Облік витрат на ремонт і модернізацію основних засобів
Категорія (предмет): Економічна теоріяВступ.
Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти обліку витрат на ремонт основних засобів.
1.1. Економічна сутність ремонту і джерел його відшкодування.
1.2. Особливості обліку витрат на поліпшення і ремонт основних засобів.
1.3. Методологія обліку витрат і калькулювання собівартості ремонтних робіт.
Розділ 2. Поліпшення та ремонт власних основних засобів на підприємстві «Віта».
2.1. Загальні положення відображення в бухгалтерському обліку витрат на поліпшення та ремонт власних основних засобів.
2.2. Поліпшення об'єктів основних засобів.
2.3. Ремонт і технічне обслуговування основних засобів.
Розділ 3. Документальне оформлення та вдосконалення обліку ремонту та модернізації основних засобів.
Висновки.
Список використаних джерел.
Вступ
Актуальність теми. Одним із важливих резервів підвищення ефективності суспільного виробництва є поліпшення використання основних виробничих засобів і, в першу чергу, їх активної частини — машин і обладнання. Основні засоби складаються з великої кількості конструктивних елементів, які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно.
На сучасному етапі більшість підприємств України відійшло від системи планово-попереджувального ремонту, що негативно вплинуло на утримання та використання основних засобів. Робітники ремонтних служб матеріально не зацікавлені у праці, розцінки за роботу своєчасно не переглядаються, що викликає велику плинність кадрів, впливає на якість ремонту. А тому в цьому напрямку необхідно поліпшувати систему обліку і контролю, яка б дозволяла приймати ефективні управлінські рішення та попереджувати нераціональні витрати.
У нормативно-законодавчій базі України, в літературних джерелах з бухгалтерського обліку і контролю цим питанням приділено недостатньо уваги. Окремим питанням теорії, методики та організації обліку і контролю витрат на ремонт основних засобів приділялась увага у працях Шера І.Ф., Рудановського О.П., Жданова А.І., Покропивного С.Ф., Кареліна В.С., Кужельного М.В., Бабича В.В., Свідерського Є.І., Ткаченко Н.М., Бєлобжецького І.А., Коцупатрого М.М., Орлова П.І., Петрова К.Я., Рейніна С.Н., Іонаса Б.Я., Азизяна К.С., Давидсона С., Митчела К., Вейла Р. та інших авторів, які започаткували теоретичне обґрунтування і подальшу розробку даної проблеми. Більшість авторів зосереджують увагу на класифікації ремонтів, джерел їх відшкодування, загальній методиці ведення обліку витрат на ремонт. У той же час питання планування ремонту, організації обліку ремонту, порядок списання матеріальних витрат, нарахування заробітної плати, методика обліку витрат на ремонт у комп’ютерному середовищі, організація оперативного контролю витрат на ремонт досліджені недостатньо.
Мета роботи– на основі проведеного дослідження розробити рекомендації щодо вдосконалення методики обліку і контролю витрат на ремонт основних засобів для забезпечення їх ефективного використання.
Досягнення поставленої мети обумовило вирішення наступних завдань:
— з’ясувати сутність ремонтів, економічні основи їх класифікації;
— визначити основні напрямки удосконалення обліку витрат на ремонт основних засобів;
— уточнити джерела відшкодування витрат на ремонт основних засобів;
— дослідити об’єкти і методи обліку витрат і калькулювання ремонтних робіт;
— оцінити діючу систему обліку і контролю витрат на ремонт основних засобів і дати пропозиції щодо їх удосконалення.
Об’єктом дослідженняє чинна система обліку і контролю витрат на ремонт основних засобів на промислових підприємствах.
Предметом дослідженняє методичні та організаційні питання обліку і контролю витрат на ремонт основних засобів на промислових підприємствах.
Методи дослідження. Методичною основою дослідження є діалектичний метод пізнання економічних явищ і процесів у безперервному їх розвитку і взаємозв’язку. У роботі використані загальнонаукові методи дослідження: моделювання, аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, математичні і статистичні методи. Інформаційним забезпеченням для застосування зазначених вище методів дослідження є показники фінансово-господарської діяльності промислових підприємств. У процесі дослідження вивчені праці вітчизняних і зарубіжних вчених — економістів, законодавча база щодо питань обліку і контролю витрат на ремонт основних засобів.
Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти обліку витрат на ремонт основних засобів
1.1. Економічна сутність ремонту і джерел його відшкодування
Види ремонту: поточний, капітальний, середній.
Нині відображення витрат на ремонт в обліку практично не залежить від видів ремонту.
У бухгалтерському обліку витрати на ремонт в повному обсязі списуються на відповідні статті витрат (прямі, загальновиробничі, адміністративні тощо, тобто в дебет рахунків 23, 91, 92, 93). Витрати на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання додають до вартості відповідних ОЗ.
У податковому обліку на валові витрати відносять витрати на ремонт у розмірі 10 % балансової вартості ОЗ на початок року; інші витрати додають до вартості основних засобів відповідної групи для подальшої амортизації.
Способи здійснення ремонту:
— підрядний — силами підрядної організації;
— господарський — власними силами;
— змішаний.
Бухгалтерські проведення з обліку ремонту 03 подано в табл. 1.1.
При здійсненні ремонту підрядним способом, виникає податкове зобов'язання з ПДВ; при господарському способі ремонту податкове зобов'язання з ПДВ не виникає.
При визначенні сутності ремонтів були досліджені загальні і відмінні ознаки ремонтних робіт, їх об’єкти та характер впливу ремонтів на них, місце ремонтів у суспільному виробництві.
Ремонтні роботи виділилися в окрему галузь суспільного виробництва і відрізнялись від інших робіт тим, що в процесі них відбувається відновлення або заміна окремих елементів об’єкта. Ремонти спрямовані на підтримання основних засобів у робочому стані, на зменшення їх зносу. Об’єктами ремонтів є засоби праці виробничої сфери і сфери обігу, предмети невиробничої сфери та особистого споживання. Узагальнення матеріалів дослідження дало можливість визначити, що ремонтом називаються роботи, які спрямовані на зменшення зносу, підтримання в дієздатному стані засобів праці шляхом відновлення або заміни їх зношеної частини[1].
