Небезпека і ризики, що супроводжують процес глобалізації

Вступ.

Розділ І. Теоретико-методологічні аспекти процесу глобалізації.

1.1. Основні тенденції глобалізації.

1.2. Характеристика ризиків глобалізації.

Розділ ІІ. Негативи та небезпеки глобалізації в Україні та світі.

2.1. Позитиви та негативи глобалізації в світі.

2.2. Позитиви та негативи глобалізації в Україні.

Розділ ІІІ. Проблеми та перспективи подальшої глобалізації в міжнародних відносинах.

3.1. Процеси глобалізації на рубежі ХХ-ХХІ ст.

3.2. Шляхи подолання негативних проявів глобалізму.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Глобалізація є поняттям загального характеру. Вона відображає обмін товарами, послугами капіталом та робочою силою, який виходить за межі державних кордонів і з 60-их років набув форм постійного та неухильного зростаючого міжнародного переплетення національних економік. У цей період глобалізація проявила себе головним чином у перманентності темпів зростання світової торгівлі та валового внутрішнього продукту всіх розвинутих країн.

Розвитку глобалізації сприяють різноманітні фактори. Суттєвим є технічний прогрес, вплив якого може бути розглянутий на прикладі транспорту та техніки зв`язку, які сприяють зниженню витрат на здійснення трансакцій. Серед економічних факторів мають бути виділені поступове зниження обмежень у торгівлі товарами, чому особливо сприяють принципи Світової Організації Торгівлі, та лібералізація ринку капіталу на основі запровадження та поширення конвертованості національних валют.

В області фінансових послуг ідея глобалізації виражає також тенденцію до злиття традиційно розділених ринкових сегментів (наприклад, ринки кредитних ресурсів та капіталу внаслідок сепурітізації, тобто використання заставного права). Регіоналізацію, як правило, розглядають на рівні максимум двох дійсностей – процесів і функцій.

Глобалізацію слід розглядати як імператив, вимогу часу. Під нею можна розуміти зменшення (аж до зникнення) можливості для держави розвиватися особливим образом, «третім шляхом» і т.iн. — тобто ухилитися від світових інтеграційних процесів, ізолюватися від розповсюдження практик, цінностей і технологій по всій земній кулі. Іншими словами, глобалізація — це розвиток економічної і політичної залежності країн і регіонів світу до такої міри, коли вже можна говорити про створення єдиного правового поля і світових органів економічного і політичного управління. А це означає, що закритість і опора на власні сили в принципі неможливі.

Що стосується економічної глобалізації, то тут все більш-менш зрозуміло: економічна інтеграція стала об’єктивною тенденцією — різко зростають транснаціональні переміщення капіталів, послуг і людських ресурсів, технологічна інтеграція, розгортається інформаційно-комунікаційна революція, пов’язана насамперед з Інтернетом. У цьому сенсі у України навіть не лишається вибору. Тому важливо врахувати і використати можливості глобалізації, щоб не залишитися обабіч світових процесів. Принаймні для України обов’язково потрібна національна стратегія адаптації до цих процесів.

Дослідженню проблеми присвячено численні праці, зокрема таких українських авторів як Білорус О., Козоріз Г., Ладюк О., Лук’яненко Д., Мозговий О., Савчук Н., Сухоруков А., а також багатьох зарубіжних авторів, зокрема таких як Анилионис Г., Богомолов О., Зотова Н., Некипелов А., Сач Дж., Сорос Дж.

Загалом, дослідження процесів економічної глобалізації призвели до формування двох основних підходів – прихильників і критиків глобалізації. Відповідно, ставлення до процесів фінансової глобалізації різне – від позитивного, згідно з яким фінансова глобалізація створює численні вигоди, до негативного, згідно з яким вигоди фінансової глобалізації привласнює невелика кількість економічно розвинених країн, а для країн, що розвиваються, глобалізація має наслідком підвищення залежності від світових фінансових ринків.

Хоча процесам глобалізації присвячено численні праці українських та зарубіжних авторів, недостатньо дослідженими є проблеми виникнення загроз для економічної безпеки (зокрема, інвестиційної безпеки) в процесі глобалізації фінансових ринків, а також механізми виникнення на ньому кризових явищ та особливості державного управління процесами фінансової глобалізації в Україні.

Тому метою роботи є показати все негативні та позитивні наслідки глобалізації для країн взагалі та України зокрема.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити поняття глобалізації;

· охарактеризувати позитиви та негативи глобалізації в світі;

· дослідити позитиви глобалізації в Україні;

· проаналізувати негативні тенденції глобалізації в Україні.

Об’єктом дослідженняє глобалізацій ні процеси у світі та Україні.

Предметом дослідженнявиступають позитиви та негативи глобалізації.

Розділ І. Теоретико-методологічні аспекти процесу глобалізації

1.1. Основні тенденції глобалізації

Переважну більшість подій, що відбуваються в сучасному світі, необхідно розглядати в контексті глобалізаційних процесів, дослідження яких є надзвичайно актуальним для теорії і практики державного управління.

Над цією проблемою працюють науковці багатьох країн. У статті аналізуються роботи британських та американських дослідників процесів глобалізації. Цінність цих робіт полягає в тому, що оцінка глобалізації здійснюється під різними кутами зору: політичним, економічним, культурологічним та комунікаційним. Дослідники працювали на керівних посадах в уряді США, міжнародних фінансових організаціях, транснаціональних корпораціях, тобто вони є певною мірою "творцями" глобалізаційних процесів. Незважаючи на це їх думки розходяться в оцінці глобалізації.

Надзвичайно цінною для розуміння впливу глобалізації на суверенну державу є робота британських дослідників [1]. Творчий колектив, який складався з представників різних наук (політичних, економічних, міжнародного права, соціальних і екології), ставив собі за мету визначити ту міру, якою регіоналізація і глобалізація змінюють характер світового порядку і статус національного суверенітету та автономії в його межах. Основні запитання, на які намагалися дати відповідь науковці, такі:

• Що таке глобалізація? Як її слід концептуалізувати?

• Чи свідчить сучасна глобалізація про нову ситуацію у світі?

• Глобалізація пов'язана з відмиранням, відродженням чи трансформацією державної влади?

• Чи накладає сучасна глобалізація нові обмеження на політику? Як можна "цивілізувати" і демократизувати глобалізацію?

Творчий колектив науковців, розглядаючи глобалізацію як розширення, поглиблення та прискорення світових взаємозв'язків у всіх царинах сучасного суспільного життя — від культурної до кримінальної, від фінансової до духовної, разом з тим виокремлює три концептуально відмінні теоретичні школи: гіперглобалістів, скептиків і трансформаціоністів. Кожна з цих шкіл пропонує своє бачення глобалізації — спробу осягнути й пояснити цей соціальний феномен [2, с. 24].

Дослідники, наводячи приклад найбільш авторитетних науковців кожної із шкіл, подають основні тези їхнього підходу. Так, для таких гіперглобалістів, як Огме, сучасна глобалізація становить нову добу, коли народи повсюдно підпорядковуються дисципліні світового ринку. Такі скептики, як Гербст і Томсон, стверджують, що глобалізація — це переважно міф, який приховує справжню суть міжнародного господарства, що дедалі більше поділяється на три головні регіональні блоки, де національні уряди залишаються вельми впливовими. Нарешті, трансформаціоналісти, найбільш яскравими представниками яких є Розенау і Гідденс, розуміють сучасні форми глобалізації як такі, що не мають аналогів в історії, і вважають, що держави й суспільства в усьому світі зазнають глибоких змін, намагаючись пристосуватися до більш взаємозв'язаного, але вельми непевного світу [2, с 24].

