Наука соціологія

1. Соціологія як наука.

2. Суспільство: соціальна структура та соціальний процес в суспільстві

3. Особливості в системі соціальних зв’язків.

4. Економіка як соціальний інститут.

5. Сім’я, освіта та інше.

Список використаної літератури.

1. Соціологія як наука

Термін "соціологія " походить від латинського слова — суспільство і грецького— слово, вчення. Таким чином, соціологія є в буквальному розумінні наукою про суспільство. її засновники — європейські вчені XIX ст. — робили спроби пояснити зміни в суспільстві, зумовлені промисловою революцією, розвитком демократичних ідей та інституцій.

Французький учений Огюст Конт наприкінці 30-х років XIX ст. уперше запровадив термін "соціологія". Він вважав, що соціологія при дослідженні суспільства повинна ґрунтуватися на позитивних соціальних фактах, а не на абстрактних міркуваннях, тобто будуватися на зразок природничих наук. Як фізик або хімік за допомогою спеціальних методів досліджує свою галузь, так і соціолог не просто стверджує, а доводить, спираючись на факти, зібрані з використанням спеціальних методів. Причому доводить, застосовуючи не окремі, довільно взяті із соціальної дійсності факти, а аналізуючи всеосяжний, об'єктивний, емпіричний матеріал.

Концентруючи увагу на вивченні соціальних фактів і явищ соціальних відносин та процесів, які відображаються в суспільстві, соціологія, таким чином, визначила своє місце серед інших суспільних наук — філософії, політології, історії тощо. Скажімо, філософія являє собою світогляд, Дає розуміння місця людини у світі, уявлення про сенс людського життя.

Історія, у свою чергу, вивчає закономірне, але й неповторне, індивідуальне у суспільному розвитку, широко використовуючи при цьому методи і засоби, притаманні гуманітарному знанню. Перевага соціології полягає в тому, що вона дає системний аналіз соціальних фактів і намагається отримати достовірне, вільне від оцінок та упередженості знання (рис. 1).

Загалом науки природничі (про природу) та науки соціальні (про суспільство) мають різні об'єкти пізнання, але використовують схожі загальнонаукові методи й засоби вивчення. Абсолютне розмежування чи протиставлення цих наук є неправомірним. Проте існує певна специфіка вивчення суспільних явищ, яка полягає в тому, що суспільні (соціальні) науки більшою мірою, ніж природничі, стосуються потреб та інтересів людей. Тому проблема відповідності (неупередженості) досліджень соціальних явищ є більш гострою і важкорозв'язною. Але вона розв'язується так само, як і в наукових дослідженнях природи, — шляхом удосконалення засобів і методів вивчення соціальних проблем. Поряд з природничими та соціальними науками існує й гуманітарне знання (літературознавство, мистецтвознавство тощо), яке використовує специфічні, відмінні від соціальних наук методи пізнання.

З'ясовуючи взаємовідносини соціології з іншими науками про людину і суспільство, слід враховувати, перш за все, відмінність об'єкта соціологічної науки, тобто на що спрямована її увага, її предмет, що конкретно вона вивчає і як вона це робить, під яким кутом зору аналізує ті чи інші явища [5, с.27]. Специфічно соціологічним кутом зору, який відрізняє соціологію від інших суспільних наук, є те, що соціолог співвідносить досліджувані суспільні явища зі станом суспільства загалом, розглядає місце конкретного явища в системі суспільних відносин і людських взаємодій. Ця особливість соціології є відносно постійною її характеристикою, вираженою явно чи неявно, тим чи іншим способом. Саме соціологічний аналіз, у кінцевому рахунку, приводить досліджувані суспільні явища до "спільного знаменника", оскільки соціологічне знання має справу зі спільними для всіх суспільних явищ "родовими ознаками". Таким чином, соціологія має своє коло проблем, свою сукупність специфічних понять та уявлень, використовує характерний для неї спосіб порушення питань та знаходження відповідей на них. Усе це дає підстави для визначення сутності соціології як науки про суспільство.

Різноманітні визначення соціології зводяться до того, що соціологія в цілому — це наука, що вивчає відносини між групами людей, які займають різне становище в суспільстві, беруть неоднакову участь в економічному, соціальному, політичному і духовному житті, різняться не лише рівнем, але і джерелом своїх доходів, структурою споживання, способом, якістю та стилем життя, а також структурою ціннісних орієнтирів, мотивами і типом поведінки [5,81].

