Вступ.

1. Дослідження підприємства як об'єкта інвестування.

2. Фактори та умови формування інвестиційної привабливості підприємства

3. Методика оцінки інвестиційної привабливості

4. Інвестиційна привабливість галузей народного господарства України

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Після того, як визначені галузі, що представляють інтерес для розміщення коштів інвестора, з безлічі підприємств, що діють у цих галузях, необхідно вибрати ті, чиї цінні папери найбільш повно дозволяють реалізувати поставлені інвестиційні цілі інвестора. Цей етап фінансового аналізу вважається найбільш складним і трудомістким. Результати аналізу носять конфіденційний характер.

Глибина і ступінь деталізації вивчення підприємства залежить, у загальному вигляді, від ряду факторів:

• Величини коштів, що інвестуються, та очікуваних результатів від їх віддачі.

• Повноти і ступеня вірогідності інформації про об'єкти інвестування.

• Часу, допустимого для аналізу об'єкта інвестування й ухвалення рішення.

1. Дослідження підприємства як об'єкта інвестування

Різними можуть бути методи фінансового аналізу підприємств, конкретний зміст яких визначається, насамперед, специфікою виробничо-комерційної діяльності досліджуваного підприємства. Проте, можна сформувати принциповий підхід до вивчення підприємств поза залежністю від сфер їх ділової активності. Суть його полягає в послідовній деталізації проведеного аналізу шляхом попереднього аналізу безлічі підприємств у галузях, що представляють інтерес для інвестора, послідовного звуження цієї безлічі на основі більш детального вивчення фінансового стану підприємства. Основні етапи цього процесу представлені на рис. 1:

Звітним періодом для складання звіту емітента є календарний рік. Перший звітний рік новоствореного емітента може бути меншим за 12 місяців, він ураховується з дати державної реєстрації емітента до 31 грудня звітного року включно. Емітент подає звіт до 30 квітня року, наступного за звітним.

Звіт подається в електронній та паперовій формах. Звіт у паперовій формі формується як друкована копія електронного звіту, який зшивається, засвідчується підписом керівника емітента і скріплюється печаткою емітента.

Відповідність інформації в паперовій та електронній формах підтверджується супровідним листом, що підписаний керівником емітента і завірений печаткою емітента.

Звіт, що подається емітентами, складається з таких розділів:

• Титульний аркуш.

• Основні відомості про емітента.

• Відомості про цінні папери.

• Опис бізнесу.

• Інформація про майновий стан та фінансово-господарську діяльність емітента.

Титульний аркуш звіту містить реквізити, обов'язкові для швидкої ідентифікації емітента, засвідчення достовірності звіту та реєстрації звіту в Комісії.

У примітках до таблиць розкривається інформація про внутрішні та зовнішні ринки, на яких здійснюється торгівля цінними паперами емітента.

У розділі "Опис бізнесу" у довільній формі розкривається така інформація за звітний рік:

• Стисла історія підприємства, важливі події його розвитку.

• Інформація про інформаційну структуру емітента, дочірні підприємства, філії, представництва із зазначенням найменування та місцезнаходження, ролі та перспектив розвитку, про зміни в організаційній структурі.

• Опис обраної облікової політики.

• Інформація про основні види продукції або послуг, що їх виробляє чи надає емітент, перспективність виробництва окремих товарів, надання послуг; залежність від сезонних змін; про основні ринки збуту та основних клієнтів; про канали збуту й методи продажу, які використовує емітент; про джерела сировини, їх доступність та динаміку цін.

• Інформація про особливості стану розвитку галузі виробництва, в якій здійснює діяльність емітент, рівень впровадження нових технологій, нових товарів.

• Інформація про конкуренцію в галузі, про особливості продукції (послуг) емітента порівняно з продукцією (послуг) конкурентів.

• Інформація щодо істотних проблем, які впливають на діяльність емітента.

• Ступінь залежності від законодавчих або економічних обмежень.

• Інформація про факти виплати штрафів і компенсацій за порушення чинного законодавства.

• Опис обраної політики щодо фінансування діяльності емітента, достатність робочого капіталу для поточних потреб, можливі шляхи покращення ліквідності за оцінками фахівців емітента.

