Об’єкти релігійного паломництва Тернопільської області

Категорія (предмет): Регіональна економіка, РПС

Arial

-A A A+

Вступ.

Розділ 1. Загальна характеристика туристичного та курортно-рекреаційного комплексу Тернопільської області.

1.1. Туристичний потенціал Тернопільщини.

1.2. Концепція розвитку туризму Тернопільської області на основі ефективного використання культурно-історичних та природно-рекреаційних ресурсів.

1.3. Пріоритетні види туризму.

Розділ 2. Релігійно-паломницький туризм Тернопільщини.

2.1. Характеристика релігійного туризму в Тернопільській області.

2.2. Основні об’єкти релігійного паломництва на Тернопільщині.

2.2.1.Зарваниця. Маріїнський духовний центр.

2.2.2. Гора Божа.

2.2.3.Збручанське. Церква Св. Миколая.

2.2.4. Монастир кармелітів.

2.2.5.Почаївська лавра.

2.2.6. Петропавлівський костел.

2.2.7. Підгірянський Василіанський монастир.

Розділ 3. Стан та перспективи розвитку туристично-рекреаційної галузі Тернопільської області.

3.1. Основні проблеми розвитку туристично-рекреаційної галузі Тернопільщини.

3.2. Стратегія інвестиційного розвитку туристично-рекреаційної галузі Тернопільської області на період 2005-2007 років.

3.3. Підвищення ефективності використання туристичних ресурсів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. В усьому християнському світі відомі духовно-релігійні центри, розташовані на Тернопільщині – уславлена Свято-Успенська Почаївська лавра, її величавий золотокупольний комплекс та Марійський відпустовий центр у Зарваниці. Осередком паломництва та релігійного туризму римо-католиків стало містечко Язлівець. Всього на території області понад 3600 пам’яток історії і культури, у т.ч. 34 старовинних замків (найбільше серед областей України). Майже в кожному містечку є залишки давніх фортець, що створюють неповторний туристичний профіль Тернопілля, а більшість сіл мають давню історію і притаманні їм “родзинки” – архітектурні, історичні, природні, зберігають національні традиції, місцеві звичаї, демонструють оригінальні зразки народних промислів, ремесел і фольклору, виступають носіями християнської моралі.

Екологічна чистота Тернопілля, його інтелектуальний, культурний та виробничий потенціал розкривають широкі можливості для розвитку рекреаційної індустрії і туризму. Цей край багатий талантами, відомий осередок культури кількох галузок українського етносу: галичан, подолян, волинян і лемків. Стали традиційними фактично всеукраїнські “Тернопільські театральні вечори”, фестивалі “Лемківська ватра”, конкурси дитячої та юнацької творчості “Кришталевий жайвір”, свята народних ремесел і фольклору, марш-паради духових оркестрів. 1986 р. вперше в Україні, у Тернополі створено Співоче поле.

Найвідомішими історико-архітектурними пам’ятками Теребовлянщини є: руїни Теребовлянського (XIV ст.), Микулинецького (XVI ст.) та Долинського (XVII ст.) замків, Микулинецькі палац, парк та Троїцький костел XVIII ст., Миколаївська церква (XVI ст.) оборонного типу, комплекс споруд монастиря кармелітів (XVII ст.) у Теребовлі, руїни Підгірянського або Угодницького Василіанського монастиря XVI століття.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси туристичного та курортно-рекреаційного комплексу Тернопільської області.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

визначити концепцію розвитку туризму Тернопільської області на основі ефективного використання культурно-історичних та природно-рекреаційних ресурсів;
дослідити об’єкти релігійного паломництва Тернопільської області;
охарактеризувати релігійний туризм в Тернопільській області;
дослідити стан та перспективи розвитку туристично-рекреаційної галузі Тернопільської області;
проаналізувати підвищення ефективності використання туристичних ресурсів.

Хронологічні рамки дослідженнязумовлені поставленими метою і завданнями. Необхідність з’ясування передумов виникнення об’єктів релігійного паломництва Тернопільщини, їх сучасний стан.

Географічні рамкиохоплюють всю сучасну територію Тернопільської області

Наукова новизна роботиполягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема релігійного паломництва Тернопільської області.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси туристичного та курортно-рекреаційного комплексу Тернопільської області.

Предметом дослідженнявиступає об’єкти релігійного паломництва Тернопільської області.

При розробці цієї теми використано наукові праці В.А. Анучіна, П.Ф. Ведєнічева, Ю.А. Дмітревського, Я.І. Жупанського, Ф.Д. Заставного, Р.А. Івануха, А.Г. Ісаченка, О.М. Маринича, О.О. Мінца, М.М. Паламарчука, М.Д. Пістуна, В.М. Пащенка, Б.І. Пасхавера, В.П. Руденка, Л.Г. Руденка, О.І. Шаблія, А.Є. Юзефовича та ін.Так зокрема, Головко Г. у своїй статті «Святині мальовничої Тернопільщини //Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2006. — № 14-15», досить вдало розкриває об’єкти релігійного туризму на Тернопільщині – церкви та храми та досліджує їх історію та сучасний стан.

Праця Огієнко І. «Свята Почаївська лавра» розкриває нам історичну цінність перлини Тернопільського краю – Почаївської лаври.

І.Шаров також включив до своєї праці «100 визначних місць України» Почаївську лавру, що є дійсною прикрасою краю і місцем паломництва багатьох туристів.

У роботі поруч із загальнонауковими методами використовувалися спеціальні методи і підходи: системний, ландшафтознавчий, статистико-математичний, районування, порівняльно-географічний, картографічного моделювання та інші.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (12 найменувань). Повний обсяг роботи – 38 сторінок (основна частина роботи 34 сторінки, список використаних джерел і літератури – 1 сторінка).

Розділ 1. Загальна характеристика туристичного та курортно-рекреаційного комплексу Тернопільської області

1.1. Туристичний потенціал Тернопільщини

Потужним туристичним ресурсом на Тернопільщині є спелеологічний туризм. У світі поки що не відкрито інших таких великих горизонтальних гіпсових печер із специфічною будовою. Розташовані вони на глибині від 10 до 50-60 метрів під землею. У Тернопільській області, яка територіально є однією з найменших в Україні, таких печер більше сотні. Але спелеологи та туристи й досі продовжують відкривати нові печери. Більше того, існує думка, що на Тернопіллі відкрито лише 20 відсотків печер, а ще 80 відсотків з них чекають на свого першовідкривача.

А печера Оптимістична (довжина розвіданих ходів становить 214 км) занесена в книгу рекордів Гіннеса як найбільша у світі гіпсова печера і як друга в світі серед вапнякових. Утім, якщо буде знайдено сполучення печери Оптимістичної з печерою Голубі Озера (120 км), що, вважають учені, цілком імовірно, то Тернопілля матиме найбільшу в світі печеру. Печера Голубі Озера, як видно з назви, надзвичайно цінна своїми підводними плесами.

Немає сумнівів, що через рік-другий печера Вертеба поблизу села Більче-Золоте Борщівського району стане відомою всьому світу. Тут створюється чи не перший на планеті музей у печері – музей археології і трипільської культури, музей епохи неоліту. Річ у тім, що за кількістю і багатством знахідок предметів матеріальної культури різних епох, Вертеба не має рівних серед інших печер світу. Саме тому археологи називають її Наддністрянською Помпеєю.

