Вступ.

1. Сутність сексуальної поведінки людини.

2. Стереотипи сексуальної поведінки людини.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Сексуальна освіченість є важливою передумовою гармонійного особистого життя людини, збереження і поліпшення її репродуктивного здоров’я, правильного статевого виховання дітей, толерантного ставлення до осіб із нетиповою сексуальною поведінкою. Цьому сприяють знання анатомо-фізіологічних основ сексуальності людини, особливостей її статевого життя на різних вікових етапах, міжстатевих сексуальних стосунків, сексуальних розладів, дисгармоній, їх профілактики і терапії тощо.

Репродуктивна функція безпосередньо зв’язана із функцією регулювання і контролю сексуальної поведінки людини в суспільстві. Сексуальні потреби людини, потяг до протилежної статі є біологічними інстинктами. Тому регуляція і контроль сексуальних відносин здійснюється в усіх суспільствах, хоч сексуальна потреба ніколи не проявляється у чистому вигляді, оскільки її зміст детермінується культурними нормами і стандартами, які людина засвоює з дитинства.

Окрім типів сім’ї в соціологічному аналізі використовується термін структури сім’ї. Сім’я упорядковує свої сексуальні відносини завдяки тому, що законодавство, статева мораль (традиції, звичаї, настанови, соціальний контроль тощо) приписують хто з ким і за яких умов повинні вступати в статеві стосунки.

І. Кон описав різні типи культур (залежно від панівних норм статевої моралі), серед яких визначив дві основні: антисексуальну (репресивну) і просексуальну (толерантну). Прикладом антисексуальної репресивної культури може бути середньовічна християнська мораль, згідно з якою сексуальність ототожнювалася з гріхом. У суспільствах, які дотримувалися такої моралі, статеве життя допускалося тільки у шлюбі. Прикладом суспільства просексуальної толерантної культури може бути Полінезія, де сексуальність і еротизм активно заохочуються.

1. Сутність сексуальної поведінки людини

Сексуальність – вроджена потреба і функція людського організму подібно до процесів дихання, травлення тощо. З біологічної точки зору – це готовність до повноцінної сексуальної діяльності: розвинуті геніталії, статевий потяг, здатність до сексуального збудження і його інтенсивність, можливість переживати оргазм, віковий та конституційний критерій. Але сексуальність значно ширша від її суто генітального виміру і, як кажуть, 90 % сексуальності – в голові, а не в статевих органах.

Сексуальність – це не просто універсальний біологічний інстинкт, а й складне соціокультурне явище, яке охоплює різні сфери психічного життя людини – відчуття, переживання, уяву, думки, дії, вчинки – все те, що супроводжує її активність. Сюди ж належать сексуальні установки, пристрасть, збудливість, почуттєвість, хтивість, сексуальне задоволення, насолода, реакція на сексуальні стимули. Сексуальність – характеристика особистості, пов’язана з усіма її рисами: пізнавальними здібностями, волею, комунікабельністю, можливістю співпереживати і розумінням партнера тощо.

Сексуальність особистості залежить від трьох взаємопов’язаних чинників: її статевого ототожнення (ідентифікації), її ґендерного ототожнення і її сексуальної поведінки. Статева ідентифікація має відношення до біологічних характеристик: хромосом, зовнішніх і внутрішніх статевих органів, гормонального статусу, гонад і вторинних статевих ознак. Ґендерна ідентифікація співвідноситься з особистісним сенсом належності до чоловічої і жіночої статі. Сексуальна поведінка і почуття людей похідні від норм і цінностей конкретних суспільств і культур і не можуть бути зрозумілі окремо від них.

Основні функції сексуальності: біологічна (запліднення), психологічна (насолода), соціальна (реалізація потреби в комунікації). Прояви сексуальності різноманітні, зумовлені фізіологічними й анатомічними відмінностями чоловіка й жінки, їх гормональними особливостями, ґендерними ролями, які вони засвоюють і вдосконалюють упродовж усього життя.

Л. Щеглов виділяє наступні основні моделі сексуальності:

1. Біологічна модель. Увесь спектр сексуальності тут зводиться до біологічної проблематики, тобто у людській сексуальності бачать лише фізіологічні прояви. Представників цього напрямку більше цікавить організм людини, ніж її особистість. Саме цей підхід у сексопатології часто провокує пацієнта на пошуки „чарівної” таблетки, а лікаря – цю таблетку надати.

