Наука і економіка. Їх взаємозв’язок

Вступ.

1. Методи пізнання економічної науки.

2. Функції економічної теорії та її роль в перебудові економіки України.

3. Взаємозв’язок економіки та науки як складної системи.

4. Значення економіки у суспільному житті та виробництві.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Економічна наука як система поглядів, знань, законів, що відображають господарське життя людського суспільства склалася досить недавно — у XVIII-ХІХ ст. Однак важко уявити, що існували коли-небудь часи, в які людей не цікавили б проблеми багатства: його одержання, нагромадження, використання тощо. Отже, розгляд певних економічних проблем ми знаходимо в найдавніших пам'ятках історії людства.

Економічна теорія завжди привертала увагу вчених і всіх освічених людей. Так, Джордж Гордон Байрон якось зазначив: "Якби я міг вернутись і прожити заново нерозумно втрачені роки, то всі періоди ясної свідомості присвятив би не римуванню, а есе на тему політичної економії". Відомий письменник Марк Твен стверджував, що "знання політекономії — першооснова вмілого керування державою. Наймудріші люди всіх часів присвячували цьому предмету всю велич свого генія, життєвий досвід, пізнання". Заслуговують на увагу слова Жоржа Сіменона: "Я давно передбачив, що настане день, коли політична економія очолить усі науки". Блискучі американські професори Пол А.Самуельсон і Вільям Д.Нордгаус відзначають, що економічна теорія "не лише корисна наука, а й захоплююча сфера знання. Покоління студентів, часто несподівано для себе, відкривали, якою захоплюючою може бути теорія економіки.

Питання предмету економічної теорії є дискусійним в економічній науці. Різні школи по-різному визначають предмет економічної теорії. Перші уявлення про неї полягали в тому, що вона вивчає створення і використання матеріальних благ, тобто є наука про багатство. Джерела такого бачення чітко простежуються у Анна Р.Ж.Тюрго, Адама Сміта і Альфреда Маршалла.

1. Методи пізнання економічної науки

Метод (від гр. "metodos"- шлях до чого-небудь) — це спосіб дослідження, спосіб вивчення, засіб для відкриття істини. В економіці використовуються різноманітні методи, форми і способи наукового пізнання.

Багатовимірність економічних явищ і процесів вимагає адекватних методів їх пізнання. Поняття "метод" походить від грец. meto шлях дослідження. В сучасній загальній економічній теорії визначились два основні напрями: вивчення вартості та додаткової вартості, а також ефективності виробництва. Поєднання цих двох не альтернативних, а взаємодоповнюючих "русел" єдиної економічної науки особливо актуальним є сьогодні, коли потрібно, по-перше, встановити основні джерела кризового стану української економіки і, по-друге, виробити та практично реалізувати стратегію трансформації виробничих відносин.

Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальнонаукові та спеціальні для економічної теорії методи.

Фундаментальним принципом пізнання соціально-економічних явищ і процесів є пояснення їх через внутрішні суперечності. Політекономічний аспект відкриває в пізнаваній суперечності такі її властивості, як тотожність, відмінність, власне суперечність і конфлікт.

Серед загальнонаукових методів пізнання соціально-економічних процесів чільне місце належить структурно-функціональному методу, що передбачає розгляд будь-якого економічного явища як системного з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих "елементів. Так, за цим методом можна визначити склад сучасних продуктивних сил України або інших країн, простежити зміни, які в них відбуваються, визначити місце і роль кожного елемента цих продуктивних сил. Останні є системним об'єктом зі зв’язками відповідних рівнів: а) координаційними, що визначають узгодженість взаємодіючих структурних елементів системи і місце елемента в рамках системи; б) субординаційними, які вказують на супідрядний зв'язок елементів у системному об'єкті; в) генетичними, які показують зв'язок елемента з історією розвитку системи.

Отже, структурно-функціональний підхід визначає системні оз-наки, що зберігаються за об'єктами дослідження незалежно від характеру їхньої трансформації[3,c. 21-22].

Питання про методи економічної теорії — це питання про те, як, яким чином вивчаються економічні явища і процеси. Необхідно розрізняти дві групи методів: загальні і локальні.