В економічній літературі і в практичній діяльності немає єдності поглядів стосовно класифікації ремонтів. При поділі ремонтів на види за основу беруться різні ознаки: обсяг, трудомісткість, періодичність ремонту, ступінь розборки об’єкта, джерела фінансування ремонту, конструктивні особливості об’єктів, характер пошкоджень, ступінь зносу окремих частин тощо.
Мета поточного ремонту — збереження основних засобів у придатному для продуктивного використання стані шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних операцій для усунення дрібних неполадок і попередження прогресуючого фізичного спрацювання. Ознаки поточного ремонту наступні: виконуються дрібні роботи; незначні витрати на проведення робіт; здійснюється через незначні проміжки часу (до 1 року). Мета середнього ремонту — забезпечити нормальний стан основного засобу між двома капітальними ремонтами.
Мета капітального ремонту — відшкодування нормального фізичного спрацювання конструктивних елементів об’єктів ремонту та максимально можливе відновлення первісних їх техніко-експлуатаційних параметрів. Ознаки капітального ремонту: пов’язаний із зупинкою об’єктів ремонту на тривалий термін; проводиться повне розбирання об’єкта; періодичність ремонту більше одного року; значні витрати на проведення ремонту головних конструктивних елементів об’єктів основних засобів. При визначенні періодичності ремонту слід керуватися галузевими інструкціями. Дослідження показали, що на періодичність капітального ремонту впливають наступні фактори: об’єкт ремонту, умови експлуатації основних засобів.
Згідно МCБО 16 “Основні засоби” після надходження основних засобів підприємство може мати витрати, пов'язані з експлуатацією або поліпшенням їх стану. Підхід до відображення таких витрат у бухгалтерському обліку залежить від їх впливу на майбутні економічні вигоди, що очікуються від використання об'єкта. Згідно п.26 МСБО 16 видатки на ремонт та обслуговування основних засобів здійснюються для відновлення або підтримання майбутніх економічних вигід, які підприємство може очікувати від оціненого спочатку рівня продуктивності активу. У такому випадку вони здебільшого визнаються як витрати тоді, коли вони понесені. Наприклад, собівартість капітального ремонту основних засобів – це витрати, оскільки вони насамперед відновлюють, а не підвищують оцінений спочатку рівень продуктивності. Через це такі видатки списуються на витрати у момент їх виникнення.
Введення нового Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій та інструкції щодо застосування цього плану, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 внесло зміни в організацію бухгалтерського обліку витрат на ремонт. Даним планом рахунків не передбачений рахунок “Ремонт основних засобів”. Це пов'язано з тим, що в бухгалтерському обліку (незалежно від норм податкового законодавства) первісна вартість основних засобів згідно П(С)БО № 7 збільшується лише на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта, яке призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від його використання. Такі витрати будуть відображатися на рахунку 15 “Капітальні інвестиції”. Таким чином, згідно п. 15 П(С)БО № 7 витрати на ремонт повинні відображатися на відповідних рахунках витрат. Але, як свідчать дослідження, на деяких підприємствах витрати на ремонт основних засобів відображаються у складі капітальних інвестицій[2].
З 01.01.2003 року суму витрат на ремонт основних фондів, що може бути віднесена до складу валових, збільшено з 5 до 10 % від сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. У податковому законодавстві в основу поділу цих витрат щодо віднесення їх на валові витрати покладено не цільовий характер операцій з поліпшення функціонування об'єктів необоротних активів, а розмір самих витрат. Невідомо на чому ґрунтуються ці нормативи.
Варто зазначити, що обчислюються ці відсотки від балансової (по суті залишкової) вартості, тобто, чим більше знос (у цілому по групі) і потреба в ремонтах, тим меншу вартість ремонтів можна включати до складу валових витрат. Напевне законодавець таким чином попіклувався про те, щоб платники податків більш активно оновлювали свої основні засоби. Теоретично ця позиція не витримує критики, оскільки витрати на ремонтні роботи, як правило, передбачені у проекті кожної машини, яка виробляється в Україні, що пояснюється нерівномірним зносом окремих деталей та необхідністю їх відновлення чи заміни в процесі експлуатації. Потужність об'єкта залишається без змін.
Вартість подібних робіт у бухгалтерському обліку має включатися до витрат звітного періоду, а у податковому обліку – до валових витрат у повній сумі. До необхідності узгодження цього питання в законодавстві про бухгалтерський облік і податкову звітність автор прийшов на основі проведеного дослідження[3].
1.2. Особливості обліку витрат на поліпшення і ремонт основних засобів
Ведення обліку основних засобів завжди вимагало і вимагає від бухгалтера підвищеної уваги. Часті за роки незалежності України зміни в законодавстві багато разів безпосередньо зачіпали і порядок обліку основних засобів. При цьому декілька разів методика ведення обліку основних засобів змінювалася практично повністю. Такі зміни в законодавстві, як розподіл обліку на бухгалтерський і податковий, ухвалення національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, зумовили виникнення низки питань щодо організації обліку основних засобів.
Одним із розділів обліку основних засобів, що вимагають особливої уваги бухгалтера, є облік витрат на їх поліпшення і ремонт.
На сьогодні облік витрат на поліпшення і ремонт основних засобів регулюється двома основними документами:ухгалтерський облік — Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженим наказом Мінфіну України від 27.04.2000 р. № 92 (далі — ПБО 7);
податковий облік — Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями) (далі — Закон про прибуток).
Із введенням у дію ПБО вимоги, що ставляться до бухгалтерського обліку витрат на поліпшення і ремонт основних засобів, стали принципово відрізнятися від вимог податкового обліку. Тому виникає необхідність окремого ведення бухгалтерського і податкового обліку таких витрат.
Бухгалтерський облік витрат на поліпшення і ремонт основних засобів регулюється підпунктами 14—15 ПБО 7. Відповідно до п. 14 ПБО 7 «первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізацією, модифікацією, добудуванням, дообладнанням, реконструкцією тощо), що приводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта». Згідно з п. 1 5 ПБО 7 «витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані й одержання первісно визначеної суми економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат».