Дослідники відзначають цікаві моменти, наприклад жодна з цих трьох шкіл безпосередньо не відображає традиційні ідеологічні позиції і світогляди. У таборі гіперглобалістів неоліберальні тлумачення глобалізації можуть існувати поруч із марксистськими оцінками, серед скептиків подібні концепції та висновки стосовно характеру сучасної глобалізації поділяють як радикали, так і консерватори. У представників жодної з головних течій у соціальних дослідженнях — ліберальної, консервативної чи марксистської — немає узгодженого розуміння перспектив глобалізації як соціоекономічного феномену. Серед марксистів існують непоєднувані тлумачення глобалізації; наприклад одні тлумачать її як поширення монополістичного імперіалізму, а інші — як радикально нову форму глобалізованого капіталізму. У свою чергу, попри відверто ортодоксальні неоліберальні вихідні положення, Огме і Редвуд дотримуються досить відмінних поглядів і висновків щодо динаміки сучасної глобалізації. Серед гіперглобалістів, скептиків і трансформаціоністів існують серйозні розбіжності в методологічних підходах і нормативних засадах. Однак попри всі розбіжності кожна з цих перспектив відображає основні аргументи і висновки щодо глобалізації стосовно її концептуалізації, динаміки причинних зв'язків, соціально-економічних наслідків, значення для державної влади та врядування, історичної траєкторії [2, с 25].

На підставі проведеного дослідження науковці пропонують власне визначення глобалізації, яку вони розглядають як процес (або комплекс процесів), що втілює трансформацію в просторову організацію суспільних відносин і дій, оцінених з точки зору їх екстенсивності, інтенсивності, динаміки та впливу, і породжує трансконтинентальні або міжрегіональні потоки й мережі діяльності, взаємодії та виконання владних функцій [1, с 38].

З дослідження можна зробити такі висновки: а) існують різні наукові школи і, відповідно, різні підходи до дослідження процесів глобалізації; б) відмінність між науковими школами полягає у тлумаченні поняття "глобалізація" та перспективах її розвитку; в) спільне полягає в тому, що всі наукові школи відзначають вплив розвитку світового господарства на суспільство і державу.

Саме останньому аспекту більше уваги приділено у книзі "Глобалізація, зростання і бідність. Побудова загальної світової економіки", яка являє собою доповідь Світового банку про вплив глобалізації на економічні процеси в окремих країнах і регіонах. У роботі аналізуються соціальні й економічні причини і наслідки глобалізації, основна увага зосереджується на проблемах бідних країн і перспективах, які для них відкриває процес глобалізації. Автори послідовно розглядають окремі проблеми в рамках теми: історичні етапи глобалізації, сучасні проблеми країн, що розвиваються, приклади позитивного і негативного впливу на рівень життя таких країн. Торкаючись майже всіх сфер життя сучасного суспільства, автори доповіді пропонують шляхи вирішення проблем країн, що розвиваються, в контексті глобальної економічної інтеграції.

З доповіді Світового банку можна зробити оптимістичний висновок про те, що жодній країні не закрита дорога до більш заможного життя, і головну роль у цьому має відіграти держава. Саме ефективне державне управління покликане забезпечити економічне зростання.

Більш песимістичною виглядає перспектива в книзі відомого британського соціолога Зігмунта Баумана "Глобалізація. Наслідки для людини і суспільства". На думку вченого, глобалізація — це фатальність нашого світу, якої неможливо уникнути, незворотний процес, який однаковою мірою торкається кожної людини. Досліджуючи соціальні корені і соціальні наслідки глобалізації, автор намагається показати, що глобалізація — це дещо більше, ніж здається на перший погляд. Глобалізація роз'єднує не менше, ніж об'єднує: те, що для одних виявляється глобалізацією, для інших обертається локалізацією. Науковець відслідковує зв'язок між природою простору й часу, які змінюються в процесі історії, з одного боку, і моделями та масштабами соціальної організації суспільства — з другого. Розглядаються перспективи політичного суверенітету, особливо самовизначення і самоуправління національних і, в більш загальному плані — територіальних співтовариств в умовах глобалізації економіки, фінансів та інформації. Досліджуються культурні наслідки і проблеми особистої безпеки в контексті перерахованих змін [9, c. 151-153].

1.2. Характеристика ризиків глобалізації

Розвиток світових економічних і політичних процесів все відчутніше підштовхує розмежування між заможними і бідними країнами. Це призводить до зменшення центрів економічної і політичної могутності в світі та їх певної стабілізації. Беручи до уваги процеси загальної глобалізації з їх усіма перевагами та недоліками, треба визначити вагому їх складову – фінансову глобалізацію. При цьому, роль та місце України в процесах загальної глобалізації та її фінансової складової не може визначатися однозначно.

Основні економічні і політичні процесі в світі стають дедалі більше пов’язані один з одним. Глобалізація все рішучіше охоплює світ, роблячи його більш структурованим. Світові економічні центри, яки сформувались протягом післявоєнного розвитку, стали майже чимось незламним. Зараз, фактично можна вести мову лише про тенденції до змін вагомості США, Західної Європи та Японії, а ніяк не про те, що якийсь з наведених центрів зникне, чи там утворяться нові. Навіть з виникненням євро всі суперечки концентруються саме щодо перспектив його співвідношення до долару, а зовсім не про те, чи виникнення якийсь новий конкурент євро.

В світі найактивнішим чином відбувається фінансова глобалізація. Фінансова глобалізація відображає процес руху фінансових ресурсів за межами державних кордонів. А окрім безпосереднього руху фінансових ресурсів, фінансова глобалізація охоплює також сукупність відносин, що пов’язані з формуванням, акумулюванням та використанням фінансових ресурсів незважаючи на існування державних кордонів.

Фінансова глобалізація є багатогранним процесом, який має як позитивні, так і негативні впливи на розвиток людства. Причому, як і оцінка процесу загальної глобалізації, фінансова глобалізація. має неоднозначний (позитивний або негативний) вплив на різні країни, в залежності від рівня їх економічного розвитку та політичного впливу в світі[14, c. 55-56].

В рамках фінансової глобалізації інформаційні технології, до мінімуму знижуючи витрати на здійснення конкретних операцій і ціну входу на глобальні фінансові ринки, знищують ці перешкоди, усуваючи тим самим і перешкоди для будь-якого хоч скільки-небудь стійкого розділу цих ринків.

Формування єдиних загальносвітових ринків у фінансовій сфері, і поступова інтеграція глобальних ринків різних фінансових інструментів в єдиний світовий фінансовий ринок, ставить на порядок денний питання про виникнення глобальних монополій як наслідок фінансової глобалізації.

Сучасний світ передбачає вплив на процеси фінансової глобалізації динаміки економічного зростання провідних країн. І це пов’язано з конкретними макроекономічними показниками. Крім цього, дещо специфічний вплив на розвиток глобалізаційних процесів в світі мають події 11 вересня 2001 р. та весь комплекс чинників, що випливають з цього.

Тут треба додати, що це зовсім не темпи зростання економіки України – в наведених країнах зовсім інше наповнення зростання і зовсім інші показники того, від чого відштовхується таке зростання. Хоча, на розвиток світової економіки все ще продовжують впливати наслідки світової фінансової кризи.

Фінансова глобалізація має певні небезпеки як для розвинутих країн, так і для країн, що мають невисокий економічний рівень розвитку. Існують реальні небезпеки фінансової глобалізації: по-перше, небезпека глобальних фінансових криз; по-друге, небезпека підриву суверенітету країн з невисоким рівнем розвитку з причин боргової і іншої фінансової залежності; по-третє, розрив рівня фінансового і, в цілому економічного, розвитку окремих країн; по-четверте, фінансове підпорядкування країн з невисоким рівнем розвитку з боку розвинутих країн; по-п’яте, фінансиалізація культурних та інших нематеріальних цінностей. До речі, ці небезпеки є досить серйозними небезпеками для розвитку людства[22, c. 69-70].