Загальні методи виражають наявність загальних підходів до наукового освоєння економічної дійсності в цілому, дають загальну філософсько-методологічну базу, світоглядний, методологічний стержень дослідження економіки. Ці методи можна визначити і як методологічні підходи, і як напрями економічної методології.

Вже перші розгорнуті наукові системи економіки, які з'явились у XVIIІ-ХІХ століттях, спирались на ту або іншу філософську основу. Так, економічна система А.Сміта, яка реалізована в його "Багатстві народів", багато в чому базувалась на принципах філософа-емпірика Дж.Локка; економічна система Д.Рікардо, втілена в його "Початках політичної економії", мала помітний зв'язок з висновками філософа-раціоналіста Б.Спінози; економічна система К.Маркса, представлена в його "Капіталі", явно мала своєю методологічною основою вчення філософа-діалектика Г.Гегеля.

Тісний зв'язок філософського і економічного аспектів, що знайшов свій вираз у загальних методах економічної теорії, проявляв себе на всіх етапах розвитку економічної науки.

Локальні методи представляють собою конкретні інструменти, прийоми, засоби з допомогою яких досліджуються ті чи інші сторони і аспекти економічної системи. Серед них необхідно виділити як специфічні методи, які пов'язані з тою чи іншою методологією, так і універсальні методи, які можуть використовуватись при реалізації будь-якої методології. До останніх відносяться: аналіз і синтез, наукова абстракція, індукція і дедукція і т.д.

Метод наукової абстракції (від лат. "abstractio" — відволікання, відхилення) набуває великого значення саме в економічній теорії. Суспільне життя неможливо вивчати в лабораторних умовах. Наукова абстракція є уявне виділення найбільш суттєвих сторін досліджуваного явища і відхилення від несуттєвих сторін, властивостей, явищ. Абстрактне мислення породжує метод аналізу і синтезу.

Аналіз економічних явищ передбачає розчленування явища на окремі елементи і дослідження кожного елементу як необхідної складової частини цілого. Синтез передбачає, що явище в першу чергу вивчається як таке, яке складається з різних частин, а потім досліджується поєднання елементів в єдине ціле і робиться загальний висновок.

Метод індукції і дедукції. Індукція — це виведення економічних закономірностей і принципів із фактів реального життя на основі сходження від одиничного до загального. Дедукція — це шлях від загального до одиничного.

До особливих прийомів дослідження відноситься емпіричний метод (від гр. "empeiria" — досвід), який ґрунтується на фактах реальної дійсності і власному досвіді дослідника.

В економічній теорії широко використовується принцип поєднання історичного і логічного. Вивчення історії допомагає зрозуміти внутрішню логіку предмету, а знання внутрішніх структур суспільства надає історії наукового характеру. Єдність історичного і логічного — методологічний принцип, який допомагає концентрувати увагу науки на посиленні аргументації, обґрунтованості висновків. Логіку дослідження необхідно постійно контролювати історичним зіставленням, а факти історії — розташовувати в логічній послідовності[2, c. 15-17].

Сучасна економічна теорія широко використовує математичні, графічні і статистичні методи.

Провідними в економічній теорії залишаються теоретичний аналіз виробничих відносин, розкриття змісту законів і категорій економіки. Одночасно зростає значення кількісних методів, зокрема статистичних. Практична діяльність людей в економічній сфері зумовлює управлінський аспект, якого неминуче набуває економічна теорія. Саме цей аспект економічної теорії стимулює вивчення статистичних показників, що характеризують економіку на різних її рівнях. Статистичні матеріали доцільно групувати за тематичними проблемами. Аналіз їх може віддзеркалювати, наприклад, реальні суперечності між певними соціальними групами населення, різними політичними течіями тощо.

Загальні перспективи економічної реформи, комплексність підходів до становлення ринкових відносин, охоплення проблем народного господарства в цілому та його окремих галузей, послідовність та темпи роздержавлення власності, економічний механізм становлення ринкових інфраструктур — всі ці питання можуть досліджуватися за допомогою статистичних методів. Застосування їх доцільне і при розробці окремих напрямів переходу до ринкових відносин, наприклад ціноутворення, зовнішньоекономічних зв’язків тощо.