Ще один багатющий туристичний ресурс на Тернопільщині — пам’ятки архітектури. Найдавнішою оборонною спорудою краю вважаються Троянові вали, які тягнуться півднем Тернопільщині. За попередніми даними, вони були насипані у І-ІІ столітті до нашої ери.

Однак найбільшого розквіту фортифікаційне мистецтво досягло в епоху середньовіччя, коли доводилося постійно боронитися від татарських та турецьких набігів. У той час і були збудовані десятки могутніх замків.

Зараз точно відомо, що більше третини всіх українських замків та їх руїн зосереджені на Тернопіллі. Найкраще зберігся палацово-замковий комплекс у Збаражі. Вражає своєю неприступністю замкова гора Бона у Кременці. Чекають своїх господарів та інвесторів, які перетворили б їх у туристські комплекси, замки та вежі у Кривчому та Скалі-Подільській Борщівського району, Бережанах, Золотому Потоці і Язловці Бучацького району, Скалаті Підволочиського району, Теребовлі, Микулинцях Теребовлянського району, Чорткові та інші.

Дуже подобаються туристам мальовничі замкові руїни у Ниркові Заліщицького району, Висічці та Кудринцях Борщівського району і в багатьох інших селах та містечках.

Серед архітектурних пам’яток «мирного характеру» найцікавішими є центральна частина Бережан та Кременця, ратуша у Бучачі, палаци у Коропці Монастирського району, Білокриниці Кременецького району, мисливський палац у селі Рай Бережанського району, палац та ландшафтний парк у Вишнівці Збаразького району[5, c. 39-41].

В Тернопільській області діють два державних історико-архітектурних заповідники з 10, що є в Україні (це – Кременецько-Почаївський та Бережанський), один Національний історико-архітектурний заповідник з чотирьох (це –«Замки Тернопільщини» з центром у Збаражі).

Крім того, на Тернопільщині нараховується 542 пам’ятки природи. Це п’ята частина всіх пам’яток природи, що є в Україні. Цікаве порівняння. Київські журналісти назвали Джуринський (Червоногородський) 16-метровий водоспад, що в Заліщицькому районі, природним джакузі.

Територією Тернопілля протікає одна з найгарніших річок у Європі і друга за величиною в Україні після Дніпра – Дністер. Традиція сплавів цією річкою існує понад 70 років. Бажання «пройтися» Дністром приваблювала і приваблює мандрівників з різних країн.

У межах Дністровського каньйону створено ландшафтний заказник. Зараз вирішується питання про його реорганізацію у Дністровський національний парк.

А на півночі області розкинулися мальовничі Кременецькі гори. Вони займають територію Кременецького та Шумського районів. Звичайно, Кременецькі гори не такі високі як Карпати, але не менш мальовничі і перспективні. У цих горах можна розвивати як літній, так і зимовий туризм. Недаремно саме на найвищій горі в урочищі Гнилого Озера збудована найкраща санна траса України, де постійно організовуються міжнародні змагання. Ці гори чекають інвестора, який збудував би там гірськолижні траси і туристичні комплекси. А ще тут активний відпочинок можна напрочуд легко поєднувати з культурним, адже неподалік — Кременець, Почаїв, Збараж…

Кременецькі гори – це славна історія та захоплюючі легенди. Це місце, де народилася Українська Повстанська Армія, де збереглися криївки, штаб визвольної армії, повстанська церква тощо.

Є сподівання, що незабаром ці гори отримають статус Національного парку. Завершується підготовка необхідної документації.

Серед усіх Кременецьких гір найбільш відома, як місце релігійного паломництва, Божа гора. На її вершині б’є джерело холодної води з домішками мінеральних солей. Уся гора вкрита численною рослинністю. Ботаніки нарахували 283 види.

Тим, кого цікавить екологічний туризм, можна запропонувати дивовижний Товтровий кряж. Цей чудовий куточок Тернопілля люди назвали Медоборами через густі ліси, сонячні луги і наповнені медом та росою трави.

Медобори збереглися у первісному стані з характерними ознаками і формами, тому пасмо є унікальною пам'яткою геологічного минулого, подібного якому немає в усій Європі. Чимало тут різноманітних карстових форм, серед яких і єдина в області вертикальна печера Перлина, і невеликі карстові озера, що не мають… дна. У найлютіші морози вони не замерзають.

Презентуючи туристичні принади Тернопілля, неможливо обминути той факт, що тут є практично всі види лікувальних вод, зокрема, типу «Моршин», «Нафтуся», «Друскінінкай» та інші. Але, на жаль, сьогодні практично діє (чи, точніше, пробує діяти) лише один санаторій «Збруч»[12, c. 84-86].

1.2. Концепція розвитку туризму Тернопільської області на основі ефективного використання культурно-історичних та природно-рекреаційних ресурсів

Актуальність концепції зумовлена необхідністю прийняття рішучих заходів з прискорення економічного та соціального розвитку Тернопільського регіону за рахунок ефективного використання потужних туристичних ресурсів, зручного географічного положення, зацікавленості влади та населення у становленні внутрішнього і в'їзного туризму як пріоритетної галузі господарювання та головного чинника соціально-економічного розвитку області.

Тернопільщина має вигідне геополітичне положення та володіє значним туристично-рекреаційним потенціалом: сприятливими кліматичними умовами, рівнинними і передгірськими ландшафтами, багатством флори і фауни, спелеологічними ресурсами, наявністю практично всіх типів мінеральних вод, інших лікувальних ресурсів, розвинутою мережею транспортного сполучення, великою кількістю історичних пам'яток культури та архітектури.

Це один з екологічно найчистіших в Україні регіонів. У ньому сконцентрована третина усіх замків нашої країни, всесвітньо відомі святині. Територією області проходять найважливіші міжнародні транспортні коридори.

Але, незважаючи на величезний туристичний потенціал, у регіоні існує проблема незадовільного, невмілого використання потужних туристичних можливостей, низький рівень наявної та практично відсутність сучасної туристичної інфраструктури.

Тернопільська область має сприятливі умови для розвитку туризму, її більша частина міститься у межах Подільської височини і має горбисту поверхню. На півночі розташовані так звані невисокі гори Вороняки і Кременецькі гори, з північного заходу на південний схід простягається пасмо Медобори (Товтри), на заході фрагментарно виступають Гологори.

Клімат Тернопілля помірний, з чітко вираженою сезонністю. Переважаючі напрями вітру: західний та північно-східний.

Водні ресурси налічують 2400 річок і потічків. Із них 120 — завдовжки понад 10 км. Найбільші з них — Дністер з притоками Збруч, Серет, Стрипа, в північній частині області -Іква, Горинь і Вілія. Природних озер мало і вони невеликі, проте багато штучних водойм. Є водосховища -Тернопільське (315 га) у місті Тернополі, Касперівське (270 га) у Заліщицькому та Скородинське (140 га) у Чортківському районах. На території області є найбільший в Україні на рівнинній території Червоногородський водоспад.