• Інформація про вартість укладених, але ще не виконаних договорів (контрактів) на кінець звітного періоду (загальний підсумок) та про очікувані прибутки від виконання цих договорів.

• Прогнози та плани щонайменше на рік про діяльність емітента.

• Опис політики емітента щодо досліджень та розробок, вказати суму витрат на дослідження та розробки за звітний рік.

• Інша інформація, що може бути істотною для оцінки інвестором фінансового стану та результатів діяльності емітента.

У поясненні до таблиці щодо інформації про основні засоби, що перебувають у власності чи користуванні емітента, слід указати терміни та умови користування основними засобами, ступінь їх зносу, ступінь використання, чим зумовлені суттєві зміни У вартості основних засобів, а також інформацію про всі обмеження на використання майна емітента[7, c. 15-17].

Крім визначених форм, подаються такі документи (емітентом — некомерційним банком): "Баланс", "Звіт про фінансові результати", "Звіт про рух грошових коштів", "Звіт про власний капітал", примітки до цих звітів; "Звіт про випуск, реалізацію та обіг цінних паперів".

Емітенти — комерційні банки подають такі документи: "Баланс комерційного банку", "Звіт про прибутки та збитки", "Звіт про стан портфеля цінних паперів", "Звіт про міждержавний рух капіталів у формі портфельних інвестицій", "Звіт про міждержавний рух капіталів у формі прямих інвестицій".

До річної фінансової звітності додається аудиторський висновок у паперовій формі.

До звіту додаються копії протоколів загальних зборів акціонерів за звітний період, на яких вирішувались питання, що належать до виключної компетенції загальних зборів.

Перелік усіх документів, що подаються емітентом, має бути на окремому аркуші, який містить підпис керівника виконавчого органу та печатку емітента.

Емітенти, валюта балансу (величина активів) яких за станом на кінець року, попередньому звітному, складає менше, ніж 20 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, подають звіти у спрощеному (за складом інформації) вигляді, який складається з таких розділів:

• Титульний аркуш.

• Основні відомості про емітента.

• Відомості про цінні папери емітента.

• Основні показники фінансово-господарської діяльності емітента.

Титульний аркуш звіту містить реквізити, обов'язкові для швидкої ідентифікації емітента, засвідчення достовірності звіту та реєстрації звіту в Комісії.

Розділи "Основні відомості про емітента" та "Основні показники фінансово-господарської діяльності емітента" складаються з форм, які відповідають формам "Інформація про фінансово-господарську діяльність, що публікується емітентом у друкованих виданнях".

У розділі "Відомості про цінні папери емітента" розкривається:

• Інформація про всі випуски акцій (у тому числі здійснених за звітний період).

• Інформація про облігації емітента (за кожним непогашеним випуском облігацій).

До звіту додаються копії протоколів загальних зборів акціонерів за звітний період, на яких вирішувались питання, що належать до виключної компетенції загальних зборів.

Перелік усіх документів, що подаються емітентом, має бути на окремому аркуші, який містить підпис керівника виконавчого органу та печатку емітента.

Якщо емітент з об'єктивних причин не може вказати будь-яку інформацію, яка вимагається, то у відповідній статті робиться запис "Дані відсутні" (або "д/н") або ставиться "0" (нуль), якщо поле числове. У поясненнях до відповідного додатка до звіту емітент повинен викласти причини відсутності обов'язкової інформації.

За ненадання, несвоєчасне надання або надання завідомо недостовірної інформації емітент несе відповідальність відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні"[3, c. 108-109].

2. Фактори та умови формування інвестиційної привабливості підприємства

Залучення інвестицій в українські підприємства пов'язане з інвестиційною привабливістю об'єкта інвестування. Оцінка інвестиційної привабливості потенційного об'єкта інвестування — це перший крок при прийнятті інвестиційного рішення. Ціль об'єкта інвестування — підвищення інвестиційної привабливості та залучення максимально можливого обсягу інвестицій.

