Оборотні кошти підприємства
Категорія (предмет): Економіка підприємстваВступ.
1. Поняття та структура оборотних коштів підприємства, джерела їх формування.
2. Склад і структура оборотних коштів.
3. Методи оцінки окремих елементів оборотних коштів.
4. Оцінка ефективності використання оборотних коштів підприємства.
5. Показники рівня та шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Для нормального функціонування підприємству необхідно скорочувати час перетворення коштів, що знаходяться в запасах сировини, готової продукції та дебіторської заборгованості на грошові кошти на розрахунковому рахунку. Зусилля щодо зменшення періоду обігу оборотних коштів (за умов зацікавленості підприємства в продовженні строку сплати кредиторської заборгованості) можуть обернутися зведенням його фінансово-експлуатаційних потреб до нуля або навіть перетворенням на від'ємну величину, коли в підприємства залишиться більше коштів, ніж їх потрібно для безперервної роботи.
В цьому разі необхідно визначитися з поняттям оборотних коштів підприємства. Отже, під оборотними коштами слід розуміти предмети праці, які повністю беруть участь у виробничому процесі і цілком переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції (наданих послуг) протягом одного виробничого циклу, як правило, менше за 365 днів. Оборотні кошти постійно знаходяться в безупинному русі і утворюють сукупність виробничих оборотних фондів і фондів обігу.
Відтак, оборотні кошти можна класифікувати за сферами обігу. Виробничі оборотні фонди — це предмети праці, які споживаються протягом одного виробничого циклу і повністю переносять свою вартість на виготовлену продукцію. Вони обслуговують процес виробництва. Фонди обігу — це засоби підприємства, залучені до обслуговування процесу обігу товарів (зокрема, готова продукція).
Виходячи з наведених визначень, основним призначенням оборотних коштів є забезпечення безперервності і ритмічності виробництва.
1. Поняттята структура оборотних коштів підприємства, джерела їх формування
Поняття та структура. На підприємствах мають місце поточні витрати фінансових (грошових) коштів, які у процесі господарювання здійснюють певний кругообіг (проходять грошову, виробничу й товарну стадії). На першій стадії кругообігу вони витрачаються на придбання сировини, матеріалів та інших ресурсів, тобто переходять з грошової форми в матеріально-товарну, формують певні виробничі запаси, потім вступають у другу стадію — виробничу. На цій таки стадії в процес виробництва включаються робітники, що одержують за виконану роботу заробітну плату. Потім матеріально-товарні цінності матеріалізуються у формі готової продукції. На останній стадії кругообігу виготовлена продукція продається і підприємство має відповідну виручку (суму грошей), яка не лише повністю відшкодовує раніше авансовані витрати, а й дає певний прибуток.
Оборотні кошти — це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу.
Формування й регулювання окремих елементів оборотних коштів має свої особливості. З огляду на це виокремлюють оборотні кошти у сферах виробництва та обігу, а також розподіляють їх на нормовані й ненормовані .
Певне практичне значення мають з'ясування та оцінка структури оборотних коштів. Вони (кошти) використовуються ефективніше тоді, коли більша їхня частина зайнята у сфері виробництва. Перебування оборотних коштів у сфері обігу — лише необхідна умова безперервності процесу відтворення; проте ця частина коштів підприємства не бере безпосередньої участі у створенні вартості продукції, що виготовляється. За розрахунками багаторічних середніх величин, зокрема на промислових підприємствах України, частка оборотних коштів у сфері виробництва становить 72% (у тім числі на виробничі запаси та незавершене виробництво припадає відповідно 48 і 20%), а у сфері обігу — 28% (з них близько 17% — вартість готової продукції, а 6% — грошові кошти)[4, c. 45-46].
Нормування. Необхідний розмір грошових коштів, що вкладаються в мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу виробництва продукції, найліпше визначати їхнім нормуванням (розрахунком нормативів).