2. Психогідравлічна модель. В її основі лежить фрейдівське уявлення про лібідо, що має на увазі первісний енергетичний імпульс людини, життєву силу й енергію. Саме лібідо визначає всю еволюцію особистості від народження і до смерті. Замасковані перетворення лібідо визначають і пояснюють наші індивідуальні нахили, симпатії і антипатії, потаємні бажання, страхи і багато інших особливостей особистості. Сексуальна мотивація багато в чому визначається саме цими особливостями і вираженістю внутрішнього сексуального напруження, що вимагає розрядки.

Однією з цілей психоаналізу була спроба пояснити, яким чином нагромаджена сексуальна енергія розподіляється в індивідуальній психіці, розряджається чи перетворюється у сфері громадської діяльності. Форми перетворення сексуальної енергії лягли в основу концепції сублімації З. Фрейда, за якою сексуальна енергія може мати два виходи: шляхом досягнення сексуальної насолоди, що є примітивнішою формою розрядки, і шляхом сублімації, тобто на „вищому” рівні, коли первісна енергія лібідо переключається на інші форми активності.

3. Екологічна модель. М. Волен і Дж. Шмідт, їх послідовники трактують сексуальну мотивацію не стільки як наслідок зростаючого напруження сексуальної енергії, як схильність до реагування певним чином на певні подразники. Така схильність виникає на основі двох компонентів. Ними є вроджені біофізіологічні особливості, що змінюються в процесі онтогенезу, і набуті особливості, що з’являються в результаті научіння і є узагальненням всього комплексу життєвого сексуального досвіду людини. Сексуальна мотивація базується на поєднанні двох цих компонентів. Таким чином, екологічна модель спирається на тезу про те, що сексуальна активність і сексуальна поведінка є результатом процесу навчання, соціалізації, що спирається на відповідну нейрофізіологічну основу [2].

Людська сексуальність суттєво відрізняється від статевої поведінки тварин:

1. Сексуальна поведінка людини автономна, відокремлена від репродуктивної функції, характерної для парування тварин. Сексуальна поведінка людини остаточно емансипувалася від репродуктивної біології, пов’язаної з продовженням роду, і розглядається передовсім і винятково як засіб отримання задоволення. Завдяки досягненням медицини, особливо сексофармакології (віагра, контрацептиви) люди можуть відчувати сексуальні радощі частіше і довше, ніж це було можливо у недавньому минулому.

2. Статева поведінка тварин є сезонною, в період максимальної здатності до запліднення. Жінка здатна до сексу і запліднення протягом цілого року впродовж тривалого періоду свого життя.

3. Дотепер ніхто не зміг пояснити, чому у жінки, людської самки, є цнота, але навіть у мавп, найближчих до людей, її немає.

4. У самок тварин – і нижчих, і вищих – не буває менструацій. Це характерно лише для жінок. У тварин немає нічого спільного зі специфікою менструації, що супроводжується втратою крові, енергії, здоров’я тощо.

5. Відмінною властивістю людської сексуальності є явище оргазму у жінки як феномен, що відсутній у самок і досягається в результаті навчання та вправляння. Специфіка жіночого еротизму ґрунтується на „пам’яті про приємне”.

6. У тварин відсутнє таке явище як імпотенція чи якісь інші розлади.

7. У тварин нюх служить чи не єдиним „запускаючим” фактором. Самці комах злітаються на запах статевих ферментів самки за десятки кілометрів. Людина ж здатна вловити тонкий аромат шкіри коханої тільки тоді, коли вона зовсім поруч.

8. У чоловіка потужним сексуальним подразником стає вигляд оголеної ділянки тієї чи іншої частини жіночого тіла, причому не обов’язково геніталій. Самки в природі ходять голими, однак самці збуджуються тільки в період етруса.

9. Вагітна самка не підпустить самця до себе. Жінці можна і треба в період вагітності займатись сексом.

10. Тварини не знають утримання – це атрибут людського буття.

11. Статевий потяг у людей контролюється свідомістю, виникає під впливом усвідомленого ставлення до представника протилежної статі. Про тварин так сказати не можна, оскільки тут домінує інстинкт продовження і збереження роду.