В умовах децентралізації управління, переходу до ринку у підприємств з'явилася необхідність і можливість самостійно визначати напрямки своєї інвестиційної діяльності, джерела і заходи (засоби) досягнення поставлених цілей, тобто самостійно формувати інвестиційну політику. Будь-який перехідний період в економічній системі характеризується високим динамізмом, що вимагає від кожного господарюючого суб'єкта швидкої реакції на зміну ситуацій в економіці держави, здатність коригувати свої практичні кроки. Наявність у підприємства таких якостей забезпечує йому можливість розвиватися, поступово переходячи від одного стану до якісно нового.

Формування інвестиційної політики підприємства здійснюється у сфері взаємних інтересів як самого підприємства, так і його потенційних інвесторів. Можливість залучення інвестицій залежить від розуміння та урахування інтересів партнерів, можливості бачити об'єкт інвестування з позиції інвестора та оцінити його інвести-цшну привабливість. У цьому є інтерес і самого підприємства, яке зацікавлене у підвищенні рівня інвестиційної привабливості. Кожний суб'єкт господарювання прагне розвивати своє виробництво, підвищувати конкурентоспроможність продукції і підприємства у цілому.

Визначення інвестиційної привабливості окремого підприємства як потенційного об'єкта інвестування проводиться інвесторами у процесі:

♦ визначення доцільності капітальних вкладень (нове будівництво, розширення, технічне переозброєння тощо);

♦ вибору у придбанні альтернативних об'єктів;

♦ купівлі акцій окремих підприємств.

Одні фахівці дають досить схожі визначення інвестиційної привабливості підприємства [3, c. 15], інші розглядають інвестиційну привабливість потенційних об'єктів, але не дають визначення поняття «інвестиційна привабливість підприємства».

Інвестиційна привабливість підприємства, на нашу думку, це сукупність характеристик його фінансово-господарської та управлінської діяльності, перспектив розвитку та можливості залучення інвестиційних ресурсів. Оцінка інвестиційної привабливості підприємства — інтегральна характеристика його внутрішнього середовища.

Інвестиційна привабливість навколишнього для підприємства середовища (регіону, галузі, країни) має опосередкований вплив на інвестиційну привабливість підприємства, по-перше, тому що підприємство — це відкрита система. По-друге, зовнішні фактори мають універсальний характер і відіграють для потенційних інвесторів не менш важливу роль, ніж конкретний об'єкт інвестування. Оцінка інвестиційної привабливості на вищерозглянутих рівнях — це перший етап прогнозування та передбачення заходів щодо залучення інвестиційних ресурсів та підвищення привабливості об'єктів інвестування на всіх рівнях. Таким чином, визначення інвестиційної привабливості окремого підприємства як потенційного об'єкту інвестування є завершальним етапом оцінки інвестиційного ринку. Від стану привабливості підприємства залежить галузева та регіональна направленість його інвестиційної діяльності.

Процес вкладення коштів передбачає генерування, перерозподіл та використання капіталу. Замовником проведення оцінки інвестиційної привабливості може бути як інвестор, так і підприємство.

Метою оцінки інвестиційної привабливості для підприємства є виявлення слабких та сильних сторін його фінансово-господарської діяльності, для інвестора — визначення стану та потенціалу можливого об'єкта інвестування. Подвійність мети оцінки інвестиційної привабливості підприємства витікає з обов'язкового двостороннього (подвійного) ефекту успішного інвестування: позитивних наслідків як для суб'єкта інвестування, так і для об'єкта.

Отримані результати щодо інвестиційної привабливості кожен замовник використовує для досягнення своїх цілей, а саме: інвестор — для розробки й обґрунтування можливих варіантів вкладення інвестицій та забезпечення ефективного використання коштів з метою отримання майбутньої вигоди; підприємство — для розробки заходів щодо підвищення інвестиційної привабливості, залучення інвестицій та забезпечення ефективності їх використання.

Інвестиційна привабливість об'єкта інвестування формується під впливом певних умов та факторів внутрішнього та зовнішнього характеру. Авторами перелічено умови формування інвестиційної привабливості підприємства та фактори впливу на цей процес. До умов впливу на інвестиційну привабливість віднесено перспективу розвитку підприємства, ефективність використання активів та перспективу збуту продукції. Інші фахівці взагалі не розглядають умови, а приділяють увагу тільки факторам формування інвестиційної привабливості підприємств.