Природний світ характеризується значною різноманітністю. Серед рослинного покриву найбільш поширеними є вторинні широколистяні та мішані ліси височин, чагарниково-степові формації на схилах і луки в днищах річкових долин.

Тваринний світ представлений різноманітними лісовими і степовими видами. Флора і фауна області багата на ендемічні та реліктові види, що належать до категорії червонокнижних.

Природно заповідний фонд області складає 1 природний заповідник, 14 регіональних ландшафтних парків, 117 заказників місцевого та загальнодержавного значення, 542 пам'ятки природи, 9 дендрологічних парків, 1 зоологічний парк, 13 парків — пам'яток садово-паркового мистецтва, 3 ботанічних сади. Природний заповідник „Медобори" з філіалом „Кременецькі гори" створено з метою збереження унікальних природних комплексів Подільських Товтр та Кременецьких гір, охорони наявних цінних флористичних, геологічних, історико-культурних об'єктів, забезпечення екологічної рівноваги в регіоні, оптимізації гідрологічного режиму в басейні р.Збруч, збереження від забруднення і виснаження запасів мінеральної води типу „Нафтуся"[1, c. 45-49].

Тернопільщина багата на спелеоресурси. Зараз нараховують понад сто досліджених печер, гротів і навісів. Підземні порожнини горизонтальні, розташовані у гіпсових відкладах на глибині від 10 До 50-60 метрів, що є сприятливим чинником для розвитку туризму. Переважна більшість їх зосереджена в Придністров'ї, в межах Борщівського, Чортківського, Заліщицього районів.

Єдиною облаштованою для екскурсійного відвідування є печера „Кришталева" (Борщівський район), також можуть бути обладнані печери „Вертеба" (Борщівський р-н), „Млинки" (Чортківський р-н), „Нагірянська" (Заліщицький р-н).

На території області — найбільші у світі печери в гіпсах: „Оптимістична" та „Озерна", загальна протяжність ходів яких 214 км та 120 км. Сьогодні ці печери становлять велику наукову та туристичну цінність.

Перевагою спелеотуризму є непідвладність кліматичним умовам, середня температура у печерах дорівнює середньорічній даної території та становить 11-14º С.

Тернопільська область володіє значними бальнеологічними ресурсами — тут зосереджені джерела лікувальних вод типу „Моршин", „Нафтуся", „Друскінінкай", цілющі грязі, на основі яких розроблені унікальні методи оздоровлення, що сприяє розвитку санаторно-курортної сфери.

Специфічним кліматом, схожим до субтропічного, вирізняється каньйон р. Дністер, де сконцентровані відомі у всьому світі відслонення скам'янілих решток флори і фауни, яким близько 400 мільйонів років. В межах каньйону зростають теплолюбні ліси дуба скельного та велика кількість реліктових та ендемічних видів.

Регіон поєднав у собі залишки трьох давніх українських етнічних земель: Галичини, Волині, Поділля. Це породило неповторний колорит Тернопілля, величезне розмаїття побутових та обрядових традицій, багатий фольклор, унікальні народні промисли.

Вражаючим є релігійно-паломницький ресурс краю. Тут є великі паломницькі центри: Свято-Успенська лавра у м. Почаєві (Кременецький район), яка є однією з найбільших православних святинь світу; Маріїнський духовний комплекс у Зарваниці (Теребовлянський район), головна святиня греко-католиків; мавзолей черниць у Язлівці Бучацького району, де було засновано Орден сестер Непорочного Зачаття.

Музеї Тернопільщини представляють різноманітну тематику, це — народні історико-краєзнавчі музеї, музей національно-визвольної боротьби ОУН, меморіальні кімнати, присвячені видатним діячам української культури С. Крушельницькій, Б.Лепкому, І.Пулюю та іншим, археологічний музей у печері Вертеба, який є чи не єдиним у світі музеєм в печері.

Історико-архітектурні пам'ятки представлені житловою, адміністративною забудовою, замками та палацами. У Тернопільській області збереглось близько 4000 пам'яток історії та культури і зосереджена третина всіх замків і замкових споруд України. В регіоні діє національний заповідник „Замки Тернопілля" з центром у м. Збаражі, а також державні історико-архітектурні заповідники — Бережанський та Кременецько-Почаївський. Серед 176 архітектурних пам'яток — ратуша в Бучачі (XVIII ст.), замки в Бережанах, Збаражі, Теребовлі (XVI -XVII ст.). Більшість об'єктів культурної спадщини зосереджена в малих історичних містах, якими є практично всі районні центри області, але насамперед це міста Бережани, Борщів, Бучач, Збараж, Кременець. Коропець, Підгайці, Чортків.

Однак значна кількість об'єктів потребує негайної реставрації або хоча б збереження, що є однією з причин невеликої відвідуваності туристами.

До культурно-історичних ресурсів області належать і культові споруди: дерев'яні церкви (XVI-XVIII ст.), церкви, костели, монастирі, синагоги (XVI-XVIII ст.) у Тернополі, Микулинцях, Теребовлі, Чорткові. Вражаючим є релігійно-паломницький ресурс краю. Тут є великі паломницькі центри: Свято-Успенська лавра у м. Почаєві (Кременецький район), яка є однією з найбільших православних святинь світу; Марийський духовний комплекс у Зарваниці (Теребовлянський район), головна святиня греко-католиків; мавзолей монашок у Язлівці Бучацького району, де було засновано Орден сестер Непорочного Зачаття.

Окремі пам'ятки садово-паркового мистецтва представлені в м. Тернополі, Заліщицькому (поч. XIX ст.), Теребовлянському, Монастириському, Лановецькому, Збаразькому (XVIII ст.), Гусятинському (поч. XIX ст.) районах. Переважна більшість парків заснована у ландшафтному стилі, в них зростають окремі види цінних порід дерев.

На території області проводять різноманітні археологічні розкопки трипільської культури, давньоруських городищ (IX — XIII ст.) тощо[3, c. 37-41].

1.3. Пріоритетні види туризму

Згідно з класифікацією видів туризму (Закон України "Про туризм" від 18.11.2003 р.) та враховуючи наявні природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси області, пріоритетними напрямками розвитку туризму визначено культурно-пізнавальний, екологічний (зелений), лікувально-оздоровчий, пригодницький (спелеологічний, водний), релігійний. Окрім того, необхідно розвивати тематичний (подієвий — фестивалі, рольові та історичні ігри з використанням замків, руїн) і діловий туризм.

Значні культурно-історичні ресурси області (замки, палаци тощо), будучи місцем проведення фестивалів, рольових історичних ігор, екскурсійних турів, сприяють розвитку культурно-пізнавального і подієвого видів туризму.

Основою становлення екологічного (зеленого) туризму є природоохоронні території області — природний заповідник „Медобори", регіональні ландшафтні парки, зокрема „Дністровський ландшафтний парк". Додатковими позитивними факторами в поєднанні з потужним туристично-рекреаційним потенціалом є низький рівень урбанізації, сприятлива . екологічна ситуація та збереженість унікальних традицій та фольклору.