12. Сексуальність – дуже інтелектуальне поняття і пов’язане насамперед з Розумом. У тварин немає сексуальності, а є тільки репродукція. Якщо людина в житті нерозумна, то які б не були у неї ангельські риси обличчя і неземний голос, вона не викличе імпульсу у відповідь.

13. Сексуальна поведінка людини варіативніша за формами отримання втіхи (онанізм, наприклад, оральний секс, петтінг тощо). Вона регулюється системою морально-соціальних норм, є свідомою, соціально-знаковою.

14. Для людської сексуальності характерна інтимність, чого неможливо зустріти у тварин. У людей секс може супроводжуватись еротичними фантазіями, у тварин – ніколи.

15. Діапазон сексуальних інтересів людини (від платонічного кохання до задоволення статевих бажань девіантним шляхом) незрівняно ширший від тварин, у яких характерним є генітальний контакт.

16. Тварини не вміють урізноманітнити свій сексуальний репертуар. Здатність чуттєво реагувати на еротичні знаки й образи та свідомо створювати їх, вкладаючи в них свою фантазію – винятково властивість людини.

Крім перерахованих характеристик, системоутворюючими є сексуальна установка, сексуальна потреба, сексуальна мотивація, ерекція і психосексуальне задоволення.

Сексуальна установка – готовність, схильність до певних сексуальних дій. Існують механоцентрична установка – установка на техніку статевого акту; оргазмоцентрична – установка на оргазм; екстазоцентрична установка – готовність до екстазу, багатократного переживання оргазму.

Сексуальна потреба – стан індивіда, що твориться потребою в об’єктах, необхідних для його співіснування з особою іншої статі, правильного розвитку і функціонування; потреба визначає форми еротичної поведінки. Еротична поведінка (техніка зваблювання та статевого акту, діапазон сприйнятності) – форми, способи вираження сексуальності, в основному зумовлені соціальними, психологічними і культурними факторами.

Сексуальна мотивація – сексуальні спонуки, що виникають під впливом сукупності зовнішніх чи внутрішніх умов, які викликають активність організму, і визначають їх спрямованість на задоволення сексуальної потреби. Це процес внутрішньої психічної детермінації поведінки, що проходить під впливом біофізіологічних, соціальних і психологічних факторів.

Системоутворюючими компонентами сексуальності, а отже й сексуального здоров’я слід також вважати ерекцію, любрикацію, еякуляцію та оргазм, характер і протікання яких зумовлені анатомо-фізіологічними, психологічними, соціально-психологічними факторами.

Для адекватного розуміння підліткової сексуальності важливе врахування принаймні трьох обставин.

1. Підліткова сексуальність ще ізольована від інших складових кохання. Підлітка тягне до жінок, яких він не кохає, і він кохає дівчину (жінку), до якої його не притягає бажання. Кохання й тілесний потяг взаємовиключають одне одного. Кохання-дружба, кохання-ідеалізація, кохання-мрія, закоханість здалеку, цнотлива піднесеність стосунків – з одного боку, і ницість тілесних стосунків, що приваблює – з другого. Зіткнення романтичного кохання із сексуальним потягом, що розвивається, драматичне для підлітка незалежно від того, чи вміють дорослі побачити й зрозуміти цю драму.

Три моменти, які за своєю сутністю неминуче повинні збігатися, а саме статеве бажання, задоволення та статеве розмноження ― розділені між собою проміжками у кілька років. Дівчина 10 років може прагнути бути жінкою, але справжньою жінкою вона здатна бути починаючи з 17 років, а матір’ю – не раніше двадцяти.

2. Переживання сексуального потягу часто виявляється сильніше самого потягу. Обмежені можливості реалізації сексуального потягу і необмежені можливості еротичних уявлень і фантазій створюють своєрідну і напружену психоестетичну диспропорцію, вихід з якої може мати крайні форми сексуальної поведінки.

3. Сексуальна поведінка підлітків носить передовсім і переважно характер сексуального експериментування – самостійного, гомосоціального і лише пізніше гетеросексуального з формуванням кінцевої сексуальної спрямованості (мастурбація, петтінг, сексуальний дебют тощо).