Тому соціологію розуміють і як науку про закономірності становлення, розвитку і функціонування соціальних спільнот, про ті соціальні відносини і соціальні процеси, що виникають у суспільстві під час взаємодії великих соціальних груп.

2. Суспільство: соціальна структура та соціальний процес в суспільстві

Першоцеглинками соціальної структури суспільства є статуси і ранг. Тут важливо наголосити, що перші надають їй статичність, усталеність, нерухомість, а другі — динамічність, рухомість. Будь-який статус складається із ролей, а ті в — сукупності прав і обов'язків, які за традицією суспільство закріплює за статусом? Права і обов'язки визначаються соціальними нормами. Соціальну структуру суспільства утворює сукупність пустих статусів, тобто не заповнених людьми. Якщо ж ми заповнимо, скажімо, статус "студент" людьми, то одержимо велику соціальну групу — "студенство".

Чим розвинутіше суспільство, тим більше в ньому статусів. В сучасному суспільстві одні тільки професійних статусів біля 40000, сімейно-шлюбних відносин понад 200, багато сотень політичних, релігійних, економічних, демографічних.

Соціальні статуси взаємопов'язані один з одним, але не взаємодіють між собою. Взаємодіють між собою тільки суб'єкти (володарі, носії статусів, тобто люди. У соціальні відносини вступають не статуси, а їх носії.

Соціальні відносини зв'язують між собою статуси, але реалізуються ці відносини через людей — носіїв статусів.

Хоча статуси безпосередньо не вступають у соціальні відносини, а тільки опосередково — через їх носіїв, вони головним чином визначають зміст і характер соціальних відносин.

В громадській думці з часом виробляється, з вуст в вуста передається, але, як правило, ні в яких документах не реалізується ієрархія статусів і соціальних груп, де одні цінуються і наважуються більше інших. Місце в такій незримій ієрархії називається рангом. [3, c. 35-36]

Як вже зазначалося, ролі на відміну від статусів, надають динамічності соціальній структурі суспільства, роблять її рухливою. Соціальна роль є динамічною характеристикою статусу, це модель поведінки, орієнтованої на даний статус, на виховання прав і обов'язків, які приписані конкретному статусу. Але приписані правила поведінки — соціальні норми характеризують не статус, а саме роль. Роль мас справу не з соціальними відносинами (як статус), а з соціальною взаємодією.

Між статусом і роллю є проміжна ланка — очікування людей (еспектакції). Скажімо, від професора студенти очікують досить визначеної поведінки — поведінки професора, а не поведінки прокурора на судовому процесі. Роль індивідуальна у відповідності із статусом. Тільки така поведінка, яка відповідає очікування тих, хто функціонально зв'язаний з даним статусом, називається роль.

Отже, соціальна роль неможлива буз таких умов, як очікування членів групи, функціонально зв'язаних з даним статусом і соціальні норми, які фіксують коло вимог до виконання цієї ролі. Статус віддзеркалює схожість людей, а роль — їх відмінність.

Кожний індивід (або людина) може успішно себе, утвердити, самореалізувати, зайняти той чи інший соціальний статус (статуси) і виконувати необхідні соціальні ролі в результаті входження, інтеграції в різні колективні утворення, особливі соціальні системи і підсистеми. В якості висхідної підсистеми в соціальній структурі людських відносин виступає соціальна група, яка виконує роль проміжної ланки в системі "суспільство — група — особистість ",

Соціальна група — це найбільш загальне і специфічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об'єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами. Для виникнення групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності.

Нестійкі групи відрізняються в основному випадковим характером і слабкою взаємодією між людьми. Це такі групи, як туристична, мітингуючий натовп, нейтральні глядачі на спектаклі і. т. п.; групи середньої усталеності — трудовий колектив фірми, студентська група, бригада будівельників і т.п.; усталені групи — такі, як нації або класи.