Водні ресурси краю (Дністер, Серет, Збруч, Стрипа, Іква, Горинь) дають можливість займатися пригодницьким, зокрема водним туризмом. Традиція сплавів у цих місцях сягає близько 70 років.

Наявність великої кількості горизонтальних печер сприяє розвитку ще одного підвиду пригодницького туризму — спелеологічного, як для професіоналів, так і для початківців. Численні бальнеологічні ресурси складають основу лікувально-оздоровчого туризму та розвитку санаторно-курортного комплексу області. На території області діють санаторії: "Барвінок" (Зборівський район), „Червона калина" (Теребовлянський район), "Веселка" (Тернопільський район) та ін. Найближчим часом передбачається спорудження двох туристично-відпочинкових центрів на територіях селищної ради смт. Залізці Зборівського району та сільської ради с. Суходіл Гусятинського району.

Найбільш стабільним, тобто таким, що постійно розвиватиметься, незалежно від природних умов і політико-економічної кон'юнктури, є релігійний (паломницький) туризм, в тому числі ностальгійний. Мова йде про повернення до праху предків, витоків історії, свого родоводу.

Важливою умовою для розвитку ділового туризму є наявність конференц-сервісу, перш за все в готелях, а в перспективі у старовинних замках та палацах. В даному випадку огляд туристичних атракцій є не метою подорожі, а додатковим її елементом. За умов збереження автентичності Тернопілля може бути цікавим не лише для українців, а й для євреїв, поляків, росіян, чехів[8, c. 17-19].

Розділ 2. Релігійно-паломницький туризм Тернопільщини

2.1. Характеристика релігійного туризму в Тернопільській області

Найстабільнішим з туристичних ресурсів на Тернопільщині, є, якщо можна так висловитися, релігійно-паломницький ресурс. Більше того, цей ресурс є таким, що постійно розвиватиметься, незалежно від кліматично-погодних умов і від політико-економічної кон’юнктури.

Так, Свято-Успенська Почаївська лавра (до речі, як і Києво-Печерська), належить до найбільших православних святинь світу. А Марійський духовний комплекс у Зарваниці для греко-католиків усього світу взагалі є однією з найголовніших святинь. До речі, цей комплекс визнаний кращим архітектурним об’єктом в Україні за 2004 рік.

Римо-католиків, та й не тільки їх, без сумніву, може привабити чи не єдиний у світі мавзолей монашок у Язлівці Бучацького району. Саме в цьому містечку свого часу було засновано Орден Сестер Непорочного Зачаття. В останнє десятиліття орден відновив свою діяльність, чим приваблює багатьох прочан і туристів.

А чого вартий унікальний і живописний печерний храм у селі Монастирок Борщівського району! До ІХ століття він був язичницьким, а пізніше – християнським. У ньому збереглася наскельна ікона Ісуса Христа, якій вже більше тисячі років.

Окрім того, західних туристів в останні роки надзвичайно приваблює давня дерев’яна архітектура. Так от, на Тернопільщині збереглося більше сотні дерев’яних церков. Вік деяких з них сягає в глибину XІV-XVI століть.

До релігійно-паломницького туризму можна віднести й так званий ностальгічний туризм. Мова йде про повернення до праху предків, до витоків історії свого народу, свого родоводу. У цьому аспекті Тернопілля може бути цікавим не тільки для українців, а й для євреїв, поляків, росіян, чехів та інших народів. Цей фактор дуже важливий для розвитку міжнародного туризму. Зрештою, таким чином можна було б заодно вирішити проблему занедбаності багатьох історично цінних кладовищ, передусім, єврейських та польських[2, c. 146-149].

2.2. Основні об’єкти релігійного паломництва на Тернопільщині

2.2.1.Зарваниця. Маріїнський духовний центр

Зарваниця — головний духовний центр Української греко-католицької церкви. Мальовнича горбиста місцевість по обидва берега річки Стрипи, легенди про яку починаються з ХІІІ ст. Саме до цього часу відносять і появу чудотворного образу Матері Божої Зарваницької, який довгі століття був оберегом життя і духовності народу і окремих людей. Саме перед цим образом, у столиці України – місті Києві, під час візиту до України зносив свої молитви Папа Римський – Іоанн Павло ІІ. Зазнавши в радянський час руйнації культових споруд , Зарваниця зараз оновлюється, відбудовуються знищені споруди. Незвичайної краси додає обличчю Зарваниці новозбудований Собор. Щороку сотні тисяч прочан зі всього світу приїжджають і приходять до Зарваницького чудотворного образу і джерела.

На території с.Зарваниця Теребовлянського району розташований Маріїнський духовний центр — храмовий комплекс, відкритий у 2000 році в присутності 500 тис. прочан із усього світу. Чудотворна ікона Зарваницької Матері Божої ще у 1867 році отримала статус відпустового значення. Відтак, щорічно сотні тисяч прочан із усього світу здійснюють паломництво до Зарваниці. З 2001 року в Зарваниці проводиться молодіжний фестиваль духовної пісні „Відлуння”. Свого часу Зарваницю відвідували митрополит Андрей Шептицький та патріарх УГКЦ Йосип Сліпий.

За легендою, зарваницька земля освячена Матір’ю Божою, яка вказала ченцеві місце, де зараз знаходиться одна з найбільших святинь української землі.

Чудотворна ікона Зарваницької Матері Божої належить до найдавніших в Україні. Вона дійшла до наших днів із далекого ХІІ століття. У часи більшовицьких гонінь на греко-католицьку церкву ікону переховували в себе місцеві жителі. З 1988 р. вона повернулася на своє звичайне місце — до парафіяльного храму Святої Трійці.

Зарваницькі святині неодноразово руйнували вороги. Але найбільше постраждала Зарваниця у ХХ столітті. Тоталітарна система знищила місцевий монастир, дерев’яну церкву, каплицю біля цілющого джерела. Але ніщо не могло зупинити потоку прочан. У лісі й по хатах, а потім у катакомбних церквах аж до перебудови проводилися підпільні богослужіння[11, c. 106-109].

2.2.2. Гора Божа

Гора, що є частиною Кременецьких гір, але дещо віддалена від його головного пасма, гордо виділяється своїм трапецієподібним силуетом на фоні рівнини. Через багатство рідкісної та реліктової фауни включена до природного заповідника “Медобори”. Овіяна легендами понад 1500 літньої давності і є культовим місцем паломників-християн через появу тут Богоматері. Яр Жаб’як. Палеонтологічна пам’ятка, схили якої є своєрідними сторінками геологічної історії краю, особливо часу, коли тут було море. Досліджувалася відомими геологами і палеонтологами.

2.2.3.Збручанське. Церква Св. Миколая

На правому березі річки Збруч знаходиться найстарша на Тернопільщині і одна з найдавніших на Поділлі культових споруд – церква Св. Миколая (ХІVст.). Це оригінальна пам’ятка архітектури, яка ввібрала традиції давньоруського, західного готичного і народного дерев’яного будівництва. Знаходячись поблизу давніх шляхів татарських набігів, місце, де стоїть церква було захищене системою валів, а сама споруда має сліди бійниць. Всього в кількох кілометрах знаходяться руїни Кудринецького замку, а на протилежному березі Збруча – замок у Чорнокозинцях (ХІVст.) Хмельницької області. Біля села у 1966 році досліджено малу печеру “Збручанську”.