Перспектива розвитку підприємства повинна бути узгоджена з усіма складовими економічної політики, і насамперед з інвестиційною політикою підприємства.

Оцінка та аналіз інвестиційної привабливості підприємства, з одного боку, це основа для розробки його інвестиційної політики, а з іншого, — можливість виявити недоліки у діяльності підприємства, передбачити заходи щодо їх ліквідації та покращити можливості залучення інвестиційних ресурсів. А це у свою чергу дає можливості інвесторам визначитися у своєму рішенні про інвестування у дане підприємство[1, c. 54-56].

Ефективність використання активів слід визначити з точки зору наявності та використання всіх можливих джерел їх формування.

А тому наступна умова формування інвестиційної привабливості підприємства — це результативність фінансово-господарської діяльності підприємства, яка може визначатися на основі фінансової та бухгалтерської звітності. Загальні фінансові результати діяльності підприємства більш повною мірою відображають стан справ на підприємстві і дають можливість визначити ймовірність залучення інвестицій та ефективність їх використання, що відповідає інтересам і підприємства, і інвестора.

Підприємство повинно мати високу та надійну перспективність маркетингових досліджень, що є більш обґрунтованою умовою, ніж перспектива тільки збуту продукції. Мова йде про придбання усіх необхідних видів матеріально-технічних ресурсів (МТР) для виробництва та збуту готової продукції. Це має стосуватися не тільки домовленості, а й наявності договорів (контрактів) на придбання МТР і певної гарантії збуту продукції на внутрішніх та зовнішніх ринках.

Необхідно звернути особливу увагу на ефективність використання підприємством інвестиційних ресурсів як на наступну умову щодо формування його інвестиційної привабливості. Інвесторів завжди цікавить ефективність використання інвестиційних ресурсів підприємством за минулі періоди. Визначення ефективності здійснюється шляхом розрахунку індексів, співвідношень та коефіцієнтів, таких, наприклад, як прибутковість коштів та коефіцієнт самозабезпеченості інвестиційними ресурсами. Останній свідчить про можливість підвищити конкурентоспроможність та ділову активність за рахунок власних коштів. Прибутковість залучених, а особливо позикових, коштів повинна значно перевищувати прибутковість власних інвестиційних ресурсів і т. ін. Вивчення і аналіз звітності суб'єктів господарювання, досвіду фахівців та підприємств дозволяє авторам стверджувати, що це досить важлива умова формування інвестиційної привабливості підприємства. Масив показників щодо визначення ефективності використання інвестиційних ресурсів є досить репрезентативним і суттєво впливає на інвестиційну привабливість підприємства.

Визначення інвестиційної привабливості будь-якого об'єкта господарювання потребує особливої уваги щодо оточення підприємства, яке розташоване у певному адміністративно-територіальному регіоні держави. Підприємство — це соціально-економічна система, яка постійно змінюється, розвивається та вдосконалюється. Перспективи діяльності підприємств в Україні, їх виробнича стратегія обмежені як внутрішнім, так і зовнішнім середовищем, законодавчим простором, що пов'язаний з економічною ситуацією, станом розвитку ринкової інфраструктури і т. ін. Стан справ в галузях та регіонах України, економіки в цілому свідчить про високий рівень впливу ризиків внутрішнього та зовнішнього характеру відповідно на всі потенційні об'єкти інвестування.

Таким чином, на формування інвестиційної привабливості підприємства впливають умови, які наведено на рис. 2.

Інвестори, і особливо іноземні, назмагаються мати інформацію про умови, які впливають на формування інвестиційної привабливості підприємства. Наявність повної інформації про галузь, регіон та особливо умови господарювання суттєво впливають на привабливість підприємства. Таким чином, інвестиційна привабливість може розглядатися на рівні країни, галузі, регіону. Підприємство -це об'єкт, у який інвестором вкладаються кошти і чия привабливість повинна визначатися обов'язково. А тому інвестиційна привабливість підприємства буде визначатися з урахуванням її складових на всіх рівнях. Досвід роботи з вітчизняними та іноземними інвесторами свідчить, що стратегічного інвестора завжди буде цікавити привабливе підприємство у інвестиційно привабливій галузі та привабливому регіоні. За інших рівних умов, інвестор не буде вкладати кошти у привабливе підприємство, що належить галузі кризового стану або знаходиться в непривабливому регіоні.