Великі соціальні групи — групи, які існують в масштабах країни в цілому (це нації, класи, соціальні верстви, професійні об'єднання і т.д.); — середнісоціальні групи — це, скажімо, мешканці Києва (або всієї Київської області), працівники Рівненської атомної електростанції і т.п.; малі соціальні групи — об'єднання людей, в яких всі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним і, як правило, вони нараховують від двох (діада) — трьох (тріада) до кількох десятків людей (сім'я, шкільний клас, виробнича бригада, рота, взвод і т. д.). Малу групу можна визначити як психологічно єдиний соціальний осередок. Ознака групи полягає, перш за все, в тому, що зміна однієї частини групи змінює стан всіх інших частин. [5, c. 67]

Основоположником вчення про малі групи вважають англійського соціолога Ч. Кулі, який на початку XX ст. ввів поняття "первинна група ". Його концепція досі є класичною теоретичною основою для аналізу малих груп. Останні він класифікував як первинні групи, розуміючи під ними такі, які характеризуються тісними взаємними контактами "обличчя до обличчя ", інтимними зв'язками індивідів.

• Формальною (офіційною) групою є об'єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа юридичних норм, установ, правил, службових інструкцій, приписів тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності і знаходяться в ієрархічно структурованій підпорядкованості (наприклад, учнівський клас, студентська група, виробничий колектив, військовий підрозділ, футбольна команда і т. д.).

• Неформальна група складається стихійно і не має особливих документів, які регламентують її функціонування, але вона також утворюється на підставі загальних інтересів, прагнень, що об'єднують людей в більш або менш стійкі об'єднання (наприклад, сім'я, дружня компанія, злочинна зграя і т. д.). Поведінка членів такої групи регламентується особливими неписаними правилами, відносини між ними є тісними і залежними один від одного.

За змістом соціальні групи можна поділити ще на п'ять груп:

• соціально-класові верстви, стани, касти, класи);
• соціально-етнічні (роди, племена, народності, нації);
• соціально-демографічні (молодь, діти, батьки, жінки, чоловіки і т.д.);
• соціально-професійні, або корпоративні(вчителі, лікарі, шахтарі та ін.);
• соціально-територіальні (мешканці Автономної республіки Крим, областей, районів, міст і т.д.).

Соціальні спільноти — це емпірично фіксовані, реально існуючі об’єднання індивідів, які є відносною цілісністю, що може виступати як об’єкт соціального впливу, володіє емерджментними властивостями, тобто знову виникає в результаті об'єднання за певними характеристиками, не завжди притаманними окремим індивідам. Наприклад, у товаристві можуть бути люди з дуже низьким рівнем освіти або взагалі не освічені. [1, c. 54-56]

3. Особливості в системі соціальних зв’язків

Елементами соціальних систем є люди. Входження людини в суспільство відбувається через різноманітні соціальні спільноти: групи, інститути, організації та системи прийнятих у суспільстві норм і цінностей (культуру). Внаслідок цього людина залучена до багатьох соціальних систем, кожна з яких справляє на неї системоформуючий вплив. Вона стає не тільки елементом соціальної системи, а системою, що має складну структуру.

Будь-які соціальні утворення неможливо уявити без людини, її активної творчої діяльності, одним з наслідків якої і є соціальні спільноти. Адже людина як істота соціальна на основі соціальних зв’язків і взаємодії творить групи, колективи, об’єднання, а згодом і спільноти. Саме особистість з’єднує всі ланки суспільного життя: макро-, мезо- і мікросередовища, робить їх полем власної творчої активності та осередком розгортання внутрішніх потенцій.

У соціології особистість розглядається не як продукт природи, а передусім як сукупність суспільних відносин, продукт суспільства.

Соціальна мережа — соціальна структура утворена індивідами або організаціями. Вона відображає розмаїті зв'язки між ними через різноманітні соціальні взаємостосунки, починаючи з випадкових знайомств і закінчуючи тісними родинними вузами. Вперше термін було запропоновано в 1954 році Дж. А. Барнесом (в роботі Class and Committees in a Norwegian Island Parish, «Human Relations»). Максимальний розмір соціальних мереж становить близько 150 осіб, а середній — 123 (Хілл та Данбер, 2002).

Аналіз соціальних мереж (має відношення із теорія мереж) перетворився на основний метод досліджень в сучасній соціології, антропології, географії, соціальній психології, інформатиці та дослідженні організацій, а також поширену тему для досліджень та дискусій. Дослідження в декількох академічних галузях показали, що соціальні мережі діють на багатьох рівнях, починаючи від родин, і закінчуючи цілими націями, та відіграють важливу роль в тому, як розв'язуються проблеми, працюють організації, та досягають успіху на шляху до власних цілей індивіди.