Учені-економісти, вивчаючи матеріали національної статистики тієї чи іншої країни, користуються також виданнями ООН, ОЕСР та ін. Незначні розбіжності між окремими показниками пояснюються тим, що міжнародні організації, як правило, коригують національні дані з метою забезпечення зіставлення їх. Співробітники міжнародних організацій володіють сучасними методами обробки статистичних даних, які поки що не стали надбанням дослідників у більшості країн світу, що часто призводить до перекручених статистичних висновків.

Отже, знання економічної теорії передбачає не тільки володіння методологією аналізу реальних економічних процесів, розуміння сутності економічних законів та категорій, а й уміння знаходити кількісне вираження їх і користуватись точними статистичними методами для управління економікою

Такі основні методи і прийоми організації наукового аналізу і пошуку оптимальних вирішень економічних процесів і явищ[7, c. 25-27].

2. Функції економічної теорії та її роль в перебудові економіки України

Економічній теорії, як і будь-якій науці, властива теоретико-пізнавальна функція. Вона пояснює закономірності, процеси і явища економічного життя суспільства.

Актуальним стає запровадження в економіці нових форм людської діяльності, які не тільки передбачають дематеріалізацію та мініатюризацію виробництва, а й формують ноосфернокосмічну економіку (від грец. noos — розум). Остання ґрунтуватиметься переважно на використанні інтелектуального потенціалу людини і означатиме глибоку інтеграцію національних господарств у спільну систему міжнародного поділу праці. За таких умов загальнопланетарне мислення, загальнолюдські інтереси і цінності при вирішенні будь-яких проблем будуть пріоритетними.

Проте абсолютизувати загальний процес транснаціоналізації виробничих відносин і продуктивних сил недоцільно. В країнах ринкової економіки, що розвиваються, та в тих, що переходять до ринкової економіки, безумовно, ще довгий час національне переважатиме над інтернаціональним.

Контури нової парадигми в економічній теорії можуть бути означені не лише на основі глибокого вивчення найсуттєвіших тенденцій, закономірностей і законів розвитку економіки на глобальному рівні, а й за допомогою прагматичного узгодження суперечливої системи економічних інтересів окремих країн, міждержавних спільностей, різних підприємств і організацій. Це зумовлює об'єктивну необхідність пошуку окремими країнами та регіонами оптимального співвідношення різних форм власності, який має ґрунтуватися на економічних (а не ідеолого-політичних) засадах і регулюватися передусім економічними законами і господарською доцільністю[6, c. 17].

Будь-яке знання є цінним не само по собі, а тим, що служить практичним цілям суспільства. Отже, економічна теорія не може обмежуватись простою констатацією фактів чи описувати певні економічні закономірності. Її теоретико-пізнавальну функцію має доповнювати практична функція.

Один з принципів реалізації практичної функції економічної теорії полягає в цілісному баченні економічних процесів. Так, неможливо вирішити проблему, наприклад, реформи цін, не визначившись у питаннях побудови банківської системи, організації бюджету, податкової політики, рівня монополізації народного господарства тощо.

Важливим принципом розробки практичних пропозицій на основі економічного аналізу є врахування не тільки економічних, а й різноманітних соціокультурних чинників суспільного розвитку. Можна, наприклад, високопрофесійно дослідити, виходячи з глобального рівня, такі найсерйозніші проблеми, з якими стикається людство, як обмеженість ресурсів або посилення неоднаковості умов життя в країнах з інертними економічними системами. При цьому відомо, що у спробах стимулювання виробництва та просування по шляху соціально-економічного прогресу людину часто розглядають переважно як гомоекономікус (економічна людина). Однак не слід забувати про традиційні структури потреб, системи ціннісних орієнтацій, ставлення до чужого і свого багатства, тобто відкидати те, що зумовлює тип економічної культури і економічної психології в окремих країнах.

Якщо теоретико-пізнавальна функція економічної теорії спрямована на розробку методологічних підходів і принципів аналізу соціальне орієнтованої ринкової економіки, розгортання фундаментальних досліджену/механізмів господарювання, соціоекологоекономічної культури розвитку, то практична функція (на нинішньому етапі розвитку Української держави) націлена на створення національних банків економічної, соціальної та екологічної інформації, організацію центрів досліджень, які забезпечують складання ефективних програм розвитку окремих областей (регіонів) країни, обробку інформації, експертизу рішень, що приймаються.