Фахівці розглядають різні фактори формування інвестиційної привабливості суб'єктів господарювання [2, 3, 11 — 16]. У табл. 1 наведено фактори (групи показників) формування інвестиційної привабливості об'єктів інвестування.

3. Методика оцінки інвестиційної привабливості

Об'єктивна оцінка фінансового стану підприємства може проводитися за розробленими методиками експрес-аналізу або поглибленого аналізу, які базуються на використанні абсолютних і відносних показників. Такі методики дають змогу виявляти проблемні напрямки діяльності підприємства й досліджувати причини, які їх зумовили, але не дають можливості зробити обґрунтовані висновки про його фінансовий стан у цілому, інвестиційну привабливість та потенційні можливості. Це питання вирішується за допомогою визначення інтегрального показника інвестиційної привабливості підприємства.

Для оцінки інвестиційної привабливості підприємства може бути використано різні фінансово-економічні показники функціонування підприємства протягом певного періоду.

Визначення інвестиційної привабливості слід розглядати не тільки як інтегральний фінансово-економічний показник, але й як систему кількісних показників оцінки господарського, фінансового, технічного потенціалу підприємства. Це дозволяє оцінити позицію конкретного підприємства відповідної галузі та регіону. Кінцевий результат щодо інвестиційної привабливості підприємства дає можливість замовникам більш об'єктивно оцінити стан та можливості певного підприємства України.

Оцінка інвестиційної привабливості має здійснюватися у два етапи.

Перший етап. Розрахунок інтегрального показника за кожним підприємством окремо на підставі фінансової та бухгалтерської звітності.

Другий етап. Визначення оцінки інвестиційної привабливості підприємства шляхом коригування інтегрального показника, розрахованого на першому етапі з урахуванням привабливості на мезоекономічному рівні, впливу результатів фінансово-господарської діяльності та ризиків діяльності підприємства.

Розрахунки згідно з цією методикою рекомендується проводити з використанням табличного редактора Excel з офісного пакету Microsoft Office.

На першому етапі для визначення показника привабливості конкретного підприємства використовується метод розрахунку інтегрального показника. Інтегральна оцінка дає змогу поєднати в одному показнику багато різних за назвою, одиницями виміру, вагомістю та іншими характеристиками чинників. Це спрощує процедуру оцінки конкретної інвестиційної пропозиції. Для розв'язання зазначених вище задач та з метою забезпечення об'єктивної оцінки інвестиційної привабливості підприємств використовується така послідовність визначення інтегрального показника (рис. 3).

Аналіз діючих методик проведення фінансового аналізу з урахуванням Положень (стандартів) бухгалтерської та фінансової звітності [2, c.67-68] дозволяють сформувати п'ять груп показників (загалом 45 показників), які можна використовуються для визначення інтегрального показника (табл. 2).

4. Інвестиційна привабливість галузей народного господарства України

Діяльність крупних фірм при виборі даного виду стратегічних дій передбачає проведення інноваційної діяльності. Цей вид діяльності має, в свою чергу, свою особливу стратегію. За ознакою важливості і впливу на ефективність підприємництва стратегія науково-технічної діяльності заслуговує на окрему і детальну характеристику. Передусім зазначимо, що стратегія діяльності у сфері НДДКР охоплює чітко визначені складники: технологічне прогнозування (планування); раціоналізація структури за застосовуваними видами; адаптація управління НДДКР до сучасних вимог; можливі напрямки (компоненти) стратегії НДДКР фірми.

Технологічне прогнозування має на меті отримання відповідними менеджерами фірми нової інформації щодо очікуваних новацій технолого-технічного характеру, технологічних проривів у тій або іншій сфері продукування виробів. Прогноз (план) науково-технічного розвитку фірми насамперед має концентруватися на такому важливому аспекті стратегії НДДКР, як обґрунтований розподіл усіх видів ресурсів між науковими фундаментальними дослідженнями, дослідно-конструкторськими розробками і технологічною підготовкою фірми. Треба звернути увагу на галузеву приналежність фірми. Якщо в традиційних галузях економіки витрати на науково-технічну діяльність не перевищують 1—2 % загальних витрат, то у пріоритетних галузях вони можуть сягати 6—7 %[6, c. 318-319].