Відомі три методи розрахунку нормативів оборотних коштів: аналітичний, коефіцієнтний і прямого рахунку. Аналітичний (дослідно-статистичний) метод передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з наступним коригуванням фактичних запасів та вилученням з них надлишкових. Коефіцієнтний метод полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів. Метод прямого рахунку — це науково обґрунтований розрахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів (виробничим запасам, незавершеному виробництву, витратам майбутніх періодів, залишкам готової продукції). У практиці господарювання він є основним, інші методи розрахунків використовуються здебільшого як допоміжні.
Норматив оборотних коштів у виробничих запасах. За своїм економічним змістом виробничі запаси розподіляються на елементи, що їх відносять до оборотних фондів (сировина, матеріали, паливо), і ті, що тяжіють до основних фондів (запасні частини для ремонту; інструменти, інвентар та інші малоцінні предмети). Методика визначення нормативу оборотних коштів у названих двох видах виробничих запасів неоднакова.
Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається помноженням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на І норму їхнього запасу в днях.
Точність розрахунку залежить від правильного визначення запасів матеріальних ресурсів. На підприємствах існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий (технологічний), поточний, резервний (страховий).
У транспортний запас, що звичайно не перевищує двох днів, оборотні кошти вкладаються на період з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства. Підготовчий запас створюється на період часу, необхідного для приймання, складування та підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів. Найбільшим за розміром є поточний запас сировини (матеріалів) та інших елементів оборотних фондів (предметів праці); його обчислюють у межах половини середнього інтервалу між поставками певних видів матеріальних ресурсів (наприклад, якщо умовами договору між постачальником і споживачем передбачене надходження матеріалів один раз на місяць, то їхній поточний запас має забезпечувати 15 днів роботи). Визначення резервного (страхового) запасу може здійснюватись двома способами: за середнім відхиленням фактичних строків поставки від передбачених договором або за періодом, необхідним для термінового оформлення замовлення та доставки матеріалів від виробника до споживача[7, c. 59-60].
Методика нормування оборотних коштів у елементах виробничих запасів, що тяжіють до основних фондів, але за чинною системою обліку відносяться до оборотних фондів, істотно відрізняється від викладеної. Зокрема, основою розрахунку оборотних коштів у запасних частинах для ремонту служать норми запасу деталей на одиницю ремонтної складності відповідних видів машин та устаткування. Загальними принципами нормування оборотних коштів у малоцінних і швидкозношуваних предметах є такі: 1) нарізне визначення норм для матеріальних цінностей, що зберігаються на складі підприємства й тих, що використовуються (експлуатуються) у виробництві; 2) грошова оцінка складських запасів за повною заготівельною їхньою вартістю (собівартістю), а предметів, що використовуються, — у розмірі 50% первісної їхньої вартості; 3) відмова від нормування у днях споживання предметів, які експлуатуються, і розрахунок норм для окремих їхніх груп на підставі коефіцієнтів, що характеризують залежність розміру запасу від чисельності персоналу, кількості робочих місць, вартості окремих видів устаткування тощо.
Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві. Величина цього нормативу залежить від обсягу продукції, що виробляється, собівартості окремих її видів і характеру розподілу витрат протягом днів виробничого циклу. За інших однакових умов оборотні кошти в цій функціональній формі змінюються прямо пропорційно динаміці масштабів випуску та собівартості продукції. При цьому має бути враховане також співвідношення середньої собівартості незавершеного виробництва і собівартості готової продукції, яке заведено називати коефіцієнтом наростання витрат.
Визначення середніх показників добового випуску продукції за її собівартістю й тривалістю виробничого циклу не спричиняє труднощів. Перший із них обчислюється діленням запланованого (очікуваного) випуску продукції на кількість днів розрахункового періоду, а другий — як середньозважена величина за питомою вагою окремих виробів (їхніх груп) у собівартості товарної продукції[10, c. 110-111].
Коефіцієнт наростання витрат потребує спеціальних попередніх розрахунків. Найточніше його можна визначити через розподіл витрат за днями виробничого циклу. З цією метою за даними кошторису витрат на виробництво всі витрати розподіляють на одноразові (вартість сировини та основних матеріалів, що включаються в процес виробництва із самого його початку) і такі, що поступово зростають (решта витрат). Якщо витрати на заробітну плату та обслуговування виробництва важко розрахувати в розрізі днів виробничого циклу, то їх умовно розподіляють однаковими частинами на кожний день циклу. Зрозуміло, що сукупний норматив оборотних коштів підприємства на розрахунковий (плановий) період є не що інше, як загальна сума нормативів, обчислених для окремих елементів.