З теоретико-пізнавальною функцією пов'язана не тільки практична, а й виховна функція економічної теорії. Її реалізація в широкому розумінні ґрунтується на необхідності переходу від адміністративне організованого суспільства до цивілізованого, економічно організованого, що ґрунтується на консенсусі та гармонізації інтересів різних соціальних, національних, територіально-економічних ,утворень.

Змістом виховної функції економічної теорії є формування економічної психології кожної людини, соціальної або професійної групи. З цієї точки зору виховна функція тісніше пов'язана з практичною, ніж з теоретико-пізнавальною. Іншими словами, практична функція опосередковує зв'язок теоретико-пізнавальної та виховної функцій економічної теорії[8, c. 19-20].

Досвід розвинених суспільств свідчить, що основою консенсусу інтересів і цінностей не тільки великих (впливових), а й малих (не завжди інертних) соціальних груп, життєздатності саморегульованої системи є вартісні відносини, які відображають і поєднують соціальні, економічні та політичні інтереси різних самодіяльних груп. Особливість ситуації, яка складається сьогодні в Українській державі, полягає в тому, що певні соціальні групи опановують ефективну економічну поведінку набагато швидше, ніж інші, і завдяки цьому виходять на оперативний економічний простір. За цих обставин постає питання про порівняння соціального ефекту, який дає група, що вийшла вперед, з тими соціальними та економічними перевагами, які вона отримує.

Оволодіння економічною теорією є передумовою підвищення соціальної активності різних груп суспільства, свідомого господарювання, опанування сучасним економічним мисленням[9, c. 19].

3. Взаємозв’язок економіки та науки як складної системи

Економіка — складна система, що постійно розвивається, змінюється. Відповідно змінюються і суб’єкти економічних відносин. Так, у період середньовіччя такими суб’єктами були; власник землі і залежний селянин, цеховий майстер і його учень, мандрівний торговець і лихвар, чиновник, що уособлював королівську владу, і громадянин вільного міста та ін.

Суб’єктами сучасної економіки є підприємець-менеджер, робітник, який працює за контрактом, фермер, підприємець-банкір, власники цінних паперів, вкладники коштів у банк, підприємство як юридична особа і держава в особі центрального банку, міністерства фінансів, центральних і місцевих органів влади. Відмінність між суб’єктами економічних відносин періоду середньовіччя та сучасними очевидна й істотна.

Термін «економіка» вживається для позначення тієї сфери людської діяльності, у якій створюються життєві блага для задоволення різноманітних потреб людини. Щоб існувати, люди повинні мати їжу, одяг, взуття, житло та багато інших матеріальних і нематеріальних життєвих благ, які виробляються економікою.

Водночас, поняття «економіка» вживається і в значенні сукупності економічних відносин людей, законів і принципів їх економічної поведінки, а також як назва науки, яка вивчає ці відносини, закони і принципи, окремі функціональні і галузеві їх аспекти.

Економіка як сфера народного господарства має складну структуру, що включає багато галузей, видів виробництва і територіальних комплексів, які об'єднують відповідні підприємства. Економіка охоплює галузі матеріального виробництва (промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт тощо) і нематеріального виробництва (освіта, культура, охорона здоров'я, інші нематеріальні послуги тощо). Отже економіка — це усі види діяльності людей, які дозволяють їм забезпечити свою життєдіяльність.

Економіка утворює каркас цивілізації, адже вона утримує на собі усі інші сфери людського суспільства. Наука, культура, соціальна сфера, мораль, політика, ідеї — усе це людство може дозволити собі лише тому, що в економіці визрівають необхідні матеріальні умови. Отже, економіка — це основа життя людини і суспільства.

Виробництво благ — це перш за все процес праці. Він включає кілька основних моментів: власне працю, засоби і предмети праці.

Праця — це діяльність людини по створенню життєвих благ; при цьому вона спрямована на оточуючу природу і має осмислений, цілеспрямований характер. Працюючи, людина витрачає свою робочу силу, тобто здатність до праці, яка визначається сукупністю фізичних і духовних сил, завдяки яким людина може працювати. У процесі праці відбувається споживання робочої сили.