Як видно зі змісту ПБО 7, витрати на поліпшення і ремонт основних засобів, з позиції бухгалтерського обліку, поділяються на дві групи:
1) витрати на поліпшення основних засобів, які збільшують майбутні економічні вигоди, первісно очікувані від використання об'єкта;
2) витрати на технічне обслуговування і ремонт основних засобів, що здійснені для підтриманні об'єкта в робочому стані й одержання первісно він значеної суми майбутніх економічних вигод.
Таким чином, ключовим у методиці бухгалтерського обліку витрат на поліпшення і ремонт основ них засобів є вид здійснювальних відбудовних робіт, від якого залежить, куди варто відносити зроблені витрати. Якщо провадиться поліпшення об'єкта основних засобів (модернізація, модифікація, добудування, дообладнання, реконструкція), то витрати на його проведення збільшують первісну вартість об'єкта основних засобів. Якщо провадиться технічне обслуговування, ремонт основних засобів (поточний чи капітальний), то витрати на їх проведення відносяться до витрат поточного періоду.
Слід зазначити, що із введенням нового Плану рахунків бухгалтерського обліку дещо ускладним порядок відображення на рахунках бухгалтерського обліку витрат на поліпшення і ремонт основних засобів. У старому Плані рахунків для обліку таких витрат використовувався рахунок 03 «Ремонт основних засобів». Згідно з новим Планом рахунки окремого рахунку для ведення обліку таких витрат не передбачено. Витрати на поліпшення основних засобів, що збільшують первісну вартість об'єкта, слід відображати на рахунку 15 «Капітальні інвестиції» з подальшим їх віднесенням на рахунок 10 «Основні засоби». На рахунку 15 «Капітальні інвестиції» не передбачено відображення обліку витратна поліпшення основних засобів, однак цей рахунок більше підходить для ведення обліку таких витрат. Як і раніше використовуваний рахунок 03, він дає змогу згрупувати усі витрати на проведення поліпшення конкретного об'єкта основних засобів і потім однією сумою списати їх у дебет рахунку 10 «Основні засоби». Для ведення обліку витрат на поліпшення основних засобів на рахунку 15 «Капітальні інвестиції» підприємству потрібно відкрити до цього рахунку субрахунок 156 (5 субрахунків даного рахунку вже задіяно в обліку), який можна назвати «Капітальні витрати на поліпшення основних засобів»[4].
Ведення обліку витрат на технічне обслуговування і ремонт основних засобів здійснюється відповідно до ПБО 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну України від 31.1 2.99 р. № 318. Такі витрати, згідно з ПБО 16, відображаються на рахунках обліку витрат, до яких належать: рахунок 23 «Виробництво» — для обліку витрат на ремонт основних засобів, задіяних в основному і допоміжних виробництвах; рахунок 91 «Загальновиробничі витрати» — для обліку витрат на ремонт основних засобів загальновиробничого призначення (об'єктів основних засобів, задіяних в управлінні цехами, ділянками, бригадами);
рахунок 92 «Адміністративні витрати» — для обліку витрат на ремонт основних засобів, задіяних в управлінні й обслуговуванні підприємства;
рахунок 93 «Витрати на збут» — для обліку витрат на ремонт основних засобів, пов'язаних зі збутом продукції підприємства. Податковий облік витрат на поліпшення1 основних фондів2 ведеться відповідно до Закону про прибуток. Згідно з пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону про прибуток «платники податків мають право включити до валових витрат протягом звітного року будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, у сумі, що не перевищує п'яти відсотків сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості груп 2 і 3 (балансової вартості окремого об'єкта групи 1)…». Також і в пп. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 Закону про прибуток зазначено, що до складу валових витрат відносяться суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, установлених пп. 8.7.1 Закону про прибуток.
Таким чином, з позиції ведення податкового облі-ку принципове значення для списання витрат на поліпшення основних засобів має сукупна балансова вартість груп основних фондів на початок звітного року. Отже, для розрахунку суми витрат на поліпшення основних засобів, яку підприємство може віднести протягом року до валових витрат, потрібно розрахувати балансову вартість основних засобів на початок року.
Сукупна балансова вартість основних засобів на початок року є сумою балансових вартостей окремих об'єктів групи 1, груп 2 і 3 на початок року, розрахованих за формулою, зазначеною в пп. 8.3.2 п. 8.3 ст. 8 Закону про прибуток:
Б(а) = Б(а- 1) + П(а- 1) — В(а — 1)-А(а- 1), де
Б(а) — балансова вартість групи на початок звітного періоду;
Б(а — 1) — балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;
П(а — 1) — сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному;
В(а — 1) — сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному;
А(а — 1) — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.
Отримана сукупна балансова вартість основних фондів на початок року помножується на 5%. Дана величина буде граничною сумою, у рамках якої підприємство протягом року може відносити на валові витрати витрати на поліпшення і ремонт основних засобів. Витрати на поліпшення і ремонт основних засобів, здійснені протягом року, що перевищують отриману граничну суму, відносяться на збільшення балансової вартості відповідної групи (конкретного об'єкта групи 1) основних фондів.
Слід зазначити, що багатьом підприємствам цілком достатньо встановлених 5% для того, щоб віднести всі здійснені витрати на поліпшення на валові витрати. Однак існує також чимало підприємств, яким цих відсотків не вистачає. При цьому в багатьох підприємств існує реальна можливість відносити на валові витрати ряд витрат, пов'язаних зі змістом і обслуговуванням основних виробничих фондів, які не відносяться, з погляду податкового обліку, до поліпшень основних фондів.
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону про прибуток до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 — 5.8 Закону про прибуток. Також платники податку з прибутку мають право протягом звітного року віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. При цьому під «поліпшеннями» для цілей оподаткування слід розуміти усі види ремонту, реконструкції, модернізації тощо (пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону про прибуток). Як бачимо, технічне обслуговування машин і механізмів, утримання будинків і споруд між ремонтами під податкові «поліпшення» не потрапляють. Отже, потрібно визначити, які витрати відносяться до витрат на утримання й експлуатації основних фондів (тобто підпадають під дію пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону про прибуток) і не є податковими «поліпшеннями» основних фондів.