Від фінансової глобалізації виграють розвинуті країни, які мають вплив на економічні та політичні сторони розвитку світу. В сучасних умовах фактично єдиною наддержавою залишається США, з усіма можливостями для підпорядкування фінансової глобалізації на свою користь.

Якщо не торкатися перспективи євро, то долар є і залишається єдиною надмогутньою валютою світу. Свого часу в пресі країн СНД та країн, що розвиваються, навіть обговорювалась можливість проведення тієї чи іншої конфіскаційної грошової реформи готівкових доларів США.США завжди можуть провести в тій або іншій формі конфіскаційну реформу принаймні готівкової частини своїх доларів, що знаходяться поза країною. Це може бути зроблене, наприклад, під виглядом боротьби з міжнародною злочинністю: по-перше, тому що ця теза є стандартним прийомом США в міжнародній конкурентній боротьбі, а по-друге — тому що обіг значної частини доларів за межами США в тій або іншій формі пов'язане з порушенням законів. Хоча, знову ж таки, це можливе виключно як модель; практичні наслідки такої конфіскаційної реформи на інших країн були б найзгубнішими.

Для України не є актуальною проблематика взаємовідносин долару і японської єни, рівно, як і змін курсів до долару інших азійських валют внаслідок кризи 1997-1998 років. Актуальними є проблеми взаємодії долару та євро. Фінансовий вплив США в рамках фінансової глобалізації є досить вагомим і в плані конкуренції з євро. Це може характеризуватися конкретними діями країни в світі як в фінансовій, так і в загальноекономічній площині. В принципі, конкурентна боротьба між США та Західною Європою (яка зараз визначається як зона євро) завжди була традиційною, але зараз знайшла нове забарвлення.

Дії фактично єдиної наддержави в рамках фінансової глобалізації дозволяють США захопити ініціативу і самостійно вибирати час, сферу і характер конкурентної боротьби, що в результаті надає їм перевагу. З точки зору конкуренції з країнами Західної Європи, США мають певні переваги. При першому розгляді перспектив такої конкуренції, що засновується на зіставленні наявних запасів ресурсів, безумовно переважними є шанси Європи. Однак зіставлення в динаміці, з урахуванням різного рівня витрат, зростаючої ролі найбільш сучасних технологій і фактично природної монополії США на володіння ними і на їх розвиток, примушує в довгостроковій перспективі зробити висновок на користь США[24, c. 102-104].

Якщо врахувати те, що перспектив вступу у зону євро у України немає, країні залишається знайти місце в процесі конкурентної боротьби між США та зоною євро, чи, принаймні, спробувати пом’якшити впливи такої конкурентної боротьби на власний економічний і політичний розвиток. Є досить відомий перелік проблематики, який охоплює національну фінансову сферу. Тут і проблеми вибору структури валютних резервів країни, і створення необхідної фінансової інфраструктури, і виконання нескладних умов для заохочення іноземних інвестицій в Україну. Потоки фінансових ресурсів просто обходять Україну, використовуючи так би мовити добре відомі обхідні шляхи. Якщо не аналізувати динаміку тіньової економіки та просто відмивання грошей, нормальні фінансові інтереси нормальних країн лежать поза межами України. До речі, якщо взяти практику Російської Федерації, то зараз західними фахівцями констатуються процеси повернення капіталу, що втік з країни та посилення інвестиційних процесів саме в межах держави. Цього рівня розвитку Україна поки що не досягла.

Пожвавлення світової економіки, яке відзначається сьогодні, не має однозначного впливу на Україну. Серед позитивів можна визначити те, що в тій або іншій мірі західний капітал буде працювати з Україною, хоч умови і принципи такої роботи, природно, зазнають змін. До негативів можна віднести історичні умови такого пожвавлення – зараз країни Заходу більш зациклені «самі на собі», а не на пошуку можливостей роботи з ризикованими ринками, до яких відносять і Україну.

В будь-якому випадку, Україна не може і не буде грати провідну роль в процесі розподілу економічного впливу в світі. Все що їй залишилося – знайти своє оптимальне місце з тим, щоб мінімізувати негативні впливи фінансової глобалізації на своє майбутнє[27, c. 42-43].

Розділ ІІ. Негативи та небезпеки глобалізації в Україні та світі

2.1. Позитиви та негативи глобалізаціїв світі

Основною об'єктивною тенденцією економіки XXI ст. є розвиток процесів глобалізації у світі. Цей феномен є характерною особливістю всієї світової виробничо-господарської діяльності, складовими якої є окремі національні економіки.

Глобалізацію можна розглядати як загальне розширення та поглиблення міжнародних процесів інвестування, виробництва, постачання та збуту, фінансів, науково-технічного прогресу, освіти. Тобто глобалізація охоплює всі сфери суспільного життя, у результаті чого соціально-економічний процес однієї країни стає складовою інтернаціонального або світового процесу.

Більшість дослідників відносять початок процесу глобалізації до великих географічних відкриттів, а саме до часу відкриття іспанцем Христофором Колумбом "Нового світу" (1492 p.). Освоєння нових територій викликало необхідність розвитку торгівлі, транспорту, комунікацій, поширення західноєвропейської мови та культури.

Особливо швидких темпів глобалізація набрала в другій половині XX ст., що супроводжувалось зростанням світової економіки, обсягів торгівлі та неймовірними міграційними процесами. Основною передумовою стрімкого розвитку процесів глобалізації стала об'єктивна необхідність усунення торговельних бар'єрів між країнами світу з метою розширення ринку та створення умов для більш повної реалізації економічних інтересів окремих держав. Це призвело до активізації обміну товарами та послугами, інформацією, капіталом, робочою силою, створюючи при цьому додаткові умови для зростання країни та підвищення її конкурентоспроможності.

Традиційно економічна інтеграція передбачає економічну відкритість держав та їх співробітництво. Такий ефект досягається завдяки відкритості національних ринків та лібералізації міжнародної економічної діяльності, що супроводжується обмеженням політики протекціонізму та впровадженням вільної світової торгівлі. Поступово можуть формуватися великі міждержавні об'єднання, створюючи сприятливі умови для розвитку економічних зв'язків між країнами-учасницями. Прикладом такої глибокої інтеграції є Європейське Співтовариство[7, c. 156].

Вихідним пунктом аналізу глобалізації є посилка, що вона означає прогресуючий розподіл праці у світовому масштабі, який вже досяг достатньо високого рівня. Це виявляється у посиленні конкуренції на товарних ринках в міру того, як стимулюється міжнародний торговий обмін завдяки проведенню політики лібералізації торгівлі. Разом з тим важливого значення набуває конкуренція за рухомі фактори виробництва. Зокрема, зростає міжнародна конкуренція за приватний страховий капітал (risikokapital). До того ж мікроелектронна революція має своїм наслідком постійне зниження витрат на інформацію та трансакції, які знову ж таки сприяють підвищеній мобільності капіталу та посиленому трансферту технологій. У кінцевому рахунку, є значно більше можливості членувати виробничі процеси та переносити окремі ступені виробництва на інші місця розташування, де виявилися вищі порівняльні витратні переваги.