На основі аналізу праць педагогів і психологів Л. А. Богданович, М. Й. Боришевського, Л. Я. Верб, М. В. Вовчик-Блакитної, Г. Ф. Дейнеги, В. Є. Кагана, Л. І. Маленкової, А. В. Петровського та інших, ми встановили, що сексуальність пубертатного періоду може мати різні форми прояву: підвищений інтерес до зображень голих людей – на картинах, у фотожурналах. Проникає в підліткове середовище і порнографія (ілюстративна, текстова). Деякі мають тенденцію до виготовлення відповідних малюнків, написання нецензурних висловів. Це так звана анонімна сексуальність: поява в лексиконі хлопців жаргонних і нецензурних слів, цинічних висловлювань про жінок, грубе ставлення до дівчат, що набирає образливої для них форми виразу; бажання зустрічатись з представниками протилежної статі; кокетування, манірність (у дівчат); прагнення влаштовувати вечірки; замкнутість, образливість, невпевненість, скутість; намагання бути суперсучасним; підвищена чутливість до зовнішніх оцінок; нетерпимість, впертість, підвищена дратівливість; максималізм, агресивність, непосидючість, задиркуватість, негативізм; соромливість, мрійливість; прагнення до дорослості; осмислення самого себе, самопізнання, юнацька філософічна інтоксифікація, дослідження своїх думок, вчинків, психологічна нестійкість; прагнення до самостійності, емансипація від дорослих, осмислення своєї ролі в суспільстві, невизначеність з перспективами; потреба в самотності; демонстративність і зухвалість поведінки.

2. Стереотипи сексуальної поведінки людини

В загальному значенні стереотип це прояв комплексу рис, характерних для певного соціокультурного середовища, що найчастіше виникає через брак інформації про поведінку та психологію людину.

За визначенням Р.Крукса та К.Баур стереотип, це «узагальнене уявлення про людину лише на основі її статевої і расової приналежності, релігії, етнічного походження чи інших аналогічних критеріїв» [12; 82].

Гендерні, етнічні, культурні та сексуальні стереотипи сексуальної поведінки формуються у процесі індивідуального розвитку. Причиною утворення стереотипів найчастіше є відсутність уявлень і знань про предмет. В контексті історичних подій, які пережила наша країна на шляху до незалежності, наявність стереотипів у сексуальній поведінці є закономірним і зрозумілим явищем. Варто хоча б пригадати часи Радянського Союзу, одним з провідних тверджень якого було: «сексу в Радянському Союзі немає». Тобто, все, що так чи інакше стосувалося питань сексуальної просвіти та сексу зокрема було табуйоване. Саме тому наше суспільство сповнене значною кількістю стереотипів щодо сексуальної поведінки. Отримання нових знань з даної проблематики надасть можливість переосмислити старі стереотипи, зламати їх, що допоможе суспільству по-новому поглянути на усталені норми та правила сексуальної поведінки та переглянути своє ставлення до сексуального аспекту свого життя.

Поняття «гендер» включає в себе соціальні, культурні та психологічні аспекти, які і формують норми та стереотипи поведінки чоловіків і жінок. Зміна гендерних стереотипів призведе до гармонійного розвитку стосунків чоловіків і жінок, створить сприятливі умови для їх партнерської взаємодії. Сексуальна поведінка розвивається в межах конкретного етносу і релігії, що сповідується у певному суспільстві. Саме вони спричиняють найбільший вплив на сексуальність людини та її прояви, пригнічуючи чи звільнюючи сексуальні відчуття. Тому важливим є вивчення ставлення різних культур до сексуального аспекту життя, щоб зрозуміти причини та пояснити прояви стереотипів сексуальної поведінки, що панують у конкретному суспільстві.

Дослідник Дж. Лорберг («Парадокси гендера») вважає, що гендер як соціальний феномен функціонує на двох рівнях: як соціальний інститут і як індивідуальний статус. Як соціальний інститут гендер складається з гендерних статусів (ролей, норм), гендерного розподілу праці, гендерно визначеної спорідненості, гендерних біологічних (статевих) сценаріїв поведінки, гендерних рис особистості, гендерного соціального контролю, гендерної ідеології, гендерних іміджів. Стосовно індивіду гендер складається з категорії біологічної статі, гендерної ідентичності, гендерного шлюбного і репродуктивного статусу, гендерних сексуальних орієнтацій, гендерної особистості (з точки зору емоційного складу), процесів із виробництва гендера (навчання гендерно «вірної» поведінки), гендерної презентації себе з допомогою тілесних маркерів [3; 3].