Джерелом такої інформації є технічна документація основних фондів, галузеві інструкції, положення з питань технічного огляду, обслуговування й ремонту машин і механізмів, виробничих корпусів і споруд. У зазначених документах визначено переліки робіт, що відносяться до технічного огляду й обслуговування, тобто ті роботи, витрати на проведення яких законно можна відносити на валові витрати[5].
Розглянемо на прикладі порядок відображення в бухгалтерському і податковому обліку витрат на поліпшення і ремонт основних засобів.
Приклад. Протягом року підприємство здійснювало такі ремонтно-відбудовні роботи за об'єктами основних засобів:
1) у І кварталі (березень) проведено модернізацію преса для обробки металу підрядним способом, внаслідок чого підвищилась його продуктивність. Вартість робіт становить 1800 грн., у т. ч. ПДВ — 300 грн.;
2) у II кварталі (червень) в адміністративному корпусі підприємства здійснено підрядним способом заміну арматури внутрішнього водопроводу. Вартість ремонтних робіт становить 1200 грн., у т. ч. ПДВ — 200 грн.;
3) у II кварталі (червень) у комп'ютері, закріпленому за бухгалтерією підприємства, замінено зіпсований жорсткий диск ємністю 10,2 Гб на жорсткий диск ємністю 20 Гб. Вартість придбання нового жорсткого диска становить 900 грн., у т. ч. ПДВ -150 грн., зарплата (включаючи збори на соцзаходи) працівника ІОЦ підприємства, що здійснював заміну, становить 110 грн.;
4) у III кварталі (серпень) здійснено заміну розбитих стекол у виробничому корпусі підприємства, при цьому підприємство понесло такі витрати: придбання стекол — 240 грн. (у т. ч. ПДВ — 40 грн.), нараховано зарплату (включаючи збори на соцзаходи) працівникам РБУ підприємства, що здійснювали заміну стекол, у розмірі 80 грн.;
5) у IV кварталі (листопад) замінено зношені шини у вантажного автомобіля, закріпленого за відділом збуту підприємства. Вартість придбання нових шин становить 600 грн. (у т. ч. ПДВ — 100 грн.) зарплата (включаючи збори на соцзаходи) працівників автоколони, що здійснювали заміну, становить 50 грн.
Як уже зазначалося, при відображенні таких витрат у бухгалтерському обліку визначальним буде вид проведених ремонтно-відбудовних робіт і підрозділ підприємства, за яким закріплено об'єкт основних засобів[6].
Ремонтно-відбудовні роботи, проведені підприємством протягом року, з метою бухгалтерського обліку розподіляються таким чином:
проведена в березні модернізація преса для обробки металу (внаслідок чого підвищилась його продуктивність), а також заміна в червні жорсткого диска в комп'ютері на жорсткий диск більшого об'єму сприяли збільшенню економічних вигод, первісно очікуваних від експлуатації зазначених об'єктів основних засобів на підприємстві, і тому відносяться на збільшення первісної вартості відповідних об'єктів;
понесені протягом року підприємством витрати на заміну стекол, арматури внутрішнього водопроводу, зношених шин здійснювались для підтримки об'єктів основних засобів у робочому стані, тобто одержання первісно очікуваних сум економічних вигод від їх експлуатації. Отже, такі витрати потрібно відносити на витрати звітного періоду таким чином: витрати на заміну арматури внутрішнього водопроводу в адміністративному корпусі підприємства — до адміністративних витрат; витрати на замі ну розбитих стекол у виробничому корпусі підприємства — до витрат основного виробництва; витрати на заміну зношених шин у вантажного автомобіля, закріпленого за відділом збуту, — до витрат на збут.
У податковому обліку витрати на поліпшення основних фондів, розглянуті в прикладі, потрібно розподілити між валовими витратами і балансової вартістю груп основних фондів. Припустимо, що сукупна балансова вартість груп основних фондів підприємства на початок року становила 30000 гри, Отже, на валові витрати протягом року підприємство може віднести будь-які витрати на поліпшення основних фондів у сумі, що не перевищує 1 500 грн. (30000 х 5%). Розглянемо порядок відображення в податковому обліку витрат на поліпшення основних фондів відповідно до умов прикладу (табл. 1.3).
Як уже зазначалося, підприємство має право протягом звітного року відносити на валові витрати будь-які витрати на поліпшення основних фондів у межах 5% балансової вартості груп на початок року. Незважаючи на таке узагальнення, перш ніж розподіляти такі витрати, рекомендуємо встановити:
техніко-економічну суть проведених поліпшень;
до якої групи належать об'єкти основних фондів, за якими провадилися поліпшення. Необхідність визначення техніко-економічної суті проведених поліпшень пояснюється тим, що витрати на утримання і технічне обслуговування (як уже зазначалося), не є в пдатковому обліку витратами на поліпшення основних фондів. Вони відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону про прибуток безпосередньо включаються до валових витрат підприємства. У прикладі витратами на утримання і технічне обслуговування основних фондів є витрати на заміну шин на вантажному автомобілі відділу збуту. Тому їх віднесено до складу валових витрат у IV кварталі (див. табл. 2) незалежно від того, що при їхньому включенні перевищувалася п'ятивідсоткова межа. Правомірність такої дії в даному випадку підтверджується Положенням про технічне обслуговування І ремонт дорожньо-транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженим наказом Мін-трансу України від 30.03.98 р. № 102. Згідно з п. 3.19 ст. З цього Положення заміна шин на транспортному засобі не є його поліпшенням. У зв'язку з цим ще раз варто нагадати про рекомендацію щодо вивчення технічної документації основних фондів, галузевих інструкцій, положень з питань технічного огляду, обслуговування і ремонту основних фондів. Щодо необхідності визначення належності об'єкта, який поліпшується, до однієї з груп основних фондів, то слід зазначити, що економічно вигідніше для підприємства відносити на валові витрати суми поліпшень тих груп, норма амортизації за якими нижча. У даному прикладі (див. табл. 1.2) до валових витрат віднесено витрати на поліпшення приміщень, тому що норма амортизації за ними найнижча. Водночас витрати на поліпшення преса і комп'ютера віднесено на збільшення їх балансової вартості, оскільки дані об'єкти основних фондів відносяться відповідно до груп 3 і 2 основних фондів, і норма амортизації за цими групами вища. Такий порядок розподілу витрат на поліпшення основних фондів у податковому обліку дасть змогу підприємству значно швидше їх компенсувати[7].