Перша згадка про церкву відноситься до 1614 року. Первісно церква св. Миколая була досить великою мурованою спорудою, з трьома банями, дві з яких криті білою бляхою, а третя над входом, ґонтом. Але її у 18 ст. було перебудовано. 18 серпня 1784 року Львівський єпископ Петро Білянський освятив церкву. Вона мала великий вівтар старовинної різьбярської роботи з образом Матері Божої на дереві, з прегарними шатами, і з золотими та срібними оздобами. У 18 ст. навколо храму і цвинтаря збудовано мур з подвійною брамою та дзвіницею Із сімома дзвонами, з яких один важив приблизно три центнери. Біля церкви було споруджено і дяківню, яки початкове служила для дяківської школи і карцером. В 1890-х роках у ній містилася Руська читальня. Поряд зведено і шпиталь.

В 1896 році від старої церкви залишилась лише пресвітерія з великим вівтарем. На місці дяківні і шпиталю збудовано двоповерховий дім, де були читальня, крамниці і приватні помешкання.

2.2.4. Монастир кармелітів

Добре зберігся архітектурний комплекс монастиря кармелітів у Теребовлі – пам’ятка архітектури 18 ст., з оборонними мурами та наріжними вежами.

Головний вхід на територію монастиря влаштовано в стіні і він має вигляд проїзної арки, над якою у XIX ст. надбудовано трьох-арочну дзвіницю з фронтом ускладненої форми.

В монастирський комплекс входить Успенський костел. Його стіни і склепіння були розписані одним із найкращих майстрів фрескового стінопису Йосифом Майєром. Строгі лінії пізнього Ренесансу з деяким впливом готики цього храму і дотепер викликають справжнє захоплення. До 1991 року приміщення костелу використовувалось як склад. З 1991 року костел почала використовувати міська громада УАПЦ (церква св. Володимира).

В монастирському житловому корпусі келій живуть і навчаються студенти Тернопільської духовної семінарії.

2.2.5.Почаївська лавра

Історія його бере початок з ХІІІст., коли на пагорбі, в печерних церквах жили монахи. Славне місце народними переказами: про появу на горі Матері Божої, яка залишила слід стопи на камені, що зберігся дотепер. Сьогоднішній православний комплекс складається з Успенського собору (ХVІІІ ст.), побудованого в стилі рококо за планами Яна Готфріда Гофмана, з чудотворним образом Матері Божої; Троїцького собору (п. ХХ ст.); Архієрейського будинку та дзвіниці (ХІХст.); Всіхсвятська церква (ХVІІІст.) на монаршому цвинтарі. Титул Лаври монастир офіційно отримав 1833 року від російського царя Миколи І і став одним із найвідоміших місць паломництва православного світу.

За легендою, монастир заснували ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли від нападу татар в 1240 р. Вперше згадується в 1527 р.

У 1597 р. шляхтянка А. Гойська подарувала монастиреві чудотворну ікону Матері Божої, що її привіз на Волинь у 1559 р. болгарський митрополит Неофіт. У 1675 р. завдяки цій іконі турки відступили від монастиря (цій події присвячена дума "Ой, зійшла зоря вечоровая"). Розквіт монастиря пов'язаний з діяльністю ігумена Йова Заліза (1602-51 pp.).

З 1713 до 1832 рр. Почаївський монастир був греко-католицьким, належав до Василіянського Чину. Саме у той час монастир був найбільше розбудований, зокрема тоді був збудований головний храм Лаври — Святоуспенський.

З 1730 р. діяла Почаївська друкарня, з якої вийшло 187 книжок. Святині багаті на стінопис, скульптури, орнаменти.

Почаївська лавра — одне з величних в Україні місць прощі на Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) і преподобного Йова (10 вересня).

До її святинь належать: слід стопи Матері Божої з джерелом цілющої води, її чудотворна ікона, мощі преподобного Іова, Амфілохія.

До найбільших реліквій Свято-Успенської Почаївської Лаври належать: слід стопи Матері Божої на камені, де б'є цілюще джерело, чудотворна ікона Матері Божої Почаївської та святі мощі першого ігумена монастиря Іова Заліза (XVII ст.)[9, c. 46-49].

Почаївська лавра — найбільша православна святиня Волині й друга, після Києво-Печерської Лаври, в Україні. За легендою, монастир заснували ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли від нападу татар в 1240 р. Вперше згадується в 1527 р. У 1597 р. шляхтянка А. Гойська подарувала монастиреві чудотворну ікону Матері Божої, що її привіз на Волинь у 1559 р. болгарський митрополит Неофіт. У 1675 р. завдяки цій іконі турки відступили від монастиря (цій події присвячена дума "Ой, зійшла зоря вечоровая"). Його розквіт пов'язаний з діяльністю ігумена Йова Заліза (1602-51 pp.). Почаївська Лавра — одне з величних в Україні місць прощі на Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) і преподобного Йова (10 вересня). До її святинь належать: слід стопи Матері Божої з джерелом цілющої води, її чудотворна ікона, мощі преподобного Йова. Найвидатніші споруди: Свято-Успенський собор (1771-82 pp., арх. Г.Гофман), Троїцький собор (1906-12 pp., арх. А.Щусєв), келії (1771-80 pp.), Архієрейський дім (1825 p.), дзвіниця (1861-69 pp.) висотою 65м; надбрамний корпус (1835 p.). З 1730 р. діяла друкарня, з якої вийшло 187 книжок. Святині багаті на стінопис, скульптури, орнаменти. У передмісті Почаєві стоїть дерев'яна Покровська церква (1643 p.).

Почаївська Лавра вражає своєю красою вже не одне покоління українців. Помолитися в її церквах приїжджають паломники з усіх куточків світу. Перші монахи, за переказами (документальних джерел про заснування святої обителі немає), з’явилися на Почаївській горі на початку ХІІІ століття. Вони мешкали в печерах, над якими спорудили дерев’яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці.

Згідно з легендами, коли в ХІІІ столітті до Почаєва підступили татари й уже три дні тривала облога, раптом у небі над монастирем з’явилася в блискучому сяйві Богородиця з омофором у руках, в оточенні ангелів. Вона повертала стріли на ворогів. Перелякані нападники відступили від Почаєва.

Власниця Почаєва Анна Гойська, велика українська патріотка, заможна вдова, наприкінці ХVІ століття віддала своє майно для заснування монастиря. Подарувала вона йому і чудотворну ікону Почаївської Богородиці, яку отримала в дарунок за свої чесноти від грецького митрополита Неофіта. Легенда каже, що біля цієї ікони прозрів сліпий брат Анни Гойської.

Майже через сто років граф Микола Потоцький, знову за переказами, чи то чудом урятувався сам, чи то його слуга завдяки молитві до Почаївської Богородиці зберіг своє життя. Але той випадок так сильно вразив Потоцького, що він вирішив своїм коштом розбудувати монастир.

Тривалий час святиня належала Греко-Католицькій Церкві – монахам василіянського ордену. Саме василіяни організували там свою друкарню, збудували храм, вели активну місійну діяльність. Однак 1832 року російський імператор Ніколай І забрав українську святиню в отців-василіян і віддав її Російській Православній Церкві.