Теорія соціальних мереж розглядає соціальні взаємовідносини в термінах вузлів та зв'язків. Вузли є відособленими акторами в мережах, а зв'язки відповідають стосункам між акторами. Може існувати багато типів зв'язків між вузлами. В найпростішій формі, соціальна мережа є відображенням всіх зв'язків, які мають відношення до дослідження, між вузлами. Мережі можуть використовуватись для встановлення соціального капіталу окремих акторів. Ці концепції часто відображаються на діаграмі соціальної мережі, на якій вузлам відповідають точки, а зв'язкам — лінії.

Форма соціальної мережі допомагає визначити ступінь своєї корисності для її учасників. Менші, зв'язаніші мережі можуть бути менш корисними для своїх учасників, ніж мережі з багатьма слабкими зв'язками з особами ззовні від основної мережі. «Відкритіші» мережі, з багатьма слабкими зв'язками та соціальними взаєминами, вірогідніше будуть пропонувати нові ідеї та можливості для своїх учасників, аніж зачинені мережі з багатьма надлишковими зв'язками. Іншими словами, група знайомих друзів, які спілкуються лише один з одним вже володіють спільними знаннями та можливостями. Група осіб, із зв'язками з іншими соціальними спільнотами, вірогідно, отримуватимуть доступ до ширшого діапазону інформації. Для досягнення успіху, індивідам краще мати зв'язки з декількома мережами, аніж багато зв'язків в межах однієї мережі. Аналогічно, індивіди можуть впливати, або діяти в ролі брокера в середині своїх соціальних мереж з'єднуючи дві мережі, в яких відсутні безпосередні зв'язки (має назву заповнення соціальних дір).

Сила теорії соціальних мереж у її відмінності від традиційних соціологічних наук, згідно яких вважається, що саме атрибути окремих аспектів; дружність або недружність, рівень інтелекту, тощо — грають основну роль. В теорії соціальних мереж використовується інший погляд, коли атрибути окремих акторів менш важливі, аніж стосунки та зв'язки з іншими акторами в мережі. Цей підхід виявився корисним при поясненні багатьох реальних явищ, але залишає менше простору для індивідуальних дій, можливостей індивідів впливати на свій успіх, так як багато залежить від структури їхньої мережі.

Соціальні мережі, також, використовувались для дослідження того, як взаємодіють компанії, характеризуючи багато неформальних зв'язків, які поєднують між собою представників керівництв, а також асоціації та зв'язки між окремими робітниками в різних компаніях. Ці мережі дають можливості компаніям збирати інформацію, утримувати конкуренцію, та, навіть таємно змовлятись про встановлення цін або політик.

Соціальні зв'язки, які є основою соціальних інститутів, називаються інституціональними. Процес нормативного та організаційного зміцнення та упорядкування соціальних зв'язків називається інституціоналізацією.

4. Економіка як соціальний інститут

Економіка як соціальний інститут є ядром розвитку всієї соціальної структури суспільства. Економічні відносини, як вважає відомий соціолог О.Якуба, визначають положення соціальних груп, закріплюють їхні глибинні зв'язки, визначають характер взаємодії.

Соціологи вивчають соціальне у сфері економіки: суб'єктів, носіїв економічних відносин, їх взаємодію, рольову поведінку, соціальні механізми, що викликають функціонування, розвиток в економіці.

Основні принципи осмислення економічного розвитку такі: розгляд економічних процесів з позицій інтересів, діяльності і відносин класів і соціальних груп, які займають різне становище в системі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільного продукту; врахування політичного фактору розвитку економіки, тобто ролі, яку відіграє в ньому економічна і соціальна політика держави.

Отже, предметом інституту економіки є соціальний механізм розвитку економіки який слід розуміти, як стійку систему соціальної поведінки і свідомості суспільних груп в економічній сфері, а також їх взаємодію в цій сфері одна з одною із державою. Прикладною метою інститутів економіки є виявлення конкретних форм взаємодії соціальної структури (ступені її динамізму, диференціації) і соціальної політики держави з розвитком економіки та її ефективністю.

Економіка як соціальний інститут має складну структуру: це сукупність більш конкретної інститутів виробництво, розподілу, обміну та споживання, як сукупність інституціоналізованих секторів економіки: державного, кооперативного, приватного, індивідуального.

О.Якуба розглядає структуру економіки як сукупність елементів: економічної свідомості, економічних нормативних установлень та організацій, установ та економічних відносин.