1.3. Методологія обліку витрат і калькулювання собівартості ремонтних робіт
Перевірка витрат на поточний та капітальний ремонт основних засобів починається з вивчення наявності і виконання завдань щодо поточного та капітального ремонту. Необхідно встановити правильність розмежування робіт і віднесення їх до поточного і капітального ремонту. Це пов'язано з особливостями їх організації і технології, а відповідно і контролю витрат. Вивчаючи витрати на поточний і капітальний ремонт, необхідно з'ясувати, чи є кошторис — фінансові розрахунки і технічна документація, ким вона затверджена, яким способом виконувався ремонт. Аудитор повинен вивчити за документами (за нарядами, актами приймання робіт), чи правильно застосовувались розцінки, як здійснювалося списання у межах норм. У разі ремонту за підрядним методом слід перевірити стан розрахунків з підрядниками і встановити, чи правильно виписані ними розрахунки на виконані роботи, чи є акти приймання-передавання робіт та чи вказані в актах недоробки, дефекти, чи встановлені строки їх усунення, у який спосіб ведеться облік ремонту.
Як свідчать дослідження, перелік калькуляційних статей встановлюється підприємством самостійно, виходячи з особливостей технології та організації виробництва. На практиці, як правило, облік витрат на ремонт ведуть за різними статтями калькуляції. Це призводить до того, що витрати, однакові за економічним призначенням, відображаються за різними статтями калькуляції. Застосування калькуляційних статей витрат на практиці залежить від технології, організаційних форм та видів ремонту. У ремонтних виробництвах необхідно встановити єдину номенклатуру статей витрат.
З урахуванням викладеного та в результаті дослідження питання в роботі запропонована номенклатура калькуляційних статей витрат для ремонтних виробництв. Зокрема, доцільне виділення запасних частин у окрему статтю, що обумовлено великою їх питомою вагою у матеріальних витратах на ремонт основних засобів.
Важливим питанням, що досліджується в роботі, є визначення об’єктів і методів обліку витрат і калькулювання ремонтних робіт. При позамовному методі обліку в ремонтному виробництві об’єктом обліку витрат є витрати за замовленням, що включає об’єкт, який ремонтується, або групу об’єктів. Запропоновано при здійсненні ремонтних робіт застосовувати дві калькуляційні одиниці: одиницю ремонтної складності, яка забезпечує вихідні дані при плануванні ремонтних робіт; інвентарний об’єкт, що сприяє реальності обчислення собівартості ремонту.
Одним із невирішених питань при здійсненні ремонту є облік браку, який має місце як при виконанні окремих операцій у процесі ремонту, так і в процесі експлуатації вже відремонтованого об’єкта. Проведене дослідження на промислових підприємствах свідчить про незадовільне вирішення цього питання. На більшості з них у калькуляціях з ремонту зовсім не передбачено статті “Втрати від браку”, відсутній первинний облік браку, не здійснюється належний контроль за прийманням відремонтованого обладнання зі сторони ВТК тощо[8].
Розділ 2. Поліпшення та ремонт власних основних засобів на підприємстві «Віта»
2.1. Загальні положення відображення в бухгалтерському обліку витрат на поліпшення та ремонт власних основних засобів
Правила відображення в бухгалтерському обліку витрат на поліпшення та ремонт власних основних засобів містяться в пунктах 14 і 15 П(С)БО 7, уважне прочитання яких приводить до висновку, що їх наріжним каменем є майбутній економічний результат від проведення таких операцій. Саме з цієї точки зору підприємству необхідно класифікувати як заходи щодо поліпшення основних засобів, так і власне витрати, понесені в результаті здійснення таких заходів. При цьому можливі такі два варіанти:
— зазначені витрати пов'язані з поліпшенням об'єкта основних засобів (здійснюються його реконструкція, модернізація, модифікація, добудова, дообладнання та інші подібні заходи), що згодом спричинить збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання цього об'єкта. Інакше кажучи, після проведення перелічених заходів змінюються якісні характеристики об'єкта основних засобів, унаслідок чого підвищується ефективність від експлуатації такого об'єкта. У цьому випадку понесені витрати підлягають капіталізації та збільшують його первісну вартість (п. 14 П(С)БО 7);
— витрати здійснюються для підтримання об'єкта основних засобів у робочому стані та отримання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання. Заходами, що спричинюють цей результат, є всі види ремонту і технічного обслуговування об'єктів основних засобів. Згідно з п. 15 П(С)БО 7 такі витрати включаються до складу витрат звітного періоду.
Цей же підхід простежується і в пунктах 15.4, 18 і 19П(С)Б0 16, відповідно до яких витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів загальновиробничого призначення, загальногосподарського використання, а також пов'язаних зі збутом продукції, визнаються витратами звітного періоду.
Окремо слід згадати ситуацію, коли виникає потреба провести заміну деяких важливих компонентів (частин) основного засобу і при цьому термін корисного використання такої частини (наприклад, двигуна тощо) відрізняється від терміну корисного використання основного засобу в цілому. У цьому випадку Методичними рекомендаціями № 561 передбачено, що заміну такої деталі може бути відображено як заміну об'єкта основних засобів (п. 29). Інакше кажучи, заміна компонента (частини) основних засобів відображається капітальними інвестиціями на придбання нового об'єкта основних засобів та списанням заміненого об'єкта.