За джерелами фінансування (джерелами формування) оборотні кошти розділяють на власні, залучені та прирівнювані до власних. Джерелами власних оборотних коштів є:
— уставний капітал;
— додатковий капітал;
— резервний капітал;
— резервні фонди;
— фонди накопичення;
— цільове фінансування і надходження;
— орендні зобов'язання;
— нерозподілений прибуток;
— амортизаційні відрахування.
Джерелами залучених (довгострокових і короткострокових) оборотних коштів є:
— довгострокові кредити;
— довгострокові запозичення;
— довгострокова оренда основних фондів;
— короткострокові кредити;
— короткострокові запозичення;
— аванси покупців і замовників;
— кредиторська заборгованість. Джерелами прирівнюваних до власних оборотних коштів є:
— заборгованість підприємства перед працівниками по заробітній платі;
— заборгованість бюджету з відрахувань від заробітної плати[13, c. 106-107].
За характером участі у виробничо-торговельному обороті оборотні виробничі фонди і фонди обігу залежать одне від одного і постійно переходять із сфери обігу в сферу виробництва і навпаки. Тому доцільно розглядати їх як єдиний оборотний кругообіг, який відбувається за такою схемою (рис. 1):
Прийнято виділяти три стадії кругообігу:
1. Оборотні кошти виступають у грошовій формі (ГКі) і використовуються для створення виробничих запасів (ВЗ).
2. Виробничі запаси споживаються в процесі виробництва, утворюючи незавершене виробництво (НВ) і перетворюючись на готову продукцію (ГП).
3. Готова продукція реалізується (РП), у результаті чого підприємство отримує необхідні кошти (ГКг), частина яких формує прибуток підприємства (йде на матеріальне стимулювання праці, формує фонд накопичення), а частина (ГКі ) — йде на поповнення виробничих запасів.
Кругообіг повторюється, й у такий спосіб постійно створюються передумови для продовження процесу виробництва[17, c. 84-85].
2. Склад і структура оборотних коштів
Склад і структура оборотних коштів наведені на рис. 2.
За призначенням у виробничому процесі (за елементами) оборотні кошти можна класифікувати в такі групи:
1) Виробничі запаси — сировина, допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонту устаткування, швидкозношувані малоцінні предмети, а також інші предмети, використовувані в процесі виробництва.
Виробничий запас формується у транспортних, складських (підготовчих та поточних) і страхових запасах.
2) Засоби у витратах на виробництво включають незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва та витрати майбутніх періодів.
Незавершене виробництво — предмети праці, які знаходяться у виробництві на різних стадіях обробки в підрозділах підприємства, тобто це продукція (роботи), яка не пройшла усіх передбачених технологічним процесом стадій, а також вироби, які не укомплектовані чи не пройшли випробування і технічного приймання.
Напівфабрикати власного виробництва — предмети праці, обробка яких цілком завершена в одному з підрозділів підприємства, але вони підлягають подальшій обробці в інших підрозділах підприємства, зокрема литтю, куванню, штампуванню тощо[3, c. 67].
Витрати майбутніх періодів — це витрати, здійснені в звітному періоді, але віднесені до наступного періоду, зокрема, витрати на підготовку й освоєння нової продукції, раціоналізаторство і винахідництво, а також інші витрати в даному періоді, які будуть включені в собівартість продукції в наступному звітному періоді.
3) Готова продукція — це виготовлена кінцева продукція, яка пройшла випробування і приймання, повністю укомплектована відповідно до договорів із замовниками і відповідає технічним умовам і вимогам. До цієї групи оборотних коштів відносять готову продукцію на складі підприємства, а також відвантажену, але ще не оплачену продукцію.
4) Грошові кошти і розрахунки (засоби розрахунку) включають дебіторську заборгованість перед підприємством, дохідні активи (від вкладень в цінні папери), а також грошові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валюті.