З цього погляду, важливим завданням соціології є формування такої галузевої дисципліни як соціологія економіки.

В якості основних соціальних передумов розвитку економічної соціології можна виділити:

— все більш зростаючу роль суб'єктивного фактора в соціально-економічному розвитку. Наукові уявлення про роль людей у розвитку економіки змінюються. Людина розглядається як суб'єкт економіки з власними цілями, потребами, інтересами, а не як пасивний об'єкт зовнішнього управління;

— необхідність підвищення ефективності управління трудовою поведінкою;

— зміну соціальних якостей населення і нові вимоги до управління трудовою поведінкою (підвищення рівня культури, освіти, інформованості).

Об'єктом соціології економіки є взаємодія соціального і економічного. Особливістю цього об'єкта є те, що розглядаються не окремо взяті процеси, що відбуваються в сфері економіки чи соціальні процеси, не взаємозв'язки між ними, а ті механізми, які породжують і регулюють ці взаємозв'язки.

Оскільки соціологія економіки розглядає взаємодію соціального і економічного, потрібно дати їм визначення.

Економічна сфера — це підсистема суспільства, яка займається виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей. Економіка є одним з найважливіших соціальних інститутів. Вона активно взаємодіє з іншими сферами суспільства: політикою, культурою, сферою освіти. Взаємодія відбувається через зв'язок функцій, які вони виконують, через взаємозалежність їх інститутів, через взаємодію організацій.

5. Сім’я, освіта та інше

Сім'я є напрочуд складний і неординарний феномен. Сім'я — це і ядро, основний складовий елемент суспільства, і мала соціальна група людей, які взаємодіють між собою і об'єднанні кровною спорідненістю.

Американській соціолог Н.Смелзер дає таке визначення сім'ї: «Сім'єю називаються засновані на кровній спорідненості, шлюбі чи усиновленні об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю за виховання дітей» [4, ст. 108].

Сім'я як соціальний інститут здійснює формування, розвиток функціонування сім'ї, сімейних шлюбних відносин в конкретних, культурних і соціально-економічних умовах, а також взірці сімейної поведінки, специфічної для тих чи інших соціальних груп, характерні ролі в сім'ї, специфіку формальних і ненормальних норм і санкцій в сфері сімейно-шлюбних відносин. Як мала соціальна група, вказує М.Мацковський, сім'я розглядається у тих випадках, коли дослідженню підлягають відносини між індивідами, які складають сім'ю. Цей підхід дозволяє з'ясувати мотиви і причини розлучень, динаміку родинних відносин, характер стосунків між батьками й дітьми.

Як соціальний інститут сім'я аналізується в тих випадках, коли слід з'ясувати, у якій мірі спосіб життя сім'ї відповідає інтересам суспільства. Як соціальний-інститут сім'я вивчається на макрорівні, де аналізуються передусім її соціальні функції. Звісно, сім'я існує в суспільстві не як ізольований соціальний інститут, а тісно пов'язана з іншими соціальними сферами, зокрема, вона безпосередньо зв'язана з економікою.

На сім'ю впливають і інші соціальні інститути: політика, система моралі, права, культура. Для жодного виду культури характерне переважання в сім'ї або інших рис.

Інститут сім'ї має конкретно-історичний характер, він постійно змінюється і розвивається у зв'язку з розвитком потреб суспільства. З свого боку, сім'я також впливає на всі сторони життя суспільства. Вона є своєрідною мікромоделлю суспільства. У сім'ї закладаються біологічні основи здоров'я, звички та потреби, основні духовні цінності та культурні традиції, сім'я стає осередком затишку та захищеності. Тому головне призначення сім'ї — забезпечити безперервність функціонування соціальних, економічних, культурних традицій в суспільстві.

На реалізацію функції сім'ї впливають особливості певних періодів в життєдіяльності сім'ї. Єдиної точки зору з приводу визначення періодів життєдіяльності сім'ї на сьогодні ще не склалось. Дослідники сім'ї виділяють, як правило, такі етапи: перший — від вступу в шлюб до народження першої дитини (цей період поділяють ще не три-чотири підперіоди); другий — закінчується вступом дитини до школи; третій — досягненням соціальної зрілості останньою дитиною; четвертий — створення власної сім'ї останньою дитиною.