Витрати на поліпшення основних засобів для відновлення майбутніх економічних вигод, очікуваних від їх використання, визнаються капітальними інвестиціями за умови, що балансова вартість активу не перевищує суми його очікуваного відшкодування. Сумою очікуваного відшкодування вважається найбільша з двох оцінок: чиста вартість реалізації або теперішня вартість майбутніх чистих грошових надходжень від використання основних засобів, включаючи його ліквідаційну вартість[9].
2.2. Поліпшення об'єктів основних засобів
Як зазначалося вище, до заходів з поліпшення основних засобів належать: модернізація, реконструкція, модифікація, добудова, дообладнання, що спричинюють підвищення якісних характеристик поліпшуваного об'єкта та отримання в майбутньому економічних вигод у більшому обсязі, ніж на початку його використання.
Вартість робіт, що спричинюють збільшення очікуваних майбутніх вигод від об'єкта основних засобів, включається до складу капітальних інвестицій із подальшим збільшенням первісної вартості основних засобів. Підставою для визнання капітальними інвестиціями витрат, пов'язаних із поліпшенням основних засобів, є збільшення в результаті здійснення цих витрат очікуваного терміну корисного використання об'єкта, кількості та/або якості продукції (робіт, послуг), що виробляється (що надаються) цим об'єктом (п. 31 Методичних рекомендацій №561).
Прикладами такого поліпшення можуть бути:
а) модифікація, модернізація об'єкта основних засобів з метою продовження терміну його корисної експлуатації чи збільшення його виробничої потужності;
б) заміна окремих частин обладнання для підвищення якості продукції (робіт, послуг);
в) запровадження ефективнішого технологічного процесу, що дозволить зменшити первісно оцінені виробничі витрати;
г) добудова (надбудова) будівлі, що збільшить кількість місць (площу) будівлі, обсяги та/або якість виконуваних робіт (послуг) чи умови їх виконання;
д) ремонт будівлі, якщо після завершення та кого ремонту її передбачається використовувати за іншим призначенням, що принесе більший економічний ефект.
Рішення про характер та ознаки здійснюваних підприємством робіт, тобто чи спрямовані вони на підвищення техніко-економічних можливостей (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція) об'єкта чи мають своєю метою підтримання об'єкта у придатному для використання стані, приймається керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації, а також суттєвості таких витрат. Зрозуміло, єдиних рекомендацій у цьому випадку бути не може, тому слід користуватися галузевими нормативними рекомендаціями.
Технічний висновок про спрямованість здійснюваних заходів для прийняття рішення керівником із точки зору подальшої експлуатації основного засобу має надаватися фахівцем відповідного профілю (головний інженер, начальник цеху чи інша компетентна особа). Головна вимога до змісту такого висновку полягає в тому, щоб у ньому було відображено сутність проведеного поліпшення, а всі виконані роботи (окремі етапи робіт) чітко б розподілялися на два типи: такі, що спричинюють збільшення майбутніх економічних вигод, і ті, що не мають таких наслідків.
При цьому важливо розуміти, що ті ж самі заходи з поліпшення ідентичних об'єктів основних засобів можуть мати різний економічний ефект і, як наслідок, по-різному відображатися в бухгалтерському обліку. Як ілюстрацію цього положення наведемо приклад. Попри всю його умовність він, однак, демонструє необхідність вибіркового підходу до відображення витрат на поліпшення основних засобів у бухгалтерському обліку.
Підприємство «Віта», основною діяльністю якого є надання послуг з доступу до глобальної мережі Інтернет, придбаває сучасний двоядерний процесор Pentium з метою модернізації одного з комп'ютерів.
Якщо такий процесор буде встановлено на головному сервері ISP-провайдера, то зростання економічного ефекту від його подальшого використання буде очевидним. Отже, такий захід з поліпшення основних засобів дійсно є модернізацією, що спричинює поліпшення первісних якостей основного засобу при його використанні. Із точки зору бухгалтерського обліку цієї господарської операції це означає, що всю суму витрат, пов'язаних із таким поліпшенням, а саме: вартість самого процесора і робіт з його установлення і тестування, буде віднесено на збільшення первісної вартості об'єкта.
Навпаки, рішення підприємства встановити саме цей процесор на комп'ютер, що використовується в бухгалтерії, за відсутності завдань, що покладаються на цей підрозділ, які б вимагали такого значного збільшення обчислювального ресурсу ЕОМ, не призведе до збільшення майбутніх економічних вигод. А якщо проведені заходи не спричинили зростання ефективності використання об'єкта основних засобів, то їх не можна розцінювати як модернізацію таких основних засобів. У цьому випадку витрати на придбання та заміну процесора мають бути визнані витратами на підтримання об'єкта основних засобів (комп'ютера, установленого в бухгалтерії) у робочому стані та підлягають списанню на витрати звітного періоду. Також наведемо відображення операції із заміни процесора на рахунках бухгалтерського обліку (розглянемо випадок, коли таку операцію розцінено як модернізацію).
2.3. Ремонт і технічне обслуговування основних засобів
На відміну від податкового обліку, відображення операцій з ремонту і технічного обслуговування основних засобів у бухгалтерському обліку не розмежовується. У загальному випадку виходячи з положень П(С)БО 7 уся сума витрат на ремонт основних засобів відноситься на витрати звітного періоду. Те ж саме стосується і витрат, пов'язаних із технічним обслуговуванням основних засобів.
Разом із тим згідно з п. 30 Методичних рекомендацій № 561 витрати на капітальний ремонт може бути визнано капітальними інвестиціями, якщо ціна придбання активу вже відображає зобов’язання (необхідність) підприємства здійснити в майбутньому витрати для приведення активу до стану, в якому він придатний для використання. Наприклад, у разі придбання будівлі, що потребує ремонту, витрати на ремонт відносяться на збільшення первісної вартості цієї будівлі до суми, яку може бути відшкодовано від використання будівлі в майбутньому.
Покажемо відображення операції з ремонту об'єкта основних засобів у бухгалтерському обліку на умовному числовому прикладі.
Підприємство «Віта» провело поточний ремонт адміністративної будівлі із залученням сторонньої будівельної організації. Вартість послуг з ремонту склала 7200 грн., утому числі ПДВ 20% — 1200 грн. Після закінчення ремонтних робіт підписано відповідний акт.