Дебіторська заборгованість представляє собою:
— заборгованість перед підприємством покупців або замовників за надані їм товари, роботи чи послуги (крім заборгованості, яка забезпечена векселем);
— заборгованість фінансових і податкових органів, а також переплата за податками, зборами та іншими платежами до бюджету;
— сума авансів, наданих іншим підприємствам у рахунок наступних платежів;
— сума нарахованих дивідендів, процентів, роялті, що підлягають надходженню;
— заборгованість взаємопов'язаних сторін;
— заборгованість за внутрішньовідомчими розрахунками.
Дохідні активи — це короткострокові (на термін не більше 1 року) вкладення підприємства в цінні папери (ринкові високоліквідні цінні папери), а також надані іншим господарюючим суб'єктам позики[2, c. 49-50].
Грошові кошти та їх еквіваленти — кошти в касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів. У цій статті окремо наводяться кошти в національній та іноземній валюті. Кошти, які не можна використати для операцій протягом одного року, починаючи з дати балансу або протягом операційного циклу внаслідок обмежень, слід виключати зі складу оборотних активів та відображати як необоротні активи.
Співвідношення між окремими групами, елементами оборотних фондів і загальними їх обсягами, виражене в частках одиниці чи відсотках, є структурою оборотних фондів. Структура оборотних фондів формується під впливом:
— характеру і форми організації виробництва;
— типу виробництва;
— тривалості технологічного циклу;
— умов постачань паливно-сировинних ресурсів тощо.
У середньому на промислових підприємствах України в загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів складає близько 70%, а незавершеного виробництва і напівфабрикатів власного виготовлення — 25%[11, c. 76].
3. Методи оцінки окремих елементів оборотних коштів
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. №246 і зареєстрований в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. №751/4044, зі змінами і доповненнями, визначає методологічні засади формування інформації про запаси підприємства і розкриття її у фінансовій звітності. Відповідно до П(С)БО 9 під запасами розуміють активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності. Вони перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва, утримуються для споживання під час виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), а також управління підприємством.
Запаси включають:
— сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, призначені для виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), обслуговування виробництва й адміністративних потреб;
— незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, які виконують роботи (надають послуги), складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких ще не визначено доходу;
— виготовлену на підприємстві готову продукцію, призначену для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;
— товари у вигляді матеріальних цінностей, придбані (отримані) та утримувані підприємством з метою подальшого продажу;
— малоцінні та швидкозношувані предмети, використовувані не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;
— молодняк тварин і тварин на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарств (для сільськогосподарських та суміжних з ними підприємств).
При відпуску запасів у виробництво, продажі та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:
— методом ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
— методом середньозваженої собівартості;
— методом собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО — first in, first out); собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО — last in, first out);
— методом нормативних витрат;
— методом ціни продажу[9, c. 116-117].
Для всіх одиниць запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.
За методом ідентифікованої собівартості оцінюються запаси, які відпускаються для спеціальних замовлень і проектів, а також невзаємозамінні запаси.
Оцінка за методом середньозваженої собівартості здійснюється окремо за кожною одиницею запасів шляхом ділення сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів.
Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж, інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів.
Оцінка запасів за методом ЛІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство, тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж, інше вибуття), оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів.
Оцінка за нормативними витратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), встановлених підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін.
Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього відсотку торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають значну і часто змінювану номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотку торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів[5, c. 63-64].
Таблиця 1 Оцінка матеріальних запасів методами середньозваженої собівартості, ФІФО і ЛІФО
1. Метод оцінки за середньозваженою собівартістю враховує всі ціни, за якими були придбані товарно-матеріальні запаси протягом звітного періоду і тим самим згладжує зміну рівня цін.
2. Метод оцінки запасів ФІФО в період зростання цін відображає найбільш високий рівень прибутку.
3. Метод оцінки запасів ЛІФО в період інфляційних процесів відображає найменший рівень прибутку в порівнянні з іншими методами.