При народженні спостерігається відносно небагато помітних у поведінці між статями відмінностей. Однак, у процесі взаємодії зі своїм оточенням, діти засвоюють певні ролі, а потім при статевому дозріванні гормональні фактори знову викликають істотні зрушення у статевій диференціації, ще більше посилюючи відмінності між жінками та чоловіками. Проте, жодна поведінка, окрім репродуктивної, сама по собі не є винятково чоловічою чи винятково жіночою [1; 4].

Часто послаблення статевої ідентичності є причиною багатьох проблем людини, пов’язаних із труднощами міжстатевих контактів, невмінням створити сім’ю, неправильним вихованням дітей тощо. Окрім того, гендерні ролі тісно пов’язані зі статево-рольовими девіаціями (проблеми сексуальних меншостей). Більшість цих проблем випливає з порушення сексуальних та гендерних ролей. Наприклад, в основі таких статевих девіацій, як гомосексуалізм (статевий потяг людини до однієї з нею статі), трансвестизм (прагнення перевдягатися в одяг протилежної статі), транссексуалізм (уявлення себе особою протилежної статі) лежить часткова чи повна інверсія статевих (а серед них і гендерних) ролей, тобто заміна жіночих ролей на чоловічі і навпаки [4; 3]. Гендерні стереотипи – це сформовані в культурі узагальнення про поведінку чоловіка та жінки в повсякденному житті, що реалізується через механізми соціального впливу, тобто через нормативний та інформативний тиск [11; 132].

Психологи Т.В.Говорун та О.М.Кікінежді визначають гендерні стереотипи як «спрощені, стандартизовані, стійкі, емоційно насичені, ціннісно означені полярні за знаком оцінки, жорстко фіксовані образи чоловіка і жінки, які спонукають до певного ставлення»[7; 37].

Статеві стереотипи – це усталені, стійкі форми сприйняття й оцінки особистісних якостей та поведінки чоловіків і жінок [10; 131].

Оскільки стереотип є стійким і дещо спрощеним образом соціального об’єкта, він заважає людині сприйматися та оцінюватися суспільством як окремою індивідуальністю, якій притаманне неповторне поєднання рис, схильностей, здібностей та прагнень.

Висновки

Сексуальні проблеми находять свій вираз у танцях, піснях, їх вільно обговорюють. Позашлюбні зв’язки в суспільствах з такою культурою не засуджуються. Прояв сексуальності в юнацтва вважається нормальним явищем.

Культури більшості людських суспільств розташовані між цими двома полюсами. Проте, якою б не була статева культура, суспільство обов’язково регулює й контролює сексуальну поведінку людей, підтримуючи і стимулюючи ті відносини між партнерами, які сприяють утворенню сім’ї і відповідають демографічній політиці держави.

Цікаво, що в більшості суспільств спостерігається так званий «подвійний стандарт», згідно з яким громадська мораль більш поблажливо ставиться до позашлюбних зв’язків чоловіків, ніж жінок. Соціобіологи пояснюють цей феномен, посилаючись на різні стратегії сексуальної поведінки чоловічих і жіночих особин. У світі тварин самці намагаються запліднити якнайбільше самок, тоді як моногамна орієнтація самок сприяє збереженню та виживанню потомства. Проте соціологи вбачають у «подвійному стандарті» пережитки патріархальної моралі, відлуння колишньої соціальної нерівності статей.

Список використаної літератури

1. Фролов П. Віват, андрогін! («Справжній чоловік» та «ідеальна жінка» з точки зору торії гендерних ролей) // Гендерна освіта в Україні // Завуч. – 2000. — №33. – С.1-8 (вставка).

2. Лавріненко Н.В. Гендерні стереотипи як механізм припису гендерної ідентичності // Рівність жінок та чоловіків: “Світові тенденції і українські реалії.” – К., 2001. – С.2-15.

3. Горностай П. Головні ролі людини // Гендерна освіта в Україні // Завуч. – 2000. — №33. – С.1-8

4. Говорун Т.В., Кікінежді О.М. Гендерна психологія: Навчальний посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – 308 с.

5. Говорун Т., Кікінежді О. Стать та сексуальність: психологічний ракурс. Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 1999. – 384c.

6. Романова Н.Ф. Суспільство і гендерні стереотипи в сучасних умовах: нові орієнтири // Гендер: реалії та перспективи в українському суспільстві: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Київ, 11-13 грудня 2003 р.). – К.: ПЦ «Фоліант», 2003. – С.132-133.