Предмети праці — те, на що спрямована праця людини з метою створення життєвих благ. Предмети праці можуть бути речовиною природи, яка вперше піддається дії праці (приміром, вугілля і руда в надрах, риба у водоймах тощо), а також сировиною, тобто предметами праці, які раніше уже пройшли певну обробку працею (скажімо, вугілля на коксовому заводі, руда на металургійному комбінаті, прядиво у ткацькому виробництві тощо). Сьогодні абсолютна більшість предметів праці — сировина. Збільшується і кількість предметів праці, що мають штучне походження — пластичні маси, синтетичні волокна, композитні матеріали, напівпровідники і т. п.

Засоби праці — це речі або комплекс речей, за допомогою яких людина у виробництві впливає на предмети праці для їх перетворення у життєві блага. До засобів праці насамперед відносять знаряддя праці (інструменти, машини, механізми, обладнання тощо), землю — основний засіб праці, а також виробничі будівлі і споруди, транспортні шляхи і комунікації тощо.

Засоби і предмети праці у своїй сукупності складають засоби виробництва.

Проте не лише виробництво охоплює поняття «економіка». Покинувши процес виробництва, життєві блага здійснюють складний шлях, пов'язаний з їх розподілом, обміном одного блага на інше, а завершується цей шлях споживанням. Усе назване — сфери (елементи) економіки[13, c. 36-38].

Виробництво — завжди суспільний процес, адже люди виробляють спільно, створюючи блага, як правило, не для себе особисто, а для суспільних потреб. У суспільному виробництві існує поділ праці, за якого окремі виробники, їх групи або навіть цілі галузі, що складаються з багатьох підприємств, спеціалізуються на виробництві певного блага чи комплексу благ або ж на здійсненні певної трудової операції. Поглиблення поділу праці завжди супроводжується зростанням її кооперації.

Кооперація праці — така форма праці, за якої багато працівників спільно беруть участь в одному процесі праці або в пов'язаних між собою процесах праці. Тому економіка побудована на обміні діяльністю між людьми, що виступає у формі обміну благами.

Сфера розподілу включає усі явища, пов'язані із розподілом засобів праці, робочої сили, що відображає форми поділу праці, а також вироблених благ між учасниками суспільного виробництва.

Споживання означає певну форму використання блага для задоволення потреб людей. Виробництво виникло, існує, розвивається саме заради задоволення різноманітних людських потреб. Потреби бувають матеріальні і духовні. Вони виступають внутрішнім стимулом людини до економічної діяльності, спонукають її для виробництва. Водночас не лише сукупність потреб визначають спрямованість і обсяг виробництва, а й виробництво породжує нові людські потреби (наприклад, лише після появи телевізора у виробництві з'явилась потреба у ньому).

Споживання як процес задоволення потреб буває особистим та виробничим. У особистому споживанні відбувається споживання необхідних їм благ окремими людьми. Воно відбувається за межами виробництва і є його природною метою. Виробниче споживання здійснюється у самому виробництві, де споживаються засоби та предмети праці, а також робоча сила. Результатом виробничого споживання є створення блага, а особистого — його витрата.

Оскільки економіка — складна і багатовимірна система, то в ній, залежно від кута зору, можна виділяти різних суб’єктів економічних відносин.

Якщо розглядати економіку під кутом зору руху товарів і доходів, то суб’єктами економічних відносин є домашні господарства, підприємства-виробники, що постачають на ринок товари та послуги, держава, яка вилучає частину доходів домашніх господарств і витрачає кошти на придбання певних товарів і послуг. Для економіки командно-адміністративного типу, якою була економіка України та інших соціалістичних країн, рух товарів і зворотний рух грошей не був визначальним. Тоді діяли відносини ієрархії, що складалися при розподілі виробничих ресурсів, а головними суб’єктами економіки ставали центральні органи державної влади, органи галузевого та територіального управління, підприємства, окремі працівники.

Якщо розглядати економіку під кутом зору купівлі-продажу, то суб’єктами економічних відносин є продавець, який пропонує продукцію, і покупець, який формує на неї попит.

Якщо розглядати економіку під кутом зору організації ринкових відносин, то їх суб’єктами є банки, страхові компанії, товарні та фондові біржі, підприємства роздрібної та оптової торгівлі.