Дослідник монастирів Волині та Полісся Володимир Рожко пише у своїй праці про Почаївську Лавру: “Пам’ятною віхою в житті Почаївської обителі були її відвідини в жовтні 1846 року українським Пророком, поетом і художником, членом археологічної комісії Тарасом Шевченком. Великий Кобзар виконав ряд малюнків з Лаврських будівель, пізніше описав святиню у своїх творах”. А перед Шевченком тут побував Микола Костомаров, на якого Почаївська Лавра справила теж велике враження.

У радянський час Лавра була осідком Російської Православної Церкви. Залишається вона ним і досі. Коли 1991 року патріарх Мстислав зробив спробу відвідати Лавру, тамтешнє промосковськи налаштоване чернецтво зачинило перед владикою ворота[7, c. 8].

2.2.6. Петропавлівський костел

У місті, на вулиці Князя Василька можна відвідати тринефний костел св. Петра і Павла. Його будівництво розпочато в 1924 році і завершено в 1928 році. Костел збудовано за проектом Адольфа Жишко-Богуша, одного з авторів реставрації всесвітньо відомого королівського Вавельського замку в м. Кракові. У 1956 році костел був пристосований під Будинок культури, в 1991 році приміщення було частково віддане римо-католицькій громаді. В 1996 році в костелі зазвучала музика органу.

2.2.7. Підгірянський Василіанський монастир

І ще одна пам’ятка оборонного типу викликає жвавий інтерес. На південній околиці Теребовлі збереглися руїни Підгірянського василіанського монастиря. Він є чи не найдавнішою будівлею міста. Офіційно пам’ятка датується 17 ст., але її початки губляться ще у 12 ст. У 1789 році монастир був закритий австрійським урядом, неодноразово руйнований під час воєн і більшовицького режиму в 70-х роках минулого століття. На даний час з монастирських будівель залишилася лише одна, західна оборонна вежа, та церква Івана Хрестителя, яка була реставрована у 1992 році. Під горянський історико-архітектурний пам’ятник – одна з найбільш цікавих оборонно-монастирських комплексів Поділля періоду пізнього Ренесансу.

Отож, за неофіційними підрахунками, Почаївську лавру щороку відвідує від 200 до 500 тисяч паломників. Більшість з них організовані в туристичні групи. Проте послугами місцевих турфірм вони не користуються.

Розділ 3. Стан та перспективи розвитку туристично-рекреаційної галузі Тернопільської області

3.1. Основні проблеми розвитку туристично-рекреаційної галузі Тернопільщини

Туристично-рекреаційна галузь визнана в Тернопільській області пріоритетною. Тут діють два Державних історико-архітектурних заповідники з десяти, що є в Україні (це – Кременецько-Почаївський та Бережанський), один Національний історико-архітектурний заповідник з чотирьох (це –„Замки Тернопільщини” з центром у Збаражі). Подібного нема в жодному іншому регіоні нашої держави.

В області збереглося більше третини всіх українських замків і палаців, понад сотню дерев’яних церков різних епох, десятки унікальних кам’яних храмів і костьолів тощо.

Те саме можна сказати і про пам’ятки природи. Сьогодні на Тернопільщині зосереджена п’ята частина всіх таких пам’яток, що нараховуються в Україні. Насамперед це об’єкти спелеології. У світі поки що не відкрито інших таких великих горизонтальних гіпсових печер із специфічною будовою. Розташовані вони на глибині від 10 до 50-60 метрів під землею. В області, яка територіально є однією з найменших в Україні, сьогодні їх налічується більше сотні. Але спелеологи та туристи й тепер відкривають нові печери. У центрі Європи у XXI столітті ще можливі географічні відкриття! Більше того, існує думка, що в області відкрито лише 20% печер, а ще 80% з них чекають на свого першовідкривача. До послуг туристів-спелеологів печера “Млинки”, “Озерна”, “Угринь” тощо. І, звичайно, “Оптимістична” – найбільша за розміром печера у Європі, найбільша у світі серед гіпсових печер і друга – серед вапнякових. Сумарна кількість її ходів – 214 км.

Для масового туризму пристосована печера “Кришталева”, яку називають підземною перлиною Поділля. Туристський маршрут довжиною 2800 метрів – електрифікований. А в печері “Вертеба” відкрито оригінальний навіть за світовими мірками заклад – музей археології і Трипільської культури

Гірські пасма, каньйони, десятки водоспадів, унікальні навіть за світовими мірками геологічні стінки, заповідна рослинність, наявність практично всіх видів мінеральних лікувальних вод – це все теж Тернопільщина. Ще одна характерна особливість нашого краю – контрастні кліматичні зони. На півдні області, у Дністровському каньйоні, клімат близький до субтропічного, середземноморського, а на півночі він холодніший, близький до карпатського. Релігійний туризм на Тернопільщині – це мільйони паломників з усього світу щороку. Область давно стала маленьким Єрусалимом для паломників різних конфесій. Щороку мільйони віруючих з усієї України та багатьох країн світу прибувають до нас: православні – в Почаївську Свято-Успенську лавру, греко-католики – в Марійський духовний комплекс у Зарваниці, римо-католики – в Язловецький орден Сестер непорочного зачаття.

Одна з унікальних річок Європи – Дністер. Дива дикої природи, що збереглися на обох берегах, як магнітом притягують мандрівників. Подорож Дністровським каньйоном – незрівнянна. Цей каньйон – найбільший в Україні і один з найбільших у Європі. Сплав по Дністру – заворожує. Високі залісені береги з великою кількістю рідкісних рослин, змінюють круті схили. Північні схили каньйону густо помережані ущелинами, по яких стікають до Дністра його ліві притоки. Саме на Дністрі знаходиться найвищий в Україні прямовисний скелястий річковий берег висотою 250 метрів і протяжністю півтора кілометра., Тут збереглися геологічні пам’ятки світового значення, яким майже 500 млн. років. Тут мальовничі ліси і неторкана природа. І все це в умовах ніжного середземноморського клімату. За визнанням спеціалістів, Дністровський каньйон є одним з наймальовничіших місць України і не поступається красою Карпатським та Кримським горам.

Недалеко від Дністра – ще один каньйон – річки Джурин з її 17-метровим водоспадом. Сам каньйон має форму амфітеатру з високими червоними скелястими стінами. Тут доречно згадати ще про каскад з 15 водоспадів у селі Русилів Бучацького району. В області, між іншим, нараховується більше трьох десятків окремих водоспадів або їх каскадів.

Той, хто хоче поєднати відпочинок з лікуванням, теж не прогадає. Екологічно чисте повітря, практично всі види лікувальних вод (типу “Моршин”, “Нафтуся”, “Друскінінкай” тощо), цілющі грязі, унікальні методи оздоровлення, в тому числі… пивом. За твердженням учених, особливу цінність має заповідник Медобори – унікальний за світовими масштабами геолого-ботанічний комплекс, який не має аналогів в Україні, справжня скарбниця лікувальних факторів. Він простягнуся у вигляді гряди скелястих (колишніх рифів) пагорбів, вкритих лісовою та степовою рослинністю[4, c. 18-20].