Інститут сім'ї, як і інші соціальні інститути, має свою специфічну структуру. Згідно з Н.Смелзером, існують два основні типи сімейної структури або форми сім'ї. Нуклеарна сім'я складається з дорослих батьків і дітей, які від них залежать (матеріально, економічно, емоційно). Розширена сім'я включає нуклеарну сім'ю і родичів, наприклад, бабусю і дідуся, онуків, тітку, дядька, двоюрідних братів і сестер. Така родина вважається важливим, а в багатьох суспільствах й основним соціальним об'єднанням, спільнотою, базою розвитку соціальних відносин і гарантом взаємодопомоги і підтримки.

За характером шлюбу сім'ї бувають: моногамні та полігамні. Моногамна сім'я складається з шлюбу між одним мужчиною і однією жінкою. Полігамна сім'я — це шлюб між одним та декількома індивідами. Полігамна сім'я має свої різновиди: полігінія (шлюб між одним мужчиною і кількома жінками) і поліандрія (шлюб між однією жінкою і кількома мужчинами). Зустрічаються також групові, а також одностатеві шлюби. За типом владних структур виділяються патріархальні родини, (де переважає влада чоловіків) та матріархальні сімейні системи, (де влада належить жінці і матері). Останнім часом відбувається перехід від патріархальної до егалітарної сімейної системи, (де вплив і влада розподілені між чоловіком і жінкою).

З точки зору сфери подружжя шлюби діляться на ендогамні (взяті у межах власної спільності) та екзогамні (між представниками різних груп). Це призводить до виникнення двох видів сім'ї: соціальногомогенної (однорідної) та соціально-гетерогенної (різнорідної).

За вибором місця проживання молодих соціологи виділяються патрілокальне, (коли молода відходить з своєї сім'ї і живе у сім'ї чоловіка, або поблизу оселі його батьків), матрілокальне (коли молоді живуть з батьками жінки або поблизу них), неолокальне (коли молодята живуть окремо від своїх батьків). Неолокальне місце проживання вважається нормою на Заході, але рідко зустрічається в Україні.

За складом сім'ї поділяються на розширену сім'ю, яка включає різні покоління, наклеарну (окрему, просту сім'ю, яку утворюють подружжя з дітьми) і неповну, коли відсутній один з подружжя.

За кількістю дітей виділяють там різновиди сім'ї: бездітні, однодітні, малодітні та багатодітні сім'ї.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства соціальні проблеми сім'ї загострюються. Різко впала народжуваність дітей в Україні, погіршується матеріально-економічне становище більшості сімей, зростає кількість розлучень, значно збільшилась кількість сиріт, про яких не має коштів належно піклуватись навіть держава.

Існує хороший вислів: «Міцна сім'я — міцна держава». Однак, що є запорукою міцної сім'ї? Яким чином ми зможемо оволодіти мистецтвом збереження кохання, вірності, самодисципліни, почуття обов'язку на довгі роки сімейного життя? Я. Шепанський називає такі критерії успішного шлюбу: 1) міцність шлюбу; 2) суб'єктивне почуття щастя у кожного з подружжя; 3) здійснення очікувань більш широких груп; 4) повний розвиток особистості кожного з подружжя, їх активності, здібностей, виховання здібних та активних дітей; 5) досягнення внутрішньої інтеграції, відсутність конфліктів.

Однак у кожній сім'ї можуть траплятися певні непорозуміння чи конфлікти і подолати їх можна тільки шляхом спільних прагнень членів сім'ї до взаєморозуміння, терпимості та досягнення сімейної гармонії.

Список використаної літератури

1. Герасимчук А. Соціологія : Навчальний посібник/ Андрій Герасимчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

2. Лукашевич М. Соціологія : Загальний курс: Підручник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,. -2-е вид.. -К.: Каравела, 2006. -407 с.

3. Пшеничнюк О. Соціологія : Посібник для підготовки до іспитів/ Олена Пшеничнюк, Олена Романовська,; . -2-е вид., доп. та переробл.. -К.: Вид. Пали-вода А. В., 2005. -169 с.

4. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

5. Соціологія : Словник термінів і понять/ Є. А. Біленький, М. А. Козловець, І. В. Саух, В. О. Федоренко та ін.; За ред. Є. А. Біленького, М. А. Козловця. -К.: Кондор, 2006. -370 с.

6. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.

7. Соціологія : Підручник/ За ред. Володимира Пічі,. -3-тє вид., стереотип.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -277 с.