Якщо розглядати економіку під кутом зору відносин розподілу, то їх суб’єктами будуть одержувачі різних доходів; найманий працівник як власник зарплати, підприємець як власник прибутку, акціонер як власник дивіденду на акцію, міністерство фінансів як збирач державних податків.

Якщо розглядати економіку під кутом зору відносин власності, то їх суб’єктами є ті, хто володіють певними виробничими ресурсами. Власниками ресурсів можуть бути окремі особи, партнерські, акціонерні, приватні, державні і кооперативні підприємства, муніципальні і центральні органи державної влади.

Отже, чим складнішим стає економічне життя суспільства, тим більше буде різних дійових осіб (суб’єктів) економіки[10, c. 38-41].

Постає нове запитання: для чого і як вивчає економічна наука економічні явища? Вона відображає три етапи економічного дослідження: збирання фактів, розробка теорії, обґрунтування економічної політики. Буває, що економічне дослідження зупиняється на другому етапі — розробці теорії і не досягає етапу втілення її висновків у економічній політиці.

Збирання фактів — це нагромадження певних даних, їх аналіз, класифікація. Якщо, наприклад, аналізуємо споживання, то потрібно мати дані про рівень доходів споживачів (мінімальну і середню зарплату), рівень цін, структуру споживання.

Економічна теорія — це спроба пояснити певні явища. З цією метою факти впорядковують, шукають між ними зв’язки, роблять узагальнення. Нехай, наприклад, на підставі фактів зроблено висновок про зниження рівня споживання на 15 %, Фахівці шукають зв’язок цього явища з іншими. У нашому випадку це можуть бути: інфляційне зростання цін, збільшення податків, зменшення державних пільг та ін. Щоб перевірити правильність припущення про причину зниження рівня споживання, потрібно знову звернутися до фактів, які або спростовують, або підтверджують існування зв’язку між тим явищем, що досліджується, й іншими. Це і відображає зворотна стрілка на схемі — від теорії до фактів. Істотні зв’язки, що повторюються, формулюються як принципи, закономірності, тенденції, закони.

Крім теорії як пояснення зв’язків між окремими явищами, існує теорія як система поглядів, що ґрунтуються на певних вихідних положеннях. На основі таких вихідних положень виникають учення, напрями, школи в економічній науці.

Досягнення економічної науки, висновки економічної теорії використовуються при розробці економічної політики. Існують економічні радники при вищих урядових особах, економічні розділи в програмах політичних партій. Але не завжди і не всі теорії стають політикою урядів. Це зумовлено, по-перше, тим, що існують різні і навіть протилежні теорії щодо одних і тих самих явищ. Наприклад, кризову ситуацію в Україні на початку 90-х років Рух України пояснював інакше, ніж, скажімо, соціалістична партія. По-друге, жодна теорія не може передбачити всіх можливих змін в економічній ситуації. Тому в екстремальних ситуаціях, якими є ситуації економічних криз, іноді необхідно керуватися не лише теорією, а й просто здоровим глуздом.

Якщо втілена в економічній політиці теорія не дає бажаних результатів, тобто якщо її пояснення дійсності не справджуються, то теорії коригуються, доповнюються, оновлюються, іноді до старої назви теорії додається частка “нео” (“новий”), наприклад: неокласична економічна теорія.

Отже, мета економічного дослідження — розробка теорії і втілення її в економічній політиці[16, c. 26-29].

4. Значення економіки у суспільному життіта виробництві

Розглянемо, яке значення має економічна наука у житті суспільства в цілому та окремої людини.

Значення економічної науки в житті суспільства проявляється щонайменше у двох напрямах: у розробці принципів економічної політики і в сприянні демократизації суспільства.

Економічна наука пояснює зв’язки між явищами, формулює принципи, які допомагають розв’язувати проблеми безробіття, інфляції, бідності, бюджетного дефіциту та ін.

Економічна наука сприяє демократизації суспільного життя. Відомо, що найнеобхіднішим проявом демократичної організації суспільства є виборність органів влади. Важливою умовою проведення дійсно демократичних виборів є економічна інформованість не лише тих, хто претендує на владу, а й тих, хто обирає. Урядовці, політичні діячі змушені давати відповіді на важливі економічні питання: чи можливе; здійснення соціальних програм, що спричинило падіння курсу грошей, як доцільно змінити систему оподаткування? Якщо найширші верстви населення не матимуть хоча б загальних уявлень про економічні явища, вони не зможуть діяти свідомо у ході виборних компаній, референдумів, інших загальнонаціональних або місцевих акцій.