3.2. Стратегія інвестиційного розвитку туристично-рекреаційної галузі Тернопільської області на період 2005-2007 років

З точки зору перспектив залучення інвестицій слід назвати такі напрямки туризму області:

унікальний не лише в масштабах України, а й Європи — релігійний туризм, представлений найбільшими пам’ятками православної і греко-католицької церков – Почаївською лаврою і святинями Зарваниці;
спелеотуризм, для розвитку якого є цілий комплекс печер в Чортківському, Борщівському і Заліщицькому районах області;
водний туризм по живописних річках краю – Дністрі і Сереті;
організація зимового відпочинку (маємо чудові гірські масиви, санну трасу і комплекс трамплінів у Кременецьких горах тощо);
організація курортних зон на берегах річки Дністер (на півдні області маємо середземноморський клімат). Сповна потрібно скористатися з великої кількості історико-культурних та природних пам’яток, а також тим, що область розташована на перехресті насичених транспортних шляхів. Облаштування транспортних потоків закладами сервісного обслуговування є дуже прибутковим бізнесом.

Аналіз ситуації, яка об’єктивно склалася на ринку туристичних послуг області, однозначно засвідчує: подальший розвиток туристичної галузі області стримується відсутністю належної інфраструктури, закладів комплексного обслуговування туристів. Облаштування міжнародного транспортного коридору “Балтика – Чорне море”, який проходить територією області, закладами такого типу значно пожвавив би інтерес до нашого краю і збільшив би надходження у бюджет.

Сьогодні найбільшою проблемою є пошук інвесторів для розбудови готельного господарства, закладів сервісного обслуговування європейського типу, для реставрації, реконструкції історико-архітектурних пам’яток з метою їх раціонального екскурсійно-туристичного обслуговування.

З метою вирішення цього завдання управлінням з питань туризму облдержадміністрації створено банк інвестиційних пропозицій, проектів, бізнес-планів у галузі туризму. (Їх налічується біля 40). На жаль, бізнесові кола не виявляють зацікавлення вкладати кошти у придбання, будівництво або реконструкцію закладів розміщення. Облдержадміністрація підтримує реальні інвестиційні та бізнесові проекти в галузі туризму, розповсюджує їх різними мовами в іноземних посольствах та консульствах, проте результат на сьогодні є незначним.

За інформацією управління з питань туризму в області нараховується 40 готелів, біля 16 з них у м. Тернополі. Ця цифра постійно змінюється, оскільки з’являються невеликі приватні готелі на 8-12 місць. Найактивніше ця робота проводиться у Кременці, Борщові. За даними Кременецько-Почаївського ДІАЗу на сьогоднішній день у кількох готелях м. Кременця можна розмістити біля 150 чоловік. При щоденних тисячних потоках туристів у Почаєві і Кременці цього не достатньо.

Такі заклади повинні бути біля усіх туристичних об’єктів, які користуються попитом серед відвідувачів. Це і печери, і такі історичні міста як Бучач, Теребовля, Чортків, район Дністровського каньйону тощо.

Надзвичайно перспективним для всіх районів нашої області є сільський туризм. За інформацією центру розвитку туризму, актуальним для власників агросадиб є питання пільгового мікрокредитування для проведення робіт з облаштування санітарно-гігієнічних приміщень.

Окремої уваги заслуговує питання використання пам’яток архітектури із безумовним збереженням їх статусу під заклади туристичної інфраструктури. Управлінням архітектури і містобудування облдержадміністрації визначено 14 замків області, які при наявності капіталовкладень можна було б обладнати у туристичні об’єкти і заклади сервісного обслуговування туристів (готелі, музеї, майстерні, кафе, ресторани).

Слід нарешті зробити реальні кроки у зрушенні з місця питання створення курортополісу в смт. Гусятині, враховуючи наявність там знаменитої лікувальної води типу “Нафтуся”. За серйозного підходу до проблеми Гусятин у майбутньому може скласти конкуренцію Трускавцю і сусідньому Сатанову Хмельницької області, який в розбудові курортної галузі за останні роки зробив колосальні кроки.

Вимогою часу є і відродження слави курортних територій області (Заліщицький, Борщівський та Бучацький райони)[6, c. 36-39].

3.3. Підвищення ефективності використання туристичних ресурсів

Підвищення ефективності використання туристичних ресурсів тісно пов'язане з паралельною розбудовою туристичної інфраструктури.

Тому першочерговою у цьому ряду є проблема створення передумов для залучення майна та людських ресурсів до реалізації розвитку туризму у малих історичних містах, що є основним завданням органів державної і місцевої влади.

Основними заходами з підвищення ефективності використання природно-рекреаційних та історико-культурних ресурсів є:

1. Формування нормативно-правової бази щодо розвитку туризму на регіональному та місцевому рівнях.

2. Проведення моніторингу місцевих туристичних ресурсів і об'єктів туристичної інфраструктури, визначення рівня та можливих перспектив їх використання.

3. Науково-дослідний, аналітичний супровід та обґрунтування процесу розвитку туризму в області, збір статистичної інформації, аналіз туристичних потоків.

4. Проведення туристично-рекреаційного районування області, визначення цінності наявних ресурсів та на основі цього вибір ключових територій для розвитку пріоритетних видів туризму.

5. Визначення найбільш значущих з точки зору туристичної та рекреаційної привабливості об'єктів та створення конкурентоспроможних туристичних продуктів.

6. Дослідження наявності туристичної інфраструктури в зоні перспективних об'єктів туристичних відвідувань.

7. Вдосконалення діючих та розробка нових туристичних та екскурсійних маршрутів, в першу чергу малими містами та їх околицями, таким чином повністю розкриваючи історико-культурний, архітектурний та природно-рекреаційний потенціал краю.

8. Відродження та підтримка розвитку народних промислів і ремесел шляхом сприяння розвитку малого і середнього підприємництва.

9. Створення умов для розвитку ділового туризму (облаштування конференц-залів, ділових центрів, оснащення їх необхідною технікою).

10. Розвиток індустрії розваг (аквапарків, кегельбанів, культурно-розважальних комплексів тощо).

11. Аналіз діючої туристичної інфраструктури вздовж регіональної мережі міжнародних транспортних коридорів.

12. Розбудова та модернізація туристичної інфраструктури, її об'єднання в єдиний комплекс і спрямування на розробку туристичного продукту.

13. Створення мережі туристично-інформаційних центрів та пунктів в Тернополі, малих історичних містах області, на території заповідників та природних парків, вздовж регіональної мережі міжнародних транспортних коридорів.

14. Стимулювання залучення інвестицій у розвиток туристичної інфраструктури шляхом впровадження проектного методу роботи, розробка місцевою владою та підприємницькими структурами проектів та програм для участі у грантових конкурсах, зокрема, у Всеукраїнському конкурсі проектів і програм розвитку місцевого самоврядування.

15. Визначення актуальної тематики, розробка і проведення семінарів-тренінгів з перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників туристичної сфери та супроводу (екскурсоводів).

16. Залучення студентської молоді до розробки й реалізації проектів та програм розвитку туристичної галузі в області.