У бухгалтерському обліку має бути виконано такі записи:
Розділ 3.Документальне оформлення та вдосконалення обліку ремонту та модернізації основних засобів
Відповідно до п. 26 МСБО 16 видатки на ремонт та обслуговування основних засобів здійснюються для відновлення або підтримання економічних вигід, які підприємство може очікувати від оціненого спочатку рівня продуктивності активу. У такому випадку вони здебільшого визнаються як витрати тоді, коли вони понесені. Так, собівартість капітального ремонту основних засобів — це, як правило, витрати, оскільки вони насамперед відновлюють, а не підвищують оцінений спочатку рівень продуктивності. Через це такі видатки списуються на витрати у момент їх виникнення.
Введення нового Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкції про його застосування, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291, внесло докорінні зміни в організацію бухгалтерського обліку витрат на ремонт. Планом рахунків не передбачено рахунок "Ремонт основних засобів". Це пов'язано з тим, що в бухгалтерському обліку (незалежно від норм податкового законодавства) первісна вартість основних засобів згідно з п. 14 П(С)БО 7, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 p. № 92, збільшується лише на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта, що призводить до збільшення майбутніх економічних вигід, первісно очікуваних від його використання. Такі витрати відображуватимуться на рахунку 15 "Капітальні інвестиції".
Згідно з п. 15 П(С)БО 7 витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання, включають до складу витрат.
За Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій витрати на ремонт слід відображувати за дебетом рахунків витрат, залежно від призначення основних засобів, що ремонтуються. Такі витрати доцільно відображувати на рахунках класу 9:
91 "Загальновиробничі витрати" (якщо ремонтуються виробничі основні засоби);
92 "Адміністративні витрати" (якщо ремонтуються основні засоби загальногосподарського призначення) ;
93 "Витрати на збут" (для відображення ремонту основних засобів, що використовуються для забезпечення збуту продукції);
94 "Інші витрати операційної діяльності":
941 — для обліку ремонту основних засобів, що використовуються для досліджень та розробок;
949 — для обліку ремонту основних засобів, віднесених до житлово-комунальних та обслуговуючих господарств, дитсадків, будинків відпочинку, оздоровчих і культурних заходів.
У разі використання підприємством рахунків класу 8 витрати на здійснення різних видів ремонтів мають бути розподілені з кредиту рахунків класу 8 в дебет відповідних витрат рахунків класу 9. В такому разі матеріальні витрати на проведення ремонтів можуть бути ідентифіковані залежно від їх використання. Такі витрати, як заробітна плата працівників ремонтних підрозділів, відрахування на соціальні заходи, амортизація мають бути розподілені в певній пропорції на загальновиробничі витрати, адміністративні витрати, витрати на збут[10].
Оскільки відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків витрати допоміжних (підсобних) виробництв обліковуються на рахунку 23 "Виробництво", з кредиту якого списується собівартість виготовлених у допоміжних виробництвах виробів, споруд, робіт, послуг (у тому числі ремонтних послуг), цей рахунок можна використовувати для накопичення витрат на ремонти на окремому субрахунку та списання на відповідні рахунки витрат у кінці звітного періоду (табл.3.
Для відображення витрат на ремонт основних засобів при застосуванні програми "1С : Бухгалтерія 7.7" використовують документ "Модернизация необоротного актива" або "Модернизация необоротных активов". Заповнення електронного документа починається з вибору в реквізиті "Необоротный актив" об'єкта, щодо якого здійснювався ремонт, матеріально відповідальної особи, за якою закріплено цей об'єкт, а також місця його зберігання. Крім того, необхідно вказати спосіб проведення ремонтних робіт (власними силами чи підрядним способом). Після встановлення параметру "Указать сумму на затраты вручную можливі перегляд та редагування тієї суми, в рамках якої підприємство має право віднести свої витрати на ремонт до валових витрат (для податкового обліку). Витрати, що перевищують вказаний ліміт, будуть віднесені на збільшення балансової вартості відповідної групи основних фондів у податковому обліку. Стаття валових витрат у кореспонденції рахунків щодо віднесення суми витрат, яка не перевищує встановлений законодавством рівень віднесення витрат до складу валових витрат підприємства, вказується в реквізиті "Валовые расходы". При проведенні ремонту власними силами в рядку кількості вказують кількість витрачених одиниць запасів на проведення ремонту, саме на підставі цих даних заповнюють рядки "Цена" та "Сумма".
Якщо ремонт основних засобів здійснюється через будівельне підприємство, то в діалоговій формі документа з'являється закладка "Дополнительно". Встановлений параметр "НДС включен" є ознакою того, що підприємство не має права включати суму ПДВ, яка сплачена підприємству-підряднику, для віднесення її до податкового кредиту. При цьому використовуватиметься стандартний механізм визначення суми і формування записів за першою подією. Заповнення табличної частини документа потрібно починати з вибору в рядку "Счет" бухгалтерського рахунку, що кореспондує за кредитом з рахунком, на який списують витрати на ремонт об'єкта основних засобів. Рахунок, на який списують витрати на ремонт активу за поточним рядком, задається в реквізиті "Счет модерн". Якщо метою поточних витрат на ремонт є оновлення первинного ресурсу основного засобу, в реквізиті "Счет модерн" потрібно вказати один із витратних рахунків та суму поточних витрат, яка відображуватиметься у складі витрат поточного періоду. При цьому балансова вартість об'єкта бухгалтерського обліку не змінюється. Якщо ремонт здійснюється будівельним підприємством, в рядку "Сумма" табличної частини вказують вартість поточних витрат.