Висновки

У виборі галузевих напрямків інвестування, зокрема , Всесвітній банк керується перерахованими групами чинників як критеріями для прийняття рішень:

• ринкові;

• конкуренції;

• бар'єри входження в галузь;

• бар'єри виходу підприємства з галузі;

• взаємовідносини з постачальниками;

• технологічні фактори;

• соціальні фактори.

До першої групи відносяться розмір ринку, темп зростання його потенціалу, циклічність попиту, еластичність цін, прибутковість, диференціація продукту.

Друга група факторів оцінює стан конкуренції галузевого ринку, наявність рівних конкурентів, інтенсивність конкуренції, ступінь спеціалізацій конкурентів, наявність товарів-замінників, завантаження потужностей.

Третя група досліджує капіталоємкість галузі, наявність каналів розподілу і доступ до них, доступ до сировинних ресурсів, захищеність із боку держави, соціальні проблеми галузі, що можуть зробити негативний вплив на входження.

Четверта група дозволяє проаналізувати існуючі обмеження державного і соціального порядку, що перешкоджають виходу з галузі, спеціалізацію активів і можливість їх перепрофілювання і використання за іншим призначенням. Вгаємо відносини з постачальниками характеризуються наявністю місцевих постачальників, матеріалів-замінників, інтенсивністю конкуренції серед постачальників, можливістю формування стратегічних союзів і інших взаємовідносин з постачальниками сировини і матеріалів, рівнем вертикальної інтеграції з постачальниками.

Технологічні чинники враховують рівень технічних нововведень у галузі, складність продукції і виробництва, патентно-ліцензійну ситуацію в галузі, капіталоємкість і наукоємкість продукції.

До соціальних чинників, що формують галузеву привабливість, належать дисципліна робітників, демографічні процеси, ступінь охоплення робітників профспілками і вплив громадських організацій, виробничі відношення робітників із керівництвом.

Аналізуючи галузеву привабливість України по наведених групах факторів, можна зробити висновок, що в даний час найбільш інтенсивні інвестиційні процеси повинні спостерігатись у високорентабельних сферах, що не потребують значних вкладень капіталу при забезпеченні його швидкої віддачі. Це, насамперед, сфера внутрішньої торгівлі, переробка сільськогосподарської продукції, легка промисловості.

Список використаної літератури

1. Інвестування української економіки: Монографія/ Аркадій Сухоруков, Сергій Пирожков, Георгій Шестопалов та ін.; Рада нац. безп. і оборони України, Нац. ін-т пробл. міжнарод. безпеки. — К.: Віпол, 2005. — 440 с.

2. Борщ Л. Інвестування: теорія і практика: Навчальний посібник/ Людмила Борщ,. — К.: Знання, 2005. — 470 с.

3. Гончаров А. Інвестування: Навч. посіб. для самостійного вивчення дисципліни/ Андрій Гончаров,; М-во освіти України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. — 329 с.

4. Грідасов В. М. Інвестування: Навчальний посібник/ В. М. Грідасов; В. М. Градісов, С. В. Кривченко, О. Є. Ісаєва; М-во освіти і науки України, Донбаська держ. машинобудівна акад.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 163 с.

5. Данілов О. Інвестування: Навчальний посібник/ Олександр Данілов, Ганна Івашина, Ольга Чумаченко,; Державна податкова адміністрація України, Академія державної податкової служби України. — К.: Видавничий дім "Комп’ютерпрес", 2001. — 362 с.

6. Мойсеєнко І. Інвестування: Навчальний посібник/ Ірина Мойсеєнко,. — К.: Знання , 2006. — 490 с.

7. Сазонець І. Л. Інвестування: міжнародний аспект/ І. Л. Сазонець, В. А. Федорова; М-во освіти і науки України. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 270 с.