4. Оцінка ефективності використання оборотних коштів підприємства
Як вже зазначалося, підприємство зацікавлене в продовжені строку виконання власних зовнішніх зобов'язань, що може обернутися для нього зведенням фінансово-експлуатаційних потреб до нуля або навіть перетворенням на від'ємну величину, коли в підприємства залишається навіть більше грошових фондів, ніж їх потрібно для безперервної роботи.
Величину фінансово-експлуатаційних потреб ототожнюють з потребою в оборотних коштах і визначають як різницю між сумою коштів, вкладених у запаси сировини, готової продукції, дебіторську заборгованість та кредиторською заборгованістю.
Одним із способів визначення фінансово-експлуатаційних потреб підприємства (ФЕП) є їх вираження у відсотках (УФЕП) ДО виручки від реалізації (РП) за формулою:
Якщо результат розрахунків, скажімо, дорівнює 50%, це означає, що нестача оборотних коштів підприємства еквівалентна половні його річної виручки; 180 днів на рік підприємство працює тільки на те, щоб покрити свої фінансово-експлуатаційні потреби.
Для успішної роботи підприємства велике значення має швидкість обігу оборотних коштів. Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємстві застосовують такі показники:
1. Коефіцієнт оборотності обігових коштів (kos) характеризує кількість оборотів оборотних коштів за визначений період і розраховується за формулою
де РП- обсяг реалізованої продукції, грн;
ОЗСР- середній залишок оборотних коштів у визначеному періоді, грн.[3, c.131-132]
Середній залишок оборотних коштів визначається як середньозважена величина суми оборотних коштів на початок і на кінець звітного періоду. На практиці для обчислення середніх залишків оборотних коштів підприємства зазвичай використовують зведений баланс підприємства за визначений період.
2. Зворотним до коефіцієнта оборотності обігових коштів є коефіцієнт закріплення оборотних коштів (кз), який показує частку оборотних коштів у кожній грошовій одиниці реалізованої продукції і визначається за формулою:
3. Швидкість або тривалість одного обороту обігових коштів в днях (7'ОБ) визначається як відношення кількості днів в аналізованому періоді (Тк) до коефіцієнта оборотності (КОБ) за формулою (8.10):
Показники оцінки ефективності використання оборотних коштів можна розраховувати за всією сукупністю оборотних коштів і за їх окремими елементами. Слід усвідомити, що прискорення оборотності коштів супроводжується додатковим залученням засобів в оборот. Уповільнення оборотності супроводжується відволіканням засобів з господарського обороту, їх більш тривалим осіданням у виробничих запасах, незавершеному виробництві, готовій продукції. При аналізі використання промисловим підприємством оборотних коштів застосовуються різні показники оцінки використання матеріальних ресурсів, зокрема, такі як:
1) коефіцієнт виходу готової продукції з одиниці сировини;
2) показник витрат сировини на одиницю готової продукції;
3) коефіцієнт використання матеріалів (відношення чистої ваги (маси) виробу до нормативних (фактичних) витрат конструкційного матеріалу);
4) коефіцієнт використання площі чи обсягів матеріалів;
5) рівень відходів (втрат) тощо.
Разом з обчисленням вказаних показників слід пам'ятати, що загальними джерелами економії матеріальних ресурсів є:
— зменшення питомих витрат матеріалів;
— зменшення ваги (маси) виробів;
— зменшення втрат і відходів матеріальних ресурсів;
— використання відходів і побічних продуктів;
— утилізація відходів;
— підвищення якості матеріальних ресурсів тощо[11, c. 145-146].
5. Показники рівня та шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів
Ефективність використання оборотних коштів.Коефіцієнт оборотності – діленням вартості реалізованої продукції за діючими оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період.
Коефіцієнт завантаження – скільки оборотних коштів припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції – тобто обернений показник до коефіцієнту оборотності.
Тривалість одного обороту в дн. (швидкість обороту) – співвідношення кількості днів у розрахунковому періоді (квартал – 90, рік – 360) і коефіцієнта оборотності за той самий час.
Рентабельність – відношення прибутку підприємства до його оборотних коштів.