17. Розробка і впровадження маркетингової стратегії розвитку (покращення інформаційного забезпечення туристичної галузі), промоція туристично-рекреаційних можливостей області в Україні та за кордоном.

18. Визначення найбільш прийнятних форм партнерства та кооперації між об'єктами туристичної інфраструктури, владою, комунальними підприємствами та місцевою громадою.

Найбільший туристичний потенціал регіону зосереджений у м. Тернопіль та малих історичних містах, яких сьогодні в області нараховується сімнадцять: Бережани, Борщів, Бучач, Заліщики, Збараж, Зборів, Копичинці, Кременець, Ланівці, Монастириська, Підгайці, Почаїв, Скалат, Теребовля, Хоростків, Чортків, Шумськ. Саме ці міста є найбільш перспективними для розвитку культурно-пізнавального туризму.

Наявність в Кременецькому та Шумському районах невеликих горбистих пасм, Кременецьких гір (близько 20 тис. га) створює сприятливі умови для розвитку зимових та літніх видів туризму. Сьогодні в урочищі Гниле озеро вже діє найкраща санна траса в Україні.

Бережанський, Підгаєцький і Монастириський райони розташувались на горбистому пасмі Опілля (княжий ліс з рідкісними буковими масивами), де теж сформувались великі можливості для успішного розвитку активного туризму.

В межах Гусятинського району простяглась частина унікального Товтрового пасма, на території якого діє природний заповідник „Медобори" і функціонує три екологічні стежки („Гостра", „Богіт", „До пущі відлюдника"), з яких варто розпочати комплексний розвиток екологічного туризму.

Активний відпочинок, екологічний туризм на півночі області можна легко поєднувати з культурним, оскільки поряд — такі історичні міста, як Кременець, Почаїв, Збараж.

Окрасою і своєрідною візитною карткою Тернопілля є неперевершені за своєю значимістю та відомі на весь світ карстові печери, переважна більшість яких зосереджена в Придністров'ї у межах сусідських Борщівського, Заліщицького та Чортківського районів, що створює умови для розвитку спелеотуризму.

Ще однією перевагою Заліщицького, Чортківського та Борщівського районів є поєднання як природно-рекреаційних, так і культурно-історичного ресурсів, тут доцільно орієнтуватись на екологічний, водний, спелеологічний та історико-культурний туризм.

У Кременецькому та Теребовлянському районах перспективним є релігійно-паломницький туризм, тут містяться одні з найбільших святинь України — Свято-Успенська Почаївська лавра та Маріїнський відпустовий центр у Зарваниці.

Враховуючи зосередження природних лікувальних джерел та наявні оздоровниці на території області, оздоровчий та лікувальний види туризму варто розвивати у Гусятинському та Заліщицькому районах.

Висновки

У Тернопільській області проблеми внутрішнього та в'їзного туризму тісно переплітаються з проблемами соціально-економічного розвитку краю. Це пов'язано не лише з неефективністю використання культурно-історичних та природно-рекреаційних ресурсів, а й з іншими сферами господарювання, від яких залежить становлення туризму.

Першочерговими факторами, які стримують розвиток туризму в області, є:

— недостатнє нормативно-правове забезпечення розвитку туристично-рекреаційної діяльності в Україні та регіоні:

— неефективність використання законодавчої бази органами місцевого самоврядування (відсутність дієвих механізмів впровадження законів), зокрема, неврегульованість ведення туристичної діяльності на рівні міста через відсутність нормативно-правових документів типу положення про ведення туристичної діяльності (екскурсійної та ін.), а також місцевих програм розвитку туризму (чи окремих видів туризму);

— брак бачення місцевою владою та громадськістю перспектив розвитку малих міст області як туристичних центрів та розуміння, що туризм спроможний стати провідною галуззю місцевої економіки, а тому — відсутність взаємодії органів виконавчої влади та органів самоврядування щодо забезпечення розвитку туризму і рекреації у регіоні;

— відсутність ділового партнерства влади, бізнесу і громади.

Саме ці вище перераховані фактори є головними причинами існування в регіоні таких проблем:

— відсутність механізму та технології ефективного використання туристично-рекреаційного потенціалу регіону, що призводить до занепаду багатьох об'єктів культурної спадщини та пам'яток природи і стримує розвиток туризму;

— невпорядкованість об'єктів туристичної зацікавленості і відсутність дієвих програм їх збереження та пристосування для потреб туристів;

— недостатня кількість об'єктів туристичної інфраструктури, передусім закладів проживання (турбази, комплекси, санаторії, готелі, хостели), харчування (кафе, заклади швидкого харчування, ресторани), туристично-інформаційних центрів, пунктів та їх невідповідність міжнародним стандартам (відсутність сучасної туристичної інфраструктури);

— існуюча туристична інфраструктура не об'єднана в єдиний комплекс і не націлена на розроблення туристичного продукту;

— відсутність дієвої маркетингової стратегії розвитку туристичної інфраструктури;

— незадовільний стан доріг та комунікацій, відсутність під'їздів до багатьох популярних туристських об'єктів;

— відсутність дорожніх знаків про розташування конкретних туристичних об'єктів;

— недостатня ефективність діяльності відповідних структур щодо забезпечення екологічної безпеки міст та регіонів.

Список використаної літератури

Береза Г. Теребовлянщина. Рідний край / 5 клас. Географія району 8-9 кл. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. — 96 с.
Годованюк О. Монастирі та храми Волинського краю: науково-популярна література/ О. М. Годованюк,. — К.: Техніка, 2004. — 172 с.
Головко Г. Святині мальовничої Тернопільщини //Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2006. — № 14-15. — C. 37-41
Ільницький В. Стародавня Теребовля. — Львів, 1962.
Кепін Д. Перлина Волинського краю//Вісник Книжкової палати. — 2007. — № 7. — C. 39 — 41.
Ковальчук М. Теребовлянський замок / Галицька брама, 1996.
Кралюк П. Почаїв-місце святості: Славетна обитель віри на Тернопільській землі //День. — 2005. — 21 жовтня. — C. 8; День. — 2005. — 28 жовтня. — C. 8
Огієнко І. Свята Почаївська лавра: науково-популярна література/ Іван Огієнко,; Укл., авт. передмови Микола Тимошик,; Фундація ім. Митрополита Іларіона (Огієнка) "Запізніле вороття". — К.: Наша культура і наука, 2004. — 440с.
Ричков П. Почаївська Свято-Успенська лавра: монографія/ Петро Ричков, Віктор Луц,. — К.: Техніка, 2000. — 136 с.
Федоренко В. Почаївська ікона Божої матері: Власне українські та запозичені слова //Українська мова та література. — 2005. — № 37. — C. 10-14
Храми України: альбом = Churches of Ukraine: Альбом/ Переднє слово Павла Загребельного,; Вступ. ст., комент. та упор. Леоніда Прибєги,; Пер. англ. мовою Олени Подшибіткіної,. — К.: Мистецтво, 2000. — 295 с.
Шаров І. 100 визначних місць України: науково-популярна література/ Ігор Шаров,; Ред. Юрій Іванченко,. — К.: Преса України, 2003. — 510 с.