Відображення інтенсифікації торгівлі та мобільності капіталу треба убачати в тому, що порівняльні фактори виробничої нерухомості потрапляють під тиск пристосування. Роль глобалізації у цьому процесі визначається теоремою Стольпера-Самуельсона (Stolper-Samuelson). Її зміст формулюється наступним чином: збільшення відносної ціни товару дає можливість (у разі виробництва цього товару) підвищувати ціну фактору, який інтенсивно використовувався, та понижувати її на той фактор, який не використовувався інтенсивно. Відповідно до цього правила спричиняє необхідність у відносному зменшенні витрат порівняльно бідного фактора виробництва, якщо посилюється міжнародний розподіл праці. У розвинутих країнах таке відбувається значною мірою з мало кваліфікованою робочою силою, якщо країни з низькими доходами розширюють пропорцію працемістких продуктів і зменшують відносні ціни цих товарів. Якщо міжнародному вирівнюванню цін по факторах виробництва є перешкоди, погіршуються шанси надання роботи малокваліфікованим громадянам у індустріальних країнах. Що торкається держав з низькими доходами, то їм відкриває глобалізація, навпаки, можливість для більшої зайнятості та вищої реальної заробітної плати[2, c. 169-170].

Можливості подальшого розвитку міжнародного розподілу праці можна уявити, якщо розглянути показники епіричного обліку. Так, за даними ГАТТ останні 30 років світова торгівля розширювалася сильніше ніж світове виробництво. У наш час відзначаються величезне піднесення іноземних прямих інвестицій (ПІ). Потік ПІ перевершив зростання торгівлі приблизно трьох-чотирьохкратно. Іноземні ПІ добре документуються і поряд з торгівлею можуть використовуватися як один із найважливіших механізмів оцінки форсування глобалізації має і інші шляхисвого просування. Поряд з участю у іноземній властності, на що частіше звертається увага, вони набагато різноманітніші. Наприклад: видача ліцензій, переробка продуктів у відповідних економічних зонах, так звана “OFFSHORE PROCESSING”, довгострокові договірні зобов`язання між постачальниками і споживачами різної юрисдикції, а також підприємницькі альянси стратегічного характеру (особливо з метою спільної організації наукових досліджень і технічного розвитку).

Вибір шляхів глобалізації залежить від багатьох чинників. За електичною теорією іноземних ПІ, що розвинуті Dunning`om, підкреслюється особливе значення стимулів інтернаціоналізації мультиспекторах і у відмінних виробничих процесах виявляються оптимальним різні стратегії. Іноземні ПІ можуть бути особливо доцільними тоді, коли йдеться про іноваційні виробництва, а підприємство специфічні маркетингові переваги, якими не хотіло би поступитися іншим. Стратегічні форми кооперації підприємств поширюються перш за все у сфері досліджень та розвитку. Зате традиційні інструменти типу видачі ліцензій та трансанції на переробку давальницької сировини можуть знайти використання у стандартизованих виробництвах.

Досить вагомим поштовхом до посилення процесів глобалізації став розвиток комп'ютерних технологій. У 1970 р. покладено початок технологічній революції, аз 1977 р. компанія Apple розпочала масове виробництво перших персональних комп'ютерів. І саме в цей час термін "глобалізація" став широко вживатися в суспільно-економічній сфері.

Технологічна інновація стала потужним двигуном глобалізації. Розвиток та впровадження нових технологій привели до стимулювання виробничої діяльності, підвищення продуктивності праці та посилення конкуренції[3, c. 18-20].

Глобалізація поширювалася по всьому світу, несучи з собою процес цивілізації. Цей процес створив умови для розширення та поглиблення діяльності організацій, які змінили орієнтацію своїх виробничих потужностей з внутрішніх ринків на світові. На даний час багатонаціональним корпораціям належить близько третини світової торгівлі. ТНК постійно зростають, розширюються і формують потужний міжнародний господарський комплекс, глобально охоплюючи всі країни світу, ведучи конкурентну боротьбу за ринки збуту та світові фінансові ресурси. Сьогодні економічна потужність ТНК з легкістю може конкурувати з деякими окремими державам. На відміну від розвинутих країн, транснаціональні компанії мають жорстку ієрархічну структуру управління, вони можуть легко розпоряджатись величезними ресурсами і в короткі проміжки часу для вирішення локальних завдань бути більш ефективними, ніж держави. Звісно, виникає занепокоєння відносно безпеки та моральності таких завдань. Крім того, зростання експансії ТНК може негативно позначитись на розвитку національних економік через створення умов, в яких національні виробники не в змозі конкурувати з потужними компаніями і змушені поступатись своїми інтересами для утримання на ринку. Багатонаціональні корпорації є величезним джерелом інвестиційного капіталу, але негативним моментом їх діяльності може виступати неузгодженість політики компаній з національними інтересами держави.

Ще однією перевагою глобалізації є економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до скорочення витрат та зниження цін, а отже — до економічного зростання.

Досить вагомим аспектом впливу глобалізації на національні економіки є надзвичайно високі темпи зростання прямих іноземних інвестицій, які випереджають динаміку світової торгівлі. Прискорення економічного зростання розвинутих країн спрямовує потоки капіталу в країни, що розвиваються і особливо потребують фінансових ресурсів. При цьому важливим фактором залучення іноземних інвестицій виступає обґрунтована державна макроекономічна політика, яка захищає права власності та створює сприятливі умови для підприємницької діяльності. Інвестори також враховують внутрішні фактори, до яких належать рівень забезпеченості робочою силою та її кваліфікація, вартість робочої сили, обсяг ринку, ступінь інвестиційних ризиків тощо.

Прямі іноземні інвестиції дозволяють країні-реципієнту вирішити цілий ряд існуючих проблем. Інвестування економіки сприяє прискоренню темпів зростання країни та покращанню рівня життя її мешканців. Результатом активізації інвестиційної діяльності, яка є наслідком процесів глобалізації, виступає зростання експорту, диверсифікація структури економіки, її технологічне оновлення, впровадження новітніх методів менеджменту і маркетингу. Усе це в цілому сприяє підвищенню конкурентоспроможності країни і дає змогу їй зайняти належне місце у світовій спільноті[12, c. 59-61].

Однак досягти позитивного ефекту від прискорення динаміки іноземного інвестування можливо лише за наявності розвиненої фінансової системи, яка визначається відношенням кредитів до ВВП, рівнем капіталізації фондового ринку, ліквідністю банківської системи. Дослідження економістів МВФ свідчать, що в країнах, де фінансові інститути слабкі, ефект від надходження прямих іноземних інвестицій обмежується тільки тими підприємствами, куди було вкладено іноземний капітал. При цьому зростання прямих іноземних інвестицій може мати й негативні наслідки, оскільки продуктивність праці та заробітна плата на вітчизняних підприємствах падають під час конкуренції з фірмами, які залучили іноземний капітал.

Отже, глобальні процеси призвели до прискорення динаміки економічних процесів у світі, що супроводжувалось виникненнями нових глобальних ринків, розвитком інформаційних технологій, укладанням міжнародних угод щодо економічного співробітництва, розширенням діяльності ТНК.

Такий прорив в економічному житті має багатоаспектний характер та неоднозначний вплив на національні економіки країн світу. На сьогодні питання глобалізації є особливо актуальним не тільки через ті блага, які вона надає, але й через потенційні конфлікти, які можуть виникнути у світі.

Процес глобалізації створює умови для виграшу, але головною проблемою є те, що ефективно використати дані можливості можуть далеко не всі країни, втягнені в цей процес. Дійсно, найбільшу вигоду від фінансової інтеграції та глобалізації отримують заможні індивіди або країни з високим рівнем доходів та розвинутими фінансовими системами. Таким чином, основним негативним наслідком глобалізації є диспропорції у світовій економіці, тобто поглиблення нерівномірності розвитку країн світу. Слабка економічна політика ряду країн, що розвиваються, не дає змоги їм активно брати участь у світогосподарській діяльності, що позбавляє ці країни можливості скористатись перевагами інтеграції у світове господарство. Протекціонізм та замкнутість національних економік не тільки не здатні вирішити проблему, але й призводять до її загострення.

