіти, в основному у науні і техніці потребує відображення сучасних досягнень та досліджень. Це підкреслює важливість підготовки викладача, а також оснащення навчальними матеріалами та підручниками вищої якості.

По-шосте, використання комп'ютерів, аудіовізуального обладнання, відкривають нові можливості використання їх у навчальному процесі.

Цілі та предмети вищої освіти носять однаковий характер у всіх європейських країнах. Це. насамперед, виховання особистості. Головне у вихованні студентів це відчуття та розуміння сутності студента, тільки тоді виховання досягає виховної мети. Навчальний план вищих навчальних закладів відображає різноманітний культурний та історичний досвід країн. Використання у навчальному плані новітніх дисциплін, таких як комп'ютерна технологія, захист навколишнього середовища, дає можливість студентам розвити загальну майстерність та достатню кваліфікацію для подальшого життя.

Також використання на уроках різноманітних видів роботи (групової самостійної, усної, письмової) дає можливість студентам проявити себе у різних видах роботи, а також розвиватися інтелектуально та гуманістично.

Національна система вищої освіти в Західній Європі є оригінальними утвореннями з власними організаційними структурами, формами, змістом тошо. які зумовлені специфічними рисами їх історичного розвитку і сучасного стану, своєрідністю та пріоритетами насущних проблем. Як духовне історичне явище вони збагачуються надбаннями інших культур, засвоюючи з них цінності, шо додають нове до їх власних скарбів. В умовах бурхливих інтеграційних процесів на Європейському континенті відбувається цілеспрямоване формування єдиного освітнього простору — сукупності спільних ціннісних орієнтацій, елементів змісту, методів, засобів навчання та виховання, які характеризують процес передачі підростаючому поколінню досвіду попередників з метою забезпечення спадкоємності і відтворення соціокультурного досвіду (традиційне навчання), а також відкриття нового досвіду, стимулювання змін в існуючій культурі (інноваційне навчання). Суть багатогранних процесів розвитку освіти в ході її інтеграції в загальноєвропейському і світовому масштабах полягає не стільки в обміні знаннями, засобами, методами навчання і виховання. скільки на світ, його існування та перебудову.

Об'єднуючись на порозі XXI століття. Європа переживає процес оновлення. Проголошений в Європейському Співтоваристві курс приводить не тільки до зміни політичних структур, а й до глибоких змін у сфері освіти, зокрема, педагогічної. Якщо традіційно роль вищої освіти полягала, передусім, у зміцненні національної самобутності, то в 90-х роках освіта в Європі робить акцент на розвиток співробітництва і спільності при збереженні різноманітності і національної самобутності.

Роль базових інфраструктур для генерації досвіду та відпрацювання моделей співробітництва між країнами ЄС у всіх ланках системи освіти, зокрема, шкільної та вищої, здійснюють спеціальні європейські проекти та програми: ЕРАЗМУС. ТЕМПУС. ЛГНГВА. КОМЕТТ та інші.

Вища освіта в Європі знаходиться на етапі найбільш широких та суттєвих реформ за останні десятиріччя. Реформа, що відома як Болонський процес, має на меті встановити до 2010 року європейський простір вищої освіти. В рамках цього простору освітні системи стануть відкритими та прозорими, систему присудження кваліфікацій буде реформовано і будуть визнаватися дипломи. Вища освіта буде краще адаптована до ринку праці, будуть пропагуватись системи довготривалого навчання.

Рада Європи приділяє особливу увагу проблемам визнання дипломів та реформування структур з присудження кваліфікацій.

Керівний комітет діє як сполучна ланка між країнами-учасницями Болонського процесу та іншими країнами-сторонами Європейської культурної конвенції, які можуть скористатися перевагами процесу, не приєднуючись до нього формально.

Зростаюча потреба щодо державного бюджетного фінансування, розгортання Болонського процесу та ГАТТ означають, що обсяги відповідальності держав за вищу освіту потребують перегляду. Ці зміни також висвітили проблему управління системою та закладами вищої освіти, зокрема, привертаючи увагу до питання залучення всіх сторін до процесу управління. На сучасному етапі Рада Європи здійснює в цій сфері два проекти, що спрямовані на визначення пріоритетів, розробку рекомендацій та керівних принципів.

Висновки

Провідними чинниками, які зумовлюють розвиток вищої освіти в умовах європейського контексту можна вважати такі:

• відповідні історичні, політичні та соціальні контексти:

• особливості культурно-національних традицій, переконань та поглядів викладача, його статусу, ролі, компетентності та професійних функцій;

• сучасні міжнародні педагогічні ідеї: інтеграція, професіоналізація, універсалізація тощо.

Врахування цих принципових положень має: допомогти у проектуванні процесів розвитку вищої освіти в Україні на майбутнє. Адже останніми роками в нашій країні суспільна думка постійно пов'язує розвиток вищої освіти з нововведеннями та освоєннями зарубіжного досвіду.

Таким чином, вища освіта у контексті європейського виміру має на увазі те. що у новому тисячолітті перед вищою освітою постають більш продуктивні цілі та завдання, які спрямовані на нове століття.

Підсумовуючи все вище сказане, ми можемо зробити висновки, що основні розвинуті країни Євросоюзу приділяють найбільшу увагу вищій освіті, оскільки вона не тільки виховує, розвиває студентів, а також готує студентів до подальшої професійної праці.

Список використаної літератури

1. Жовта І. Реформування вищої освіти і болонський процес //Освіта України. — 2003. — 9 грудня. — C. 3

2. Загородній А. Європейська система забезпечення якості вищої освіти //Вища школа. — 2006. — № 4. — C. 15-22

3. Соскин О. Вища освіта в контексті європейської інтеграції //Україна-НАТО. — 2006. — № 6. — C. 64-69

4. Ципко В. Сучасні тенденції розвитку вищої освіти в країнах Європейського союзу //Рідна школа. — 2008. — № 1-2. — C. 78-80

5. Якість вищої освіти — основна вимога Болонського процесу //Освіта. — 2004. — № 19. — C. 3