Зміни в обліку об'єктів основних фондів, а саме — поява нової четвертої їх групи, доцільно реалізувати в програмі через відкриття нового субрахунку рахунку ОС — О С 4 та через інші, пов'язані з цим фактом, додаткові функції. Так, в електронній картці об'єкта основних фондів з'явиться новий прапорець "Группа 4", а в довіднику "Налоги и отчисления" — новий запис з кодом "АмортГр4". У зазначеному довіднику внесено ще одну зміну до порядку податкового обліку основних фондів. Для запису з кодом "ОСНаЗат-раты" змінено ставку, за якою обчислюється сума "ремонтних" витрат (сума, яка може бути віднесена до складу валових витрат). Тепер вона становить 10 % від сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів на початок звітного періоду. Цю межу програма розраховує автоматично і відображує в електронній формі документа "Модернизация необоротных активов". При цьому суму, що перевищила розраховану межу, буде віднесено на збільшення балансової вартості всієї групи (для об'єктів груп 2, 3, 4) або окремого об'єкта основних фондів (для об'єктів групи 1).
Висновки
Класифікація ремонтів основних засобів є вихідним моментом побудови методики їх обліку. Серед досліджених існуючих класифікацій для здійснення обліку витрат на ремонт основних засобів доцільно застосовувати класифікацію ремонтів за наступними ознаками: способом здійснення, відношенням до плану здійснення, до господарської діяльності, належністю основних засобів. Крім того, замість класифікації ремонтів основних засобів за видами автором рекомендовано застосовувати їх класифікацію за технічними та економічними ознаками.
З метою дотримання режиму економії витрати на ремонти у відповідності з їх економічною природою та П(С)БО України слід відносити на витрати звітного періоду, витрати на аварійний ремонт не з вини підприємства доцільно відшкодовувати за рахунок відповідних джерел (коштів постачальників та підрядників, гарантійного фонду, страхових виплат тощо). Запропоновано обліковувати витрати на аварійні ремонти відокремлено для виявлення їх причин і винуватців та компенсування цих витрат за рахунок винних осіб чи підрозділів.
Для забезпечення достовірного відображення витрат на ремонтні роботи об’єктом обліку витрат і калькулювання собівартості повинні бути витрати по замовленнях, що відкриваються на кожний інвентарний об’єкт або по групі однотипних інвентарних об’єктів. У ремонтному виробництві доцільне застосування двох калькуляційних одиниць — одиниці ремонтної складності та інвентарного об’єкта обладнання. Запропоновано застосування нормативного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції. При цьому в основу визначення собівартості ремонтів повинні бути покладені не планові, а нормативні витрати.
Основні положення з обліку витрат на ремонт основних засобів повинні вказуватися в наказі про облікову політику підприємства. Застосування калькуляційних статей витрат залежить від технології, організаційних форм та видів ремонту основних засобів.
Нелімітований відпуск матеріалів на ремонт основних засобів призводить до безгосподарності. З метою визначення достовірності витрачання матеріальних цінностей, виявлення причин та винуватців перевитрат, пропонується встановлення системи лімітування матеріалів, що витрачаються на ремонт основних засобів, з виявленням відхилень від норм у поточному обліку методом документування та визначенням у кінці місяця недокументованих відхилень.
Список використаних джерел
1. Бєлоусов А. Особливості обліку витрат на поліпшення і ремонт основних засобів //Вісник податкової служби України. — 2002. — № 4. — C. 48-53
2. Бутинець Ф. Бухгалтерський облік: Облікова політика і план рахунків, стандарти і кореспонденція рахунків, звітність: Навчальний посібник/ Ф.Ф. Бутинець, Н.М. Малюга,; М-во освіти і науки України; Житомир. інж.-технол. ін-т. — 3-тє вид., перероб. і доп.. — Житомир: ПП "Рута", 2001. — 510 с.
3. Відображення ремонту основних засобів у бухгалтерському і податковому обліку //Все про бухгалтерський облік. — 2001. — 5 березня. — C. 9-10
4. Загородній А. Бухгалтерський облік: Основи теорії та практики: Навч. посіб./ Анатолій Загородній, Ганна Партин,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Знання, 2003. — 327 с.
5. Замазій С. Ремонт основних засобів бюджетних організацій //Податки та бухгалтерський облік. — 2006. — 20 лютого. — C. 22-31
6. Золотухін О. Ремонт власних основних засобів //Вісник податкової служби України. — 2006. — № 19. — C. 30-33
7. Золотухін О. Ремонт орендованих основних засобів //Вісник податкової служби України. — 2006. — № 30. — C. 45-48
8. Кириченко В. Ремонт основних засобів: документальне оформлення та облік //Бухгалтерський облік і аудит. — 2004. — № 2
9. Коміренко В. Основні засоби у сільському господарстві : облік ремонту //Все про бухгалтерський облік. — 2002. — 8 травня. — C. 4-7
10. Косміна Р. Бухгалтерський облік: Навч. посіб./ Римма Косміна,. — К.: Вища шк., 2003. – 173 с.
11. Кундря-Висоцька О. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник/ Оксана Кундря-Висоцька,; М-во освіти і науки України, НБУ, ЛБУ. — К.: Алерта, 2004. — 303 с.
12. Лишиленко О. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник/ О.В. Лишиленко,. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 631 с.
13. Манакин В. Проблемы учета ремонтов и амортизации основных средств //Справочник экономиста. — 2007. — № 8. — C. 54-58
14. Назарбаєва І. Ремонт (поліпшення) основних засобів //Збірник систематизованого законодавства. — 2007. — Вип. 2: Додаток до газети "Бизнес". — C. 143-152
15. Основні засоби: Добірка статей //Все про бухгалтерський облік. — 2003. — 29 травня. — C. 3-45
16. Риндя А. Капіталізація витрат (витрати на ремонт основних засобів у бухгалтерському обліку) //Податки та бухгалтерський облік. — 2004. — 12 квітня. — C. 38-43
17. Стельмащук А. М. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ А. М. Стельмащук, П. С. Смоленюк; Мін-во освіти і науки України, Хмельницький економічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 527 с.
18. Хмелевський І. Поліпшення та ремонт власних основних засобів: бухгалтерський облік //Податки та бухгалтерський облік. — 2006. — 21 вересня. — C. 24-27
19. Чебанова Н. Бухгалтерський облік: Посібник/ Наталія Чебанова, Юрій Василенко. — К.: Академія, 2002. — 671 с.