Вирішити проблему нерівномірного впливу результатів глобалізації на національні економіки можливо шляхом розподілу переваг від неї всередині країн та між ними. Ці питання повинен вирішувати міжнародний інститут на базі глобального співробітництва. Оскільки бідні країни не мають жодного шансу конкурувати в глобальному середовищі, вони потребують допомоги на початковому етапі. Тому багаті країни та міжнародні організації повинні дотримуватись своїх зобов'язань та зміцнити підтримку країн, що розвиваються[13, c. 237-239].

Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є насамперед загальна стратегічна орієнтація компаній, глобальна за характером – чи то орієнтація на ринки збуту у всьому світі, чи то на такі ж джерела постачання, а також на розміщення виробництва у різних країнах. Цей перелік основних економічних рушійних сил глобалізації на мікрорівні відображає переважаючу послідовність у розвитку даного процесу: збут – постачання – виробництво.

На макрорівні відображаються наслідки цього процесу, що викликають відповідні реакції з боку держав. Головний (хоча і не єдиний і неоднонаправлений) зміст таких реакцій полягає у понятті “лібералізація”.

Глобалізація економічного життя вимагає його лібералізації, тобто скорочення чи усунення обмежень на шляху міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме це відбувається на протязі останніх десятиліть.

Інша проблема глобалізації викликана занепокоєнням окремих країн, уряди яких можуть втратити контроль над економічними процесами в країні. Це зумовлюється зростанням потужності сильних держав, багатонаціональних та глобальних корпорацій та міжнародних організацій, які справляють вплив на слабкі держави, поступово отримуючи контроль над їх економічним розвитком. У такому випадку глобалізація сприяє зростанню та зміцненню сильних держав та організацій і ще більше ускладнює економічне становище країн, що перебувають на стадії становлення ринкової економіки.

До негативних наслідків процесу глобалізації належать підвищення нестійкості та нестабільності економіки. Економічна нестабільність зазвичай пов'язана з проблемами фінансово-бюджетної стабілізації та зниженням інфляції. Результатом нестійкості економічного розвитку є непередбаченість та непрогнозованість тенденцій розвитку господарського життя через коливання основних макроекономічних показників. Зростання невизначеності скорочує надходження іноземного капіталу в країну та зумовлює його вилучення з економіки.

Проблема глобальної нестабільності в економіці, викликана поширенням процесів глобалізації, пояснюється зростанням взаємозалежності національних економік на світовому рівні. Тому економічні коливання або кризи в одній країні можуть мати регіональні або глобальні наслідки. Тобто причини підвищення нестабільності економіки можна пояснити кореляцією між ступенем взаємопов’язаності параметрів складної системи та ступенем її нестійкості. Ученими-біологами було встановлено, що зростання ступеня взаємодії параметрів складної системи веде до різкого збільшення ступеня її нестабільності. Такий висновок є справжнім і для світової економічної системи, про що свідчить світова практика господарювання[15, c. 26-27].

2.2. Позитиви та негативи глобалізації в Україні

Протягом тривалого часу глобалізація вважалась умовою майбутнього процвітання нації. Першим реальним негативним проявом глобалізації стала хвиля південноазіатської фінансової кризи наприкінці 90-х pp. Одні з найбільш швидко зростаючих економік світу, що будували свою стратегію на взаємній кооперації з іншими країнами та активно розвивали внутрішні фінансові ринки, опинились на межі краху в лічені дні.

Аналіз такої ситуації доводить, що економіки постраждалих країн були дійсно достатньо інтегрованими у світову економічну систему, але розвиток внутрішніх фінансових ринків та механізмів їх захисту був дуже слабким. Крім того, кожна країна має свої темпи розвитку, свій шлях до стабілізації та свої національні особливості, які необхідно враховувати при формуванні фінансової та економічної системи. Застосовувати тут досвід західних розвинутих країн є недоречним, що може мати фатальні наслідки для приймаючих економік. Так і сталося з південноазіатськими країнами.

Негативні наслідки глобалізації зумовили розробку нової теорії, відповідно до якої існує так званий поріг у фінансовому розвитку країни, після проходження якого загроза негативних наслідків від відкриття своєї економіки значно знижується. Доцільність інтегруватися до світового господарства має місце тільки для тих країн, які перебувають у групі середнього доходу на душу населення і мають достатню ступінь розвитку внутрішньої фінансової системи до виходу на світові ринки. Суттєвими передумовами глобальної інтеграції є формування ринків цінних паперів, кредитного та валютного. Країнам, які не відповідають зазначеним показникам, вихід на світові ринки не є закритим, але вони стикаються з загрозою отримання негативних наслідків глобалізації[10, c. 92-94].

Враховуючи вищезазначене, ситуація в Україні виглядає не досить оптимістично, її позитивне зрушення до економічного зростання є лише початковою стадією "відлиги" після затяжної кризи. У світовому рейтингу конкурентоспроможності 2004 р. Україна посіла 84-е місце, підвищивши рейтинг на шість позицій.

Але сусідами по рейтингу зверху є Кенія, Уганда, Сенегал, а знизу — Еквадор, Нігерія і Замбія. Це свідчить про відносність економічної стабілізації в Україні.

У рейтингу глобалізації, опублікованому журналом Foreign Policy у 2004 p., серед 162-х країн світу Україна посіла 43-є місце. При складанні рейтингу враховувались чотири основні параметри. По-перше, економічна інтеграція — обсяг міжнародної торгівлі, інвестицій. По-друге, персональні контакти — міжнародні поїздки, туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів. По-третє, технологія — кількість користувачів Інтернет, кількість інтернет-серверів. І по-четверте, втягнення до міжнародної політики — членство держав у міжнародних організаціях, кількість посольств.

Для України дуже важливим є врахування негативних наслідків глобалізації та кризи азіатських країн. Необхідним є розробка власної обґрунтованої стратегії розвитку, а не перенесення досвіду розвинутих країн на українську економіку. Прикладом такої практики є успіх китайської економіки, реформування якої здійснювалось всупереч рекомендаціям міжнародних організацій. Сьогодні Китай є лідером за темпами розвитку та обсягом залучених іноземних інвестицій[11, c. 77-78].

Адаптація України до світового співтовариства вимагає проведення реформування правової системи, яка забезпечить відповідність національного законодавства міжнародним вимогам. Необхідним є дотримання ринкових умов господарювання, спрямування на інтенсивний розвиток, зниження податкового тиску, скорочення внутрішньої та зовнішньої заборгованості, проведення соціальної політики. Для виходу на світову арену країна повинна створити потужний національний ринок, який дозволить їй визначити та закріпити пріоритетні ніші на міжнародних ринках. Усі ці умови сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності України та покращанню інвестиційного клімату.

Для входження у світовий економічний простір Україна має дотримуватись принципів вільної торгівлі та відкритості економіки, створивши при цьому відповідні механізми захисту внутрішньої економіки від можливих потрясінь на світових фінансових ринках.

Аналізуючи вектори сучасних міжнародних процесів, розвиток економіки, можна передбачити, що ТНК і глобальна еліта спершу за допомогою міжнародних організацій, держав-глобалізаторів підпорядкують собі нації-держави (зокрема, через скуповування їх економік), а потім і найбільші держави світу — США, Японію, Китай, Францію, Великобританію.