Економічна інформованість потрібна розвинутому суспільству, яке будує своє життя на демократичних засадах. Вона є зайвою у відсталих, недемократичних суспільствах, що тримаються на економічній, неосвіченості своїх громадян. Значення економічної науки в житті окремої людини дуже велике. Знання економічних законів сприяють раціональній поведінці у сфері споживання, доцільному використанню індивідуальних заощаджень. Економічні знання дають змогу людині орієнтуватись у сфері бізнесу, допомагають прийняти правильне рішення при виборі роботи.

Економічна обізнаність формує певні уявлення про те, чим слід керуватися, обираючи спосіб використання своїх доходів. Наприклад, людина, яка розуміється на природі інфляції, знає функції різних ринкових установ (банків, акціонерних товариств, страхових компаній), має шанс краще використати свої гроші і вберегтися від знецінення своїх заощаджень. Той, хто займається власною справою, бізнесом, здійснює власну господарську політику. Підприємець, який розуміє причини та наслідки економічних явищ, прийме краще рішення, ніж той, хто не знає цього[6, c. 41-43].

Виробництво — це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця — людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз:безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Процес виробництва — це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним .

Характерною рисою виробництва як процесу є також поєднання в ньому елементів розвитку і функціонування (тобто безперервного його повторення, в ході якого створюються передумови для розвитку). Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому знову-таки забезпечується більш ефективне функціонування.

Важливою особливістю процесу виробництва є створення не тільки матеріальних, а й нематеріальних благ та послуг, значення яких в сучасних умовах значно зросло[4, c. 51-52].

Висновки

Економічна теорія як універсальна наука виконує ряд функцій: теоретико-пізнавальну (виявлення і пізнання економічних законів, категорій та тенденцій економічного прогресу); практичну (розробка принципів і методів раціонального господарювання); методологічну (виступає теоретичною основою для системи конкретно-економічних наук); виховну (формування сучасного економічного мислення та раціональної економічної поведінки); прогностичну (обґрунтування планів і прогнозування перспектив економічного розвитку).

Об'єктом вивчення економічної теорії є аналіз тісного взаємозв'язку механізму функціонування ринку з наявністю на ньому досконалої і недосконалої конкуренції, ступеня монополізованості окремих господарських сфер, шляхів і способів економічного реформування ринкових відносин. Відновлення виробництва і його економічне зростання проходить на індивідуальному рівні (рівні фірми) і в суспільному масштабі. Тому структурно економічна теорія включає в себе мікроекономіку і макроекономіку.

Мікроекономіка досліджує поведінку окремих виробників, економічні закономірності формування підприємницького капіталу і конкурентного середовища. В центрі її аналізу ціни окремих товарів, витрати, ціноутворення, мотивація праці і т.д. Макроекономіка вивчає функціонування національної економічної системи. Об'єктом її дослідження виступає національний продукт, загальний рівень цін, інфляція, зайнятість тощо. Мікроекономіка і макроекономіка взаємопов'язані в реальному економічному середовищі і взаємодіють одна з одною.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка : Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. -К.: Знання , 2006. -481 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Го-робець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Лановик Б. Економічна теорія : Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. -6-те вид., стереотип.. -К.: Вікар, 2006. -405 с.

5. Мочерний С. Економічна теорія : Підручник/ Степан Мочер-ний, Михайло Довбенко,. -К.: Вид. центр "Академія", 2004. -855 с.

6. Основи економічної теорії : Підручник/ О. О. Мамалуй, О. А. Гриценко, Л. В. Гриценко та ін., За заг. ред. О. О. Мамалуя; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -478 с.

7. Основи економічної теорії : Політекономічний аспект: Підручник для вузів/ За ред.: Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. -К.: Вища школа, 1994. -559 с.

8. Рудавка С. І. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. -3-є вид. перероб. і доп.. -Вінниця: Тезис, 2003. -340 с.

9. Уразов А. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . -К.: МАУП, 2005. -323 с.