Унаслідок прискорення оборотності фінансових коштів зменшується потреба в них, тобто відбувається процес вивільнення оборотних коштів з обороту. Розрізняють абсолютне (зменшення потрібної суми коштів) та відносне (реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми коштів завдяки поліпшення їхнього використання).
Оптимізація запасів дає змогу скоротити запаси на підприємстві, особливо з матеріаломістким виробництвом.
Зменшення тривалості виробничого циклу на 1 день дає змогу зменшити обсяг незавершеного виробництва на суму понад 2 млн. грошей.
Якщо прискорити реалізацію продукції на 1 день, то можливе вивільнення оборотних коштів становитиме 1/3 обсягу залишків готової продукції на складах[14, c. 142-143].
Висновки
Основними напрямками стратегічної роботи підприємства в області управління джерелами оборотних коштів є:
— визначення потреби підприємства в оборотних коштах;
— визначення наявності власних оборотних коштів і приведення їх обсягів до оптимального значення;
— визначення обсягу залучених коштів і розрахунок ефективності їх використання;
— визначення нормативу оборотних коштів і приведення власних оборотних коштів до цього значення;
— вживання заходів щодо прискореного повернення підприємству сум дебіторської заборгованості;
— припинення виконання робіт для неплатоспроможних замовників;
— визначення оптимального обсягу виробництва продукції з урахуванням рівня беззбитковості виробництва;
— скорочення управлінських та усунення непродуктивних витрат;
— впровадження прогресивних методів управління виробництвом;
— поступове збільшення обсягу статутного капіталу підприємства для фінансування власних оборотних коштів.
Отже, в межах сформульованих напрямків стратегічної роботи підприємства в області управління джерелами оборотних коштів підприємства, конкретними шляхами підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства є:
— обґрунтоване встановлення норм і нормативів праці;
— встановлення прямих постійних взаємозв'язків з постачальниками;
— зменшення вартості застосовуваних у виробництві сировини і матеріалів на основі придбання їх за оптовими цінами чи заміни дешевшими аналогами;
— економія на нормах витрат сировини і матеріалів завдяки впровадженню прогресивних технологій у виробництво;
— вторинне використання відходів у виробництві;
— уніфікація рецептури виробництва продукції;
— інтенсифікація виробничих процесів (скорочення тривалості виробничого циклу);
— перехід до безперервного здійснення виробничих процесів;
— прискорення обробки партій постачання матеріальних ресурсів;
— прискорення процесів збуту продукції при застосуванні прогресивних маркетингових технологій.
Список використаної літератури
1. Ареф'єва О. Економіка підприємства: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2005. — 238с.
2. Афанасьєв М. Економіка підприємства: Навч.-метод. посіб. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД "Інжек", 2007. — 320с.
3. Бойчик І. Економіка підприємства: навч. посіб.. — Вид. 2-е, доп., перероб. — К. : Атіка, 2007. — 528c.
4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 350 с.
5. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.
6. Головінов М. Економіка підприємства: навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Донецький національний ун-т економіки і торгівлі ім. Михайла Туган- Барановського. — Донецьк : ДонНУЕТ, 2008. — 266c.
7. Дацій О. Економіка підприємства: Навч. посіб. / Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т держ. та муніципального управління". — Запоріжжя : ГУ "ЗІДМУ", 2004. — 224с.
8. Економіка підприємства: Підручник/ ред. : Й. М. Петрович. — 2-ге вид., виправл.. — Львів: Магнолія 2006, 2007. — 579 с.
9. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. – 777 с.
10. Ковальчук І. Економіка підприємства: навч. посіб.. — К. : Знання, 2008. — 679с.
11. Кондратюк О. Економіка підприємства: навч.-метод. посібник / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2006. — 287c.
12. Сідун В. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Вікторія Сідун, Юлія Пономарьова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. ун-т харчування і торгівлі. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 435 с.
13. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. — К.: А.С.К., 2006. — 687 с.
14. Семенов Г. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Григорій Семенов, Марина Панкова, Андрій Семенов,; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — 2-е вид., перероб. та доп. . — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 324 с.
15. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. — 311 с.
16. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Людмила Шваб,. — 3-є вид.. — К.: Каравела, 2006. — 583 с.