Отже, втрачається безпека розвитку націй-держав, вони «розмиваються», світ перетворюється в корпоративну імперію. Національні економіки в такій системі, як і національні кордони, руйнуються, нації-держави перетворюються в сегменти глобального ринку, де без обмежень панують ТНК.

Найпотужнішим є, звичайно, економічний вектор глобалізації, крім того, цей процес поширюється і в геополітичну, соціальну, екологічну, інформаційну, культурну сферу.

До позитивів глобалізму в Україні можна зарахувати можливість глобального регулювання екологічної ситуації в державі, забезпечення суспільства від глобальних загроз різного характеру, які непереборні для кожної окремої держави і навіть наддержави (скажімо, планетарні катастрофи), можливість «підтягнути» в економічному плані країну до рівня високо розвинених, світова координація боротьби зі СНІДом, наркоманією, тероризмом тощо.

Щоправда, вирівнювання економічного розвитку — це тільки задекларований «позитив», на практиці відбувається збільшення економічної прірви між країнами внаслідок глобалізації[6, c. 68-70].

Які ж для України негативи глобалізму, його загрози?

По-перше, це вже згадане збільшення розриву в рівнях економічного і соціального розвитку між Україною та країнами «золотого мільярда» — за оцінками ООН, різниця між ВВП багатих і бідних країн становила у 1960 р. — 1:30, у 1990 р. — 1:60, у 1999 р. — 1:90. Отже, цей процес прискорюється.

По-друге, зростання безробіття, бідності, безпритульності, а також техногенне перевантаження і деградація довкілля.

По-третє, економічне і політичне послаблення України, пригнічення внутрішнього національного ринку, національної економіки, що призведе до практичного усунення України з конкурентного середовища.

По-четверте, зростання рівня тіньової економіки, її розростання до рівня глобально-світової і вихід з-під контролю України як нації-держави. Загальна криміналізація економічної діяльності, зростання корупції.

По-п'яте, конфлікт між вимогами глобалізації та соціально-культурними і економічними традиціями нашої держави (наприклад, глобальна еліта вимагає від України вільного продажу землі іноземцям, що протиприродно для господаря-українця).

Слід зазначити, що глобалізм не є суб'єктивним процесом, витвором «світового уряду» чи ТНК. Це об'єктивний процес всесвітньої інтеграції, новий етап розвитку людства. Все ж, сучасний глобалізм має насильницький характер щодо України, для нього характерний неоімперіалізм та неоколоніалізм[4, c. 21].

Розділ ІІІ. Проблеми та перспективи подальшої глобалізації в міжнародних відносинах

3.1. Процеси глобалізації на рубежі ХХ-ХХІ ст.

Сутність процесу глобалізації, яка швидко поглиблюється на рубежі ХХ-ХХІ ст., полягає у тому, що людство (попри всю його роз'єднаність по національних та інших "квартирах") дедалі більше усвідомлює себе інтегральним, єдиним у своїй внутрішній різноманітності суб'єктом всесвітньо-історичної творчості. До рівня глобалізації світова спільнота мала піднятися, дозріти у своєму загальному розвитку, і це був довгий шлях [9, c. 2-4].

Історія людства свідчить, що протилежні за напрямком, але по суті взаємно доповняльні, тенденції соціальної інтеграції й дезінтеграції завжди були об'єктивно необхідними для поступового розвитку. Економічна експансія держав (етносів), які випереджали у своєму розвитку сусідів, підкріплена прямими військовими агресіями, призводила до створення імперій, що формували певний цивілізаційний простір. В межах такого простору прискорювався інформаційний обмін, відбувалося взаємне збагачення культур, вищого рівня сягали продуктивні сили. Разом із тим наростали суперечності, викликані, у першу чергу, асиметрією в економічному зростанні метрополій і колоній, а поруч – опором уніфікуючому, нівелюючому впливу цивілізаційних процесів на самобутні культури етносів. Результатом ставали вибухи, що руйнували імперії, на уламках яких виникали нові держави. Проте потреби економіки диктували пошук нових форм інтеграції, а інтеграційні процеси з необхідністю спричиняли пожвавлення дезінтеграційних сил.

До останнього часу взаємодія інтеграційних і дезінтеграційних тенденцій мала стихійний характер, оскільки у ролі суб'єктів економічної, політичної, культурної діяльності виступали спільноти рівня не вище, ніж нації (від імені яких виступали уряди держав, суспільно-політичні рухи тощо). Досі стихійно формуються асиметричні економічні та культурні зв'язки між країнами, не існує механізмів координації використання природних ресурсів, демографічної політики тощо.

Становлення людства як цілісного, відносно єдиного суб'єкта глобального щабля діяльності було детерміноване низкою складних соціально-економічних, політичних, ідеологічних та культурних процесів ХХ ст. Цьому сприяли як досягнення науково-технічної революції (широке впровадження прогресивних технологій, новітніх засобів транспорту та зв'язку, комп'ютеризація та інформатизація суспільства, освоєння космосу), так і поступове зростання гостроти ресурсно-економічних, екологічних, демографічних та інших проблем світової спільноти, що почали сприйматися як глобальні проблеми сучасності [3, c. 36-37].

В результаті цього процесу люди різних країн та континентів уперше відчули свою взаємозалежність на Землі, той факт, що всі ми, образно кажучи, є пасажирами єдиного "космічного корабля" – нашої планети. Витоки глобалізації суспільної свідомості та практики людства генетично пов'язані з прогресом культури та її соціальною роллю.

Одним з найважливіших чинників глобалізації історично була наука, і це дуже влучно висловив В.І.Вернадський, наголосивши, що саме "наукова думка як планетне явище" робить людство могутнім геологічним фактором. "Людина вперше реально зрозуміла, що вона житель планети і може – має – мислити і діяти в новому аспекті, не лише в аспекті окремої особи, сім'ї або роду, держав або їх союзів, але і в планетному аспекті" [2:24]. Хіба ж В.І.Вернадський не був одним з перших глобалістів ХХ ст., без перебільшення піонером глобалістики – у найкращому, звичайно, значенні слова? Так само, як пізніше, вже у добу загострення глобальних проблем, був Ауреліо Печчеї [6].

Вже на цих прикладах добре видно, що такі поняття, як глобалізм, глобалістика, глобалізація тощо, не несуть однозначно негативного змісту, який нерідко пов'язують з ними сьогодні. Критичне ставлення цілком виправдане, коли йдеться про різні форми експлуатації народів і навіть цілих континентів, про політичний шантаж і відверте насильство на планеті, коли викриваються прогресуюче зубожіння країн "третього світу", хижацьке використання міжнародними монополіями світових ресурсів і поглиблення екологічної кризи, нав'язувана силою уніфікація способу життя, вимушена деградація національних культур тощо. Але є в понятті глобалізації також і історично позитивний зміст. І важливо усвідомлювати, що в цілому цей феномен має об'єктивний характер: "стрімке прискорення глобальних процесів на межі тисячоліть є результатом інтенсифікації низки економічних, політичних і технологічних факторів" [1:4]. Тільки до цього, на наш погляд, обов'язково слід додати також і соціокультурні, зокрема, інформаційні чинники. Вельми важливим фактором глобалізації, роль якого аж ніяк не можна недооцінювати, постійно виступає трансформація інформаційного простору планетарної цивілізації [9:7-10].

Позитивний зміст глобалізації полягає в тому, що в ХХ ст. народи Землі (хоч і з чималими винятками) почали усвідомлювати себе у певному розумінні єдиною цілісністю – людством. Чому лише у певному розумінні, та до того ж і з винятками? А тому, що й досі багато націй, народностей, етнічних та соціальних груп значно більше орієнтуються на те, що відрізняє та віддаляє їх від інших верств світової спільноти, ніж на те, що поєднує всіх людей. Ксенофобія все ще є досить поширеною на нашій планеті. Досить згадати певне відчуження чи десь навіть протистояння, конфронтацію (стараннями екстремістських кіл) мусульманської та християнської, західної цивілізацій. І все ж таки в цілому саме ХХ століття, особливо друга його половина, – це той історичний рубіж, коли поняття "людство" набуло реального сенсу. Це має, безумовно, величезне значення: інтегральний потенціал світової спільноти дозволяє їй легше долати всі перешкоди на шляху розвитку людства, ніж це можливо при розпорошенні зусиль різних народів[3, c. 38].

3.2. Шляхи подолання негативних проявів глобалізму

В основі того, що саме ХХ сторіччя стало часом усвідомлення цілісності всього народонаселення Землі, лежить певний комплекс складних соціально-економічних, політичних, соціокультурних процесів, і важливо зазначити, що вони неперервно прискорювалися в межах століття. Друга його половина (після перемоги над нацизмом та створення Організації Об'єднаних Націй), особливо ж останні десятиріччя – це період інтенсивного поглиблення багатосторонніх зв'язків між народами. Зароджується новий тип світосприйняття та мислення, в якому людство починає розглядатися як внутрішньо єдиний суб'єкт загальнопланетної діяльності. Ось тут і слід бачити коріння глобалізації життя людей у соціумі. Цілком не випадково цей же період став часом розгортання у світі науково-технічної революції.

Разом з тим глобалізація обертається посиленням нерівномірності у соціокультурному поступі народів, дедалі більшим розмежуванням у світовому масштабі полюсів надмірного багатства та злиднів, справді гідного людини життя та нестерпного животіння, існування у вічних муках. Як показала новітня історія, з часом ситуація лише погіршується, прірва між лідерами та аутсайдерами світового розвитку не зменшується, а, навпаки, зростає [1], і це, без перебільшення, трагічно.

"Відношення доходу 20 відсотків найбагатшого населення Землі, так званого золотого мільярда, до доходу 20 відсотків найбіднішого населення планети становило 30 : 1 в 1960 р., 60 : 1 в 1990 р. і 90 : 1 в 1999 р. Таких темпів перерозподілу глобального валового продукту ніколи не було раніше в історії світової цивілізації" [1:5]. І ще один кричущий факт з розряду диспропорцій усередині сучасного людства: "в 1995 р. на долю багатих країн, де мешкало 20 відсотків населення світу, припадало 80 відсотків світового ВВП, а на долю бідних країн, де зосереджено 80 відсотків населення, — 20 відсотків світового ВВП" [1:5]. Це іноді називають "суспільством 20 : 80"… Зрозуміло, чому серед значної частини населення планети стають популярними гасла антиглобалізму. Отже, процес глобалізації, без сумніву, є вельми складним та діалектично суперечливим.

У пошуках розумного і прийнятного виходу з цієї драматичної ситуації, коли час несе з собою лише загострення вже відомих глобальних проблем та додає до них ще й якісь нові (як, наприклад, нещодавно усвідомлена проблема міжнародного, трансконтинентального тероризму), людство з надією звернулося до моделі сталого розвитку. Коротко можна сказати, що це стратегія оптимізації всієї багатогранної діяльності суспільства (економічної, технологічної, політичної, соціокультурної, інформаційної тощо) в його неперервній взаємодії з природою, тобто з відчутним екологічним акцентом [8]. Лише таким чином людство зможе вижити у добу загострення глобальних суперечностей. Особливе значення, на наш погляд, має ноосферний варіант концепції сталого розвитку (праці А.Д.Урсула та ін.), що базується на вченні В.І.Вернадського про ноосферу [2]. І весь цей комплекс життєво важливих для людства питань органічно пов´язаний з адекватним розумінням глобалізації.

Аналіз сутності цього процесу та пошук засобів ноосферизації суспільства на його шляху до сталого розвитку вимагають глибокого вивчення типології суперечностей та конфліктів, що роз´єднують, а подекуди просто роздирають людство. Антагоністичні суперечності мають послідовно усуватися з практики світової спільноти. Відомо, що ще І.Кант у трактаті "Вічний мир" (1795 р.) говорив про принципову необхідність виключити війну з арсеналу політики, з практики життя суспільства. Доки це не буде зроблено, важко говорити про якусь сталість розвитку на планеті. Але справа не обмежується тільки збройними конфліктами, терором, найгострішими формами злочинності та іншими екстремальними проявами агресивності людської натури. Усі без винятку види конфліктів у суспільстві мають стати об´єктом спеціального вивчення з метою оптимізації розв’язання відповідних суперечностей з позицій вчення про ноосферу, на базі досягнень сучасної конфліктології [9, c.4-7]. По суті, йдеться про посилення ролі суб'єктивного фактора в історичному процесі, свідому цілеспрямовану діяльність інтегрованого людства, яка має на меті забезпечення умов виживання та подальшого розвитку не лише теперішнього, але й прийдешніх поколінь.

Цілком природно, що різні філософські течії сьогодення так чи інакше підключаються до осмислення та аналізу глобалізації. У постмодерністській критиці цього явища [4, c. 94-95], певна річ, не можуть не відбиватися фундаментальні методологічні засади цієї течії, насамперед – ставлення адептів постмодернізму до проблеми співвідношення одиничного, особливого та загального. Оскільки кожне існуюче в дійсності явище є унікальним, неповторним, тобто одиничним (що, безперечно, так), виникає ілюзія, що загальне завжди існує лише у людській уяві, а не в реальності. "Антисистематичність як характерна риса постмодернізму не зводиться до простої відмови від зазіхань на цілісність та повноту теоретичного охоплення реальності – вона пов´язана з формуванням некласичної "онтології розуму". Справа полягає в об'єктивній неможливості зафіксувати наявність жорстких, самозамкнених систем чи то у сфері економіки, чи політики, чи мистецтва" [5, c.238]. Зрозуміло, що з цих позицій дуже легко критикувати саму ідею глобалізації: адже вона принципово є вельми високим щаблем узагальнення величезної множини окремих об'єктів, їх властивостей та зв'язків. Як бачимо, стара філософська проблема ставлення до універсалій проявляється тут на сучасному конкретному матеріалі, на новому витку спіралі філософської думки (до речі, при спростуванні можливості і самої філософії).

На наш погляд, заперечення у постмодернізмі об'єктивної системності в бутті та його пізнанні обертається, по суті, повним антираціоналізмом та антисцієнтизмом. Разом із тим, як відомо, саме науці належить особливо велика, справді незамінна роль у конституюванні, поглибленні та практичному втіленні в життя концепції сталого розвитку [8, c. 137-138]. З урахуванням цього принципового положення і мають визначатися характер поняття глобалізації та сфера його наукового використання.

З позицій постмодернізму в наш час втрачають значення всі традиційні опозиції (такі, наприклад, як суб'єкт – об'єкт, ціле – частина, внутрішнє – зовнішнє, реальне – уявне, чоловіче – жіноче, капіталізм – соціалізм, Захід – Схід). Отже, ніби не мають сенсу й протиставлення "багатство – бідність" або "сталий розвиток – криза, занепад, катастрофа". Проте бідним людям (країнам) або ж тим, хто переживає катастрофу і може взагалі загинути, чомусь не стає легше від подібних міркувань. Таким чином, для тверезого аналізу реалій сьогодення вихідні засади цієї філософської течії дають не дуже багато корисного.

Глобалізація, безперечно, посилює поширення певних інваріантів і навіть стереотипів у сфері духовної культури людства, проте не перекреслює унікальної своєрідності, неповторності кожної національної культури. В цьому є певна суперечність суспільного розвитку, але вона має об'єктивно-діалектичну природу – це вічна та універсальна суперечність одиничного, особливого і загального.

"Яким буде світ під впливом глобалізації? В наш бурхливий час змін футурологія не може дати однозначної відповіді на це запитання. Однак більшість прогнозів розвитку світової цивілізації в наступному столітті ґрунтується на тому, що людство знайде вихід із нинішньої кризи на шляху трансформації сучасного світу на засадах соціальної справедливості" [5 , c. 23].

Висновки

Для України основною вимогою сьогодення є спрямування глобалізму не лише на осмислення світових проблем і процесів, а, передусім, на наукове забезпечення управління сучасним світовим розвитком. Суперечливість і турбулентність цього розвитку вимагає активного пошуку стабілізуючих, врівноважуючих механізмів управління надскладними глобальними відносинами і процесами в інтересах виживання людства.

Вже зрозуміло, що розвиток українського суспільства підпорядкований загальним закономірностям розвитку сучасної світової системи, головною серед яких є тенденція глобалізації. Саме тому в умовах надзвичайного зростання зовнішніх впливів на економічне, соціальне, культурне і політичне життя українського суспільства проблема впливу на розвиток глобальних процесів стає центральним питанням виживання. Вплив нової реальності, що виникає під тиском глобалізації, має потужний, навіть шокуючий політичний ефект, оскільки вимагає визначити ставлення до засад і динаміки глобалізації та виробити стратегію поведінки відповідно до її парадоксів і викликів.

Отже, маємо надзвичайно складну ситуацію, коли разом з інтенсивними процесами світової інтеграції, формуванням глобальних економічних, політичних, екологічних та культурних асоціацій, відбувається не менш активний процес фрагментизації світу, зростання національної самосвідомості, посилення культурної диференціації, відродження етнічно-національних цінностей України. Бурхливий розвиток цивілізації (освоєння космосу, інформаційна революція, виникнення мікропроцесорної технології тощо) і, разом з тим, передчуття екологічної, а то й антропологічної кризи стимулюють усвідомлення єдності людства як планетарної спільноти.

Україна не повинна стояти осторонь від загальносвітових процесів. У цьому аспекті явище глобалізації набуває очевидного сенсу як об'єктивний процес реорганізації соціуму в планетарному масштабі.

Висновок експертів ПРООН: незважаючи на низку негативних аспектів, практично всі заходи, що проводилися в країні, сприяли зростанню. Основні кроки уряду були такими: забезпечення енергетичної і зернової незалежності, державна підтримка стратегічних галузей економіки, державний контроль за зовнішньою торгівлею і фінансовою сферою, тарифне і нетарифне регулювання імпорту, контроль держави над найбільшими підприємствами та над виробництвом зерна і бавовни [9, с. 33-34]. Одним з найбільших недоліків, на думку експертів, є те, що основна складова зростання — це збільшення елітного споживання, що не може бути стійким джерелом розвитку в довгостроковій перспективі [9, с. 37]. Певною мірою це підтвердилося подіями, які відбулися в Узбекистані у травні 2005 р.

Практично всі дослідники визнають, що глобалізація — це реальність, якої не можна уникнути і яка впливає на всі сфери суспільства. Стосовно центру управління процесами глобалізації є різні думки. Так, одні науковці вважають, що координаційний центр глобалізації відсутній, інші — що їх кілька і розміщені вони в розвинутих країнах, а треті, і ми дотримуємося тієї ж думки, — що сьогодні рушієм глобалізації є США. Глобалізація для країн, що розвиваються, несе як загрози, так і відкриває нові можливості. Кінцевий результат залежить від національної еліти, від того, чи буде вона розраховувати на швидкі дивіденди у вигляді позик міжнародних фінансових інститутів, чи почне проводити власну незалежну політику, відстоюючи національні інтереси.

Список використаної літератури

1. Арсеєнко А. Глобалізація чи поляризація: що чекає світ? // Урядовий кур'єр. – 2000. – № 75 (22 квітня). – С. 4-5.

2. Білорус О. Глобальний конкурентний простір / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана / Олег Григорович Білорус (кер. авт. коллективу, наук.ред.). — К. : КНЕУ, 2007. — 680с.

3. Білорус О. Розвиток процесів глобалізації в постіндустріальну епоху. — К. : ННЦ "Інститут аграрної економіки", 2007. — 54с.

4. Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Научная мысль как планетное явление. Книга вторая. – М.: Наука, 1977. – 192 с.

5. Власюк О. Національна безпека в умовах глобалізації світу //Україна-НАТО. — 2007. — № 1-2. — C. 18-23

6. Волинський Г. Про конкурентні переваги в умовах глобалізації //Економіка України. — 2006. — № 12. — C. 68-72

7. Глобальные проблемы современности. – М.: Мысль, 1981. – 285 с.

8. Енциклопедія постмодернізму / Пер. з англ. – К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2003. – 503 с.

9. Єрохін С. А. Фінансово-економічний механізм глобалізації //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 9. — C. 151 — 158.

10. Контурова С. М. Головні чинники і наслідки розвитку економіки України в умовах глобалізації //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 12. — C. 91 — 97.

11. Лукьяненко Д. Г., Макогон Ю. В., Пахомов Ю. Н., Филипенко А. С., Христиановский В. В. Международные стратегии экономического развития: учебник для экон. фак. и экон. вузов Украины. — Донецк : ДонНУ, 2007. — 395c.

12. Лукьяненко Д. Международные стратегии экономического развития: Учеб. пособие / Юрий Владимирович Макогон (ред.). — К. : Знання, 2007. — 463с.

13. Малахов В.С. Постмодернизм // Современная западная философия. Словарь. – М.: Политиздат, 1991. – С.237-240.

14. Пелагеша Н.Є. Трансформація української національної ідентичності під впливом глобалізації //Віче. — 2007. — № 18. — C. 55-56.

15. Пенькова О.Г. Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації //Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 11. — C. 26- 31.

16. Печчеи А. Человеческие качества / Пер. с англ. – Изд. 2. – М.: Прогресс, 1985. – 312 с.

17. Руденко М. Глобалізація і Україна: Публіцистика //Дніпро. — 2007. — № 1-2. — C. 75-85

18. Савельєв Є. Глобалізація // Економічна енциклопедія. У трьох томах / Відп. ред. С.В.Мочерний. – Т.1. – К.: Видавн. центр "Академія", 2000. – С. 264-265.

19. Семенюк Е.П. Філософські засади сталого розвитку. – Львів: Афіша, 2002. – 200 с.

20. Семенюк Э.П. Глобализация и социальная роль информатики // Научно-техническая информация (М.: ВИНИТИ). Сер.1. – 2003. — № 1. – С.1-10.

21. Соболь О.М. Постмодерн і майбутнє філософії. – К.: Наукова думка, 1997. – 188 с.

22. Сорос Дж. Про глобалізацію / Пер. з англ. – К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2002. – 173 с.

23. Старостіна А. Суперечливі шляхи економічної глобалізації //Економіка України. — 2008. — № 5 . — C. 58-65

24. Стігліц Дж. Глобалізація та її тягар / Пер. з англ. — К.: Видавн. центр "КМ Академія", 2003. – 252 с.

25. Уманців Ю. Фінансова глобалізація: основні детермінанти та особливості прояву //Банківська справа. — 2007. — № 5. — C. 47-64

26. Чеберкус Д. Системні підходи до державного регулювання інноваційного розвитку України в умовах глобалізації //Економіст. — 2007. — № 9. — C. 4-7.

27. Шергін С. Парадокси і проблеми глобалізації //Зовнішні справи. — 2008. — № 5. — C. 42-45